Фіскальна політика і її роль

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА

на тему: «ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА І ЇЇ РОЛЬ»

Вступ

Одною з провідних задач державного регулювання є проведення фіскальної політики, направленої на економічне зростання, оскільки реальний ріст економіки - це єдине надійне джерело покращення благополуччя населення.

Фіскальна політика - це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язано передусім з тим, що уряд не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

Предметом дослідження даної курсової роботи являється економіка держави та фіскальні інструменти її стабілізаційної політики. Науковий пошук в сфері державного регулювання економіки традиційно зосереджується на оптимальному співвідношенні між економічною ефективністю та соціальною справедливістю.

На сьогоднішній день актуальним являється завдання обґрунтованого вибору засобів фіскальної політики держави. Незначні об'єми грошових засобів, централізованих в бюджеті, обмежують потенційні напрямки та об'єми витрат грошових засобів, зменшують можливість виконання державою своїх соціальних обов'язків. І навпаки, надмірно високі податкові ставки дестабілізуюче діють на фінансове становище платників податків, а також знижують темпи економічного розвитку в цілому.

Об'єктами дослідження є форми здійснення фіскальної (дискреційної та недискреційної) політики та їх вплив на рівноважний реальний ВВП в цілях досягнення загального добробуту.

Метою роботи є формування фіскальної політики в Україні, їх недоліки та переваги по відношенню до інших країн та зробити висновки щодо податкового механізму та його функціонування.

Завданнями:

1. Сутність фіскальної політики;

2. Структуру та роль фіскальної політики;

3. Сучасний стан фіскальної політики в Україні.

1. Фіскальна політика і її роль

1.1 Сутність фіскальної політики

Головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики є фіскальна політика держави.

Фіскальна політика - це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань [1, с. 547].

Податки і державні видатки - основні знаряддя фіскальної політики.

Державний бюджет - це баланс доходів і видатків держави, який ухвалюється на фінансовий рік. Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки для фінансування загальнодержавних видатків. Податки забезпечують близько 90% доходів будь-якої держави. Після проголошення незалежності Україна розробила власне податкове законодавство, яке визначило її податкову систему [2, с. 402].

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті хто сплачує податки, - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість земель тощо.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку - гектар).

Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку.

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки - це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. У широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, у тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду) [3, с. 306].

Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Основні види податків [4, с. 152]

Об'єкт оподаткування

Способи стягнення

Рівні оподаткування

Способи визначення розміру податку

Порядок використання

доходи

майно

витрати

прямі

непрямі

загальнонаціональні

регіональні

місцеві

пропорційні

прогресивні

регресивні

загальні

цільові

прибутковий

помайновий

акцизи

мито

індивідуальні

універсальні

За об'єктами оподаткування розрізняють:

а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);

б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);

в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг [4, с. 151].

За способами стягнення податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власника майна (податок на власність або помайновий податок).

Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів і послуг. Тут також виділяють дві позиції - акцизи і мито [4, с. 152].

Акцизи (акциз - від лат. accirede - обрізати) - це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а) індивідуальні акцизи - це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави;

б) універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізовуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.).

Мито - це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон.

Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і призвести до інфляції. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в нього частка податку) [4, с. 152].

За способом визначення розміру податку розрізняють:

а) Пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

б) Прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;

в) Регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується [2, с. 402 - 403].

За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів.

За порядком використання необхідно розрізняти загальні податки, які надходять до єдиної каси держави, і цільові, або спеціальні, які мають певне призначення (наприклад, збори з володарів собак, за парковку автомобілів) [4, с. 153].

Звертаючись тепер до розгляду функцій податків, зупинимось на трьох основних: фіскальній, регулюючій та перерозподільчій (рис. 1.2).

Таблиця 1.2. Основні функції податків [4, с. 153]

Фіскальна	Регулююча	Перерозподільна
Податки забезпечують державу необхідними фінансовими ресурсами	Знижуючи чи підвищуючи податки, стимулюють чи стримують розвиток певних сфер економіки	Зібрані в бюджеті податки йдуть на фінансування необхідних суспільству програм

Фіскальна функція полягає в тому, що податки забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для розвитку суспільного сектора країни. При цьому, однак, важливо враховувати, що оподаткування має свої межі. Після певної висоти податкові ставки а) починають стримувати економічну активність людей, б) більше підштовхують до ухилення від податків і в) роблять більш прийнятним життя за рахунок допомог, а не доходів від діяльності. В результаті податкова база (тобто загальна сума доходів, витрат і вартості майна, з якої беруться податки) скорочується, відповідно зменшується і обсяг податкових надходжень [4, с. 154].

Крива Лаффера (див. рис. 1.3) відображає зв'язок між податковими ставками і податковими надходженнями

Основна ідея Лаффера полягає у тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100% податкові надходження до бюджету спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини, а потім зменшуються знову до нуля [5, с. 191].



Рис. 1.1 Крива Лаффера [3, с. 307]

Відповідно із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримає податків. Підвищення ставки податку до від 0% до певного рівня m супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат - джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від m до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка податку на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економіка втрачає сенс і припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів [3, с. 307].

