Бюджет України: актуальні проблеми

БЮДЖЕТ УКРАЇНИ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

ЗМІСТ

Вступ

1. Роль бюджету в економічному і соціальному розвитку держави

1.1 Економічна сутність бюджету

1.2 Функції бюджету

1.3 Структура бюджетної системи

2. Аналіз сучасного стану функціонування бюджетної системи

2.1 Формування доходів і видатків бюджету

2.2 Проблема дефіцитності державного бюджету

2.3 Державний борг в Україні

3. Проблеми бюджету України і шляхи їх подолання

3.1 Шляхи подолання дефіциту бюджету

3.2 Вдосконалення управління державним боргом

Висновки

Література

ВСТУП

Система бюджетів держави як складова частина державних фінансів є на сьогодні найрозвиненішою. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України найрішучіші кроки здійснено для вдосконалення бюджетів.

Це насамперед прийняття Закону України "Про бюджетну систему України", який є одним із найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету. Чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьому законі наведено права і обов'язки різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено перелік доходів і витрат кожного з бюджетів. Хоч це і значний, однак лише перший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. Наступним кроком стало прийняття Бюджетного кодексу України, яким визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Працюючи над темою, слід усвідомити, що одним із найголовніших інститутів економічного суверенітету держави є бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів. Він активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві, на впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

Бюджет висвітлює систему фінансових показників, що відображає створення й використання фінансових ресурсів у всіх секторах економіки держави. Форми і методи перерозподілу коштів бюджету створюють складну й водночас ефективну систему впливу на весь процес розширеного відтворення. Організація залучення коштів та їх розподіл--терміни, розміри, перерахунки, контроль сприяють демократичним принципам державотворення. Особливого значення набуває питання прозорості розподілу та витрачання бюджетних коштів, а також створення в суспільстві механізму фінансового контролю за владою, яка може по-своєму трактувати зрозумілі й однозначні поняття.

За матеріальним змістом бюджет - це сам централізований фонд грошових коштів держави. В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни.

Політичне значення бюджету багатогранне, і зокрема, воно полягає в тому що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу.

Метою даної наукової роботи є визначення ролі бюджету в економічному і соціальному розвитку держави, аналіз сучасного стану функціонування бюджетної системи та пропозиції шляхів подолання бюджетних проблем.

Завданнями дослідження є:

- розгляд економічної сутності бюджету;

- ознайомлення із структурою бюджетної системи;

- аналіз динаміки формування доходів та напрямків використання видатків бюджету;

- визначення дефіциту державного бюджету, державного боргу;

- визначення шляхів подолання дефіциту бюджету, вдосконалення управління державним боргом.

Робота складається з трьох розділів, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі об'єднані загальним питання теми.

Розділ 1

РОЛЬ БЮДЖЕТУ В ЕКОНОМІЧНОМУ І СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

1.1 Економічна сутність бюджету

Призначення бюджету в державі виявляється через систему фінансових відносин, структура яких така:

-- між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

-- між державою і населенням у процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту;

-- між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дають можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах та економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика. Посилення ролі бюджету у формуванні та використанні фінансових ресурсів завжди пов'язано з удосконаленням системи економічних відносин. Вони є основою дослідження призначення ролі бюджету.

Бюджет -- план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет -- основне знаряддя економічного планування. макроекономічної стабілізації та економічного зростання. Формування доходної і видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку на відповідний рік.

Бюджет виступає центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

Бюджет слід розглядати з таких основних позицій:

ѕ як економічну категорію;

ѕ як центральну ланку фінансової системи;

ѕ як централізований фонд грошових коштів;

ѕ як основний фінансовий план держави.

Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин:

ѕ між державою і підприємствами державної форми власності;

ѕ між державою і підприємствами колективної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);

ѕ між державою і приватними підприємствами;

ѕ між державою і громадськими організаціями;

ѕ між державою і населенням;

ѕ між Україною та іншими державами і міждержавними організаціями.

Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.

1.2 Функції бюджету

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції. Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну.

Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів у руках держави та їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб.

Контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів і чи ефективно вони використовуються.

