Управління залученням інвестицій у підприємництва в Україні

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький державний політехнічний університет

КУРСОВА РОБОТА

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

На тему:

«Управління залученням інвестицій у підприємництва в Україні»

Студентка ІІ курсу Мулявка О.А

Групи ЕП-08-1, спеціальності - економіка підприємства

Факультету економіки

Кафедра економіки

Науковий керівник - Маслак О.І

Кременчук 2009р.



Вступ

Інвестиційна діяльність в тій чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, пріоритетні напрямки інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова іде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова іде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних обсягах, трудових та фінансових ресурсах, можливість освоєння нових ринків та інші.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов'язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. грн. та 100 млн. грн., різний. Тому повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту, який слід виконати перед прийняттям заключного рішення. Крім того, в багатьох фірмах практика диференціації права прийняття рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник може приймати рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Дуже важливим на сьогоднішній день є вирішення питання про пріоритетні напрямки залучення інвестицій в економіку України та способи впровадження іноземних капіталовкладень саме в ті галузі народного господарства, які найбільше потребують цього. Адже наша країна до сих пір знаходиться в кризовому стані, що викликає наростаюче напруження в суспільстві.

Необхідним також є вирішення питання щодо того, які саме причини стримують процес масового іноземного інвестування в економіку держави. А також треба визначити та проаналізувати, які саме заходи необхідно впровадити аби досягти зниження дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1. Поняття та види інвестицій. Значення інвестицій в діяльності підприємства

Інвестиційне право є новою підгалуззю господарського права, що вивчає специфіку правового регулювання інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Ключовими поняттями інвестиційного права є :

· інвестиції,

· інвестиційна діяльність,

· інвестиційні правовідносини,

· суб'єкти інвестиційної діяльності.

На розкритті цих понять насамперед і слід зупинитися.

Інвестиції в перекладі з англійської (іnvestments) означають капіталовкладення. У вітчизняному та зарубіжному законодавстві і літературі є декілька визначень інвестицій.

Ми зупинимося на двох - легальному за українським законодавством і одному з доктринальних.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. дається таке визначення інвестицій:

«Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права, що випливають з авторського права, досвіда та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майнові права;

· інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень».

У п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 липня 1997 р. дається дещо інше, вужче поняття інвестицій:

Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Поняття інвестиції тісно пов'язане з поняттям власності, оскільки включає також право володіння, користування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльності.

Інвестиції неоднорідні, а тому постає проблема їх класифікації.

Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками.

1. Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі види інвестицій:

* інвестиції у вигляді грошових коштів у національній або іноземній валюті, що визнається конвертованою Національним банком України;

* інвестиції у вигляді цільових банківських вкладів;

* інвестиції у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);

* інвестиції у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

* інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

* інвестиції у вигляді майнових прав, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

* інвестиції у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

* інвестиції у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, в т. ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

* інвестиції у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

* інвестиції у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

2. Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

3. За методами господарювання розрізняють:

- реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва;

- фінансові інвестиції - вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 1.28 ст. 1) дає дещо інший поділ інвестицій на види в залежності від методів господарювання на:

- капітальні,

- фінансові,

- реінвестиції.

Капітальна інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з названим Законом.

Фінансова інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції в свою чергу поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

4. Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

· прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок);

· непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб - інвестиційних або фінансових посередників).

5. Залежно від періоду інвестування виділяють:

· короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

· довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік).

6. Залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, та джерел інвестиційних коштів розрізняють:

· приватні інвестиції (здійснюються фізичними особами та юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів);

· державні інвестиції (здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів);

· комунальні інвестиції (здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів);

· змішані інвестиції (здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності).

Здійснення інвестицій може відбуватися у різних формах, а саме у формі:

* часткової участі у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та/або юридичними особами;

* створення підприємств, що повністю належать інвестору чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

* не забороненого законодавством України придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

* у формі капітальних вкладень, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

* придбання самостійно інвестором (суб'єктом інвестиційної діяльності) чи за участю інших фізичних та/або юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

* придбання інших майнових прав;

* в інших формах, не заборонених законами України.



1.2 Нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України. Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України. (Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1955-12 від 10.12.91). Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприємництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту реалізації інноваційних проектів, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здоров'я. (Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 40-IV(40-15) від 04.07.2002 - набирає чинності з 01.01.2003 року - дію зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV (380-15) від 26.12.2002, дію зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV(1344-15 ) від 27.11.2003).