Державні видатки являють собою витрати, пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансферними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП [3, с. 305].

Сукупні державні видатки (РЕ) поділяються на чотири категорії:

РЕ = Cg + Tr + і ? Dg + Ig, (1.1)

де Cg - споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання);

Tr - трансфери приватному сектору;

і ? Dg - проценти з державного боргу;

Ig - державні інвестиції [3, с. 305].

Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (Cg, Tr, і ? Dg), остання категорія - державні капітальні видатки (Ig) [3, с. 306].

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язано передусім з тим, що уряд не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення [2, с. 407].

Фіскальна політика може здійснюватися в формі:

1) дискреційної фіскальної політики:

а) стимулюючої фіскальної політики;

б) стримуючої фіскальної політики;

2) не дискреційної фіскальної політики [4, с. 144].

Дискреційна фіскальна політика - це маніпулювання податками та держвитратами в інтересах підтримки зайнятості, контролю за інфляцією та сприяння економічному зростанню. Її фундаментальна мета складається в обмеженні циклічних коливань капіталістичної економіки. Відповідно дискреційний характер бюджетної політики складається в тому, що вона повинна бути не просто різною, але й протилежною на фазах, з однієї сторони, кризи перевиробництва, а з іншої - інфляційного економічного підйому [6, с. 259].

Дискреційна фіскальна політика багатоваріантна й може здійснюватися як в умовах розширення держсектору, так і при його скороченні [6, с. 261].

В період спаду виникає питання про стимулюючу фіскальну політику, яка включає: 1) збільшення державних витрат; 2) зменшення податків чи 3) поєднання першого і другого. І, навпаки, якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, цьому випадку відповідає стимулююча фіскальна політика, яка включає 1) зміну урядових витрат; 2) збільшення податків чи 3) поєднання першого і другого. Фіскальна політика повинна орієнтуватися на додатне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією [4, с. 144].

Дискреційна фіскальна політика передбачає зміни ставок оподаткування, або програм видатків. На противагу автоматичним стабілізаторам дискреційна фіскальна політика передбачає прийняття законів, щоб змінювати структуру фіскальної системи. Основні знаряддя фіскальної політики: громадські роботи; проекти громадського залучення і зміни ставок оподаткування [7, с. 391].

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит і бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний (вбудований) стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансферні платежі, насамперед система страхування по безробіттю. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду [3, с. 308 - 309].

Автоматичні стабілізатори гасять значну частину коливань ділового циклу, та не можуть справитися з усіма порушеннями. Питання, як боротися з ними (і чи боротися взагалі) залишається серед завдань дискреційної фіскальної політики [7, с. 391].

Здійснення фіскальної політики вимагає рішення деяких проблем:

1. Тимчасовий лаг розпізнання

Тимчасовий лаг розпізнання відносять до того проміжку часу, що проходить між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення того факту, що вони мають місце. Економіка може вже мати чотиримісячний спад або інфляцію, перш ніж цей факт виявиться у відповідній статистиці.

2. Адміністративна затримка

Звичайно минає значний проміжок часу від того моменту, коли буде визнана необхідність прийняття фіскальних заходів, до того моменту колиці заходи будуть вжиті. Верховна Рада вимагає багато часу для корегування фіскальної політики.

3. Функціональна затримка

Має місце тимчасовий лаг між моментом, коли Верховна Рада приймає рішення про фіскальні заходи, і часом коли ці заходи почнуть впливати на виробництво, зайнятість, рівень цін, хоча можна швидко ввести зміни в ставки податків, урядові витрати.

4. Пристрасть до стимулюючих заходів

Дефіцити мають тенденцію бути політично привабливими. Зменшення податків дуже популярні в політичному плані. Також популярні прирости державних витрат. Збільшення податків і скорочення державних витрат можуть виявитися політично ризикованими.

5. Ефект витіснення

Суть ефекту витіснення полягає в тому, що стимулююча (дефіцитна) фіскальна політика буде призводити до зростання процентних ставок і скорочення інвестиційних витрат, таким чином послаблюючи або повністю підриваючи стимулюючий ефект фіскальної політики.

6. Ефект чистого експорту

Ефект чистого експорту діє через міжнародну торгівлю, підриваючи ефективність фіскальної політики [4, с. 149 - 150].

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого - фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у Фіскальній політиці визначається лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами [5, с. 182 - 183].

Державний бюджет - це баланс доходів та витрат відповідного рівня влади, через який здійснюється мобілізація, розподілення та використання визначених фондів грошових засобів. Іноді доходи держбюджету перевищують його витрати, але в сучасних умовах частіше простежується протилежне, тобто дефіцит держбюджету [6, с. 256].

1.2 Структура та роль фіскальної політики

Фіскальна політика вказує найсильніший вплив на будь-яку економічну систему [8, с. 144].Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовується в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч [9, с. 625].

