Інвестиційно-інноваційна діяльність промислових підприємств

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

У статті розкрито сутність і основні механізми інвестиційно-інноваційної діяльності промислових підприємств. Надано методичні рекомендації зі здійснення такої діяльності для промислових підприємств на рівні інвестиційно-інноваційного проекту, у межах якого обґрунтовано: модель розрахунку поточних витрат на виробництво удосконаленої продукції, балансову модель забезпечення проекту джерелами фінансування, розподіл фінансових ресурсів проекту за напрямами використання, оцінку ефективності проекту.

У результаті істотних економічних перетворень останніх десятиліть українська економіка опинилася в принципово новому стані, який багатьма фахівцями оцінюється як кризовий. На сучасному етапі розвитку економіка потребує не тільки відтворення і відновлення основних виробничих фондів, але і їхнього якісного поліпшення, активізації як виробничих і технологічних факторів економічного розвитку, так і соціальних, наукових, організаційних, природних. Разом з тим створити економіку більш високого рівня технологічного розвитку неможливо на морально застарілій виробничій базі, зношеному устаткуванні промислових підприємств і наукових центрів. Не можна без подолання стадії інвестиційного (екстенсивного) розвитку економіки перейти до інноваційного, тому що для створення нових технологій і продуктів потрібні якісно нові ресурси (трудові, виробничі, фінансові). Отже, для України потрібен інвестиційно-інноваційний шлях розвитку, відповідно до якого відбувається поетапне відновлення техніки і технологій випуску продукції з істотно поліпшеними споживчими властивостями. Цей етап дозволить створити передумови для інноваційного розвитку.

Питання побудови ефективної системи інвестиційної й інноваційної діяльності розглядаються в роботах таких видатних зарубіжних класиків економічної науки, як Й. Шумпетер [1], М. Портер [2], М. Кастельс [3]. Серед сучасних вітчизняних дослідників цієї проблематики слід назвати В. Гейця [4], С. Нехаєва [5], О. Амошу [6] та ін.

Разом з тим глибоке дослідження теоретичних питань інвестиційної й інноваційної діяльності не завжди дозволяє оцінити взаємозв'язок цих двох процесів і розробити рекомендації щодо їх реалізації з урахуванням галузевих особливостей. Необхідність теоретичного обґрунтування і розробки практичних рекомендацій з удосконалення механізму здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств машинобудівного комплексу обумовили актуальність теми нашого дослідження.

Мета дослідження полягає в розвитку теоретичних положень і розробці методичних рекомендацій зі здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності промислових підприємств.

Сучасна економіка України потребує істотних інвестицій у промисловість, що повинні здійснюватися на якісно новому, інноваційному рівні. Але можливість здійснювати інноваційну діяльність має незначна кількість українських підприємств, тому що вона потребує істотного фінансування наукових досліджень. Державне фінансування фундаментальних досліджень, що є першоджерелом інновацій, обмежене. Отже, здійснити повномасштабний перехід української економіки на інноваційний рівень розвитку в сучасних умовах неможливо через відсутність повноцінної пропозиції інноваційних продуктів, інноваційної інфраструктури, достатнього обсягу фінансових ресурсів. Виходом із ситуації, що склалася, є здійснення промисловими підприємствами інвестиційно-інноваційної діяльності, що являє собою дії, спрямовані на здійснення капітальних вкладень з метою незначної зміни основних виробничих фондів і технології для випуску продукції з поліпшеними властивостями.

Аналіз існуючих підходів до класифікації інвестиційної діяльності [6] дозволив визначити, що інвестиційно-інноваційна діяльність є однією з форм реальних інвестицій, яка є проміжною ланкою між інноваційною діяльністю й інвестиціями екстенсивного розвитку. Метою її є реакція підприємства на вимоги ринку, і здійснюється вона переважно у виробничій сфері (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація інвестиційної діяльності

У ході здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності кошти вкладаються в оновлення устаткування, яке необхідне для виробництва удосконаленого продукту, але створене без використання новітніх відкриттів фундаментальної науки. Це дозволяє скоротити первісні вкладення в порівнянні з інноваційними проектами, але отримати додатковий прибуток за рахунок конкурентних переваг удосконаленого товару. Таким чином, інвестиційно-інноваційна діяльність починається з визначення необхідних характеристик поліпшеної продукції, що містять вимоги до устаткування для її виробництва. Потім аналізується наявне устаткування і розробляється план його модернізації. На підставі цих даних оцінюється необхідний обсяг фінансування, його джерела й інші економічні характеристики проекту (рис.2).

