Фінансова стратегія діяльності підприємства

• Вступ
• Розділ 1. Економічна сутність фінансової стратегії діяльності підприємства
• 1.1 Поняття стратегії в плануванні
• 1.2 Фінансова стратегія, її цілі, завдання
• Розділ 2. Методи та механізми фінансової стратегії
• 2.1 Методи
• 2.2 Механізми
• Розділ 3. Вибір фінансової стратегії
• 3.1 Розрахунок фінансової стратегії
• 3.2 Матриця фінансової стратегії
• 3.3 Оцінка діяльності підприємства
• Висновки
• Література
• Додатки

Вступ

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.

За умов ринкової економіки, самостійність підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає обєктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи обєктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки та інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, обєктивно оцінюючи характер зовнішніх та внутрішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденцій розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливостей диверсифікації діяльності підприємства. На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна. У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства, тощо. Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи. В умовах ринку підприємства, організації, фірми зіткаються з різними фінансовими проблемами, тобто з цього зявляється необхідність передбачення майбутнього стану підприємства, а це можливо тільки при використанні фінансової стратегії діяльності підприємства.

Розділ 1. Економічна сутність фінансової стратегії діяльності підприємства

1.1 Поняття стратегії в плануванні

Стратегія економічної організації - це сукупність її головних цілей та основних засобів досягнення даних цілей. Розробляти стратегічні дії підприємства - це значить визначати загальний напрямок її діяльності. Стратегія - це не просто функція часу, а також функція напрямку. Вона включає в себе сукупність глобальних ідей розвитку підприємства. Відповідальність за розробку стратегії несе керівництво економічної організації. Сучасний темп збільшення обсягу знань настільки великий, що стратегічне планування - єдиний спосіб прогнозування майбутній можливостей. Воно забезпечує керівними органами країни можливості розробки плану на тривалий період. Стратегічне планування є також основою для прийняття рішень. Знання того, що необхідно досягти в майбутньому допомагає уточнити найбільш доцільні шляхи дій.

Також треба звернути увагу на розгляді тактичних і стратегічних методах макроекономічного планування. Необхідно зразу відзначити, що одні і ті ж рішення одному здаються стратегічними, іншому - тактичними. Різниця між тактичним і стратегічним плануванням має такі аспекти:

1. Стратегічне планування повязане з рішеннями, наслідки яких проявляються протягом тривалого часу та які важко відмітити або виправити. Як правило стратегічне планування повязане з довгостроковими періодами, а тактичне -з короткими. Слід відзначити, що в господарській діяльності доводиться користуватися двома цими методами. Вони доповнюють один одного, як два боки однієї медалі.

2. Стратегічне планування характеризується широтою розмаху, а тактичне - певною вузькістю, хоча широта та вузькість - поняття відносні.

3. Тактичне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей. Цілі звичайно задаються на вищому рівні управління. Стратегічне планування займається визначення цілей вибором засобів для їх реалізації.

Стратегічне планування - довгострокове, комплексне, зорієнтоване на кінцеві результати. Але для досягнення найбільшого успіху необхідне й тактичне, і стратегічне планування.

Своєрідність стратегічного планування як системи управління визначається його принципами, першим з яких є селективність при орієнтації на цілі глобального характеру. Поставивши питання про визначення генеральної мети діяльності, велика організація аналізує своє функціональне призначення в системі світового господарства й міжнародного розподілу праці незалежно від національних, регіональних кордонів.

Виробничо-господарська місія - набір певних параметрів, які описують характер зовнішнього для організації середовища, що дає змогу визначити певні стратегічні зони господарювання, окремі сегменти, достатні для проведення операцій. Аналіз поточних значень параметрів і їх прогноз дають можливість сформулювати стратегічний фокус- пріоритетний напрям, на який необхідно сконцентрувати увагу та ресурси.

