Структура і повноваження Державного казначейства України

29

Зміст

1.Характеристика органа

2. Організаційна структура Державного казначейства України

3. Контрольні повноваження органу

4. Завдання, функції та повноваження

5. Права та обов'язки

6. Проблеми правового статусу Держказначейства

7. Подальший розвиток та реформування Державного казначейства

Список використаної літератури

Характеристика органу

27 квітня 1995 року Указом Президента України за №335/95 створено Державне Казначейство України, а Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року за №590 затверджено Положення про Державне казначейство України, яке започаткувало казначейську форму виконання бюджету. 1999 року ДКУ центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України.(Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за №1573). Утримується Державне казначейство за рахунок коштів Державного бюджету України. Державне казначейство та його територіальні органи є юридичними особами, які мають самостійні кошториси. Місцезнаходження ДКУ в системі органів влади.

Державне казначейство керується у своєї діяльності Конституцією країни, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Указу Президента та постанови Уряду, Державне казначейство України це той виконавчий орган влади, який повинен вирішувати весь комплекс завдань, пов'язаний з касовим виконанням Державного бюджету і бюджетів самоврядування та ефективним управлінням бюджетними коштами. Органи Державного казначейства у своїй діяльності взаємодіють з органами законодавчої та виконавчої влади, національними та комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інститутами, якими, відповідно до статті 20 Бюджетного кодексу України, визнаються органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями. (рис.1). Державне казначейство має у своєму підпорядкуванні територіальні органи Управління Державного казначейства в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі та відділення у районах, містах та районах у містах. Доцільність створення територіальних органів у районах, містах і районах у містах визначається Комісією Держказначейства.

2.Організаційна структура Державного казначейства України

Організаційна структура Державного казначейства України відтворює

структуру адміністративно-територіального устрою України.

Відповідно, казначейська система України має трирівневу структуру і складається з:

а) Державного казначейства України, яке розташовується у столиці держави і представляє його центральний рівень;

б) управлінь Державного казначейства (УДК) обласного значення, розміщених таким чином:

1 управління в Автономній Республіці Крим;

2 управління в містах Києві та Севастополі;

24 управління функціонують в областях.

в) районних (міських, районних у містах) відділень Державного казначейства (РВДК), зосереджених у найважливіших місцевих адміністративних центрах.

Органіграму Державного казначейства України наведено на рис.3.

Слід зазначити, що в деяких випадках районні відділення Державного казначейства (РВДК) або одночасно обслуговують бюджетні установи, розташовані і в сільській місцевості, і в районному центрі, або ж зовсім не запроваджуються як окремі органи, оскільки деякі адміністративні райони великих міст об'єднують свої функції, зливаючись у єдине міське відділення Державного казначейства великого міста.

Державне казначейство України очолює Голова, в якого є заступники на цю посаду їх призначає та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр міністра України.

Голова Державного казначейства здійснює загальне його керівництво, персонально відповідає за стан справ у сфері діяльності Держказначейства, визначає повноваження та розподіляє обов'язки між своїми заступниками. Він також затверджує структуру Державного казначейства та управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах

Києві та Севастополі, призначає на посади та звільняє з посад керівників територіальних органів Держказначейства.

Структуру центрального апарату Державного казначейства України наведено на рис.4.

Рис.4 Структура центрального апарату Держказначейства.

Для погодження вирішення завдань, що належать до компетенції Держказначейства, обговорення найважливіших питань його діяльності утворюється колегія в кількості 11 осіб у складі Голови Держказначейства (голова колегії), його заступників за посадою та інших керівних працівників Держказначейства. Склад колегії затверджується Головою Державного казначейства.. Рішення колегії втілюються у життя через постанови.

Обласне управління Державного казначейства очолює начальник, який відповідає за роботу всіх районних відділень Державного казначейства у рамках адміністративного регіону та в межах покладених на нього функцій.

У зв'язку із входженням органів Державного казначейства в систему електронних платежів Національного банку України, запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюджетів та з метою підвищення ефективності роботи Державного казначейства України видано наказ №93-к від 30 січня 2002 року Державним казначейством України «Про затвердження типової структури управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі». (рис. 5).

Рис.5 Типова структура управлінь Державного казначейства України.

