Фінансова діяльність спільних підприємств в Україні

До того ж, діяльність крупних фірм при виборі даного виду стратегічних дій передбачає проведення інноваційної діяльності. Цей вид діяльності має, в свою чергу, свою особливу стратегію. За ознакою важливості і впливу на ефективність підприємництва стратегія науково-технічної діяльності заслуговує на окрему і детальну характеристику. Передусім зазначимо, що стратегія діяльності у сфері НДДКР охоплює чітко визначені складники:

- технологічне прогнозування (планування);

- раціоналізація структури за застосовуваними видами;

- адаптація управління НДДКР до сучасних вимог;

- можливі напрямки (компоненти) стратегії НДДКР фірми.

Технологічне прогнозування має на меті отримання відповідними менеджерами фірми нової інформації щодо очікуваних новацій технолого- технічного характеру, технологічних проривів у тій або іншій сфері продукування виробів. Прогноз (план) науково-технічного розвитку фірми насамперед має концентруватися на такому важливому аспекті стратегії НДДКР, як обгрунтований розподіл усіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками і технологічною підготовкою фірми. Треба звернути увагу на галузеву приналежність фірми. Якщо в традиційних галузях економіки витрати на науково-технічну діяльність не перевищують 1--2 % загальних витрат, то у пріоритетних галузях вони можуть сягати 6--7 %.

Структура НДДКР є одним з важливих елементів стратегії технічного розвитку фірми. Об'єктами аналізу й обгрунтування мають бути: по-перше, збалансованість пропорції за обсягом між науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами; по-друге, співвідношення між проведенням власних НДДКР у повному обсязі, участь у міжфірмовому співробітництві і кооперації або придбання ліцензій за кордоном з метою технологічного переоснащення виробництва.

Управління НДДКР має бути адекватним реалізації відповідної стратегії технічного розвитку фірми. До вимог, що ставляться до системи управління

НДДКР на сучасному етапі господарювання, належать: гнучкість і можливість швидкої адаптації до нових умов діяльності, вміле використання науково- технічного потенціалу, наявність жорсткого контролю за строками і ефективністю виконання робіт.

Складність розробки подібної стратегії полягає у поєднанні інноваційного процесу з інвестиційним циклом.[5]

4. АУДИТ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Законом України "Про іноземні інвестиції" та Декретом Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" регулюється створення та функціонування спільних підприємств (СП). У Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності. Специфіка діяльності спільних підприємств визначає ряд особливостей щодо організації і ведення бухгалтерського фінансового обліку, а отже, і аудиту. Спільним підприємствам надано право вводити в план рахунків бухгалтерського обліку необхідні для відображення специфічних операцій допоміжні синтетичні рахунки, вносити зміни чи доповнення у форми фінансової звітності.

У законі про облік і звітність також підкреслено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яких відповідно до законодавства звільнено від обов'язкового обліку доходів і витрат, не ведуть бухгалтерського обліку і не подають фінансової звітності.

Основним завданням аудиту є перевірка дотримання законодавства та нормативно-правових актів з питань фінансово-господарської діяльності спільних підприємств з урахуванням особливостей їхньої роботи. Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" спільні підприємства підлягають обов'язковому аудиту не рідше ніж раз на рік.

Аудитори з'ясовують, чи визначають установчі документи спільного підприємства порядок амортизаційних відрахувань, покриття збитків, поповнення статутного капіталу, розподілу прибутків, порядок створення і використання різних видів власного капіталу. Тому аудитору слід вивчити статут, договір, протоколи засідання правління спільного підприємства, виписки банку, документи, регістри бухгалтерського фінансового обліку, Головну книгу, баланс тощо. Особливу увагу слід приділяти правильності проставлення кореспондентських рахунків (бухгалтерських проводок) щодо внесків у статутний капітал.

