Грошовий обіг підприємств

1

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

Грошовий обіг підприємств та система розрахунків на підприємствах

2. Аналітична частина

2.1 Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства. Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства

2.2 Загальна оцінка динаміки структури статей бухгалтерського балансу

2.3 Загальна характеристика фінансового стану підприємства

2.4 Структура джерел фінансових ресурсів підприємства

2.5 Аналіз ліквідності балансу підприємства

2.6 Аналіз зворотності обігових коштів підприємства

2.7 Аналіз ефективності використання майна підприємства

3. Висновки та пропозиції щодо поліпшення фінансового стану підприємства

Використана література

Вступ

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму грошових розрахунків, так як сучасний його стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов'язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб'єкта окремо.

Від стану грошових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система грошових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків.

Грошовий обіг являє собою рух грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Такий рух можливий завдяки тому, що в кого-небудь є надлишок грошей (пропозиція), а хтось відчуває потребу (пред'являє) попит. Грошовий обіг обслуговує потік товарів, робіт і послуг, і саме через нього матеріалізується функціонування фінансової системи (нагромадження і перерозподіл ресурсів). Адже неможливо заплатити військовому грошове утримання, а вчителю заробітну плату частиною продукції великого тракторного заводу - платника податків. Він сплачує податки в грошовій формі, у грошовій же формі ці засоби надходять у бюджет, і в такій же формі надходять військовому і вчителю. Тому грошовий обіг - це кровоносні судини для фінансової системи.

В сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію грошових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна.

Розрахунки - одне з найбільш масових явищ в господарсько-правовому житті. Розрахунки між підприємствами і організаціями є однією з необхідних ланок розширеного відтворення. Вони опосередковують розподіл та перерозподіл суспільного продукту, перетворення його з товарної форми на грошову та навпаки, пов'язане при цьому із зміною форм власності. Розрахунки здійснюються на економічній базі кругообігу засобів в процесі виробництва і є суспільним визнанням того, що продукція підприємства потрібна споживачам. Розрахунки представляють собою відносини, що виникають між підприємствами і організаціями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності.

Існування товарного виробництва передбачає наявність розрахункових взаємовідносин між підприємствами. Іншими словами, за все, що придбано слід платити гроші і, відповідно, одержувати грошові платежі за відпущену продукцію чи надані послуги. Крім того існують розрахункові взаємовідносини з банками по одержанню і погашенню позик, з вищестоящими організаціями, органами соціального страхування, державним бюджетом, різними громадськими організаціями, а також, безпосередньо, з працівниками.

За допомогою грошей завершується перетворення грошової форми виділених засобів у виробничі запаси, одержання грошової виручки і втіленого в ній чистого доходу. Грошові розрахунки - важливий фактор забезпечення кругообігу засобів, а їх своєчасне завершення є необхідною умовою неперервності процесу виробництва.

1. Теоретична частина

Грошовий обіг підприємств та система розрахунків на підприємствах

Грошовий обіг, має дві основні форми: готівкову і безготівкову.

Готівковий грошовий обіг, безготівковий грошовий обіг - це рух готівки, тобто банкнот від одного власника до іншого. Готівковий оборот найбільш трудомісткий і найменш захищений процес перерозподілу благ. Уявимо собі заводи, що розраховуються за багатомільйонні кредити банкам і постачальникам (відстрочки в оплаті), відправляючи їм вагони купюр. У готівково-грошовому обігу закладені обмеження (для зручності і практичності) для господарюючих суб'єктів. Разом з тим, готівково-грошовий обіг в меншому ступені піддається контролю з боку держави, тому у визначених випадках більш бажаний для господарюючих суб'єктів. Усвідомлюючи це, держава встановлює певні обмеження на готівковий оборот, що стосується, в основному граничних сум розрахунків готівкою і термінів збереження готівки в касі підприємства. Це рух електронних грошей, тобто записів на рахунках. Безумовно, розвитий безготівковий обіг можливий лише при розвитій банківській системі, коли швидкість, гарантія проходження платежів, якість супутніх послуг, - усе надає настільки більші зручності в порівнянні з готівковим обігом, що відбувається відмовлення від готівкового обігу. Основними інструментами безготівкового обігу є цінні папери (векселя, чеки), а також кредитні картки. Особливо важливий такий показник як швидкість обороту засобів. Справа в тім, що чим більше товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для їхнього обслуговування. Кількість же грошей можна регулювати не випуском нових грошей, а прискоренням обороту існуючих.

