18

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Кафедра обліку і аудиту

Реферат

з дисципліни:

„Бюджетна система”

на тему:

“Бюджетне планування: завдання, принципи і методи”

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність бюджетного планування

2. Завдання та принципи бюджетного планування

3. Методи бюджетного планування

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У системі заходів, спрямованих на успішне розв'язання з боку держави економічних і соціальних завдань в умовах ринкових відносин, важливе місце займає бюджетне планування. Воно є серцевиною всієї фінансової роботи в державі. Бюджетне планування охоплює всі стадії процесу складання, розгляду і затвердження бюджету як основного фінансового плану держави на наступний рік щодо використання централізованого фонду грошових ресурсів на вирішення соціально-економічних проблем.

Бюджетне планування - це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до трьох років).

Бюджетне планування -- це суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наявного фінансового стану, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу.

Крім того, бюджет є тим інструментом за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів. Тому питанням, що стосуються планування бюджету України приділяється дедалі більше уваги. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30% до 50% валового внутрішнього продукту.

За умов ринкової економіки, якій притаманні самостійність суб`єктів господарювання, власна відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності, виникає об`єктивна потреба постійного контролю, аналізу, коригування й прогнозування змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє, що реалізується з допомогою інструментів бюджетування.

У вітчизняній та російській економічній літературі достатньою мірою розроблені питання методики розрахунку і аналізу фінансових показників оцінки результатів діяльності підприємств.

Так, цим питанням присвячені праці Балабанова І.Т., Білолипецького В.Г., Власова В.М., Кармінського А.М., Карпової Т.П., Ковальова В.В., Новіченко П.П., Олексієвої М.М., Стоянової О.С., Теплової Т.В., Шеремета А.Д. та інших.

В свою чергу, значна кількість питань залишається відкритою для дослідження, зокрема:

- визначення сутності концепції бюджетування;

- виокремлення та систематизація принципів, функцій, методів а також факторів, які обмежують впровадження та використання бюджетування в сучасних умовах;

- розкриття особливостей організаційної процедури впровадження бюджетування;

- адаптація західних методик складання бюджетів і контролю їх виконання до сучасних умов діяльності вітчизняних підприємств та їх консолідація з вітчизняними здобутками тощо.

Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, у якій визначені основні підходи до фінансових, у тому числі і бюджетних питань, вказані окремі контрольні строки їх вирішення, а також спеціальним бюджетним законодавством -- Бюджетним кодексом України, у якому встановлено повноваження органів державної влади й управління щодо розроблення і затвердження бюджету, розподілу функцій між центральними і місцевими органами влади й управління, визначені доходи і витрати кожного з них, значна увага приділена процесам планування.

1. СУТНІСТЬ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування. Рівень його організації, наукова обґрунтованість планових показників бюджету, їх збалансованість значною мірою визначають економічний і соціальний розвиток як окремих регіонів, так і держави в цілому. Оскільки в Бюджетному кодексі України прямо не дається визначення терміна "бюджетне планування", звернемося до відповідних визначень, які зустрічаються в українській економічній літературі й відображають певні характеристики цього поняття.

Бюджетне планування - централізований розподіл і перерозподіл у процесі складання і виконання бюджету сукупного суспільного продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи і по всіх видах фінансових планів на основі державного плану соціально-економічного розвитку України.

Бюджетне планування - комплекс організаційно-технічних, методичних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу.

Основою бюджетного планування є нормативна база, а саме: Конституція, Бюджетний кодекс, Укази Президента, Пропозиції ВРУ до Основних напрямів бюджетної політики, Постанови та розпорядження КМУ, Державні програми економічного та соціального розвитку.

Організація бюджетного планування здійснюється у два етапи: 1) зведене бюджетне планування: на ньому виконуються комплексні розрахунки за макроекономічними показниками; 2) адресне бюджетне планування: на ньому встановлюються конкретні зв'язки бюджету з усіма фінансовими планами, потім ці бюджети набувають форми фінансових зобов'язань.

На загальнодержавному рівні в бюджетному плануванні беруть участь міжнародні фінансові інституції, зарубіжні консультанти, наукові установи України, Кабінет Міністрів України, всі міністерства та відомства, відповідні комітети Верховної Ради України, окремі депутати та громадські організації. На місцевому рівні відповідну участь беруть структурні підрозділи органів законодавчої та виконавчої влади, депутати, наукові, громадські діячі.