Відповідно до затвердженої типової структури начальники управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі вносять зміни до штатних розписів управлінь у межах наявної штатної чисельності працівників і у тижневий термін подають штатні розписи управлінь на затвердження. Відділення ДКУ розташовано на всій території держави. Середня чисельність персоналу районних ВДК до запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів становила 12 одиниць. Усі начальники казначейських відділень звітують безпосередньо начальникові обласного управління Державного казначейства. Кожне районне відділення відповідає за здійснення касових операцій з виконання державного бюджету у своєму районі. Штатні розписи районних (міських) відділень затверджують керівники відповідних територіальних управлінь за погодженням з керівництвом Держказначейства. Районні та міські відділення Державного казначейства зазвичай складаються з:

а) відділу обліку лімітів видатків і контролю за виконанням кошторисів;

б) відділу розмежувань та оперативно-аналітичного обліку державних доходів;

в) відділу бухгалтерського обліку і звітності;

г) операційного відділу.

За необхідності відділи можуть об'єднуватися з виділенням певних функцій. Внутрішні типові структури управлінь і відділень відображають особливості роботи кожної одиниці і не завжди збігаються. Водночас можна виділити загальні для більшості структурні підрозділи (відділи), необхідні для роботи самого казначейства:

а) відділ виконання бюджету за доходами;

б) відділ виконання бюджету за видатками;

в) відділ встановлення лімітів;

г) відділ обліку і звітності тощо.

Так, вища й середня ланки мають режимно-секретні відділи, відділи організації роботи та контролю підвідомчих органів, відділи комп'ютеризації. Очевидно, останні після повного інформаційного забезпечення казначейства з часом перетворяться на штатну обслуговуючу одиницю. Нині ж їхня діяльність охоплює розробку та перевірку програмного забезпечення, а також встановлення та обслуговування комп'ютерних мереж. Розвиток органів Державного казначейства супроводжувався стрімким розвитком казначейських інформаційних технологій. Держказначейство має розвинену регіональну мережу підвідомчих структур, взаємодіє із великою кількістю учасників бюджетного процесу. Прагнення до єдиної системи інформації є одним із перспективних напрямів діяльності Держказначейства, що потребує сучасного розвитку телекомунікації та їхнього середовища, який дасть змогу включатися в електронний документообіг з Національним банком України, кредитними організаціями, податковими органами, розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Цей процес передбачає системний підхід до вибору апаратних і програмних рішень щодо реалізації казначейських технологій і на територіальному, і на центральному рівні. Проведений аналіз етапів і механізмів впровадження казначейської системи виконання бюджету засвідчує, що:

1) Система Державного казначейства поступово розширювалася й охопила всі операції державного бюджету,

2) Казначейство почало поширювати свою діяльність на місцеві бюджети, і це дає змогу застосувувати єдині правила контролю за доходами і видатками і державного, і місцевих бюджетів.

3) Державне казначейство стало центральною системою бухгалтерського обліку за всіма операціями, здійсненими у системі єдиного казначейського рахунку, а також відповідальним за складання звітності.

4) Кожний новий етап становлення та розширення казначейської системи виконання бюджетів сприяє виявленню і позитивних, і негативних тенденцій з питань виконання бюджетів і створює підґрунтя для їхнього розвитку та удосконалення.

Відповідно до ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету. У нашій країні Державне казначейство діє як управлінський апарат, який:

зобов'язаний дотримуватися встановлених платіжних обмежень, у рамках бюджетних асигнувань;

проводить попередню перевірку вимог перед здійсненням платежів;

складає звітність про виконання державного та зведеного бюджетів України, а також консолідований звіт за місцевими бюджетами.

3. Контрольні повноваження органу

Повноваження Державного казначейства як контролюючого органу визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року №590 «Питання Державного казначейства», якою затверджено «Положення про Державне казначейство України». В «Положенні» визначено:

організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за ним;

здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів».

З метою виконання контрольних функцій цією ж Постановою органам Державного казначейства надано право:

а) проводити у міністерствах, інших центральних і місцевих органах центральної виконавчої влади, на підприємствах , в установах, організаціях, установах банків незалежно від форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки й відомості з запитань, що виникають у процесі перевірок;

б) одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних рахунків підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та державних позабюджетних фондів.

Таким чином, Державне казначейство відповідає за виконання державного бюджету на центральному рівні на рівні уряду. І ця його функція виконання державного бюджету нерозривно пов'язана з контролем за виконанням бюджету на всіх етапах використання коштів, тобто на етапі прийняття зобов'язань, перевірки та оплати.

У процесі контролю за державними видатками можна виділити три чітки фази, які відповідають трьом етапам використання коштів:

попередній контроль;

контроль перед здійсненням платежу;

контроль після здійсненя видатків (аудит).