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни [5, с. 169]. Оскільки здійснення державних витрат означає використання засобів державного бюджету, а податки являються основним джерелом його поповнення, фіскальна політика зводиться до маніпулювання державним бюджетом [12, с. 359]. Існують два види фіскальної політики: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності).

Дискреційна (одномоментна) фіскальна політика - це цілеспрямована маніпуляція витратами та доходами державного бюджету, яка здійснюється на основі спеціальних державних рішень (парламенту, уряду) [10, с. 226].

Стимулююча бюджетно-податкова політика (фіскальна експансія) в короткостроковій перспективі має наметі подолання циклічного спаду економіки і передбачає збільшення витрат G, зменшення податків T чи комбінацію цих заходів. В більш довгостроковій перспективі політика зменшення податків може призвести до розширення пропозиції факторів виробництва та росту економічного потенціалу [11, с. 111].

Стримуюча бюджетно-податкова політика (фіскальна рестрикція) має на меті обмеження циклічного підйому економіки і передбачає зменшення витрат G, збільшення податків Т чи комбінування цих заходів. В короткотривалій перспективі ці заходи дозволяють знизити інфляцію попиту ціною зростання безробіття та спаду виробництва. В більш тривалому періоді зростаючий податковий клин може слугувати основою для спаду сукупної пропозиції і розвитку механізму стагфляції [11, с. 111].

Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти. Перший - державні закупки, які є інструментом прямої дії. Збільшуючи або зменшуючи державні закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП. Другий - чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок та трансферів. Змінюючи чисті податки на такій основі, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту [5, с. 170].

Розглянемо вплив державних закупок на рівновагу ЧНП.

Одним із способів ліквідації розриву між фактичним об'ємом виробництва та його природним рівнем можуть слугувати державні закупки. Взагалі, цього можна досягнути шляхом будь-якого збільшення витрат. Може збільшуватися експорт, можуть зростати приватні інвестиції, можуть статися позитивні зрушення в споживанні. Але необхідно відмітити, що така тенденція розвитку подій не обов'язкова. Державна влада надасть перевагу тому елементу планових видатків, котрий в найбільшій степені знаходиться під її безпосереднім контролем, а саме: використанню інструмента державних закупок [8, с. 145].

У короткостроковій перспективі заходи бюджетно-податкової політики супроводжується ефектами мультиплікаторів державних витрат, податків і збалансованого бюджету [10, с. 226].

Якщо державні витрати збільшуються на ?G, то крива спланованих витрат зсувається вгору на ту ж величину (див. рис. 1.4), а рівноважний обсяг виробництва зростає від до на величину ?Y = , де - мультиплікатор державних витрат. Мультиплікатор державних витрат:

, (1.2)

де b - гранична схильність до споживання [10, с. 226].

Ця елементарна функція отримала назву простого мультиплікатора Кейнса.



Рис. 1.2 Графічне зображення мультиплікатора державних витрат [10, с. 227].

Величина мультиплікатора державних витрат і рівноважний об'єм випуску можуть бути знайдені в результаті розв'язання системи рівнянь:

, (1.3)

де Y= C + I + G - основна макроекономічна тотожність;

C = a + bY - функція споживання [11, с. 112].

Підстановка функції споживання в основну макроекономічну тотожність дозволяє визначити рівноважний об'єм виробництва:

Y = a + bY + I + G => Y - bY = a + I + G => Y (1 - b) = a + I + G.

, (1.4)

де (a + I + G) - автономні витрати, незалежні від величини прибутку Y; b - гранична схильність до споживання;

- мультиплікатор, котрий показує наскільки зростає рівноважний рівень прибутку в закритій економіці в результаті зростання не тільки державних, але й будь-якого з автономних витрат на одиницю [11, с. 113].

З урахуванням оподаткування доходу Y зміниться вид функції споживання і, відповідно, модель мультиплікатора:

, (1.5)

де - мультиплікатор витрат в закритій економіці;

t - гранична податкова ставка [11, с. 113].

Гранична податкова ставка - співвідношення мі приростом суми

внесеного податку та приростом прибутку:

, (1.6)

де t - гранична податкова ставка;

?T - приріст суми внесеного податку;

?Y - приріст доходу [11, с. 113].

Прогресивна система оподаткування є фактором, що послаблює ефект мультиплікатора і стабілізацію рівня зайнятості та випуску продукції. Чим нижчі ставки оподаткування, тим значніший ефект мультиплікатора [10, с. 227].

Ефект мультиплікатора державних витрат у відкритій економіці відносно нижчій ніж у закритій:

, (1.7)

де - гранична схильність до імпортування [10, с. 228].

Система державних закупівель - лише одна сторона податково-бюджетної політики. Друга її сторона - чисті податки. Під терміном «чисті податки» розуміють доходи держави від збору податків з вирахуванням трансферних платежів. Зміна структури оподаткування і трансферних виплат здійснює дуже сильний вплив на економічну систему, впливаючи а такий важливий економічний параметр, як споживання [8, с. 147].

