Досвід залучення прямих іноземних інвестицій України та зарубіжних країн

Термін "інвестиція" походить від латинського слова invest, що означає "вкладати". Інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні його частіше ідентифікують з терміном "капітальні вкладення", тобто вкладення у відтворення основних фондів (споруд, оснащення, транспортних засобів).

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. зі змінами і доповненнями визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Отже, залежно від термінів освоєння інвестиції можуть бути довго -, середньо - і короткостроковими. Відповідно до методології Національного банку України короткостроковими вважаються інвестиції до одного року, середньостроковими - до трьох років, довгостроковими - понад три роки.

За характером участі в інвестуванні вирізняють інвестиції прямі і портфельні. Прямі інвестиції здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладають в них кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор - інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування і управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток між своїми клієнтами - інвесторами.

За об'єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і реальні. Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін. Реальні інвестиції - це вкладення коштів (майна) у реальні активи - матеріальні і нематеріальні.

Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та інтелектуальні. Інноваційні інвестиції - це вкладення в нововведення. За стабільної економіки всі інвестиції повинні бути одночасно й інноваціями. За кризових умов можливі інвестиції на підтримку діючих, але технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій. Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома основними формами:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання "ноу-хау"; придбання ліцензій і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових фірмах).

У світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) розуміють капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об'єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю - 25%, за американськими - 10%, австралійськими і канадськими - 50%. ПІІ здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

ПІІ прийнято вважати як безпосередню участь іноземного інвестора у виборі об'єкта інвестування, здійсненні вкладень, отриманні кінцевого результату. Іноземний інвестор бере участь, як правило, у всіх стадіях інвестиційного процесу, у тому числі в інвестиційних дослідженнях, проектуванні, будівництві, технічному оснащенні побудованих чи реконструйованих підприємств тощо.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

У практичному ракурсі можна розрізнити такі варіанти здійснення інвестицій:

ь Складальний завод - є компромісом між прямим експортом і закордонним виробництвом. Він дає можливість уникнути великих транспортних витрат і водночас скористатися більш низькими митними тарифами на незавершені вироби. Фірма використовує місцеву робочу силу.

ь Контракти на виробництво з місцевим виробником дають можливість фірмі обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю. Однак виникає проблема контролю якості, ризик передати виробничі ноу-хау іноземній фірмі, яка згодом може стати конкурентом. Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є імідж марки і маркетингове ноу-хау.

ь Ліцензійні угоди. Ця форма інвестування має більш формальний і довгостроковий характер. Фірма (ліцензіар) передає місцевій фірмі патент, марку, найменування, "ноу-хау» і надає технічну допомогу. Фірма-покупець (ліцензіат) виплачує початкову суму і роялті. Переваги угоди для обох партнерів ті ж самі, що й для договору франшизи. Проблема полягає в ускладнені контролю та відсутності прямої участі фірми, що продала ліцензію. Є ризик утрати ринку фірмою-ліцензіаром, якщо через кілька років ліцензіат вирішить діяти незалежно.

ь Спільні підприємства. Транснаціональна фірма вкладає частину капіталу і має право голосу в керуванні створюваною фірмою. Така позиція забезпечує кращий контроль над операціями. Співробітництво з місцевою організацією - це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище.

ь Пряме інвестування. Фірма самостійно інвестує у виробництво в іншій країні, купуючи підприємство, що діє, або створюючи нове. Це максимальна участь фірми у виробництві за кордоном.

До ПІІ належать інвестиції, які передбачають встановлення довготермінових фінансово-економічних відносин і відображають тривалий інтерес і контроль, що виявляє і здійснює організація - резидент однієї економіки або країни щодо підприємства, яке є резидентом іншої економіки або країни. Організація-резидент - це прямий іноземний інвестор або материнське підприємство.

ПІІ свідчать про наявність тривалого інтересу у резидента однієї країни (прямого інвестора) у підприємстві-резиденті іншої країни (підприємстві з прямими інвестиціями).

Першою й основною причиною здійснення прямих інвестицій за кордоном є прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів та послуг на місці. На це й спрямована більша частина прямих інвестицій.

Друга причина - техніко-економічна. Частина прямих інвестицій спрямована на створення за кордоном власної інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків (складів, баз, транспортних підприємств, банків, страхових компаній, торговельних компаній тощо), тобто товарно- та послугопровідної мережі для забезпечення збуту.

Третя причина - економічна та політична нестабільність, високі податки у країні походження інвестицій, необхідність "відмивання" незаконних коштів тощо. Тому відбувається так звана втеча капіталу. Особливо активно такий капітал надходить у країни та території з пільговим оподаткуванням компаній, які там реєструються, але які здійснюють свої операції за межами цих країн та територій (так звані офшорні компанії).

Ці три основні причини конкретизуються залежно від фірми, галузі, країни прикладення капіталу та часу, коли приймається рішення.