Особливість процесу контролю органами Державного казначейства полягає в тому, що вони є єдиними виконавцями фінансових функцій у виконанні державного бюджету і ніколи не проводять перевірки вибірково, здійснюючи їх тільки на регулярній основі.

Структурні підрозділи Державного казначейства здійснюють контроль у процесі виконання бюджету.

4.Завдання, функції та повноваження

Основними завданнями казначейства є:

вдосконалення організаційно-функціональної структури. Це завдання не тільки для центрального апарату, а й для територіальних органів. Держказначейству слід відпрацювати стратегію розвитку системи на найближчу перспективу в площині інформаційної системи. Поставлене відповідне завдання як управлінню інформаційних технологій, так і групі консультантів по опрацюванню такої стратегії на період до 2010 року.

удосконалення існуючої нормотворчої діяльності. Держказначейство повинно активізувати зусилля по прийняттю Закону України про Державне казначейство, активно лобіювати це питання через Верховну Раду, міжнародні фінансові організації, залучати громадськість, вживати інші доступні йому методи. Одночасно працювати над національними стандартами бухгалтерського обліку та складанням фінансової звітності в державному секторі та сертифікацією бухгалтерів. Першим кроком у цьому напрямі є затвердження Плану заходів щодо забезпечення обов'язкової сертифікації (наказ Державного казначейства України від 30.12.2003 р. №245).2004 рік рік, протягом якого слід остаточно вирішити питання формування фінансової звітності безпосередньо із інформаційних баз, без застосування ручних операцій формування форм звітності.

АС «КАЗНА». Протягом першого півріччя слід перейти на «без ризикову» модель експлуатації прикладного програмного забезпечення АС «КАЗНА». На цьому потрібно зосередитись управлінню інформаційних технологій, групі консультантів, УДК у Дніпропетровській області та м. Києві.

Завдання прикладного програмного забезпечення АС «КАЗНА»:

1) повинне стати відкритим та прозорим казначейським інструментом;

2) інший напрямок «інвестиції в людей»;

3) реалізація “Проекту казначейства-2”;

4) в першому півріччі цього року слід завершити переведення 7 обласних управлінь на нову централізовану модель обслуговування Єдиного казначейського рахунку;

5) реалізація спільного із Світовим банком «Проекту системи казначейства».

Головне призначення казначейської системи сприяти оптимальному управлінню доходами та витратами бюджету. Слід зазначити, що це завдання охоплює великий спектр функцій.

По-перше, казначейство виконує в державі функцію «головного бухгалтера». Воно готує фінансові звіти та діє як злагоджений механізм, що концентрує бюджетні кошти в єдиній системі рахунків підпорядкованих структур і створює єдину інформаційну базу з виконання бюджету. Інформація, яку надає казначейство Уряду, дає змогу оцінити ефективність роботи органів державного управління й отримати прозоріше уявлення про економічні наслідки бюджетної політики, провадженої Урядом держави.

По-друге, здійснюючи контроль за всіма операціями, пов'язаними з надходженнями та витратами, казначейство виконує також роль «касира» держави.

Для реалізації функції ефективного управління державними доходами та витратами система Державного казначейства передбачає впровадження та забезпечення функціонування певних казначейських принципів:

1) Принцип єдності каси і єдності вимог до бухгалтерського обліку та складання звітності.

2) Принцип здійснення платежу з видатків шляхом погашення фінансових зобов'язань розпорядників бюджетних коштів скарбниками, іншими словами, принцип збалансованості, згідно з яким повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету.

3) Принцип повноти включення в облік і звітність усіх операцій, пов'язаних із надходженнями та здійсненням витрат бюджету.

4) Принцип цільового спрямування бюджетних коштів. Бюджетні кошти спрямовуються казначейством тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями

5) Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

В пункті 5 «Положення про Державне казначейство» зазначено, що Державне казначейство України як система органів державної виконавчої влади відповідно до завдань, покладених на Державне казначейство:

1) організовує та здійснює виконання державного бюджету, виходячи з принципу роботи єдиного казначейського рахунку;

2) здійснює керівництво територіальними органами Державного казначейства;

3) веде зведені реєстри розпорядників коштів Державного бюджету України, державних позабюджетних фондів, позабюджетних коштів і рахунків територіальних органів Державного казначейства в установах банків;

4) здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній валюті, в межах розпису доходів і видатків державного бюджету;