Зміст розподільчої функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Ні одна із інших ланок фінансової системи не здійснює такого багатогранного (міжгалузевого, міжтериторіального) і багаторівневого (обласного, міського, районного) перерозподілу коштів, як бюджет.

Специфіка розподільчої функції полягає ще й в масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує численні фонди цільового призначення. З бюджетом пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і соціальної сфери.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають у структурних ланках економіки. Завдяки цій властивості бюджет формує уявлення про те, як поступають в розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб тощо.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.

Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю з верху до низу.

Бюджет є передумовою фінансової стабільності держави, він має виконувати функцію фінансової конституції.

Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних видатків дасть змогу здійснити реформу податкової системи. До того часу, доки не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться тільки намірами, оскільки бюджет--це фінансовий план держави і внесення в нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно. Тут все взаємопов'язано --зменшення податків потребує скорочення певних витрат. Якщо цього не відбувається, то виникає дефіцит бюджету, який теж є певною мірою податком.

1.3 Структура бюджетної системи

Бюджетною системою України є - сукупність окремих її ланок, юридично пов'язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам.

Складовими елементами бюджетної системи є:

структура;

принципи побудови;

організація функціонування.

Згідно з Законом “Про бюджетну систему України”, що було ухвалено у 1995 році структура бюджетної системи України будується на основі бюджетного устрою держави.

Бюджетний устрій - це організація та принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками. Так бюджет України обєднує 13.3 тис. самостійних бюджетів.

Бюджетна система складається з державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (Додаток 1. Схема 1.). Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.

Бюджет Автономної Республіки Крим обєднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області обєднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування (Додаток 2. Таблиця 1.).

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. В свою чергу селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, обєднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозвязок між окремими ланками бюджетної системи характеризує бюджетний устрій країни. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації і т.д.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів та видатків.

Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозвязку з загальноекономічними показниками шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів та пропорцій економічного розвитку.

Принцип самостійності бюджетів, що забезпечується наявністю джерел закріплених та власних доходів, надходжень від яких достатньо для здійснення своїх функцій, та правом визначення напрямків їхнього використання відповідно до бюджетного законодавства.

Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі соціального захисту, на будівництво, утримання центральних органів державної влади і управління.

Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування програм та заходів, здійснюваних органами місцевого самоврядування.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету полягає в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому.

Світовий досвід свідчить, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет в цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50 % валового внутрішнього продукту. Уся проблема в тому, як знайти виважені форми і методи цього перерозподілу, що в умовах України є одним з найважливіших завдань. В державі досі не навчилися ефективно використовувати бюджетний механізм в управлінні економікою.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних відносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за вирішення економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків та доходів. Реалізація цього положення вимагає визначення розміру адміністративно-територіальних утворень. Це має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території, перерозподільних міжрегіональних процесів.

З метою забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних, створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, здійснення належного контролю за ходом виконання бюджетів, за своєчасним і повним надходженням платежів по видах доходів та платників, а також за цільовим використанням коштів суворо в межах затверджених асигнувань була розроблена система бюджетної класифікації.

Надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, мають однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю субєктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.

Нові економічні відносини потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямків виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукання додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоровя, освіти, культури та фінансування інших заходів передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоровя, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, повязане із значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формування бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. Звичайно, одним із важелів досягнення цього має бути ефективна податкова система.

Система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Реформування податкової системи має базуватися на принципі збереження доходної частини бюджету і забезпечення обовязковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного виробництва.

У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частини бюджету повязане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України.

Особливої актуальності набувають сьогодні питання, повязані з розширенням бази і прав місцевих органів влади щодо формування доходів своїх бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. З цією метою необхідно переглянути чинне законодавство про місцеві податки та збори, розширити коло обєктів оподаткування, встановити перелік місцевих податків, обовязкових до сплати на всій території України.

Наша країна має потребу в сильному державному бюджеті, оскільки він повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні звязки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни.

На сьогоднішній день актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що кожній з них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалась їх комбінація.

Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державними та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня.

Кошти місцевих бюджетів - основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. Ще недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.

