Похідні фінансові інструменти: сутність, види, перспективи

Зміст

Вступ

1. Сутність та поняття похідних фінансових інструментів

2. Види похідних фінансових інструментів

3.Основні відмінності між ф'ючерсними та форвардними контрактами

4. Характеристика окремих видів похідних фінансових інструментів

5. Характеристика основних учасників ринку деривативів

6. Проблеми та перспективи розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Основною рушійною силою прогресу, без якого неможливий розвиток, в тому числі й механізмів ринкової економіки, є впровадження інновацій. Розвиток фінансового ринку також підпадає під це загальне правило, а інноваціями серед фінансових інструментів є похідні фінансові інструменти або деривативи. В численних публікаціях вітчизняних економістів теоретиків та практиків висловлюється думка стосовно необхідності більш широкого впровадження похідних цінних паперів у вітчизняний обіг. Інвестувати кошти можна багатьма відомими способами: в статутний капітал, в облігації та інші цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. Та одним із найпопулярніших способів інвестування, на сучасних розвинутих фінансових ринках, що переслідує не лише мету отримання прибутку, але й страхування капіталу - є використання для цього деривативів. Блага, які можна від цього отримати, незліченні, а ціна необізнаності у деривативах є досить високою.

З'ясуємо ж економічну сутність цих фінансових інструментів та сфери їх обігу - ринку похідних фінансових інструменті

1. Сутність та поняття похідних фінансових інструментів

Основними об'єктами угод на фінансовому ринку є фінансові інструменти, що засвідчують права власності та боргові зобов'язання. Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідний фінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) -- фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну „derivative"-„похідний", оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Отже, деривативи є угодами, які укладаються на визначений строк, і саме в цьому полягає їх зміст і призначення. Формально період від дати укладання угоди до дати її виконання, який називають форвардним, має становити понад два робочі дні, але на практиці він триває, як правило, не менше місяця.

При укладанні строкової угоди, крім ціни базового інструменту, фіксуються також й інші умови проведення майбутньої операції, такі як сума і дата угоди, механізм здійснення взаєморозрахунків, розмір комісійної винагороди (для контрактів, де це передбачено), взаємні зобов'язання сторін. Варто звернути увагу на те, що фактичний обмін базовими інструментами на дату закінчення дії строкових контрактів необов'язковий і в більшості угод використовується так звана умовна сума, на якій лише ґрунтуються розрахунки майбутніх виплат за курсовими різницями, відсотковими платежами, валютними курсами, фондовими індексами.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків. Ринок похідних фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку.

За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків, а отже, проведенні операцій з деривативами значно зростає. В цілому процедура трансферту ризиків через деривативи дозволяє згладжувати ризики, внаслідок чого підвищується ефективність фінансової та виробничої діяльності суб'єктів ринкових відносин.

2. Види похідних фінансових інструментів

Основними видами похідних фінансових інструментів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.

Вимоги або зобов'язання в рамках умовних фінансових контрактів залежить від умов угоди. Реалізація фінансового контракту опціонного типу залежить від рішення одного з контрагентів контракту. Наприклад, покупець опціону „колл лонг” американського типу має право купити визначені цінні папери (надалі - ЦП) за визначеною ціною до визначеної дати. Якщо ціна, зазначена в контракті протягом усього строку дії контракту є вищою за ринкову, тоді власник такого опціону просто не використовує його - опціон пропадає. Окрім опціонів американського типу існують опціони європейського та бермудського типу. Така класифікація здійснена за критерієм часового виконання опціону. В основному, опціони поділяють на "прості" - з простою структурою, та екзотичні - зі складною. Іншим типом умовних фінансових контрактів є страхування. Вимоги страхувальника до страховика залежать від того, чи вступила умова виплати страховки, наприклад, дефолт якогось боржника. В цю категорію можна також віднести кредитні дефолтні свопи та інші кредитні деривативи, хоча свопи трактуються в основному як безумовні контракти.

Вимоги або зобов'язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов'язкову поставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціною на якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі, тоді він називається ф'ючерсом на відміну від форварда, який є результатом індивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також під назвою "Over-the-counter" (OTC) (англ. - через прилавок). Опціонами також можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакції через біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадку дефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділ біржі (англ.: "Clearing House").

На окрему згадку заслуговують свопи (від англ. swap - обмін), які тут визначаються як безумовні позабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами, пов'язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів - кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони, індекси та навіть борги держав.

3. Характеристика окремих видів похідних фінансових інструментів

Ф'ючерс -- це біржовий дериватив, який засвідчує зобов'язання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди. Ф'ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Сторонами виступає не продавець і покупець контракту, а продавець (покупець) і біржа або її розрахункова (клірингова) палата. Вона виплачує стороні, яка виграла, і, відповідно, отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укладання і вартістю контракту на момент його виконання. Ф'ючерсна угода є законною угодою між покупцем (продавцем) і біржою або її кліринговою палатою, у якій покупець (продавець) погоджується прийняти (здійснити) поставку певного активу за обумовленою ціною в кінці визначеного періоду часу. Дату виконання умов угоди називають датою поставки. Ціну базового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки.