Тепер розглянемо вплив податків на ЧНП. Аналогічний мультиплікативний вплив на рівноважний ЧНП спричиняє зниження податків T. Якщо податкові відрахування знижуються на ?T, то використаний дохід збільшиться на величину ?T (див. рис. 1.5)

Рис. 1.3 Графічне зображення мультиплікатора податків [10, с. 228].

Споживчі витрати відповідно збільшуються на величину ?Tb, що збільшує рівноважний обсяг виробництва з до на величину ?Y= - ?T (b/(1-b)). Тоді мультиплікатор податків можна визначити за такою формулою:

(1.8)

Якщо передбачити, що всі податкові відрахування у державний бюджет залежать від динаміки поточного доходу Y, то податкова функція набирає вигляду:

T=tY, (1.9)

де t - гранична податкова ставка [10, с. 299].

З урахуванням цього модель податкового мультиплікатора в закритій економіці визначається формулою:

(1.10)

Повна податкова функція:

, (1.11)

де - автономні податки, незалежні від величини поточного доходу Y (наприклад, податок на нерухомість, спадщину);

t - гранична податкова ставка [10, с. 229].

Мультиплікатор податків у відкритій економіці:

(1.12)

При цьому сумарну зміну доходу ?Y в результаті одночасної зміни величини державних витрат та автоматичних податків визначають так:

(1.13)

Мультиплікаційний ефект від зниження податків слабший, ніж від збільшення державних витрат, які алгебраїчно відображаються в тому, що мультиплікатор витрат більше податкового мультиплікатора на одиницю. Це є наслідком більш сильного впливу державних витрат на величину доходу і споживання, ніж зміна податків, що є визначальним при виборі інструментів фіскальної політики [11, с. 117].

Якщо вона спрямована на розширення державного сектора економіки, то для того, щоб побороти циклічний спад, збільшуються державні витрати (що дає сильний стримувальний ефект), а для стримання інфляційного підйому збільшуються податки (що є відносно м'яким обмежуючим заходом) [10, с. 229].

Якщо фіскальна політика спрямована на обмеження державного сектора. То в фазі циклічного спаду знижуються податки (що дає відносно невеликий стимулюючий ефект), а в разі циклічного підйому знижуються державні витрати, що дозволяє відносно швидко знизити рівень інфляції [10, с. 230].

Сучасна фіскальна система включає ряд важливих елементів автоматичної стабілізації [13, с. 281].

При недискреційній фіскальній політиці бюджетний дефіцит та надлишок виникають автоматично, в результаті дії вмонтованих стабілізаторів економіки.

Вмонтований(автоматичний) стабілізатор - економічний механізм, дозволяючий знизити амплітуду циклічних коливань рівня зайнятості та виробництва, не звертаючись до частих змін економічної політики уряду. В якості таких стабілізаторів в індустріальних країнах звичайно виступають прогресивна система оподаткування, система державних трансферів (в тому числі страхування по безробіттю) та система участі в прибутках. Вмонтовані стабілізатори економіки відносно пом'якшують проблему тривалих часових лагів дискреційної фіскальної політики, так як ці механізми діють без безпосереднього втручання парламенту [11, с. 118].

Ступінь вмонтованої стабільності економіки залежить від величини бюджетних дефіцитів і надлишків, які виконують функції автоматичних амортизаторів коливань сукупного попиту [10, с. 231].

Циклічний дефіцит (надлишок) - дефіцит (надлишок) державного бюджету, викликаний автоматичним скороченням (збільшенням) податкових надходжень і збільшенням (скороченням) державних трансферів на фоні спаду (підйому) ділової активності (див. рис. 1.6) [11, с. 118]. Крім циклічного дефіциту розраховують ще й структурний дефіцит, який визначається як різниця між надходженнями за повної зайнятості за наявних податкових ставок і фактичними видатками. Структурний та циклічний дефіцит складає фактичний дефіцит державного бюджету (бюджетний дефіцит) [10, с. 231].

У фазі циклічного підйому , і тому податкові відчислення автоматично зростають, а трансфертні платежі автоматично знижуються. В результаті збільшується бюджетний надлишок і інфляційний бум стримується.



Рис. 1.4 Бюджетні дефіцити та надлишки [10, с. 232].

В фазі циклічного спаду , і тому податки автоматично падають, а трансфери ростуть. Збільшується бюджетний дефіцит на фоні зростання сукупного попиту і обсягу виробництва, що обмежує глибину падіння.

Величини циклічних дефіцитів і надлишків визначаються ступенем «крутизни» графіків податкової та бюджетної функцій. Кут нахилу податкової функції T визначається величиною граничної податкової ставки t, а кут нахилу функції державних витрат G - величиною y, яка характеризує співвідношення зміни одержаного трансферу і зміну величини доходу. Відповідно, чим вище рівень доходу, тим вище податок, що вноситься, і нижче трансфер, що одержується від держави [10, с. 232].

Вмонтовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВВП навколо його потенційного рівня, а лише обмежовують розміри цих коливань. На онові відомостей про циклічні бюджетні дефіцити та надлишки неможна оцінювати ефективність заходів фіскальної політики, так як наявність циклічно незбалансованого бюджету не наближає економіку до стану повної зайнятості ресурсів, а може мати місце при будь-якому рівні виробництва. Пому вбудовані стабілізатори економіки, як правило поєднується з засобами дискреційної фіскальної політики уряду, націленими на забезпечення повної зайнятості ресурсів [11, с. 120].

Основне завдання політиків і економістів у сфері фіскальної політики полягає в тому, щоб так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил. Завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків [14, с. 72]. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту [15, с. 290]. Отже, основним завданням має стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем. Крім того за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією [2, с. 404].

1.3 Сучасний стан фіскальної політики в Україні

Аналіз фіскальної політики в Україні, почнемо із з'ясування того, наскільки послідовною вона є. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків, а також і по стабільності податкової системи в цілому.

Згідно зі зведеним бюджетом України (додаток А), у 2006 році доходи зведеного бюджету України становили 171811,5 млн. грн., що в 2,77 рази вище показника 2002 року. Згідно зі структурою доходів податки на додану вартість разом з акцизним збором (податки на споживача) складали 33,73%, податки на прибуток підприємств -15,23%, прибутковий податок на громадян - 13,26%. З 2003 року до складу доходів зведеного бюджету включають власні надходження бюджетних установ, які в 2006 році складають 8,87% надходжень зведеного бюджету.

Структура доходів зведеного бюджету свідчить про те, що частка непрямих податків (податок на додану вартість і акцизний збір) приблизно складають 1 /3 надходжень до зведеного бюджету. Також має місце зростання частки непрямих податків в порівнянні з 2002 роком на 6,17%. Зменшується частка податку з доходів фізичних осіб, вона зменшилась у порівнянні до 2002 року (17,47%) на 4,21%.

У розвитку ринкових відносин важливого значення для збільшення доходної частини зведеного бюджету набуває вдосконалення податкової політики. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджету із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджета [14, с. 73].

Наступним інструментом фіскальної політики виступають видатки держави. Проведемо аналіз видатків зведеного бюджету.

Видатки зведеного бюджету України склали у 2006 році 175512,4 млн. грн. з дефіцитом 3700,9 млн. грн. Майже половину витрат становлять витрати соціального характеру, зменшується частка витрат на загальнодержавні функції (у 2002 році вона складала 14,23%, а у 2006 році 11,33%).

Дослідження науковців довели, що на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку України оптимальним і ефективним є рівень перерозподілу ВВП через бюджет на рівні 28-30%.у 2005 році та першій половині 2006 року фактичний рівень фіскального навантаження перевищив цей показник. У короткостроковій перспективі це дало змогу збільшити доходи бюджету, але темпи економічного зростання уповільнились [16, с. 4].

Поступове і систематичне зниження фіскального навантаження створить підґрунтя для забезпечення оновлення основних виробничих фондів, їхнього технічного переоснащення, запровадження новітніх технологій. Спрямування вивільнених коштів у реальний сектор економіки має стати каталізатором подальшого розвитку реального сектору економіки. На 2007 рік перерозподіл ВВП через доходи зведеного бюджету планується на рівні 31,5%, що відповідає основним напрямам бюджетної політики на 2007 рік, та на 1,8% нижче, ніж за 10 місяців 2006 року (33,3%) [16, с. 4].

У 2005 році план відрахувань прибутку для державних підприємств становив 50%, а для господарських товариств із державною часткою - 30%. Однак державний бюджет не отримав навіть половини запланованих коштів - при плані 5,6 млрд. грн. надходження становили 2,3 млрд. грн. У 2006 році норматив відрахувань частини прибутку однаковий для цих двох груп підприємств - 50%, а очікувані надходження менші, ніж минулорічні - 1,7 млрд. грн. Це свідчить, що заплановане у бюджеті 2005-2006 років вилучення відрахувань прибутку було економічно необґрунтованим. Економіка державного сектору не в змозі перерахувати до бюджету такі обсяги коштів, а їхня діяльність погіршується через вилучення з обігу істотних фінансових ресурсів [16, с. 5].

Запропоноване на 2007 рік зменшення фіскального навантаження торкнеться всіх без винятку державних підприємств та підприємств з державною часткою власності, які працюють урізних регіонах і галузях економіки. За попередніми розрахунками, у їхньому розпорядженні залишиться понад 2 млрд. грн. Вивільнені кошти будуть спрямовані на інноваційне оновлення виробництва, модернізацію, технологічне переоснащення та впровадження енергозбережних технологій, що забезпечить збільшення капіталізації державної частки та, в подальшому, збільшення відповідних надходжень до держбюджету [16, с. 5].

