Про страховий ризик

23

План

1. Страхові ризики та їх оцінка

2. Особливості фінансово-господарської діяльності страхових компаній

3. Страхування ризиків на авіаційному транспорті

4. Страхування пенсій

5. Державне регулювання платоспроможності страховий компаній

1. Страхові ризики та їх оцінка

Існування будь-якої фізичної або юридичної особи супроводжується різноманітними ризиками, здатними завдати їй великої і навіть катастрофічної шкоди. Для того, щоб уникнути збитків або зменшити їх, необхідно добре розібратися в сутності ризиків, їх оцінці, а також методах захисту від них. Вивчаючи дисципліну «Страхування», треба пам'ятати, що передумовою виникнення страхових відносин є саме ризик.

З поняттям «ризик» пов'язане поняття «рівень ризику». Говорячи про «рівень ризику», треба врахувати частоту і розміри збитків, визначити залежність між ними.

Між поняттям «ризик» і поняттям «збиток» існує тісний зв'язок. Ризик показує можливе негативне відхилення від нормального перебігу подій, а збиток -- фактичний розмір цього негативного відхилення. Варто акцентувати увагу на тому, що саме не ідентифікований ризик призводить до найбільших збитків, що викликає нагальну потребу збирання та аналізу даних про ймовірність і тенденції ризику з метою створення умов для його наукового передбачення. Існування ризику і можливість збитку зумовлюють потребу в захисті від нього. Цей захист може здійснюватися різними шляхами, одним з яких є страхування.

Розглядаючи ризики, пов'язані із страхуванням, слід звернути увагу на їх особливості, вміти за певними рисами визначати належність конкретного ризику до сукупності ризиків, які можна застрахувати.

У страхуванні під ризиком розуміється конкретне явище або їх сукупність, настання яких викликає необхідність відшкодування збитків із спеціально створеного страхового фонду. Ризик у страхуванні розглядається щодо конкретних об'єктів, а не як ризик взагалі. Він пов'язаний із заподіянням шкоди об'єкту, прийнятому під страховий захист.

Для кращого розуміння сутності ризиків треба дослідити їх класифікацію на основі істотних класифікаційних ознак. За джерелами небезпеки ризики можна поділити на пов'язані із стихійними силами природи і пов'язані із цілеспрямованим впливом людини в процесі виробництва матеріальних благ. За обсягом відповідальності можна виділити індивідуальні та універсальні ризики. Виділяється й особлива група ризиків, до яких належать аномальні та катастрофічні ризики.

Необхідно звернути увагу на те, що для страхової компанії особливе значення має поділ ризиків на об'єктивні та суб'єктивні.

За загальною класифікацією ризики поділяються на екологічні, транспортні, політичні, спеціальні, технічні. Розглядаючи ці групи ризиків, необхідно зосередитися на їх особливостях.

Так, екологічні ризики пов'язані із забрудненням навколишнього природного середовища і зумовлюються, насамперед, діяльністю людей у процесі відтворення матеріальних благ. Ці ризики, як правило, на страхування не приймаються.

Транспортні ризики поділяються на ризики каско та ризики карго. Перші пов'язані із страхуванням самих засобів транспорту (автомобілів, морських суден та ін.), другі -- із страхуванням вантажів, що ними перевозяться.

Політичні ризики пов'язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав по відношенню до суверенної держави або її громадян. Студенту треба звернути увагу на можливість прийняття цих ризиків на страхування.

Спеціальні ризики супутні перевезенню особливо цінних вантажів і можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика.

Технічні ризики виявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин або збої у технології виробництва і мають універсальний характер. Прийняття їх на страхування пов'язане з певними проблемами.

Необхідно звернути увагу і на широко застосовувану в зарубіжній практиці страхування класифікацію ризиків, за якою вони поділяються:

 на матеріальні та нематеріальні;

на чисті та спекулятивні;

на фундаментальні та специфічні.

