Кредит в ринковій економіці

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Гроші та кредит»

З теми: «кредит в ринковій економіці»

План

1. Необхідність та передумови формування кредитних відносин

2. Теоретичні концепції кредиту

3. Сутність кредиту

3.1 Основні ознаки кредиту

3.2 Структура кредиту

3.3 Стадії та закономірності руху кредиту

3.4 Позичковий процент

3.5 Основні принципи кредиту

4. Критерії класифікації, загальна характеристика форм та видів кредиту

5. Функції та роль кредиту в ринковій економіці

6. Економічні межі кредиту

7. Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці

1.Необхідність та передумови формування кредитних відносин

В найбільш загальному визначенні кредит це передача вартості в тимчасове користування.

Кредит виник для полегшення продажу товару на умовах відстрочки платежу за наявності довіри продавця до покупця. Розвинувся кредит на основі функції обігу грошей як засіб обігу; пізніше виникла потреба в сферах виробництва та споживання.

Внаслідок спеціалізації товаровиробників та кооперування суспільного виробництва в межах однієї країни та у всьому світі кредит став інструментом, що забезпечує суспільне відтворення шляхом запобігання порушення фінансове -- господарської діяльності певної ланки товарне - грошових відносин в системі обороту фондів: товаровиробників, продавців, споживачів. Зважаючи на циклічність виробництва, його оновлення та розширення, організацію нового господарства, задоволення населенням споживчих цілей, виконання державою передбачених програм при недостатності коштів потребується залучення додаткових ресурсів. Гроші при цьому реалізують функцію міри вартості, засобів обігу та платежу.

Специфічними чинниками, що деталізують необхідність кредиту, передумовою виникнення кредитних відносин виступають:

наявність тимчасово вільних вартостей у грошовій чи товарній формі у одних юридичних чи фізичних осіб та потреба в їх залученні іншими;

довіра ( "сгеditum" - lаt) - фундамент кредитних відносин, як правило, підкріпляється певними гарантіями позичальника чи третьої особи перед кредитором;

збіг економічних інтересів суб'єктів кредитної угоди щодо параметрів: розмір, термін позички; величина оплати за користування і порядок її оплати;

здатність сторін угоди нести майнову відповідальність за виконання взятих зобов'язань;

отримання позичальником регулярних доходів та можливість ними розпоряджатися.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, передумовою є наявність доходів, конкретними причинами виступає коливання потреби в коштах та джерелах їх формування.

2. Теоретичні концепції кредиту

Розвиток кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства все більше привертає до себе увагу науковців. На сьогодні провідними теоріями кредиту визнаються натуралістична та капіталотворча.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту стали англійські економісти А. Сміт і Д. Рікардо. Основними положеннями теорії виступають:

· об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі, тобто не в грошовій;

· кредит - це форма руху матеріальних благ на умовах їх перерозподілу;

· позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

· банки є лише посередниками в кредиті;

· пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Погляди натуралістів розвивали відомі економісти К. Маркс, Ж. Сей, А. Маршал. Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники визнали зв'язок кредиту з процесами виробництва до того ж виходили з первинності виробництва; кредит не створює реального капіталу; кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Однак, зростання ролі кредиту та банків у розвитку виробництва, використання їх у державному регулюванні економіки послабили натуралістичну теорію кредиту; на її зміну прийшла капіталотворча, основними положеннями якої є:

ь кредит е безпосереднім капіталом, його розширення пояснює нагромадження капіталу;

ь банки не тільки посередники в кредиті, але й творці капіталу бо виступають " фабрикою " грошей;

ь активні операції банків щодо пасивних, є первинними.

Представники капіталотворчої теорії визначали активізуючу роль кредиту в розвитку економіки, неоднозначно відносилися до експансійної кредитної політики. Сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається на шляху синтезу ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

За своєю сутністю та механізмом впливу на й процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій.

3. Сутність кредиту

3.1 Основні ознаки кредиту

Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних вартостей ( в грошовій чи товарній формі ) на засадах зворотності в установлений термін, платності та добровільності.

Єдиного визначення кредиту немає, але у всіх випадках основними ознаками кредиту є:

1. економічна самостійність учасників кредитних відносин;

2. добровільність, рівноправність та взаємна вигода, що зумовлює розвиток кредиту на ринкових засадах;

3. власником цінностей залишається кредитор, позичальник лише має право розпоряджатися ними на період обумовленого терміну.