Якщо учасник ринку уклав угоду на поставку певного активу, то він відкрив коротку позицію, тобто продав контракт. Якщо уклав угоду, у якій зобов'язався прийняти поставку певного активу, то він відкрив довгу позицію, тобто купив контракт. Закриття (ліквідація) позиції полягає у виконанні умов угоди чи передачі зобов'язань за нею іншій особі через укладання зворотної (офсетної) угоди, під якою розуміють угоду, протилежну даній угоді за змістом.

Ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки, придбавши угоду протилежного змісту. При цьому прибутком чи збитком учасника ф'ючерсного ринку буде різниця в цінах на ф'ючерсний контракт на момент відкриття та закриття позиції.

Близько 98 % контрактів ліквідується саме через укладання зворотних угод, а не реальної поставки активів. Якщо позиція не була ліквідована до дати поставки, ф'ючерсна угода може бути виконана одним з двох способів:

з поставкою базового активу в день виконання контракту за розрахунковою ціною (ціною закриття останньої торгової сесії);

без поставки базового активу: одна сторона в день виконання контракту виплатить іншій грошову суму, що дорівнює різниці в цінах контракту на дату укладання угоди та дату виконання її умов (відкриття та закриття позиції).

Учасники ф'ючерсного ринку дотримуються двох основних стратегій на ринку: або хеджують позиції, або грають на коливаннях цін. Перших називають хеджерами, інших -- спекулянтами. За допомогою ф'ючерсного ринку хеджери управляють ризиком і переносять його на спекулянтів. Спекулянти приймають на себе ризики, отримуючи за це додаткові прибутки.

Основна економічна функція ринку ф'ючерсів полягає в наданні учасникам ринку ефективного механізму управління ціновим ризиком та у визначенні форвардних цін, які суттєво впливають на формування поточних ринкових цін на відповідні активи. При падінні цін на ф'ючерсні контракти продавці отримують прибутки, а покупці контрактів зазнають таких самих збитків. При зростанні цін на ці контракти виграють покупці і програють продавці контрактів.

Клієнт укладає ф'ючерсну угоду, відкриває в кліринговій палаті рахунок, вносить суму (початкову маржу), що становить 1 -- 6 % від загального обсягу контракту.

Варіаційна маржа -- це грошові кошти, що підлягають нарахуванню або списанню за кліринговим рахунком клієнта в разі відхилення ціни укладання угоди від котирувальної. Більшість ф'ючерсних контрактів мають дозволену верхню та нижню межу коливання ціни кожного дня. Цінові межі встановлюються для стабілізації ринку та утримання його під контролем.

Форвардна угода -- це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов'язкова до виконання для обох сторін угоди. Форвардні угоди укладаються на купівлю або продаж визначеної кількості певного фінансового чи матеріального активу. Один з учасників угоди зобов'язується здійснити поставку, а інший -- її прийняти.

Формальне визначення форвардного контракту дуже подібне до визначення ф'ючерсу. Відмінність полягає в тому, що форвард укладається поза біржею, як правило, з метою реальної поставки відповідного активу (акцій, облігацій, валюти, товарів) для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив.

Страхування за допомогою форвардного контракту полягає в перенесенні операцій з реального ринку на ринок строкових угод. Для продавця чи покупця певних фінансових чи матеріальних активів ринок форвардних угод дає змогу спланувати свої майбутні грошові надходження чи витрати і знати їх точну величину, незважаючи на зміни в ринковій кон'юнктурі. Форвардний контракт означає для виробника гарантований продаж продукції у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною, для покупця -- гарантоване надходження продукції в потрібний для нього момент і з наперед визначеними грошовими витратами на її придбання.

Опціон -- один з видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринку. Залежно від прав, які надаються власнику (покупцю) опціону, це опціони на продаж (PUT), та на купівлю (CALL).

Опціон PUT дає власнику опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон CALL дає власнику право на купівлю через визначений час за договірною ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Опціон на відміну від ф'ючерсної та форвардної угод є угодою «несиметричною». У той час, коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду -- премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною, ціною виконання.

Біржовий опціонний контракт -- це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов'язання, купити чи продати фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди (ціна виконання опціону). Інша сторона контракту (продавець опціону) зобов'язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю -- продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право реалізації опціону.

Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на біржовому ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею такі:

біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;

при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф'ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати (гарантують виконання сторонами зобов'язань за контрактом; забезпечують виконання контракту через проведення офсетної угоди з виплатою різниць між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу; здійснюють облік всіх укладених угод; проводять експертизу документів, що надходять; реєструють угоди);

витрати на проведення операцій на біржовому ринку значно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

опціони, як і інші цінні папери, що перебувають в обігу на біржі, більш ліквідні, ніж позабіржові;

вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф'ючерсами: можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів.