Варто акцентувати увагу на сутності цих типів ризиків та їх особливостях. Так, матеріальний ризик може бути виміряний у вартісному вираженні, а нематеріальний -- ні.

Чисті ризики передбачають або несприятливий результат, або той стан, який спостерігався до події, що мала місце. Спекулятивні ризики на відміну від чистих передбачають можливість виграшу. Спираючись на особливості чистих і спекулятивних ризиків, необхідно з'ясувати, чому чисті ризики приймаються страховою компанією на страхування, а спекулятивні -- ні.

Аналізуючи сутність фундаментальних і специфічних ризиків, треба звернути увагу на те, що фундаментальні ризики виникають з причин, які непідвладні ані окремій людині, ані групі людей, але суттєво на них впливають. Що ж до специфічних ризиків, то вони більше пов'язані з окремими особами. Необхідно запам'ятати, що на відміну від фундаментальних ризиків специфічні ризики цілком придатні для страхування, і усвідомити причину цього.

Після дослідження сутності ризику, в т. ч. страхового, важливо з'ясувати питання, пов'язані з управлінням ним. Практикою напрацьовано певні методи управління ризиком. До них належать: метод усунення ризику (сприяє усуненню ризику, але разом із ним усуває й можливість одержати прибуток); метод запобігання втратам і контролю (допомагає уникнути випадковостей); метод поглинання (власного утримання) ризику; метод страхування (дає змогу розподілити ризик між великою кількістю страхувальників, які під нього підпадають).

Управління ризиком у страхуванні здійснюється в два етапи. Перший -- підготовчий -- передбачає порівняння характеристик та ймовірності ризику на основі його аналізу та оцінки. Результатом цього є вирішення питання про те, якою мірою ризик прийнятний для страхування: повністю, частково чи зовсім не прийнятний. Другий етап -- вибір конкретних засобів, які можуть вплинути на ризик, зменшивши його або усунувши зовсім. При цьому треба враховувати, що при аналізі ризику аналізуються всі ризикові обставини, які його характеризують. Для більш успішної оцінки ризику виділяються критерії оцінки (групи ризику, кожна з яких включає приблизно однакові за ознаками об'єкти).

Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об'єкт до тієї або іншої групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Крім того, оцінка об'єкта необхідна для визначення страхової суми.

Оцінюючи ризики, необхідно враховувати, що вони можуть бути як матеріальними, так і моральними. Матеріальні ризики належать до матеріальних характеристик об'єкта страхування, моральні -- стосуються особи страхувальника.

Для найбільш повної і достовірної оцінки ризику і визначення ймовірності збитку треба мати відповідну достовірну інформацію. З цією метою слід здійснювати тривале спостереження за великою кількістю об'єктів.

При оцінці ризику виділяють: ризики, які можна застрахувати; ризики, які застрахувати не можна; ризики сприятливі та несприятливі; технічний ризик страховика. Важливо зрозуміти, яке значення вони мають для страховика при оцінці ризику.

Ризики, які можна застрахувати, складають обсяг страхової відповідальності страховика. Необхідно пам'ятати, що є певні критерії, які дають змогу визначити ризик як страховий (ризик можливий; має випадковий характер; настання страхового випадку не залежить від волі страхувальника або іншої зацікавленої особи; настання страхової події невідоме в часі й у просторі тощо.)

Страховий ризик -- це максимальна ймовірність настання збитку. Вона спирається на статистичні дані і може бути розрахована з достатньо високою точністю. Нестрахові ризики не включаються в договір страхування.

