Стратегія залучення прямих іноземних інвестицій в Україну

Стратегія залучення прямих іноземних інвестицій в Україну

В Україні існує нагальна потреба здійснення суттєвих зрушень у стосунках з потенційними та діючими іноземними інвесторами, які забезпечили б, нарешті, підпорядкування іноземних інвестицій потребам структурної перебудови економіки та прискореного економічного зростання.

Найбільш перспективним стратегічним шляхом розвитку економіки України вважається технологічна модель, реалізована шляхом підтримки і стимулювання інноваційних “точок росту”. Проте сьогодні, на жаль, в Україні немає для цього фінансового, а тим більше соціального “запасу тривкості”.

Пріоритетні завдання в галузі інвестиційної діяльності, які визначено урядом, не можна вважати дієвими та перспективними. Досить часто, в основному як це було до сих пір, дії уряду та парламенту мали негативні наслідки, які сприяли погіршенню інвестиційної привабливості України.

Для збільшення обсягу іноземних інвестицій необхідно провести наступні заходи: розробка чіткої, обґрунтованої державної стратегії залучення іноземних інвестицій; проведення структурної перебудови економіки; забезпечення стабільності законодавства у сфері інвестування та оподаткування; реформування податкової системи шляхом скорочення загальної кількості податків, зменшення ставок деяких з них та ліквідація економічно необґрунтованих пільг; забезпечення виваженої політики Уряду та НБУ у грошово-кредитній сфері; забезпечення гарантій збереження права власності на об'єкти інвестування; зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів підприємництва; створення простих і прозорих механізмів реєстрації підприємств та багатьох інших. На мою думку, існують три основні реальні альтернативи, котрі можуть дати ефект уже в найближчий час, а саме: податкові канікули; низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподаткування; прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту.

Особливий наголос слід зробити на можливостях спільного фінансування інвестиційних проектів вітчизняними та зарубіжними інвесторами, яке дозволяє поєднати зарубіжні фінансові ресурси з досвідом ведення бізнесу в українських умовах, а також, фактично, закладає основу для створення українських транснаціональних корпорацій.

Виходячи з результатів досліджень сформульовано низку рекомендацій щодо стратегії залучення ПІІ в Україну. Аби уникнути надто загальних рекомендацій, зупинимося на конкретних кроках, які може зробити Фонд державного майна України для збільшення припливу ПІІ.

Оскільки пошук ринків збуту є головним мотивом усіх іноземних інвесторів, що входять на український ринок, стратегія має передбачати передусім зниження бар'єрів для входження на ринок. За наявності прозорої та чіткої процедури приватизації, а також привабливих підприємств входження на ринок через придбання контрольного пакету акцій підприємства на приватизаційному тендері вимагатиме від інвестора менших зусиль порівняно із започаткуванням проекту "з нуля".

Прозорість процедури приватизації мусить також передбачати чіткішу визначеність прав власності. Завдяки запровадженню процедури продажу, що дозволила б уникнути ситуацій, за яких покупці перебувають у нерівних умовах (а в такому разі результати продажу можна оскаржити), інвестори мали б більшу впевненість у своїх правах власності.

Дослідження також дає підстави стверджувати, що ТНК, які мають чималий капітал і опанували кращий світовий досвід провадження бізнесу, стануть для України найбажанішим інвестором, оскільки українські підприємства потребують великих інвестицій та витрат на проведення реструктуризації, а український уряд - надходжень до бюджету. Скромніші, порівняно з інвесторами-підприємцями та портфельними інвесторами, вимоги ТНК до прибутковості інвестицій потенційно сприяють їхній зацікавленості в ширшому колі підприємств і проектів для інвестування.

Звичайно, іноземні інвестори оцінюватимуть власні інвестиційні можливості щодо України в ширшому контексті, а не тільки з огляду на переваги і недоліки політики приватизації. На сьогодні в Україні не приватизовано ще багато привабливих підприємств. Тому приватизація спроможна залучити великі потоки ПІІ, де серед інвесторів переважатимуть фірми з найкращим світовим досвідом провадження бізнесу.

Багаті природні ресурси, людський потенціал, розвинена інфраструктура, потенційно місткий внутрішній ринок та вигідне геостратегічне положення України надають широкий простір для інвестиційної діяльності. Проте низькі реальні обсяги як вітчизняних, так і іноземних інвестицій свідчать про недостатнє використання інвестиційного потенціалу України.