Однак існують і суттєві відмінності:

* в опціонних контрактах один з учасників (покупець) має право не виконувати умови контракту;

покупець опціону при укладанні контракту обов'язково сплачує продавцю винагороду -- премію;

стратегія хеджування за допомогою опціонного контракту суттєво відрізняється від хеджування ф'ючерсними контрактами.

При хеджуванні за допомогою ф'ючерсного контракту хеджер при русі цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік -- зазнає збитків. При хеджуванні опціонами він має змогу отримати прибуток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку. Виграш, який може отримати власник опціону, обумовлюється розміром сплаченої ним премії, а також страйковою та ринковою цінами базового активу.

Виграш продавця опціону обмежується розміром отриманої ним премії і не може перевищувати цю величину. Премія є прибутком продавця опціону в разі невиконання опціону покупцем

4.Основні відмінності між ф'ючерсними та форвардними контрактами

Ф'ючерси є біржовими угодами, високоліквідними фінансовими інструментами, стандартизованими щодо кількості, якості базового активу, дати поставки. Форварди -- це позабіржові угоди зі значно нижчою ліквідністю. Базовим може бути будь-який актив, обсяг якого та дата поставки обумовлюються самими учасниками угоди.

Менше ніж 2 % ф'ючерсних угод закінчуються поставкою; форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу.

У результаті щоденного котирування ф'ючерсних контрактів на біржі існують тимчасові грошові потоки, пов'язані з нарахуванням або зняттям коштів з рахунків учасників ринку. У форвардах подібний режим може встановлюватися за домовленістю партнерів, але частіше режим поточних розрахунків не встановлюється, а отже, не виникають тимчасові грошові потоки, як на ф'ючерсному ринку.

У торгівлі ф'ючерсними контрактами значну роль відіграють клірингові палати. Вони виступають для кожного учасника угоди як протилежна сторона угоди, а також є гарантом виконання умов угоди. У функціонуванні форвардного ринку не беруть участь клірингові палати.

Учасники форвардного ринку підпадають під кредитний ризик, оскільки кожна із сторін може не виконати угоду, хоча, як правило, і передбачено штрафні санкції за невиконання умов угоди. На ф'ючерсному ринку функціонують клірингові палати, які гарантують виконання ф'ючерсних угод.

Хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів полягає в паралельному проведенні операцій на ринку спот і строковому ринку. Хеджування за допомогою форвардних контрактів полягає в перенесенні операцій з реального ринку на ринок строкових угод.

5. Характеристика основних учасників ринку деривативів

Водночас з виникненням біржової форми торгівлі похідними фінансовими інструментами створюються сприятливі умови для проведення операцій спекулятивного характеру. На ф'ючерсних біржах доступність для всіх бажаючих розглядається як основне правило організації діяльності та запорука високої ліквідності і життєздатності біржових контрактів.

Такий підхід дозволяє значно розширити коло учасників, якими можуть бути не лише юридичні особи - банки, корпорації, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, але й фізичні особи. Звичайно, організація біржової форми торгівлі значно спрощує проведення операцій спекулятивного характеру, дозволяючи укладати угоди в значних обсягах у будь-який час. На практиці багато учасників одночасно здійснюють обидва типи операцій (хеджування та спекуляція).

Отже, в сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції, створюючи, з одного боку, механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків, а з іншого, дозволяючи біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах. Відповідно до цього всіх учасників (залежно від мети, з якою вони відкривають свої позиції на ринку деривативів) розподіляють на дві групи: хеджерів і спекулянтів (трейдерів, торговців), хоча мусимо відзначити, що на практиці такий поділ досить умовний.

Хеджер - це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами. Щодо спекулянтів, то зміст їх діяльності у найширшому розумінні можна визначити як формування певних очікувань на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі та продажу фінансових інструментів чи товарів.

На строковому ринку спекулянти приймають на себе ризик хеджерів, тобто ризик зміни ціни базового інструменту протягом форвардного періоду, в надії на те, що сформовані ними очікування виявляться правильними, і це дозволить отримати прибутки. Зрозуміло, що прогнози не завжди втілюються у реальну дійсність, а тому спекулянти можуть не лише вигравати, але й програвати, що на практиці трапляється не так вже й рідко. За деякими оцінками, на західних біржах понад 75% спекулянтів втрачають кошти при проведенні операцій з деривативами. Отже, прибутки спекулянтів за економічним змістом правомірно розглядати як винагороду за прийнятий ризик. І хоча строкові угоди теоретично можуть укладатися між двома хеджерами з полярними позиціями, але на практиці така відповідність є скоріше винятком. Розрив між попитом і пропозицією, створеними хеджерами, можуть усунути тільки спекулянти, а тому ефективна діяльність строкового ринку без їх участі стає досить проблематичною. Тож не підлягає сумніву той факт, що для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хеджери, і спекулянти, адже останні забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у великих кількостях у будь-який час.