2. Особливості фінансово-господарської діяльності страхових компаній

Зацікавленість людей у страховому захисті -- це основа існування страхових компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі уваги як страховика, так і страхувальника та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною, перестрахувальною політикою страховика. При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

розмір власних коштів;

правильність розрахованих тарифних ставок;

наявність збалансованого страхового портфеля;

величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;

ефективність розміщення страхових резервів;

перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика -- це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд -- головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалось, є наявність мінімального розміру статутного фонду -- 1 млн євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, -- 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України. Важливо, що 100 відсотків статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками у разі нестачі спеціальних коштів -- страхових резервів.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви -- це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. Але не завжди об'єктивні виміри доступні страховику хоча б з тієї причини, що він не володіє потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих збитків. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страхові тарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Крім того, існує розвинута система знижок до базових тарифів, яка застосовується для поновлення договору страхування при закінченні його дії, та для корпоративних клієнтів. Також страховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями та необґрунтованими низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення страхового тарифу від об'єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Ще один критерій фінансової надійності страховика -- достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань в першу чергу має здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеною тарифною ставкою.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають змогу забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів; необхідність у інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Висока вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика можуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також від характеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії. Одним із найважливіших моментів визначення розміру власного утримання є залежність від обсягу власних коштів: чим більше розмір власних коштів страховика, тим надійніше виконання його страхових зобов'язань. З метою захисту виконання зобов'язань страховика перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов'язковому порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків.

Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту.

3. Страхування ризиків на авіаційному транспорті

Страхування авіаційних ризиків -- це оперування значними за розмірами страховими сумами, страховик має узгодити з перестраховиками як правила (умови) страхування, так і тарифи. При обговоренні умов страхування ми вважаємо, що це передусім текст Договору страхування та текст правил/умов страхування. Основні вимоги умов обов'язкового авіаційного страхування в Україні, згідно із законодавством, регулюються державою і викладені у Постанові Кабінету Міністрів № 1083. Але це лише основні положення, причому без визначення термінів. Тому страховики приділяють велику увагу самому Договору страхування, що регулює відносини страховика та страхувальника.

Договір страхування, поліс/сертифікат. При укладанні договорів авіаційного страхування потрібно мати на увазі, що в цивільній авіації дуже поширена оренда, лізинг, застава повітряних суден та обмін повітряними суднами між авіаексплуатантами. Це факт, на який страховик повинен звернути увагу і чітко визначитись разом зі страхувальником, хто саме та в яких випадках несе відповідальність і яку частку отримає у разі настання страхового випадку. З'являється таке поняття, як співстрахувальник, або додатково застрахований (additional insured). У будь-якому випадку страхувальник обов'язково повинен інформувати страховика про передання повітряного судна іншій авіакомпанії та зміну відповідальності. Наприклад: авіакомпанії А і В уклали договір на перевезення пасажирів так, що авіакомпанія А перевозить пасажирів, які купили авіаквитки авіакомпанії В. Авіаквиток -- це договір пасажира з авіакомпанією В на перевезення його за вказаним маршрутом, і саме авіакомпанія В несе відповідальність за виконання цього договору. Але фактично застраховані пасажирські крісла у літаку авіакомпанії А, що надала літак. Тому в договорі оренди між авіакомпаніями А і В обов'язково має бути поділено відповідальність та визначено всі страхові аспекти. Страховик має відбивати всі зміни в Договорі страхування та полісах.

У практиці авіаційного страхування поліс або сертифікат є лише документом, що підтверджує факт страхування, але не є самим договором страхування. Це викликано тим, що згідно з Повітряним кодексом поліс страхування є обов'язковим бортовим документом. Звичайно, він не повинен бути об'ємним і повинен мати «міжнародно визнану форму», що передбачає відповідний текст англійською мовою (саме англійська є міжнародновизнаною авіаційною мовою) з обов'язковим зазначенням страховика та перестрахувального брокера. Як правило, авіаційні ризики розміщуються на національному та міжнародному страховому ринку через міжнародних страхових / перестрахувальних брокерів. Найвідоміші та найбільші міжнародні брокери в авіаційному та космічному страхуванні -- це МАRSН, АОN та Willis Faber.