Безготівкові розрахунки

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:

? платіжними дорученнями;

? платіжними вимогами-дорученнями;

? чеками;

? акредитивами;

? векселями;

? в порядку планових платежів;

? заліку взаємних вимог.

1. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й іногородніх розрахунках.

Дорученнями можуть проводитися:

? розрахунки за отримані товари та надані послуги;

? авансові платежі;

? розрахунки по нетоварних операціях;

? попередня оплата товарів і послуг та інші.

Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових до відвантаження покупцям зразу ж після отримання платежу і відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, зазначеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня отримання платежу).

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отримання кредиту.

Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні цільові фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком незалежно від наявності коштів на поточному рахунку. Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:

? при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;

? при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо;

? при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.

Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв'язку. Суть такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на окремому рахунку «Гарантовані платіжні доручення». Це платіжне доручення з відміткою банку передається відділенню зв'язку. До платіжного доручення додається список одержувачів коштів і запевнені бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв'язку платіжне доручення разом з реєстром здає в банк, який зараховує кошти підприємству зв'язку, одночасно списуючи їх з рахунку, де вони були задепоновані (рахунок «Гарантовані платіжні доручення»).

Якщо підприємство зв'язку і платник обслуговуються різними банками, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, направляє до банку, що обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти з рахунку «Гарантовані платіжні доручення» і перераховує їх підприємству зв'язку.

Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою платника.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.

2. Розрахунки вимогами-дорученнями. Ці розрахунки використовуються як у місцевих, так й іногородніх розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

? постачальник пред'явив вимогу за незамовлені, не передбачені договором товари та послуги;

? товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди покупця;

? до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестандартні, пониженої сортності;

? товари оплачені раніше та інше.

Часткова відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини стосуються лише частини суми вимоги, а саме:

? поряд із замовленими товарами постачальник відвантажив незамовлені;

? допущена арифметична помилка в рахунку;

? частина товарів виявилася недоброякісною та інше.

У заяві про відмову від акцепту через недоброякісність, некомплектність, понижену сортність товарів зазначаються номер і дата акта прийняття товару за якістю чи комплектністю. Один примірник акта прийняття товару за якістю платник зобов'язаний вислати постачальнику не пізніше дня заявлення відмови від акцепту.

3. Розрахунки чеками. Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки поділяються на два види:

? чеки для розрахунків між юридичними особами;

? чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки - 10 днів, не враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, - три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозволяється отримувати чекодателем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно переоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової книжки - це максимальна сума, на яку платник може виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після граничного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги проводяться таким чином. Покупець, отримавши від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки», і зараховуються на рахунок постачальника.

Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на підставі першого примірника, тобто оригінала реєстру, прибутковує суму чеків на позабалансовому рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату», а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». В цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника тільки після надходження їх від банку покупця. Останній примірник реєстру (четвертий) повертається постачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику.

При надходженні до банку постачальника грошей по оплачених чеках одночасно із зарахуванням їх на рахунок постачальника проводиться списання з рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату».

У випадку надходження грошей протягом 10 календарних днів з моменту інкасації чека робиться запит банку платника, на що той не пізніше наступного дня повинен дати відповідь.

Якщо в чековій книжці після закінчення строку її дії залишились невикористані чеки, то вони повертаються до банку і погашаються ним. За бажанням клієнта можна подовжити термін дії книжки.

Якщо чеки з чекової книжки використані, а ліміт залишився невикористаним, банк може видати нову книжку на цю суму.

4. Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони бувають таких видів:

? покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

? відзивні і безвідзивні.

Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, відкриття яких банк покупця перераховує кошти платника на окремий рахунок «Акредитиви», що відкривається в банку постачальника або покупця.

Непокриті акредитиви - це акредитиви, які виставлені без депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності кореспондентських відносин між банками.

Відзивний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній - самого постачальника.

Безвідзивний акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він відкритий.

Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати:

? найменування банку покупця;

? вид акредитива і спосіб його виконання;

? перелік документів, які повинні бути подані постачальником для отримання коштів по акредитиву;

? строк подання документів після відвантаження товару.

Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:

? номер договору, за яким відкривається акредитив;

? строк дії акредитива;

? найменування постачальника;

? найменування банку-постачальника;

? місце виконання акредитива;

? повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву, строк їх подання;

? вид акредитива;

? для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;

? строк відвантаження;

? сума акредитива;

? спосіб реалізації акредитива.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий:

Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок «Акредитиви». В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку «Акредитиви», а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку «Акредитиви до оплати» (третій примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку «Акредитиви», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий -- разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку «Акредитиви» і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку «Акредитиви до сплати».

Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.

При отриманні заяви на виставлення такого акредитива банк покупця суму непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку «Гарантії і поручительства, видані банком». Якщо такий акредитив виставлений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми списувати зі свого коррахунку.

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок «Суми нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і організаціям». Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів проводиться списання з рахунку «Гарантії і поручительства, видані банком».

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повною сумою акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.

Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.

5. Розрахунки векселями. Розрахункова діяльність комерційного банку полягає також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. При цьому банки здійснюють такі операції:

? інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).

? доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.

Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.

Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту.

Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу.

Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються банку векселедержателем понад комісійних винагород.

Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку. Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом.

Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, довіра суб'єктів один одному та високий рівень розвитку вексельного права, які в Україні ще не створені достатньою мірою.

6. Розрахунки в порядку планових платежів. У разі рівномірних і постійних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть розраховуватися з постачальниками в порядку планових платежів, при яких розрахунки здійснюються періодично за домовленістю сторін.

Перерахування планових платежів проводиться платіжними дорученнями.

Планові платежі можуть виконуватися щоденно або періодично, в строки, погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового платежу призначається, як правило, на середній робочий день розрахункового періоду.

Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи надання послуг.

При щоденних планових платежах їх розміри визначаються діленням суми поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у місяці.

На кожний плановий платіж банку подається окремий документ.

Періодично, але не рідше одного разу на місяць покупець і постачальник уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товару чи надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді. При цьому різниця, яка виникла, може перераховуватися окремим дорученням або враховуватися при черговому плановому платежі. Уточнення розрахунків доцільно прилучати до останнього платежу місяця з тим, щоб на звітну дату взаємна заборгованість сторін була мінімальною.

7. Розрахунки, основані на заліку взаємних вимог.

При цій формі розрахунків кожне підприємство є одночасно і покупцем, і постачальником різних видів товарів чи послуг.

За даних умов доцільно використовувати такий спосіб розрахунків, як залік взаємних боргів, після чого кожне підприємство отримує або сплачує тільки різницю (сальдо). Переваги подібних розрахунків полягають в тому, що вони скорочують потребу в грошових коштах на суму зарахованих боргів.

Розрахунки по сальдо між двома підприємствами проводяться на основі угоди.

Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що її учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи надані послуги не в банк, а один одному.

Ці документи не підлягають негайній оплаті. По закінченні строку, обумовленого договором, складається акт звірки розрахунків і в порядку, передбаченому договором, проводяться розрахунки шляхом виписки платіжних доручень, вимог-доручень, векселів.

Договірні відносини між платником та одержувачем коштів регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 16.01.97 та постановою Верховної Ради України від 25.06.93 «Про норматив обігу платіжних документів в Україні».

Відповідно до цих документів за несвоєчасне виконання та порушення правил виконання грошових зобов'язань застосовуються такі санкції:

? за затримку платежу стягується пеня в розмірі, передбаченому договором;

? у випадку затримки зарахування коштів на рахунок клієнта банк сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому договором на розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Розмір передбаченої пені визначається від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня;

? у випадку перевищення банком, що обслуговує відправника коштів, нормативного строку проходження платежів з нього (банку) в безакцептному порядку стягується пеня Державною податковою адміністрацією і відправниками грошей з розрахунку 120% облікової ставки НБУ від суми недоплати, розрахованої за кожний день затримки платежу. Нормативний строк проходження документів - три дні в межах одного регіону і сім днів - між регіонами;

? за необґрунтованість безакцептного і безспірного списання коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, згідно з цивільним законодавством повинна застосовуватися санкція у вигляді відшкодування заподіяних збитків від безакцептного, безспірного списання.

