Проблеми визначення податкового коефіцієнта в Україні

Проблеми визначення податкового коефіцієнта в Україні

У статті розглянуті проблеми функціонування податкової системи України, пов'язані з використанням методів виміру податкового тиску, викладена методика обчислення податкового коефіцієнта в Україні, виконаний порівняльний аналіз загального рівня оподатковування в Україні і країн з розвинутою ринковою економікою, дане поняття ефективної ставки податку. Для оцінки рівня оподатковування підприємств запропонована методика розрахунку коефіцієнта продуктивності податку.

Сьогодні Україна має сформовану систему податків, стягування яких забезпечує регулярне надходження прибутків у бюджети всіх рівнів. Процес формування цієї системи розпочався одночасно зі становленням і розвитком ринкових відносин і передбачав зміну форм і відносин власності. Основним методом формування прибутків держави є податки. Це і визначає їхнє місце в ринковій економіці. Тобто податки - це не тільки метод формування бюджету, але ще й важель впливу на різні сторони діяльності їхніх платників. Створення податкової системи і податкова політика ведуться відповідно до основних положень, що відбивають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб така діяльність давала позитивні результати, потрібне наукове обґрунтування основ податкової системи і вивчення факторів, що впливають на рівень оподатковування суб'єктів господарювання. У цьому зв'язку особливої актуальності набуває аналіз показників податкового тягаря. Саме це є метою цієї роботи.

Податковий тягар як об'єктивне явище означає, що податки, за допомогою яких відбувається вилучення частини доходів економічних суб'єктів, деякою мірою обмежують їхню економічну свободу, а саме - виключають можливість вільного вибору цими суб'єктами варіантів альтернативного використання частини своїх доходів і стають тягарем для платників податків. Оскільки акумулювання державою доходів у вигляді податків є необхідною умовою виконання нею економічних функцій, остільки податковий тягар є явищем обов'язковим. Інша справа, яка податкове навантаження накладається державою на суспільство в цілому, а також на окремих його членів - незначна, помірна чи непосильна. Оптимальним можна вважати рівень податкового навантаження, що передбачає вилучення частини доходів економічних суб'єктів, що не перешкоджає їхньому ефективному індивідуальному розвитку, і водночас, що є достатнім для втручання держави в економічні процеси, необхідні для підвищення ефективності національної економіки в цілому.

Більшість підприємців вважають, що сучасна економічна ситуація в нашій країні не сприяє розвитку підприємницької діяльності, що важкий тягар податків приводить до таких негативних наслідків як зниження ділової активності суб'єктів підприємницької діяльності, “тонізація” економіки, відтік національних капіталів за кордон. Унаслідок цього знижуються надходження в бюджет, зростає соціальна напруженість у суспільстві.

Серед зарубіжних учених також безліч скептиків, що вважають, що податки не можуть істотно впливати на економічний ріст, оскільки існує ряд доказів того, що вплив зниження податків на економічні стимули буде незначним, або не зрозумілим за своєю спрямованістю, або уповільненим настільки, що може принести результати лише в довгостроковому періоді.

Однак деякі економічні школи, зокрема, кейнсіанці і прихильники теорії економіки пропозиції не тільки визнають істотний вплив податків на макроекономічні процеси, але і досліджували напрямки цього впливу.

Кейнсіанці проаналізували вплив податків на загальний обсяг виробництва і зайнятості в країні за допомогою зміни сукупного попиту. Причому, з їх точки зору, податки впливають на сукупний попит, насамперед, через зміни величини споживчих витрат.

Прихильники теорії економіки пропозиції розглядають вплив на сукупну пропозицію. Зокрема, вони вважають, що низькі граничні ставки податків сприяють накопиченням й інвестиціям, стимулюють найманих робітників до праці, а підприємців - до ризику.

Сучасні вчені, зокрема американський економіст А. Мардсен, проаналізував зв'язок економічного росту і рівня податків у 70-і роки ХХ ст. в 20-ти країнах. У 10 з них мали місце високі податки, а в 10 - низькі. В усіх країнах з низькими податками швидше зростала зайнятість, капітальні вкладення і продуктивність праці (у тому числі на державних підприємствах) і в цілому рівень економічного росту був більш високим. Більше того, якщо в державах з низькими податками інвестиції зросли приблизно на 9%, то в країнах з високими податками скоротилися в середньому на 0,8% [1].