Рис. 2. Механізм здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності промислового підприємства

Через зазначені особливості інвестиційно-інноваційна діяльність, у порівнянні з інноваціями, є більш привабливою для зовнішніх інвесторів і має більший потенціал розвитку. У результаті її здійснення підприємство поновлює основні виробничі фонди на якісно новому рівні, створює фінансові ресурси для подальшого розвитку і виробляє продукцію з удосконаленими характеристиками. Усе це є передумовою для формування інноваційного потенціалу розвитку економіки держави.

Отже, для того, щоб створити й ефективно використовувати потенціал інноваційного розвитку економіки України, необхідно сформувати систему ефективного стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності. Основна роль у цьому належить державному регулюванню. Узагальнення досвіду державного регулювання інвестиційної й інноваційної діяльності в країнах з високим рівнем технологічного розвитку і порівняльний аналіз системи державного регулювання інновацій в Україні показали, що, незважаючи на передбачені українським законодавством заходи для стимулювання інноваційної діяльності, державна підтримка не доступна для більшості підприємств. Останні зміни в податковому законодавстві звели до мінімуму стимулювання інвестиційної діяльності. Це викликало цілий комплекс проблем, без успішного вирішення яких неможливий подальший розвиток промисловості України [7].

Основними проблемами, що стримують розвиток інвестиційно-інноваційної діяльності, є непогодженість законодавчих актів, відсутність взаємозв'язку між грошово-кредитною, бюджетно-фінансовою політикою і політикою економічного росту, нерозв'язаність проблем технологічного обміну, відсутність тісних зв'язків між наукою і виробництвом, недосконалість системи права інтелектуальної власності. За цих умов можливі два основних шляхи активізації інвестиційно-інноваційної діяльності: державна підтримка й ефективне використання внутрішніх можливостей підприємств для створення потенціалу інноваційного розвитку. Державне фінансування доцільно концентрувати в суспільному секторі економіки, а більшість підприємств повинна використовувати внутрішні резерви для інвестиційно-інноваційного розвитку.

Зупинимося на аналізі стимулюючих факторів інвестиційно-інноваційної діяльності промислових підприємств більш докладно. Характер розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності залежить від інвестиційно-інноваційного потенціалу - сукупності виробничого й інноваційного потенціалу, що залежить від фінансових і трудових ресурсів, рівня розвитку науки, техніки, технологій, наявності необхідних матеріальних ресурсів (рис. 3).

На відміну від інвестиційного потенціалу, у інвестиційно-інноваційному вирішальну роль відіграють трудові ресурси, тому дешева робоча сила не може розглядатися як привабливий фактор інвестиційно-інноваційного розвитку економіки країни. Першочергову роль у даному випадку грає інноваційна культура, що характеризує рівень загальноосвітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості і суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки на інноваційних принципах.

Рис.3. Структура інвестиційно-інноваційного потенціалу розвитку економіки

Запропоноване визначення структури інвестиційно-інноваційного потенціалу дає можливість розробити основні принципи його аналізу, що включає два основних блоки: аналіз виробничого потенціалу й аналіз інноваційного потенціалу. У ході аналізу виробничого потенціалу досліджується стан основних фондів підприємств, наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів для здійснення інвестиційної діяльності. У процесі аналізу інноваційного потенціалу визначаються рівень розвитку трудових ресурсів і можливість використання результатів наукових досліджень у виробництві. Аналіз інвестиційно-інноваційного потенціалу дозволяє визначити фактори, що впливають на інтенсивність інвестиційно-інноваційної діяльності і мотиви її здійснення промисловими підприємствами.

Фактором, що визначає розвиток економіки, є рівень використання наявного потенціалу, що залежить від економічної політики держави. У результаті аналізу встановлено, що на сучасному етапі щорічний ріст інвестицій у вітчизняну економіку відбувається на тлі збереження неефективної структури капітальних вкладень. Протягом досліджуваного періоду близько 40% усіх капітальних вкладень здійснено в промисловість. У тому числі тільки половина цієї суми - в обробну промисловість. Традиційно великого є питома вага інвестицій у транспорт і зв'язок (близько 20%), і близько 15 % всіх інвестицій припадає на операції з нерухомістю. Зменшується і так незначна частка інвестицій у сільське господарство. У сфери, що формують основу інноваційного розвитку (наука й освіта), інвестиції складають менш 2 % всього обсягу. Цим обумовлюється незначний вплив інвестиційної діяльності і державних вкладень на розвиток економіки держави, у тому числі на динаміку ВВП (табл. 1).

