Механізм використання прямих інструментів грошово-кредитної політики та аналіз їх використання

· запровадили обов'язковий 50% продаж на УМВБ валютних надходжень від експортних операцій;

· установили жорсткий контроль з боку НБУ за купівлею іноземної валюти на УМВБ;

· зменшили маржу на продаж іноземної валюти, а саме з 10 до 5% від поточного офіційного курсу НБУ;

· рекомендували комерційним банкам обмежити обсяг активних операцій тощо.

Завдяки адміністративним діям уряду і НБУ (які мали тимчасовий характер - 1-2 місяці) валютний курс гривні після девальвації у вересні 1998 р. на 51% на початку жовтня 1998 р. стабілізувався.

Практичне використання зазначених інструментів монетарного регулювання довело їхню життєздатність і засвідчило, що їх можна ефективно використовувати не лише в поточній роботі з управління грошово-кредитним ринком, а й при запобіганні кризовим явищам.

Відмова Національного банку від утримання курсу в раніше встановлених межах (1,8-2,25 грн./дол.) була виправдана, оскільки в умовах фінансової кризи коливання обмінного курсу національної валюти є настільки значним, що її захист призводить до величезних фінансових втрат. Запровадження жорстких адміністративних заходів дало змогу утримати курс від значних коливань, вилучивши можливість проведення арбітражних операцій і обмеживши попит на імпорт фактичними обсягами пропозиції на УМВБ, вагому частку яких становить 50% обов'язковий продаж надходжень експортерів [12, с. 56].

Іншим прикладом вдалого застосування адміністративних інструментів є дії Національного банку підчас політичної кризи наприкінці 2004 р., наслідки якої для банківської системи України без ефективного втручання НБУ могли б бути руйнівними.

Передумови дестабілізації на валютному ринку та виникнення кризи в банківській системі у кінці 2004 р. мали як і політичний, так і економічний характер. Причинами цього були:

· Соціальна політика уряду, зорієнтована на проведення значних виплат населенню перед виборами Президента України (насамперед це суттєві доплати пенсіонерам восени 2004 р., обсяг яких становив близько 2 млрд. грн.);

· Суттєве зростання обсягу маси грошей в обігу внаслідок інтервенції Національного банку на валютному ринку, спрямованих на купівлю іноземної валюти, пропозиція якої постійно перевищувала попит на міжбанківському валютному ринку з початку 2004 р. Така ситуація призвела до того, що практично вся емісія грошей у січні - серпні 2004 р. була здійснена через канал валютного ринку, а обсяги рефінансування комерційних банків у зазначений період становили лише 1,24 млрд. грн.., що більш ніж у 10 разів менше відповідного періоду 2003 р. [7, 158-159];

· відсутність координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політик в України в той період, що виявилося, з одного боку, у діях НБУ, спрямованих на обмеження маси грошей в обігу і, відповідно, зменшення темпів інфляції; з іншого боку, дії уряду свідчили про експансивний характер його фінансової політики, оскільки значні кошти були нагромаджені на бюджетних рахунках з метою виплати їх перед виборами. Це призвело до зростання темпів інфляції і спричинило суттєве підвищення попиту на готівкову іноземну валюту;

· політична ситуація в країні, зумовлена кардинальною зміною влади. Три тури виборів Президента України та суперечливі заклики політиків спричинили паніку серед населення, яке почало масова знімати кошти з банківських рахунків як у національній, так і в іноземній валюті, достроково розривати депозитні договори, конвертувати гривню в іноземну валюту.

Усі згадані причини могли суттєво вплинути на діяльність банківських установ та стабільність банківської системи держави.

Щоб запобігти дестабілізації роботи валютного ринку, зокрема його готівкового сегменту, національний банк вжив низку адміністративних заходів:

· обмежив коливання готівкового курсу купівлі та продажу іноземних валют у розмірі не більш ніж на 2% від установленого Національним банком офіційного курсу гривні щодо іноземних валют першої групи класифікатора;

· НБУ в жовтні 2004 р. почав регулярні торги готівковою валютою для підкріплення обмінних пунктів банків, продаючи банкам готівкову валюту за фіксованим курсом - 5, 315 грн. за дол. Це дало змогу позбутися ажіотажу серед банків і не допустити значної девальвації гривні.

Важливим і своєчасним було рішення Національного банку щодо заборони до кінця 2004 р. розривати строкові депозити фізичним особам у банку. На перший погляд, такий захід є надто жорстким, проте саме завдяки своєчасному його застосуванню вдалося обмежити дії населення щодо розривання депозитних договорів, стабілізувати ситуацію з ресурсами банків і не допустити системної кризи в банківському секторі. За оцінюванням аналітиків, банківська система держави без своєчасного прийняття НБУ такого рішення протрималася б лише 2-3 дні, оскільки у кількох системо утворюючих банків виникла криза ліквідності [6, с. 3-4].