5) здійснює за дорученням КМУ і Мінфіну операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України;

6) організовує та здійснює прогнозування і касове планування коштів державного бюджету, визначає на основі чинного законодавства розміри їх поточного використання у межах затверджених на відповідний період видатків;

7) доводить до головних розпорядників коштів і територіальних органів Державного казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з держбюджету;

8) організовує розподіл між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, а також перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів від зазначених відрахувань;

9) організовує та здійснює взаємні розрахунки між державним бюджетом і бюджетами областей;

10) веде зведений бухгалтерський облік руху коштів держбюджету на рахунках Державного казначейства;

11) організовує та здійснює збирання, зведення та аналіз фінансової звітності про стан виконання державного та зведеного бюджетів, подає звітність Верховній Раді України, Уряду України та Мінфіну;

12) здійснює разом з Національним банком і Мінфіном управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та проводить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства;

13) регулює фінансові взаємовідносини між державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, організовує та здійснює контроль за надходженням, рухом і використанням коштів цих фондів;

14) подає Мінфіну в разі потреби пропозиції про скорочення видатків держбюджету;

15) розробляє і затверджує нормативно-методичні та інструктивні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів;

16) розробляє проекти законодавчих та інших нормативних актів з питань, що належать до компетенції Державного казначейства;

17) організовує роботу територіальних органів Дерджавного казначейства, пов'язану з дотриманням чинного законодавства України з питань виконання держбюджету, надходження та використання коштів державних позабюджетних фондів;

18) організовує підвищення кваліфікації працівників органів Держказначейства відповідно до чинного законодавства;

19) проводить ревізії діяльності територіальних органів Державного казначейства;

20) установлює зв'язки з міжнародними фінансово-банківськими установами, а також з казначействами інших країн, вивчає досвід організації їхньої діяльності та готує пропозиції про його використання в Україні. Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах з районним поділом у межах відповідної території здійснюють функції, передбачені пунктом 5 зазначеного вище Положення, крім підпунктів 4, 5, 11-16, 18 і 20.

Коли зазначені територіальні органи ДКУ, а також центральний офіс Держказначейства безпосередньо здійснюють операції з виконання державного бюджету, вони виконують ті самі функції, що й відділення Держказначейства у районах, містах, районах у містах.

5.Права та обов'язки

Органи Державного казначейства мають право:

1) вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень установленого порядку виконання держбюджету;

2) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств, установ та організацій у разі виявлення фактів порушень з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;

3) зупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних і позабюджетних коштів.

Касове виконання Державного бюджету України здійснюється органами Державного казначейства в межах бюджетних асигнувань та надходжень на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунку. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів органами Державного казначейства безпосередньо на користь тих підприємств, організацій, що надали послуги, виконали роботи розпорядників бюджетних коштів або на користь утримувачів бюджетних коштів. Концептуальна схема здійснення видатків полягає у такому:після затвердження державного бюджету на відповідний рік Міністерство фінансів України складає помісячний розпис доходів і видатків загального фонду і передає його Державному казначейству України, яке в триденний термін доводить витяг із цього розпису головним розпорядникам коштів для складання і затвердження в установленому порядку кошторисів доходів і видатків установ. Якщо впродовж року до розпису вносять зміни, то Департамент з бюджету Міністерства фінансів повідомляє про це Державне казначейство для подальшого проведення змін кошторисів. Це викладене графічно (рис.7).

1-надання річного розпису призначень державного бюджету та розпис асигнувань загального фонду;

2-надання витягів з річного розпису призначень і розпису асигнувань;

3-подання розподілу показників зведених кошторисів і розподіл показників зведених планів асигнувань у розрізі розпорядників икоштів нижчого рівня за територіями;

4-формування річного розпису призначень державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду за територіями в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня;

5-надання витягів з річного розпису призначень і помісячний розпис асигнувань;

6-подання затверджених кошторисом доходів і видатків і плани асигнувань.

Бюджетний розпис містить помісячну розбивку та деталізацію показників надходжень до бюджету і видатків затвердженого бюджету відповідно до бюджетної класифікації.

Облік доходів та здійснення видатків здійснюється на окремих відкритих на ім'я органів Державного казначейства рахунках.

