Основи прийняття фінансових рішень

Зміст

1. Фінансовий менеджмент та його зміст

1.1 Фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства

1.2 Цілі, методи і функції фінансового менеджменту. Його складові

2. Основи прийняття фінансових рішень

2.1 Врахування фактору часу в управлінні фінансами

2.2 Прості та складні відсотки. Нарощування (компаундинг) та дисконтування капіталу

2.3 Аннуітети

3. Фінансове планування на підприємствах

3.1 Зміст і завдання фінансового планування. Методи фінансового планування

3.2 Інформаційна база фінансового планування

Список використаної літератури

1. Фінансовий менеджмент та його зміст

1.1 Фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства

Поняття “менеджменту” можна розглядати з трьох сторін: як систему економічного управління, як орган управління (апарат управління), як форму підприємницької діяльності. Менеджмент ( англ. Management - управління) в загальному вигляді можна визначити як систему економічного управління виробництвом, яка включає сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління.

Основний зміст фінансового менеджменту полягає в управлінні формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та оптимізації обороту їх грошових коштів. Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потоками платежів і розрахунків.

Ефективно управляти грошовим оборотом означає:

- передбачати його можливий стан на близьку і далеку перспективи;

- уміти визначати обсяги та інтенсивність надходження і витрат грошових коштів як в поточному, так і в довгостроковому періодах.

У широкому розумінні фінансовий менеджмент -- це стратегія і тактика фінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення.

Поняття "фінансовий менеджмент" можна одночасно розглядати в трьох аспектах:

як систему раціонального управління фінансами підприємства;

як орган управління фінансами підприємства;

як форму підприємницької діяльності.



Рис. 1.1. Загальна схема фінансового менеджменту як системи управління фінансами підприємства

Як система управління фінансами підприємства фінансовий менеджмент є процесом розробки мети управління фінансами підприємств та її досягнення за допомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовий менеджмент є не лише системою ефективного управління фінансовими ресурсами, а й однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємства, в рамках якої вирішуються питання:

де знайти джерела фінансування і як оптимально сформувати їх цільову структуру;

якою має бути величина й оптимальний склад активів, щоб досягти поставленої мети підприємницької діяльності;

як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Характерними ознаками системи фінансового управління є її складність, динамічність та чутливість до зміни факторів зовнішнього середовища.

Складність системи управління фінансами підприємства зумовлюється її значною структурованістю. Багатоваріантність фінансових інструментів та методів, багатокомпонентність об'єктів фінансового управління доповнюються складністю їх окремих елементів. Так, зокрема, такий об'єкт фінансового менеджменту, як фінансові відносини, у свою чергу є цілою системою елементів (див. рис. 1.2), що значно ускладнює процес управління фінансами.

Рис. 1.2

Динамічність фінансової системи зумовлена постійними змінами фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності у зв'язку з безперервним потоком грошових видатків і надходжень підприємства.

Водночас, динамізм фінансових процесів на підприємстві зумовлений відкритістю системи фінансового управління з погляду впливу інформаційних потоків, значною чутливістю фінансових результатів діяльності до зміни факторів зовнішнього середовища. Тому вибір конкретних фінансових інструментів, фінансових методів і важелів управління має здійснюватись не лише з урахуванням внутрішніх можливостей підприємства, а й таких зовнішніх факторів, як інфляція, правове і нормативне забезпечення, податкове середовище, ціна ресурсів, конкуренція, кон'юнктурна стадія в окремих ринкових сегментах тощо. Ці фактори не можуть бути змінені шляхом управлінських рішень, і завдання фінансового менеджменту полягає в розробці адаптаційних заходів, що дають змогу пристосуватися до змін у навколишньому середовищі в найближчому періоді та на довгострокову перспективу.

Для прийняття оптимальних фінансових рішень відповідно до реальних умов господарської діяльності потрібно мати достовірну поточну інформацію. Оперативність такої інформації є запорукою ефективного впливу суб'єктів фінансового менеджменту на його об'єкти.

Ефективний фінансовий менеджмент на підприємстві можливий лише за умови забезпечення стійкості фінансової системи в цілому, а не тільки її окремих елементів і підсистем.

Враховуючи складність, динамізм та чутливість фінансової системи суб'єктів господарювання до змін зовнішнього середовища, фінансовий менеджмент має бути ситуаційним.