Сфера пріоритетів має бути обмеженою, оскільки одночасна реалізація кількох стратегічних цілей реально нездійсненна.

Другим важливим принципом стратегічного планування є багатоваріантність планових розрахунків. Невідповідність між бажаною стратегічною метою та поточним станом організації визначається великою кількістю шляхів досягнення мети. Беручи до уваги фактори ризику та невизначеність розвитку зовнішнього середовища, вибрати єдину стратегію розвитку практично неможливо.

Наступний принцип - комплексність розробки стратегії. Він визначає, що кожний альтернативний варіант передбачає аналіз усіх без винятку питань його фінансової, ресурсної й організаційної забезпеченості визначення та погодження часових та кількісних параметрів. Виділення ресурсів для досягнення тільки конкретної цілі гарантує стабільність реалізації стратегії, хоча обмежує можливість маневрування.

Вищезгадані принципи створюють основу специфічної для планування системи портфельного планування, яка використовується практично, коли з великої кількості альтернативних стратегій вибрана базова, а решта залишається в портфелі.

Розробка стратегії здійснюється по етапах, які включають усі необхідні елементи циклу прийняття управлінського рішення. Специфіка принципів стратегічного планування висуває на особливо важливе місце етап аналізу. Він включає: сукупність маркетингових досліджень - виявлення тенденцій розвитку ринків та їх сегментів, тестування, аналіз пробних продаж, визначення напрямків соціально-політичного та макроекономічного розвитку [1].

1.2 Фінансова стратегія,її цілі, завдання

В умовах ринкових відносин, самостійності, відповідальності підприємств за результатами своєї діяльності виникає обєктивна необхідність визначення тенденцій фінансового стану, орієнтації і фінансових можливостей та перспективної оцінки фінансового стану інших господарюючих субєктів. Підприємства зацікавлені в виробітки фінансової стратегії. Фінансова стратегія - це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами. Вона охоплює питання теорії та практики формування фінансів, їх планування, вирішує задачі, які забезпечують фінансову стабільність підприємства в ринкових умовах господарювання. Теорія фінансової стратегії досліджує обєктивні закономірності ринкових умов господарювання, розробляє способи і форми виживання в нових умовах, підготовки та ведення фінансових операцій.

Фінансова стратегія підприємства включає в себе:

аналіз фінансового стану;

оптимізацію основних та оборотних засобів;

розподіл прибутку.

Більш детальна інформація щодо складу фінансової стратегії наведена в додатку.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі своєю стратегічною ціллю забезпечує:

формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами;

створення та підготовка стратегічних резервів;

ранжування та поетапне досягнення цілей;

Таким чином успіх фінансової стратегії підприємства гарантується при взаєморівновазі теорії і практики фінансової стратегії, при співпадінні стратегічних цілей з реальним економічним та фінансовим можливостям через жорстку централізовану фінансову стратегію.

Завданнями фінансової стратегії є:

визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

визначення перспективних фінансових взаємовідносин із субєктами господарювання, бюджетом, банками, тощо.

фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;

вивчення економічних та фінансових можливостей ймовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

розробка способів виходу з кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств [2,3].

Розділ 2. Методи та механізми фінансової стратегії

2.1 Методи

Процеси трансформації економічної системи зумовлюють складність її поведінки (динаміка попиту і пропозиції, зявлення нових технічних новшеств), а з цього - невизначеність значень характеристик майбутнього стану ринкового середовища для окремого підприємства. В цих умовах підприємства всіх форм власності можуть забезпечити перспективу свого існування тільки на основі стратегічного планування, одним з важливих компонентів якого являються процеси формування і реалізації фінансової стратегії розвитку підприємства.

Оскільки фінансова стратегія підприємства зачіпає всі аспекти його фінансової діяльності, можна стверджувати, що елементи механізму фінансового менеджменту повинні нести в собі механізми і інструменти формування і реалізації фінансової стратегії [4].