Умови (правила страхування). В авіаційному страхуванні застосовуються єдині правила страхування з метою визначення єдиного підходу при укладанні договорів авіаційного страхування, визначення термінології, страхових ризиків, страхових випадків та страхових виплат.

Умови (правила), на яких укладається договір страхування, та умови, на яких авіаційні ризики перестраховуються, безперечно, мають бути абсолютно одинакові, особливо коли ризики перестраховуються на міжнародному страховому ринку. У міжнародній практиці авіаційного страхування застосовуються уніфіковані умови та застереження міжнародного страхового ринку (АVК 1В, Zurich Rе 1995 ЕЕ). В Україні з 2000 року Авіаційним страховим бюро було взято за основу саме ці міжнародні правила, які не суперечать національному страховому законодавству, але адаптовані до нього.

Страховики та перестраховики мають установити єдині «правила гри». Отримавши сліп з посиланням на Типові правила Zurich Re 1995, кожен перестраховик повинен розуміти, що це стандартне страхування «від усіх ризиків» за винятками, вказаними в цих правилах. Немає в авіаційному страхуванні «пойменованих ризиків» -- вогонь, вода, аварія і т. п. Суттєва відмінність умов авіаційного страхування саме в тому й полягає, що страхуються всі ризики, крім зазначених у винятках. При вживанні термінів у винятках слід також дотримуватись єдиної термінології. Наприклад, що саме розуміти під терміном «фізичний знос», або «механічна поломка». Однаковими мають бути для всіх також поняття «термін дії договору страхування», вживане у національному законодавстві, та «страхування діє» -- термін, уживаний у Типових правилах міжнародного страхового ринку.

Перестрахування. Авіаційний страховик повинен заздалегідь готуватись до розміщення ризику і заздалегідь узгодити всі розбіжності. Розміщення ризику займає досить значний час, оскільки страхові суми також досить значні. Скорочення терміну може бути досягнуто за рахунок договорів облігаторного перестрахування, які укладаються між страховиками. Страховики об'єднуються, як правило, на добровільній основі у страхові пули (від англійського «рооl»). Страховик може укладати договори облігаторного авіаційного перестрахування як з учасниками пулу, так і з перестрахувальним брокером, що розміщує ризики від імені страховика на міжнародному страховому ринку. Наприклад, лише один ризик відповідальності перед третіми особами розміром 75 млн дол. розміщується у 10--15 пулах або синдикатах Ллойд, або ж у 50--100 страхових компаніях.

У Росії майже всі авіаційні страховики об'єднані у РААКС -- Російську асоціацію авіаційного та космічного страхування, в Україні -- в Авіаційне страхове бюро. Об'єднання страховиків є дуже ефективним при здійсненні саме таких видів страхування, як авіаційне та космічне.

Врегулювання збитків. Міжнародний досвід здійснення страхової діяльності показує, що одним із найважливіших її елементів є комплексний підхід до врегулювання збитків. Саме ті компанії, які забезпечують високу якість цієї роботи, як правило, займають провідні місця на страховому ринку. Неможливо займатись авіаційним страхуванням, не маючи у своєму штаті висококваліфікованого авіаційного експерта або договору з міжнародною сюрвейєрською компанією, й ось чому.

По-перше, складність роботи страхових експертів або аварійних комісарів полягає в тому, що найчастіше страхові випадки трапляються з повітряними суднами далеко від аеропорту базування (Африка, Латинська Америка і т. п.). Експерт повинен бути готовим негайно виїхати (вилетіти), дістатись до місця авіапригоди. У катастрофі можуть загинути громадяни кількох країн, і врегулювання має проходити з урахуванням законодавства країн, де мешкають спадкоємці. Тому на практиці страховики користуються послугами міжнародних юридичних та сюрвейєрських компаній, що мають своїх агентів на усіх континентах.