Крім того, в договорах між підприємствами може передбачатися відповідальність у вигляді штрафів на випадок необґрунтованого списання коштів на користь суб'єктів господарської діяльності.

Висновок

Отже, в результаті написання курсової роботи можна зробити наступні висновки:

1. Грошовий оборот - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу і споживання національного продукту, який здійснюється шляхом готівкових та безготівкових розрахунків;

2. Грошовий оборот ділиться на 2 взаємопов'язані частини: сфера готівкового обігу, сфера безготівкового обігу. Готівка, як правило використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщення коштів у банківських внесках, тощо. У сфері безготівкового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється більшість операцій, в тому числі і розрахунки між підприємствами;

3. Готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) , за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна;

4. Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками;

5. Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства залежить значною мірою від організації розрахунків;

6. Безготівкові розрахунки проводяться відповідно до визначених принципів, порушення яких призводить до погіршення платіжної дисципліни на підприємстві;

7. Платіжна дисципліна - це суворе дотримання суб'єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконання засадничих принципів здійснення грошових розрахунків. Додержання платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його складного фінансового стану;

8. На підприємстві безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів: платіжними дорученнями, чеками, векселями. Для здійснення готівкових розрахунків підприємство використовує прибуткові та видаткові касові ордери.

2. Аналітична частина

2.1 Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства. Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства

Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Стійкий фінансовий стан передбачає здатність підприємства функціонувати та розвиватися, належний рівень ліквідності та фінансової стійкості; забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання наявних ресурсів.

Аналіз фінансового стану включає в себе оцінку діяльності підприємства в минулому, на сьогодні та в майбутньому. Його мета - визначити стан фінансового здоров'я підприємства, своєчасно виявити і усунути недоліки в діяльності; знайти резерви покращення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану може здійснюватися як управлінським персоналом підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки такий аналіз базується на загальнодоступній інформації. Відповідно виділяють два види аналізу фінансового стану: внутрішній і зовнішній.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність.

Компоненти фінансової звітності:

? Баланс -наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством на дату балансу;

? Звіт про фінансові результати - доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний період;

? Звіт про власний капітал - зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду;

? Звіт про рух грошових коштів - генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду;

? Примітки до річної фінансової звітності та Пояснювальна записка - дані про майно, зобов'язання, доходи й витрати за субрахунками. Обрана облікова політика. інформація не наведена у фінансових звітах, але обов'язкова за П(С)БО;

? Інформація за сегментами - фінансові результати діяльності підприємства за основними сегментами, активи та зобов'язання, необхідні для відповідних напрямів діяльності.

Проте, перш ніж користуватися інформацією бухгалтерських звітів, необхідно переконатися в її достовірності, впевнитися у правильності заповнення і точності зроблених арифметичних підрахунків при визначенні окремих показників.

Необхідно пам'ятати, що будь-який висновок і рекомендації, зроблені за результатами аналізу, можуть бути сумнівними, якщо джерела інформації не перевірені та не підготовлені належним чином.

Економічний аналіз фінансового стану базується, по-перше, на повному розумінні бухгалтерського обліку, його мови, значення, важливості та обмеженості фінансової інформації, що міститься у звітності, по-друге, - на спеціальних методичних прийомах (інструментарії) аналізу, за допомогою яких вивчаються найважливіші питання для отримання обґрунтування висновків.

До основних методів фінансового аналізу відносять горизонтальний, вертикальний, порівняльний, факторний, аналіз відносних показників та трендовий.

Горизонтальний аналіз полягає в порівнянні даних фінансової звітності та основних фінансових показників за останній звітний період із даними за попередні періоди.

Вертикальний аналіз дає змогу визначити структуру активів і пасивів підприємства, доходів і витрат, а в разі поєднання з горизонтальним аналізом - виявити позитивні або негативні зміни в складі майна чи структурі ресурсів підприємства, а також в структурі доходів і витрат за визначений період часу.

Порівняльний аналіз полягає в порівнянні абсолютних та відносних фінансових показників окремих підрозділів підприємства з аналогічними показниками інших підрозділів або показників одного підприємства з показниками інших підприємств галузі.