1.2 Цілі, методи і функції фінансового менеджменту. Його складові

Головна мета фінансового менеджменту - це забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. Ця мета отримує конкретний вираз в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Характеризуючи загальноприйнятну в ринковій економіці вищевказану головну мету фінансового менеджменту, слід відмітити, що вона вступає в протиріччя з розповсюдженою у нас думкою, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Річ у тім, що максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Так, отриманий високий у сумі і по рівню прибуток може бути повністю використаний на цілі поточної потреби, в результаті чого підприємство лишиться основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого наступного розвитку (а нерозвинене підприємство втрачає в перспективі досягнуту конкурентну позицію на ринку, скорочує потенціал формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що в кінцевому рахунку призводить до зниження його ринкової вартості). Крім того, високий рівень прибутку підприємства може бути досягнутий при високому рівні фінансового ризику і загрозу банкротства в наступному періоді, що також може обумовити зниження його ринкової вартості. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати як одна з важливих задач фінансового менеджменту, але не як головна його мета.

В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді. Відбувається шляхом втілення ефективної політики фінансування господарської діяльності підприємства, управління формуванням фінансових ресурсів, оптимізації фінансової структури підприємства.

2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства.

3) Оптимізація грошового обігу. Це досягається за рахунок ефективного управління грошовими потоками підприємства, підтримання ліквідності його активів, забезпеченням постійної платоспроможності підприємства.

4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами підприємства, залученням в господарський оборот залучених фінансових коштів, вибором найбільш ефективних напрямків операційної та фінансової діяльності.

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства заданий або спланований зарані, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику, який забезпечує отримання цього прибутку.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і активів, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

Фінансовий стан підприємства є основою його добробуту, тому головним на меті фінансовий менеджмент має знаходження розумного компромісу між завданнями, що ставить перед собою підприємство, і фінансовими можливостями реалізації цих завдань для:

підвищення обсягів продажів і прибутку;

підтримування стійкої прибутковості підприємства;

збільшення доходів власників (акціонерів);

підвищення курсової вартості акцій підприємства та ін.

Фінансовий менеджмент охоплює три складові:

1. Операційний менеджмент. Включає в себе управління поточною діяльністю (управління витратами, цільве планування прибутку, бюджетне планування, оцінка фінансового стану підприємства).

2. Інвестиційний менеджмент - управління підготовкою, розробленням, оцінкою і реалізацією інвестиційних проектів (затрати і вигоди, вибір альтернатив, цінність підприємств, ризики).

3. Власне фінансовий менеджмент. Безпосередньо управління джерелами фінансування (структура капіталу, вартість капіталу, цінні папери, дивідендна політика).

Метод фінансового менеджменту представлений такими складовими:

категоріями;

базовими концепціями;

науковим апаратом фінансового менеджменту.

Категорії фінансового менеджменту (ключові поняття): відсоткова ставка, дисконт, фактор, модель, ризик, фінансовий інструмент, грошовий потік, ліверидж та ін.

Базові концепції фінансового менеджменту визначають логіку організації фінансового менеджменту та використання його прикладних прийомів та методів на практиці.

До основних концепцій фінансового менеджменту належать: концепція грошового потоку, концепція вартості грошей у часі, концепція компромісу між ризиком і доходом, концепція вартості капіталу, концепція ефективності ринку, концепція асиметричності інформації, концепція альтернативних витрат, концепція агентських угод, концепція часової необмеженості функціонування підприємств.

Науковий апарат фінансового менеджменту являє собою конкретні методи та прийоми дослідження даної науки. Найчастіше методи дослідження поділяють на дві групи: неформалізовані та формалізовані.

Неформалізовані методи базуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не з допомогою суворих аналітичних залежностей. До складу цих методів належать: методи експертних оцінок, психологічні, порівняння, побудови систем показників, побудови систем аналітичних таблиць.

Застосування цих методів характеризується певним суб'єктивізмом, оскільки велике значення має інтуїція, досвід та знання аналітика.

Формалізовані методи базуються на суворих аналітичних залежностях. До складу цих методів належать:

- елементарні методи факторного аналізу: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, диференційний, інтегральний. В рамках фінансового менеджменту ці методи використовуються для оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства, а також виділення основних факторів його покращення.

- традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки. Ці методи широко використовуються у фінансовому менеджменті: урахування індексів цін в аналізі та плануванні діяльності підприємства, побудова рядів динаміки для оцінки дохідності фінансових активів, групування фінансових активів за ступенем ризику та ін.

- математико-статистичні методи вивчення зв'язків: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, сучасний факторний аналіз, кластерний аналіз. Найчастіше ці методи використовуються при розрахунку індексів фондового ринку, прогнозуванні можливого банкрутства та ін.

Основні мета і завдання фінансового менеджменту реалізуються через його функції. Умовно функції фінансового менеджменту класифікуються залежно від його об'єкта і суб'єкта ( див. рис. 1.3).

Функції суб'єкта фінансового менеджменту -- види управлінської діяльності, спрямовані на досягнення цілей та вирішення завдань фінансового управління підприємства.