Якщо це так, то який же рівень можна вважати оптимальним, зокрема для нашої країни? З математичною точністю його розрахувати навряд чи можливо. Цей рівень можна обчислити приблизно, з огляду на світовий досвід і особливості України. При цьому необхідно розробити систему показників, використання яких дозволить дати оцінку рівня оподатковування в країні.

У міжнародній статистиці для виміру загального рівня податкового тиску на економіку використовується податковий коефіцієнт (tax ratio), що розраховується як відношення суми сплачених податків, включаючи обов'язкові відрахування в державні соціальні фонди, до ВВП у ринкових цінах. При цьому обов'язкові відрахування в соціальні фонди враховуються при розрахунку податкового коефіцієнта на тій підставі, що в міжнародній статистиці вони розглядаються як податки, а не як звичайні страхові внески [2, с. 38].

В Україні замість податкового коефіцієнта, як правило, розраховується частка доходів зведеного чи державного бюджету у ВВП, що і розглядається як показник загального рівня податкового тягаря, хоча дійсно таким він не є. Міжнародні порівняння податкового тягаря на основі цього показника є некоректними, з одного боку, тому що доходи бюджету включають не тільки податкові надходження, з іншого боку, тому що вони не включають платежі в державні соціальні фонди.

Теоретичні основи сучасних наукових підходів до визначення ваги оподатковування на господарюючих суб'єктів, і встановлення оптимального податкового навантаження закладені в роботах сучасних зарубіжних економістів: Ш. Бланкарта [6], А. Лаффера, П. Самуельсона, Дж. Стігліца, В. Пушкарьової [8], Д. Чорниця, Т. Юткіної.

В Україні податковий коефіцієнт уперше був розрахований А.М. Соколовською [9] і В.П. Вишневським [5]. Вони визначили і перелік обов'язкових платежів, що повинні враховуватися при розрахунку податкового коефіцієнта відповідно до бюджетної класифікації і Закону України “Про систему оподатковування”. На їхню думку, у систему сплачених податків, крім податкових надходжень (код бюджетної класифікації 10000000), необхідно включати рентну плату, державний збір, єдиний збір, утримуваний у пунктах пропуску через державний кордон України, збір за використання радіочастотного ресурсу, цільові фонди, що відповідно до бюджетної класифікації не належать до податкових надходжень, однак Законом України “Про систему оподатковування” (стаття 14) включені до складу загальнодержавних податків і зборів, що є частиною податкової системи України. Окрім цього, у загальну суму сплачених податків необхідно включати платежі до Пенсійного фонду України, які відповідно до статті 14 входять до складу загальнодержавних податків і зборів, а також збори на обов'язкове соціальне страхування у Фонд соціального страхування України, на обов'язкове соціальне страхування з нагоди безробіття в Державний фонд сприяння зайнятості населення України і платежі у Фонд страхування від нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, що відповідно до Закону України “Про систему оподатковування” не вважаються складовою податкової системи, однак розглядаються в якості такої міжнародною статистикою.

Проведені на основі зазначених методичних підходів розрахунки податкового коефіцієнта в Україні в 1998-2003 рр. показали, що найвищого рівня він досяг у 1998 р. (35,2%). Протягом 1999-2001 р. податковий коефіцієнт знижувався, досягши у 2001 р. 28,7%. В останні роки спостерігалося його підвищення, наслідком якого стало наближення податкового коефіцієнта у 2003 р. до рівня 1998 р.

Частка ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет, по-перше, була істотно нижчою за податковий коефіцієнт (різниця між ними коливалася від 0,1 відсоткового пункту у 2000 р. до 7 відсоткових пунктів у 1998 р. і 5,7 відсоткового пункту в 2003 р.); по-друге, характеризувалася іншими тенденціями: у 1999 р. досягла найнижчого рівня; у 2000 р. набула максимальних значень (на досліджуваному інтервалі) унаслідок включення власних надходжень бюджетних установ і організацій до складу неподаткових надходжень бюджету; у 2001 р. знизилася (на 2 відсоткових пункти), а протягом 2002-2003 р. збільшилася, перевищивши в 2003 р. рівень 1998 р. (на відміну від податкового коефіцієнта).