Крім того, спекулянти на строковому ринку виконують інформаційну функцію щодо майбутньої динаміки цін. Це пояснюється тим, що спекулятивні позиції відкриваються з огляду на певні очікування, які, в свою чергу, формуються в результаті збирання та комплексного аналізу всієї доступної інформації, такої як дані про обсяги виробництва, урядові звіти, платіжні баланси країн, норми споживання, динаміка ринкових цін та ін. Використання різноманітних сучасних способів прогнозування ринкових цін дозволяє спекулянтам отримувати достатньо надійні прогнози (в противному разі спекулянт змушений буде залишити ринок, оскільки він не матиме джерел поповнення своїх ресурсів), якими можуть скористатися інші учасники ринку, аналізуючи відкриті спекулятивні позиції. Таким чином, прибутки спекулянтів можна трактувати і як винагороду за успішне прогнозування.

Розглядаючи операції на строковому ринку Джон Мейнард Кейнс ще на початку 20-х років констатував, що „для звичайної ділової людини угода на строк має присмак спекуляції. Ділові люди, які купують і продають товари за іноземну валюту, все ще не визнають за особливий прийом нормальної фінансової техніки (у всякому разі за умови обережного ведення справи) це подвійне придбання іноземної валюти шляхом укладення угод на строк".

Більшість сучасних учених, які предметне досліджують макроекономічні аспекти функціонування ринку деривативів і роль кожної групи його учасників, погоджуються на думці щодо позитивної ролі спекулянтів у цьому процесі, хоча в суспільстві в цілому спектр поглядів на спекуляцію варіюється досить широко. Як показує практика, у свідомості більшості суб'єктів господарської діяльності строкові операції пов'язуються насамперед спекулятивними мотивами, які до того ж сприймаються з негативним відтінком.

Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. Це дає змогу суб'єктам господарської діяльності стати незалежними від кон'юнктури ринку та забезпечує їх фінансову стабільність. Водночас з деривативами проводяться й операції спекулятивного характеру. Відповідно і всіх учасників строкового ринку розподіляють на дві групи: хеджерів і спекулянтів (грейдерів, торговців). Для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хеджери, і спекулянти, адже останні забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у великих кількостях у будь-який час. Строковий ринок за формою організації поділяється на біржовий, де обертаються стандартизовані інструменти - ф'ючерси та біржові опціони, та позабіржовий (форварди, своп-контракти, позабіржові опціони).

6. Проблеми та перспективи розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні

Поряд з основними фінансовими інструментами (акціями й облігаціями) на фондовому ринку звертається велике число похідних і гібридних цінних паперів. Похідні (деривативи) фінансові активи випускаються як правило не з метою придбання додаткового капіталу, а для того, щоб застрахувати (хеджувати) ризик можливих утрат від володіння основними фінансовими активами. Найбільш відомими похідними інструментами є фьючерси й опціони. Фьючерси (ф'ючерсні контракти) припускають чи покупку продаж якого-небудь активу в майбутньому за ціною, зафіксованої в момент висновку ф'ючерсної угоди. Як основний актив не обов'язково повинна виступати який-небудь цінний папір: їм може бути іноземна валюта, нафта, метал, зерно й інші товари, торгівля якими здійснюється на різних біржах. Купуючи фьючерс, підприємство може застрахуватися від різкої зміни цін на базисний товар у майбутньому. Опціон багато в чому аналогічний фьючерсу, однак його виконання не обов'язкове. Тобто він дає власнику право, але не покладає на нього обов'язку по виконанню контракту. Наприклад, страхуючи від ризику падіння курсу валюти, у якій воно одержує виторг, підприємство-експортер може одночасно з підписанням договору на постачання продукції купити опціон на продаж валюти, у якій постачання буде оплачена. Якщо до моменту оплати договору курс валюти упаде, то підприємство зможе продати її за курсом, зафіксованому в опціоні. Якщо цього не відбудеться, воно просто не виконає опціон. В останні два десятиліття ринок похідних фінансових інструментів був найбільше швидкозростаючим. Найбільш відомим організованим ринком подібних активів є Чикагська товарна біржа (CME), Чикагська рада торгівлі (CBT) і Лондонська міжнародна біржа фінансових фьючерсов (LIFFE).

Використання в Україні світового досвіду похідних фінансових інструментів є ключовою передумовою ефективної реалізації процесу інтеграції валютно-фінансового ринку України у світову економіку і міжнародні валютно-фінансові відносини. Крім цього, для України нагальною потребою виступає вдосконалення кредитно-фінансового і валютно-грошового ринку та сегменту деривативів зокрема, що сприятиме стабілізації національної економіки при її входженні у світове господарство.