Функція планування у фінансовому менеджменті є основою прийняття фінансових рішень. З одного боку, фінансове планування -- комплекс заходів з розробки планових завдань і їх реалізації на практиці, з іншого -- діяльність із формування і затвердження фінансових планів за основними напрямами фінансової діяльності підприємства. В основу фінансового планування покладено розроблену фінансову стратегію підприємства, що конкретизується на кожному етапі його розвитку.

Рис. 1.3. Класифікація функцій фінансового менеджменту

Прогнозування у фінансовому менеджменті -- розроблення можливих напрямів фінансової діяльності підприємства на тривалу перспективу, прогнозу змін його фінансового стану. Якщо мета планування -- втілити у життя заплановані заходи, то для прогнозування характерним є передбачення відповідних змін фінансового розвитку підприємства.

Організація полягає у створенні органів управління, побудові структури апарату управління, підрозділів фінансової служби, встановленні взаємозв'язків між ними, розподілі обов'язків і повноважень. Координація у фінансовому менеджменті -- узгодженість робіт усіх ланок системи управління, апарату управління і фахівців, єдність відносин між ними.

Регулювання у фінансовому менеджменті охоплює комплекс поточних заходів, що забезпечують фінансову стійкість підприємства в разі виникнення відхилення фактичних результатів від планових завдань, заданих параметрів, норм і нормативів.

Мотивація як функція фінансового менеджменту передбачає спонукання і стимулювання працівників фінансової служби до ефективної та продуктивної роботи з метою виконання поставлених завдань фінансового розвитку підприємства.

Контроль у фінансовому менеджменті -- це перевірка організації фінансової роботи та виконання фінансових планів, виявлення відхилень від плану та своєчасне внесення корективів.

Контрольна функція фінансового менеджменту реалізується за такими напрямами:

-- контроль за формуванням фінансових ресурсів в обсязі, достатньому для задоволення потреб соціально-економічного розвитку підприємства;

-- контроль за ефективним і раціональним використанням фінансових ресурсів підприємства;

-- контроль за рівнем самофінансування, платоспроможності й рентабельності підприємства.

Залежно від об'єкта фінансового менеджменту розрізняють такі його функції.

1. Управління капіталом. Реалізація цієї функції фінансового менеджменту відбувається у процесі визначення загальної потреби у капіталі для фінансування активів підприємства; оптимізації структури капіталу з метою забезпечення ефективного його використання; розроблення комплексу заходів з рефінансування капіталу у найефективніші види активів.

2. Управління активами, відповідно до якого розраховується реальна потреба в окремих активах із врахуванням запланованих обсягів операційної діяльності підприємства, визначаються розмір і оптимальний їх склад з позиції раціонального використання, забезпечення ліквідності та ефективності.

3. Управління грошовими потоками. Фінансовий менеджмент виконує таку функцію при формуванні вхідних і вихідних потоків грошових коштів, їх синхронізації за обсягом і в часі з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства.

4. Управління інвестиціями. Функціональними завданнями такого управління е формування важливих напрямів інвестиційної діяльності підприємства, розроблення його інвестиційної політики; оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і фінансових інструментів, відбір найефективніших з них; формування реальних інвестиційних програм і портфеля фінансових інвестицій; вибір раціональних форм фінансового інвестування.

5. Управління фінансовими ризиками. У процесі реалізації цієї функції визначається склад основних фінансових ризиків підприємства; здійснюється оцінка їх рівня і розмір можливих фінансових втрат у розрізі окремих операцій та господарської діяльності в цілому; формується комплекс заходів з профілактики, мінімізації та страхування фінансових ризиків.

6. Управління прибутком. Основними завданнями при виконанні фінансовим менеджментом цієї функції є виявлення резервів нарощування величини прибутку; забезпечення стабільності формування чистого прибутку за рахунок оптимізації постійних і змінних витрат; обґрунтування облікової, цінової та податкової політики підприємства; забезпечення оптимальних пропорцій та підвищення ефективності розподілу і використання прибутку з метою зміцнення конкурентних позицій підприємства та добробуту його власників.

7. Антикризове фінансове управління. Така функція фінансового менеджменту передбачає виявлення на основі постійного моніторингу фінансового стану підприємства ознак кризових явищ та масштабів фінансової кризи; формулювання цілей та розробку антикризової стратегії; вибір адекватних інструментів антикризового управління та заходів фінансової стабілізації підприємства; контроль за своєчасністю та ефективністю впроваджених антикризових заходів.

2. Основи прийняття фінансових рішень

2.1 Врахування фактору часу в управлінні фінансами

Фінансовий менеджмент потребує постійного здійснення розрахунків, пов'язаних з надходженням грошових коштів в різні періоди часу. Ключову роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі. У відповідності з концепцією вартості грошей в часі однакова сума грошей в різні періоди часу має неоднакову вартість : ця вартість в теперішній час завжди є вищою, ніж в будь-якому Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також і здатність інвестування, адже мета фінансового менеджмента - це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають декілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найбільш прибутковий.

Основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддання підприємцями переваги наявним грошам у майбутньому періоді.

Ризик або невпевненість у майбутньому також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість підприємців хоче уникнути ризику, тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути в майбутньому.

Всі суб”єкти господарювання віддають перевагу наявним грошам, ніж очікуваним у майбутньому, тобто “симпатизують” високій ліквідності. Втіленням ліквідності і є наявні гроші. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись доходів у майбутньому, тобто міняє гарантовані “живі” гроші на ризикованіші доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик, на який погоджується інвестор, оскільки він сподівається на високу винагороду як компенсацію за втрату ліквідності.

Таким чином, із вищевикладеного можна зробити наступні висновки :

1. Сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

2. Гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик, схильність до ліквідності.

Перехід до ринкової економіки супроводжується появою нових для підприємств України видів діяльності. До них можна віднести вибір варіантів вкладання грошових коштів, оцінка ефективності інвестицій, тощо. Відкрито нові можливості використання капіталу: участь в різноманітних ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об”єктивно існуючої характеристики, як часова вартість.

2.2 Прості та складні відсотки. Нарощування (компаундинг) та дисконтування капіталу

Оскільки існують дві складові концепції вартості грошей в часі, відповідно, існують і два способи визначення і нарахування відсотків.

1. Декурсивний спосіб нарахування відсотків. Відсотки нараховуються в кінці кожного інтервалу нарахування. Їх величина визначається, виходячи з величини капіталу, що надається. Відповідно декурсивна відсоткова ставка (позиковий відсоток) представляє собою виражене у відсотках відношення суми нарахованого за певний інтервал доходу до суми, що є на початок даного інтервалу.

(2.1)

У фінансових розрахунках перший показник ще називається “відсотковою ставкою”, “відсотком”, “ставкою відсотку”, “нормою прибутку”, “доходністю”.

2. Антисипативний (попередній) спосіб нарахування відсотків. Відсотки нараховуються на початку кожного інтервалу нарахування. Сума процентних грошей визначається, виходячи з нарощеної суми. Відсотковою ставкою буде відношення суми доходу, що виплачується за певний інтервал, до величини нарощеної суми, одержаної по закінченні цього інтервалу (у відсотках).

(2.2)

Визначена таким чином відсоткова ставка називається (в широкому смислі слова) обліковою ставкою, дисконтом або антисипативним відсотком.

Очевидно, що обидві ставки взаємопов'язані, тобто, знаючи один показник, можна розрахувати інший:

або

Декурсивний спосіб нарахування відсотків є поширеним в світовій практиці; антисипативний метод нарахування відсотків застосовувався в країнах розвинутої ринкової економіки, як правило, в періоди високої інфляції. Але незалежно від способу нарахування відсотків відсоткові ставки можуть бути простими і складними.

Простий відсоток - це нарахування відсотку лише на початково інвестовану суму.

Наприклад, на початку року інвестор розміщує на рахунку в банку суму Р під відсоток r. Через рік він одержить суму Р1, яка дорівнює початково інвестованим коштам плюс нараховані відсотки, або

Р1 = Р + Рr = Р (1 + r)

Через два роки сума на рахунку складатиме:

Р2 = Р + Рr + Рr= Р (1 + 2r)

Аналогічно можна представити суму Рn, яку вкладник одержить через n років:

Рn = Р (1 + r n), (2.3)

де: Рn - майбутня вартість;

Р - сьогоднішня вартість.

Нарахування за схемою простих відсотків застосовується, як правило, в короткострокових фінансових операціях, коли інтервал нарахування співпадає з періодом нарахування (і дорівнює строку менше одного року), або коли після кожного інтервалу нарахування кредитору виплачуються відсотки. Природно, що нарахування простих відсотків може застосовуватись і в будь-яких інших випадках за домовленістю сторін, що беруть участь в операції.

Якщо простий відсоток нараховується протягом періоду, який складає менше року, формула (2.3) набуває вигляду:

(2.4)

де: t - кількість днів нарахування відсотку протягом року;

Т - кількість днів в році;

Pt - сума, яка одержується при нарахуванні відсотку за t днів;

r - відсоток, що нараховується.

Якщо не зазначено інше, звичайно нарахований відсоток задається як відсоток в розрахунку на рік. Тоді за t днів буде нарахована тільки його частина, а саме або .

