Методи управління державним боргом в Україні

56

Зміст

Вступ

Розділ 1. Державний борг як економічна категорія

1.1 Державний борг: поняття, форми, класифікація, причини виникнення

1.2 Управління державним боргом та його обслуговування

1.3 Огляд нормативно-правової бази та спеціальної економічної літератури з питання управління державним боргом та його обслуговуванням

Розділ 2. Економічний стан Державного боргу України

2.1 Аналіз динаміки державного зовнішнього боргу України за 2007-2009 роки

2.2 Аналіз динаміки державного внутрішнього боргу України за 2007-2009 роки

2.3 Аналіз макроекономічних та соціальних наслідків державного боргу України

Розділ 3. Наслідки та шляхи мінімізації державного боргу

3.1 Державний борг в контексті економічної безпеки

3.2 Альтернативні методи розв'язання боргової проблеми

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність теми. В умовах фінансової глобалізації розвиток фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої та внутрішньої державної заборгованості країн світу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. До основних причин швидкого зростання державного боргу України за роки її незалежності можна віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці; значні бюджетні дефіцити; залежність від імпорту енергоносіїв; потреби технічного переозброєння більшості галузей національної економіки.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Важливе значення місця та ролі державного боргу у фінансовій системі держави зумовило постійну увагу дослідників до різних його аспектів. Серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці Р. Барро, Дж. Кейнса, П. Кругмана. Різні сторони аналізу даного питання розкриті у роботах українських вчених-фінансистів, зокрема, у працях Барановського О.І., Василика О.Д., Вахненко Т.П., Гейця В.М., Козюка В.В., Кучер Г.В., Лісовенка В.В., Луцишиної З.О., Лютого І.О., Новицького В.Є., Новосад Л.Я, Плотнікова О.В., Федосова В.М. та ін. Зовнішню заборгованість як невід'ємну складову сучасної міжнародної фінансової системи досліджували російські вчені-економісти Вавілов А., Саркісянц А., Федякіна Л. та ін.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні, оскільки формування державного боргу відбувалося в умовах трансформаційної економіки України, коли має місце пошук нових шляхів побудови ефективної системи управління державним боргом, перетворення зовнішніх державних запозичень на інструмент економічного зростання.

Об'єктом дослідження є сукупність фінансово-економічних відносин, що виникають між державою та її кредиторами у процесі формування, використання, погашення й обслуговування державного боргу.

Предметом дослідження є інститут державного боргу як складова фінансової системи України.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування сутності державного боргу як складової фінансової системи держави й особливостей його формування в Україні та розробка найбільш ефективних методів управління державним боргом у сучасній вітчизняній фінансовій системі.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дипломної роботи, спрямовані на її досягнення:

- проаналізувати розвиток економічних теорій щодо сутності державного боргу, зокрема, розкрити еволюцію державного боргу;

- дослідити економічну природу зовнішнього та внутрішнього державного боргу як складової державного боргу та його місце у фінансовій системі держави;

- виявити чинники, що впливають на динаміку й структуру зовнішнього та внутрішнього державного боргу та зумовлюють особливості механізму його формування в Україні;

- обґрунтувати концептуальні засади та цілі стратегічного управління державним боргом;

- проаналізувати механізм управління й обслуговування державного боргу у фінансовій системі України;

- дослідити можливість та доцільність здійснення реструктуризації державного боргу України.

Під час вирішення поставлених завдань використовувалися загальнотеоретичні та економіко-статистичні методи.

Дослідження проводилось з використанням методів аналізу (економічного та регресійного - при вивченні структури та динаміки зовнішнього державного боргу; системного і порівняльного - при розкритті механізму формування та управління зовнішнім державним боргом; порівняльного аналізу документів - при дослідженні наукової літератури та законодавчої бази), синтезу (при вивченні основних напрямів сучасних досліджень з проблем управління зовнішнім державним боргом), узагальнення досвіду інших країн, статистичних порівнянь показників зовнішнього державного боргу України та інших країн світу.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають механізм управління зовнішнім державним боргом, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Міністерства фінансів України та Національного банку України, джерела міжнародних фінансових організацій, наукові праці і монографії вітчизняних і зарубіжних економістів, періодична література.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що курсова робота містить конкретні рекомендації щодо вдосконалення структури державного боргу України, щодо використання найбільш ефективних методів управління державним боргом, щодо вдосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення механізму управління державним боргом України.

Розділ 1. Державний борг як економічна категорія

1.1 Державний борг: поняття, форми, класифікація, причини

виникнення

Завдання визначити зміст категорії «державний борг» вже ставили перед собою наші сучасники науковці. Проте їх висновки не були результатом спеціальних досліджень, а визначались лише в контексті інших наукових або навчально-методичних праць.