Одним із основних пріоритетів у сфері видатків бюджету 2007 року є соціальні програми. В Україні діяльність держави у соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Запроваджена в Україні модель ринкової трансформації не мала необхідного соціального спрямування. Реформи здійснювалися ціною соціальних витрат, не було забезпечено становлення принципово нової адаптованої ринкової економіки, соціальної інфраструктури. Через це останніми роками соціальні видатки були головним пріоритетом держави. До цих видатків входять: соціальний захист і соціальне забезпечення, освіта, охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток. Щороку обсяг коштів, спрямований на фінансове забезпечення заходів для розв'язання найнагальніших соціальних потреб і програм, збільшується. Якщо прийняти твердження, що бюджети 2005 і 2006 років були найбільш соціальними, то бюджет 2007 року, де всі соціальні параметри збільшені, соціальний за визначенням. Проте найголовніше, що він якісно кращий. Адже бюджети попередніх років просто не виконувалися, а соціальні підвищення знищувалися інфляцією [16, с. 8].

З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетних та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування [20, с. 39].

Чинна податкова система зазнає ряд критики як з боку наукових кіл, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатів. Однак ймовірно, що ця критика ґрунтується на емоційних та поверхових оцінках економічної діяльності, вона позбавлена глибокого аналізу фінансових зв'язків у економіці, усвідомлення дійсних потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій щодо регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності систем державного управління [20, с. 39 - 40].

Сучасна податкова система України має ряд недоліків: надмірність нарахувань на фонд оплати праці, недосконалість Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, незручність та кримінальність чинного податку на додану вартість, перешкоди введенню податків на багатство, нерівність (як в умовах господарювання, так і між людьми) [18, с. 16].

Таким чином, податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які з високим ступенем певності можна назвати системними. По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими. Підприємства змушені вести подвійний облік - бухгалтерський і податковий. Щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази. Методи обчислення податків встановлено в законодавчих актах та обумовлено в інструкціях Державної податкової адміністрації України, але часто надто складні алгоритми обчислення податків перетворюються на широке поле для помилок і зловживань як збоку платників, так і з боку податківців [19, с. 10].

По-друге, податковий тягар нині розподілено між платниками різних галузей нерівномірно, а практику надання податкових пільг не можна визнати справедливою та суспільно корисною. В Україні набула поширення практика, коли тягар податкового тиску перекладається на ті підприємства. Які працюють легально і доволі прибутково. Це понукає керівників цих компаній шукати шляхи отримання податкових пільг, замість того, щоб підвищувати рівень своїх підприємств. По суті, в сучасних умовах податкові пільги часто перетворюються на ухилення від податків, надаються здебільшого тим суб'єктам господарювання, які спромоглися їх отримати незаконними методами. Таким чином пільги стимулюють розвиток тіньової економіки, масштаби якої, за оцінками експертів, становлять в Україні 40-50% від обсягу реального ВВП [19, с. 11].

По-третє, залишаються нераціональними перелік і принципи адміністрування запроваджених податків. По-четверте, відсутня стабільність правового регулювання податків, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана. Нарешті, по-п'яте, багаторазове оподаткування (оподатковується дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов'язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність [19, с. 11].

В Україні однією з найактуальніших проблем оподаткування споживання є удосконалення податку на додану вартість. Дослідження альтернативних видів податків на споживання, зокрема податку на реалізацію та податку на кредитну допомогу, свідчать, що жоден із цих податків неє ефективною заміною ПДВ. Це пов'язано як із складністю так і з високими затратами на їх адміністрування, так і з накопиченням податків у ціні внаслідок стягнення податку на раніше сплачений податок, що призводить до кумулятивного зростання цін [22, с. 70]. Тому одним із пріоритетних напрямків подальшого реформування оподаткування споживання є не зміна ПДВ, а вдосконалення механізму його стягнення. А. Соколовська виділяє щонайменше два шляхи вдосконалення ПДВ в Україні. По-перше, скорочення податкових пільг, що сприятиме зменшенню нерівності оподаткування різних суб'єктів господарювання. По-друге, удосконалення механізмів бюджетного відшкодування негативного сальдо податків [21, с. 17 - 18].

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках - на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державного бюджету менш вагоме. Частка податків, зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один з найвищих показників світу (див. рис. 1.1.)



Рис. 1.5 Податкові надходження як відсоток ВВП в окремих країнах [2, с. 404]

Потрібно зауважити, що при реформуванні податкової системи України слід вести мову не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній його рівень в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету [20, с. 40].

Серед основних напрямів трансформації податкової системи України доцільно назвати: визначення співвідношень в оподаткуванні між прямими і непрямими податками; сферами виробництва і споживання; окремими чинниками виробництва; доходами фізичних та юридичних осіб; доходом індивідуальним та сімейним, необхідністю і доцільністю диференціації податкових ставок, використання податкових пільг, які формують основу конструкції оподаткування [19, с. 12].

Вихідним пунктом реалізації зазначених напрямів реформування податкової системи в сучасних умовах є створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 19 лютого 2007 року схвалено Концепцію реформування податкової системи, в якій визначено основні завдання реформування податкової системи України [19, с. 12].

Дефіцит бюджету 2007 року планується у безпечних межах норми, визначеної для країн членів ЄС - 3% ВВП [16, с. 16].

