Державний кредит і позика

1. Економічна сутність і роль державного кредиту

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому разі вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, -- кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника.

За своїм етимологічним походженням термін кредит (лат. credit) має етичний зміст, означаючи буквально довіру, довір'я, впевненість у чиїй-небудь добросовісності та сумлінності. Тому і в науковому сенсі під кредитом взагалі розуміють такі економічні угоди або відносини, в основі яких лежить довіра, підкріплена взаємними вигодами та гарантіями сторін. У реальній суспільній практиці, крім довіри як етичної складової, кредит опирається на об'єктивну економічну складову - потребу в запозиченні коштів або можливості надати позику. Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:

Ш Розподільну

Ш Регулювальну

Ш Контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкротства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом його повернення та сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідних обсягів кредиту. За своєю економічною сутністю державний кредит -- це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави, їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує становище економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу -- це взяті авансом у населення податки. Проте такий висновок не зовсім переконливий. Сама система боргів держави зародилася ще у середні віки і нині значно поширилася. Відповідно сама проблема державної заборгованості привертала увагу як науковців, так і представників урядових структур. Отримуючи кредити, держава має змогу використовувати додаткові можливості для свого економічного й соціального розвитку, але в більшості наукових праць XVIII і XIX століть державний борг розглядався як явище негативне. Так, А. Сміт наголошував у своїх працях, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Його висновки ґрунтувалися на тому, що державне споживання не є продуктивним і не створює нових цінностей, а тому залучені державою кошти є витратами для економіки Досить категорично щодо державних запозичень висловлювався інший відомий вчений Мальтус. Він зазначав, що великий державний борг -- це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його добробут. Цієї ж думки дотримувався відомий вчений Ж.-Б. Сей, який порівнював державний борг із новою зброєю, страшнішою за порох, зброєю, якою держава повинна користуватися лише в крайньому разі. Ці висловлювання вчених мали значний вплив на діяльність урядів багатьох європейських країн у питаннях щодо визначення обсягів державних запозичень і їхнього використання. Водночас досвід розвитку світової економіки підтвердив, що розміри державних запозичень не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожіння. Проте були непоодинокі випадки, коли державні запозичення сприяли економічному розвиткові держав. Це змусило переглянути теоретичні постулати щодо державного кредиту. З'явилися наукові дослідження, в яких державний кредит визначався як важливий інститут нової епохи людського розвитку. Звичайно, крайні позиції щодо державного кредиту, тобто повне його несприйняття або необґрунтоване схвалення, не можуть бути прийнятними. Щодо цього конче необхідними є глибокий аналіз і детальні дослідження.

Батьківщиною державного кредиту вважається Англія. Розквіт економіки Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, який почали наслідувати усі держави світу.

Насамперед наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального фінансового становища держави. Державний борг -- це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Якщо нестачу коштів у бюджеті держава покриває за рахунок отриманих позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фінансового становища, при якому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в кінцевому підсумку -- розраховуватися за боргами за рахунок збільшення податків. Нинішні західні вчені переконані, що покриття дефіциту за рахунок державних запозичень не є виправданим. Водночас більшість дотримується думки, що розмір державного боргу не можна обмежувати, тому що на відміну від приватних господарств і корпорацій, які можуть збанкрутувати, уряд не може стати банкрутом. Одностайною є думка, що в кожній державі розмір державного боргу необхідно пов'язувати з обсягами ВВП, створеного економікою. На сьогодні майже кожна держава має певний розмір заборгованості. Різниця лише в тому, що поряд із збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення. Країни, що розвиваються, вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є співвідношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80 -- 100%.

Все сказане вище дає підстави дійти висновку, що проблема полягає насамперед не в розмірах і формах державних запозичень, а в їхньому використанні.

Схема 1. Класифікація державного кредиту

2. Види та форми внутрішнього та зовнішнього державного кредиту

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного креди ту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація -- найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власникові облігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути вищою або нижчою установленого номінального процента. Це зумовлено тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею, і залежить воно від цілого ряду чинників. До їх числа, зокрема, відносять величину номінального процента за облігацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон'юнктури, рівень довіри населення до уряду.