Обмежувальні заходи Національного банку до кінця 2004 р. дали позитивний результат, про що свідчить зменшення відпливу коштів фізичних осіб з банківської системи держави у січні 2005 р. (після скасування обмежень щодо довгострокового розривання депозитних договорів населенню), а також довгострокове повернення стабілізаційних кредитів НБУ всіма банками в січні - березні 2005 р. з огляду на надлишкову ліквідність банків, стабілізацію у банківській системі і на грошовому ринку після подій листопада - грудня 2004 р.

Висновок

Отже можна зробити висновок, що прямі інструменти грошово-кредитної політики займають певне місце у практиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широке застосування у країнах, що розвиваються. Однак зазначені канали впливу не дають можливості достатньо ефективно контролювати та регулювати динаміку грошово-кредитних показників, оскільки така динаміка безпосередньо залежить від багатьох чинників, серед яких: коливання зовнішньоекономічної кон'юнктури, динаміка реального сектора економіки, економічні очікування суб'єктів ринку, характер фінансово-бюджетної політики тощо. Тому для підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання необхідно підвищувати активний вплив на банківську систему через застосування ринкових важелів.

Прямі монетарні інструменти використовують найчастіше у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, де механізм опосередкованого впливу на грошово-кредитну систему ще не набув достатньої зрілості. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроковому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей. А тривале застосування прямих монетарних інструментів має негативний вплив на функціонування національної економіки.

Основний недолік полягає в тому, що втрачаються ринкові цінові сигнали, непомірно зростають ціни на фінансові ресурси, починається неефективний розподіл цих ресурсів, загальна економіка розбалансується, і в кінцевому результаті призводить до посилення інфляційного процесу та спаду виробництва. Крім того виділяють ще такі недоліки, як зменшення рівень конкуренції між банками, підривання посередницької функції банків, спотворення структури наданих банками кредитів тощо.

Використання прямих інструментів грошово-кредитної політики для регулювання грошового ринку породжує негативні наслідки. Зокрема, банки пристосовуються до їхнього впливу і сам вплив не тільки втрачає ефективність, а й створює умови, за яких стримується конкуренція між банками, процес ринкового саморегулювання.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що адміністративні заходи грошово-кредитного регулювання зіграли певну позитивну роль в умовах відсутності високорозвинених фінансових ринків. Однак вони не привели до істотного зниження рівня інфляції. З іншого боку, розвиток фінансових ринків, створення нових фінансових інструментів у значній мірі послабили дієвість засобів адміністративного регулювання. У зв'язку із цим центральні банки стали поступово відмовлятися від застосування цих засобів і в 80-ті рр. поступово перейшли на використання переважно ринкових інструментів.

Список використаних джерел

1. Адамик Б.П. “Національний банк: грошово-кредитна політика”. - Тернопіль: Карт-бланш, 2006. - с. 178-185.

2. Адамик Б.П. Перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України // Наука молода.-2006.-№6.-с. 93-97.

3. Анулова Г.Н. Грошово - кредитне регулювання: досвід країн що розвиваються. - К.: Фінанси и статистика, 2007.

4. Базилевич В.Д. Макроекономіка : підручник.-К.: Знання, 2008.-с. 560-565.

5. Баліцька В.В. Механізм монетарного регулювання // Економіка. Фінанси. Право.-2008.-№6.-с. 12-20.

6. Гребеник Н. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // Вісник НБУ. - 2000.- №6.-с. 2-4.

7. Гребеник Н. Становлення монетарної політики в незалежній Україні // Вісник НБУ.-2007.-№5.-с. 12-23.

8. Данилишин О.А. Сучасні інструменти грошово-кредитної політики як важливий чинник забезпечення економічного зростання в Україні // Регіональна економіка.-2008.-№2.-с. 151-159.

9. Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика / В.В. Козюк. - Тернопіль, 2003. - 213 с.

10. Мороз А.М. Центральний банк та грошово-кредитна політика: підручник.-К.: КНЕУ, 2005. - с. 465-469.

11. Мунтян В.І. Монетарна політика в контексті економічної безпеки // Матеріали наук. -практ. конф. -К., 2002. - с. 123-134.

12. Ніконенко У.М. Вплив інструментів грошово-кредитної політики на стан грошово-кредитного ринку // Формування ринкових відносин в Україні.-2007.-№7-8.-с. 52-56.

13. Пахомов. В.І. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб./ В.І Пахомов, Л.В. Стрільчук. - К.: МАУП, 2004.-с 24-32.