Таблиця 1. - Динаміка витрат держави й інвестицій в основний капітал у порівнянні з ВВП

Порівняльний аналіз динаміки ВВП, капітальних вкладень і витрат держави на підтримку економіки показав відсутність чітко вираженого зв'язку між державними витратами, обсягом капітальних вкладень і ВВП, що обумовлюється, на наш погляд, непослідовністю економічної політики держави. Так само не справляють істотного впливу на економічний розвиток нашої країни й іноземні інвестиції. Приріст прямих іноземних інвестицій спостерігається в тих галузях, які забезпечують постачання сировини на зовнішні ринки, є екологічно небезпечними або гарантують швидке повернення капіталу.

Інвестиційно-інноваційна інфраструктура незначно впливає на інвестиційно-інноваційні процеси в Україні. Темпи росту коштів, що залучаються банківською системою (термінові депозити і поточні внески), зіставимо з темпами росту банківських кредитів, а зміна інвестицій в основний капітал має власний тренд, що свідчить про відсутність прямого впливу банківського сектора на динаміку капітальних вкладень (рис. 4). Основною причиною такого стану є те, що довгострокові кредити в Україні належать до найбільш ризикових, а ставка по них не відповідає рівню ризику, тому що обмежена платоспроможністю підприємства. Залучення фінансових ресурсів шляхом розміщення акцій підприємства на фінансовому ринку - складний і дорогий процес, до якого звертаються в основному великі й успішно діючі підприємства. Франчайзинг не може бути повноцінною основою інвестиційно-інноваційного розвитку, тому що закордонні інвестори не прагнуть до модернізації української промисловості. У результаті може відбутися витіснення українських виробників не тільки з зовнішнього, але і з внутрішнього ринку. Існуючі в Україні венчурні фонди, маючи достатньо активів і великий досвід роботи, фактично не фінансують українські інновації, а зводять свою діяльність до фінансування прибуткових і практично безризикових інвестиційних проектів.

Рис. 4. Щорічні темпи зростання показників роботи банківської сфери і реальних інвестицій, %

Таким чином, основними факторами інвестиційно-інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні в сучасних умовах є внутрішні мотиви, що спонукують підприємства здійснювати капітальні вкладення. Аналіз виробничого потенціалу розвитку економіки показав, що загальний рівень зношеності основних фондів підприємств і організацій України зростає. Більш ніж наполовину зношені основні фонди сільського господарства, переробної промисловості, будівництва. Найбільшим рівнем зношеності основних фондів характеризується система освіти і науки, а найменшим - торгівля і фінансові послуги. Зіставляючи результати аналізу рівня зношеності основних фондів і рентабельності підприємств різних галузей, можна зробити висновок про те, що промислові підприємства мають більшу потребу в інвестиціях, тоді як пріоритетними для інвесторів є підприємства торгівлі і фінансової сфери. При цьому в галузях промисловості динаміка інвестицій не корелює з динамікою рентабельності. Отже, основним мотивом здійснення інвестиційної діяльності промисловими підприємствами є необхідність модернізації зношених основних фондів, у той час як рентабельність виробництва є чинником, що визначає можливість підприємства мати власні ресурси для інвестування. Одночасно мотивом і фактором здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності на промисловому підприємстві є заохочення новаторства і винахідництва в колективі, що створює передумови для створення інвестиційно-інноваційних проектів.

Система управління інвестиційно-інноваційною діяльністю - це мистецтво координації трудових і матеріальних ресурсів на основі сучасних методів управління протягом життєвого циклу удосконаленої продукції. Основним результатом управління інвестиційно-інноваційною діяльністю слід вважати досягнення мети по складу, обсягу вартості і часу виконуваних робіт для виробництва продукції поліпшеної якості. При цьому параметрами переважної оптимізації є термін виконання робіт і вартість. Рівень якості удосконаленої продукції є необхідною умовою, а наявні ресурси визначають систему обмежень.

Система управління інвестиційно-інноваційною діяльністю промислового підприємства містить у собі складові частини механізму управління (нерозривного циклу планування, аналізу, контролю і регулювання), здійснювані в кожній фазі інвестиційно-інноваційної діяльності (рис. 5).