При виконанні бюджетів за доходами органи Державного казначейства виконують слідуючи функції:

відкривають рахунки з кожного виду податків і зборів відповідно до бюджетної класифікації за доходами;

перераховують на транзитні рахунки, а звідти зараховують доходи на Єдиний рахунок бюджету;

розподіл доходів між бюджетами;

повертають або відшкодовують суми доходів, що були зайво зараховані до бюджету або в результаті розрахунку;

ведуть облік доходів бюджету;

складають звітність про доходи.

До повноважень Державного казначейства з касового виконання бюджету за видатками відносяться:

відкриття реєстраційних рахунків розпорядникам коштів;

ведення зведених реєстрів розпорядників бюджетних коштів та позабюджетних коштів бюджетних установ;

здійснення оперативного прогнозування та касового планування бюджетних коштів згідно з бюджетним розписом;

перерахування бюджетних коштів їх розпорядникам;

оплата витрат розпорядників коштів;

закриття реєстраційних рахунків по закінченні бюджетного періоду;

облік фінансових зобов'язань бюджетних установ;

облік та звітність по операціях касового виконання бюджету за видатками.

Державне казначейство займає важливе місце в системі управління державним боргом і виконує такі функції:

здійснює разом з НБУ та Міністерством фінансів України управління внутрішнім державним боргом і проведення його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

фінансує витрати з Державного бюджету з обслуговування державного боргу в терміни згідно з графіком;

забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення державних цінних паперів і сплати доходу до них;

веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;

нараховує проценти та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України;

інформує Міністерство фінансів та Національне агентство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані Державному бюджету підприємствами-позичальниками, які одержали кредити в іноземній валюті під гарантії Уряду України, та про застосовані до них санкції;

Державне казначейство безпосередньо здійснює функцію погашення та обслуговування державного боргу. Це здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Сума коштів Державного бюджету, необхідних для здійснення платежів з погашення та обслуговування державного боргу за рік, визначається і затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Видатки, пов'язані з погашенням державного боргу є обов'язковими, і у разі секвестрування бюджету (зменшення його видатків) дана стаття бюджетних витрат не підлягає зменшенню.

Виплата відсотків за державним боргом належить до поточних видатків бюджету, а отримання і погашення державних позик відображені в класифікації фінансування за типом кредитора.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів, заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України.

Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:

кошти, отримані державою в процесі приватизації;

державні запозичення;

кошти бюджету;

золотовалютні резерви.

При управлінні зовнішнім боргом велике значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції, які визначаються спеціальними рейтинговими агенціями. Саме на підставі прогнозів економічного розвитку країни, стану її платіжного балансу, дефіциту бюджету та з урахуванням зазначених коефіцієнтів визначається стратегія управління зовнішнім державним боргом щодо залучення нових іноземних кредитів, виходячи з критичного його рівня.

За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу. Надмірне зростання державного боргу призводить до зростання дефіциту бюджету та залежності країни від зовнішнього запозичення, створює напруженість на грошово-кредитному ринку країни.

При управлінні внутрішнім боргом головна увага звертається на потенційні можливості розміщення нових боргових зобов'язань серед інвесторів та на наявність фінансових ресурсів у державі для своєчасного і повного обслуговування боргових зобов'язань.

Списання частини державного внутрішнього боргу України перед суб'єктами права може бути здійснено шляхом прийняття Верховною Радою відповідного законодавчого акту за умови визначення джерела погашення.

6.Проблеми правового статусу Держказначейства

На сьогодні склалася парадоксальна ситуація: є необхідність у подальшому розвитку Держказначейства і з огляду на його функціональне навантаження, і з погляду розширення охоплення казначейським обслуговуванням, виходячи з реальної ситуації, але немає для цього законодавчо закріплених актів. Законодавчо-нормативні документи про Державне казначейство застарілі і не відповідають реальності.