Призначення бюджетного планування в загальному вигляді зводиться до:

-- забезпечення збалансованості фінансових ресурсів держави, які акумулюються через бюджет із метою найоптимальнішого поєднання можливих доходів держави та фінансування за їх рахунок необхідних витрат на виконання завдань, що стоять перед державою і визначені Конституцією України, у тому числі соціальних гарантій населенню;

-- визначення реальних джерел доходів бюджету виходячи із фіскальних цілей Уряду (державного регулювання перерозподілу доходів фізичних та юридичних осіб із метою встановлення більш рівномірного податкового навантаження або просто збільшення надходжень до бюджету через значні потреби у здійсненні бюджетних витрат);

-- визначення пріоритетів у видатковій політиці бюджету, враховуючи цілі, встановлені основними програмними документами Уряду, у тому числі затвердженими державними програмами розвитку певної галузі економіки, регіону тощо на основі яких формуються бюджети усіх рівнів;

-- здійснення ефективного управління державним боргом, що полягає у своєчасному виконанні державою своїх боргових зобов'язань та залученні на фінансування бюджету запозичень з оптимальними умовами їх подальшого обслуговування і погашення;

-- установлення середньострокових фіскальних і бюджетних цілей з метою досягнення ефективності бюджетної політики та передбачуваності соціально-економічних наслідків її проведення;

-- забезпечення реалізації єдиної фінансової політики на всіх рівнях державної влади, єдиних форм і методів усієї бюджетної роботи.

Загальне керівництво бюджетним плануванням покладено на Кабінет Міністрів України, а безпосередньо роботу з організації планування бюджетів усіх рівнів виконує Міністерство фінансів України. Воно організовує роботу, складає і подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції до проекту Державного бюджету України, бере участь у дискусіях та методичному забезпеченні розгляду проекту Державного бюджету у Верховній Раді України та його затвердження; забезпечує і координує роботу Державного казначейства України щодо виконання державного бюджету та обслуговування місцевих бюджетів; розробляє і виносить на розгляд Президента, Кабінету Міністрів України проекти законів, указів, постанов і розпоряджень з бюджетних питань, а також готує та затверджує накази та різні інструктивні матеріали Міністерства фінансів України, пов'язані з бюджетними питаннями; розглядає проекти кошторисів міністерств і відомств України, контролює, у межах повноважень, дотримання бюджетної дисципліни, правильності витрачання бюджетних коштів, а також коштів господарських організацій; перевіряє дотримання правил касового виконання бюджету; встановлює форми бюджетних документів, методологію ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання Державного і місцевих бюджетів. Аналогічні, але у межах своїх повноважень, функції щодо складання і виконання республіканського і місцевих бюджетів виконують Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи місцевих держадміністрацій або виконавчих комітетів.

У бюджетному плануванні бере участь весь апарат фінансових органів у центрі й на місцях. Організаційна й узагальнююча робота зі складання проекту бюджету виконується управліннями Департаменту зведеного бюджету Міністерства фінансів України, вищезазначеними місцевими фінансовими органами.

2. ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах.

Основними завданнями бюджетного планування є:

* забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

* виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

* ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

* сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

* забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

* утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

* передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

Слід наголосити, що бюджетне планування -- це триєдине завдання:

1. визначення реальних джерел і достовірних обсягів доходів бюджету;

2. оптимізація структури витрат бюджету;

3. досягнення збалансованості між доходами і витратами.

Крім того, важливо встановити оптимальну структуру розмежування бюджетних коштів між рівнями бюджетної системи і передбачити резервні кошти.

Перше тактичне завдання бюджетного планування починається з визначення реальних доходів і розроблення заходів, які забезпечили б їх повне і своєчасне надходження до бюджету. В основу побудови системи бюджетних доходів мають бути покладені принципи, які б сприяли мобілізації достатніх для діяльності держави фінансових коштів й одночасно давали змогу використати платежі суб'єктів господарювання в бюджет як фінансові регулятори.

До таких принципів належать:

-- розроблення податкової політики, спрямованої на ефективний перерозподіл національного доходу та недопущення надмірного податкового тягаря на платників податків і зборів;

-- установлення таких податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які б забезпечили стійкість фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність формування бюджетного фонду;

-- введення ставок оподаткування та визначення бази оподаткування, адекватних реальним умовам функціонування і розвитку економіки;

-- використання платежів у бюджет для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.