Рис. 5. Механізм управління інвестиційно-інноваційною діяльністю промислового підприємства

Реалізація інвестиційно-інноваційної діяльності охоплює три фази. Перша фаза - перед проектне інвестиційно-інноваційне дослідження, у ході якого здійснюється визначення можливостей, аналіз варіантів, вибір проекту, попереднє обґрунтування, дослідницьке забезпечення. Друга фаза - інвестиційна - проведення погоджень, ухвалення контрактів, розробка проектно-кошторисної документації, будівництво або реконструкція переоснащення, кадрове забезпечення, дослідницьке забезпечення. Третя - заключна - експлуатаційна фаза - введення в експлуатацію, доведення до проектної потужності, витрати на підтримку діючого виробництва і на відновлення основних виробничих фондів.

Один цикл характеризує здійснення одного інвестиційно-інноваційного проекту, а саме управління являє собою повтор таких циклів. Отже, систему управління інвестиційно-інноваційною діяльністю промислового підприємства можна уявити як реалізацію інвестиційно-інноваційних проектів відповідно до інвестиційно-інноваційної стратегії підприємства.

Інвестиційно-інноваційний проект являє собою комплект документів, які визначають механізм і результати діяльності по вкладенню ресурсів у створення (придбання) основних засобів і технологій з метою випуску продукції, що характеризується більш високими споживчими властивостями. Особливістю інвестиційно-інноваційного проекту є те, що він поєднує характерні риси як інвестиційних, так і інноваційних проектів, однак з різною значимістю параметрів. Тому при складанні бізнес-плану такого проекту необхідні удосконалені підходи. У результаті використання більш досконалої методики складання бізнес-плану інвестиційно-інноваційного проекту вирішуються такі завдання:

- надання обґрунтованої інформації про проект, що дозволяє залучити зовнішні джерела фінансування, розширити перспективи розвитку підприємства;

- демонстрація зовнішнім інвесторам рівня надійності підприємства;

- створення інформаційної бази для оперативного аналізу ефективності виконання проекту;

- програмування можливості коректування параметрів проекту у випадку виникнення ризикових ситуацій.

Бізнес-план інвестиційно-інноваційного проекту має містити інформацію про інвестиційно-інноваційний потенціал підприємства і систему управління інвестиційно-інноваційною діяльністю. Для підтвердження відповідності методів управління поставленим цілям необхідно представити результати аналізу фінансового стану підприємства, тим самим оцінивши можливості вкладення власних коштів і залучення позикових. Необхідно показати можливості роботи підприємства в сформованих умовах інвестиційно-інноваційної інфраструктури.

Особливу увагу слід приділити визначенню поточних витрат на виробництво удосконаленої продукції, модель розрахунку яких має наступний вигляд:

, (1)

де Зт' - поточні витрати на випуск запланованого обсягу удосконаленої продукції;

Ме¹- матеріалоємність одиниці продукції;

Зе¹ - зарплатоємність одиниці продукції;

СтНФОТ - агрегована ставка податків на фонд оплати праці;

А^п - норма амортизації розрахована виробничим методом;

Зн¹ - накладні витрати на виробництво одиниці продукції;

П - потреба ринку в удосконаленій продукції;

р_i - імовірність настання ризикової події виду i;

Дз_i - зміна витрат у зв'язку з настанням ризикової події.

Розмір максимальних і мінімальних витрат, так само як і імовірність настання ризикової події, оцінюється методом експертних оцінок для кожного конкретного проекту.

Найбільш складною в сучасних умовах задачею керівника проекту є забезпечення усіх витрат по проекту джерелами фінансування. Її рішенню сприяє використання балансової моделі:

, (2)

де ЗC - загальна сума витрат по проекту;

Пр - прибуток від здійснення діяльності підприємства за період здійснення проекту;

К^вит - капітал, планований до витягу з обороту підприємства ;

К^з - капітал залучений.

Для рішення задачі планування фінансового забезпечення проекту складається матриця фінансових ресурсів по конкретних напрямках їхнього використання (табл. 2).