Зниження у 1998-2001 рр. податкового коефіцієнта обумовлено зменшенням податкових надходжень у складі ВВП за рахунок податку на прибуток підприємств (на 1,5 відсоткових пункти), ПДВ (на 2,15 відсоткових пункти) і відрахувань у державні цільові бюджетні фонди (на 3,3 відсоткових пункти). Однією з головних причин такого зниження є зміни в національному податковому законодавстві. Зокрема, ліквідація фонду Чорнобиля у 1998 році, розширення можливостей для уникнення сплати податків шляхом одержання права на відшкодування ПДВ із бюджету незалежно від виконання суб'єктами підприємницької діяльності своїх зобов'язань, використання численних податкових пільг.

У 2002-2003 рр. спостерігається збільшення податкового коефіцієнта, насамперед, за рахунок росту надходжень з податку з доходів громадян, податку на прибуток підприємств, а також надходжень у державні цільові фонди. Отже, основна причина зміни податкового коефіцієнта полягає в підвищенні доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати.

Оцінити загальний рівень податкового тягаря можна шляхом зіставлення податкових коефіцієнтів в Україні і за кордоном (табл. 1).

Таблиця 1. - Загальний рівень податків у країнах - членах ОЕСР, % [2, с. 12-19].

Дані таблиці свідчать, що податковий коефіцієнт в Україні сьогодні приблизно відповідає значенню цього показника в різних європейських країнах у 1970 році. Так, найбільш низький податковий коефіцієнт у зазначений період мали такі держави, як Іспанія (17,2%), Греція (24,3%), Італія (27,9%). Середній показник країн-членів ОЕСР, що складає у 1970 р. 33,3%, в останнє десятиліття мав стабільну тенденцію росту, і у 1980 р. збільшився до 36,5%, у 1990 р. - до 41,9%. У 2002 р. податковий коефіцієнт уже дорівнював 42,2%, тобто зріс у порівнянні з 1970 роком на 8,9 відсоткового пункту. Основними факторами такого росту є збільшення ВВП на душу населення, ріст потреб держави в соціальних благах, що у період глобалізації обумовлений, насамперед, потребами світової економіки.

Податковий коефіцієнт, зафіксований в Україні в 2002 році на рівні 33,1% (табл. 2) свідчить про те, що, акумулюючи таку частину ВВП на даному етапі свого розвитку, наша держава неспроможна задовольнити потреби своїх громадян у суспільних благах. З іншого боку, в Україні спостерігається низький рівень ВВП на душу населення. Відповідно до розрахунків, зроблених доктором економічних наук Вишневським В.П., в Україні цей показник за 1999 рік склав 3,6 тис. дол., тоді як у розвинутих європейських державах він дорівнює в середньому 25,9 тис. дол. [5]. Отже, маючи низький рівень фінансування соціальних благ, що забезпечують суспільний прогрес, Україна обмежує свої можливості щодо поступального економічного і соціального розвитку.

На відміну від фактичного рівня податкового тягаря в Україні його потенційний рівень можна розрахувати за даними національних рахунків як частку чистих податків (без субсидій) у ВВП (при його первинному і вторинному розподілі (таблиця 2) .

Як свідчать дані таблиці 2, частка нарахованих податків у ВВП зменшилася з 43,7% у 1998 р. до 33,1% у 2002 р., тобто на 10,6 відсоткового пункту, а в порівнянні з 1996 р., коли вона досягла найвищого рівня - на 15,2 відсоткового пункту. Це обумовлено, насамперед, особливостями сучасної податкової і бюджетної політики, в основі якої лежить теза про необхідність зменшення державного втручання в економічне життя, збільшення власних фінансових можливостей виробників і споживачів.

Тягар окремих податків на економіку деякою мірою можна охарактеризувати за допомогою показника частки того чи іншого податку у ВВП, особливо, коли йдеться про порівняння між окремими країнами і відсутні інші, більш точні показники податкового тягаря. Зокрема, якщо з 1994 р. по 2003 р. частка податку на прибуток у ВВП знизилася з 11,9% до 5,01%, тобто більш ніж удвічі, однак і в 2003 р. залишалася в 1,7 разів більшою, ніж у країнах ОЕСР, це свідчить про зменшення тягаря цього податку, що все одно залишається вищим, ніж у розвинутих країнах.

Більш точним показником податкового тягаря є відношення сумарних надходжень того чи іншого податку до величини податкової бази. Цей показник одержав назву ефективної ставки податку, що, на відміну від стандартної ставки, відбиває величину не податкових відрахувань, а податкових надходжень на одиницю виміру не ідеальної (потенційної), а реальної податкової бази, що уже потенційної унаслідок виключення деяких об'єктів з оподатковування.