По-друге, на стадії врегулювання збитків між страховиком та страхувальником можуть виникати розбіжності як у визнанні самого факту страхового випадку, так і у визначенні розміру збитків. Тут велике значення має саме професійна експертна оцінка вартості ремонту, використання можливостей вторинного ринку авіаційної техніки, використання нових технологій відновлення авіаційної техніки, особливості дій з відповідальності аеропортів. Наприклад: літак при посадці в складних метеорологічних умовах сів з великим перевантаженням, зійшов зі злітної смуги і рухався вздовж смуги, проходячи по дренажних спорудах. Саме повітряне судно відновленню не підлягало. Аеропорт мав намір домогтися відшкодування збитків за затримки рейсів та пошкодження елементів аеропортівського обладнання. Аварійним комісаром, що прибув на місце, було встановлено, що дренажні споруди, всупереч технічним нормам і документації, виступають над поверхнею землі на 5 см, були також встановлені інші порушення з боку служб аеропорту. В результаті переговорів усі претензії аеропорту на відшкодування збитків були зняті.

По-третє, саме професіоналізм та своєчасні рекомендації експертів на етапі розслідування авіапригоди дають можливість максимально скоротити строк урегулювання збитків і виплатити страхове відшкодування. Адже якщо строк розслідування авіаподії затягується на кілька років, то страхувальник, як правило, йде до іншого страховика.

По-четверте, аварійний комісар(експерт)-сюрвейєр повинен бути готовим відстоювати інтереси страховика в арбітражних судах своєї країни, а часто й у міжнародних арбітражних судах, включаючи вимоги за регресом.

4. Страхування пенсій

До найпоширеніших видів страхування рент належить страхування пенсії, яке призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня їх життя.

Пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (у межах соціального страхування), пенсійними фондами і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними пенсійними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати податків.

Приватні пенсійні фонди найбільш розвинені саме в тих країнах, де недостатній розвиток одержали державні пенсійні системи. Виплати з приватних пенсійних фондів можуть значно перевищувати розміри державних пенсій.

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість.

Пенсійні фонди можна поділити на фонди із встановленими розмірами внесків і фонди із встановленими розмірами виплат. Фонди із встановленими розмірами внесків можуть бути накопичувальними, з виплатою прибутку й ощадні. Накопичувальні фонди створюються за участю роботодавців, які сплачують внески, встановлені у відсотках до заробітної плати працівників. Другий тип передбачає, що частина прибутку, на яку має право працівник, передається йому, а інша частина -- у пенсійний фонд. Ощадні фонди створюються за рахунок коштів працівників, які самі здійснюють відрахування в пенсійний фонд, і роботодавців. Фонди із встановленими розмірами виплат можуть бути із встановленими твердими розмірами виплат протягом того часу, коли здійснюються внески в пенсійний фонд (рік, квартал, місяць); ставити розміри виплат залежно від кількості років і середнього заробітку за весь період роботи; ставити розміри виплат в залежність від числа років і середнього заробітку за кілька років.

Роботодавець, який має намір розробити пенсійну схему, може піти кількома шляхами. По-перше, він може виходити з того, що це буде самостійно керована схема із залученням консультантів-професіоналів. По-друге, повністю або частково передати пенсійну схему страховій компанії, що, до речі, має певні переваги, оскільки саме страхова компанія може забезпечити фундаментальний захист, має більше адміністративного досвіду і більше можливостей для інвестування.

Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній. На Заході, наприклад, послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.

Договори страхування пенсій укладаються як індивідуально, так і з групою осіб.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов'язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням їх віку та статі і незалежно від стану здоров'я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути пов'язаний як із настанням пенсійного віку, так і визначений за домовленістю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладенні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії. Страхувальникові надається право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, від віку і статі страхувальника (застрахованої особи).

Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або упродовж визначеного періоду. Але можливі випадки, коли застрахований не дожив до моменту виплати пенсії або одержував її лише протягом дуже малого періоду. У цих випадках відповідно до умов страхування страхова компанія або виплачує вигодонабувачу (спадкоємцям) певну кількість пенсій (визначається під час укладення договору страхування), або різницю між обумовленою кількістю пенсій і сумою, яка вже була сплачена застрахованому за його життя.