Подальше формування і розвиток ринку похідних фінансових інструментів, залежить від того, наскільки ефективним є теоретично-методологічний і науково-практичний підхід щодо світового досвіду функціонування ринку деривативів. З огляду на це доцільним є дослідження найбільш придатного до впровадження досвіду зарубіжних країн на різних етапах становлення ринку похідних фінансових інструментів з урахуванням сучасної національної специфіки української економіки.

Переважна більшість наукових праць вітчизняних дослідників-економістів присвячена вивченню загальноекономічних питань міжнародних валютно-фінансових відносин, а сегмент похідних фінансових інструментів світового ринку як ефективний засіб входження України в світогосподарські відносини не розглядався.

В цілому в Україні існує дві позиції щодо державної політики в сфері зарубіжних портфельних інвестицій. Перша ґрунтується на тому, щоб дозволити вільне пересування фінансів через кордон України та відстоює принаймні рівність резидентів і нерезидентів, а то й надання певних пільг іноземним інвесторам. Друга позиція полягає у проведенні політики протекціонізму та обмеженні діяльності іноземного капіталу з огляду на потреби національної безпеки та загрозу економічних криз. Така подвійність підходу до державного регулювання іноземних інвестицій в Україні відображає методологічне протистояння лібералізму та кейнсіанського підходу.

Достатньою умовою для того щоб назвати опціонну угоду міжнародною є належність сторін до різних країн. Отже міжнародним ми можемо назвати такий опціонний контракт, який здійснюється між резидентом та нерезидентом. Опціон є міжнародним у тому випадку, якщо його покупка чи, навпаки, продаж призводить до зміни платіжного балансу країни. Звідси випливає, що іноземна валюта, у якій здійснюється розрахунок за опціон, не є ознакою його міжнародного характеру, а об'єктивним наслідком міжнародної опціонної угоди.

В Україні головною проблемою є пошук шляхів для подолання економічного занепаду. У цьому контексті міжнародний ринок капіталів виступає об'єктом особливої зацікавленості вітчизняних вчених-економістів, як можливе джерело ресурсів для фінансування економічного зростання. Зокрема, з такої ж точки зору розглядають деривативи.

Таким чином, ні опціони, ні ф'ючерси, ні інші похідні фінансові інструменти не можуть суттєво сприяти залученню іноземних капіталів особливо в умовах трансформаційного періоду, який характеризується несформованістью національного ринку цінних паперів, а тому не може виконувати свої функції, не спираючись на ефективний реальний сектор національної економіки.

На основі проведеного аналізу вченими зроблено висновок про те, що уряди країн з перехідною економікою і країни, що розвиваються, повинні ясно усвідомити, як використовуються похідні фінансові інструменти і яку дію вони можуть спричиняти на фінансові ринки, що лежать в їх основі.

Похідні фінансові інструменти можуть приносити беззаперечні вигоди цим країнам, в тому числі за рахунок хеджування доходів в сировинному секторі чи фінансових ризиків, пов'язаних з певними проектами. Разом з тим у випадку їх поспішного втілення вони можуть піддавати фінансові установи цих країн надмірному ризику.

Крім того, ці інструменти не можна вважати найкращим засобом розвитку місцевих фінансових ринків як місця мобілізації капіталів для потреб місцевих підприємств і економічного розвитку, так як значна частина засобів може втягуватися в спекулятивні інвестиції, що здійснюються в розрахунку на отримання високих прибутків від зміни курсів акцій та облігацій. Більше того, збитки від фінансових криз, пов'язаних з обігом деривативів, легше відшкодовуються в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Базисним активом опціону може виступати не лише фінансовий інструмент, який дозволяє здійснити його фізичне виконання, а й деякі індикатори стану ринку.

Наприклад, різноманітні індекси, які виступають ключовим параметром ринкової вартості певної групи цінних паперів або інших фондових інструментів. Цей показник відображає як стан національного фондового ринку загалом, так і конкретного ринку цінних паперів, а також стан ринку цінних паперів декількох галузей або ринку окремої галузі, що заснований на цінах всіх або одного виду цінних паперів.

Валютні опціони, подібно іншим видам опціонів, надають широкі можливості для інвестування. Однак це інвестування пов'язане з ризиком для інвесторів через коливання вартості закладених в їх основу параметрів. Так само, як опціони на фондові інструменти оцінюються з урахуванням цін на закладені в їх основу акції, валютні опціони оцінюються в залежності від курсу закладеної в їх основу іноземної валюти по відношенню до долара.

Аналогічно, ціни на крос-курсові опціони залежать від відношення вартості закладеної в опціон валюти до вартості валюти, якою торгують.

