Внутрішня фінансова система, її сфери і ланки

17

Внутрішня фінансова система, її сфери і ланки

Вступ

В цій роботі, на підставі вивчення навчальних посібників, документів та статей, наукової літератури розглянуто загальну характеристику внутрішньої фінансової системи, її функціонування та взаємозв'язок між сферами та ланками.

За внутрішньою структурою, фінансова система - це сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка - їх відособлену частину.

Сьогодні як у визначенні фінансів, так і у виокремленні їх складових, що становлять основу формування внутрішньої структури фінансової системи, немає єдиного підходу.

Об'єктом дослідження цієї роботи є дослідження внутрішньої фінансової системи України.

Метою даної роботи є вивчення та узагальнення теоретичних знань про загальну характеристику внутрішньої фінансової системи України, її функціонування та взаємозв'язок між сферами та ланками.

Основними задачами поставленої мети є:

· визначення призначення і специфічних ознак кожної сфери і ланки фінансової системи, їх ролі у функціонуванні фінансової системи, взаємозв'язок між сферами і ланками фінансової системи, а також їх впливу на економіку країни вцілому;

· приведення схеми побудови внутрішньої структури фінансової системи.

1. Теоретичні аспекти розвитку фінансової системи

Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму обміннорозподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній сутності цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів ґрунтується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансових відносин [9].

Форми фінансових відносин - це виокремлені за певною ознакою складові фінансів. Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки [11].

Фінансова система - це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси; місцеві фінанси; фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності; фінанси невиробничої сфери діяльності; фінанси населення; фінансовий ринок; фінансова інфраструктура [10].

2. Внутрішня фінансова система, її сфери і ланки

2.1 Загальна характеристика внутрішньої фінансової системи

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовою) структурою й організаційною будовою [11].

За внутрішньою структурою, фінансова система - це сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин [10].

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка - їх відособлену частину.

Сьогодні як у визначенні фінансів, так і у виокремленні їх складових, що становлять основу формування внутрішньої структури фінансової системи, немає єдиного підходу. Фінанси, як було показано раніше, досить різнобічне явище, що має різні ознаки. Тому, беручи за основу структуризації відмінні ознаки - суб'єкти фінансових відносин, фонди грошових коштів, рівень економічної системи, фінансові органи та інституції, - вчені по-різному характеризують і склад фінансової системи. Звісна річ, що за будь-якого підходу слід, по-перше, дотримуватись єдиної ознаки, а не кількох відразу. По-друге, слід враховувати, що фінанси - це завжди певною мірою організовані відносини - чи у законодавчій, чи в інструктивній, чи у статутній, чи у договірній формах. Відповідно виділення їх окремих складових може бути обґрунтоване тільки за наявності таких організаційних засад [9].

Вибір ознаки структуризації фінансів має базуватися на повному відображенні усієї сукупності фінансових відносин. Якщо за основу структуризації взяти суб'єктів фінансових відносин - юридичних та фізичних осіб і державу, то у фінансах можна виділити такі складові: фінанси громадян, фінанси підприємств, державні фінанси. Але така структура, по-перше, неповна, бо не включає міжнародних фінансів, а, по-друге, не до кінця обґрунтована, оскільки фінанси громадян (сімейні фінанси) не мають організаційних засад і тому не можуть виділятись як окрема сфера чи ланка. Якщо за основу структуризації взяти фонди грошових коштів, то відразу випадає певна частина фінансових відносин, що має канальний, а не фондовий характер. Це насамперед стосується фінансів підприємств, де процес формування грошових фондів не є обов'язковим. Прийняття ж за основу структуризації фінансових органів та інституцій взагалі неправомірне, оскільки характеризує організаційну, а не сутнісну сторону фінансів. Воно може і повинно використовуватися тільки при розгляді організаційної структури фінансової системи [11].