(2.5)

або

, (2.6)

Вибір формули (2.5) або (2.6) залежить від того, з яким інструментом працює інвестор. Так, в банківській системі рік вважається рівним 360 дням. Тому розрахунки по нарахуванню відсотків по вкладах потрібно робити за допомогою формули (2.5). Розрахунки по операціях з державними короткостроковими облігаціями здійснюються на базі, рівній 365 дням. В даному випадку використовують формулу (2.6).

В залежності від способу визначення тривалості фінансової операції розраховується або точний, або приблизний (комерційний) відсоток.

Дата видачі і дата погашення позики завжди приймаються за один день. При цьому можливі два варіанти:

1. Використовується точна кількість днів позики, яка визначається по спеціальних таблицях, де вказані порядкові номери кожного дня року. З номеру, який відповідає дню закінчення позики, рахують день першого дня;

2. Береться приблизна кількість днів позики, коли тривалість повного місяця приймається за 30 днів. Цей метод використовується, коли не потрібна велика точність, наприклад, при частковому погашенні позики.

Точний відсоток одержують, коли за часову базу беруть фактичну кількість днів в році (365 або 366) і точне число днів позики.

На практиці вибір того чи іншого способу залежить від величини суми, яка використовується при здійсненні фінансової операції.

Для порівняльного аналізу фінансові розрахунки необхідно здійснювати на підставі одного часового періоду, тобто 360 або 365 днів. Тому виникає необхідність перерахунку величини відсотку з однієї часової бази на іншу. Це можливо зробити за допомогою формул (2.7) і (2.8):

(2.7)

, (2.8)

де: r365 - ставка відсотку на базі 365 днів;

r360 - ставка відсотку на базі 360 днів.

У довгострокових фінансово-кредитних угодах частіше використовують нарахування складних відсотків. При нарахуванні складних відсотків їх нараховують не тільки на основну суму, а й на суму, що включає як основну суму, так і нараховані раніше відсотки.

Складні відсотки можуть нараховуватися: один раз на рік; декілька разів на рік; безперервне нарахування.

Нарахування складних відсотків один раз на рік

Для розрахунку майбутньої суми вкладу при (вартості грошей) в процесі його прирощення за складними відсотками використовується формула:

Pn = P ( 1 + i )n, де

Рn - майбутня вартість;

Р - сьогоднішня вартість$

r - відсоткова ставка;

n - кількість інтервалів , по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, в загальному обумовленому періоді часу.

Формула складних відсотків є однією з базових формул у фінансових розрахунках, тому для зручності користування значення множника , який носить назву мультиплікованого множника і який забезпечує нарощення вартості, табульовані для різних значень r і n

Cлід зазначити, що складний відсоток може нараховуватись декілька разів в межах одного року. Якщо m-кількість разів нарахування складного процента протягом року , тоді майбутня вартість Pn депозиту P при ставці процента r після n років складає:

, (2.10)

де: m - періодичність нарахування відсотку протягом року.

Широке коло завдань щодо визначення зміни вартості грошей у часі можна згрупувати так:

1. Компаундирування -- визначення майбутньої вартості грошей (FV, від англ. future value -- майбутня вартість):

1.1) вкладених водночас на певний термін під певний відсоток (просте компаундирування);

1.2) вкладених рівними частками через рівні проміжки часу під певний відсоток -- визначення FV ануїтетів або ренти:

1.2.1) компаундирування звичайної (відстроченної) ренти -- визначення FV ренти, вклади за якою здійснюють наприкінці кожного періоду;

1.2.2) компаундирування вексельної ренти -- визначення FV ренти, вклади за якою здійснюють на початку кожного періоду.

2. Дисконтування -- визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV, від англ. present value -- теперішня вартість):

2.1) отримуваних у майбутньому водночас (просте дисконтування);

2.2) отримуваних у майбутньому через рівні проміжки часу:

2.2.1) наприкінці кожного періоду -- визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів, або PV звичайної (відстроченої) ренти;

2.2.2) на початку кожного періоду -- визначення PV вексельної ренти.

2.3 Аннуітети

Рента (анюїтет) - це серія вкладів або виплат рівних сум, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість періодів. Такі вклади можуть проводитись або на початку, або в кінці кожного періоду. Якщо вони здійснюються в кінці періоду, як це, звичайно, і робиться, така рента називається звичайною або відстроченою.

Якщо виплати провадяться на початку кожного періоду, то така рента називається вексельною.

Розрізняють два основних типи рент: безумовні й умовні ренти. Безумовні - ренти з фіксованим строком, тобто дати першої і останньої виплати визначені до початку ренти. Умовні - ренти, в яких дата першої та останньої виплат залежить від деякої події. Наприклад, пенсія чи премія по страхуванню життя.

Найбільший інтерес з практичної точки зору представляють ануїтети, в яких всі платежі рівні між собою (постійні ануїтети) або змінюються у відповідності до деякої закономірності.