Як правило, у складі внесків іноземних учасників спільних підприємств переважають машини і обладнання, комп'ютерна техніка, право на промислову технологію і т. ін. У вітчизняного учасника основна частка внеску припадає на грошові кошти, вартість будинків, споруд і прав користування будинками. Тому аудитор перевіряє документи, які підтверджують внески засновників у статутний капітал, зокрема: виписки банків з прикладеними до них документами (копіями платіжних доручень), акти приймання-передання основних фондів, рахунки, товарно-транспортні накладні (щодо основних засобів), акти на приймання матеріалів, накладні. Таким чином, на кожний окремий внесок має бути документ із посиланням у ньому на участь у формуванні статутного капіталу.

Ретельної перевірки потребують внески в статутний капітал нематеріальних активів (права на винаходи, права на користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об'єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл тощо). Перевірці підлягають також документи з описанням, наприклад, програми для комп'ютерів з обов'язковим додатком до них акта приймання-передання із зазначенням дати і вартості.

Після того, як в обліку будуть відображені внески учасників, на рахунку 40 "Статутний капітал" сальдо має відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах підприємства.

Для перевірки правильності відображення внесків учасників необхідно вивчити бухгалтерські записи за кредитом рахунка 46 "Не-оплачений капітал" з дебету рахунків 10 "Основні засоби", 12 "Нематеріальні активи", 20 "Виробничі запаси", 31 "Рахунки в банках", зокрема 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті" тощо.

Важливим питанням аудиту є перевірка правильності обчислення собівартості на спільних підприємствах. Для цього аудитор перевіряє обґрунтованість включення окремих видів затрат у собівартість. У даному випадку аудитору слід керуватися П(С)БО 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Відповідно до цього Положення витратами звітного періоду визначено або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Аудитор перевіряє правильність оцінки собівартості продукції. Згідно з вищевказаним Положенням, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включено вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включено заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, що не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Аудитор перевіряє також законність включення в собівартість інших статей видатків: страхових виплат, видатків на рекламу; видатків, пов'язаних з участю спільного підприємства у виставках і ярмарках на території України і за кордоном; витрат, пов'язаних з експортом продукції (робіт, послуг); видатків, пов'язаних з відрядженнями за кордон для вирішення питань виробничої і комерційної діяльності, видатків щодо оплати аудиторських послуг; нестач цінностей у виробництві й на складах і втрат від псування цінностей, коли не встановлені винні особи.

П(С)БО 16 "Витрати" передбачено, що втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

Ґрунтовному аналізу підлягають такі видатки, як оплата за наймання житлових приміщень і за комунальні послуги; відрахування власника патентів, що використовуються спільним підприємством; витрати і втрати, які відносяться на рахунок прибутків і збитків (суми сумнівних боргів щодо розрахунків з іншими підприємствами); збитки, які виникають під час продажу і передачі основних засобів і нематеріальних активів іншим організаціям; негативні курсові різниці за валютними рахунками й операціями з іноземною валютою. Аудиторській перевірці підлягають також суми прибутку, спрямовані відповідно до установчих документів або за рішенням ради спільного підприємства на створення окремих видів власного капіталу, необхідних для розширення діяльності СП і соціального розвитку його колективу. Зокрема, досліджують рахунки 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді", 42 "Додатковий капітал", 43 "Резервний капітал", 45 "Вилучений капітал".

Рахунок 42 "Додатковий капітал" призначено для узагальнення інформації про суми, на які вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. На рахунку 45 "Вилучений капітал" ведеться облік вилученого капіталу в разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо.

Під час аудиторської перевірки господарської діяльності СП необхідно враховувати особливості відображення операцій у бухгалтерському фінансовому обліку і фінансовій звітності. Так, величина статутного капіталу СП визначається статутними документами при його створенні і є незмінною до того часу, поки не будуть внесені зміни до статуту СП.