При роботі з опціонами на іноземну валюту з розрахунком готівкою необхідно враховувати наступне:

· валютний опціон з розрахунком готівкою, який в день закінчення терміну його дії виявляється «з грошима», виконується в цей день автоматично;

· ціна виконання валютних опціонів з розрахунком готівкою базується на котируваннях й розмірах попиту і пропозиції на суми на міжбанківському валютному ринку в конкретний час в день закінчення терміну використання опціону.

Для ефективного управління ризиками по валютних опціонах необхідно враховувати особливості валютного ринку, оскільки валютний курс часто зазнає дії офіційних і неофіційних контрольних і регулятивних механізмів з боку уряду. Це спричиняє особливий ризик при торгівлі валютними опціонами, оскільки названі заходи спричиняють різку зміну курсу або сприяють встановленню курсу валюти, відмінного від ринкового. З іншого боку, валютні опціони відкривають широкі можливості для інвестування і хеджування ризиків інвесторів, що виникають внаслідок коливань валютного курсу.

Наведемо головні характеристики опціонних контрактів, яким властиві специфічні ризики, що призводять до значних інвестиційних втрат внаслідок:

· непередбачуваних змін цін активу, коли їх розрахункова величина не покриває витрат за контрактом. Вихід - продаж опціону за більш високою ціною на вторинному ринку;

· несвоєчасного виконання процедури опціону в результаті накладання обмежень на термін виконання з боку райтерів - регулюючих органів фондового ринку;

· наявної різниці між граничною і розрахунковою цінами опціону при автоматичному виконанні опціонів (оперативні витрати перевищують прибуток від продажу по розрахунковій ціні).

Одним із складних способів зниження ризику є розрахункові індексні опціони, ціни на яких визначаються по цінах відкриття відповідних цінних паперів на фондовому ринку. В разі виконання розрахункових опціонів для цілей хеджування (страхування) структура інвестиційного портфелю повинна оптимально співпадати із структурою індексу, в противному випадку рівень ризику підвищується.

Валютний опціон має багато спільного із страхуванням: він є більш складною операцією ніж простий обмін валюти, а тому передбачає премію за ризик. Валютний опціон вимагає ретельного розрахунку і точних прогнозів динаміки валютних курсів. Використовується в трьох випадках:

1. В разі можливості сприятливих змін поточного обмінного курсу, що дає змогу отримати додатковий прибуток, який повинен перевищувати розмір сплаченої за опціон премії;

2. До цих опціонів вдаються компанії, що беруть участь в торгах, але не мають певної впевненості в отриманні контракту, тому вони страхують себе таким чином від валютного ризику;

3. Валютний опціон використовується для покриття тієї частки валюти, яка не знадобиться компаніям на терміновому фондовому ринку.

Валютні опціони також ефективно використовуються в умовах здійснення національним урядом політики плаваючого валютного курсу.

Всебічний аналіз найбільш поширеної моделі Блека-Шоулса для визначення цін опціонів (в 1972 р. вперше опублікували практичну теорію ціноутворення опціонів) показує, що вона базується на наступних принципах і має такі переваги:

· за її допомогою визначаються ймовірні значення ринкової вартості певних фінансових фондових показників опціонів;

· підраховується очікувана прибутковість по даному опціону;

· здійснюється дисконтування отриманого результату (прибутку) на величину супутніх витрат.

Головними перевагами моделі Блека-Шоулса є те, що вона базується на теорії волатильності ринків, яка може бути майбутньою, історичною, прогнозованою та сезонною і кількісно вимірює кожну з них. Крім цього, модель має ту перевагу, що в неї введений параметр, який характеризує ринковий контракт і називається коефіцієнтом хеджування - визначає швидкість ціни опціону в залежності від ринкової ціни (фактично це коефіцієнт еластичності премії від ринкової ціни). Його використання дозволяє оцінити потенційний ризик і уникнути ризики від несприятливих змін ринкових цін.

Сутність ринкової стратегії хеджування полягає в знаходженні точки перетину графіку будь-яких колл-опціонів з горизонтальною віссю, тобто в знаходженні точки зламу динаміки ціни страйк і ціни беззбитковості. Якщо ринкові ціни на інвестиції будуть нижчі від ціни страйк, то купівля колл-опціону є неприбутковою; і навпаки при перевищенні ринковими цінами оцінки (страйк+премія) опціон буде прибутковим і його поточна вартість буде збільшуватися прямо пропорційно до зміни ринкових цін. Важливо те, що у більшості випадків збиток по опціонах може бути істотно меншим від збитку, що виникає при прямій купівлі акцій.

В рамках ризикових стратегій хеджування використовується стратегія довгого колл-опціону «90/10», яка означає, що 10% інвестиційних засобів вкладаються в довгі колли, а 90%, що залишилися - в цінні папери грошового ринку. Ця стратегія забезпечує як високу віддачу від опціонів, так і обмежений ризик щодо цінних паперів. Дана стратегія використовується також для страхування валютних ризиків: експортери купують валютний колл, щоб застрахуватися від «сильної» валюти і одержати вигоди від підвищення курсу національної валюти. І навпаки, отримуючи колл із страйком імпортери страхуються від зниження її курсу, встановлюючи нижню межу і доларової вартості.