Оскільки «Положення про Державне казначейство» з 1995 року не змінювалось, то зазначені там відомості є застарілими і не відповідають сьогоднішнім реаліям. Воно з плином часу потребує значного доповнення. Особливо актуальна на даний час проблема обліку зобов'язань. Органам ДКУ не надано повноважень відсліджувати і контролювати взяття зобов'язань розпорядниками коштів на стадії укладення угод з постачальниками товарів, робіт і послуг. Внаслідок неузгодженості нормативних актів, органи Державного казначейства реєструють тільки ті зобов'язання, які надають їм розпорядники бюджетних коштів для здійснення оплати в межах асигнувань. Значна кількість документів в органи Державного казначейства не надається, оскільки фактичні видатки розпорядників коштів перевищують кошторисні призначення. З метою вирішення даної проблеми вважаю за доцільне в законодавчому порядку передбачити в Положенні, що розпорядники бюджетних коштів беруть зобов'язання (підписують угоди чи договори) тільки після попередньої реєстрації проектів цих угод у відповідних органах казначейства. Власне це буде кореспондуватися з пунктом 6 статті 51 Бюджетного кодексу України, відповідно до якого незареєстровані або прийняті зобов'язання з порушенням відповідних процедур не можуть здійснюватися та не будуть являти собою державний борг. Утворенню дебіторської заборгованості сприяють прорахунки при кошторисному плануванні, зокрема діючими нормативними документами не встановлюються вимоги щодо врахування в кошторисах наявної дебіторської заборгованості та відповідного скорочення бюджетних призначень в поточному році. Тому, на мою думку, необхідно на законодавчому рівні закріпити за органами казначейства функцію попереднього контролю за правильністю кошторисного планування на стадії складання кошторисів розпорядників бюджетних коштів, а застосування акредитивної форми розрахунків створило б надійний заслон зростанню дебіторської заборгованості. Згідно з Бюджетним кодексом України органам ДКУ надано статус адміноргану (ст. 124), але внаслідок відсутності спеціальної норми по накладенню адмінстягнення, в цьому законі повинна застосовуватися норма адмінстягнення відповідно до ст. 2518-12 Бюджетного кодексу України про адміністративне правопорушення, відповідно до якої органи ДКУ не віднесені до адмінорганів, що перелічені в ст. 213, 215 та є суперечливими нормами. Так ст. 254, 255 “Кодексу про адміністративні правопорушення” визнано органи, компетентні складати протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 2518-12, до яких належать органи Державної контрольно-ревізійної служби України та Розрахункової палати. Відповідно до п. 4 ст. 124 Бюджетного кодексу України, форма, порядок та передача за належністю протоколу про бюджетне правопорушення віднесені до компетенції МФ України. Наказом МФ України № 129 від 26.02.2002 року розроблено “Порядок складання, передачі за належністю Протоколу про бюджетне правопорушення; що є суперечливо-правовою нормою та можливо підставою до скасування накладеного адмінстягнення в подальшому в судових органах. Проблеми зовнішнього характеру виникають в основному з приводу неправильного розуміння як населенням, так і підприємствами, установами та організаціями ролі органів казначейства. Це є результатом майже повної відсутності заходів, спрямованих на ознайомлення населення з роботою органів Держказначейства. Ситуація ускладнюється ще й особливістю бюджетного законодавства, яке зазначає щорічних змін в результаті прийняття закону про бюджет на поточний рік. Законом визначаються не тільки обсяги видатків на конкретно визначені цілі, а й встановлюється процедура здійснення видатків можуть щорічно зазнавати змін. Цілий ряд складностей виникає в результаті неправильного розуміння бюджетного процесу і під час розгляду цивільних та господарських спорів у судах. Досить часто органи казначейства залучаються до участі в справах у якості відповідачів без належних на те підстав. Позиваючи, подаючи позов до суду та не розібравшись у бюджетному законодавстві, замість того, щоб залучати до участі у справі розпорядників коштів, зазначають єдиним відповідачем орган казначейства. При здійсненні своєї діяльності органи Державного казначейства стикаються з багатьма проблемами, зокрема у взаємовідносинах з органами стягнення (органи Державної виконавчої служби районних управлінь юстиції), причиною яких є законодавча незахищеність фахівців органів Державного казначейства. Тут мається на увазі непорозуміння та й навіть конфліктні ситуації при виконанні рішень місцевих господарських судів та судів загальної юрисдикції (це відшкодування ПДВ за рішенням суду, відшкодування оральної шкоди, повернення суми коштів, виручених від конфіскації майна та транспортних засобів і т.п.). На мою думку, доцільно внести докорінні зміни у Положення про Державне казначейство України, яким узаконити права та обов'язки службовців органів Державного казначейства у відповідності до нових повноважень і функцій, а зрештою, вже назріла потреба у прийнятті Закону України “Про Державне казначейство України”. Звідси виникає проблема фаховості, а також їх брак, який ми на сьогодні дуже відчуваємо. Також, на мою думку, важливим є дотримання принципу єдності у побудові організаційної структури та схеми документообігу. З цією метою можна на центральному рівні утворити робочу групу із числа працівників як центрального апарату, так і територіальних органів. Разом з цим, доволі актуальним і вкрай необхідним є вироблення окремої стратегії оцінки роботи органів казначейства, що дало б можливість раціонально і об'єктивно здійснити розподіл фінансових ресурсів на їх утримання. Судді при винесенні рішень по справах часто залишають поза увагою положення Бюджетного кодексу, закону про бюджет на поточний рік та інших нормативних актів, що регулюють бюджетні правовідносини. Це призводить до того, що винесені судами рішення не можуть бути виконані органами казначейстіва в зв'язку з тим, що саме рішення сформульоване неправильно. Органи казначейства в результаті змушені звертатися до судів з проханням уточнити винесені рішення або ж переглянути їх в апеляційному чи касаційному порядку. Це призводить до затягування розгляду справ на роки.