Як і для простої величини, для ануїтету можна визначити його майбутню та теперішню вартість.

Майбутню вартість ануїтету визначають як суму всіх платежів і складних відсотків, що їх нараховують на кожний платіж за період часу, який пройшов від моменту кожного платежу до моменту останнього платежу. Майбутня вартість ануїтету визначається на момент останнього платежу.

Майбутня вартість звичайного ануїтету при нарахуванні складного відсотку один раз на рік.

Визначити майбутню вартість звичайного ануїтету можливо за допомогою формули:

, (2.11)

де: F - майбутня вартість потоку платежів;

Ct - сума платежу за рік t;

r - відсоток, під який інвестується сума Ct;

n - кількість років, протягом яких проводяться виплати.

Як видно з формули (2.11), нарахування відсотків на перший платіж здійснюється протягом (n - 1) року, тоді як сама виплата відбувається тільки в кінці першого року.

Якщо умови ануїтету передбачають здійснення платежів m разів на рік, то формула (2.11) набуває вигляду:

, (2.12)

де: С - величина виплати за рік.

Майбутня вартість ануїтету при нарахуванні відсотку m разів на рік.

Складний відсоток нараховується протягом року m разів, а платежі по ануїтету здійснюються тільки в кінці кожного року. Це означає, що відсотки по першому платежу нараховуються з початку другого року і здійснюються m разів на рік; по другому платежу - з початку третього року і також здійснюються m разів на рік тощо.

В даному випадку майбутня вартість ануїтету дорівнює:

(2.13)

або

(2.14)

Приведена вартість ануїтету при нарахуванні відсотку один раз на рік

Оберненим до поняття майбутньої вартості ануїтету є поняття теперішньої вартості ануїтету. Це - теперішня, поточна або сьогоднішня вартість майбутніх рівномірних платежів, які здійснюють через рівні проміжки часу.

Теперішня вартість ануїтету розраховується шляхом дисконтування на задану ставку і задану кількість періодів, тобто на величину :

, (2.15)

де: Р - приведена вартість ануїтету.

Приведена вартість ануїтету при здійсненні виплат m разів на рік.

Приведену вартість ануїтету знаходять дисконтуванням майбутньої вартості ануїтету на (1 + r/m)mn.

Тоді

(2.16)

Приведена вартість ануїтету при нарахуванні відсотку m разів на рік.

Майбутня вартість такого ануїтету розраховується за формулою (2.14). Приведена вартість визначається дисконтуванням правої частини формули (2.14) на (1 + r/m)mn.

Тоді

(2.17)

Довічна рента.

Довічна рента - рента, виплати якої не обмежені ніякими строками. Інша назва довічної ренти - перпетуїтет. Майбутню вартість такого ануїтету визначити неможливо, так як вона не є кінцевою величиною. Однак можна розрахувати приведену вартість довічної ренти, скориставшись формулою (2.15). Оскільки для такого ануїтету n > ?, то вона набуває вигляду:

(2.18)

Прикладом довічного ануїтету є безстрокові облігації (наприклад, англійська безстрокова державна облігація (консоль), яка випущена у 18 столітті і по ній сплачується дохід кожні півроку) та привілейовані акції, що генерують доход невизначено тривалий час, тому їх поточна теоретична вартість визначається за формулою (2.18).

Негайний ануїтет

При авансованому ануїтеті платежі здійснюють не наприкінці кожного періоду нарахування відсотків, а на початку. При цьому кількість платежів однакова, а ось періодів нарахування відсотків на один більше.

Для розрахунку майбутньої або теперішньої вартості авансованих ануїтетів можна використати формули розрахунку вартості звичайного ануїтету, трохи переробивши їх шляхом множення відповідної величини на (1 + r).

Майбутню вартість ануїтету можна визначити, помноживши формулу (2.18) на (1 + r), так як на кожний платіж відсотки будуть нараховуватися на один рік більше в порівнянні з умовою відкладеного ануїтету.

(2.19)

де: Fn - майбутня вартість негайного ануїтету;

n - кількість років, протягом яких сплачується ануїтет.

Приведену вартість негайного ануїтету знайдемо дисконтуванням правої частини формули (2.19) на (1 + r)n.

Тоді

, (2.20)

де: Pn - приведена вартість негайного ануїтету.

Аналогічно рентам з кінцевим строком довічна приведена рента визначається як послідовність періодичних виплат, що здійснюються на початку кожного періоду нескінченно тривалий час.

Приведену вартість негайної довічної ренти можна одержати, помноживши формулу (2.18) на (1 + r).

Тоді

(2.21)

3. Фінансове планування на підприємствах

3.1.Зміст і завдання фінансового планування. Методи фінансового планування

Фінансове планування означає свідому організацію фінансового розвитку на основі гармонійної і, по можливості, оптимальної структури цілей і відповідних їм засобів досягнення.