Таблиця 2. - Схема матричного балансу фінансових ресурсів для здійснення інвестиційно-інноваційного проекту

На заключному етапі створення бізнес-плану інвестиційно-інноваційного проекту оцінюється його ефективність. Основою оцінки ефективності інвестиційно-інноваційного проекту є його цільова функція, що залежить від чотирьох основних параметрів: обсягу реалізації удосконаленої продукції, наявних ресурсів, часу реалізації проекту і якості удосконаленого продукту. Як основні критерії оцінки ефективності інвестиційно-інноваційного проекту запропоновано використовувати модифіковані показники чистої приведеної вартості, дисконтованого періоду окупності і прибутковості інвестицій.

Особливість запропонованої методики розрахунку полягає в тому, що інвестиційно-інноваційний проект здійснюється на вже діючому підприємстві, що раніше виготовляло аналогічний продукт, але з іншими технічними характеристиками. Тому підприємство має інформацію про купівельний попит на даний вид продукції, що може задовольнити цілком чи частково. Таким чином, потреба в удосконаленій продукції визначає обсяг її реалізації і виробництва. Сформована на підприємстві цінова політика є основою для визначення прибутковості реалізації даного продукту. За вихідну базу приймається прибуток від реалізації одиниці продукції, виробленої до здійснення інвестиційно-інноваційного проекту. Вона коректується на величину інноваційного рівня продукції, що кількісно відбиває ступінь її удосконалення. Оскільки в умовах ринкової економіки ціна на продукцію - величина, що змінюється і залежить від умов постачання продукції, порядку розрахунків, репутації покупця, то виникла необхідності ввести коректувальне значення суми прибутку, обумовлене ціновою політикою підприємства.

Таким чином, виконана робота дозволяє зробити наступні висновки.

1. Інвестиційно-інноваційна діяльність промислових підприємств - це дії, спрямовані на здійснення капітальних вкладень з метою незначної зміни основних виробничих фондів і технології для випуску продукції з поліпшеними властивостями. Основним мотивом здійснення інвестиційної діяльності промисловими підприємствами є необхідність модернізації зношених основних фондів, у той час як рентабельність виробництва є чинником, що визначає можливість підприємства мати власні ресурси для інвестування.

2. Інвестиційно-інноваційна діяльність є однією з форм реальних інвестицій, займає проміжне становище між інноваційною діяльністю й інвестиціями екстенсивного розвитку. Метою її є реакція підприємства на вимоги ринку, і здійснюється вона переважно у виробничій сфері. Одиничним циклом інвестиційно-інноваційної діяльності промислового підприємства є здійснення інвестиційно-інноваційного проекту.

3. Здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності починається з установлення необхідних характеристик поліпшеної продукції, що визначають вимоги до устаткування для її виробництва. Потім аналізується наявне устаткування і розробляється план його модернізації. На підставі цих даних оцінюється необхідний обсяг фінансування, його джерела й інші економічні характеристики проекту. Характер розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності залежить від інвестиційно-інноваційного потенціалу, що являє собою сукупність виробничого й інноваційного потенціалу, який залежить від фінансових і трудових ресурсів, рівня розвитку науки, техніки, технологій, наявність необхідних матеріальних ресурсів.

4. Основними проблемами, що стримують розвиток інвестиційно-інноваційної діяльності на сучасному етапі, є: непогодженість законодавчих актів, відсутність взаємозв'язку між грошово-кредитною, бюджетно-фінансовою політикою і політикою економічного росту, нерозв'язаність проблем технологічного обміну, відсутність тісних зв'язків між наукою і виробництвом, недосконалість системи права інтелектуальної власності.

Література:

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития: (Исслед. предпринимат. прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры) / Пер. с нем. В.С. Автономова и др.; Вступ. ст. А.Г. Милейковского, В.И. Болекина; Общ. ред. А.Г. Милейковского. - М., 1982.

2. Портер М.Е. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів: Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. - 392с.

3. Кастельс М. Глобальный капитализм // Экономические стратегии. - 2000. - №3.4. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. - 2004. - № 4. - С. 4-14.

4.Нехаев С.А. Основные тенденции развития инвестиционного рынка в эпоху глобализации.// www.delovoy.spb.ru, 2000.

5. Амоша А.И. Стратегия совершенствования хозяйственного механизма в промышленности Украины // Экономическая наука современной России. -2001. - Экспресс-выпуск №2. - С. 112-118.

6. Шарп У., Александер Г., Бейли Д. Инвестиции. М.: Инфра-М, 1997

7. Инновационная модель развития: теория и практика нововведений /Под ред. Кравцовой В.И. - М.: Инфра-печать, 1998. - 192с. - К-2 [33С].