З прийняттям Бюджетного кодексу органи ДКУ зосередили свої зусилля на попередньому контролі за цільовим використанням бюджетних коштів. На сьогоднішній день ДКУ сформувалось як орган виконавчої влади, робить чіткі кроки, спрямовані на своє зміцнення. Відсутність законодавчого закріплення статусу Державного казначейства та недостатній захист державного службовця викликає цілий ряд ускладнень. Все більша потреба відчувається у найшвидшому прийнятті Закону України “Про Державне казначейство України”. Тільки маючи надійну, добре виважену законодавчу базу та належне матеріально-технічне забезпечення, органи Державного казначейства зможуть зосередити всі свої зусилля на виконання завдань, що стоять перед ними.

7.Подальший розвиток та реформування Державного казначейства

Державне казначейство впродовж свого існування змушене було оперативно вирішувати проблемні питання, пов'язані і з охопленням у найкоротші терміни казначейським обслуговуванням якомога більше бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів, і з отриманням звітності, тобто створювати достовірну базу даних про виконання бюджету за допомогою різних механізмів з використанням сучасних технологій, у тому числі Національного банку. Ці фактори зумовили фактично виконання ним нових функцій, не передбачених основоположними документами про його створення. Подальший розвиток системи Державного казначейства передусім має бути пов'язаний із пошуком і створенням нових механізмів або подальшим їх вдосконаленням у напрямах:

1) Зосередження фінансових ресурсів в єдиній структурі для успішної реалізації бюджетної політики держави. Саме через державний бюджет держава організує перерозподіл фінансових ресурсів між виробничою та невиробничою сферами діяльності, між адміністративно-територіальними одиницями, галузями тощо.

2) Посилення контрольних функцій держави за своєчасним і повним надходженням до бюджету фінансових ресурсів та їх ефективним використанням. Наслідком цього процесу є розвиток управлінських функцій, оскільки контроль є функцією управління. Ці перспективні напрями передбачають, по суті, реформування й удосконалення управління бюджетними коштами та казначейської системи виконання бюджетів. Як приклад нового напряму роботи Держказначейства можна навести функцію оператора розрахунків і платежів для всіх клієнтів, що обслуговуються в системі.Виконання цієї функції стало можливим завдяки створенню відповідних передумов, а саме:

1) Зміни статусу Державного казначейства відповідно до банківської системи. Держказначейство стало повноважним учасником системи електронних платежів Національного банк України, як будь-який комерційний банк, що зумовило необхідність перегляду та закріплення структури, взаємостосунків і функцій між структурними рівнями Державного казначейства, а також прав та обов'язків органів Державного казначейства, особливо в частині права списання коштів з рахунків розпорядників бюджетних коштів, враховуючи вимоги до виконання кошторисів доходів і видатків, зокрема списання коштів у межах виділених асигнувань з конкретного економічного напряму видатків, а не із загальної суми коштів на рахунку бюджетної установи або з кореспондентського рахукнку Державного казначейства, де містяться кошти всіх клієнтів.

2) Правил функціонування єдиної інформаційно-обчислюваної системи, які враховують концептуальні вимоги Національного банку щодо наявності відповідних структурних підрозділів та технічних комплексів у структурі Державного казначейства. Йдеться насамперед про разрахункові центри, що забезпечують взаємодію у здійсненні платежів та обмін інформацією про них із системою електронних платежів Національного банку України.

3) Побудови системи бухгалтерського обліку та звітності, яка стала підгрунтям для створення Держказначейством програмного забезпечення. Такий підхід суттєво відрізняє органи Державного казначейства від інших міністерств і відомств. По-перше, системним підходом до автоматизації (мається на увазі створення єдиного програмного продукту для всієї системи органів). По-друге, автоматизація кожної операції, з погляду її бухгалтерського відображення, надала можливість складати баланс з виконання бюджету та інші форми фінансової звітності у режимі реального часу.