Факторний аналіз спрямований на виявлення впливу окремих чинників на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних методів.

Аналіз відносних показників є одним із найбільш поширених і ефективних методів фінансового аналізу. Він полягає в розрахунку певних груп фінансових коефіцієнтів, які дають змогу зробити обґрунтовані висновки щодо фінансового стану підприємства та ефективності його фінансово-господарської діяльності.

Трендовий аналіз, на відміну від усіх попередніх, призначений не для аналізу поточного фінансового стану підприємства, а для прогнозу його основних фінансових показників на основі обчислених за минулі звітні періоди.

2.2 Загальна оцінка динаміки структури статей бухгалтерського балансу

В цьому розділі за даними балансу визначаються зміни загальної суми балансу, зміни окремих розділів і статей активу й пасиву протягом звітного року, визначається співвідношення окремих статей у порівнянні з минулим періодом. Результати заносяться в таблицю 2.1.

Таблиця 2.1.Структура майна підприємства й джерел його фінансування

Показники	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Зміни, «+», «-»
	тис.грн	%	тис.грн	%	%
Актив
Позаоборотні активи, усього у тому числі:	202968	63,28	214733	62,5	+11765	-0,8
-основні фонди	202550	63,15	214315	62,37	+11765	-0,78
-нематеріальні активи	-	-	-	-	-	-
-довгострокові фінансові вкладення	418	0,13	418	0,12	0	-0,01
2. Оборотні активи, усього у тому числі:	117775	36,72	128891	37,51	+11116	+0,79
-виробничі запаси	5510	1,72	7797	2,27	+2287	+0,55
-готова продукція	746	0,23	4479	1,30	+3733	+1,07
-товари	273	0,085	177	0,052	-96	-0,033
-дебіторська заборгованість	105292	32,83	106442	30,98	+1150	-1,85
-кошти	3	0,00094	4811	1,4	+4808	+1,4
-інші оборотні активи	5951	1,86	5185	1,51	-766	-0,55
Пасив
Власний капітал, усього у тому числі:	259734	80,98	259659	75,57	-75	-5,41
-статутний капітал	94668	29,52	94668	27,55	0	-1,97
-додатковий капітал	52849	16,48	52849	15,38	0	-1,1
-резервний капітал	-	-	-	-	-	-
-нерозподілений прибуток	112217	34,99	112292	32,64	-75	-2,35
2. Забезпечення наступних витрат і платежів	-	-	6986	2,03	+6986	+2,03
3. Довгострокові зобов'язання	2797	0,87	23259	6,77	+20462	+5,9
4. Поточні зобов'язання	56058	17,48	48633	14,15	-7425	-3,33
5. Доходи майбутніх періодів	2154	0,67	5087	1,48	+2933	+0,81
Баланс	320743	100	343624	100	22806	0

Аналіз

Протягом звітного періоду в активі балансу не спостерігається істотних змін. Спочатку й нарешті від парного періоду основна частка в коштах підприємства доводяться на необоротні активи, тобто 63,28 % і 62,45 % відповідно. Частка оборотних активів невелика: 36,72 % на початок звітного періоду й 37,51 % на кінець звітного періоду.

У пасиві балансу найбільша питома вага має власний капітал, але спостерігаємо його зменшення на кінець звітного періоду, а також спостерігаємо одночасне зменшення довгострокових зобов'язань і збільшення поточних зобов'язань по всіх видах розрахунків.

2.3 Загальна характеристика фінансового стану підприємства

В умовах ринку, коли діяльність і розвиток суб'єкта господарювання здійснюється за рахунок самофінансування, а при недостатності власних фінансових ресурсів за рахунок позикових коштів, досить важливу аналітичну характеристику здобуває фінансова стабільність (незалежність від зовнішніх позикових джерел) суб'єкта господарювання. Її можна охарактеризувати системою показників.

1. Коефіцієнт фінансової незалежності показує, якою мірою діяльність підприємства фінансується за рахунок власних коштів:

, де

ВК - власний капітал підприємства;

Б - загальні джерела фінансування (баланс).