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

2. Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

3. Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом: (Абзац другий частини третьої статті 12 виключено на підставі Закону № 2899-III (2899-14 ) від 20.12.2001) (Абзац третій частини третьої статті 12 виключено на підставі Закону № 2899-III (2899-14 ) від 20.12.2001) подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; державних норм та стандартів; заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції; (Абзац частини третьої статті 12 в редакції Закону № 1294-IV(1294-15) від 20.11.2003) роздержавлення і приватизації власності; визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політики ціноутворення; проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва; (Абзац десятий частини третьої статті 12 в редакції Закону № 185/98-ВР від 05.03.98) інших заходів.

В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю і іноземним інвестуванням, як її складовою частиною, висловлені в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умові ринкової трансформації економіки, затверджений ний Ухвалою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 року № 384, де іноземні інвестиції згадуються нарівні з іншими джерелами інвестування, і в Програмі діяльності уряду України, затвердженої Верховною Радою України 15 жовтня 1996 року.

Згідно Концепції державна інвестиційна підтримка надаватиметься переважно на розвиток пріоритетних напрямів в економіці. При цьому напрямами пріоритетного інвестування є розвиток паливно-енергетичного комплексу і упровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, соціальна сфера, розширення і нарощування об'ємів виробництва товарів широкого споживання і послуг населенню, а також конкурентноздатної продукції, яка призначається на експорт, розвиток агропромислового комплексу, прискорення розвитку медичної і мікробіологічної промисловості; подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Органами державного управління загальної компетенції, у функції яких входить управління іноземним інвестуванням, в Україні є Кабінет Міністрів України і місцеві державні адміністрації.

Президент також бере активну участь в здійсненні державного управління іноземним інвестуванням в Україні. Так, згідно Указу Президента України від 08.08.1995г. N 719/95 створена Українська державна кредитно- інвестиційна компанія. З метою підготовки пропозицій по забезпеченню сприятливих умов для розвитку економіки України, прискорення і інтеграції в світову економіку і залучення іноземних інвестицій при Кабінеті Міністрів України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні (Указ Президента України від 27.01.1996г. № 90/96). Указом Президента України від 02.07.1996г. № 493/96 було створено Національне агентство України реконструкції і розвитку, у функції якого входить формування і реалізація державної політики по залученню і використовуванню кредитів, грантів, міжнародної технічної і гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій. Укази Президента також регламентують окремі питання у сфері оподаткування, митного контролю, валютного регулювання, зовнішньоекономічної діяльності, які безумовно розповсюджуються і на діяльність іноземних інвесторів.

У апараті Кабінету Міністрів України функції по управлінню іноземним інвестуванням безпосередньо виконує відділ іноземних інвестицій і вільних економічних зон, який організаційно входить до складу Головного управління з питань зовнішньоекономічних зв'язків.

У повноваження місцевих державних адміністрацій входять: розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій, внесення пропозицій по створенню вільних економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення управління інвестиційною діяльністю, у тому числі і за участю іноземних інвесторів, винесення на розгляд відповідних органів пропозицій по залученню іноземних інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, обов'язкова реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними стратегічними інвесторами, облік частини іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів і т.д.

Органами функціональної міжгалузевої) компетенції, у функції яких тією або іншою мірою входить управління процесом залучення і використовування іноземних інвестицій, є :

- Валютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів України,

- Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України,

- Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України,

- Міністерство закордонних справ України,

- Українська державна кредитно-інвестиційна компанія,

- Національне агентство України реконструкції і розвитку,

- Фонд державного майна України,

- Державний митний комітет України,

- Головна податкова адміністрація України.

Вони мають повноваження надвідомчого (міжгалузевого) характеру. Їх діяльність полягає не просто у виконанні спеціальних функцій, а і у функціях координуючого змісту.

Слід зазначити, що, хоча за останні роки система державного управління іноземним інвестуванням в Україні не раз піддавалася змінам, але, як правило, ці кроки є недостатньо далекоглядними і відповідно, малоефективними. Так, наприклад, аналіз завдань новоспеченого Національного агентства України реконструкції і розвитку, яке має статус міністерства і є правонаступником ліквідованого Агентства координації міжнародної технічної допомоги показує, що по суті створений аналогічний орган державної виконавчої влади. Це свідчить про те, що в державному регулюванні всіх видів зовнішніх надходжень в економіку України (іноземних інвестицій, іноземних кредитів і технічної допомоги) знов дійшли того, що було напрацьоване раніше, зокрема - до об'єднання функцій державного управління в згаданих напрямах в рамках одного міністерства.