Таблиця 2. - Загальний рівень оподатковування в Україні, % до ВВП26]

Ефективна ставка податку може відрізнятися від стандартної внаслідок податкових пільг, застосування декількох (відмінних від стандартної) податкових ставок, наявності податкової недоїмки, ухилянь від сплати податку. Звідси важливим показником є відношення ефективної ставки податку до його стандартної ставки, що показує, на яку податкову базу поширюється стандартна податкова ставка, і фактично є сумарним показником результативності функціонування того чи іншого податку. З позицій виміру податкового тягаря цей коефіцієнт показує співвідношення реального (фактичного) і потенційного податкового тягаря.

Для податку на прибуток показником податкового тягаря є відношення сумарних надходжень податку до фінансового результату прибуткових підприємств; для ПДВ - відношення сумарних надходжень податку до кінцевих споживчих витрат домогосподарств; для податку на доходи фізичних осіб - відношення сумарних надходжень податку до суми доходів, з яких він сплачується.

Динаміка тягаря окремих податків в Україні в 1998-2003 рр. представлена в таблиці 3. Як свідчать дані таблиці, коефіцієнт продуктивності податку на прибуток, досягши у 1998 р. високого рівня - 91,3%, у наступні роки (аж до 2002 р.) характеризувався тенденцією до зменшення внаслідок зниження ефективності ставки податку з 27,4% у 1998 р. до 20,2% у 2001 р. Зниження податкового тягаря в цей період стало результатом збільшення недоїмки з податку на прибуток (з 1428,8 млн. грн. у 1998 р. до 2424,1 млн. грн. у 1999 р., тобто на 69,75%; і до 2658,3 млн. грн. у 2000 р., тобто на 9,75 % у порівнянні з 1999 р.), її списання і реструктуризації в 2001 р., але насамперед - більш високих темпів росту фінансового результату прибуткових підприємств у порівнянні з темпами росту надходжень податку на прибуток (1999 р. - 137,5% проти 111,6%; 2000 р. - 126,6% проти 121,2%; 2001 р. - 113,3% проти 107,6% відповідно).

Таблиця 3. - Динаміка тягаря окремих податків в Україні, 1998-2003 рр.

Збільшення податкового навантаження на фінансовий результат прибуткових підприємств (до оподатковування) у 2002 р. і 2003 р. обумовлено, насамперед, більш високими темпами росту надходжень податку на прибуток у зведений бюджет у порівнянні з темпами росту фінансового результату прибуткових підприємств (2002 р. - 113,5% проти 87,2%; 2003 р. - 140,8% проти 120,7% відповідно), а також збільшенням у загальній сумі прибуткових підприємств тих, у яких оподатковуваний прибуток перевищує фінансовий результат або внаслідок об'єктивних причин (кількісних характеристик постійних і тимчасових податкових різниць), або внаслідок штучного заниження чи зменшення масштабів об'єкта оподатковування, обумовленого посиленням контролю органів податкової служби за діяльністю підприємств, що декларують негативне значення об'єкта оподатковування.

Дійсно, у 2003 р. органами податкової служби виявлені штучно завищені збитки на суму 7,1 млрд. грн., унаслідок чого попереджене ухиляння від сплати податку на прибуток у наступних податкових періодах на суму 2,1 млрд. грн. (15,9% загальної суми надходжень податку в 2003 р.) [4]. Саме перевищенням фінансового результату прибуткових підприємств оподатковуваним прибутком, на наш погляд, тільки і можна пояснити той факт, що в 2003 р. ефективна ставка податку на прибуток перевищила його стандартну ставку (30,7% проти 30%).

Аналогічні тенденції характерні і для динаміки тягаря податку на додану вартість на кінцеві витрати домогосподарств. З 1998 р. по 2001 р. цей тягар знизився з 12,1% до 8,9%. Його зниження стало наслідком відставання темпів росту надходжень ПДВ від темпів росту споживчих витрат домогосподарств (1999 р. - 112,7% проти 120,7%; 2000 р. - 112,3% проти 129,5%; 2001 р. - 109,6% проти 120,7% відповідно), високих темпів росту суми отриманих пільг (1999 р. - 122,7%, 2000 р. - 128,2%; 2001 р. - 112,2%), що перевищує темпи росту надходжень ПДВ, списання і реструктуризації заборгованості по ПДВ у 2001 р. Важливим фактором зниження надходжень ПДВ і, відповідно, податкового тягаря, є ухиляння від сплати податку й одержання незаконного відшкодування ПДВ.