На початок року він склав:

На кінець року він склав:



2. Коефіцієнт фінансової стабільності показує частку фінансових джерел, які підприємство має можливість використати тривалий час

де ДК - довгострокові зобов'язання

На початок року він склав:

а на кінець року:

3. Коефіцієнт фінансування показує співвідношення між джерелами основних коштів підприємства і залученими:

де З - зобов'язання підприємства (позикові кошти)

На початок року він склав:

а на кінець року він склав:

Таблиця 2.2. Показники фінансової стабільності.

Показники	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Нормативні значення
Коефіцієнт фінансової незалежності	0,8	0,8	більше 0,5
Коефіцієнт фінансової стабільності	0,8	0,8	більше 0,7
Коефіцієнт фінансування	4,3	3,1	більше 1,0

Аналіз

Показники фінансового стану підприємства, що опираються на статті пасиву балансу, як на початок так і на кінець звітного періоду мають значення відповідні нормативним. Хоча й спостерігаємо зменшення коефіцієнта фінансової незалежності з 0,8 до 0,7. Однак це значення залишається нормативним. Коефіцієнт фінансової стабільності залишається як на початок звітного періоду так і наприкінці звітного періоду 0,8. І це значення відповідає нормативному.

При нормативній вимозі Кфін 1,0 підприємство має: на початок звітного періоду Кфін = 4,3 і на кінець звітного періоду Кфін= 3,1 тобто власних коштів на підприємстві меньше.

2.4 Структура джерел фінансових ресурсів підприємства

Джерелами фінансових ресурсів підприємства є власні кошти й позикові. Відображаються джерела фінансування в пасиві балансу. З метою проведення аналізу заповнюється таблиця 2.3.

Таблиця 2.3. Склад і структура джерел формування коштів підприємства

Джерела фінансування	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Зміни (+, -)
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Власні кошти, усього у тому числі:	259734	80,98	259659	75,57	-75	-5,41
- статутний фонд	94668	29,52	94668	27,55	0	-1,97
- додатковий капітал	52849	16,48	52849	15,38	0	-1,1
- резервний капітал	-	-	-	-	-	-
- нерозподілений прибуток	112217	34,99	112142	32,64	-75	-2,35
Притягнуті кошти, усього у тому числі	61009	19,02	83965	24,43	+22956	+5,42
- цільове фінансування	-	-	6986	2,03	+6986	+2,03
- довгострокові кредити	2797	0,87	23259	6,77	+20462	+5,9
- короткострокові кредити	-	-	-	-	-	-
- кредиторська заборгованість за товари	6131	1,9	6392	1,86	+261	-0,05
- кредиторська заборгованість по розрахунках	41191	12,84	34598	10,07	-6593	-2,77
- інші поточні зобов'язання	8736	2,72	7643	2,22	-1093	-0,5
- доходи майбутніх періодів	2154	0,67	5087	1,48	+2933	+0,81
Баланс	320743	100	343624	100	2933	0

Аналіз

У загальних джерелах фінансування діяльності підприємства більшу частину займають власні кошти: 259734 тис. грн. на початок звітного періоду й 259659 тис. грн. на кінець звітного періоду.

2.5 Аналіз ліквідності балансу

Платоспроможність підприємства виступає як вищий прояв фінансової стабільності, сутністю якої є забезпеченість оборотних активів довгостроковими джерелами.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовуються такі показники:

1. Власний оборотний капітал:

Воб.к. = Оборотний капітал - Поточні зобов'язання

На початок року він склав

Воб.к. = 117775 - 58212 = 59563 т. грн.,

а на кінець року

Воб.к. = 128891 - 53720 = 75171 т. грн.

2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності, що вказує на термінову можливість підприємства оплатити свої поточні зобов'язання

,

де ГК - кошти;

ПІ- поточні фінансові інвестиції;

ПЗ- поточні зобов'язання.

На початок року він склав:

а на кінець року

3. Коефіцієнт уточненої ліквідності, вказує на можливість підприємства оплатити свої поточні зобов'язання за рахунок очікуваних надходжень

де ДЗ - дебіторська заборгованість за товари, послуги, у розрахунках і іншій дебіторській заборгованості.

На початок року він склав

а на кінець року

4. Коефіцієнт загальної ліквідності показує можливість підприємства оплатити свої поточні зобов'язання за рахунок всіх поточних активів.

де ПА - поточні активи.

На початок року він склав

а на кінець року



Показники заносяться в таблицю 2.4.