Водночас у світі із середини 80-х рр. спостерігається безпрецедентне зростання обсягів іноземних інвестицій, збільшення частки експорту й імпорту у світовому промисловому виробництві, що ілюструє тенденцію до глобалізації світової економіки.

Істотне значення має розробка і прийняття загального пакета багатосторонніх правил, які регулюють інвестиційні потоки. Правила повинні мати уніфікований характер, бути транспарентними і пов'язувати держави узгодженими правами й зобов'язаннями. Перша багатостороння спроба розробки подібного роду правил була розпочата в середині 40-х рр. у зв'язку зі створенням Міжнародної торгової організації (МТО) для регулювання не тільки торгівлі товарами, а й руху капіталів. Однак замість МТО була підписана Генеральна угода з торгівлі і тарифів (ГАТТ), головною метою якої стали проблеми регулювання торгівлі товарами, а ніяк не капіталовкладень.

У 90-х рр. розпочато нову спробу укладання Багатосторонньої угоди з інвестицій (МАІ). Перші переговори проводилися з 1995 р. у рамках ОЕСР. Проте у 1999 р. вони були перервані й передані у ВТО.

Нині іноземні інвестиції регулюються:

національною інвестиційною політикою;

двосторонніми інвестиційними угодами;

регіональними інвестиційними угодами, які діють самостійно чи включені в регіональні інтеграційні угоди (ЄС, НАФТА, Меркосур, АТЕС);

* багатосторонніми інструментами: у рамках ОЕСР (Кодекс про рух капіталів, Декларація з інвестицій і багатонаціональних корпорацій, що мають єднальний характер), Інвестиційні принципи АТЕС, які не поєднують країни - учасниці зобов'язаннями; регулювання капіталопотоків у межах міжнародних економічних організацій - МВФ, група Всесвітнього банку, ВТО.

За розрахунками експертів, щорічна потреба економіки України в інвестиціях становить 20 млрд. доларів.

За період з 1992 по 2007 рр. в Україну надійшло лише 21,1 млрд. доларів іноземних інвестицій. У вартісному вимірі цих надходжень недостатньо для здійснення відчутного впливу на перебіг макроекономічних процесів в Україні. Збільшується частка іноземних інвестицій у валових капіталовкладеннях на тлі скорочення валового обсягу інвестицій у доларовому обчисленні.

При цьому:

- переважає активність малих за міжнародними мірками іноземних фірм, які не здатні у своїй більшості суттєво вплинути на структуру, технологічний та інноваційний рівень національної економіки;

- близько 25 % кількісного складу спільних підприємств та від 30 до 55 % сукупних іноземних інвестицій сформувалися, за оцінками експертів, на основі легалізованого вітчизняного капіталу;

- понад 60 % іноземних інвестицій зосереджено у п'яти галузях - харчовій промисловості, внутрішній торгівлі, машинобудуванні, фінансах та паливній промисловості;

- майже 80% усіх ПІІ в Україну було вкладено у вісім областей України, протягом січня-вересня 2005 року 32,1 % всіх іноземних інвестицій було вкладено в Києві.

Таким чином, за роки, що минули, незважаючи на прийняття низки законів та інших нормативних актів стосовно забезпечення сприятливих умов для підприємств з іноземними інвестиціями, потенціал останніх практично не вдалося використати для усунення успадкованих Україною галузевих та регіональних диспропорцій. Це обумовлює нагальну потребу суттєвих змін в політиці держави у цій сфері.

Протягом останніх років при формуванні економічної політики в Україні постійно наголошувалося на необхідності створення сприятливих умов для залучення іноземних інвесторів. Проте досить часто заходи, які проводилися під цим гаслом, мали рестриктивний монетарний та фіскальний характер і об'єктивно вели до погіршення підприємницького та інвестиційного середовища в країні. Спостерігалося витіснення з бізнесу, а зрештою - з країни чи з легальної економіки вітчизняних капіталів. Між тим, базовою метою інвестора є отримання належної віддачі на вкладені капітальні ресурси, а головною характеристикою інвестиційного клімату є саме спроможність економіко-правового середовища до забезпечення цієї віддачі. В цьому полягає єдність стратегічних інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів.