У розділі II Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Аналізуючи зміст згаданого розділу, можна зробити важливий практичний висновок про те, що суб'єктом, який одержує державні гарантії по захисту іноземних інвестицій, є іноземний інвестор, а не підприємство з іноземними інвестиціями. Ця особливість є дуже важливою при вирішенні питання про гарантії від зміни законодавства. Ці гарантії забезпечують у разі зміни умов захисту іноземних інвестицій застосування до них впродовж 10 років спеціального законодавства про іноземні інвестиції, яке діяло у момент реєстрації іноземної інвестиції, тобто йдеться про гарантії поваги права власності іноземних інвесторів. Проте відносно податкових пільг ці гарантії не діють.

Законодавством України передбачені наступні державні гарантії захисту іноземних інвестицій :

1. Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійної біди, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів і їх посадовців.

2. Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України своїх обов'язків).

3. Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше, ніж через 6 місяців з дня припинення діяльності, інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати митного збору, а також доходів з цих інвестицій в грошовій або товарній формі відповідно до їх реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності ).

4. Гарантії безперешкодного і негайного переведення за рубіж прибутку, доходів і інших засобів, одержаних унаслідок здійснення іноземного інвестування.

1.2. Інвестиції та їх структура

Як показують розрахунки за тривалий період, у середньому приблизно третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції -- це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку).

Той, хто має капітал і вкладає його у ту або іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу -- інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції -- це вкладення капіталу (грошей) однієї країни в підприємства цієї самої країни.

Зовнішні інвестиції -- це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі -- це вкладення капіталу за кордоном. Їх величина дорівнює не менш як 10% вартості того чи іншого проекту.

Портфельні -- закордонні інвестиції розміром до 10% вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою.

Усі внутрішні інвестиції поділяються на фінансові і реальні.

· Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою.

· Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створення нових благ. Такі інвестиції забезпечують одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих, або капітальних, вкладень.

За функціональною спрямованістю розрізняють валові і чисті капіталовкладення:

· Валові капітальні вкладення -- це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

· Чисті капітальні вкладення -- витрати лише на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують у такий спосіб: із загального обсягу капіталовкладень вилучаються амортизаційні відрахування, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Згідно з існуючими на підприємствах системами планування та обліку до складу вартості капітальних вкладень входять:

1) вартість будівельно-монтажних робіт;

2) вартість придбання всіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;

3) вартість усіх інших капітальних робіт та витрат:

· вартість придбання та обробітку земельних ділянок;

· вартість робіт з глибокого буріння нафти;

· вартість придбаних патентів, ліцензій та ін.

Залежно від специфіки виробництва капітальні витрати мають різну відтворювальну та елементно-технологічну структуру.

Елементно-технологічна структура -- це виражене у відсотках співвідношення між різними елементами (напрямками вкладення) капіталовкладень.

Відтворювальна структура являє собою співвідношення довгострокових витрат на просте та розширене відтворення основних фондів і витрат лише на розширене їх відтворення: на нове будівництво, розширення діючих підприємств, технічне переозброєння та реконструкцію. Іншими словами, відтворювальна структура капіталовкладень -- це співвідношення між валовими та чистими капіталовкладеннями.



РОЗДІЛ 2 . ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ ІНВЕСТИЦІЙ У ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка інвестиційної привабливості підприємства

Одним з найважливіших напрямів аналізу під час оцінювання кредитоспроможності підприємства, що подає заявку на кредит для реалізації інвестиційного проекту, є вивчення інвестиційної привабливості підприємства-позичальника. На рис. 3.6 показано найважливіші фактори, що впливають на інвестиційну привабливість підприємства. Інвесторам і кредиторам необхідно оцінювати їх для прийняття рішення стосовно виділення коштів на реалізацію інвестиційного проекту.