Отже, перелічені вище ознаки не забезпечують такої структуризації, яка б відображала всю сукупність фінансових відносин. Найбільш доцільно в основу структуризації фінансів покласти рівень економічної системи, виділивши відповідні сфери фінансів: на мікрорівні - фінанси суб'єктів господарювання (підприємств); на макрорівні - державні фінанси; на рівні світового господарства - міжнародні фінанси, і на узагальнюючому рівні забезпечуючу сферу - фінансовий ринок. Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, кожна рівнева сфера - певний склад доходів та видатків та свою специфічну схему організації фінансової діяльності, а фінансовий ринок - форми фінансових ресурсів та методи торгівлі ними [9].

Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду грошових коштів, або специфічних форм і методів фінансових відносин [11].

Сфери фінансових відносин [12]

Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи здійснення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов'язані з формою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх сутності [10].

Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств [9].

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин - міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини опосередковуються через міжнародні розрахунки, які, у свою чергу, ґрунтуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу. Нині процеси курсоутворення, купівлі та продажу необхідних валют пов'язані з функціонуванням валютного ринку, який формує специфічну ланку міжнародних фінансів. Безпосередньо міжнародні фінанси включають дві ланки - фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інституції [10].

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні інституції - банки, інституційні інвестори, фондові біржі [9].

Внутрішня структура фінансової системи [12]

Відособленою ланкою фінансової системи є страхування. Воно не належить до конкретної сфери і займає проміжне місце між мікро- і макрорівнями [10].

Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові системи [11].

Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:

- фінанси суб'єктів господарювання;

- страхування;

- державні фінанси;

- внутрішні валютний та фінансовий ринки [9].

Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:

- національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону;

- міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштах та фінансових ресурсах [10].

До складу міжнародних фінансів належать:

- фінанси міжнародних організацій;

- міжнародні фінансові інституції;

- міжнародні валютний та фінансовий ринки (провідні банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні) [12].

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

- формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

- досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів - максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

- установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

- всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

- формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів [9].

2.2 Функціонування фінансової системи, взаємозв'язок між сферами та ланками

Функціонування фінансової системи, що ґрунтується на кругообігу фінансових ресурсів, в узагальненому вигляді зображаєтьс так: [12]

Ці ресурси зосереджуються безпосередньо на підприємствах та у суб'єктів фінансового ринку - комерційних банків та інституційних інвесторів (інвестиційних фондів і компаній). Водночас ці суб'єкти є, по суті, фінансовими посередниками між продавцями та споживачами фінансових ресурсів. При цьому значну частину ресурсів як інституційних інвесторів, так і особливо банків, становлять розміщені у них тимчасово вільні ресурси й доходи підприємств. Певна частина ресурсів спрямовується у страхові фонди, однак надалі вони можуть використовуватись у кругообігу через інституції фінансового ринку.

На основі використання фінансових ресурсів на підприємствах створюється ВВП, певна частина якого набуває форми централізованих доходів (централізується державою в бюджеті та цільових фондах), а інша - форми індивідуальних доходів підприємств (прибуток) та робітників і службовців (заробітна плата) [5].

Значна частина індивідуальних доходів спрямовується на забезпечення поточних потреб підприємств і громадян. Решта набуває форми нагромаджень підприємств і заощаджень громадян, які є потенційними джерелами інвестицій. Інвестиції прямо або через систему фінансового ринку спрямовуються на збільшення обсягів фінансових ресурсів підприємств, що, у свою чергу, є передумовою для забезпечення зростання обсягів ВВП.

Основна частина централізованих у бюджеті та в цільових фондах коштів теж витрачається безпосередньо в країні на фінансування поточних потреб. Певна ж частка видатків, пов'язаних з економічною діяльністю держави, спрямовується на інвестиції у формі капітальних вкладень і в такий спосіб прямо сприяє зростанню фінансових ресурсів. Крім того, залишки коштів бюджету і цільових фондів, що зберігаються в установах комерційних банків, є джерелом формування ресурсів цих банків [8].

За рахунок бюджету здійснюються платежі до міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій. У свою чергу, міжнародні фінансові інституції надають фінансову допомогу тій чи іншій країні, яка може надходити до бюджету (на фінансування дефіциту), центрального банку (на формування валютних резервів) та безпосередньо суб'єктам підприємницької діяльності (на кредитування інвестиційних проектів).