Стратегія короткого колу, властива іншій стороні колу - продавцю опціону, що несе необмежений ризик у випадку зростання ціни активу у порівнянні із страйком, але в той же час, розраховуючи на максимальний доход у розмірі премії при падінні ціни активу нижче страйку, чи при незмінності цін. Точка беззбитковості дорівнює страйку з премією.

Найбільш поширеними ризиковими стратегіями використовуються також довгий пут - позиція покупця при продажу базисного активу продавцю за ціною страйк; короткий пут - стратегія властива продавцю опціону (точка беззбитковості - страйк за мінусом премії). На базі цих базових ризикових позицій побудовані інші не менш поширені ризикові стратегії, які визначають поведінку інвестора і покупця акції на фондовому ринку і в зв'язку з цим формують оптимальну модель діяльності компаній і фірм на ньому.

Ґрунтовний аналіз вчених дозволив зробити висновок про те, що ризикові стратегії хеджування мають виключне значення для розробки оптимальної і безпомилкової політики фірм на фондовому ринку, вони гарантують їх беззбитковість і ефективність, а тому повинні творчо вивчатися українськими бізнесменами і практично використовуватися в умовах національного фондового ринку. Разом з цим, вони значно знижують можливість фінансової кризи в Україні, оскільки вони перешкоджають появі в країні фіктивного спекулятивного капіталу, який є джерелом інфляції і банкрутства українських підприємств.

Розглядаючи проблеми інтеграції ринків похідних фінансових інструментів країн з перехідною економікою з урахуванням сучасних тенденцій розвитку національних валютно-фінансових систем, вченими досліджено перспективні фактори впливу на функціонування сегменту похідних фінансових інструментів ринків, що формуються і виявлено основні наслідки та ключові перспективи входження валютно-фінансового ринку України в світовий ринок деривативів.

Характерною рисою розвитку ринку похідних фінансових інструментів країн Центральної та Східної Європи стало те, що він почав формуватися з середини 70-х років і в своєму становленні пройшов декілька етапів.

Так, перший етап характеризується переважанням на всіх біржах торгів валютними контрактами на долар США, що були надзвичайно популярними в період високої інфляції та різкої динаміки валютного курсу. Після введення валютного коридору багатьма країнами ЦСЄ волатильність контрактів на долар США значно знизилась, що при існуючих на той час розмірах застав не могло давати операторам значних прибутків. Ринок деривативів втратив спекулятивну складову.

Другий етап пов'язаний з введенням в обіг контрактів, базовим активом яких виступали державні короткотермінові безкупонні облігації. Перші торги організовані наприкінці 1980-х років, а масовий інтерес учасників до цього ринку проявився в середині 1990-х років.

Третій етап характеризувався зростанням обсягів торгів ф'ючерсами на акції приватизованих підприємств. На зміну розрахунковим контрактам на короткотермінові облігації прийшли ф'ючерсні контракти на корпоративні цінні папери. На останніх етапах розвитку фондового ринку вперше в країнах ЦСЄ зроблені спроби введення контрактів на індекси ринку. На біржових ринках розвинених країн Заходу переважну частину обороту строкових майданчиків складають саме розрахункові контракти з абстрактною базою, в основному на різноманітні фондові індекси.

За десятиріччя роботи східноєвропейський біржовий ринок деривативів набув чітких обрисів. Визначилась група бірж, що займаються організацією торгів похідними контрактами і здатних забезпечити прийнятну надійність і ліквідність (наприклад, товарна і фондова біржі в Будапешті). Стабільно зростає число учасників ринку та обсяги торгів. Склад суб'єктів ринку з моменту формування даного сегменту фінансового ринку за минулі роки майже не змінився. В ролі хеджерів виступають крупні комерційні банки, фінансові компанії та їх клієнти, що володіють великими інвестиційними засобами в базовому активі.

Біржовий ринок похідних фінансових інструментів в країнах ЦСЄ розвивається в умовах здорової конкуренції, що дозволяє суттєво розширити коло учасників ф'ючерсного сегменту ринку похідних фінансових інструментів. Незважаючи на те, що опціонні контракти були введені в обіг практично одночасно з ф'ючерсами, даний сегмент ринку поки що не отримав належного розвитку.

Серед основних причин малого обсягу опціонної торгівлі в країнах ЦСЄ можна виділити:

· надзвичайну концентрацію обсягів торгівлі на окремо взятому контракті;

· небажання більшості учасників ринку працювати із складними інструментами;

· підвищена волатильність ринку, при якій ціна страйк після невеликого періоду часу виявляється далекою від поточних ринкових показників;

· наявність суттєвої кількості спекулятивно налаштованих гравців, які часто не до кінця уявляють всі ризики, пов'язані з опціонними інструментами.

