Зміст

1. Класифікація основних засобів

2. Знос і амортизація основного капіталу. Порядок амортизаційних відрахувань та їх використання

Список використаних джерел

1. Класифікація основних засобів

Для здійснення своєї діяльності підприємства повинні мати необхідні засоби та матеріальні умови. Це найголовніший елемент продуктивних сил, який детермінує їхній розвиток. У бухгалтерському обліку засоби праці виділено в окремий об'єкт обліку, що має назву «основні засоби підприємства».

Основний капітал підприємства -- це частка активів підприємства (фіксовані, необоротні активи), до якої включаються:

- основні фонди;

- нематеріальні активи;

- довгострокові фінансові вкладення.

Основні фонди -- це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

До основних фондів належать як діючи засоби, так і ті, що перебувають на консервації або в запасі.

Всі засоби праці, які беруть участь у виробничому процесі та створюють умови для його здійснення -- є основними виробничими фондами.

Невиробничі фонди -- це об'єкти невиробничого призначення, які перебувають на балансі підприємства. Вони не беруть безпосередньої або побічної участі в процесі виробництва і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства, належних йому закладів охорони здоров'я, культури, освіти та інших невиробничих галузей.

В залежності від призначення окремих видів основних фондів у виробничому процесі, всі основні фонди розподіляються на такі групи:

Виробничо-технічні будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої.

У практиці господарювання для правильного обліку, ефективного використання та планування відтворення основних фондів важливе значення має їх класифікація.

Використовують різні ознаки класифікації основних засобів (рис. 1.1).

За функціональним призначенням розрізняють:

1) основні фонди виробничого призначення - ті основні фонди підприємства, які беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (наприклад, обладнання, транспортні засоби, будівля виробничого цеху та інші);

2) основні фонди невиробничого призначення - ті основні фонди підприємства, які не беруть участі у виробничому процесі та призначені в основному для задоволення побутових, комунальних і соціально-культурних потреб працівників (гуртожитки, їдальні, медичні пункти тощо).

У загальній структурі основних фондів підприємства більш як 90% становлять основні фонди виробничого призначення.

За характером участі у виробничому процесі основні фонди виробничого призначення поділяють на:

1) активну частину, до якої належать ті основні виробничі фонди, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, наприклад, обладнання, машини, транспортні засоби;

2) пасивну частину, що включає ті основні виробничі фонди, які забезпечують здійснення виробничої діяльності, але не беруть у ній безпосередньої участі. Так, до неї належать будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо [3, с. 118].

Прогресивність змін у структурі основних виробничих фондів підприємства виражається у збільшенні частки їхньої активної частини. Чим вона більша, тим більші можливості підприємства нарощувати обсяги виробництва.



Рисунок 1.1 - Класифікація основних засобів

2. Знос і амортизація основного капіталу. Порядок амортизаційних відрахувань та їх використання

У процесі експлуатації основні засоби поступово втрачають свої споживчі та фізичні якості й стають непридатними для використання. Матеріальний знос основних засобів має назву «фізичний знос». Виділяють також моральний знос у двох формах.

Перша форма полягає у втраті місткості засобів праці внаслідок підвищення продуктивності праці. Навіть за умови, що нова техніка незмінна за техніко-економічними характеристиками, широке її застосування має нижчу вартість і призводить до того, що придбані раніше засоби праці втрачають частку своєї вартості.

Друга форма морального зносу спричинена поширенням досконаліших і продуктивніших машин і механізмів, що також призводить до втрати вартості менш економічних засобів праці. Їх доцільно замінювати новими, якщо економія коштів від такої заміни перевищує суму втрат від морального зносу, оскільки уповільнюється зростання продуктивності праці та знижується ефективність виробництва.

Однак вартість основних засобів не зникає безслідно, а переноситься у вигляді відрахувань на вироблений продукт, виконану роботу чи надану послугу, стає частиною їхньої вартості.

Таким чином, за весь час експлуатації об'єкта його вартість має бути повністю перенесена на новостворений продукт. Ці щорічні відрахування є поступовим погашенням вартості зношуваних основних засобів і мають назву «амортизаційні відрахування», або «амортизація».

Амортизація (знос) - систематичний розподіл амортизованої суми активу протягом терміну його корисної експлуатації.

У зв'язку з цим необхідно з'ясувати сутність понять «амортизована сума активу» і «строк корисної експлуатації активу».

Згідно з П(С)БО 7 «Дохід» амортизована сума -- це собівартість активу (або сума, яка заміняє її у фінансових звітах) за відрахуванням ліквідаційної вартості. Строк корисної експлуатації -- очікуваний період використання активу підприємством або кількість вироблених одиниць продукції чи інших подібних одиниць, яку підприємство сподівається отримати від цього активу [5, с. 45].

Ліквідаційна вартість -- чиста сума, яку підприємство сподівається одержати за актив по закінченні строку його корисної експлуатації після відрахування очікуваних витрат у зв'язку з вибуттям.