Розділ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ

2.1 Формування доходів і видатків бюджету

Доходи державного бюджету-це економічні грошові відносини, які виникають у держави з підприємствами (об'єднаннями), організаціями і громадянами в процесі розподілу вартості валового внутрішнього продукту і формування бюджетного фонду країни, який використовується державою для виконання своїх функцій. Форма вияву цих економічних відносин - різні види платежів підприємств, організацій і населення до Державного бюджету.

Вартісним виразом цих відносин, які виникають і функціонують на об'єктивній основі, виступають фонди грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи складають фінансову базу функціонування держави. Тим самим її політична, економічна і соціальна діяльність вже передбачає державні доходи як об'єктивну необхідність і закономірну реальність.

Державні доходи зазнають значних змін під впливом розвитку товарно-грошових відносин і форм власності. Від залучення економічних ресурсів суспільства в натуральній і частково грошовій формі, як це було характерно для нерозвиненого ринкового господарства, з розвитком останнього держава перейшла до залучення ресурсів тільки в грошовій формі. Сучасна система державних доходів утворюється з доходів в грошовій формі і лише в деяких виняткових випадках вони доповнюються натуральними. Створення системи державних доходів в грошовій формі значно вплинула на розвиток товарно-грошових відносин і зокрема ринкової економіки.

Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Внутрішніми джерелам є: сукупний суспільний продукт, національний дохід і національне багатство країни. Зовнішні - це відповідно економічні ресурси інших країн. Сукупний суспільний продукт - це сума матеріальних благ, вартостей, створених суспільством за певний період. Та частина сукупного суспільного продукту, яка направляється не на відновлення засобів, що затрачують, виробництва, називається національним доходом. Національне багатство країни є результат праці всіх поколінь суспільства.

Основне матеріальне джерело формування доходів Державного бюджету -- національний дохід. Основними методами, що використовуються державою для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів є податки, позики і емісія грошей. Коли національного доходу не вистачає для фінансування видатків, держава використовує національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворювання природних ресурсів, які має в розпорядженні суспільство на певний момент часу).

При бюджетних дефіцитах держава використовує такий метод перерозподілу національного доходу як державні позики. Існують два шляхи їх отримання: державні позики, отримані у фізичних і юридичних осіб шляхом випуску цінних паперів від імені держави; кредити, отримані у банку і небанківських кредитно-фінансових структур.

Джерела бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів до бюджету залежать від системи і методів господарювання, а також від вирішуваних суспільством задач.

В умовах побудови ринкових відносин в Україні доходи бюджетної системи зазнали корені зміни і стали будуватися на правовій основі відповідно до законодавства. Основними видами доходів сталі податки. Їх питома вага в доходах державного бюджету України доходить до 70%. Вони є частиною національного доходу, що мобілізується у всі ланки бюджетної системи.

Доходи Державного бюджету України формуються в розмірах, визначених Законом «Про Державний бюджет України» на поточний рік.

В даний час, згідно Бюджетному кодексу України, основними джерелами доходів Державного бюджету є:

· податкові надходження, тобто передбачені податковим законодавством України загальнодержавні і місцеві податки, збори і інші обов'язкові платежі;

· неподаткові надходження, тобто доходи від власності і підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного і побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій; інші неподаткові платежі;

· доходи від операцій з капіталом, тобто надходження від продажу основних засобів, державних запасів товарів, землі і нематеріальних активів;

· офіційні трансферти, тобто засоби, отримані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безкоштовній і безповоротній основі.

Окремо в доходах державного бюджету виділені цільові фонди (платежі до Фонду соціального захисту інвалідів України, збір за забруднення навколишнього природного середовища).

Динаміка структури доходів Державного бюджету і фактичні надходженні до бюджету у 2000-2004 роках приведені в додатку 3 таблиці 2, додатку 4 таблиці3:

Аналізуючи дані, приведені в таблиці 2, можна зробити висновок, що податкові надходження є основним джерелом, що формує доходи державного бюджету. З 2000 р. їх частка постійно зростає і в бюджеті 2004 р. склала 68,0%.

Провідне місце серед податкових доходів Державного бюджету займає податок на додану вартість. Разом з податком на прибуток підприємств і акцизним збором він перевищує три чверті податкових доходів державного бюджету 2009 р., що складає 61,1%.

Неподаткові доходи Державного бюджету на 2004 р. склали 27,0%.