Під час аудиту зносу майна СП слід мати на увазі, що нарахування зносу основних фондів у обліку необхідно відображати на дебеті рахунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" і кредиті рахунка 13 "Знос необоротних активів".[2]

5. СТАТИСТИЧНІ ДАНІ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

В умовах суверенного економічного розвитку необхідність утворення і диверсифікації діяльності спільних підприємств в Україні диктується такими головними факторами. По-перше, поглибленням загальносвітових процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації і глобалізації виробництва товарів і послуг, фінансово-кредитних відносин і створення на цій основі глобальних і регіональних економіко-технологічних систем і структур, По-друге, переходом до відкритої економічної системи, яка об'єктивно повинна залучати щоразу більше світогосподарських факторів і джерел для власного прогресивного розвитку. По-третє, потребами розв'язання завдань щодо ринкового реформування економіки, створення конкурентного середовища, подолання кризових явищ (насамперед в інвестиційно-виробничій сфері), структурної перебудови, удосконалення торговельних і платіжних відносин України із зарубіжними партнерами тощо.

Сьогодні СП функціонують переважно у таких галузях, як внутрішня торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і металообробка (12,8%), чорна і кольорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля (4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна промисловість (3,9%), будівництво (3,7%). Найбільша кількість СП зосереджена у м. Києві, Львівській, Одеській, Дніпропетровській, Закарпатській областях. Питома вага внесків іноземних інвесторів у статутні фонди СП оцінюється у 80% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.

Іноземні інвестиції у формі СП розподіляються за регіонами України вкрай нерівномірно. Зокрема, можна виділити регіони, де обсяг іноземних інвестицій в СП досягає значення 100 млн. дол. В цілому на основі означених тенденцій щодо розмірів іноземних капіталовкладень у рамках СП можна зробити висновок про інвестиційну привабливість різних регіонів України.

На основі інформації Держкомстату України розраховано показники, що відображають розподіл СП за галузями народного господарства (таблиця 5. 1).

Таблиця 5.1 - Розподіл спільних підприємств України за галузями народного господарства

Найбільше спільних підприємств функціонує у промисловості - 1828, або 1/4 від їх загальної кількості, у торгівлі й громадському харчуванні - 3076 (42,8%) і будівництві - 584 (8,1%). Відносно низького залишається питома вага спільних підприємств, що функціонують у сільському господарстві, хоча потенційні можливості даної галузі оцінюються як досить високі.

Певний інтерес викликає також питання кадрового забезпечення СП України. Як показала практика, співвідношення між іноземними й українськими громадянами в СП схиляється в бік українського персоналу - в середньому на таких підприємствах працює 85% українців. При проведенні своїх операцій в Україні вищий керівний склад СП орієнтується на локальні трудові ресурси, оскільки:

а) ціна української робочої сили значно нижча, ніж у країнах із розвинутою економічною системою;

б) кваліфікація українських фахівців не поступається перед західними спеціалістами (хоча іноді корисно проводити тренінги на базі спеціальних методик для підвищення кваліфікації);

в) українські фахівці знають місцеві особливості роботи, включаючи локальну культуру;

г) український персонал має зв'язки з потенційними клієнтами на внутрішньому ринку і т. ін.

Але існують і деякі проблеми, оскільки переважній кількості працівників властиві такі риси, як необов'язковість, відсутність порядності та ділової етики, невміння й небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності, жадоба до легких грошей тощо.

Керівний склад СП становлять в основному чоловіки середнього віку з базовою технічною, рідше економічною освітою, але з високим досвідом господарської діяльності. Спільні підприємства використовують і молодих перспективних українських менеджерів. Як правило, при відборі важливими критеріями є: успіхи в навчанні (перевага віддається випускникам бізнеснапрямків, менеджменту й маркетингу), знання англійської (при володінні кількома мовами рейтинг спеціаліста значно підвищується), громадська активність, комунікабельність та задатки лідера. Особлива перевага надається фахівцям, які володіють знанням комп'ютера. Досвід роботи в СП розцінюється як перевага і теж підвищує загальний рейтинг фахівців.