4. Захист інтересів кредитора є більш пріоритетним, ніж інтересів позичальника;

5. кредитні відносини виникають у зв'язку з рухом вартості на зворотних засадах, рух вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента, що робить позицію кредитора більш ризиковою. Для захисту своїх інтересів кредитори мають переважні права при визначенні доцільності, розміру плати за кредит;

6. кредиту притаманна платність; плата узгоджується між сторонами, повертається кредиторові і використовується ним для покриття витрат від кредитних операцій та збитків в разі неповернення позички, як джерело кредиту. Платність - видова ознака кредиту, як економічної категорії;

7. кредитні відносини на мікрорівні є обмеженими в терміні, на макрорівні підтримується безперервно забезпечуючи безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення. Кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб'єктів і мають характер загальносуспільних;

8. безперервність та платність кредитних відносин забезпечують зростання вільних вартісних ресурсів, їх капіталізацію; формується позичковий капітал.

Кредит має спільні риси з іншими економічними категоріями: грошима, фінансами, торгівлею, процентом, товаром - це вартісні категорії, обслуговують рух вартості в процесі відтворення; відрізняються функціональними призначеннями, що визначає специфіку руху вартості та економічних відносин між суб'єктами різних сфер відтворюючого процесу. Економічні категорії тісно переплітаються.

Сутність кредиту виражається його структурою та специфікою дії окремих елементів між кредитором та позичальником через стадії руху та методом кредитування.

3.2 Структура кредиту та функції її елементів

Структуру кредиту представляють суб'єкти - кредитор та позичальник і об'єкт. Кредитори - суб'єкти, які мають свої власні ( чи в розпорядженні) вільні вартості і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Задачами кредиторів є акумуляція вартості, їх ефективне розміщення, що забезпечує повернення в передбачений термін та з нарощеною вартістю, узгодження параметрів кредитної угоди та оперативний контроль за їх дотриманням.

Позичальники - це учасники кредитних відносин, які потребують додаткових коштів. Вони е ініціаторами кредитних відносин, але не можуть вийти за межі умов, передбачених угодою; їх задачами є : визначення цілей, обсягів залучення коштів, окреслення умов їх руху, використання та своєчасне повернення зі сплатою процента.

Кредиторами та позичальниками можуть бути юридичні особи, фізичні, суспільні організації, уряд, що набувають цей статус добровільно на договірних засадах. Суб'єкти кредитних відносин повинні бути юридично самостійними, економічно незалежними, здатними нести майнову відповідальність перед партнером, взаємозацікавлені у співробітництві, мета якого - одержання прибутку.

Кредит - економічна й юридично-правова категорія. В умовах, коли і банки, і підприємства, яких вони обслуговували знаходились у державній власності, юридично - правовий аспект кредиту переважав над економічним.

0б”єктом кредиту виступає позичкова вартість, як специфічна частка вартості. Вона виступає як нереалізована вартість, бо вивільнена вартість уповільнює рух, не залучається її власником в новий господарський цикл. Через кредит вартість залучається до потреб виробництва та обігу. Позичкова вартість характеризується додатковою споживчою вартістю, що прискорює відтворювальний процес. Важливою рисою позичкової вартості є її авансуючий характер, бо приносить дохід позичальнику в його господарюванні, що й є для нього метою кредиту. Авансування в умовах кредиту можливе тільки через поверненість та збереження права власності кредитора. Фундаментальною властивістю об'єкту кредиту виступає збереження її вартості, що досягається в процесі її використання в господарстві позичальника.

Розглянута структура кредиту характеризує його цільність, включає кредитора, позичальника, позичкову вартість.

В визначенні кредиту позичкова вартість перерозподіляється на певних засадах, здійснює рух, що є основою кредиту.

3.3 Стадії та закономірності руху кредиту

Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позичкової вартості, що наочно доцільно розглянути на мікрорівні. Економічною основою руху є виділення окремих стадій в сфері розширеного відтворення від процесу виникнення кредитних відносин до повернення позиченої вартості до свого власника (кредитора). Етапами відтворювального руху кредиту є: формування вільної вартості у кредитора > розміщення у позички > одержання додаткових коштів позичальником > їх використання > вивільнення коштів з обороту позичальника > повернення позичальником вартості кредитору та сплата проценту.