Інвестиційна політика держави має передбачати низку узгоджених заходів, спрямованих на досягнення необхідного рівня інвестиційної діяльності всіх підприємницьких структур, зокрема:

- вжиття дієвих заходів щодо розширення попиту на внутрішньому ринку як запоруки ефективності здійснення інвестиційних проектів;

- запровадження амністії некримінальних "тіньових" капіталів;

- запровадження повного або значного звільнення від податків прибутку, що реінвестується;

- запровадження митних пільг та пільг щодо сплати ПДВ на конкретно визначений обмежений перелік товарів, які мають суто виробниче призначення або передбачені інвестиційним проектом;

- сприяння розвитку малих підприємств, в тому числі - на основі іноземних інвестицій, у галузях, визначених як пріоритетні, для здобуття досвіду, необхідного для більш масштабного інвестування;

- використання можливостей різноманітних організаційних форм бізнесу (консорціумів, пулів, концесій тощо) для забезпечення можливості корпоративного (спільного) фінансування інвестиційних проектів вітчизняними та зарубіжними інвесторами;

- забезпечення послідовності та прозорості державних стратегії і тактики економічної політики, формування інститутів гласного впливу підприємницьких структур на процес прийняття рішень;

- безумовне скасування пільг, які стосуються застосування засобів нетарифного регулювання внутрішнього ринку; визнання неприпустимості застосування послаблень системи сертифікації відповідності і безпеки продукції як засобу заохочення іноземних інвесторів;

- забезпечення особистої безпеки підприємців та їхнього майна.

Національна інвестиційна політика - це сукупність правил і засобів регулювання, які визначають порядок допуску і функціонування іноземних інвесторів, а також стандартні режими їхньої діяльності. Інвестиційна політика - складова частина макроекономічної політики і відповідає її окремим напрямам, її важливість полягає в тому, що за прямої заборони на допуск іноземних інвесторів у ті чи інші галузі національної економіки іноземний капітал не вкладається.

Інвестиційна політика визначає основні умови допуску і функціонування іноземних інвестицій, права власності й вимоги контролю, галузеві обмеження, умови діяльності, включаючи ліцензування, кадрові вимоги, стандартні режими.

Невід'ємною рисою політики можна вважати гарантування іноземним інвесторам захисту їхніх прав і власності на основі надання національного режиму й режиму найбільшого сприяння, справедливого й рівноправного режиму, правових гарантій, включаючи загальні й спеціальні стандартні умови, визначення порядку можливої експропріації чи націоналізації закордонної власності й обов'язкової компенсації у зв'язку з цим; гарантування безперешкодного переведення капіталів і репатріації прибутку й інших форм доходів; порядок доступу до міжнародних інструментів вирішення інвестиційних спорів; стандарти для іноземних інвесторів, обумовлені міжнародними інструментами регулювання: двосторонніми, регіональними, міжрегіональними і багатосторонніми.

Національна інвестиційна політика визначає додаткові стандартні умови, якими керуються іноземні підприємці, які функціонують на внутрішньому ринку приймаючої країни. Це, зокрема конкурентна політика; порядок трансграничних угод щодо злиття і придбання компаній; антимонопольне законодавство; приватизація державного сектора; ринкові преференції; захист прав споживачів; охорона навколишнього середовища; стандарти якості й безпеки; вимоги до бухгалтерської документації і звітності.

Важливу роль відіграють спеціальні умови, що мають як загальний характер (зокрема, регулювання угод, не пов'язаних з операціями купівлі/продажу акцій; ліцензування; франчайзинг; схеми «під ключ»), так і конкретну спрямованість на окремі сектори економіки.

Особливе місце відводять політиці сприяння іноземним інвестиціям на основі надання податкових, фінансових та інших стимулів, преференційного режиму (т. зв. пріоритетні компанії, які набули поширення в практиці країн, що розвиваються). Крім того, широко застосовуються й інші заходи сприяння, у т. ч. надання інвесторам інформаційних послуг, надання об'єктів інфраструктури (наприклад, у межах експортно-виробничих зон, наукових парків).

Відносне ослаблення ролі прямих інвестиційних бар'єрів веде до зростання значення прихованих обмежень, серед яких особливо виділяються адміністративні процедури і сформована практика в інвестиційній сфері. У зв'язку із вищезазначеним можна виділити:

інституціональні межі для допуску і діяльності іноземних інвесторів: рівень бюрократизації, простота і чіткість адміністративних процедур, характер їхнього моніторингу, вартість і специфіка програм сприяння інвестиціям;

транзакційні витрати й ефективність адміністративних процедур для здійснення бізнесу, зокрема, затримки в одержанні схвалення на реалізацію інвестиційних проектів із закордонними капіталовкладеннями;

передбачуваність реалізації комерційних контрактів, податковий режим;

банківська і кредитно-грошова система, ринки цінних паперів.