Перераховані фактори відносно підприємства можна умовно розділити на дві групи -- зовнішні (мають визначальний вплив на роботу підприємства ззовні) і внутрішні (існують усередині підприємства). Відповідно ці дві групи факторів формують певні системи зовнішніх і внутрішніх ризиків, що з'являються за інвестиційного кредитування підприємницької діяльності. Хоч на даному рисунку всі фактори мають номер, це не означає, що який-небудь з них є більш або менш пріоритетним настільки, що під час оцінювання інвестиційної привабливості підприємства на нього можна не зважати. Під час вирішення даного завдання обов'язково потрібно застосовувати комплексний підхід, що передбачає аналіз усіх факторів з урахуванням їхніх взаємозв'язків і взаємовпливу.



Рис. 3.6 Головні фактори, що впливають на інвестиційну привабливість підприємства

У сучасній літературі з управління інвестиціями, банківської справи й фінансового менеджменту хоч і не подано цілісного уявлення про систему факторів, що визначають інвестиційну привабливість підприємства, але разом з тим для кожного з зазначених вище факторів банківські фахівці можуть знайти немало важливих аспектів і показників, які обов'язково варто або корисно враховувати для зниження відповідних ризиків. Тому розкриємо лише деякі аспекти, що мають або особливе значення для вирішення саме даного завдання, або недостатньо чітко описані в науковій літературі.

Галузь. Те, до якої конкретно галузі належить нове підприємство або таке, що оновлюється, має принципове значення для будь-якої країни, оскільки добре відомо, що конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку дуже залежить від репутації на світовому ринку відповідної галузі даної країни. Це пояснюється в основному тим, що конкурентні переваги на ринку підприємств, які успішно працюють у певній галузі, як правило, асоціюються з усіма підприємствами країни, що входять у дану галузь. Це відбувається навіть у тому разі, якщо підприємство -- новачок у даному сегменті ринку. Наприклад, коли ми дізнаємося, що на який-небудь сегмент ринку електронної техніки виходить японська компанія, яка раніше на ньому не працювала, то схильні ставиться до такого факту серйозно й навіть з довірою. Щось схоже відбувається і з підприємствами країни, що входять у галузь, але чия продукція не має високої репутації. Наприклад, теоретично можлива поява українського підприємства, яке виробляє сучасні копіювальні апарати, але навряд чи ринок позитивно відреагує на його виникнення. Навіть якщо станеться чудо і продукція матиме високу якість, має пройти немало років, поки на ринку цей факт буде визнано. Але виникає розумне питання, а чи доживе до цього часу українське підприємство, що запозичило чималі гроші на реалізацію складного інвестиційного проекту?

Місцезнаходження. В українських умовах даний чинник може вирішальну вплинути на інвестиційну привабливість підприємства.

Економіка України, переходячи з планово-розподільної системи функціонування в ринкову, досі зберігає чимало елементів минулої системи. Не секрет, що багато підприємств було створено в конкретних регіонах зовсім не тому, що саме там існувала можливість забезпечити найвищу якість і найменшу собівартість продукції, а з кон'юнктурних політичних міркувань, наприклад, щоб в області було таке важливе для країни підприємство і цей регіон був не гіршим за інші за показниками свого промислового розвитку. Сьогодні практично в кожному регіоні країни можна знайти підприємства, і нерідко вони є такими, що визначають існування цілого міста, і які довести до конкурентоспроможного стану саме в даному місці неможливо. Як правило, окупити інвестиції, що вкладаються в подібні підприємства, за розумні терміни нереально. Тут ми стикаємося з явищем інвестиційного глухого кута -- мертвої зони для інвестиційних проектів, що реалізовуються на комерційній основі.

Необхідно об'єктивно визнати, що в багатьох регіонах України є певні чинники, що заважають створювати низку конкурентоспроможних виробництв. Наприклад, висока вартість і віддаленість джерел енергоносіїв викликає необхідність нести додаткові витрати, що збільшують собівартість продукції. Підприємства, що знаходяться в країнах з позитивним енергетичним балансом, їх не несуть. Але чим вища наукоємність виробництв і чим більше вони потребують затрат людської праці, високої кваліфікації, тим менше впливають на них природні умови країни й деякі регіональні місцеві особливості. Тому, роблячи ставку на створення високотехнологічних виробництв і підвищення якості праці, українські виробники в перспективі будуть спроможні започаткувати різні високо конкурентні підприємства, зайнявши належне місце в престижних сегментах світового ринку промислової продукції.