Аналізуя дані, приведені в таблиці 3, можна зробити висновок, що останні роки частка податкових надходжень у доходах бюджету зменшується, тоді як неподаткові доходи зростають, внаслідок чого державний вплив на економіку має більше комерційний, аніж регулювальний характер.

Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов для утримання невиробничої сфери і розвитку виробництва, соціально-культурних установ, органів влади і управління, оборони і т.п.

Видатки державного бюджету - це економічні відносини, що виникають в суспільстві у зв'язку з розподілом фонду централізованих грошових коштів держави і його використанням по галузевому, цільовому і регіональному призначенню.

Видатки бюджету (Додаток 5. Схема 2.) - складна економічна категорія, в якій знаходять своє відображення дві сторони бюджетного розподільчого процесу: розподіл бюджетного фонду на складові частини формування грошових фондів цільового призначення у підприємств матеріального виробництва, організацій і установ невиробничої сфери, одержуючих бюджетні кошти.

Для з'ясування ролі і значення різноманітних бюджетних видатків їх звичайно класифікують по певних ознаках: по ролі в суспільному відтворюванні, суспільному призначенню, по економічних ознаках, галузях виробництва і видах діяльності, цільовому призначенню.

Кожному виду видатків можна дати як якісну, так і кількісну характеристики. Якісна характеристика дозволяє встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, кількісна - їх величину.

По ролі в суспільному відтворюванні видатки державного бюджету підрозділяються на дві частини. Одна пов'язана з розвитком матеріального виробництва, інша - використовується для утримання і розвитку невиробничої сфери.

По суспільному призначенню (економічне угрупування бюджетних витрат) відображає виконувані державою функції, які можна розділити на три категорії.

До першої категорії відносяться видатки державного значення: державне управління; судова влада; міжнародна діяльність; обслуговування державного боргу; фундаментальні і прикладні дослідження, міжнародні наукові інформаційні зв'язки державного значення; національна оборона; правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

Видатки другої категорії пов'язані з фінансуванням суспільних і соціальних послуг, тобто це витрати на соціально-культурні заходи: освіту; охорону здоров'я; культуру і мистецтво; фізичну культуру і спорт; соціальний захист і соціальне забезпечення; державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств; житлово-комунальне господарство. Ці видатки безпосередньо пов'язані з відтворюванням робочої сили, як одного з чинників виробництва. Держава, фінансуючи соціально-культурні заходи, розвиває систему народної освіти, задовольняє мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні, соціальному захисті і соціальному забезпеченні.

Витрати по соціальному захисту спрямовуються на додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг; на компенсацію реабілітованим громадянам; на пільгові кредити для будівництва житла громадянам, що вимагають соціального захисту з боку держави; створення відповідних умов для молодих сімей, сільських жителів, військовослужбовців і інших категорій громадян щодо будівництва і придбання житла; соціальне забезпечення населення.

До соціального забезпечення відносяться видатки на виплату пенсій військовослужбовцем, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, перерахування до Пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу термінової служби і їх сім'ям, перерахування до Фонду соціального захисту інвалідів, утримання будинків-інтернатів і інших установ соціального забезпечення.

Третя категорія видатків спрямована на обслуговування економічної діяльності держави. Це видатки на промисловість і енергетику; будівництво; сільське господарство; транспорт; охорону навколишнього природного середовища; державні інвестиційні проекти; створення і поповнення державних запасів і резервів; інші.

По економічних ознаках видатки підрозділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки - це видатки бюджету на фінансування мережі підприємств, організацій і установ, які функціонують на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення, і тих заходів, які не входять до складу видатків розвитку.

Видатки розвитку - це видатки бюджету на фінансування інвестиційної і інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, пов'язані з розширеним відтворюванням.

Основу класифікації по галузях виробництва і видах діяльності складає загальноприйнятий розподіл економіки на галузі і види діяльності. Галузевий розподіл видатків дозволяє виявляти пропорції в розподілі бюджетних засобів і, змінюючи їх, домагатися потрібних зрушень в галузевій структурі суспільного виробництва.

Слід зазначити, що галузева структура виробничих капіталовкладень в Україні не змінилася протягом багатьох років.

Динаміка структури видатків Державного бюджету України 2003-2004 р.р. наведена в додатку 6 таблиці 4.