Саме ринкове оточення ведення бізнесу провокує прийняття нових методів і стилів керівництва СП. У сучасній Україні спостерігається піднесення "школи людських відносин", яка досліджує проблеми мотивації поведінки фахівців та управлінців. Експерти оцінюють соціально-психологічні наслідки організаційних змін і дають рекомендації з удосконалення методів управління, стратегії та структури, які стимулювали б спільні зусилля персоналу. Зростання економічної вигоди досягається не лише нарощуванням капіталовкладень, а й за рахунок інвестування у соціальну інфраструктуру. Причиною плинності кадрів часто є те, що вищий керівний склад СП не використовує належним, чином у своїй діяльності соціально-психологічні підходи управління. Звільнення кваліфікованого українського фахівця завжди розцінюється як втрата для СП, оскільки в того підприємством були вкладені інвестиції, якими зможе скористатися інше підприємство - можливо, конкурент.

Аналіз критеріїв мотивуючої організації праці українських менеджерів у СП дозволив виділити такі їхні групи: фінансова винагорода, можливість контактувати з партнерами за кордоном (стажування, тренінги і т. ін.), придбання нових знань та навичок, осмисленість праці, значимість власної точки зору, відображення своєї точки зору в політиці підприємства, прагнення і визнання успіху, відповідальність за делегування повноважень від вищого керівництва. Іноземні партнери найбільше цінують такі якості в українських партнерах: ділові зв'язки (100%), ділові якості (90%), імідж фірми (40%), персональні якості - порядність, чесність, добросовісність, контактність, професіоналізм (30%), фінансовий стан (20%), знання української мови (10%), місцезнаходження майбутнього СП (10%). При цьому іноземці вважають, що для українських колег найпривабливішими є такі фактори: фінансовий стан (90%), ділові зв'язки (70%), престиж іноземної фірми (60%). Вихід на західні ринки назвали тільки 10% опитаних.

В цілому розвитку українсько-зарубіжних СП притаманні: висока динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація, як за кількістю країн-партнерів, так і за розподілом по областях України. В умовах трансформації економічної системи, коли можливість швидких економічних маневрів відносно обмежена, важливого значення набуває оцінка результативності та потенційних можливостей спільних підприємств з точки зору вплину на розв'язання завдань, які офіційно визнані пріоритетними для іноземного інвестування: виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя населення; структурна перебудова економіки на основі технологічного оновлення виробництва; подолання залежності від імпорту. Світовий досвід свідчить, що найбільш конкурентноздатні у міжнародному масштабі корпорації переважно орієнтовані на використання глобальних експортних стратегій. За відсутності виваженої системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (у якій обов'язково мають бути присутні певні елементи протекціонізму для захисту вітчизняного товаровиробника) така орієнтація залишиться домінуючою і в майбутньому. Отже, освоюючи український ринок, іноземні інвестори насамперед будуть націлені на збут своєї продукції в цій країні. Стосовно ролі СП у процесах структурної перебудови слід зазначити, що потенціал масштабної участі іноземних фірм у технологічному оновленні виробництва об'єктивно стримується яскраво вираженою інтернатською (внутрішньою) орієнтацією їх Інвестиційної поведінки. Як показує аналіз діяльності українсько-зарубіжних СП, переважає їх орієнтація на досягнення таких цілей:

- поставка виробів (комплектуючих) іноземних фірм з наступним їх складанням (замість налагодження виробництва високотехнологічних товарів);

- використання виробництв, які володіють певними технологічними перевагами і перспективними напрацюваннями (можливий відтік вітчизняних винаходів у разі неналежного їх правового захисту);

- створення підприємств, що забезпечують іноземним фірмам доступ до науково-технічного потенціалу українських підприємств (такі СП відіграють роль одностороннього каналу передачі технології - від місцевого учасника до зарубіжного).

Розглядаючи роль спільних підприємств у розвитку зовнішньої торгівлі, слід зазначити, що структура експортно-імпортної діяльності українське-зарубіжних СП фактично дублює традиційну структуру зовнішньоторгових операцій. А тому проблема подолання залежності від імпорту за допомогою СП все ще залишається актуальною.