При укладенні договору страхування встановлюється порядок виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).

Умовами договору страхування може бути передбачено, що за життя застрахованого він особисто отримує додаткову пенсію, а у випадку його смерті -- вигодонабувач, який визначений застрахованим, у повному обсязі додаткової пенсії, передбаченої для застрахованого, або в її частині довічно.

Умови проведення страхування додаткової пенсії можуть передбачати надання пільг страхувальникам. Так, після визначеного строку страховик може надати страхувальнику можливість одержати позику під заставу накопиченого до часу звертання за позикою резерву.

Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить зарубіжний досвід, мають дуже великі страхові резерви.

Існуюча в Україні система пенсійного забезпечення громадян потребує докорінних змін, оскільки не відповідає сучасним вимогам. З огляду на це високий рівень пенсійного забезпечення в економічно розвинених країнах може стати основою для глибокого дослідження і використання набутого досвіду при удосконаленні пенсійної системи в Україні.

5. Державне регулювання платоспроможності страховий компаній

Страхування як частина фінансово-кредитної сфери є об'єктом державного регулювання з метою забезпечення його стабільного функціонування.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником щодо обсягу відповідальності страховика за соціальні наслідки його діяльності, які пов'язані із зростанням ризику в умовах складних господарських зв'язків. Реалізація цих відносин потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій, методичних вказівок передусім з питань фінансового стану страховика, його платоспроможності у зв'язку з обсягами укладених договорів страхування. Невиконання страховиком своїх зобов'язань породжує претензії страхувальників до державних органів, оскільки держава, надаючи ліцензію певному страховикові, виступає начебто гарантом його діяльності. Головна проблема державного регулювання страхової діяльності -- забезпечити наявність у страховика достатнього обсягу коштів, за рахунок яких він був би здатний виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможність кожного конкретного страховика.

Правові відносини в галузі страхування поділяються на такі групи:

правовідносини, пов'язані з формуванням і використанням страхового фонду, за рахунок якого виконуються страхові зобов'язання страховика за укладеними договорами страхування;

правовідносини, які виникають з приводу організації страхової справи, а саме: відносини з податковими адміністраціями, міністерствами та відомствами, з банками, органами державного управління тощо.

З огляду на зазначене, студенти мають визначити мету, необхідність, зміст і значення державного регулювання страхової діяльності.

Перехідна економіка підвищує ризикованість всіх сфер діяльності, що потребує активних заходів щодо формування ринку страхових послуг, дієвого, але виваженого втручання держави у процес реформування. Отже, об'єктивний процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність опрацювання та впровадження цілісного механізму державного регулювання та підтримки страхового бізнесу, надання певних гарантій інвестиційним заходам страховиків. Студент має зосередити увагу на аналізі механізмів державного регулювання та заохочування страхової діяльності у різних країнах світу.

Виходячи з об'єктивної потреби державного регулювання страхування в Україні, при вивченні цієї теми необхідно визначити напрями концепції формування страхового ринку, складові елементи механізму прямого та опосередкованого впливу держави на економічні та правові взаємовідносини між страховиками, страхувальниками, посередниками, фінансовими інституціями, державними органами.

Для впровадження реальних важелів регулювання страхового ринку в Україні створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд). Укрстрахнагляд має центральний апарат, місцеві органи. Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ та місцеві органи виконують певні функції.

Основні функції Укрстрахнагляду: видача ліцензій на здійснення страхової діяльності; ведення Державного реєстру страховиків; контроль за правилами страхування, обґрунтованістю страхових тарифів і платоспроможністю страховиків; визначення правил формування і розміщення страхових резервів, показників і форм обліку та звітності за страховими операціями; опрацювання нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності; підготовка пропозицій щодо вдосконалення страхового законодавства; сприяння підвищенню кваліфікації кадрів страховиків; розвиток міжнародних контактів у галузі страхування.