Процес формування бюджету також може бути пов'язаний з функціонуванням фінансового ринку, на якому держава є позичальником (коротко-, середньо - та довгострокові державні позики на покриття бюджетного дефіциту, або на цільові проекти). Таке запозичення зменшує обсяги фінансових ресурсів, які можуть спрямовуватися на виробництво ВВП, і доцільне за умови забезпечення достатньої ефективності використання залучених з фінансового ринку коштів [12].

Досить тісний взаємозв'язок у фінансовій системі існує між бюджетом та центральним банком з приводу надання і погашення кредиту на фінансування бюджетного дефіциту. Крім того, через бюджет може регулюватися фінансова діяльність банку - перевищення доходів над видатками спрямовується в бюджет, а недостатність доходів забезпечується бюджетними асигнуваннями [9].

З наведеної, навіть у спрощеному вигляді, схеми видно, наскільки складним є функціонування фінансової системи і як важливо забезпечити надійне управління нею. На схемі чітко простежується, по-перше, забезпечуюча роль фінансового ринку, на якому зосереджується переважна частина фінансових ресурсів, по-друге, координуюча роль бюджету, в якому пересікається значна частина грошових потоків. Базовою ж сферою фінансової системи є фінанси підприємств, які через мобілізацію достатніх фінансових ресурсів забезпечують виробництво ВВП у необхідних обсягах.

Із схеми також чітко видно, що фінанси - це єдиний організм, єдина система взаємопов'язаних відносин. Виокремлення з цієї системи якогось елемента тільки послаблює фінансову систему. При цьому дія усіх складових має бути скоординованою і синхронною, підпорядковуватися єдиним завданням і цілям. Фінансові ресурси, на яких ґрунтується функціонування фінансової системи, є єдиними за сутністю і призначенням. Вони можуть мати різні форми, переходити з однієї форми в іншу, але це єдиний фінансовий потенціал суспільства. Маса сформованих у суспільстві доходів залежить від обсягу виробленого ВВП. Доходи можуть розподілятися і перерозподілятися між ланками і сферами фінансової системи, однак їх маса при цьому не змінюється. Усе зазначене свідчить, що й управління фінансами має бути узгодженим на основі єдиної фінансової політики держави. Головним завданням побудови національної фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення при обґрунтованих потребах їх ззовні, установлення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі виробництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки та сфери фінансової системи повинен сприяти формуванню у кожного суб'єкта доходів, що відображають його продуктивність і є достатніми для забезпечення потреб його діяльності [10].

3. Проблеми розвитку фінансової системи та шляхи їх вирішення

Фінансова система, явище об'єктивне. Це зумовлено тим, що фінансова система виникла з появою держави і нерозривно пов'язана з її функціонуванням. На шляху до ринкового типу фінансової системи накопичилося багато проблем, а саме: відсутність системного підходу до реструктуризації фінансової системи, надто повільний темп реформ, нечітка визначеність з конкретним напрямком реформ, відсутня стратегія і тактика, відсутність ефективності функціонування фінансової системи [6].

Фінансова система повинна бути гнучка, динамічна, саморегульована. Держава повинна знайти оптимальний підхід до реструктуризації, керувати розвитком і забезпечувати стабільність всієї системи. Нині ситуація ускладнюється різким зростанням цін на товари і послуги, видачею заборгованостей населенню, що стало причиною чергової інфляції. Очевидно, що за умови вибору оптимальної стратегії й тактики перетворення економічних відносин не може не супроводжуватися падінням виробництва [1].

Оскільки сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною і неоднозначною, проблема пошуку шляхів її стабілізації залишається досить актуальною [8].

Узагальнений аналіз фінансової системи свідчить про її незбалансований характер: як за обсягом ресурсів, так і за роллю у суспільстві провідне місце посідають державні фінанси насамперед бюджет, фінанси суб'єктів господарювання перебувають у стадії трансформації, фінансові інститути перебувають у стадії формування. У нас створені комерційні банки, страхові та клірингові компанії, фондова біржа, державні та недержавні цільові фонди, фінансові посередники, однак їх роль поки що недостатня, що пояснюється слабкою потужністю, яка визначається обсягом фінансових ресурсів [2].