Швидкість руху коштів на різних стадіях та наявність усіх стадій залежить від мети кредитування.

Зміна маси кредитних ресурсів та кредитних вкладень впливає на пропозицію грошей і через неї - на загальну кон'юнктуру ринку і розвиток економіки. Основними закономірностями руху вартості коштів на мікрорівні є:

ь зворотність руху вартостей;

ь тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, що визначається тривалістю кругообігу його капіталу;

ь збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі;

ь залежність маси наданої позички від наявності обсягів вільних коштів.

На макрорівні закономірності руху кредиту проявляються наступним чином:

ь кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП;

ь загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються;

ь зворотність і платність кредиту забезпечує переміщення вільної вартості з сектора домашніх господарств у сектор фірм;

ь платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам спонукають спрямування коштів з низькорентабельних галузей і секторів економіки в високорентабельні, що відбувається під економічним примусом і визначає його важливу роль у забезпеченні економічного росту.

Закономірності руху кредиту вимагають від його суб'єктів будувати свої відносини з їх урахуванням, що забезпечується дотриманням певних принципів, які виробила світова практика.

3.4 Позичковий процент

Позичковий процент - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами, їх ціною; є економічною категорією.

Джерелом сплати проценту є прибуток, що його отримує позичальник; його кількісним показником - норма процента або процентна ставка, яка визначається відношенням суми річного доходу на позичений капітал до суми позичкового капіталу.

Середня норма прибутку є максимальною межею для норми проценту: мінімальна повинна задовольняти кредитора (покривати витрати кредитора і приносити йому хоча б мінімальний доход).

На розмір процентної ставки впливають макроекономічні чинники : попит та пропозиція на кредитні ресурси, рівень інфляції, рівень облікової ставки центрального банку; мікроекономічні: розмір кредиту, термін користування кредитом, рівень ринку. Отже, динаміка норми позичкового проценту визначається ринковим механізмом і залежить від державного грошово-кредитного регулювання економікою.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.

Від кредитних операцій кредитор одержує маржу - різницю між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси.

Збереження позичкового капіталу є проблемою в період інфляції, що зменшує реальну вартість коштів. Розрізняють номінальну процентну ставку (її рівень склався на ринку) і реальну (скорегована на рівень інфляції). Для збереження позитивної реальної процентної ставки використовують “плаваючі” процентні ставки, надають короткострокові кредити, надають їх під високі процентні ставки.

Позичковий процент сприяє ефективному використанню кредитних ресурсів, залученню грошових ресурсів в обіг.

3.5 Основні принципи кредиту

Визначення кількості принципів та їх сутності різними авторами трактуються по- різному.

Основними принципами кредиту є :

цільове призначення позички - проведення аналізу його дозволяє визначити можливість забезпечення кожною із сторін своїх інтересів;

строковість позички випливає з цільового призначення позички, наявності вільних коштів у кредитора; слугує умовою формування кредитних відносин;

забезпеченість, як захист кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником. В якості забезпечення виступає майно, фінансові зобов'язання, зобов'язання третьої особи. Розмір майнового забезпечення та його характерні ознаки повинні в часі і обсягах задовольняти повернення передбаченої реальної вартості кредитору. Забезпечення дозволяє кредиторові уникнути кредитного ризику, але це не завжди спрацьовує і кредитору доцільно більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника;

платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник сплачує додаткові кошти у формі проценту для покриття витрат від вилучення кредитором позичених коштів з обороту та втрати переваг, властивих наявності ліквідних активів, появою при цьому кредитного ризику.

Джерелом прибутку для кредитора є процентна ставка, яка одночасно впливає і на величину прибутку позичальника. При визначенні її величини інтереси кредитора та позичальника перехрещуються і дуже важливо, щоб розмір задовольняв сторони.

В ринкових умовах до принципів кредитування відносять диференційований підхід кредитора до позичальника: можливість надання позички, величина позички, обов'язковість майнового забезпечення, процентна ставка, строковість - залежать від рівня ризику, що впливає на методи кредитування.