Аналізуя дані приведені в таблиці 4 можливо зробити висновок, що видатки державного бюджету мають тенденцію до зростання, в той же час питома вага видатків на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист населення в загальній сумі видатків зменшуються.

На теперішній час держава не може задовольнити потреби суспільства в державних асигнуваннях (Додаток 7. Таблиця 5.).

Соціальні видатки держави-один з важливих чинників, які визначають рівень життя населення і добробут якнайменше забезпечених верств населення. Вони займають головне місце в структурі видатків держави (Додаток 8. Таблиця 6.). З наведених даних видно, що питома вага витрат на соціально-культурні заходи хоча й підвищується, але залишається незначною, особливо на охорону здоров'я. В складі видатків на соціально-культурні заходи провідне місце займають видатки на освіту, охорону здоров'я і соціальний захист населення.

На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація в країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах суспільного призначення населення, зміни в структурі і рівні бідності, традиції.

Не дивлячись на важливу роль даної групи бюджетних видатків в соціально-економічних процесах кількісні характеристики видатків далекі від оптимальних.

Посилення соціальної орієнтації державного бюджету особливо важливо в сучасних умовах, коли, за оцінками фахівців, майже у 70% населення доходи (Додаток 9. Таблиця 7.) не відповідають прожитковому мінімуму (Додаток 10. Таблиця 8.).

Аналізуючи дані таблиці 8, можна зробити висновок, що співвідношення мінімальної заробітної плати і середньої зарплати в Україні склало більше 50%, хоча закономірним рівнем вважається 30-35%%. В таких умовах зарплата не стимулює ефективну працю, творчу активність. Фактично вона перетворилася на засіб соціальної підтримки працівників бюджетних галузей.

Значні кошти держава направляє на оборону країни (до 10% від загального об'єму витрат). Їх розмір в першу чергу залежить від ступеня реальної загрози військового нападу. При сприятливому міжнародному стані вони скорочуються.

В Державному бюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету.

Резервний фонд бюджету формується для фінансування непередбачених витрат, які не мають постійного характеру і не можуть бути враховані при складанні проекту бюджету. Порядок використання засобів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України і щомісячно робить звіт перед Верховною Радою України про використання цих коштів.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка об'єму видатків загального фонду відповідного бюджету.

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на утримання органів державної влади, функціональне призначення яких - забезпечення національної безпеки. Ці витрати включаються до Державного бюджету України без деталізації. Звіти про фінансування таємних витрат розглядаються комітетами Верховної Ради України такими як: з питань бюджету, законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань національної безпеки і оборони. Окремі звіти можуть розглядатися на закритих засіданнях у Верховній Раді України.

Витрачання коштів бюджету здійснюється шляхом бюджетного фінансування, до основних принципів якого відносяться: досягнення максимального ефекту при мінімумі витрат; цільовий характер використання бюджетних коштів; надання бюджетних асигнувань по мірі виконання виробничих показників і з урахуванням використання раніше вилучених коштів; безповоротність бюджетних засобів.

2.2 Проблема дефіцитності державного бюджету

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

У науковій літературі під дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат. Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з другого -- законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції -- то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за допомогою фінансового механізму обома формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Застосування такої політики дасть змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошових ресурсів планувати прийнятий розмір дефіциту бюджету.

Стихійно створюваний дефіцит бюджету в СРСР (у 1991 році він досяг майже 20% валового національного продукту), а потім і и Україні (у 1992році становив 7,2%, ВВП України) набув традиційно пасивної форми, що тяжіє до законів інфляції. Тому здійснюваний державою фінансовий маневр зорієнтований насамперед на соціальну підтримку населення, фінансове забезпечення освіти, охорони здоров'я, оборони, управління і підтримку ряду виробництв державного сектора.

Варто зазначити, що дефіцит бюджету не таке вже й "безневинне" явище.

Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових капіталів,спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів багатьох країн виходить за межі національної політики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичного світу.