Очевидно, що змістом категорії «державний борг» є відносини щодо випуску, обслуговування та погашення боргових зобов'язань держави. Це квінтесенція категорії, узагальнена спільна думка багатьох поколінь науковців. Проте це дещо загальне визначення, і воно потребує конкретизації. Відслідковуючи розвиток правової думки щодо визначення поняття державного боргу, зауважимо, що зокрема професор Вахненко Т. визначає державний борг як заборгованість держави в процесі формування і використання додаткових грошових ресурсів держави за рахунок тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб, іноземних держав [8, с. 37]. Доктор юридичних наук Орлюк О.П. зазначає, що державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків [23, с. 365]. Російський професор Грачева Р.Ю. під державним боргом розуміє боргові зобов'язання держави перед фізичними та юридичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародного права, включаючи зобов'язання за державними гарантіями, надані державою [30, с. 306].

Узагальнюючи запропоновані визначення, виділяємо низку спільних ознак, а саме те, що: ключовими елементами цієї категорії є боргові зобов'язання держави; кредитні ресурси існують у формі державних цінних паперів; відносини у сфері державного боргу передбачають дуже широкий суб'єктний склад позичальників. Проте навіть у трьох із запропонованих визначень є відмінності. Тому, оскільки державний борг, у своїй основі, є фінансово-економічною категорією, то вважаємо доречним звернутися також до доробку колег фінансистів, для єдиного розуміння відповідної категорії, її адекватного застосування та надання правової форми.

Український науковець Козюк В.В. формулює державний борг як загальну суму емітованих, але не погашених позик з нарахованими відсотками, а також прийнятих державою на себе у відповідний спосіб зобов'язань [18, c. 11]. На думку Хайхадаєвої О.Д., державний борг є результатом кредитних відносин, що виникають у зв'язку із трансформацією капіталу з національного приватного сектора або з-за кордону в державний бюджет на підставі принципів запозичення. Державний борг - це результат кредитних відносин, у яких держава виступає позичальником, а вся маса позичкового капіталу становить величину державного боргу [31, c. 44]. Попова Г.В. вважає, що державний борг - це сума заборгованості за випущеними і непогашеними борговими зобов'язаннями держави, включаючи нараховані за ними відсотки. Вавілов В.Я. зазначає, що державний борг виражає собою результат взаємозв'язків виконавчих органів державної влади з фізичними і юридичними особами (резидентами і нерезидентами), виконавчими органами інших держав і міжнародними фінансовими організаціями в частині формування фонду запозичених ресурсів для задоволення державних потреб [6, c. 8]. Верхолаз В.В. характеризує державний борг як особливі кредитно-фінансові відносини, у яких держава виступає позичальником, а сума запозичених ресурсів становить величину державного боргу. На його думку, змістом державного боргу є сукупність кредитно-фінансових відносин, що виникають у зв'язку з переміщенням капіталів з національного приватного сектора, домашнього господарства та інших суб'єктів ринкової економіки до державного бюджету на підставі запозичення цих капіталів. Внутрішній борг, своєю чергою, визначають як комплекс визнаних і юридично оформлених боргових зобов'язань (ринкового і неринкового характеру) державних і регіональних органів держаного управління перед економічними суб'єктами, що обслуговують через виплату відсотків чи погашення основної суми заборгованості [10, c. 10-11]. Головачев Д.Л. виділив політико-економічний зміст державного боргу і визначив його як сукупність заходів для вирішення суперечностей між економічними та соціальними потребами суспільства в результаті формування додаткових ресурсів держави за рахунок запозичення грошових коштів у приватних осіб та інститутів недержавного сектора. Він стверджує, що економічний зміст категорії «державний борг» розкривається як відношення вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту та частини національного багатства, скеровані на формування додаткових ресурсів держави через запозичення грошових коштів у приватних осіб та інститутів, зокрема й іноземних - поза державним сектором, а також за рахунок кредитів іноземних держав. Данилов Ю.А. звертається до американського досвіду і визначає сукупний борг, або публічний борг, не розділяючи його на державний і муніципальний. Таким чином він визначає державний і муніципальний борг як борг державної влади різного рівня перед іншими секторами народного господарства. Також він зазначає, що до загальної суми державного і муніципального боргу включається сума заборгованості одного державного органу перед іншим [11, c. 21]. Такої думки дотримуються й інші науковці. Наприклад, економісти Дубницька Н.І. та Поляков В.П. визначають державний борг як сукупні зобов'язання центрального уряду, місцевих органів влади, державних підприємств та організацій [12, c. 107]. Руденко Ю.М. стверджує, що державний борг - це сума заборгованості з випущених і непогашених державних позик центрального чи місцевого уряду й автономних урядових установ (включно з нарахованими відсотками) [26, c. 163].

На перший погляд, визначення у своїй основі збігаються, та все ж не всі вони є однаковими за змістом. Водночас, сам факт плюралізму думок доводить актуальність теми й гостру потребу уніфікувати розуміння змісту категорії «державний борг», щоб чітко закріпити її в законодавстві. Тож вважаємо за доцільне виділити спільні положення, що їх визначають усі дослідники цієї проблематики. Отже, характерні особливості державного боргу:

1. В основі змісту державного боргу лежать кредитно-фінансові відносини з приводу залучення державою додаткових фінансових ресурсів, тобто здійснення запозичень.

2. Позичальником і боржником у цих відносинах є держава.

3. Формою державних запозичень є державні цінні папери.

4. Позичкові ресурси - це тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних організацій тощо.