Методи кредитування характеризуються:

Ш порядком надання позички та її погашенням;

порядком нарахування сплати процентної ставки за користування позички та її погашенням;

Ш порядком контролю за виконанням умов кредитної угоди.

Методи кредитування реалізуються через форму позичкового рахунку та кредитний договір.

Таким чином, сутність кредиту виражається в тих економічних відносинах, які виникають в зв'язку з рухом вартості на засадах поворотності в установлений строк та платності. Рух кредиту з урахуванням його участі у відтворювальному процесі проходить через ряд етапів за певними закономірностями, що формують принципи організації кредиту та методи кредитування.

Методи кредитування впливають на різновиди кредиту, що представляються позичальником.

4.Критерії класифікації, загальна характеристика форм та видів кредиту

Розвиток та вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, розширення потреб економічних-суб'єктів, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами конкретизують сутність кредиту та його форми.

В світовій теорії та практиці не вироблено єдиних підходів до класифікації кредитних відносин, найбільш сприйнятими є їх розділення по формах та видах кредиту, що теж не однозначно трактується. Нами взята наступна схема.

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою та в певній мірі з сутністю кредитних відносин і тому їх доцільно розглядати від характеру:

* позичкової вартості;

* кредитора та позичальника;

* цільових потреб позичальника.

В залежності від позичкової вартості кредит може бути в товарній або грошовій формі.

Товарна форма - є попередньою до грошової, являє собою не вивільнені кошти з обороту кредитора. В сучасній практиці не основополагаюча; реалізується через продаж товарів з відстрочкою платежу, при оренді - лізингу майна, наданні речей, приладів у прокат. Товарна форма кредиту, як правило, повертається в грошовій формі; супроводжується грошовою формою кредиту.

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

1. Банківську форму, яка є найбільш розповсюдженістю. Її особливість заключається в тому, що:

Ш банк оперує не тільки власними але і залученими коштами;

Ш використовує тільки вільні кошти, зокрема і ті, що є на рахунках власників;

Ш банк позичає кошти, як капітал і платність банківської форми кредиту є невід'ємним її атрибутом.

2. Міжгосподарську форму кредиту характеризує рух позичкової вартості між окремими господарюючими суб'єктами в вигляді:

§ комерційного, що оформлюється векселем і опосереднює продаж товарів покупцю з відстрочкою платежів, закінчується кредитна операція погашення векселя позичальником;

§ фінансового - авансування оплати частини вартості товару (що буде куплена після його виготовлення) або позичанням грошей.

Державну форму кредиту, що виникає в випадку надання позик за рахунок бюджету або позичених коштів різним суб'єктам господарювання. На сучасному етапі держава виступає як позичальник юридичних та фізичних осіб традиційно через розміщення своїх зобов'язань.

Перераховані форми кредиту можуть розвиватись в межах держави а також на рівні міждержавних відносин, коли суб'єктами виступають банки, уряди різних держав та міжнародні валютне - кредитні організації.

Залежно від призначення кредити функціонують як продуктивні (виробничі), що надаються юридичним особам під основні засоби та обігові кошти та споживчі, що надаються фізичним особам для задоволення особистих потреб. Форми кредиту між собою різняться стадіями руху позичкової вартості.

Вид кредиту -- це більш детальна його характеристика згідно організаційно -- економічних ознак і передбачає його систематизацію за:

* термінами залежно від тривалості кругообігу капіталу у формуванні якого бере участь позичена вартість: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до п'яти), довгострокові (понад 5 років);

* галузевою спрямованістю: промисловість, сільське господарство, торгівля, будівництво (житлове), в інші галузі;

* об'єктами кредитування: формування виробничих запасів, витрати виробництва, створення запасів готової продукції, з виникненням тимчасових резервів у платежах, (у визначені строки проведення платежів платник не одержав частково або повністю, коштів для їх здійснення);

* організаційно - правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділити такі види кредиту:

* забезпечений та незабезпечений (бланковий);

* прямий та опосередкований;

* строковий, прострочений, пролонгований;

* реальний, сумнівний, безнадійний;

* платний, безплатний.