Зазначимо, що нині в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.

Мотиви здійснення іноземних інвестицій для пошуку економічної ефективності полягають у раціоналізації структури розпочатого раніше інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними географічно. ТНК, що прагне підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній системі та політиці, а також у структурі ринків, зосереджуючи виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності, мало сенс, потрібно, щоб закордонні ринки були відкритими та добре розвиненими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на регіональних інтегрованих ринках.

Досвід приватизації у Східній Європі дав поштовх до виникнення великої кількості способів приватизації, починаючи від ваучерної приватизації та купівлі підприємств трудовими колективами і закінчуючи продажем стратегічним інвесторам. Наслідки приватизації залежно від способу її проведення виявилися разюче відмінними. Існує багато доказів на користь того факту, що ваучерна приватизація, яка призводить до розпорошення власності, не спроможна підвищити ефективність приватизованих підприємств. Натомість входження на ринок іноземних фірм через приватизацію створює конкуренцію і позитивно впливає на процеси економічної трансформації. Це твердження справедливе щодо країн Східної Європи загалом та України зокрема.

Щодо досвіду окремих країн, де іноземні інвестицій відіграли велику роль у становленні економіки, то можна навести такі приклади:

Австрія. У державі створено ефективну систему підтримки інвестиційної діяльності іноземних інвесторів. Головною організацією по супроводженню іноземних інвестицій у країні є Австрійська бізнес-аґенція (АБА), котра здійснює свою діяльність під егідою Федерального міністерства економіки та праці Австрії. Основним завданням агенції є надання безкоштовних послуг іноземним інвесторам, які прагнуть працювати в пріоритетних галузях австрійської промисловості та сільського господарства. АБА має свою штаб-квартиру у Відні та ще два відділення - у Нью-Йорку і Токіо. Палітра послуг агенції охоплює як надання загальноекономічної інформації про рамкові умови підприємницької діяльності в Австрії, так і специфічних консультацій під час вибору інвестором місця, галузі інвестування, включаючи допомогу у виконанні формальностей в оформленні необхідних документів. При цьому АБА працює у тісній кооперації з відповідними уповноваженими органами австрійських федеральних земель.

Великобританія. Країна є досить активним учасником інвестиційних угод, які на першому етапі використовувалися переважно з метою захисту інвесторів. Сьогодні до таких угод включаються також заходи із захисту внутрішнього ринку проти надмірного впливу корпорацій. Залученням інвестицій активно займаються агенції сприяння інвестиціям, котрі надають комплексну інформацію з питань, які цікавлять інвесторів. Важливу роль у лобіюванні бізнес-інтересів та розвитку контактів відіграють спільні торгові палати (joint chambers of commerce), що знаходяться під патронатом впливових персон із зв'язками в уряді та бізнесі. Агенції сприяння інвестиціям та спільні торгові палати, як правило, мають відповідні бюджети для проведення виставкових заходів.

Іспанія. З метою підтримки вкладення іспанськими компаніями своїх коштів за кордон у країні діє програма фінансування великих іспанських інвестицій за кордоном (PROINVEX) та програма підтримки іспанських зовнішніх інвестицій (ІСЕХ). Згідно з цими програмами, іспанським інвесторам надаються кредити та гарантії, а також фінансова підтримка для покриття фінансових ризиків. Крім того, у країні створено фонд COFIDES, метою діяльності якого є фінансова підтримка іспанських інвесторів за кордоном.

Корея. У країні створено Корейський центр сприяння іноземним інвестиціям (Korea Investment Service Center - KISC), який функціонує в структурі Корейського агентства сприяння торгівлі та інвестиціям і є державною неприбутковою структурою. При цьому KISC виступає в ролі основної організації, здатної забезпечити потенційного інвестора широким спектром безкоштовних консультативних послуг на всіх стадіях роботи - від попереднього вивчення місцевого ринку до супроводження проекту, що реалізується.

Функції захисту інтересів іноземних інвесторів, які вже працюють на південнокорейському ринку, покладено на Офіс омбудсмена з питань іноземних інвестицій, головним завданням якого є надання експертної підтримки та супроводження проектів у випадках, коли іноземний інвестор стикається з проблемними питаннями або відвертими порушеннями чинного законодавства чи кодексу поведінки з боку представників державних органів.

Німеччина. У ФРН відсутні спеціальні закони й органи, що здійснюють безпосереднє регулювання залучення ПІІ. Від іноземців - співвласників компаній не вимагається отримання дозволу на перебування і роботу в Німеччині, якщо вони зберігають постійне місце проживання на батьківщині. Суттєві обмежувальні заходи щодо залучення ПІІ, зокрема фінансові та валютні обмеження щодо іноземного капіталу, у ФРН відсутні.