Розроблення системи податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які б відповідали вказаним критеріям, і забезпечення стабільності її функціонування є головною передумовою реального планування доходів бюджету. Безпосереднє ж забезпечення реальності планування доходів базується на двох чинниках: наявності достовірної інформації і володінні сучасними методами їх опрацювання.

Інформаційне забезпечення бюджетного процесу може ґрунтуватись на двох підходах. Перший полягає у наданні фінансовим органам необхідної для складання проекту бюджету інформації. Цей підхід домінував в умовах планової економіки і забезпечувався адміністративно-командною системою. Основу бюджетного планування становив план економічного і соціального розвитку. Міністерства, відомства, підприємства й організації були зобов'язані надавати всю необхідну інформацію. Другий підхід передбачає збір і накопичення необхідної інформації безпосередньо фінансовими органами. Це пов'язано з тим, що, по-перше, в умовах ринкової економіки відсутній директивний план економічного і соціального розвитку, по-друге, немає адміністративної підпорядкованості і, по-третє, існує комерційна таємниця. Тому фінансові органи мусять формувати власні бази даних. Це дуже складна і клопітка робота, але без достовірної інформації реально спланувати дохідну частину бюджету неможливо.

Наявність повної, своєчасної і достовірної інформації є передумовою реального планування, але не гарантує його. Потрібні відповідні методи. Однак проблема полягає в тому, що за наявності безлічі економіко-математичних моделей жодна з них не може гарантувати точності розрахунків. У центрі планування залишається людина. Саме спеціаліст вибирає відповідний метод, саме він прогнозує розвиток економічної ситуації. Друге тактичне завдання бюджетного планування полягає в оптимізації структури витрат бюджету. Це завдання досить складне як в умовах фінансової стабільності у державі, так і під час фінансової кризи. Коштів завжди не вистачає, а потреби у бюджетних витратах щороку зростають. Задовольнити всі потреби в заявленому обсязі просто неможливо. Для прикладу, часто заявлений головними розпорядниками обсяг додаткового ресурсу на наступний бюджетний рік, який є необхідним для виконання ними своїх функцій та реалізації державних цільових програм, удвічі перевищує прогнозний обсяг бюджетних витрат на цей самий період. Тому необхідно знаходити оптимальне співвідношення між напрямами витрат із бюджету. Зараз не існує певної математичної моделі, яка б визначала чіткі параметри оптимальності. Але, як і загалом у фінансових відносинах, є опосередковані і водночас дуже точні критерії. Це - економічне зростання і соціальна гармонія у суспільстві. Основна проблема в тому, що ці критерії певною мірою суперечать один одному. Можна досягти значного економічного зростання, але при цьому спричинити соціальне напруження у суспільстві. Або, навпаки, спрямувавши переважну частину коштів у соціальну сферу, підірвати економіку. Однак пріоритет усе-таки має належати завданням забезпечення економічного розвитку, оскільки тільки це може гарантувати реальні соціальні блага і гарантії.

Забезпечення оптимального розподілу бюджетних витрат ґрунтується на діяльності органів влади, які розглядають і затверджують бюджет. У свою чергу, ефективність бюджетної діяльності органів влади визначається не стільки економічними, скільки політичними чинниками. Насамперед, це підхід до формування органів влади, де мають працювати професійні політики, а не представники різних галузей, регіонів, соціальних груп і політичних партій, які завжди відстоюватимуть свої корпоративні, а не загальнодержавні інтереси. Вони повинні вміти жертвувати певними сьогоднішніми потребами заради стратегічної мети. Це, звісно, повністю не гарантує оптимальної спрямованості бюджетних витрат, але дає змогу максимально до неї наблизитися. Забезпечення завдання оптимального розподілу бюджетних коштів досягається за рахунок відкритості і гласності бюджетного процесу, який у будь-якій країні завжди перебуває в центрі уваги суспільства.

Третє тактичне завдання бюджетного планування -- це забезпечення збалансування доходів і витрат, оскільки, як правило, потреба у коштах завжди перевищує наявні доходи. Збалансування може забезпечуватися трьома шляхами:

-- перший, якщо немає можливості скоротити бюджетні витрати, то забезпечується збільшення доходів за рахунок введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об'єкта оподаткування з існуючих податків;

-- другий, якщо рівень оподаткування вже досить високий, то скорочуються витрати за всіма можливими напрямами;

-- третій, якщо неможливо ні збільшити доходи, ні зменшити витрати, то приймається бюджетний дефіцит і визначаються джерела його покриття, тобто, як зазначалося раніше, державні позики чи грошова емісія.