В основу структури системи стратегічного управління фінансами підприємства може бути положено класифікатор основних елементів механізму фінансового менеджменту формування і реалізації фінансової стратегії підприємства буде включати слідуючи складникові:

механізми внутрішнього регулювання окремих аспектів формування і реалізації фінансової стратегії підприємства;

ринковий механізм регулювання діяльності по розробці і реалізації фінансової стратегії;

механізми державного правового і нормативного регулювання фінансової діяльності підприємства;

інформаційне забезпечення процесів стратегічного планування і управління фінансовою діяльністю;

методи фінансового управління підприємства, використовуємо в процесах розробки і реалізації фінансової стратегії.

Формування і реалізація фінансової стратегії як основи фінансового плану підприємства базується на використанні внутрішніх інструментів. К ним можна віднести:

традиційні інструменти фінансового управління - фінансовий аналіз, бюджетування, антикризове управління;

механізми фінансової реструктуризації - ліквідація нерентабельних, неплатоспроможних структур підприємства, контроль за витратами грошових коштів, управління видатками виробництва, інтеграція капіталу з іншими підприємствами;

інструменти ринку фінансових послуг - факторинг, страхування, лізинг.

Під зовнішніми механізмами та інструментами можна враховувати регулятори взаємовідносин, які представляють собою зміни і доповнення к правилам взаємодії, формуючих на макроекономічному рівні. Ці коректування к правилам взаємодії становляться інструментами фінансового управління в тому випадку, коли підприємство ініціює їх і являється ексклюзивним користувачем зявляючих при цьому пільг і виділених ресурсів.

К інструментам, які підтримують процедури формування і реалізації фінансової стратегії розвитку являються:

методики по виконанню окремих кроків загального процесу формування і реалізації фінансової стратегії розвитку;

моделі фінансового механізму підприємства, інноваційних процесів, впливаючих на формування і реалізацію фінансової стратегії.

Серед внутрішньокорпоративних фінансових інструментів реалізації стратегії розвитку забезпечують методи фінансового планування і управління підприємства (гнучкого бюджету, проценту від продаж, аналізу беззбитковості, управління видатками), а також ситуаційні плани.

Метод гнучкого бюджету передбачає визначення капітальних затрат по проектам програми розвитку не у вигляді фіксованих сум, а у вигляді нормативів розходів, використовуємих як базу визначенні показники діяльності підприємства, наприклад обсяг робіт по інновації. Ефективність розробленої фінансової стратегії, забезпечення її реалізації залежить від якості діяльності організаційної структури фінансових служб підприємства, а значить організаційну структуру фінансово-економічного управління підприємства можна рахувати внутришньокорпоративним інструментом формування і реалізації стратегії. Визначення структурних компонентів, їх функцій, складає розробку такого виду організаційного механізму.

Метод проценту від продаж. Може бути використаний для отримання оцінок кожного елементу прогнозуємого бюджету і звіту о прибутках і збитках, які визначаються виходячи з запланованих обсягів продаж. В якості відправних процентних відношень вибираються відношення, які мають місце в поточній діяльності або отримані по ретроспективним даним, або віддзеркалюючи бажаний стан з точки зору системи менеджменту. Даний метод дозволяє дуже просто визначити склад pro forma балансу і звіт о прибутках та збитках. Метод беззбитковості (break-even-point) - метод аналізу точки розриву. Дозволяє визначити обсяги виробництва і продажу, які задовольняють умовам беззбитковості, отримувати інформацію для рішення о цільових розмірах прибутку, забезпечувати гнучкість довгострокових фінансових планів за рахунок можливостей варіації різноманітних видів витрат, цін, обсягів продажу.

Серед механізмів внутрішнього регулювання окремих аспектів формування і реалізації фінансової стратегії підприємства представляє інтерес метод управління видатками, базуємий на самоузгодженій діяльності структурних підрозділів підприємства. В основі цього методу лежать три принципи: полуфабрикатний метод обліку витрат, системоскладаюча діяльність головного економічного управління підприємством і використання мотиваційних установок окремих виробництв, які виділені в самостійні центри відповідальності.