Попри єдині базові ознаки державного боргу, у вищенаведених визначеннях бачимо і принципові розбіжності. Ці розбіжності хоч і вписуються в контекст кредитно-фінансових відносин, проте мають дуже характерні особливості, є дискусійними і навіть спірними. Наслідком відсутності їх правового аналізу буде невизначеність у правовому регулюванні. Зокрема спірними і неоднозначними залишаються питання суб'єктного складу цих відносин, об'єкта та форми боргових зобов'язань.

Щодо суб'єктного складу, то вважаємо абсолютно особливим статус держави, який може розкриватися по-різному в ролі позичальника, боржника або гаранта. З іншого боку, такі науковці як Руденко Ю.М., Данилов Ю.А., Верхолаз В.В. включають у зміст державного боргу суми місцевих запозичень, тобто муніципальний борг. Вважаємо неприпустимим змішувати боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування. Слід розмежовувати і не допускати змішування таких понять, як державний кредит і місцеві запозичення, державний борг та муніципальний борг. Водночас, можна ставити питання про потребу запровадити механізм формування зведеного боргу в державі Україна, який включав би показники всіх боргових зобов'язань публічних органів влади. Мова йде про публічний зведений (консолідований) борг, тоді як державний борг є його складовою і принципово включає лише боргові зобов'язання уряду України.

Щодо форми боргового зобов'язання, то більшість визначень, як бачимо, ґрунтується на кредиті. Проте Козюк В.В. пише і про «інші, прийняті державою на себе у відповідний спосіб зобов'язання». Професор Грачева О.Ю. акцентує на гарантіях, наданих державою тощо. У зв'язку з цим зауважимо, що наприклад Головачев Д.Л., аналізуючи зміст державної заборгованості, виділяє три її елементи:

Фінансова заборгованість (або заборгованість фінансування), під якою розуміють боргові зобов'язання державного сектора, що виникли в результаті схваленого державними органами запозичення кредитних ресурсів (у заздалегідь встановленій формі) і слугують залученню коштів для фінансування бюджетних видатків.

Адміністративна заборгованість - це грошові зобов'язання, що тісно пов'язані і залежать від поточної бюджетної політики. До адміністративної заборгованості належать насамперед борги за платежами в державному секторі (наприклад, заборгованість із виплати заробітної плати). Іншими словами, це ті кошти, статті видатків за якими вже затверджено і вони є в бюджеті, однак фактично, ці платежі не було здійснено. Цей вид заборгованості зберігається до моменту погашення заборгованості в новому фінансовому році і має, як правило, короткостроковий характер.

Імовірні боргові зобов'язання при поручительствах (обумовлені зобов'язання), що є особливим видом заборгованості, яка виникає, коли державні органи надають визначені фінансові гарантії (наприклад, взяті державою кредитні гарантії в рамках сприяння експортно-імпортної діяльності державних та приватних підприємств тощо).

Отже, в основі змісту державного боргу є кредит - бюджетні запозичення, проте не всі боргові зобов'язання держави виникли і виникають на підставі здійснення бюджетних запозичень.

Відповідно до проекту Закону України «Про державний внутрішній борг», до боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною [5]. Виходячи з того, що в основі державного боргу все-таки є відносини у сфері бюджетних запозичень, зрозуміло, що головним чинником формування державного боргу є бюджетний дефіцит. Власне, покриття бюджетного дефіциту вимагає здійснення запозичень. Інші ж боргові зобов'язання виникають внаслідок нерівномірного циклічного розвитку економіки держави, рівня ефективності її господарських зв'язків, а отже і неефективного управління у сфері фінансів, бюджетного регулювання тощо. Це теж зумовлює бюджетний дефіцит, провокує до його виникнення. Тому важливо усвідомлювати взаємозв'язок цих категорій. Відповідно до чинного законодавства України, бюджетний дефіцит покривають за рахунок здійснення бюджетних запозичень. Проте обсяги боргу суттєво його перевищують, оскільки передбачають також суми відсотків за користування позиченими коштами. Тобто відносини у сфері управління боргом передбачають не лише покриття дефіциту бюджету, але й рефінансування боргу. Тому дуже важливо з'ясувати зміст державного боргу, щоб закласти основи його чіткої структуризації.

Отже, змістом державного боргу є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов'язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів. При цьому в основу визначення поняття закладаємо вид боргового зобов'язання, а також методи фінансової діяльності держави. Зважаючи на перманентність категорії «державний борг», це передбачає відносини з приводу акумуляції фінансових ресурсів за рахунок позичкових коштів; відносини з приводу використання бюджетних коштів, залучених на засадах фінансування бюджету; а також відносини щодо обслуговування, погашення та управління державним боргом.

1.2 Управління державним боргом та його обслуговування

Управління державним боргом, який є засобом покриття дефіциту бюджету держави та інструментом стабілізації фінансового ринку набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки та розвитку товарно-грошових відносин. Державний борг - це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.

Трансформаційні перетворення в Україні розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тією чи іншою мірою, посилився у ході становлення перехідної економіки. Внутрішня й зовнішня макроекономічна та інституціональна розбалансованість макросистеми спричинила дефіцит бюджету і платіжного балансу та швидкий розвиток державного боргу.

Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи.

Василишин Р. зазначає, що для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом [7, ст. 142]. Під управлінням державним боргом, на думку автора, слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Вахненко Т. зауважує, що державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями [9, ст. 28].

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

- недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни [14, ст. 20].

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

- зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

- зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування [7, ст. 166].

Управління державним боргом складається з трьох стадій:

- залучення державних запозичень;

- використання коштів;

- погашення та обслуговування боргу [7, ст. 169].

Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви.

Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних паперів: облігацій, казначейських зобов'язань тощо.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:

- розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів;

- їхнє погашення;

- виплата доходів за ними.

При управлінні внутрішнім боргом головна увага звертається на потенційні можливості розміщення нових боргових зобов'язань серед інвесторів та на наявність фінансових ресурсів у державі для своєчасного і повного обслуговування боргових зобов'язань.

1.3 Огляд нормативно-правової бази та спеціальної економічної

літератури з питання управління державним боргом та його

обслуговуванням

Здійснення економічних, політичних, фінансових, кредитних, соціальних перетворень в Україні потребує значних фінансово-кредитних ресурсів. Відсутність їх у розпорядженні держави в достатніх обсягах сприяє широкому використанню державних позик як вагомого методу мобілізації ресурсів [9, с. 17]. Вибір саме державного боргу як досліджуваного об'єкта зумовлюється рядом аспектів. Борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України.

Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в будь-якій економіці. Значної уваги проблемі дослідження державного боргу та наслідків його існування приділяли такі зарубіжні науковці-економісти, як: Р. Барро, М. Фрідмен, Р. Масгрейв, Дж. Б'юкенен і ін. Ця проблема набуває особливої актуальності і серед вітчизняних дослідників, а саме: В. Андрущенка, В. Корнєєва, С. Льовочкіна, В. Федосова, С. Юрія та ін.

Але слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у даній сфері, а наявне коло публікацій обмежується переважно фрагментарними працями. Тому метою дослідження є висвітлити основні недоліки обліку та звітності з державного боргу та визначити основні напрямки удосконалення державної боргової політики України з позицій наближення її до міжнародних стандартів.

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу слід перш за все зазначити, що основним фактором формування державного боргу є значний бюджетний дефіцит. Борговий метод покриття дефіциту бюджету в Україні почав використовуватись з 1995 року. До цього часу бюджетний дефіцит фінансувався за рахунок емісійних коштів НБУ, що призвело до розбалансування економіки та гіперінфляції [9, с. 25]. На сучасному етапі розвитку боргова політика України стала виваженішою, спрямованою на недопущення безконтрольного зростання державного боргу.

Основними нормативно-правовими актами, які опосередковано дають інформацію про державний борг України є Бюджетний кодекс 2001 року, Закон України «Про державний внутрішній борг» 1992 року, проект Закону України «Про державний борг», розробку якого не завершено й досі і розгляд якого в парламенті триває з 1999 р.

Деякі положення з питань державного боргу щорічно встановлюються у законах України про Державний бюджет. Таким чином, сьогодні в українському законодавстві немає спеціального правового акта, який би визначав порядок утворення і погашення державного боргу. Якщо звернутися до визначення терміну «державний борг» згідно наявного вітчизняного законодавства і відповідно загальноприйнятій міжнародній практиці, то можна відмітити яскраво виражені протиріччя у трактуванні даного поняття. Зокрема, українське законодавство не передбачає включення до складу державного боргу боргових зобов'язань місцевого самоврядування та державних підприємств. У світовій практиці державний борг є сукупністю зобов'язань не лише уряду, а всіх державних органів, включаючи зобов'язання урядів місцевої влади та зобов'язання підприємств, котрі знаходяться у державній власності або контролюються державою. Тут мається на увазі прямий борг. Вагомим недоліком українського трактування «державного боргу» є те, що реальні обсяги боргових зобов'язань та запозичень державних підприємств не враховуються при прогнозування основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України, що створює суттєві ризики їх дотримання.

Наступна проблема полягає в тому, що уряд України не здійснює належного обліку умовного боргу та оцінку його впливу на державні фінанси. Умовний борг є потенційним боргом і визначається зобов'язаннями нинішнього або попереднього уряду і може стати реальним у разі настання певних завчасно визначених майбутніх подій. При цьому умовний борг в складі реальних державних фінансових зобов'язань не включають до складу державного боргу, хоча періодично та частково ним обслуговуються, що може спричинити нову боргову кризу. Зокрема, не береться до уваги заборгованість за зобов'язаннями держави з виплат втрат громадян від знецінення грошових заощаджень, заборгованість із соціальних виплат, відстрочену заборгованість за внесками України до міжнародних організацій тощо. Тим паче, що до цього можна додати проблему наявного дефіциту Пенсійного фонду України, джерелом фінансування якого є державний бюджет. Нагальним залишається також питання забезпечення користувачів повною та достовірною інформацією про стан і складові державного боргу, оскільки нинішня звітність українського уряду з державного боргу складається з даних про прямий внутрішній та прямий зовнішній борг із деталізацією за типом кредитора, а єдиних національних стандартів розкриття інформації про державний борг на сьогодні немає.

