2

Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності

У процесі функціонування підприємства (організації) відбувається безперервний кругооборот коштів, здійснюваний у формі витрат ресурсів та одержання доходів, їхнього розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрями й форми фінансування, оптимізується структура капіталу фірми, здійснюються розрахунки з постачальниками ресурсів, покупцями продукції чи споживачами послуг, персоналом підприємства (організації), державними податковими органами. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності суб'єкта господарювання:

* вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу фірми і напрямів його використання для забезпечення стабільно високої прибутковості;

* збалансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів;

* підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Види та форми фінансування діяльності підприємств (організацій).

Залежно від джерел коштів розрізняють внутрішнє і зовнішнє фінансування.

* Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна.

* Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Треба розмежовувати фінансування виробництва (діяльності) за рахунок власних і залучених (позикових) коштів. До залучених коштів належать ті, які через певний час треба повертати кредитору. Усі інші кошти є власним капіталом. Отже, важливо забезпечувати оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу.

Специфічною формою довготермінового кредиту є оренда майна--договірне строкове платне володіння і користування майном Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг.

Планування фінансової діяльності підприємства (організації).

* Основна мета складання фінансового тану -- узгодження доходів із витратами в плановому періоді.

* Звичайно розробляються перспективні та поточні фінансові плани. У перспективному фінансовому плані розв'язуються принципові питання фінансування діяльності і розвитку підприємства (організації). До них належать насамперед фінансування капітальних вкладень, повернення боргів і сплата відсотків за кредит. Поточні фінансові плани на рік (квартал, місяць) розробляються вже детальніше -- за видами доходів і витрат з урахуванням їхньої календарної динаміки. * Фінансовий план складається як баланс доходів і витрат. У складі його доходів основними є надходження від власних джерел (прибуток, амортизаційні відрахування, емісія та продаж акцій, виторг від продажу непотрібних активів). Різниця між плановими фінансовими потребами і власними коштами покривається за рахунок залучених коштів у вигляді кредитів, випуску облігацій, лізингу тощо. Однією з форм залучення коштів є кредиторська заборгованість, до якої відносять перехідну заборгованість із заробітної плати, відрахувань на соціальні потреби, резерв майбутніх витрат та ін. Витратна частина балансу включає планові спрямування коштів: на сплату податку; поповнення резервного фонду; формування інвестиційних ресурсів (у тім числі поповнення оборотних коштів); виплату винагороди персоналу за результатами роботи за рік; виплату дивідендів тощо.

* Важливою формою фінансового планування є складання оперативного балансу (бюджету) грошових надходжень і видатків.

Прибуток -- частина виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами ресурсів, прибуток виражає мету підприємницької діяльності, служить основним економічним показником останньої.

Значення прибутку полягає в тім, що він (прибуток) є:

* основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування;

* об'єктом оподаткування та джерелом сплати податків.

Загальний (балансовий) прибуток -- весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу.

Прибуток після оподаткування (чистий прибуток) -- прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства після сплати податків.

Ваковий прибуток -- це різниця між виторгом та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі витрати -- адміністративні, комерційні.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальиий прибуток характеризує величину виторгу від продажу продукції за мінусом змінних витрат.

Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Джерелами формування загальної величини прибутку підприємства є: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж непотрібного майна; в) позаопераційні (пасивні) операції.

Прибуток від продажу продукції обчислюється як різниця між виторгом від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість й акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання продукції за неповними витратами цей вид прибутку (П) визначається за формулою:

П_р=В_пп-С_рнв- В_нс

де В -- виторг від продажу продукції;

С нв -- собівартість реалізованої продукції за неповними витратами;

Внс -- витрати, що не включаються у собівартість продукції, а відносяться на певний період.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств. Він визначається як різниця між ціною продажу і балансовою (залишковою) вартістю об'єкта з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг тощо).

Прибуток від позареалізаційних операцій -- це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (2007) оподатковуваний прибуток (По) обчислюється за формулою По=Дв-(Вв+АВ):

де Д -- валовий дохід за певний період; В -- валові витрати за той самий період; АВ -- сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Поділ прибутку на частини, що відображають конкретні напрямки її використання:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав і персоналу фірми за результатами роботи як заохочувальний захід, на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві, є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується в резервний та інвестиційний фонди (нерозподілений прибуток).

Конкретизація розподілу прибутку на акціонованих підприємствах. Головна особливість -- власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів.