У 2002 р. частка ПДВ у кінцевих споживчих витратах домогосподарств збільшилася до 10,5%. Це стало результатом найвищих (на розглянутому інтервалі) темпів росту надходжень ПДВ (130,2%), що істотно перевищили темпи росту кінцевих споживчих витрат домогосподарств (110,3%). Важливим фактором збільшення надходжень ПДВ у бюджет стало введення обмежень на використання векселів при імпорті, що в першу чергу сприяло зниженню масштабів ухиляння від сплати податку. У результаті обмежень суми ПДВ, сплачені в бюджет коштами з завезених на територію України товарів, збільшилися з 3,7 млрд. грн. у 2001 р. до 6,8 млрд. грн. у 2002 р., чи на 81,8%, тоді як суми ПДВ, сплачені шляхом видачі податкового векселя зменшилися з 5,9 млрд. грн. до 3,1 млрд. грн., або на 47,8%.

Наступним важливим фактором збільшення надходжень ПДВ стало невиконання державою вимог на відшкодування податку, що призвело до зростання бюджетної заборгованості у ПДВ. В умовах збільшення сум ПДВ, заявлених до відшкодування, до 16,6 млрд. грн. у порівнянні з 15,4 млрд. грн. у 2001 р., фактично в 2002 р. було відшкодовано 13,8 млрд. грн. проти 15,0 млрд. грн. у 2001 р. Таким чином, вимоги на відшкодування переплачених сум податку в 2002 р. були задоволені усього лише на 83,6%.

У 2003 р. частка ПДВ у кінцевих споживчих витратах домогосподарств впала до найнижчого (на розглянутому інтервалі) рівня - 8,4%. Її падіння стало наслідком зниження темпів росту надходжень ПДВ до 93,5% при одночасному підвищенні темпів росту кінцевих споживчих витрат домогосподарств (116,9%). У свою чергу, основною причиною зменшення надходжень ПДВ у бюджет стало збільшення на 75,1% (у порівнянні з 6,6% у 2002 р.) суми відшкодування податку. При цьому вимоги на відшкодування поточного року виконані на 100,6%, що свідчить про використання надходжень 2003 р. для погашення заборгованості по бюджетному відшкодуванню минулих років [2, с.241].

Становить інтерес порівняння коефіцієнтів продуктивності двох податків - податку на прибуток і ПДВ. Як свідчить таблиця 3, коефіцієнт продуктивності податку на прибуток істотно перевищує відповідний коефіцієнт, що характеризує продуктивність ПДВ. Основною причиною цього є те, що в загальній сумі податкових пільг, наданих юридичним особам, переважають пільги по ПДВ (більш 80%), які істотно звужують базу оподатковування і призводять до значного відхилення фактичного податкового тягаря від потенційного (ефективної ставки податку від стандартної ставки).

Таким чином, методика обчислення рівня оподатковування, наведена у статті, може бути використана при проведенні аналізу податкового навантаження в Україні, хоча в цілому розраховані показники є усередненими показниками податкового навантаження від окремих податків. У різних галузях ці показники можуть істотно відрізнятися, що свідчить про нерівномірний розподіл податкового тягаря, що, як уже відзначалося, підсилює його вагу.

Література

1. Руководство по статистике государственных финансов / Международный валютный фонд. - Вашингтон, 1985. - С. 156-166.

2. Бюджетна політика у контексті соціально-економічного розвитку України: у 6 т. Т.3: Розвиток системи податків як основи зміцнення державних фінансів: Монографія / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. - К.: НДФІ, 2004. - 308 с.

3. OECD in Figures. Statistics on the member countries. - OECD Observer.2003.

4. Боєнко Л. Економічні важелі наповнення бюджету // Вісник податкової служби України. - 2004. - № 10. - с. 12.

5. Вишневский В.П., Веткин А.С. Уход от уплаты налогов: теория и практика: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-ти. - Донецк, 2003. - 228 с.

6. Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С.І. Терещенко та О.О. Терещенко; Передмова та наук. ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 2000. - 654 с.

7. Луніна І.О. Державні фінанси України у перехідний період.-Х.: Форт, 2000.-296 с.

8. Пушкарева В.М. Содержание и принципы построения налоговых систем // Финансы. - 2001. - №10. - С.61-63.

9. Соколовська А.М. Податкова система держави: теорія і практика становлення. К.: Знання-Прес, 2004. - 454 с.