Як правило, всі платежі за кордон можуть вільно здійснюватися будь-якою особою і в будь-якій валюті; немає обмежень обсягу та характеру укладених у цій сфері угод. Проте комерційні банки ФРН повинні повідомляти Центральний банк про всі грошові перекази за межі країни, сума яких перевищує 1 тис. євро.

При здійсненні іноземних інвестицій в економіку ФРН попереднього дозволу не вимагається, за винятком випадків, пов'язаних з продажем або передачею нерезидентам державних цінних паперів ФРН. Однак для ведення діяльності як національних, так і іноземних підприємців у харчовій, медичній та фармацевтичній промисловості, у галузі транспорту, банківській сфері й у страховому, готельному і ресторанному бізнесі необхідно отримати спеціальні ліцензії, які видаються на рівні федеральних земель.

Під час здійснення підприємницької діяльності у ФРН до іноземних фізичних та юридичних осіб застосовуються такі самі правові норми, що діють відносно місцевих підприємств і бізнесменів. Базові ставки податків зобов'язують кожну іноземну компанію сплачувати у вигляді податків у середньому 70 % свого прибутку. З урахуванням податкових та інших пільг, компанія фактично сплачує у середньому трохи менше, ніж 50 % власного прибутку. Крім того, дозволяється вираховувати протягом 5 років із суми, яка підлягає оподаткуванню, збитки попередніх двох років (але не більш як 5 млн. євро). Дозволено також переносити ці збитки на необмежену кількість років уперед.

Дедалі більшого значення набуває заохочення та стимулювання діяльності іноземних компаній у регіонах, які відстають за своїм економічним розвитком. Щоб подолати різницю у розвитку земель, було створено систему стимулювання інвестиційної діяльності.

Сполучені Штати Америки. У США немає установ, які займалися б залученням інвестицій в окремі сектори економіки держави. Згідно з американським законодавством, ці питання покладаються на галузеві міністерства США. Водночас існують приватні структури, асоціації та об'єднання підприємств, які займаються залученням іноземних інвестицій. Ці організації, асоціації, інститути та об'єднання надають інформаційну допомогу підприємствам відповідних секторів як внутрішнього ринку США, так і потенційним та реальним партнерам з інших країн.

Франція. У країні створено однакові сприятливі умови для іноземних і вітчизняних інвесторів, якими передбачено безкоштовне виділення майданчиків під будівництво, підведення до них за рахунок державного або регіонального бюджету електричної, каналізаційної мереж тощо.

Швейцарія. Держава є одним із провідних інвесторів у світі, тому вона зацікавлена не стільки в припливі іноземних інвестицій, скільки у розміщенні власних фінансових коштів у інших країнах. Саме тому, за ініціативою Державного секретаріату економіки, у 2007 р. було створено Швейцарську організацію сприяння інвестиціям (СОФІ). Головна мета створення СОФІ - сприяння ефективній реалізації інвестиційних проектів відповідно до угод між швейцарськими підприємствами та їхніми партнерами в країнах, що розвиваються, і з перехідною економікою. Організація приділяє велику увагу трансфертам нових технологічних розробок. Вона виконує такі завдання: сприяння інвестуванню до країн, що розвиваються, та з перехідною економікою; надання інформації щодо інвестиційного режиму країни реалізації інвестиційного проекту; допомога у пошуках та виборі партнерів; консультаційні послуги, визначення інвестиційної стратегії, виконання доінвестиційних досліджень і фінансового інжинірингу, підтримка на стадії впровадження проекту.

Швеція. Для залучення іноземних інвестицій, надання допомоги у започаткуванні бізнесу в країні створено Шведське інвестиційне агентство. Іноземні компанії, які планують інвестувати та започаткувати бізнес у Швеції, можуть безкоштовно отримати в агентстві інформаційну, консультативну та інші види допомоги. Шведське інвестиційне агентство пропонує також послуги з надання вичерпної інформації щодо загального стану економіки, аналітичних матеріалів по галузях економіки, започаткування бізнесу в різних галузях економіки; допомагає у пошуку шведських ділових партнерів, встановленні контактів з офіційними колами; надає рекомендації щодо отримання професійних послуг у Швеції (адвокатських, бухгалтерських, управлінських, з найму робочої сили тощо).

Японія. Для стимулювання припливу інвестицій у країні створено Японську раду з питань інвестицій, до складу якої залучено представників приватного сектора. Основними напрямами діяльності ради визначено: спрощення процедур реєстрації інвестицій, створення контактного офісу з питань залучення інвестицій у кожному міністерстві економічного блоку уряду; покращення бізнесового середовища, стимулювання процесів злиття та купівлі суб'єктів підприємницької діяльності; поліпшення умов роботи і життя найманих працівників; надання допомоги місцевій владі в регіонах в залученні ними ПІІ; широке розповсюдження інформації (як у країні, так і за кордоном) про можливості залучення інвестицій в економіку Японії.