Акцентуємо увагу на досліджені боргової політики України, метою якої є фінансування дефіциту державного бюджету і яка формується за рахунок емісії державних цінних паперів. Борговий метод покриття дефіциту бюджету в Україні почав використовуватися з 1995 року. До цього часу бюджетний дефіцит фінансувався за рахунок емісійних коштів НБУ, що призвело до розбалансування економіки та гіперінфляції [23, с. 25].

У 1999-2003 роках бюджетна політика України зазнала суттєвих змін. У 2000-2003 рівень дефіциту бюджету не перевищував 1% ВВП (у 2000-му профіцит становив 0,6% ВВП). Слід зазначити, що фінансувався дефіцит переважно за рахунок надходжень від приватизації, що не потребувало залучення значних коштів на ринку запозичень та дало змогу сформувати тренд до зниження рівня державного боргу. Державний прямий та гарантований борг скоротився із 61% ВВП у 1999 до 24,7% ВВП у 2004 році [23, с. 25].

У зв'язку з переважною орієнтацією уряду на зовнішні запозичення продовжувала погіршуватись структура державного боргу. Так, питома вага зовнішніх боргових зобов'язань протягом 2004 року зросла з 75,5% до 75,5%. Залежність держави від зовнішніх кредиторів збільшувалася і у зв'язку з придбанням нерезидентами ОВДП, які у 2004 році купили близько 30% випущених облігацій. Окреслена тенденція зберігалась і у 2005 році, посилившись за рахунок проведення жорсткої монетарної політики та ревальвації гривні навесні. Зниження прибутковості державних облігацій та очікувані позитивні курсові різниці підвищують привабливість інвестиції в акції та облігації вітчизняних підприємств. Присутність іноземних спекулянтів розігріває український фондовий ринок, що в свою чергу сприятиме зміщенню зовнішньої державної заборгованості корпоративною [23, с. 25].

У січні-вересні 2005 року питома вага зовнішніх боргових зобов'язань у структурі державної заборгованості зменшилась з 75,5% до 71,6%. Валютна складова державного боргу, яка у 2004 становила 82,2%, у 2005 році зменшилась до 79,2%. Досить високий показник валютної складової державної заборгованості свідчить про збереження негативних тенденцій у структурі державного боргу. Переважання іноземного капіталу на ринку державних запозичень може стати джерелом небезпеки для валютно-курсової та монетарної стабільності [23, с. 25].

Згідно з оцінками експертів, негативними факторами, що підвищують вразливість зовнішньоборгової позиції країни до дії зовнішніх шоків, виступають наближення фактичного розміру зовнішнього національного боргу України до критичного рівня; висока частка короткострокової заборгованості у загальній сумі зовнішнього корпоративного боргу; стрімке нарощування зовнішнього боргу не фінансових підприємств при нагромаджені заборгованості в іноземній валюті по кредитах українських банків [24, с. 17].

Високий зовнішній борг є особливо небезпечним за наявності проблем невідповідності валюти активів валюті зобов'язань як для окремих позичальників, так і для економіки в цілому. Згідно з даними міжнародної інвестиційної позиції, станом на початок 2006 р., різниця між зовнішніми активами зобов'язаннями резидентів України становила мінус 28,8 млрд. дол. Комерційним банкам України (по кредитах в іноземній валюті). Наявність значного розриву між активами і зобов'язаннями в іноземній валюті підвищує вразливість фінансового стану підприємств до змін обмінного курсу національної валюти на кон'юнктури міжнародного ринку позичкових капіталів. Масштаб такого розриву безпосередньо пов'язаний з імовірністю наростання фінансових криз [24, с. 17].

Стримування стрімкого нарощування корпоративних боргів може досягатися через використання не тільки прямих інструментів контролю за рухом капіталів, але й заходів непрямого впливу держави на поведінку економічних агентів. На думку науковців, при виробленні системи заходів, спрямованих на утримання стабільної зовнішньоборгової позиції України, основна увага має приділятися непрямим методам. Теоретично доведено, що прямий (адміністративний) контроль за потоками міжнародних капіталів спонукає економічних агентів до пошуку ренти та ізолює зовнішній ринок від зовнішнього, перешкоджаючи тим самим конкуренції [24, с. 18].

У системі заходів щодо оптимізації зовнішньоборгового навантаження України та забезпечення зваженого управління фінансовими ризиками чільне місце повинні займати: поповнення міжнародних валютних резервів до рівня, достатнього для задоволення потреб резидентів України в іноземній валюті, що витрачатиметься на обслуговування зовнішніх боргів, у випадку порушення позитивної динаміки надходження іноземних позик; підвищення рівня фінансового управління на державних підприємствах та суворий контроль з боку міністерств за цільовою спрямованістю зовнішніх кредитів, які залучаються цими підприємствами, та обґрунтованістю джерел їх погашення; посилення регулювання та встановлення більш жорстких вимог до формування резервів банків під кредитні ризики по операціях в іноземній валюті; поширення нормативів обов'язкового резервування на ресурси, залучені українськими банками на зовнішньому ринку [24, с. 18].