Величина останніх залежить від ухваленої дивідендної політики, основними варіантами якої є:

* виплата стабільних диві денді в на одному рівні;

* виплата дивідендів із щорічним певним зростанням;

* спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

* виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

* виплата дивідендів не грошима, а додатково випущеними акціями підприємства.

В Досвід діяльності зарубіжних фірм та вітчизняних підприємств, що успішно працюють, свідчить, що частка дивідендних сум у чистому прибутку коливається в межах 30-70%.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується рівнем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансовою стійкістю і динамікою структури джерел фінансування, спроможністю своєчасно розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

У правильній оцінці фінансових результатів діяльності заінтересовані керівництво і власники (засновники) підприємства, стратегічні інвестори, партнери, кредитори, державні органи, а також конкуренти на зовнішньому та внутрішньому ринках. Кожний із них (юридичних і фізичних осіб) має власні інтереси, рівень реалізації яких залежить від фінансових результатів діяльності конкретного підприємства.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства використовується певна інформаційна база. Вона включає звіт про фінансові результати роботи і баланс підприємства на певну дату (кінець кварталу).

Баланс підприємства має дві частини: 1) актив, в якому відображається склад ресурсів, що забезпечують діяльність підприємства; 2) пасив, який характеризує джерела їхнього формування. В активі балансу фіксуються ресурси, які за своєю природою розмежовуються на матеріальні, нематеріальні та фінансові. У трьох розділах активу балансу підприємства відображаються ресурси відповідно до зростання рівня ліквідності. Найбільшу (абсолютну) ліквідність мають гроші та їхні еквіваленти, які служать платіжним засобом та можуть швидко реалізовуватися на ринку. У пасиві балансу кошти підприємства складаються з двох частин -- власного і залученого капіталу в різних формах заборгованості. Власний капітал формується з двох основних джерел: 1) внесків власників підприємства або вартості проданих акцій акціонерного товариства, що утворюють статутний капітал (фонд); 2) акумульованого (нерозподіленого між власниками і працівниками) прибутку від діяльності підприємства. У цій частині балансу виокремлюються також зобов'язання: довгострокові (ті, що погашаються не раніше ніж через рік після складання балансу) і короткотермінові (ті, які виконуються протягом одного року); вони включають кредити й різні форми кредиторської заборгованості--за одержані товари, видані векселі, за розрахунками із заробітної плати, сплати податків, відрахувань на соціальні заходи тощо.

Особливою формою коштів підприємства є кошти, що акумулюються для забезпечення наступних виплат (розділ II), і майбутні доходи (розділ V). У новому балансі їх виокремлено з І розділу пасиву балансу, оскільки за своєю сутністю вони близькі до зобов'язань.

Рентабельність -- це відносний показник ефективності роботи підприємства, що в загальній формі обчислюється як співвідношення прибутку і витрат. Застосовувані модифікації (різновиди) цього показника:

1.1) рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

Пз -- загальний прибуток підприємства за рік;

Ка -- середня сума активів за балансом;

1.2) рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, утворених за рахунок власних коштів:

де Пч -- чистий прибуток підприємства в розрахунковому році ;

Кв -- величина власного капіталу, яка береться за балансом як сума активів за відрахуванням усіх боргових зобов'язань;

1.3) рентабельність акціонерного капіталу (Р ) визначає верхню межу дивідендів надакції та обчислюється за формулою

К -- статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій);

1.4) рентабельність продукції (Р ) характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут. Вона визначається за формулою

де Пр -- прибуток від реалізації продукції за певний період; Ср -- повна собівартість реалізованої продукції;

1.5) рентабельність одного виробу (Р.) розраховується за формулою

Ефективність виробництва -- це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг.

Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи -- це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього можна лише додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) служить досягнення мети виробничої або іншої діяльності підприємства (організації) за умови найменших витрат суспільної праці або часу. Сутнісне тлумачення ефективності діяльності як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу., що є творчою субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба визнати конкретною формою виявлення цього закону.

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

Вс = (Вуп + Вжп + Вмн):Еск мин

Вс -- сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару;

Вуп -- затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;

Вжп -- витрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця);

Вмп -- витрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару;

Есп -- сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності Сутнісна характеристика ефективності виробництва відображається в загальній методології її визначення:

Ефективність = Результати : Ресурси

Різновиди результатів виробництва.

Заведено розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва (діяльності);

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної ланки економіки. Перший відображає матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовленої продукції, а й споживну вартість. Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період часу служить заново створена вартість (чиста продукція), а фінансовим результатом комерційної діяльності є прибуток.

Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. До таких показників належать: обсяг продукції (товарної, реалізованої); прибуток (дохід); економія окремих видів ресурсів; величина зниження валових поточних витрат на виробництво (повної собівартості продукції) тощо.

Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо.

Локальний (комерційний, госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської діяльності, що забезпечує достатність власних фінансових ресурсів для саморозвитку підприємства.

Народногосподарський ефект--спільний (загальний) ефект у сферах виробництва і споживання відповідних продуктів. Він, зокрема, виникає тоді, коли виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, а її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами та позитивними наслідками діяльності.

Абсолютний ефект характеризує загальну чи питому його величину, яку має підприємство від своєї діяльності протягом певного часу.

Порівняльний ефект відображає результат порівняння можливих варіантів господарювання та вибору ліпшого з них; його величина показує економічні й соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень проти інших можливих варіантів.

Первинний ефект--це початковий одноразовий ефект, одержаний унаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, запровадження на ньому прибуткових технічних, організаційних чи економічних заходів.

Мультиплікаційний ефект виникає тоді, коли первинний ефект збільшується завдяки багаторазовому використанню відповідних заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах чи в інших сферах діяльності. Він виявляється в кількох специфічних формах--дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли нововведення певного характеру поширюється на інші галузі; завдяки цьому відбувається мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливу рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання синтетичного волокна уможливило виробництво нових тканин, а відтак--нових видів одягу).

Ефект «стартового вибуху» -- це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій або іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад--застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

Ефект акселерації (від лат. ассеїего -- прискорюю), який може мати місце в будь-якій діяльності, означає прискорення темпів поширення і застосування певного конкретного позитивного результату.

Синергічний ефект (від грец. зупегдфв -- діючий спільно) виражає комбінований вплив сукупності інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

Процес вимірювання рівня ефективності виробництва (діяльності підприємства) передбачає передовсім визначення критерію і формування відповідної системи показників.

Критерій-це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності). Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

* Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва є зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці.

* На рівні виробничого підприємства (інтегрованої підприємницької структури) модифікованою формою єдиного критерію ефективності його (її) діяльності визнається мак-симізація прибутку.

* Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять належне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

Принципи формування системи показників ефективності виробництва (діяльності):

1) забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

2) відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

3) можливість застосування показників ефективності в процесі управління різними ланками виробництва (видами діяльності);

4) виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Особливості аналітичної оцінки соціальної ефективності виробництва (діяльності):

По-перше, необхідно і дуже важливо визначити соціальну ефективність на двох рівнях: локальному (на підприємстві -- рівень забезпечення необхідної сукупності соціальних благ для своїх працівників) і муніципальному та загальнодержавному (рівень соціального захисту людей, забезпечення їхніх соціальних потреб місцевими органами влади і державою в цілому).

По-друге, об'єктивно необхідно визначати рівень задоволення соціальних потреб працівників підприємств за рахунок власних коштів цих підприємств. До соціальних потреб працівників, які мають задовольняти самі підприємства, належать:

1 ) збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень;

2) оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів;

3) дотації закладам громадського харчування підприємства (організації);

4) надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будинків;

5) будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, палаців культури, поліклінік, спортивних споруд, дитячих дошкільних установ;

6) забезпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони навколишнього природного середовища;

7) створення власних сільськогосподарських підприємств;

8) оплата навчання та стажування працівників підприємств (організацій).

По-третє, за загальної оцінки соціальної ефективності необхідно враховувати соціально-значущі заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, зокрема:

1) установлення та регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств (організацій);

2) установлення й виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги;

3) індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів;

4) регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг;

5) бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери;

6) реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці (детальному словесному описі) їхнього реального (можливого) впливу на результативність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі кількісне вимірювання соціальної ефективності треба завжди доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї.

Активне використання основних джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку і вдосконалення виробництва. Практично найбільш важливою треба визнати класифікацію чинників динаміки ефективності за місцем їх реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Особливо важливим є виділення внутрішніх (внутрішньовиробничих) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, оскільки вони справляють найвагоміший вплив на рівень ефективності виробництва (діяльності).

Список использованной литературы

1. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. - Х.: Фактор, 2002.

2. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Дн-к. - 2001.

3. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання.: Монографія. - К.:КНЕУ, 2001.

4. ПавловськаО.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз : Навч. Метод посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, -2000.

5. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е издание, перераб. и доп. - Минск, - 2001.

6. «Экономика предприятия» ред. О.И. Волков, М. 2002г.

7. «Экономика предприятия»,ред. Ильинкова.М. 2003 г.