Як довела практика, запровадження пільгових умов для підприємств з іноземними інвестиціями безперспективне. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом повинне здійснюватись в національному режимі, тим більше що іноземні інвестори у переважній більшості вже мають досить значні переваги над вітчизняними - в доступі до кредитних ресурсів, технологій, досвіду управління тощо.

Зниження рівня оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями видається можливим при перевищенні встановленого для даної галузі розміру інвестиції, збільшенні кількості робочих місць, виконанні певних соціальних функцій, здійсненні інноваційної діяльності тощо.

Слід запровадити порядок, згідно з яким заходи державної підтримки надавалися б лише іноземним інвестиціям, які належать до категорії "добросовісних", а саме:

- мають довгострокове спрямування, орієнтуються на високий рівень реінвестування прибутку;

- сприяють створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються інвестиції, і в економіці України загалом;

- передбачають високий ступінь використання сировини, комплектуючих, обладнання українського виробництва;

- орієнтуються на раціональне використання сировинної бази України і зниження імпортозалежності;

- сприяють розвитку експортного потенціалу;

- сприяють технологічному та інноваційному розвитку країни, впровадженню сучасних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

- сприяють розвитку українських торговельних марок і технологій;

Певною мірою сприяють формуванню національної інвестиційної політики і двосторонні інвестиційні угоди, покликані захищати інтереси іноземних інвесторів у приймаючій країні. Часто ці угоди поширюють сферу свого впливу не тільки на прямі, а й на портфельні інвестиції.

Як правило, двосторонні угоди визначають порядок захисту інвестицій відповідно до національного законодавства, правил і політики приймаючої держави. Більшість договорів «покривають» тільки питання, пов'язані з етапом функціонування капіталовкладень. Лише в деякі з них (що характерно для 90-х рр.) почали включати також проблеми допуску іноземних інвестицій. Багато із розглянутих угод не містять статті про порядок вирішення інвестиційних спорів, унаслідок чого вони менше поєднують зобов'язаннями країни - підписанти.

Звичайно, двосторонні інвестиційні угоди відрізняються від багатосторонніх інструментів регулювання масштабом охоплення. Двосторонні угоди ширше відображають специфіку країн - підписантів і мають гнучкий характер, не надаючи аналогічний режим інвесторам з інших держав, тоді як багатосторонні угоди, які виходять з надання режиму найбільшого сприяння, значно розширюють масштаб впливу на всі країни-учасниці.

З метою забезпечення належного регулювання діяльності іноземних інвесторів у відповідності до національних інтересів та стратегічних пріоритетів економічної політики необхідно:

- ввести більш жорстке регулювання процесу репатріації капіталу, зокрема шляхом встановлення часової відстрочки від вступу підприємства до ладу до початку виведення прибутків та обмеження частки, дозволеної для репатріації тощо;

- запровадити персональну відповідальність урядовців за терміни і напрями використання іноземних інвестицій, по яких надано пільги;

- проводити політику приватизації держмайна з урахуванням потреб забезпечення економічної безпеки та економічної незалежності України, а також підвищення ефективності постприватизаційного використання майна;
- запровадити обов'язковий контроль за походженням інвестиції, вивчення надійності інвестора, ввести обмеження на вік фірми-інвестора та інші показники його надійності щодо інвестицій, які претендують на входження до категорії "добросовісних";

- сформувати Кодекс іноземних інвестицій, який дозволить врегулювати стандарти поведінки ТНК в Україні та механізми адміністративного контролю за їх дотриманням;

- вживати постійних зусиль для зміцнення міжнародного іміджу країни, широкого розповсюдження інформації про її виробничий, технологічний, ресурсний потенціал та інвестиційні перспективи.

Для поліпшення економічної ситуації та створення сприятливого інвестиційного клімату слід забезпечити розробку Довгострокової стратегії розвитку інвестиційної діяльності в Україні, що передбачено відповідним Указом Президента України. Ця стратегія повинна містити заходи з регулювання потоків іноземних інвестицій та їхнього підпорядкування потребам структурної перебудови української економіки. Для полегшення реалізації інвестиційної політики доцільно створити в Україні єдину спеціалізовану державну структуру, яка б надавала конкретну інформацію про можливості інвестування, здійснювала б повний правовий супровід ПІІ в Україні, допомагала б українським підприємцям у пошуку потенційних партнерів, зацікавлених в інвестиційній співпраці тощо.