2. Формування виробничої функції та визначення базової ціни товару фірми

2.1 Теоретичні засади до розрахункової частини

Технологія - спосіб перетворення вихідної сировини або основних матеріалів в кінцевий продукт, необхідний споживачу та ринку.

Фактори виробництва - елементи, які разом з технологією забезпечують якісну продукцію з найменшими витратами. Тому вони забезпечують високий рівень конкурентоспроможності товару.

Час - фактор, у рамках якого ми розглядаємо зміну елементів виробництва. Факторами виробництва вважаються три елементи: сировина(матеріали), праця, капітал.

Виробнича функція відображає сполучення факторів виробництва, які обумовлюють загальний обсяг виробництва:

(2.1.)

де - матеріали, %;

- праця, %;

- капітал, %.

Витрати у цьому випадку визначаються рівнянням:

(2.2.)

де - ціна за одиницю матеріалів;

- ціна за одиницю праці;

- ціна за одиницю капіталу.

В цьому рівнянні витрати, які змінюються виступають у вигляді матеріалів, їх можна включати в регламентовані витрати при визначенні технології. Вони залежать від виду товару, умов організації виробництва й праці.

Праця і капітал - фактори, які характеризують технологію виготовлення товару. Звідси розподіляють праце ощадну та капіталоощадну технологію.

Для оптимізації витрат виробництва розглядають два фактори:

1) Ціни праці та капіталу;

2) Віддачу з одиниці праці та капіталу.

Ці елементи у виробничій функції називають альтернативними, оскільки їх кількісне співвідношення можна змінювати.

Ізокванта - крива, на якій можна розташовувати багато сполучень елементів виробництва, які забезпечують однаковий обсяг виробництва.

Гранична норма технологічного заміщення(MRTS) - відношення кількості одиниць звільненого капіталу кожною додатковою одиницею введеної праці. Це заміщення та ціни на ресурси дозволяють оптимізувати витрати товаровиробника.

Виробнича функція характеризує максимальний обсяг випуску продукції при визначеній структурі технології, обумовленою низкою факторів виробництва.

Перший з перерахованих факторів визначає технологію з пропозиції норми і раціонального використання, а другий і третій - з позиції віддачі і мінімізації витрат. Для того, щоб сформувати таку функцію потрібно усі витрати. Що включаються у видову калькуляцію розподілити на чотири елементи: матеріали (M); капітал (K); праця (L); інші грошові витрати (). Цей розподіл виконано в табл. 2.4. Для цього використовується типова структура комплексних статей калькуляції по елементах (додаток Ж).

У таблицях 2. 1,2.2 приведено вихідні данні до розрахункової частини.

Таблиця 2.1. Варіант індивідуального завдання до аналітико-розрахункового розділу

Варіант	Завантаження потужностей, %	Характер виробництва за поточним станом
52	21	Виробництво продукції збиткове

Таблиця 2.2. Сортова калькуляція по асортиментним групам збиткового виробництва

N	Найменування статей калькуляції	Витрати, тис. грн
1	Сировина та матеріали в тому числі	1538,3
	пакувальні матеріали	786,3
	інші матеріали	300
	транспортно заготівельні витрати	452
2	Паливо, енергія на технологічні цілі	54,6
3	Зворотні відходи (вираховуються)	9
4	Основна заробітна плата робітників	32,1
5	Додаткова заробітна плата	5
6	Відрахування на соціальне страхування	14,1
7	Витрати на утримання, експлуатацію устаткування	59
8	Загальновиробничі витрати	67,1
	змінні	32
	постійні	14
9	Витрати від браку	1
10	Інші виробничі витрати	41
11	Попутна продукція (вираховується)	0
12	Адміністративні витрати	58
13	Витрати на збут	36,9
	Сукупні валові витрати	1898,1
	Сукупний дохід	1732
	Рентабельність продукції, %	-8,8
	Обсяг виробництва, тис. од.	597,4

У таблиці 2.3 представлено розподіл витрат за елементами виробничої функції.

Таблиця 2.3. Розподіл витрат за елементами виробничої функції

	Найменування статей калькуляції	Витрати		Інші витрати	Разом
			Матеріали	праця	Капітал
			(1)	(2)	(7)	(8)	(12)	(13)	(4)	(5)	(6)	(7)	(8)	(12)	(7)	(8)	(12)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20
1	Сировина та матеріали	1538,3	1538,3																1538,3
2	Паливо, енергія на технологічні цілі	54,6		54,6															54,6
3	Зворотні відходи(вираховується)	9																	-9
4	Основна заробітна плата	32,1							32,1										32,1
5	Додаткова заробітна плата	5								5									5
6	Відрахування на соціальне страхування	14,1									14,1								14,1
7	Витрати на утримання, експлуатацію устаткування	59			23,4							7			22,2			6,4	59

Розрахуємо витрати на утримання, експлуатацію устаткування:

М = (59?39,7):100= 23,4

L = (59?11,8):100= 7

К=(59?37,6):100=22,2

Інші =(59?10,9):100= 6,4

Розрахуємо загально виробничі витрати:

М = (67,1?16,8):100= 11,3