Що ж до особливостей бюджетної політики в Україні, то слід звернути увагу на важливу особливість останніх років: скорочення обсягів бюджету,здійснюване двома шляхами - скороченням дохідної частини бюджету у відсотковому відношенні до ВВП (частина відрахувань у бюджет від виробленого ВВП скоротилася від 43,5% у 1994 році до 28,8% у2003 року) і скороченням дефіциту бюджету. Якщо в 1997 році дефіцит бюджету становив 6,7% ВВП, то в 2004-3,2% ВВП.

2.3 Державний борг в Україні

Дефіцит державного бюджету, залучення й використання позик для його покриття призвели до формування державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення механізму його управління. Як переконує досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній і внутрішній борг, тим активніше входить його обслуговування у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Станом на 1 січня 2008 року державний борг України становив 14,663 млрд. дол. США, з них зовнішній борг -- 10,663 млрд. дол. (72,7%), внутрішній -4,000 млрд. дол. (27,3%) (Додаток 11. Таблиця 9.), (Додаток 12. Таблиця 10.).

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу, можливо зазначити, що бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення й зростання державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Дефіцит може бути пов'язаний із необхідністю здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки. В цьому разі він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон'юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку бюджетний дефіцит --явище надзвичайно загрозливе, яке потребує застосуванню не лише термінових економічних заходів для стабілізації економіки, фінансового оздоровлення господарства, а й відповідних політичних рішень. Проте в умовах функціонування економіки, що інтегрована в світогосподарські зв'язки, бюджетний дефіцит у допустимих межах може використовуватися.

Розділ 3

ПРОБЛЕМИ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ І ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

3.1 Шляхи подолання дефіциту бюджету

Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов'язковості й рівномірної навантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників, неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Проблема полягає в тім, що, по-перше, галузеві пільги є одним з основних інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге,--вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ -- розширенням податкової бази за рахунок скасування ряду пільг.

Ось деякі нетрадиційні шляхи розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів:

1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації.

2.Другий важливий момент -- високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно (як це робилося досі) протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2009 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.

Має підвищитися стабільність податкового законодавства, і треба (щоб потім знову не перерозподіляти доходів) не разом із бюджетом приймати ці податкові закони -- вони мають бути прийняті до бюджету.

3. Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.

4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.

5. Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціально-економічному розвитку держави.

6. Ще одна проблема -- короткострокове бюджетне планування і його невідповідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча Влада повинна зрозуміти, що бюджет -- це не просто доходи і видатки. Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше -- добробут громадян.

7. Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. Насамперед -- здоров'я нації, а вже потім -- збирання податків до бюджету -- прямих і непрямих.

8. В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагальною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через використання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної діяльності українських науковців.

9. Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.

11. Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власній інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбачає що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов для виробників". Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахунків за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії.

Подальшу розвідку в цьому напрямку, слід проводити, враховуючи: зв'язок бюджетної політики з бюджетним і податковим реформуванням; взаємозв'язок бюджетів різних рівнів; зіставляючи можливості платників податків із витратами держави.

Країна більше 10 років йде до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет -- спрямовуватися на зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта, наскільки низький рівень безробіття в державі.

Бюджет--це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в країні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної незалежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економічних відносинах.

3.2 Вдосконалення управління державним боргом

Державний борг України швидко зростає, тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом "Про Державний бюджет України на 2005рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 15,784 млрд. грн., граничний розмір державного зовнішнього боргу -- в сумі, еквівалентній 9,285 млрд. дол. США. Обслуговування цього боргу й управління ним найближчими роками буде найважливішою статтею витрат державного бюджету.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Дослідивши механізм управління державного боргу, зазначимо, що загрозу економіці становить не стільки державний борг як такий, особливо якщо він не дуже відхиляється за своїми параметрами від узагальнених макроекономічних показників, скільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні--всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання узгоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, а й з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також із довгостроковим поліпшенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Уряди усіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості й строків погашення облігаційних сертифікатів, а також прагнуть дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Обслуговування боргу -- це комплекс заходів із погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються звичайно емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів.

Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов'язань не повинна значно відрізнятися. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, потрібно розширювати його емісію, наприклад шляхом дорозміщення, і, навпаки, вилучати з обігу невигідні випуски. Це правило має поширюватися як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

Окрім чисто фінансових цілей, управління внутрішнім боргом має на меті також забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяння переливу капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу.

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.