Таблиця 2.4. Показники ліквідності підприємства.

Найменування показників	Значення показників
	на початок звітного періоду	на кінець звітного періоду	нормативне
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,00005	0,09	більше 0,25
Коефіцієнт уточненої ліквідності	1,8	2,07	більше 0,5
Коефіцієнт загальної ліквідності	2,02	2,4	більше 2,0

З метою поглибленого аналізу ліквідності балансу варто проаналізувати всі оборотні активи підприємства по категоріях ризику. Із цією метою заповнимо таблицю 2.5., у якій оборотні активи повинні бути згруповані у відповідні групи; при цьому визначимо питому вагу кожної групи в загальній сумі оборотних активів.

Таблиця 2.5. - Динаміка стану оборотних активів та їх класифікація за категоріями ризику

Ступінь ризику	Група оборотних активів	Доля групи у загальній сумі оборотних активів, %	Відхилення (+,-)
		на початок звітного періоду	на кінець звітного періоду	тис. грн	%
		тис. грн	%	тис. грн	%
1	2	3	4	5	6	7
Мінімальна	Грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції	3	0,003	4811	3,73	+4808	+3,7
Мала	Дебіторська заборгованість, векселі одержані, готова продукція, що користується попитом	106038	90,04	110921	86,10	+4883	-3,94
Середня	Виробничі запаси, незавершене виробництво, товари, інші оборотні активи	8757	7,63	9866	10,17	+1373	+0,21
Висока	Готова продукція, що не користується попитом	-	-	-	-	-	-
Разом	114798	100	125591	100	+10793	-0,03

Із таблиці 2.5 можна зробити наступні висновки. Оборотні активи з мінімальною ступеню ризику збільшилися на 37 тис.грн. Оборотні активи з малою ступеню ризику (дебіторська заборгованість, векселі одержані, готова продукція, що користується попитом) збільшилися за звітний період на 7885 тис.грн.

Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, виробничі запаси, які можна продати або використати в погашення заборгованості, незавершене виробництво і інші оборотні активи. За звітний період на підприємстві ці активи збільшилися на 845 тис.грн.

Наступна група оборотних активів з високою ступеню ризику це готова продукція, яка не користується попитом. На досліджуваному підприємстві цих активів не має. Таким чином динаміка стану оборотних активів позитивна.

2.6 Аналіз обертання оборотних коштів

Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів підприємством і виражаються в оцінці оборотності активів підприємства. Прискорення обертання оборотних коштів зменшує потребу в них, дозволяє підприємству вивільнювати частину оборотних коштів для додаткового випуску продукції, або для потреб народного господарства. У результаті прискорення обертання зменшуються потреби у запасах сировини, матеріалів, палива, тобто вивільнюються грошові ресурси, які було раніше вкладено у ці запаси.

Для проведення аналізу обертання визначаємо наступні показники.

1) коефіцієнт обертання активів підприємства, який характеризує швидкість обороту сукупних активів.

де В - виручка від реалізації продукції за звітний період;

Асер - середній розмір сукупних активів за звітний період.

де А_п сума активів на початок звітного періоду.

А_к - сума сукупних активів на кінець звітного періоду.

тис.грн.

разу

Коефіцієнт оборотності активів є узагальнюючим показником оборотності і характеризує швидкість обороту всього майна за балансом. Вимірює загальну оборотність чи інтенсивність використання активів.

2) коефіцієнт обертання оборотних активів, який вказує на швидкість обороту оборотних активів

тис.грн.

раз

Цей показник дозволяє проаналізувати можливість вивільнення оборотних активів з господарської діяльності та визначити більш ефективне використання.

3) коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості, який вказує в скільки разів виручка від реалізації продукції перевищує середню дебіторську заборгованість

тис.грн.

разів

4) тривалість обороту сукупних активів

5) тривалість обороту оборотних активів

6) період погашення дебіторської заборгованості



Розраховані показники зведемо в таблицю 2.6.

Таблиця 2.6. - Показники обертання

Показники	Значення
Коефіцієнт обертання активів Коефіцієнт обертання оборотних активів Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості Тривалість обороту активів, дн. Тривалість обороту оборотних активів, дн Період погашення дебіторської заборгованості, дн	0,05 0,13 0,15 7200 2769 2400

Аналіз

Коефіцієнт обертання активів характеризує, наскільки ефективно використовуються активи з точки зору об'єму реалізації, т.к. показує скільки гривень реалізації приходиться на кожну гривню, вкладену в активи підприємства. У нашому випадку коефіцієнт рівний 0,05, тобто активи використовуються з меншою ефективністю.