Отже, з метою покращення управління державним боргом органам державної влади необхідно: прискорити розгляд проекту Закону України «Про державний борг» з урахуванням міжнародних стандартів, передбачивши розширення бази вимірювання державного боргу через включення в неї зобов'язань органів місцевого самоврядування та державних підприємств; утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов'язаних з його обслуговуванням; підвищити частку внутрішньої заборгованості в структурі державного боргу, скоротивши зовнішню, що зменшить залежність України від іноземного капіталу і дасть змогу паралельно зменшити валютні ризики і сприяти розбудові фінансового ринку; запровадити облік та аналіз стану заборгованості за всіма фінансовими зобов'язаннями, що можуть вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом; встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг.

Розділ 2. Економічний стан Державного боргу України

2.1 Аналіз динаміки державного зовнішнього боргу України за

2007-2009 роки

Теоретичні аспекти управління державним боргом були розглянуті нами в першому розділі курсової роботи. Наступним кроком є аналітична оцінка, яка дасть можливість дослідити динаміку зміни величини державного боргу. На першому етапі проаналізуємо зовнішній державний борг. Якщо прослідкувати за динамікою зміни величини зовнішнього державного боргу Україна по протязі останніх 8 років (табл. 2.1) то побачимо, що в динаміці його величина збільшується.

Таблиця 2.1 - Відношення зовнішнього державного боргу України до

валового внутрішнього продукту (млн. грн.)

Показники	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Державний зовнішній борг	45609,5	46729,1	43957,1	49506,1	53487,8	86023,10	120554,1
ВВП	267344,0	345113,0	441452,0	544153,0	709445,0	948056,0	914720,0
Державний зовнішні борг до ВВП, %	17,1	13,5	10,0	9,1	7,5	9,07	13,18

У відповідності до даних табл. 2.1 бачимо, що за останні сім років відбувається і збільшення валового внутрішнього продукту, так у 2003 році його величина становила 267344,0 млн. грн., а у 2008 році - 814720,0 млн. грн. [36]. Загальне збільшення валового внутрішнього продукту склало за сім років 680712,0 млн. грн., або 165%. І лише криза 2009 року стала причиною зменшення ВВП в порівнянні з 2008 роком на 33336,0млн. грн. Державний зовнішній борг при цьому у 2003 році становив 45606,5 млн. грн., а у 2009 році - 120554,1 млн. грн., загальне збільшення зовнішнього державного боргу становило 74944,6 млн. грн.

Рис. 2.1 - Динаміка зміни зовнішнього державного боргу України

за 1998-2009 роки

Прослідковуючи більш розширено динаміку зміни величини зовнішнього державного боргу (рис. 2.1) побачимо, що в цілому його величина повільно зростає. Разом з тим, негативною тенденцією стало те, що вже в 2008 році та відповідно і в 2009 роках відбувається відсотку величини зовнішнього державного боргу до валового внутрішнього продукту (рис. 2.2).

Рис. 2.2 - Динаміка відношення державного зовнішнього боргу до ВВП

З даного рисунку видно, що починаючи з 1999 року співвідношення між величиною державного зовнішнього боргу та ВВП постійно зменшується, так у 1999 році співвідношення між величиною державного зовнішнього боргу та ВВП становило 37,1%, а вже в 2007 році - 7,5%. А в 2008 році ситуація кардинально змінилася і співвідношення між величиною державного боргу та ВВП становило 9,07% а в 2009 році 13,8.

Прослідковуючи за структурою зовнішнього державного боргу (табл. 2.2, додаток) бачимо, що вона складається з чотирьох основних складових, а саме:

- заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку (А);

- заборгованості за позиками, наданими закордонними органами управління (Б);

- заборгованості за позиками, наданими іноземними комерційними банками (В);

- заборгованості не віднесеної до інших категорії (Г).

Рис. 2.3 - Структура зовнішнього державного боргу України у

2009 році

Як видно з рис. 2.3 найбільша питома вага в структурі зовнішнього державного боргу належить облігаціям зовнішньої державної позики - 58%, на другому місці по питомій вазі - позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку. На третьому місці - заборгованість за позиками, наданими закордонними організаціями. Позики, надані іноземними комерційними банками, хоча і складовою зовнішнього державного боргу, однак значного впливу на зміну його питомої ваги не мають.

Структура зовнішнього боргу по заборгованості ОЗДП у 2009 році була такою (рис. 2.4):



Рис. 2.4 - Структура зовнішнього державного боргу по ОЗДП у 2009 р.

Найбільша питома вага по заборгованості за ОЗДП належить облігаціям зовнішньої державної позики, випущеним у 2007 році, щорічно здійснюється погашення всіх облігацій в міру завершення строку їх дії.

Щодо заборгованості по позикам, наданим міжнародними організаціями економічного розвитку, тут ситуація дещо інша (рис. 2.5):

Рис. 2.5 - Динаміка зміни заборгованості по позикам, наданим

міжнародними організаціями економічного розвитку

Як видно з рис. 2.5 позики Європейського Співтовариства з 2002 по 2009 рр. різко скоротилися, в той самий час як позики Європейського банку реконструкції та розвитку навпаки різко зросли. Щодо позик виданих Світовим Банком, то їх щорічні величини значних змін не зазнали (рис. 2.6).