За своєю сутністю облігації державної позики є особливою формою фіктивного капіталу. Справді, якщо джерелом доходу за цінними паперами підприємств є новостворена вартість, то відсотки за державними паперами виплачуються за рахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансування бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні папери стають власниками частини майбутніх податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому і полягає специфічність державного фіктивного капіталу, яка призводить, у кінцевому підсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позики можна визначити як податок, взятий наперед (антиципований податок).

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові -- казначейські ноти).

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик. У нашій країні зараз це досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків із боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту і відшкодування державному банку боргу, який утворився за попередні роки.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.

Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади й управління надають фінансову допомогу на інших умовах і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах, які стосуються термінів і норм процента. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічних структур.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит -- гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарським структурам права проводити операції щодо укладання позик.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5--7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3--5 років після використання кредитних коштів.

Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему через проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Схема 2. Форми державного кредиту

3. Класифікація державних позик

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками (табл.1).

Таблиця 1.

Ознаки класифікації та види державних позик

Класифікація:

1) за правовим оформленням розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов'язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

2) залежно від місця розміщення позик їх поділяють на:

Ш внутрішні -- на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни)

Ш зовнішні -- надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій;

3) за правом емісії розрізняють:

Ш державні

Ш місцеві позики.

Державні позики випускаються центральними органами управління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку;

4) за характером використання цінних паперів бувають:

Ш ринкові

Ш неринкові позики.

Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

5) залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на:

Ш заставні

Ш беззаставні.

Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування -- матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави її статусом у світовому співтоваристві;

6) відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють:

Ш короткострокові (термін погашення до одного року)

Ш середньострокові (від 1 до 5 років)

Ш довгострокові (понад 5 років);

7) за видами дохідності державні позики поділяються на:

Ш відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки -- LIBOR (London Inter Bank Official Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), "праймрейт" -- американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50-- 2,60%;

Ш безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

Ш виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.

8) за характером погашення заборгованості розрізняють:

Ш одноразову виплату

Ш виплату частинами.

У разі погашення частинами може застосовуватись три варіанти. Перший -- позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий -- позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій -- щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій -- навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки;

9) залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права дострокового погашення. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

10) за формою випуску державних позик розрізняють:

Ш готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів)

Ш безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

У практиці країн з ринковою економікою оформлення внутрішніх державних позик здійснюється двома видами цінних паперів -- облігаціями і казначейськими зобов'язаннями. Ці боргові цінні папери, символізують боргове зобов'язання держави, з одного боку, а з іншого -- засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку, а також дають право власникам на отримання Доходу. Разом з тим, є певні ідентифікаційні ознаки, що відрізняють їх (Схема 3).

В Україні дефіцит державного бюджету найчастіше покривається за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Активне використання ОВДП як форми державного кредиту розпочалося в Україні у 1995 р. Цінні папери уряду України почали випускатись відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 23 серпня 1994 р. № 586.10 березня 1995 р. вперше в історії України відбулись торги з розміщення державних облігацій внутрішньої позики. Перша емісія ОВДП 1995 р. була здійснена безготівковим шляхом -- через записи на рахунках інвесторів; розміщення облігацій проводилося на строк 3--6 місяців (хоча за світовими стандартами державними облігаціями вважаються цінні папери зі строком обігу понад 5 років); номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн крб, а відсоткова ставка дохідності -- 140 % річних. Такі якісні характеристики ОВДП були зумовлені нестабільною фінансовою кон'юнктурою в умовах становлення ринку цінних паперів, високою ставкою рефінансування НБУ (60 % річних), недовірою населення до держави.

Одним із перспективних джерел залучення позикового капіталу державою є вихід на світові фінансові ринки. Акумулювати кошти із зовнішніх джерел можна шляхом розміщення єврооблігацій, залучення фідуціарних позик, емісії облігацій державної зовнішньої позики. Єврооблігацїі -- це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками з метою отримання довгострокових кредитів на євроринку. Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості:

Ш розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;

Ш валюта єврооблігації, зазвичай, як для кредитора, так і для боржника є іноземною (за винятком банків США);

Ш переважно єврооблігації розміщуються емісійним синдикатом, що створюється банками кількох країн, котрий виступає гарантом з позики.