Коефіцієнт оборочиваємості оборотних активів теж маленький. Він показує скільки гривень реалізації доводиться на кожну гривну, вкладену в оборотні активи.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, рівний 0,15 невеликий. Тільки у 0,15 разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість.

Тривалість обороту активів і оборотних активів велике. Це період від витрат засобів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Необхідно працювати над зменшенням тривалості оборотів.

Період погашення дебіторської заборгованості необхідно зменшувати, особливо в умовах інфляції. Тільки через 2400 днів дебіторська заборгованість звернеться в грошові кошти.

2.7 Анализ ефективності використання майна підприємства

Для оцінки ефективності господарської діяльності підприємства використовуються показники рентабельності або прибутковості капіталу підприємства, його фінансових ресурсів та виробленої продукції. Рентабельність - це відносний показник прибутку, який відображає відношення отриманого ефекту з наявними або використаними ресурсами. Аналіз рентабельності полягає у дослідженні рівнів та динаміки різних коефіцієнтів рентабельності.

Розраховуємо наступні показники і зводимо їх у таблицю 2.7.

1) Коефіцієнт рентабельності активів (капіталу) показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні вкладеної у активи

де П - прибуток за звітний період.

2) Коефіцієнт рентабельності оборотних активів показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні вкладеної у оборотні активи



3) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу показує, який прибуток отримано з кожної гривні власного капіталу

тис.грн

4) Коефіцієнт рентабельності продажу показує, який прибуток отримано з кожної гривні реалізованої продукції

Таблиця 2.7 - Показники рентабельності

Показники	Значення
Коефіцієнт рентабельності активів Коефіцієнт рентабельності оборотних активів Коефіцієнт рентабельності власного капіталу Коефіцієнт рентабельності продажу	0,001 0,003 0,001 0,022

Аналіз

Показники рентабельності недостатні, оскільки найбільший прибуток підприємство отримує з 1 гривни, вкладеної в оборотні активи - 0,1 коп. Решта коефіцієнтів і задовільними назвати не можна, вони відображають прибуток менше 1 коп з вкладеної гривни.

Висновки та пропозиції.

У результаті виконаних розрахунків і зроблених аналізів виникає питання: як при таких джерелах утворення коштів, підприємство має такі погані кошти й показники, що їх характеризують.

Необоротні активи необ'ємні і зростанні не прибуток, а збиток. Для того щоб містити засобу виробництва доводитися витрачати величезні суми. А це все вимагає готівки, яких, по боргах підприємство не розраховується.

Поточні зобов'язання на кінець долі збільшилися. Це свідчить про тих, що працівникам підприємства необхідно нараховувати заробітні плати, провадити втримання й відрахування з її. А підприємство не реалізує продукцію й виходить, воно не розраховується з боргами, до того годині, поки не з'явиться прибуток.

По-моєму, поліпшити фінансове становище підприємства практично нереально. Можна спробувати продати частину устаткування, здати в оренду приміщення, продати об'єкти незавершеного будівництва, а отримані кошти направити на погашення поточних зобов'язань, а також на покриття збитку. Такі дії дозволяти реалізувати продукцію не для покриття збитку, а для формування прибутку. Наявність на підприємстві прибутку приведе до розширення виробництва. Але це буде дуже й дуже не швидко.

Використана література

1. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. - К.: Ніка-Центр, 1999. -152 с.

2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: ер. З англ.. - К.: Молодь, 1997. - 1000 с.

3. Глазунов В.Н. Аналіз фінансового стану підприємств//Фінанси. - 2002. - №2.

4. Економічний аналіз: Навч.посібн За ред. проф. Бутинця Ф.Ф.-Житомир: ПП”Рута”, 2003. - 680 с.

5. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси: Пер. З англ.. - К.:Основи, 1999. - 384 с.

6. Ізмайлов К.В. Фінансовий аналіз. Навч.посібник - К.:МАУП, 2000. -152 с.