Рис. 2.6 - Динаміка зміни величини позик, наданих Світовим банком

Якщо звернути увагу на структуру зовнішнього державного боргу в розрізі позик, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку, то побачимо наступне (рис. 2.7):

Рис. 2.7 - Структура зовнішнього державного боргу по позикам,

наданим міжнародними організаціями економічного розвитку в

2009 році

З даного рисунку ми можемо побачити, що в 2009 році основним позичальником для України був Міжнародний валютний Фонд, на його долю припадає 59% зовнішнього державного боргу України в розрізі позик, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку.

Проаналізувавши структуру та динаміку державного зовнішнього боргу України зазначимо, що на протязі 2002-2009 років в структурі зовнішнього боргу відбулися значні зміни. Зокрема за цей період спостерігається зменшення питомої ваги позик, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку та позик, наданий іноземними комерційними банками. В той самий час, різко зросла питома вага заборгованості по облігаціям зовнішньої державної позики. В цілому ж, за останні 10 років величина державного зовнішнього боргу постійно зростає. Одним з негативних моментів є те, що по відношенню до ВВП сума зовнішнього державного боргу значно зросла за 2008-2009 роки.

2.2 Аналіз динаміки державного внутрішнього боргу України за

2007-2009 роки

Державний борг складається з двох частин: внутрішнього і зовнішнього. Важливе значення для економіки країни має як зовнішній так і внутрішній борги, оскільки вони обидва мають свій вплив на загальний економічний стан країни. Якщо прослідкувати основні причини створення і збільшення державного боргу, то вони є такими:

- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

- вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Внутрішній борг країни складається з заборгованості перед юридичними особами та перед банківськими установами (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Динаміка зміни внутрішнього боргу (млн. дол. США)

Показник	Роки	Відхилення 2009 р. (+/-) від
	2007	2008	2009	2007	2008
Внутрішній державний борг, всього	3526,0	5800,0	11405,14	7879,14	5605,14
Заборгованість перед юридичними особами	1811,2	4353,4	10974,5	9163,3	6621,4
Заборгованість перед банківськими установами	17148	1447,3	430,6	-16717	-1016,4

Дані табл. 2.3 показують, що у 2009 році величина внутрішнього державного боргу в порівнянні з 2008 роком збільшилася на 5605,14 млн. дол. США (11405,14 - 5800,0), в порівняні з 2007 роком зросла на 78790,14 млн. дол. США (11405,14 - 3526,0). За цей період постійно зменшувалась величина заборгованості перед банківськими установами, так з 2007 по 2009 роки ця заборгованість зменшилася на 16717,4 млн. дол. США (430,6 - 17148,0). Заборгованість перед юридичними особами мала дещо іншу динаміку, так у 2007 році величина цієї заборгованості становила 1811,2 млн. дол. США, у 2006 році вона зросла до 4353,4 млн. дол. США, а у 2009 році до 10974,5 млн. дол. США.

Щодо структури внутрішнього державного боргу, то в 2007 році 90% боргу це була заборгованість перед бюджетними установами (рис. 2.8). В 2008 році ситуація змінилася, питома вага заборгованості перед банківськими установами становила 30%, а перед юридичними особами 70%. В 2009 році ситуація знову кардинально змінилася, питома вага заборгованості перед юридичними особами в структурі державного боргу становила 96%, а питома вага перед банківськими установами лише 4%.

Рис. 2.8 - Структура державного внутрішнього боргу України за

2007-2009 роки

Якщо заборгованість перед банківським установами це виключно заборгованість перед НБУ по його кредитах, то заборгованість перед юридичними особами це в першу чергу облігації внутрішньої державної позики. До 2004 року в структурі внутрішнього боргу були і казначейські зобов'язання, починаючи з 2005 року вони у структурі внутрішнього боргу відсутні. Основу внутрішнього боргу перед юридичними особами складають облігації внутрішньої державної позики різного строку користування (рис. 2.9).

Рис. 2.9 - Структура внутрішнього державного боргу по заборгованості

перед юридичними особами

З даного рисунку видно, що найбільша питома вага в структурі внутрішнього державного боргу належить ОВДП зі строком 9 та 7 років. Питома вага цих облігацій займає відповідно 23% та 22%. Динаміка зміни внутрішнього державного боргу України за період з 2007 по 2009 роки залежить в першу чергу від економічного стану країни та величини валового внутрішнього продукту.

2.3 Аналіз макроекономічних та соціальних наслідків державного

боргу України

Розвиток національної фінансової системи на ринкових засада, інтеграція економіки України у світове господарство, наявність значних обсягів накопиченого державного боргу та продовження практики фінансування державних витрат шляхом формування нових державних боргів потребує поглибленого вивчення проблеми з метою оптимізації боргової політики держави.

Державні запозичення, як інструмент економічної політики держави, виконують не тільки функцію блокування державних фінансів, а й здійснюють опосередкований вплив на низку економічних процесів і явищ. Це питання досить суперечливе й, відповідно, у наукових колах розглядається по-різному.