Безперервний відтворювальний процес в економіці потребує забезпечення всіх його етапів грошовими ресурсами, що може бути досягнуто через використання кредиту. Кредитні відносини ґрунтуються на різних засадах залежно від суб'єктів, об'єктів кредиту та цілей кредитування, що, для більш чіткої організації цих відносин, класифікує кредити по формах та видах; їх детальну характеристику рекомендується для самостійного засвоєння.

Доцільно зазначити, що чистих форм та деяких видів кредиту, ізольованих одних від інших, не існує. В розвитку кредитних відносин вони можуть переходити один в другий.

5. Функції та роль кредиту в ринковій економіці

Функції характеризують суспільне призначення кредиту, специфічний прояв суті кредиту, що відображає окремі її ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій.

Роль кредиту характеризується конкретними проявами його функцій у даному соціально -- економічному середовищі.

Роль кредиту в умовах функціонування повноцінних грошей, адміністративного регулювання була незначною. Регулювання грошової маси неповноцінних грошей, особливо в умовах інфляції, відбувається завдяки кредитним операціям, в яких реалізуються функції кредиту.

Суть кредиту проявляється в його функціях: перерозподільна, емісійна, контрольна.

Перерозподільна реалізує перерозподіл акумульованої вартості, що не задіяна в обороті, на умовах повернення. Роль кредиту завдяки цій функції визначається змогою зосередження капіталу у найбільш пріоритетних сферах економіки, можливістю здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку.

Емісійна (антипаційна) забезпечує емісію платіжних засобів, методами кредитної експансії чи рестрикції регулюються обсяги грошової маси. У цій функції кредит сприяє економії витрат обігу (реальні гроші заміняються кредитними операціями) та прискоренню обороту грошей, запровадженню прогресивних систем розрахунків.

Контрольна полягає в тому, що в процесі кредитування (на всіх етапах) забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Це дає змогу мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати запозичені кошти.

В Україні позитивні функції кредиту реалізуються не повністю. Цьому заважає недорозвиненість ринкових відносин, негативний вплив економічної кризи та інфляційних процесів на регулюючу роль кредиту.

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме:

a. відбувається перехід до децентралізації управління кредитними операціями банків;

b. розширюються права і можливості комерційних банків та їх клієнтів на основі договірних відносин;

c. розширюється сфера застосування кредиту;

d. вдосконалюються методи кредитування;

e. підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

6. Економічні межі кредиту

Поняття про межі кредиту є відносно новим і недостатньо вивченим. В загальному формулюванні межі кредиту окреслюються рухом вартості зі збереженням всіх функціональних принципів.

Межі кредиту можуть регулюватися в залежності від стану попиту та пропозиції на фінансовому ринку з метою його балансування, мають суто економічний зміст.

Під межею кредиту розуміється такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної кількості нормально працюючих позичальників процентної ставки.

Економічна межа може розглядатися в кількісних аспектах на мікро- та- макрорівнях залежно від призначення про кількісну та якісну межу.

Мікроекономічні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників, що формується під впливом:

§ динаміки ринкової ставки позичкового проценту;

§ характеру коливання потреби позичальника в основному і оборотному капіталі;

§ стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

§ ефективності та окупності проектів на реалізацію яких позичаються кошти. Розширенню мікроекономічних меж кредиту сприяє нарощуванням пропозиції позичок за рахунок збільшення банківського кредитування або розширення міжгосподарського. Порушення мікроекономічних меж може визвати платіжну кризу, незабезпечення реального попиту, або перевищення реального попиту у позичальника. В разі надмірного залучення коштів позичальник буде здатним створювати підвищені запаси, покривати нераціональні збитки, проводити інвестиції, що гальмує економіку.

Інструментами, що забезпечують дотримання мікроекономічних меж кредиту виступають:

* загальновизнані принципи кредитування;

* регулювання банківського процента;

* механізм регулювання банківської ліквідності;

* механізм вексельного обігу.

Сукупність економічних меж кожного суб'єкта формує на грошовому ринку макроекономічну межу, яка визначає об'єктивний обсяг кредитних вкладень в народне господарство в цілому. Відносна самостійність макроекономічних меж пояснюється формуванням під впливом загальноекономічних факторів, як:

ь обсяги і темпи зростання ВВП;

ь структура і рівень розвитку фінансової системи і стан державних фінансів;

ь цілі і методи державної грошове - кредитної політики;

ь розвиток ринкових відносин.