Згідно з П(С)БО 7 об'єкт основних фондів амортизується фактично до досягнення ним ліквідаційної вартості, яку підприємство встановлює самостійно.

Об'єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі. Метод амортизації об'єкта основних засобів підприємство обирає самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

Можливість його зміни розглядається у разі зміни очікуваного способу одержання від його використання економічних вигод.

Амортизація об'єкта основних засобів за новим методом нараховується, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни методу амортизації.

Нарахування амортизації:

починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів визнано активом;

припиняється з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів;

зупиняється (тимчасово) на період реконструкції, модернізації, добудови (переобладнання) і консервації об'єкта основних засобів.

Сума амортизації до бюджету не стягується. Кожне підприємство має право обрати найбільш відповідний метод нарахування амортизації з тих, що передбачені П(С)БО 7:

метод прямолінійного списання;

метод зменшення залишкової вартості (залишку);

кумулятивний метод або метод суми цифр років;

виробничий метод;

податковий.

Метод прямолінійного списання. Суть цього методу полягає в тому, що амортизована сума переноситься на амортизацію рівномірно протягом строку корисної експлуатації активу.

За прямолінійним методом річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів. Вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. При цьому річна норма та сума амортизації залишаються постійними на весь строк корисної служби об'єкта. У вигляді формул можна зобразити наступним чином:

Річна сума амортизації =

Річна норма амортизації =

Цей метод є найбільш прийнятним для списання основних засобів, що не підвладні впливу інших чинників, крім строку корисного використання. До таких основних засобів, зокрема, належать будівлі та споруди, загально-виробниче устаткування та ін.

При застосуванні прямолінійного методу амортизована вартість об'єкта рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його корисного використання. Цей метод заснований на припущенні, що сума нарахованої амортизації залежить від строку (тривалості) експлуатації об'єкта основних засобів.

Метод прямолінійного списання має свої переваги й недоліки. Переваги методу -- простота розрахунку та рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечують зіставність собівартості продукції з доходом від її реалізації. Недоліком є те, що цей метод не враховує морального зносу, різниці у використанні виробничої потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації та необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби [6, с. 41].

Метод зменшення залишкової вартості (залишку). Цей метод передбачає визначення річної суми амортизації множенням річної норми амортизації на залишкову вартість об'єкта на початок звітного року (або первісну вартість на дату початку нарахування амортизації). Річну норму амортизації (у відсотках) обчислюють як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Порядок розрахунку амортизації за цим методом наступний:

А = ВЗ х НА ; (1)

НА = 1 - , (2)

де А - річна сума амортизації; ВЗ - залишкова вартість; НА - норма амортизації; ВЛ - ліквідаційна вартість; ВП - первісна вартість.

Норма амортизації за цього методу значно вища, ніж за прямолінійного; значення норми залишається незмінним протягом усього терміну використання об'єкта. База для нарахування амортизації постійно (з року в рік) змінюється. Це забезпечує швидку (прискорену) амортизацію об'єкта протягом перших років його експлуатації.

За цього методу залишкова вартість ніколи не дорівнюватиме нулю. Метод зменшення залишкової вартості ґрунтується на припущенні, що новий об'єкт основних засобів дасть найбільшу віддачу в перший рік його експлуатації. Відтак його віддача (продуктивність, потужність) з року в рік зменшуватиметься.

Таким чином, протягом першого року експлуатації об'єкта буде отримано більше економічних вигод, ніж у кожному наступному.

Отже, економічне обґрунтування цього методу -- нарахування більшої суми амортизації за перший рік використання об'єкта і поступове її зменшення в майбутньому.

Оскільки при застосуванні цього методу суму амортизації нараховують нерівномірно, так само нерівномірно накопичується сума зносу і зменшується залишкова вартість. Останнього року експлуатації об'єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної вартості.

Методом зменшення залишкової вартості доцільно обчислювати амортизацію об'єктів, що піддаються швидкому моральному старінню, через що термін їхнього корисного використання можна визначити лише приблизно. До таких об'єктів належать використовувані в адміністративних цілях транспортні засоби, прилади, засоби зв'язку, меблі, комп'ютери [1, с. 73].

Різновидом методу зменшення залишкової вартості є метод прискореного зменшення залишкової вартості. Згідно з ним річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвоєної річної норми амортизації, обчисленої, виходячи з терміну корисного використання об'єкта.

При застосуванні методу прискореного зменшення залишкової вартості річна норма амортизації являє собою фіксовану (у відсотках) величину і застосовується до залишкової вартості об'єктів основних засобів. При цьому першого року експлуатації об'єкта ОЗ нараховується найбільша сума амортизації, відтак вона щороку зменшується.

Передбачувана ліквідаційна вартість не враховується при розрахунку річної норми амортизації. Тому останнього року експлуатації об'єкта річну суму амортизації обчислюють не за формулою, а як різницю між залишковою вартістю об'єкта на початок останнього року експлуатації і передбачуваною ліквідаційною вартістю.