Схема 3. Ідентифікаційні ознаки облігацій і казначейських зобов'язань

Фідуціарні позики -- позики, що випускаються одними суб'єктами (переважно іноземними комерційними банками), а відповідальність за них несе інший суб'єкт (Україна в особі Міністерства фінансів).

Дебютний вихід України на міжнародний фінансовий ринок відбувся у 1997 р. в умовах значного дефіциту державного бюджету. У зв'язку з вкрай низьким кредитним рейтингом Україна зіткнулася з проблемою кризи довіри з боку кредиторів, яка виявилася в емісії українських єврооблігацій та фідуціарних позик, строковість та дохідність яких засвідчили високий рівень ризикованості операцій із ними.

Першу фідуціарну позику на суму 450 млн. дол. США Україна залучила 11 серпня 1997 р. на підставі розпорядження Президента України (від 24 липня 1997 р. № 267/97-РП). Ця короткострокова позика (на 12 місяців) була розміщена через банк (фідуціарій) "Bankers Trust Luxembourg S.A." та японську компанію "Nomura International" під 12 % річних, і за мінусом комісійних відсотків Україна отримала близько 397 млн дол. США на фінансування поточних витрат Державного бюджету України на 1997 р. У жовтні 1997 р. уряд отримав комерційну позику від "Chase Manhattan Bank" на загальну суму 109 млн. дол. США (комісійна винагорода банку -- 0,76 % суми). Строк погашення -- 1 рік. Ще більш наочним прикладом може бути емісія єврооблігацій. 25 лютого 1998 р. підписано угоду про позику, згідно з якою лід-менеджерами виступали Merrill Lynch і Commerzbank. Облігації були номіновані у німецьких марках на суму 750 млн. німецьких марок зі строком погашення через три роки (тобто 26 лютого 2001 p.). Ставка дохідності позики становила 16,2 % (плюс 1,75 % -- комісійна винагорода). Ця ставка виявилася рекордною за фінансовими інструментами, номінованими в німецьких марках, за всю повоєнну історію розвитку світового фінансового ринку (Росія, наприклад, дебютувала на ринку єврооблігацій із позикою 5 млрд. дол. США і ставкою дохідності на рівні 9%).

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і заінтересованість у наданні їй позик. Головне при цьому -- реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

Ш доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

Ш додаткові надходження від податків;

Ш економія коштів від зменшення видатків;

Ш емісія грошей;

Ш залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Рефінансування погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо це постійна політика, то це не що інше, як так звана фінансова піраміда. Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною. Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

де Н -- надходження за системою державного кредиту;

В -- витрати за системою державного кредиту.

Разом з тим сума надходжень за системою державного кредиту і перевищення надходжень над витратами за кредитними операціями не дають вичерпної характеристики їх ефективності. Слід враховувати також позитивний вплив державного кредиту на стан бюджету держави і грошового обігу, і в підсумку -- на економічний розвиток суспільства.

Наведена класифікація і, зокрема, визначені в ній критерії ознак, форми і методи випуску та реалізації державних позик, застосовуються у практиці більшості країн і разом з тим дають змогу максимально врахувати різностронні інтереси юридичних і фізичних осіб та держави. Однак кожна держава залежно від соціально-політичних, економічних та інших обставин обирає найдоцільніший і прийнятний для неї спосіб реалізації специфічного виду фінансових відносин -- державного кредиту.

Список використаної літератури:

1. Фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. -- 2-ге вид., перероб. і доп. / О. Р. Романенко, С. Я. Огородник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 387 с.

2. Смит А. Исследования о природе и причине богатства народов: Пер. с анг.-- М.: Соцегиз, 1962. -- 259 с.3.Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник.- К.: Вища шк., 1997.- 357 с.4.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС.-2000.5. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. -- 3-тє вид., перероб. І доп. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. -- 215 с. -- (Вища освіта XXI століття).

6. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. - Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997.7. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. - К.: АОЗТ «Експрес- об'ява», 1998.8. О.П.Кириленко. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.- с.

9. Вавилов Ю.А. Государственный кредит: прошлое и настоящее.- М.: Финансы и статистика,1992.

10. Орлюк О.П. Фінансове право

11. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

12. Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник/ За ред.Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища шк., 1994.