В той же час фінансове планування - процес розробки людьми конкретного плану фінансових заходів, тобто звичайний вид діяльності людини. Для того, щоб ця діяльність була успішною, необхідна наявність методології і методики розробки фінансового плану.

Планування фінансів, як і будь-який інший вид діяльності, має свою мету і свої завдання.

Метою планування фінансів є визначення можливих обсягів надходження грошових коштів і їх витрачання в плановому періоді.

Фінансовий план можна розглядати як завдання по окремих показниках, а також як фінансовий документ, що забезпечує взаємозв'язок показників розвитку підприємства з наявними ресурсами, взаємодію сукупної вартісної оцінки коштів, що беруть участь у відтворювальних процесах та в процесах обігу грошового капіталу.

Основне завдання фінансового планування - це забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання.

Друге завдання - дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів. Бізнес-план, що містить докладне фінансове обгрунтування інвестиційного проекту, є для інвестора основним документом, що стимулює вкладення капіталу.

Третє завдання - гарантія виконання зобов'язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами. Оптимальна для підприємства структура капіталу приносить максимальний прибуток і максимізує платежі до державного бюджету.

Четверте завдання - виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів.

П'яте завдання - контроль за фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.

Важливим моментом фінансового планування є визначення стратегії планування.

Стратегія фінансового планування означає загальне спрямування розробки фінансового плану, джерел надходження коштів, джерел прибутку.

Господарюючий суб'єкт представляє собою систему, що складається з різних виробництв, цехів, складів, служб (ремонтної тощо), відділів (фінансового, бухгалтерії тощо), лабораторій, магазинів та інших підрозділів. Роль кожного з цих підрозділів в одержанні прибутку є різною.

Наприклад, господарюючий суб'єкт не може існувати без бухгалтерії, але не можна вимагати від бухгалтерії, щоб вона приносила прибуток. Так само не можна вимагати прибутку від ремонтної служби, лабораторії якості тощо.

Важливою складовою фінансового планування господарюючого суб'єкта є визначення його центрів доходу (прибутку) і центрів витрат.

Центр доходу господарюючого суб'єкта - це підрозділ, який приносить йому прибуток. Центр доходу має й інше призначення - профіт (фр. рrofit - вигода, прибуток).

Центр витрат -- підрозділ господарюючого суб'єкта, який є збитковим або взагалі некомерційним, але відіграє важливу роль в діяльності господарюючого суб'єкта.



Рис. 3.1. Логіка планування

Крім вищезгаданого, фінансове планування або планування платежів має справу з усіма потоками платежів. Воно необхідне, щоб формувати всі потоки платежів на підприємстві та між підприємством і зовнішнім середовищем з врахуванням стану платіжних засобів за один або кілька періодів. Потоки платежів та запаси платіжних засобів для фінансового планування слід визначати за видом, величиною і моментом часу їх виникнення на підставі діяльності підприємства в майбутньому періоді. Це дозволить володіти інформацією про очікувані платежі.

Фінансове планування потрібне, в першу чергу, для збереження фінансової рівноваги підприємства, а, з іншого боку, - для уникнення накопичення зайвих ліквідних засобів.

Воно повинно охоплювати всі фінансово-економічні та виробничо-господарські процеси (рис. 3.2).



Рис. 3.2. Склад фінансового планування

Виконати ефективно ці завдання можна лише в межах одночасного планування. Щоб пов'язати всі розрахунки один з одним, розробляють схему інтегрованого загального планування на підприємстві або систему планування. Наприклад, приблизну схему інтегрованого планування наводять В.А. Анташов та Г.В. Уварова (див. рис. 3.3).

Таке інтегроване планування дозволяє уникнути фінансової нерівноваги. Отже, фінансове планування представляє собою фінансове забезпечення господарської діяльності підприємства і формує основу для прийняття фінансових рішень.

Рис. 3.3 Приклад інтегрованого фінансового планування

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах. До принципів фінансового планування відносяться:

- науковість;

- комплексність;

- оптимальність.

Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.

Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов'язаними між собою.

Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.

Планування як процес розробки майбутніх сценаріїв розвитку підприємства базується на використанні системи методів. До основних них відносять такі:

- балансовий метод, в основі якого лежить розробка узгодженого плану доходів і витрат підприємства (баланс доходів і витрат).

- розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом коригування фінансових показників базового періоду на зміни, які передбачаються в плановому періоді, та визначення впливу різних факторів (інфляції, обсягів виробництва, зміни умов кредитування та ін.) на ці показники.

- нормативний метод базується на використанні фінансових норм, нормативів для розрахунків потреби у фінансових ресурсах та визначення джерел їх формування (ставки податків, норми амортизаційних відрахувань, тарифи та ін.).