Кумулятивний метод, або метод суми цифр років. Ґрунтується на розрахунку так званого кумулятивного коефіцієнта, який, по суті, є нормою амортизації. За такого методу річну суму амортизації визначають як добуток амортизованої вартості та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт обчислюють на кожний рік використання об'єкта діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуваного терміну використання об'єкта ОЗ, на суму кількості років його корисного використання. Сума років (або цифр років) корисної експлуатації об'єкта -- результат додавання порядкових номерів років, протягом яких функціонує об'єкт [4, с. 152].

Порядок розрахунку амортизації за цим методом наступний:

КА = (3)

де А - річна сума амортизації; ВА - вартість, що амортизується; КА - кумулятивний коефіцієнт.

Ефект від використання цього методу такий самий, як і від використання методу зменшення залишкової вартості: в перші роки експлуатації списується основна частка первісної вартості, але досягається це не за рахунок поступового зменшення бази нарахування амортизації, а за рахунок зменшення норми амортизації. Після закінчення останнього року експлуатації об'єкта його залишкова вартість дорівнює ліквідаційній.

Виробничий метод. Цей метод передбачає нарахування місячної суми амортизації як добутку фактичного місячного обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Це єдиний метод, за якого місячна сума амортизації визначається безпосередньо, а не діленням на 12 річної суми амортизації (або норми амортизації), як при застосуванні прямолінійного методу, методу зменшення залишкової вартості та кумулятивного.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням амортизованої вартості на загальний очікуваний обсяг продукції (робіт, послуг) із використанням об'єкта ОЗ:

АМІС = СВА х ОФ.міс.

СВА = ВА / ОЗ,

де АМІС - місячна сума амортизації; СВА - виробнича ставка амортизації; ОФ.міс. - фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг); ВА - вартість, що амортизується; ОЗ - загальний обсяг продукції (робіт, послуг).

Для визначення цієї ставки інформація про термін корисного використання об'єкта непотрібна. Однак необхідна інформація про очікуваний обсяг виробництва, який може виражатися як у натуральних одиницях (штуках, метрах, тоннах та ін.), так і в грошових. Відповідно норма амортизації може встановлюватися на штуку, тонну, гривню та ін.

Перевага цього методу полягає в тому, що він забезпечує максимально рівномірний (справедливий) розподіл амортизаційної вартості на вироблену продукцію. Однак його використання обмежене. Він застосовується передусім для амортизації основного технологічного устаткування (машин, верстатів), за яким може бути визначено випуск продукції (обсяг робіт, послуг), і основним його недоліком є те, що нерідко важко визначити сумарний виробіток об'єкта [2, с. 166].

Застосування цього методу можливе для всіх основних засобів конкретних підрозділів (цехів, відділень, філій) із нерівномірними обсягами виробництва. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року №283/97-ВР (із змінами та доповненнями від 01.01.2004 року) підприємства можуть застосовувати податковий метод нарахування амортизації. Норми амортизації за цим методом встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в наступному розмірі:

група 1 - 2%;

група 2 - 10%;

група 3 - 6%;

група 4 - 15%.

Згідно до ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств” основні фонди належать до наступного розподілу за групами:

Група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири та місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

Група 2 - автомобільний транспорт та запасні частини до нього (вузли); меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, пристрої та компоненти до них;

Група 3 - інші основні фонди, що не включені до групи 1, 2, 4.

Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони, рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Різні методи розрахунку амортизації можуть застосовуватися до різних груп (об'єктів) основних засобів. Більше того, якщо окремі компоненти основного засобу мають різні терміни корисного використання, їх можна амортизувати окремо від усього об'єкта і навіть із застосуванням різних методів амортизації. При нарахуванні амортизації термін корисної експлуатації та ліквідаційна вартість мають переглядатися, особливо у випадку зміни первісних характеристик об'єкта (модернізація, дооцінка та ін.). Крім того, можлива й зміна методу нарахування амортизації. Такі зміни розкривають у примітках до фінансових звітів.

Для вибору економічно обґрунтованого методу амортизації слід порівняти результати нарахування амортизації для одного об'єкта.

Згідно з П(С)БО 7 об'єкт основних фондів амортизується фактично до досягнення ним ліквідаційної вартості, яку підприємство встановлює самостійно.

Список використаних джерел

Гончаров В. М., Непочатов С. І., Пчелинська Г. В. Фінанси підприємств. -- Донецьк: ТОВ "Альматео", 2006. -- 185 с.

Гриньова В. М., Коюда В. О. Фінанси підприємств. -- К.: Знання-Прес, 2006. -- 423 с.

Дем'яненко М. Я., Левченко Н. М., Шевчик В. П. Фінанси підприємств. -- К., 2007. -- 371 c.

Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д. Фінанси підприємств. -- К.: КНЕУ, 2006. -- 552 с.

Рогов Г. К., Воробйова І. А., Селікова Т. В. Фінанси підприємства. -- Миколаїв: НУК, 2007. -- 135 с.

Фурик В. Г. Фінанси підприємств. -- Вінниця: ВНТУ, 2006. -- 131 с.