Іноземні інвестиції, як відомо, можуть відігравати велику роль у приватизації економіки. Проте в Україні цього не сталося. Протягом 1993-1994 рр., коли приватизаційні процеси охопили майже усі ланки народного господарства (урядом були розроблені переліки підприємств, приватизацію майна яких доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій), зафіксовано лише кілька відповідних приватизаційних угод (тютюнові фабрики у Кременчузі, Прилуках, Львові, Черкасах, м'ясокомбінат в Одесі, Укррічфлот). У 1995-1996 рр. прикладами таких угод можуть слугувати Тростянецька кондитерська фабрика "Україна" (80% статутного фонду належить швейцарській компанії «Kraft Jakobs Sushard») та хімічне підприємство "Азот" (30% статутного фонду належить компанії "Thermosyntex" з Ліхтенштейну). В той же час за даними Світового Банку кількість приватизаційних угод за участю іноземного капіталу в інших державах постсоціалістичного простору становила: у Польщі - 108, Китаї -87, Угорщині - 81, Болгарії - 47, Естонії - 41, Румунії - 26, Росії - 21, Литві - 20.

Таким чином, спільні підприємства, незважаючи на покладені на них надії, поки що суттєво не впливають на стан національної економіки України, а, навпаки, безпосередньо відчувають на собі усі проблеми (політико-правові, організаційно-структурні, економічні, соціально-психологічні та ін.), породжені етапом ринкової трансформації.[8]

ВИСНОВКИ

Вивчаючи стан міжнародного спільного підприємництва на Україні наприкінці двадцятого сторіччя, можна зробити висновки про те, що у цієї сфери міжнародного співробітництва все попереду. До такого результату підводять нас як широкомасштабні інтеграційні процеси в межах всього світу, так і наші нагальні внутрішні потреби у припливі іноземних капіталів.

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.

Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.

Ефективність функціонування економіки починається з ефективності у діяльності підприємств. Саме тому необхідним є дослідження цих суб'єктів економічної діяльності на рівні визначення їх результативності.. Визначення ефективності у минулому періоді, аналіз ризиків та загроз з боку конкурентів допоможе запобігти подібним негараздам трапитися в майбутньому. Хоча, звісно як і у кожній справі, при створенні СП виникають певні негативні моменти, як розбіжності цілей інвесторів з пріоритетами держави, розвиток монополізму в галузях тощо, але вони наближають Україну до міжнародного процесу інтеграції, а це досить приваблива річ, щоб за неї поборотися.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. О.О. Терещенко, Я.І. Невмержицький, А.П. Куліш, 2006

2. Ковалев В.В., Евстигнеев Е.Н., Соколов В.Я. Организация бухгалтерского учета на совместных предприятиях. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 350с.

3. Лук'яненко Д.Г., Білошапка В.А., Пестрєцова О.І. Спільні підприємства в Україні: організація і умови ефективного розвитку: Підручник / За ред. Д.Г.Лук'яненка. - К.: Хвиля-Прес, 2004. - 197 с.

4. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472 с.

5. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: «Центра навчальної літератури», 2004. - 376 с.

6. Чухно С.Г. Меры по оптимизации функционирования совместных предприятий в Украине// Наукові праці Донецького національного університету. Серія: Економічна.-Донецьк, 2004

7. Пешко А. Спільні підприємства як форма прямого іноземного інвестування/А. Пешко, Г.Назаренко//Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - К., 2006

8. http://www.ukrstat.gov.ua/

9. Организация предпринимательской деятельности: Учебное пособие/Под ред. А.С. Пелиха, 2002.-336с.

10. Сберегаев Н.А. Внешнеэкономическая деятельность предприятий: Учебное пособие.-М: Колос, 2000, 152с.

11. Грещак М.Г. Экономика предприятия: Ученик/М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко; под ред.. С.Ф. По кропивного.- К.: КНЭУ, 2003.-608с.