Відносини з владою. Це питання делікатне за визначенням і навряд чи варто його детально розглядати. У будь-якій країні світу відносини бізнесу з місцевою й центральною владою істотно впливають на його розвиток та ефективність. Україна не виняток. Тому кредиторам необхідно чітко розібратися в тому, які взаємини склалися в керівництва підприємства-позичальника з владою і який вплив ці стосунки можуть справити на успіх реалізації даного інвестиційного проекту. Влада буде або сприяти
успіху проекту або зводити перешкоди на шляху його реалізації. Це завжди можна й потрібно достовірно з'ясувати.

Власники підприємства-позичальника. Це також важливий чинник, який слід чітко з'ясувати. Характер володіння, тобто те, кому належить контрольний пакет і великі пакети акцій, має істотне значення не тільки для поточної роботи підприємства, але й для його успішного розвитку. Контрольний пакет може належати трудовому колективу, керівникам підприємства, зовнішньому інвестору, а можливо, навіть бути фактично розпорошеним серед дрібних акціонерів, що об'єдналися. Залежно від характеру володіння має будуватися система управління підприємством, інакше кажучи, між ними має спостерігатися відповідність, без якої важко розраховувати на ефективну роботу підприємства.

Важливим аспектом є також репутація власників у суспільстві, у владних структурах і на ринку. Негативна репутація власників підприємства може негативно вплинути на успіх реалізації інвестиційного проекту.

Виробничий потенціал. Стан виробничого потенціалу підприємства безпосередньо впливає на його інвестиційну кредито-
спроможність. Для вирішення своїх практичних завдань дана категорія фактично не використовується інвесторами й кредиторами. Заведено оцінювати фінансове становище або говорити про капітал підприємства й ефективність управління цим капіталом. Насправді капітал працює лише після переходу у виробничу форму, начебто наповнивши собою структуру виробничого потенціалу підприємства. Отже, він перетворюється в основні фонди, оборотні кошти й нематеріальні активи. Ці складові капіталу, матеріалізовані у виробничому потенціалі підприємства, можуть бути предметом аналізу й оцінювання. Практично для будь-якого підприємства можна отримати кількісну оцінку величини капіталу в грошовій формі, що міститься в зазначених складових виробничого потенціалу. Інакше кажучи, це та частина потенціалу підприємства, яка може бути виражена величиною капіталу, який має підприємство. Але насправді у виробничого потенціалу підприємства є й інша частина, яку достатньо вірогідно виразити в грошовій формі неможливо. Точніше кажучи, незважаючи на спроби окремих дослідників, задовільно вирішити дане завдання досі нікому не вдалося.

У цю другу частину виробничого потенціалу, без якої капітал не може працювати, входять кадрова складова виробничого потенціалу, рівні організації праці й виробництва. Без цієї частини, яка не піддається суворому кількісному оцінюванню, виробничого потенціалу підприємства фактично не існує, оскільки основні фонди, оборотні кошти й нематеріальні активи самі по собі, без даної частини, працювати не можуть і саме друга частина дає змогу матеріалізованому в них капіталу виконувати свої функції.

Фінансовий стан. Сьогодні оцінці даного аспекта в банках приділяється значна увага, хоча на отримані результати часто зважають недостатньо.

Під час видачі короткострокового кредиту має значення комплексна оцінка фінансового становища позичальника, за якої взаємозв'язано аналізуються різні показники, зокрема такі коефіцієнти:

ліквідності;

фінансової стійкості й кредитоспроможності;

рентабельності й оборотності;

напруженості зобов'язань клієнта.

Одні й ті самі результати аналізу фінансового становища підприємства можуть мати різне значення залежно від терміну надання кредиту.

Можна зазначити, що хороша оцінка фінансового становища для надання довгострокового інвестиційного кредиту є обов'язковою умовою для позичальника, але не зобов'язує банк надавати кредит, а є лише основою для подальшого вивчення кредитором усіх факторів, які впливають на інвестиційну привабливість підприємства.

Менеджмент. Хоч даний фактор тісно пов'язаний з усіма трьома іншими внутрішніми факторами -- виробничим потенціалом, фінансовим становищем та інвестиційною програмою, -- він має важливе самостійне значення. Кредиторам і інвесторам слід приділяти йому найбільшу увагу.