- метод економіко-математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Побудова моделей базується на використанні методів екстраполяції, регресивного аналізу, експертних оцінок.

- коефіцієнтний метод, або метод відсотка від реалізації, -- визначення встановлення залежності між обсягами товарообороту та фінансовими показниками. Оскільки товарооборот впливає на обсяги запасів сировини, матеріалів, обсяги грошових коштів, суму кредитів тощо, то визначається відсоткова залежність між різними активами і пасивами та обсягами товарообороту. Потім визначається сума фінансових коштів, яку потрібно залучити із зовнішніх джерел.

Вибір того чи іншого методу планування визначається багатьма факторами, наприклад, тривалістю планового періоду, вихідною інформаційною базою, цілями і завданнями плану, кваліфікацією фінансових менеджерів, наявністю програмних продуктів і технічних засобів управління.

3.2 Інформаційна база фінансового планування

Розробка планів будь-якого виду, що стосується виробничо-господарської діяльності та соціального розвитку колективу - дуже складний, діалектичний процес, що знаходиться під впливом багатьох факторів навколишнього середовища: кон' юнктури ринку, змін у внутрішній та зовнішній політиці країни, господарського права, інших непередбачених обставин. Важливу роль при цьому відіграють інформаційна та нормативна база планування.

Інформаційна база планування - це сукупність систематизованих за певними ознаками даних, які використовуються для розробки планів на різних рівнях управління підприємством. До них належать показники, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.

У плануванні використовується значний обсяг інформації, що зумовлює необхідність її класифікувати та систематизувати.

До вихідної інформації відносять контрольні цифри, ліміти, економічні нормативи і норми, які визначаються державними органами влади чи вищими органами управління підприємством, державні замовлення та звітні дані про виконання планів за минулий період.

До проміжної інформації - показники і техніко-економічні нормативи проектів стратегічних та поточних планів, а також розрахункові показники, призначені для забезпечення збалансованості планів і розрахунку потреби в ресурсах.

До результативної інформації відносять показники і техніко-економічні нормативи стратегічного та поточного планів, встановлені вищими органами управління підприємством.

У складі інформаційної бази особливе місце займає нормативно-довідкова база, що являє собою сукупність даних нормативного та довідкового характеру, систематизованих за видами ресурсів і функціо-нальними завданнями, і, зокрема, база техніко-економічних норм та нормативів.

Норма - це гранично допустима величина витрат певного ресурсу на одиницю продукції, виконання робіт, надання послуг в конкретних виробничо-технічних умовах (наприклад, норма трудомісткості виконання капітального ремонту 1 р.о., витрати матеріалу на виготовлення виробу і т.д.).

Норматив - це розрахункова величина, яка застосовується в нормуванні та плануванні й визначає витрати ресурсів по відношенню до певної базової величини (наприклад, при плануванні додаткової заробітної плати її розмір встановлюють у відсотках до основної).

Прогресивність норм та нормативів, глибина їх використання, а також ступінь охоплення ними всіх сторін виробничо-господарської діяльності складає організаційний рівень планування.

Норми і нормативи, відповідно до методів їх встановлення, поділяються на дві великі групи:

* науково обгрунтовані;

* дослідно-статистичні.

За об'єктом нормування всю багатогранність норм, які використовуються в народному господарстві і, зокрема, в машинобудуванні, можна розмежувати на такі групи:

* норми витрат ресурсів (1 л. на 100 км пробігу, кг/виріб);

* норми режимів (праці і відпочинку);

* нормативи ефективності.

Норми витрат відіграють особливо важливу роль у внутрішньогос-подарському плануванні, оскільки безпосередньо мають відношення до величини використовуваних ресурсів.

Норми режимів регламентують використання й умови роботи виконавців (час роботи й відпочинку), обладнання (режими різання, температура, тиск, швидкість руху), виробничих площ (м на 1 робоче місце, освітленість), а також організаційний розпорядок виробництва та його обслуговування.

До групи ефективності належать такі нормативи, що характеризують в абсолютних та відносних величинах розвиток однієї або декількох сторін діяльності підприємства, цеху, дільниці:

* нормативи витрат на 1 грн. ТП;

* нормативи заробітної плати та її змін;

* нормативи відрахувань від прибутку.

При складанні річних планів застосовуються диференційовані норми та нормативи, а при стратегічному плануванні - більш масштабні з урахуванням їх можливої зміни.

Список використаної літератури

1. Данилюк М.О. Савич В.І. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 204 с.

2. Кузьменко Л.В., Кузьмін В.В. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2003. - 256 с.

3. Фінансовий мекнеджмент: Навчальний посібник: За ред. проф. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 496 с.