В основному операції з опціонами на фінансовому ринку країн ЦСЄ здійснюються з цінними паперами та іноземними валютами (долар США, євро). На відміну від розвинених західних країн, ринок валютних опціонів в країнах ЦСЄ став розвиватися швидше, ніж ринок опціонів на цінні папери.

Висновок

Україна належить до країн, в яких фондовий ринок тільки починає розвиватися, що привносить елемент невизначеності по відношенню до структури ринку, його регулюванню та напрямку розвитку. Крім того, Україна є країною з перехідною економікою, для якої характерні певні проблеми та кризові явища. Перехід країни від однієї економічної системи до іншої викликав падіння ВВП і зниження рівня заощаджень населення до того значення, коли обсяг цих заощаджень, що реалізується через банки та інші фінансові організації, є недостатнім для підтримання високої ліквідності фондового ринку за рахунок місцевих ресурсів.

Через відсутність продуманої фінансово-економічної політики значна частина галузей української економіки практично втратила свою привабливість для потенційних інвесторів. На фоні цього протягом останніх років мало місце значне переливання капіталу в невиробничу сферу. Причому модель розвитку фінансового та фондового ринків, яка реалізувалася протягом останнього часу в Україні, сприяла поглибленню цього процесу. Значна частина оборотних коштів підприємств була вилучена з реального виробництва і натомість спрямована на операції з цінними паперами.

Стан фондового ринку в Україні не сприяє розвитку сектора похідних фінансових інструментів. З іншого боку, високий ступінь ризиків обумовлює потребу в якомога швидшому розвитку саме цього сектора з метою забезпечення можливості хеджування. Розвиток ринку похідних інструментів, застосовуваних не з спекулятивними цілями, а для хеджування, є необхідною умовою приходу на фондовий ринок України реальних інвесторів. З іншого боку, на даний момент часу фондовий ринок України виступає не стільки способом залучення інвестицій в реальну економіку, скільки інструментом перерозподілу державної власності. Тому до закінчення грошової приватизації державних підприємств навряд чи можливе нормальне функціонування фондового ринку, оскільки вищеописані його особливості продовжують мати місце.

Законодавча база функціонування ринку похідних фінансових інструментів в Україні практично сформована. Проте слід зазначити, що формування її відбувалося з великим запізненням і значною мірою внаслідок цього український ринок деривативів зараз перебуває на значно нижчому рівні розвитку, ніж аналогічні ринки країн Центральної та Східної Європи. Ще однією причиною низького рівня розвитку похідних фінансових інструментів в Україні є ситуація, яка склалася на валютному ринку. Саме валютний ринок вперше випробував ці інструменти, створивши секцію строкової торгівлі на Українській Міжбанківській Валютній Біржі.

Таким чином, приймаючи до уваги наявний економічний потенціал Україна має багатосторонні перспективи стати сприятливим місцем для прямих іноземних інвестицій. Оскільки дефіцит капіталу, наявний зараз, швидше за все буде ліквідовуватися за рахунок зовнішніх коштів, необхідним бачиться створення цивілізованого фондового ринку, з пріоритетним розвитком похідних фінансових інструментів для можливостей хеджування.

Інтеграція України до світового фінансового простору неминуче буде супроводжуватися зростанням обсягу контрактів з похідними фінансовими інструментами, і в першу чергу, з опціонами, оскільки вони є найбільш гнучким інструментом стимулювання інвестиційного процесу.

Список використаної літератури

1. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В.А. Галанова, А.И. Басова. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 304 с.

2. Бурений А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. - М.: Тривола, 1995. - 240 с.

3. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспектива, 1995. - 534 с.

4. Правила випуску та обігу валютних деривативів: Затв. постановою Правління НБУ №216 від 07.07.97.

5. Правила випуску та обігу фондових деривативів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №13 від 24.06.97.

6. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України: Затв. постановою Правління НБУ №150 від 15.04.98.

7. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 20.03.91.

8. Салыч Г.А. Опционные, фьючерсные и форвардные контракты: Сверхприбыльные инвестиции в период инфляции. - М: МГУ, 1994. - 160 с.

9. Шаповалов Є.А. Формування та розвиток ринку похідних фінансових інструментів на сучасному етапі // Збірник наукових праць. Вип. 27. - К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. - С. 156-164.

10. Шаповалов Є.А. Перспективи входження фінансового ринку України в світову систему торгівлі деривативами // Вісник Національного банку України. - К., 2001. - №4. - С. 58-60.

11. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. -- М., 1996.

12. Fabozzi J., Modigliani E. Capital markets: institutions and instruments. -- Prentice Hall Inc., 1996.

13. Livingston M. Money and capital markets. -- Prentice Hall Inc., 1990.