Одним із най болючих питань є пошук шляхів збалансування фінансової системи. На загальнодержавному рівні уже тробилися спроби у частині затвердження та виконання бюджету, хоча вони приводили лише до формальної відповідності, а на практиці - дефіцит та зростання державного боргу. На регіональному рівні ситуація також складається не найкраще, оскільки в різних регіонах дохідна тиа видаткова частини не співпадають. Звітність та подання інформації до реєстру банками не має досконалих механізмів оперативності і прозорості, це зумовлює високий рівень несприятливого вибору і морального ризику, що впливає на розвиток фінансової системи [3].

Низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.
Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку.

Найскладніші проблеми України пов'язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо створити насичений ринок, адже саме він може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України [4].

Отже, на розвиток фінансової системи впливає чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. По-перше - налагодити функціонування грошової, кредитної, банковської систем. По-друге - всі сфери фінансів і їх ланок, діяльність органів та інститутів, які функціонують в сфері фінансів необхідно вдосконалити. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію [6]. Слід звернути більше уваги на проблеми економічного розвитку та зростання, розробці законодавчо-нормативної бази [7].

Першочерговим завданням розвитку фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи, створення групи потужних банків, зменшення податкового тиску, упорядкування фінансових потоків, структурно-інституційне перетворення банківської системи, ефективна реорганізація підприємств.

Для підвищення дієвості фінансової системи необхідно терміново впроваджувати елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками якої мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії [8].

Висновки

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовою) структурою й організаційною будовою.

За внутрішньою структурою, фінансова система - це сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка - їх відособлену частину.

Сьогодні як у визначенні фінансів, так і у виокремленні їх складових, що становлять основу формування внутрішньої структури фінансової системи, немає єдиного підходу. Але це має цілком логічне пояснення. Фінанси, як було показано раніше, досить різнобічне явище, що має різні ознаки. Тому, беручи за основу структуризації відмінні ознаки - суб'єкти фінансових відносин, фонди грошових коштів, рівень економічної системи, фінансові органи та інституції, - вчені по-різному характеризують і склад фінансової системи. Звісна річ, що за будь-якого підходу слід, по-перше, дотримуватись єдиної ознаки, а не кількох відразу. По-друге, слід враховувати, що фінанси - це завжди певною мірою організовані відносини - чи у законодавчій, чи в інструктивній, чи у статутній, чи у договірній формах. Відповідно виділення їх окремих складових може бути обґрунтоване тільки за наявності таких організаційних засад.

Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові системи.

Бібліографічний список

1. Гауменкова С. Сучасна модель фінансової системи // Фінанси України. - №6. - с. 44-56.

2. Колесникова Т. Проблеми та способи оздоровлення фінансової системи // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. - 2005. - №2 (3). - с. 41-43.

3. Лютий І. Новітні тенденції розвитку фінансової системи // Фінанси України. - 2004. - №5. - с. 24-29.

4. Шклярук С.Г. Основні проблеми і напрямки розвитку фінансової системи // Вісник. КІБТ. -2006. №1 - с. 13-18

5. Кирилова А. Фінансовий сектор України: сьогодні й завтра // вісник НБУ. - 2007. - №12. - с. 36-39.

6. Льовочкін С., Опарін В., Федосов В. Трансформація та розвиток фінансової системи України // Ринок цінних паперів України. - 2003. №1 - с. 13-14.

7. Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Основи збалансованості фінансової системи держави // Фінанси України. - 2003. - №1. - с. 77-79.

8. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. - 2005. - №5. - с. 29-35.

9. В.П. Кудряшов. Фінанси: Навч. посібник. - Херсон: Олді - плюс, 2006.

10. О.П. Чернявський, П.В. Мельник, В.М. Мельник. Теорія фінансів. Навч. посібник. - К.: ДІЯ, 2005.

11. В.О. Федосов. Фінанси України. Навч. посібник. - К., 2001.

12. studentbooks.com.ua. Фінансова система України.