При цьому, залучення державних позик є найефективнішим способом покриття бюджетного дефіциту порівняно з грошовою емісією, яка неодмінно спричиняє підвищення рівня інфляції й дестабілізацію грошового ринку. Але при цьому залучення державою коштів на внутрішньому та зовнішньому ринках капіталу спричиняє зростання обсягу державного боргу. А це, у свою чергу, означає збільшення бюджетних витрат у майбутньому на платежі з обслуговування та погашення державного боргу. Тому в короткостроковій перспективі такі запозичення є ефективним джерелом фінансування бюджетного дефіциту, але у середньо- та довгостроковій перспективі вони призводять до збільшення бюджетних витрат.

Таким чином, державні запозичення повинні здійснюватися в межах можливостей бюджету обслуговувати та погашати боргові зобов'язання держави без значного накопичення обсягу державного боргу та уникнення пікових навантажень на бюджет, пов'язаних з такими виплатами. Для цього необхідно проводити виважену та ефективну боргову політику, яка полягатиме: у виборі найдешевших та найвигідніших умов здійснення запозичень, формуванні середньострокової структури державного боргу, обов'язковому встановленні граничних меж здійснення державою запозичень та постійному контролі обсягу державного боргу відносно ВВП.

Отже, розв'язання вказаного триєдиного завдання - це постійний процес застосування різних варіантів проекту бюджету, вибір певного з них, нова оцінка тощо. Це звичайна процедура, однак завжди необхідно знати ту межу, де необхідно зупинитись, інакше процес бюджетного планування може стати нескінченним.

Особливим завданням бюджетного планування є раціональний розподіл доходів і витрат між окремими ланками бюджетної системи, забезпечення реального збалансування кожного бюджету, рівномірного надходження доходів протягом року і своєчасного фінансування передбачених у бюджеті заходів. При цьому створюються відносно рівні умови для соціально-економічного розвитку кожної адміністративно-територіальної одиниці.

Слід зазначити, що, крім програмних витрат, які завжди мають конкретизовані цілі, та витрат бюджету на обслуговування і погашення державного боргу, проект бюджету завжди містить так звані бюджетні резерви -- це відокремлена частина бюджетних коштів, призначена для фінансування різних непередбачених витрат держави. Непередбачені витрати можуть бути зумовлені низкою обставин. По-перше, новими потребами, які виникли в процесі виконання бюджету і не були враховані в плані та бюджеті; по-друге, необхідністю ліквідації різного роду диспропорцій в економічному і соціальному розвитку і бюджеті; по-третє, необхідністю відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи майну державних підприємств і організацій. І, нарешті, по-четверте, необхідністю маневрування грошовими коштами у випадках виникнення внутрішніх касових розривів, коли надходження бюджетних коштів менші від обсягу передбаченого за їх рахунок фінансування.

Бюджетним резервам властиві певні особливості:

-- широка сфера дії, що обумовлено самою суттю і значенням бюджетного фонду;

-- універсальний характер, оскільки вони використовуються при виникненні додаткової потреби незалежно від сфери виробництва, галузі економіки, стадії відтворювального процесу тощо;

-- глобальність масштабів свого фінансування, оскільки охоплюють усі рівні державного управління;

-- центральне місце в системі фінансових резервів, що визначається місцем бюджету у фінансовій системі.

Система бюджетних резервів містить: резервні фонди Кабінету Міністрів України та місцевих бюджетів. Як правило, кошти резервних фондів спрямовуються на здійснення непередбачених у бюджеті витрат, пов'язаних із природними катаклізмами, аваріями тощо, і зазначені цілі є чітко визначеними у відповідних нормативно-правових документах. Спрямування цих коштів на інші цілі, ніж ті, що передбачені законодавством, не допускається. Оборотна касова готівка як резерв використовується на покриття тимчасових касових розривів у бюджетах різних рівнів.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково-обгрунтовані принципи. До них належать:

* наукова обґрунтованість;

* оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів - платників податків і рівнем соціальних виплат;

* центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

* органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

* директивний характер бюджетних виплат;

* єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

* наявність відповідних бюджетних резервів;

* демократичність.

3. МЕТОДИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему бюджетних планів. Метод бюджетного планування -- органічна частка методології, один із способів розробки бюджетних планів.

Головним питанням у розробці нової методології бюджетного планування є визначення його методів. В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування:

* метод коефіцієнтів - базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції). За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

* нормативний метод - за основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Цей метод дає змогу сповна виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії. Цей метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання. Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат. Нормативний метод планування має застосовуватися на всіх рівнях державного управління -- від центрального до рівня територіальних громад. Має існувати єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування. Лише на цій основі можливо встановити оптимальне співвідношення між обсягами бюджетів усіх рівнів, недопущення бюджетної дискримінації;

* балансовий метод - за допомогою цього методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені;

* предметно-цільовий - використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується при формуванні державного і місцевих бюджетів як основний.

Всі методи бюджетного планування взаємопов'язані. Планування на основі нормативів має обов'язково доповнюватися балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Конкретне його призначення полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб.

Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, завдяки якому визначається рівень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них. Головна мета цього аналізу -- визначити перспективи виконання бюджету до кінця року, тобто встановити, якими будуть надходження з окремих джерел доходів і суми очікуваних витрат. Це дає змогу оцінити справжній стан економіки і його вплив на бюджет, виявити чинники, які впливають на відхилення фактичних бюджетних показників від планових, визначити тенденції піднесення (спаду) економіки країни, збільшення (зменшення) її бюджетних ресурсів. У процесі аналізу за даними попереднього періоду з'ясовуються причини неповної акумуляції грошових коштів у бюджет, установлюється ступінь ефективності використання виділених бюджетних асигнувань.

Аналіз виконання бюджету ґрунтується на звітах про виконання бюджетів, даних оперативної (щомісячної) звітності про надходження податків, зборів та інших платежів до бюджету і про фінансування витрат, а також на матеріалах обстежень, перевірок і ревізій міністерств і відомств, управлінь і відділів виконавчих комітетів і державних адміністрацій, організацій та установ. Методи економічного аналізу широко використовуються у процесі розроблення бюджетних показників на плановий рік. Основне завдання всієї аналітичної роботи спрямоване на виявлення резервів додаткового збільшення доходів бюджету і визначення шляхів найраціональнішого використання бюджетних коштів.

У цілому в бюджетному плануванні застосовуються водночас повністю чи частково всі вказані методи з урахуванням реальних можливостей. Вибір методів та їх комбінування є дуже важливим, оскільки забезпечує відповідний рівень планової роботи.

ВИСНОВКИ

На основі всього вище сказаного можна зробити наступні висновки:

1. Бюджетне планування - це серцевина всієї фінансової роботи в державі.

2. Бюджетне планування - це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову.

3. Основою бюджетного планування є нормативна база, а саме: Конституція, Бюджетний кодекс, Укази Президента, Пропозиції ВРУ до Основних напрямів бюджетної політики, Постанови та розпорядження КМУ, Державні програми економічного та соціального розвитку.

4. Основними завданнями бюджетного планування є:

- забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

- виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

- ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

- сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

- забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

- утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

- передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

5. Принципами бюджетного планування є:

- наукова обґрунтованість;

- оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів -- платників податків і рівнем соціальних виплат;

- центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

- органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

- директивний характер бюджетних виплат;

- єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

- наявність відповідних бюджетних резервів;

- демократичність.

6. В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий, предметно-цільовий.

7. Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів, за основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період.

8. Нормативний метод базується на тому, що за основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків.

9. За допомогою балансового методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені.

10. Предметно-цільовий метод використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку.

11. Всі методи бюджетного планування взаємопов'язані. Планування на основі нормативів має обов'язково доповнюватися балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білик М.Д. Бюджетування у системі фінансового планування // Фінанси України. - 2003. - №3. - с. 97-109.

2. В.Т. Александров, О.І. Ворона, П.К. Германчук та ін. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі. - К.: НВП «АВТ», 2004. - 593 с. - (Інтегрований комплекс).

3. Макух Ю.В. Бюджетування як інструмент фінансового управління підприємством.

4. Пасічник К.В. Бюджетна система України: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2006. - 607 с. - (Вища освіта XXI століття).

5. Хліпальська В. Бюджетне планування запасів і витрат, їх придбання і зберігання // Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - №3. - с. 18-22.