Даний метод ефективно використовується для вже сталої номенклатури підприємства і може розповсюджуватися на управління видатками по крупним контрактам. Кожен центр відповідальності може приймати участь в одному або кількох контрактах (проектах) підприємства.

Механізми адаптації планів підприємства к зовнішнім умовам доцільно будувати на основі ситуаційних планів. Традиційно ситуаційні плани розглядались як методичний прийом забезпечення гнучкості загальнокорпоративної стратегії. Ситуаційний план являється в деякому смислі антиподом стратегічного плану. В ситуаційному плані передбачається, що ті чи інші передбачення, прогнози в стратегічному плані не враховуються.

Ситуаційний план може бути ефективно використовуватися як механізм підтримки реалізації фінансової стратегії. Виходячи з цього ситуаційний план повинен визначити ті можливі або необхідні зміни, які повинні бути здійснені по відношенню к загальній стратегії, цілям і фінансовим субстратегіям підприємства [4,5].

2.2 Механізми

Розглянемо деякі механізми формування та реалізації фінансової стратегії розвитку підприємства, створені і використовані в умовах трансформування економіки.

Механізм фінансової підтримки стратегії диверсифікації.

В сучасних умовах трансформування економіки України однією з найбільш ефективнішою стратегією реалізації розвитку для великих підприємств являється стратегія диверсифікації. Суть цієї стратегії полягає в тому, що діяльність різноманітних підрозділів підприємства організується в різних галузях. При цьому підсилюються конкурентні позиції підприємства в галузях, де має місце успіх, розширення сфери функціонування підприємства. Входження підприємства в нову галузь повязано з необхідністю витрат, до складу яких входять: інвестиції в виробничі підприємства, додаткові інвестиції, повязані з подоланням вхідних барєрів (патентування технологій), вартість опору інших фірм, які вже находяться в галузі.

В даному випадку фактор видатки освоювання ринку може приймати значення детермінанта, таким чином, для реалізації стратегії диверсифікації потрібен механізм, який дозволяє надати детермінанту таку динаміку, при якої він попаде в межі порогу приємливості.

Цей механізм базується на ідеї переміщення ресурсів по складаючийся ринковій ситуації для підтримки нових ідей та розробки нових товарів. Склад механізму представляє собою багатокрокову процедуру:

1. За базис формування потоку внутрішніх інвестицій підприємство вибирає один-два контракти по основній продукції.

2. Нововведення рангується по степені ліквідації виробляємої на їх основі продукції.

3. В плани включають інноваційний процес, повязаний з нововведеннями, які мають найбільший ранг (N1).

4. Організується система управлінського обліку для N1, по методу диференційного обліку.

5. Використання диференційного обліку знижує видатки по новведенню N1,і дозволяє здійснити стратегію цінового проникнення при русі продукції, повязаної з цим нововведенням.

6. Схема бюджетування N1і динаміка фінансових потоків по нововведенню представляються у вигляді бізнес-плану.

7. Наявність у підприємства вільних потужностей позволяє створити умови для запуску механізмів інтенсивного капіталостворення.

8. Отримуючий вільний прибуток від реалізації продукту по нововведенню N1 використовується при формуванні інноваційного фонду для запуску інноваційного процесу по нововведенню N2.

9. При накопиченні засобів для покриття видаткової компоненти для нововведення N2 запускається процес по цьому нововведенню.

10. По мірі виходу кожного нововведення Ni в фазу зрілості вимикається механізм інтенсивного капіталостворення, а також здійснюється перехід к обліку повних видатків по центрам відповідальності.

Віртуальна фінансово промислова група. Діяльність підприємств, працюючих по контрактам з закордонними фірмами і виробляючих високотехнологічну продукцію, характеризується рядом особливостей.