Як орган державного регулювання страхового ринку Укрстрахнагляд має узагальнювати практику законодавства України та країн світу, вносити пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства, акцентувати увагу Уряду на неврегульованих економічних і правових відносинах щодо діяльності усіх суб'єктів страхового ринку.

Необхідно приділити особливу увагу головному законодавчому акту з питань страхування -- Закону України «Про страхування», його структурі та основним положенням. Документ має п'ять розділів (Загальні положення; Договори страхування; Забезпечення платоспроможності страховиків; Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні; Заключні положення).

Регулюючий вплив держави на страховий ринок здійснюється також через визначення порядку організації та механізму проведення обов'язкових видів страхування.

Розпорядженнями Уряду регулюються страхові правовідносини при проведенні експериментів у галузі страхування. Постановами Уряду регулюються: діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів. Нормативними актами міністерств і відомств деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Нормативними актами Укрстрахнагляду є: спільний з Ліцензійною палатою при Міністерстві економіки України наказ «Про затвердження Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням», Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, Тимчасова методика формування резервів з страхування життя, Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, інших, ніж страхування життя, Інструкція з бухгалтерського обліку операцій страхування (крім страхування життя), накази про спеціалізовану бухгалтерську звітність страхових організацій та деякі інші документи.

Виходячи з мети держави щодо захисту фінансових інтересів страхувальників, головною функцією Укрстрахнагляду визначено ліцензування страхової діяльності. Цим органом видається ліцензія на здійснення страхової діяльності та вноситься інформація до Єдиного державного реєстру страховиків України після подання до Укрстрахнагляду суб'єктом підприємницької діяльності визначених законодавчо відповідних документів.

Слід звернути увагу на порядок, механізм і терміни проходження документів, поданих на ліцензування до Укрстрахнагляду; на чинники, які впливають на прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі.

Укрстрахнагляд здійснює контроль за діяльністю страховиків. У разі виявлення порушень чинного страхового законодавства Укрстрахнагляд має право вжити заходів з покарання страховиків -- приписи, призупинення діяльності, обмеження діяльності та відкликання ліцензії.

Важливим напрямом державного регулювання страхової діяльності є оподаткування. Склад податків, які сплачуються страховиками, визначається Законами України «Про систему оподаткування» і «Про оподаткування прибутку підприємств». Студенту необхідно запам'ятати, які податки сплачують страхові компанії в Україні.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування мають здійснюватися відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних союзів та угод, до яких наша країна приєдналася. Найважливіший напрям вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності пов'язаний з інтеграцією України до міжнародних організацій та союзів.

Актуальним залишається законодавче визначення діяльності об'єднань страховиків, впливу держави на проведення інвестиційної політики страховиків та її захист. Роль держави полягає у створенні оптимальної структури співвідношення між обов'язковими і добровільними видами страхування, а також комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Держава має сприяти цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

Література:

Закон України «Про страхування»// Урядовий кур'єр. -- 1996. -- 18 квітня (із змінами, внесеними згідно із Законами: № 306/97 -- ВР від 4.06.97; № 589/97 -- ВР від 21.10.97; № 684/97 -- ВР від 3.12.97).

Виноградов П.П., Нейфельд П.Б. Транспортное страхование. -- М.: НИВ ЮКИС, 1993.

Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. -- К.: Т-во «Знання», 1998.

Гвозденко А.А. Основы страхования: Учебник. -- М.: Финансы и статистика, 1998. -- 304 с.

Страхование от А до Я. Книга для страхователей / Под ред. Л.И. Корчевской, К.Е. Турбиной. -- М.: Инфра-М, 1996. -- 624 с.

Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 400 с.

Шахов В.В. Введение в страхование: Учеб. пособие. 2-е изд. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 288 с.

Сухов В.А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщиков. -- М.: Анкил, 1995. -- 112 с.