Дослідження співвідношення між приватними інвестиціями підприємств (капітальними вкладеннями) і купівлею облігацій внутрішньої державної позики резидентами України виявляє наявність незнаного кореляційного зв'язку (коефіцієнт кореляції складає 0,28).

Рис. 2.10 - Динаміка інвестицій та суми внутрішніх запозичень шляхом

купівлі ОВДП резидентами

Порівняння динаміки цих показників (рис. 2.10) за 1998-2007 рр. продемонстрував, що при стрімкому зростанні обсягів розміщення державних позик серед резидентів темп приросту інвестицій уповільнюється, а під час зменшення обсягів внутрішніх державних запозичень приватні інвестиції зростають швидше [13, ст. 22].

Проведений багатофакторний регресійний аналіз впливу амортизаційних відрахувань, прибутку підприємств і державних запозичень на рівень інвестування дозволяє констатувати, що основним фактором капітальних вкладень підприємств є прибуток (1 додатковий млн. грн. збільшують інвестиції на 0,8 млн. грн.). Амортизаційні відрахування забезпечують відтворення основного капіталу повною мірою (одиниця амортизаційного фонду використовується на відновлення основних засобів лише на 41,4%). Збільшення внутрішніх запозичень 1 млн. грн. зменшує інвестиції на 1,2 млн. грн. «Ефект витіснення» проявляється в тому, що капітальні вкладення підприємств за 1999-2007 рр. могли бути більшими на 14,5 млрд. грн. (5,2% всіх інвестицій за цей період).

«Ефект витіснення» найбільше впливає на відсоткову ставку за кредитами комерційних банків, оскільки ресурси останніх є основним джерелом інвестицій саме у вітчизняній економіці (за умов повної розвиненості інших сегментів фінансового ринку та відповідних інститутів, які б акумулювали фінансові ресурси для інвестування). Про це свідчить кореляційний зв'язок між капітальними вкладеннями підприємств і сумою кредитів, наданих в економіку комерційними банками.

Кожен додатковий мільйон внутрішніх державних запозичень збільшує відсоткову ставку за кредитами комерційних банків на 0,000353 пункти, а збільшення дохідності облігацій внутрішньої державної позики на 1% викликає зростання залежної змінної на 0,78%. Визначальним фактором встановлення рівня ставки кредитування є дохідність облігацій внутрішньої державної позики, доказом цього є значення коефіцієнта кореляції на рівня 0,958. Вітчизняна економічна практика також підтверджує теорію «ефекту витіснення».

Іншим аспектом витіснення приватних інвестицій є скорочення фізичного обсягу доступних кредитних ресурсів унаслідок розширення державних позик. Згідно з проведеними розрахунками кожен додатковий відсоток збільшення державного внутрішнього боргу скорочує темпи приросту обсягів кредитування на 0,0039476 пункти. За час існування внутрішнього ринку державних цінних паперів темпи приросту обсягу наданих в економіку кредитів скоротилися на 2,9% під впливом розміщення внутрішніх боргових зобов'язань держави - це додатковий аргумент щодо дії «ефекту витіснення».

Дослідження «ефекту чистого експорту» внутрішніх державних запозичень встановило наявність взаємозв'язку між сумою вкладень нерезидентами в облігації внутрішньої державної позики і сальдо торгового балансу України (рис. 2.11), коефіцієнт кореляції складає 0,549, тобто має місце обернено пропорційний зв'язок.

Рис. 2.11 - Сальдо торгового балансу та вкладення нерезидентів у

державні боргові зобов'язання

Приплив іноземного капіталу на внутрішній ринок державних цінних паперів у 1995-1997 рр. зумовив адекватне скорочення сальдо торгового балансу в цьому періоді. Відповідно відтік капіталу нерезидентів, починаючи з 1998 р. супроводжується перевищенням темпів зростання експорту над імпортом.

Отже, можна констатувати, що додатковий мільйон іноземного капіталу, вкладеного у державні зобов'язання, девальвує гривну на 0,04 грн. / 100 доларів США і зменшує сальдо торгового балансу на 0,4 млн. грн.

Крім того, негативним наслідком внутрішніх запозичень є інфляція. Розширення видатків бюджету за рахунок боргового фінансування призводить до зростання номінальних доходів населення безпосередньо (через заробітну плату працівників бюджетної сфери, соціальні трансфери тощо) й опосередковано (через видатки на інші напрями, які впливають на номінальні доходи громадян і грошову масу). Це все викликає збільшення попиту поряд із нездатністю економіки збільшувати виробництво суспільного продукту, що є одним із факторів зростання цін.

Внутрішні запозичення 1999-2007 рр. мали якісно різний характер. До 1995 року здійснювалися позики в НБУ, що прирівнюються до емісійного способу фінансування дефіциту (а це є чинником інфляції), а з 1995 року започатковано практику залучення фінансових ресурсів на ринкових засадах (інфляційні наслідки відповідно до економічної теорії незначні). Отже, дослідження інфляційних наслідків внутрішніх запозичень без такого розподілу носило б поверхневий характер.