Виробляєма продукція відноситься до класу складних технічних систем. Це обовязково призводе к необхідності залучення в виробничий процес підприємств-суміжників для виробництв окремих деталей і вузлів;

відсутність оборотних засобів практично у всіх підприємств України, призводе к практично некерованому росту загально виробничого і фінансового риску діяльності базового підприємства;

конкуренція на світовому ринку затрагує і фінансову стратегію підприємства. Так на тендерах по заключенні договорів на складну технічну продукцію західні конкуренти переносять боротьбу в область фінансової стратегії, тобто вони пропонують лізингову форму поставки продукції. В той же час вітчизняні підприємства не зможуть дозволити собі такої форми фінансування робіт;

Таким чином зявляються загальні напрямки подолання проблем:

прискорити рух фінансових ресурсів від базового підприємства до підприємств-суміжників;

притримати надхожувальні к підприємствам-суміжникам грошові засоби в їх виробничому циклі;

сконцентрувати в межах одного банку необхідні обсяги грошових засобів, за допомогою яких можливо буда задовольнити необхідність базового підприємства в поповненні оборотних засобів за рахунок кредитних ресурсів;

Подолати проблеми дозволяє використання спеціального механізму, який реалізує максимально замкнуту систему руху фінансових ресурсів по визначеному контракту. Такий механізм будується, як віртуальна фінансово-промислова група, яка формується при спів дії з Національним банком України. Ініціатором і організатором процесу створення цього механізму виступає базове підприємство.

Формування і функціонування механізму складається з слідуючого.

Для підприємств-контрагентів (перший переділ) базового підприємства відкривають рахунки в банку базового підприємства з спеціальною відзнакою - це дозволяє розпоряджатися грошовими коштами, які поступають на рахунок тільки підприємству - власника рахунку. Даний рахунок виключає нецільове використання грошових засобів, так як кошти на ньому не підлягають до списання. Таким чином, і базове підприємство і його контрагенти становляться клієнтами одного банку.

Цей механізм дозволяє вирішити вище згадані проблеми, бо різко прискорюється швидкість проходження грошових засобів від базового підприємства до контрагентів; оскільки грошові засоби залишаються в межах одного банку, то він може акумулювати їх для кредитування базового підприємства, тощо.

Даний механізм реалізує ідею самоорганізації фінансових потоків. В якості базового елементу, який запускає цей процес є базове підприємство - здійснювач контракту, також важливо роль грає Національний банк України і Кабінет Міністрів, які легалізують своїми рішеннями подібної схеми взаємовідносин підприємств і банківських структур [4,6,7].

Розділ 3. Вибір фінансової стратегії

3.1 Розрахунок фінансової стратегії

Проблема вибору фінансової стратегії діяльності підприємства являється актуальною, виходячи з необхідності прийняття рішень в ринкових умовах. Тут основна увага приділяється оцінці поточного стану субєктів господарської діяльності. Пріоритетним в даному напрямку досліджень являються передусім прогноз напрямків розвитку підприємства, виробітку конкретних рекомендацій для недопущення можливих помилок і прорахунків і лише потім - констатування фактичного стану діл. Виходячи з цього, виробітку для цієї цілі моделі вибору фінансової стратегії являється доцільним.

Передусім потрібно визначити фінансову стратегію діяльності підприємства як рекомендацію відносного зміни його фінансово-господарського стану в довгочасової перспективи, сформованою на базі кількісних характеристик фактичного фінансово-господарського стану в поточному і в наступних періодах, тобто:

, (1)

ФС (t) - фінансова стратегія діяльності підприємства в момент часу t;

а (t) - фактичний стан підприємства в момент часу t;

(t) - оптимальний стан підприємства в момент часу t;

а (t+1) - прогнозуємий стан стану підприємства в момент часу t+1;

В формулі (1) величину а (t) можна представити таким чином:

, (2)

- коефіцієнт, який приймає до уваги фактори загального характеру (j=1,m);

- кількісна характеристика i-го факторуфінансово-господарської діяльності підприємства (i=1,n) в момент часу t (t=t,t-s);

- оціночний коефіцієнт для i-го фактору діяльності підприємства

(i=1,n);

- коефіцієнт, який приймає до уваги зменшення впливу значення

фактору в момент часу (t-d) (d=1,s), коли d близиться к s, причому рахуємо, що Lim=0 (d=1,s); (3);

Розшифрую склад перерахованих коефіцієнтів.

К коефіцієнтам, які приймають до уваги фактори загального характеру (, (j=1,m)), відносять такі:

макроекономічна ситуація в галузі, в якій робить підприємство;

присутність державних заказів і державної підтримки;

компетентність адміністрації підприємства, тощо.

Величина свідчить о досягненні i-тим фактором фінансово-господарської діяльності оптимальних значень.

Для проведення подальшого аналізу розраховують а (t+1), (t):

, (4)

де (t+1) - оптимальна кількісна характеристика i -го фактора діяльності підприємства в момент часу t+1, визначення на основі характеристик даного фактора в момент часу ,

, (5) [5]

3.2 Матриця фінансової стратегії

При виборі фінансової стратегії доцільно використовувати матрицю фінансової стратегії, яка дозволяє прийняти рішення о перспективного напрямку зміни фінансово-господарського стану підприємства на основі розрахункових вищезгаданих величин.

Для подальшого розвязку необхідно записати величину а (t) як суму результатів фінансової і господарської діяльності:

, (6)

- результат фінансової діяльності підприємства в момент часу t;

- результат господарської діяльності підприємства в момент часу t

Аналогічно для :

Матрицю фінансової стратегії зобразимо у вигляді:

Рис. Матриця фінансової стратегії.

Матриця розподілена на девять квадратів, кожен з яких визначає характеристику становища підприємства. Висновок о том, в який квадрат попадає (або попаде) господарюючий обєкт, здійснюється в результаті розрахунку результатів господарської і фінансової діяльності:

А - позиція, яка відповідає фактичному стану підприємства в момент часу t-1: (Y₁ (t-1), Y₂ (t-1));

Б - позиція, яка відповідає фактичному стану підприємства в момент часу t: (Y₁ (t), Y₂ (t));

В - позиція, яка відповідає оптимальному стану підприємства в момент часу (t-1): (Y₁ (t), Y₂ (t));

Г - позиція, яка відображує потенціальну границю розвитку підприємства в момент часу t+1: (Y₁ (t+1), Y₂ (t+1));

Сплошна стрілка показує фактичне переміщення підприємства по квадратам матриці, а пунктирна - оптимальні межі розвитку. Виробітка рекомендацій відносно вибору оптимальних фінансових стратегій здійснюється за допомогою Табл. №1.

В стовбці Характеристика стану табл. №1 приведені співвідношення, які показують динаміку зміни стану субєкту господарської діяльності за період (t-1); (відношення а (t) к а (t-1); досягнення оптимальних меж розвитку в момент часу t (відношення а (t) к а^опт (t-1); динаміку зміни потенціальних меж розвитку заставлено с попереднім періодом (відношення а (t+1) к а^опт (t). В стовбці № квадрату матриці табл. №1перераховані квадрати матриці фінансової стратегії [5].

На перетині стовбців та строк табл. №1вказані номера фінансових стратегій, які відповідають характеристикам діяльності підприємства.

3.3 Оцінка діяльності підприємства

Оцінити успіх діяльності підприємства на основі аналізу характеристики його стану і квадрату матриці фінансової стратегії по таблиці №2,3. Відмічу, що в табл. №2,3 +1 відповідає добрій оцінці,0 - задовільній,

-1 - незадовільній.