Дійсно, під час аналізу виробничого потенціалу потрібно оцінити реальні рівні організації праці й виробництва в позичальника. Але при цьому роль управління працею, технологіями й організацією виробництва оцінюється начебто на макрорівні основних виробничих підрозділів підприємства, що реалізовують конкретні технології. Фактично здійснюється дослідження основних виробничих механізмів, що знаходяться поза апаратом управління й центром прийняття стратегічних рішень.

Під час аналізу менеджменту об'єктом вивчення є макрорівень управління підприємством, його центральні механізми. При цьому особливу увагу необхідно приділити вивченню таких аспектів:

організаційна структура управління підприємством, наявність інших структур і регламентація відносин між елементами різних структур;

якість розробки найважливіших документів, пов'язаних з управлінням підприємством (насамперед статуту та пов'язаних з ним положень);

відповідність апарату управління підприємством сучасним уявленням, зокрема наявність підрозділів, що виконують функції, необхідні для досягнення цілі підприємства в умовах ринкової економіки;

наявність на підприємстві стратегічного менеджменту, що реалізовує чітко сформульовані цілі;

стан комплексу організаційно-управлінської документації, що регламентує найважливіші сторони діяльності підприємства (стандарти підприємства, положення та інструкцій); при цьому особливу увагу потрібно приділити їхній актуальності для періоду, що аналізується;

діюча на підприємстві система норм і нормативів і її практичне використання в управлінні;

наявність системи навчання й підвищення кваліфікації кадрів та ефективність її функціонування;

кваліфікація керівників підприємства;

система прийняття рішень на підприємстві, її регламентація та ефективність;

досконалість системи планування, що застосовується;

стан виконавської дисципліни;

ефективність фінансово-договірної роботи на підприємстві;

якість податкового планування.

Інвестиційна програма. Кредитору й інвестору необхідно ознайомитися не тільки з документами стосовно інвестиційного проекту, що фінансується або кредитується, але й з документами на всю сукупність інвестиційних проектів даного підприємства. Це слід робити надзвичайно ретельно, оскільки результати практичної реалізації кожного проекту обов'язково будуть відбиватися на фінансовому становищі позичальника й, відповідно, на його кредитоспроможності, тим більше інвестиційній.

Аналіз подібної програми -- непроста й делікатна справа, яку в кожній конкретній ситуації потрібно виконувати з урахуванням реальних умов та інтересів, причому не тільки сторін можливої кредитної операції, але й третіх осіб, які не беруть участі в реалізації саме даного проекту.

На закінчення можна зазначити, що аналіз інвестиційної привабливості підприємства й інвестиційної кредитоспроможності позичальника істотно знижує ризик за надання довгострокового кредиту і, безсумнівно, окупає банкірам та інвесторам усі витрати, пов'язані з налагодженням серйозної постановки даної роботи.

2.2 Особливості управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово вільного капіталу. До традиційних активів відносяться акції і облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в правлінні акціонерними товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованими (у процентах до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють так звані одноголосі, багатоголосі та безголосі акції. Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакета акцій.

Власник акцій формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки та не має самостійного значення.

У разі, коли акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому акцій, він може або повернути їх самому товариству (в акціонерних товариствах закритого типу), або продати на ринку цінних паперів (коли це акції товариства відкритого типу).

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містить такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Облігація - це основний вид боргових зобов'язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фінансового або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Облігації є цінними паперами, які можуть випускати держава, підприємства і іноземні організації на певний, наперед визначений період часу, після цього вони підлягають викупу емітентом за номінальною вартістю. Власник облігацій, будучи кредитором, одержує щорічно (щопіврічно, щоквартально) фіксований відсоток від їх номінальної вартості.

Існують короткострокові (кілька тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації.

На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило нижчий від дивідендів.

Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна облігація для інвестора - це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів призведе до зниження надійності облігації. Для інвестора ненадійними є облігації низькоприбуткові і з правом відзиву. Отже, вибір типу певного цінного паперу є фінансовим рішенням, що визначає економічні умови майбутньої діяльності підприємства.

Особливу увагу потрібно приділяти методам оцінки реальної вартості окремих видів фінансових вкладень. Вартість, що визначається сумою доходів, які цінні папери можуть принести їх власникові.

Вартість цінних паперів - вартість, як і будь-яких інших товарів в умовах ринку, визначається за попитом на них та їх пропозицією. Котирування цінних паперів на біржі дозволяє визначати їх ринкову ціну (курс акцій, курс облігацій).