Одним із нагальних питань, які потребують вирішення найближчим часом, є увідповіднення до фактичної функціональності Державного казначейства законодавчо-нормативних актів, що обумовлюють створення його структури та функціонування. Це надасть можливість закріпити специфіку роботи Державного казначейства, наголосити на його відмінності від інших органів виконавчої влади, яка полягає у поєднанні функцій органу виконавчої влади, яка полягає у поєднанні функцій органу виконавчої влади та системного банку, а також стане підставою для подальшого розвитку, вдосконалення та легітимності його діяльності.

Що стосується вдосконалення роботи за функціями, то слід зазначити, що будь-яка функція реалізується через відповідні механізми. За роки існування Державного казначейства України було створено безліч механізмів (інструкцій, інших документів), які можна розглядати як реалізацію функцій за конкретним напрямом, наприклад:

порядок зарахування доходів державного бюджету;

порядок здійснення видатків з Державного бюджету;

порядок відображення операцій в обліку та звітності.

Кожен із цих порядків у перші роки існування діяв як окремий модуль. Необхідність мати цілісну картину стану виконання бюджету з метою прийняття оперативних рішень спонукала до пошуку комплексного вирішення проблеми, а саме: до об'єднання в єдине ціле всіх складників. Таким з'єднувальним ланцюгом стала інформаційно-обчислювальна система Держказначейства України, робота якої постійно вдосконалюється.

У подальшому розвитку та реформуванні Державного казначейства слід дотримуватися таких вимог.

Законність. Полягає в наявності законодавчо-нормативних актів, що регламентують процес здійснення відповідними органами послідовних операцій з управління доходами та витратами, що передбачає обізнаність і тих, на кого покладено функції з управління, і тих, на кого поширюються дії та наслідки управління.

Транспарентність, або прозорість. Ця характеристика передбачає доступність для громадськості інформації про бюджетний процес, пов'язаної з ухваленням рішень та їх виконанням. Що стосується інформації, то це, по-перше, щорічні закони про державний бюджет, річні та періодичні звіти про оприлюднює Міністерство фінансів. Але обсяги інформації - це не головне. Головними є їхній зміст і форма. На сьогодні загальною вадою для багатьох країн, у тому числі й України, є те, що така інформація розрахована в основному тільки на фахівців.

Підзвітність. Це механізм, за допомогою якого відповідні органи (особи) повинні звітувати перед тими, хто відчуває на собі результати політики Уряду. Підзвітність в управлінні - це відповідальність установ, організацій за результати діяльності на конкретному рівні. А якщо розглядати підзвітність ширше, то вона охоплює всі цикли управління витратами.

Доцільно зазначити, що однією з основних причин відсутності прозорості і достовірної підзвітності в Україні є відсутність єдиної інформаційної бази та чіткої методології тлумачення результатів виконання бюджету. Незважаючи на те, що відповідно Міністерство фінансів, інші органи виконавчої та законодавчої влади намагаються трактувати однакові дані по-різному. Слід відзначити, що зміст і форма підзвітності повинні відповідати потребам суспільства, бути зрозумілими.

Удосконалення системи управління наявними коштами актуальне у будь-якій країні, але в умовах дефіциту коштів практика роботи Держказначейства України засвідчує необхідність в оперативному управлінні ними і може розглядатися як крок у напрямі вдосконалення.

Список використаної літератури

Конституція України. Прийнята 28.06.1996р. К.: Преса України ,1977.

Положення про Державне казначейство: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. №590.

Бюджетний кодекс України. Закон від 21 червня 2001 року №2542-III.

Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар /За редакцією О.В. Турчинова, Ц.Г. Огня. К.: Парламентське видавництво,2002.

Питання Державного казначейства: Постанова Кабінету Міністрів від 31 липня 1995 року №590.

Про затвердження Типової структури управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі: наказ Державного казначейства України від 30 січня 2002 року №93-к.

Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року №1573.

Порядок складання передачі за належністю Протоколу про бюджетні правопорушення: наказ МФ України №129 від 26.02.2002р.

Про невідкладні заходи щодо вдосконалення механізмів казначейського обслуговування: Указ Президента України від 5 грудня 2002 року №1133.

Про удосконалення управління бюджетними коштами: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 1999 року №522.

Петрашко Петро. Стабільна тенденція руху вперед //Казна. 2004.№3.С. 3-6.