В кількісному виразі визначити макроекономічні межі, як обмежувальний чинник, практично неможливо. Наскільки дотримується ця межа оцінюють через опосередковані показники чи процеси:

· динаміка і рівень позичкового процента;

· рівень і динаміка інфляції;

· відношення кредитних вкладень в економіку та обсягу ВВП до обсягу всього капіталу, що є у розпорядженні економічних суб'єктів;

· співвідношення між темпами зростання банківського кредитування господарюючих суб'єктів та ВВП.

Найбільш показовим критерієм дотримання межі кредиту є динаміка та рівень позичкового процента.

Макроекономічні межі кредиту визначаються з одного боку наявністю вільних вартостей, з другого - об'єктивно встановлених та з оптимальною ефективністю використаних позичкових ресурсів.

Форми та види кредитів визначають якісні (внутрішні) межі в рамках економічних (зовнішніх, функціональних) макроекономічних меж.

Важливу роль у дотриманні меж кредиту відіграє виконання банками вимог щодо кредитоспроможності позичальників та ліквідності своїх активів.

7. Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці

Основними кредиторами в період формування ринкової економіки в Україні виступають комерційні банки, позичальниками - все більше приватні та колективні підприємства, а також підприємства державної форми власності.

Відбулися зміни в формах і видах кредитів, методах кредитування. Банки від об'єктів кредитування перейшли до кредитування суб'єктів по сукупності витрат, що більше гарантує ліквідність та прибутковість кредитних операцій. Впроваджується комерційний кредит, низькі темпи його нарощування пояснюються платіжною кризою недосконалим законодавством щодо вексельного обігу.

З 1995 р. значно розширилися кредитування уряду через ОВД, але несвоєчасне погашення своїх зобов'язань, погіршення умов державної позики довіра до цих облігацій з боку банків знизилася.

З 1996 р. набув розвитку споживчий кредит різних суб'єктів кредитування через ломбарди, торгову сферу, пряме банківське кредитування на придбання житла, в освіту, в тому числі і на пільгових умовах молодим сім'ям та студентам.

При підтримці НБУ комерційні банки для стимулювання розвитку малих підприємств надавали їм кредити в розмірах їх власного статутного фонду.

Крупні, створені на основі державних, комерційні банки потерпають від фінансових труднощів, що сформувалися під впливом неповернення фонд довгострокового кредитування на союзному рівні; з 1992 р. до кредит Центрального банку мали доступ тільки великі банки.

Характер кредитних ресурсів, їх дефіцит зорієнтував кредитування тільки галузей з коротким оборотом фондів, переважно сферу обігу. Це дозволило першими вийти з кризи, відновити виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок кондитерській галузі, промисловості безалкогольних напоїв, швейній, фармацевтичній. Розвиток кредитних відносин в Україні сприяв зростанню з 2000 р. обсягів реального ВВП.

На початок 2000 р. від загальних обсягів кредитних ресурсів (23688,6 млн. грн. в промисловість спрямовано 39,14%, в торгівлю - 31,69%, населенню - 6,7% органам державного управління 0,5%, міжбанківського кредитування - 18,5%. Найбільш високими темпами зростання кредитування сфер господарювання, за 2000 р. на 66,5%, населення - 40,2%.

В кредитному портфелі банків до 77% кредити коротко та- середньострокові; сфер міжбанківських та сфери господарювання до 40% надані в іноземній валюті кредити на поточні потреби - 74%. Питома вага проблемних кредитів більш 25%, в тому числі безнадійних - 11,8%. .

Розвиток кредиту в розумінні реального визначення та економіки держави в цілому прямозалежні. Рівень ринкових відносин в сфері кредиту, як і в грошовій в цілому значно вищий, ніж в виробничій. Орієнтація на більш реальне впровадження ринкового механізму в виробничу сферу, набуття навичок та професійного рівня працівниками кредитної сфери, відповідно специфіки розвитку суспільні відносин, будуть сприяти наближенню України до рівня економічного соціального розвитку передових країн Європи і світу.

Таким чином. кредит є економічною категорією, що характеризується специфікою руху вартостей між суб'єктами суспільного відтворюючого процесу.