Оцінка характеристики становища підприємства виконується виходячи з аналізу відношень:

(додатним рахуємо );

(додатним рахуємо );

(додатним рахуємо );

Існування в характеристиці стану підприємства трьох додатних співвідношень можна оцінювати як добре, двох - задовільно, одного або жодного - незадовільно.

Щоб визначити номер фінансової стратегії необхідно скористуватися табл. №4.

Для завершального аналізу фінансової стратегії діяльності підприємства використовують дані з табл. №5.

Вибір оптимальних фінансових стратегій діяльності підприємства передбачає комплексне дослідження сукупності економічний показників, яке обхватує усі аспекти фінансово-господарського стану. Ретроспективний аналіз за декілька послідовних звітних періодів дає можливість для виявлення тенденцій розвитку підприємства, а це дає можливість формуванню перспективних фінансових стратегій його діяльності [5].

Висновки

Розробка фінансової стратегії грає не аби яку роль в розвитку діяльності підприємства. Проаналізувавши в цілому вище згаданий матеріал, можна зробити деякі висновки.

Різноманіття фінансових механізмів та інструментів, традиційно використовуємих в країнах з ринковою економікою, потребують адаптації к умовам трансформуючої економіки України.

Підприємства, особливо працюючі в стратегічно важливих для економіки країни галузях, повинні формувати власні фінансові механізми та інструменти, виходячи з особливостей як кожного контракту, так і конкретних умов ринкового середовища - законодавчої бази, кон?юнктури ринку та інших факторів. Для цього в складі економічних структур підприємства повинні створюватися підрозділи фінансової інженерії, які призвані самим тісним чином взаємодіяти з службами стратегічного планування і управління підприємством.

Розроблені та реалізовані механізми фінансової стратегії, які наведені в курсовій забезпечують синергічний ефект - сформовані в результаті пільги та преференції для підприємства ведуть в кінцевому рахунку к більшому сумарному результату для економіки держави в цілому (платежі до бюджету на всіх рівнях, занятість працівників підприємства розвиток потенціалу підприємства).

Використання більшості сучасних та досить струнких інструментів фінансової стратегії, нароблених в країнах Заходу, особливо пов?язаних з наявності розвинутого фінансового ринку, потребує формування та розвитку фінансового менеджменту на макроекономічному рівні. З другого боку, банківським структурам потрібні мотиваційні механізми для підтримки процедур фінансової інженерії на взаємодіючих з ними підприємствами.

Багато фінансових механізмів, у тому числі, які забезпечують діяльність підприємства в масштабах світового фінансового ринку, могли б бути запущені та приносити значні результати вже зараз в випадку легалізації фінансових ресурсів ??тіньової економіки??.

Література

1. А.В. Калина, М.Т. Пашута Прогнозування та макроекономічне планування; Навчальний посібник, К: МАУП,98р., стр.34-36.

2. А.М. Ковалева Финансы, Научное пособие, М: 97, стр.322

3. А.М. Поддерьогін Фінанси підприємств, стр.288

4. Бонк И.А. Стратегия и тактика управления финансами, К, 1996, с.21

5. БизнесИнформ; ж, №5-6, 1999, стр.86-92.

6. Портер М. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів, К, 1998., стр.342,416.

7. Стратегическое планирование, Под ред. Уткина Э. А., М: 98

8. Тян Р.Б. Планирование деятельности предприятия, Научное пособие; К: МАУП, 1998г.

9. Формування державної системи економічного прогнозування та планування, ж. Банківська справа №2,96р., стр.11-20.

10. Ю.В. Николенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда Основи економічної теорії, Підручник: У 2 кн. Кн.2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві, К: Либідь, 1998р, 272с., стр. 180.

Додатки

Блок-схема№1. Процес планування

Таблиця №3. Оцінка квадрату матриці фінансової стратегії

Таблиця №4. Визначення номеру фінансової діяльності

Таблиця №5. Склад фінансової стратегії