Загалом, сукупний приріст показника у Національному банку на 362,7% протягом 1991-1995 рр. спричинив зростання інфляції за інших рівних умов на 1196,9%. Фінансування дефіциту Державного бюджету через випуск ОВДП починаючи з 1995 року, також спричинило зростання рівня цін унаслідок збільшення фактичного обсягу грошової маси (адже державні витрати стали більші) та швидкості обертання грошей (як результат від мультиплікатора державних витрат). Це теоретичне припущення підтверджується практичними розрахунками: кожен додатковий відсоток випуску ОВДП спричиняє зростання індексу споживчих цін на 0,007%. Із 1998 по 2007 роки внаслідок дії цього фактора інфляція - за незмінності інших чинників - збільшилася на 14,8%. На основі викладеного можна констатувати, що державні запозичення, здійснені на ринкових засадах, справляють значно менший вплив на інфляційні процеси, аніж фінансування з джерел НБУ.

Таким чином, внутрішній державний борг залишається досить суперечливим фактором впливу на економічні процеси в країні, яка здійснює запозичення. З одного боку, він збалансовує державні фінанси - це фактор загальної стабілізації, а з іншого, як свідчить дослідження, внутрішні запозичення пригнічують інвестиційну активність економічних агентів, зменшують сальдо торгового балансу, викликають інфляцію.

Зовнішні запозичення відрізняються від внутрішніх не тільки за ознакою резидентності кредиторів держави, а й якісно іншим впливом на економічні процеси. Зовнішні позики опосередковано, через видатки Державного бюджету, збільшують сукупний попит економіки, у тому числі й доходи населення (що і створює попит). Це за твердженням кейнсіанців є фактором зростання. Щодо вітчизняної практики, то однозначно сказати про такий причинно-наслідковий зв'язок досить важко. Проте співставлення динаміки цих показників констатує наявність кореляційного зв'язку між обсягом зовнішнього боргу та номінальними доходами населення. Чітка тенденція зростання реальних доходів із 1999 року супроводжується економічним зростанням, починаючи з 2000 року. Отже, можна припустити, що приріст ВВП дійсно має причинно-наслідковий зв'язок із борговим фінансування дефіциту.

У структурі позик значна частка належить тим, що не мають цільового інвестиційного характеру; їх можна розцінювати як витрати поточного споживання. Вони не створюватимуть навантаження тільки тоді, коли сукупна пропозиція буде дійсно еластичною відносно зростання сукупного попиту, що сприятиме економічному зростанню. Збільшення виробництва реального ВВП буде додатковим джерелом податкових надходжень до бюджету без зміни ставок оподаткування. Проведені дослідження свідчать, що запозичення України дійсно контролюють із зростанням попиту (який відображається через зростання величини реальних доходів населення) зростанням виробництва реального ВВП. Безумовно, це є позитивним фактом для зниження тягаря з обслуговування державного боргу, що свідчить про певний рівень ефективності кредитних операцій держави незалежно від того, чи мали вони інвестиційний характер).

Через підвищення рівня оподаткування у вітчизняній практиці борговий тягар поки ще не проявляється (можливо через порівняно короткостроковий період існування боргу). За статистичними даними найбільш ефективною ставка оподаткування (відношення податкових доходів бюджету до ВВП) була у 1994 році (37,8%), після чого прослідковується чітка тенденція її зниження до 2001 р. (15,5); у подальшому вона дорівнювала 17,4-17,6% [36].

Унаслідок «ефект витіснення» зменшується використання населенням приватних інвестицій, що є іншим аспектом боргового тягаря. Зменшення запасу капіталу призводить до скорочення обсягу виробництва споживчих товарів. В Україні, внаслідок виходу держави на внутрішній фінансовий ринок, капітальні вкладення підприємств зменшилися на 14,5 млрд. грн., але це не мало значного впливу на запас капіталу в країні, оскільки валове нагромадження, починаючи з 1998 р., відображало чітку тенденцію до зростання. Таким чином, можна зробити висновок, що державний борг поки що не справляє значного навантаження на економіку.

Приміром, в Україні державний борг станом на 1 січня 2006 року становив 8,7% обсягу ВВП, а зовнішній державний борг - 14,1%; відношення боргу і зовнішнього боргу до експорту склало 45,1% і 34,0% відповідно; відношення платежів по державному боргу і по зовнішньому державному боргу становило 9,9% і 4,6%. Наведені показники є одними з найменших за увесь період незалежності; вони знаходяться у межах своїх критичних значень і навіть зменшуються при абсолютному зростанні заборгованості. Крім того, це також може бути показником відсутності значної обтяжливості боргом. Частка боргу у ВВП, в експорті та темпи їх зміни не є раціональним індикатором для аналізу боргового тягаря й обтяжливості суспільства боргом. Показники структури державного боргу в розрізі термінів погашення зобов'язань є кращим детермінантом для оцінки рівня заборгованості тягаря. До кінця 2006 року Україна мала сплатити 16,2% своїх зобов'язань (короткострокова заборгованість), а за 2007 рік, 2008 рік та 2009 рік - 43,5% усієї суми боргу. По суті, на цей період припадає пік платежів і навантаження буде значним. Строки платежів за довгостроковою заборгованістю припадає на наступні 25 років (після 2010 року).