Курс акцій - ціна, за якою акції котируються і продаються на фондовій біржі. Виражається в їх абсолютній грошовій вартості або відношенням вартості реалізації до номінальної вартості. Курс акцій прямо залежний від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено - від норми позикового процента.

Однак перш ніж придбати ті чи інші папери, варто обчислити суму доходів, які вони можуть принести їх власникові, а після зіставлення доходів з ціною, за якою реалізуються цінні папери, приймати рішення про доцільність чи недоцільність їх придбання.

Вартість цінних паперів залежить від трьох чинників: доходів від цінних паперів, темпів зміни доходів, ризику або невпевненості щодо доходів. З них найбільш невизначеним чинником є оцінка ризику, особливо в умовах нестабільності економіки. Під час оцінювання вартості цінних паперів рівень ризику враховує дисконтна відсоткова ставка. Варто пам'ятати, що чим більший ризик, тим непевнішні доходи і тим більша відсоткова ставка.

Єдиним теоретичним підходом для оцінювання вартості цінних паперів є такий: вартість цінних паперів визначають як теперішню вартість усіх майбутніх надходжень від них.

Цінні папери з погляду фіксованості доходів поділяються на дві групи:

· цінні папери з фіксованим доходом (твердовідсоткові);

· цінні папери з нефіксованим доходом.

До перших, зокрема, належать облігації та привілейовані акції, до других - прості акції.

Дохідність облігації визначається двома факторами: винагородою за представлений емітенту займ (купонними виплатами) і різницею між ціною погашення і придбання паперу.

Купонні виплати проводяться щорічно або періодично протягом року і виражаються абсолютною величиною або в процентах.

Дохідність акції визначається двома факторами: одержанням частини розподіленого прибутку акціонерного товариства (дивідендом) і можливістю продати папір на фондовій біржі за ціною, вищою ціни придбання.

У разі, коли акцію придбано після початку фінансового (календарного) року або продано до його закінчення, тобто коли дохід від акції розраховується не за повний рік, формула коригується на період володіння акцією.

Дохід акціонера від зростання курсової вартості акції може бути реалізований тільки в разі продажу акції за новою, вищою ціною. Він дорівнює приростові капіталу. Це потенційно можливий дохід акціонера.

Коли для обчислення річного доходу замість номінальної ціни акції враховується її курсова (ринкова) чи купівельна ціна, отриманий показник називається дивідендною віддачею акції.

Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку.

Такими нормами прибутку є:

· проценти за вкладами у статутний капітал;

· проценти на депозитні вклади в комерційних банках;

· проценти за облігаціями й іншими борговими цінними паперами;

· дивіденди за акціями та іншими пайовими цінними паперами.

2.3 Оцінка ефективності інвестиційної діяльності

Офіційна методика оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):

де П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.;

К - загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкладень), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів.

2. Строк окупності капіталовкладень Ток. р., який є оберненим показником до Ер:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Ер > Ен, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених витрат (Зприв):

де С, - собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

Кі - капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень (Ток.р) по певному варіанту обчислюється:

де К1, К2 - сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С1, С2 -- собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин.

Проте дана методика має ряд серйозних вад, які спотворюють реальні витрати і результати реалізації того чи іншого інвестиційного рішення. Ці недоліки полягають у тому, що:

1) при розрахунку показників абсолютної економічної ефективності виробничих інвестицій враховується лише величина прибутку, а ігноруються амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежуються грошові потоки;

2) лише частково при обчисленні згаданих потоків враховується чинник часу, тобто ні прибуток, ні обсяги інвестованих коштів не приводяться до теперішньої вартості;

3) показник приведених витрат реально не використовується в господарській практиці, а є теоретичною побудовою;

4) враховується обмежена кількість чинників, що зумовлюють величину економічного ефекту від здійснених інвестицій, зокрема, не враховується існуючий в умовах ринку господарський ризик та рівень інфляції;

5) слабо використовується стратегічний підхід до оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій.

Враховуючи ці недоліки, виникає потреба у використанні адаптованої до ринкових умов господарювання методики оцінки економічної ефективності капіталовкладень. Тим більше, що такі методики широко використовуються за кордоном і їх використання є просто необхідним з точки зору оцінки доцільності залучення іноземного капіталу та пристосування вітчизняної практики цієї оцінки до зовнішньоекономічних вимог.

Найважливішими показниками оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість (ЧДВ):