Реструктуризація і санація підприємства. Процедура банкротства

2

Реструктуризація та санація підприємства. процедура банкротства

Реструктуризація -- процес здійснення взаємозв'язаних у часі організаційно-економічних., правових і технічних заходів, спрямованих на зміну виробничо-господарської та управлінської структури підприємств чи організацій, а також форми власності та організаційно-правового статусу з метою перетворення їх на повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, які здатні ефективно функціонувати за умов ринкової економіки.

Основні завдання реструктуризації підприємства та організації:

Перше -- забезпечити їхнє виживання на певний час;

Друге -- відновити їхню конкурентоспроможність на тривалу перспективу.

Реструктуризація підприємств (організацій)
Масштаби	Види	Форми
- часткова реструктуризація (обмежена) - комплексна реструктуризація (всебічна)	- управлінська - технічна - економічна - фінансова - організаційно-правова	- оперативна - стратегічна

Сутнісна характеристика окремих форм і видів реструктуризації підприємств

Оперативна реструктуризація підприємства (організації) звичайно здійснюється протягом 3-4 місяців і передбачає істотне поліпшення його (її) діяльності.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) спрямована на забезпечення довготривалої його (її) конкурентоспроможності на вітчизняному та світовому ринках. Для досягнення останньої необхідно чітко визначити стратегічну мету реструктуризації підприємства (організації). Всебічно обґрунтована мета реструктуризації конкретного суб'єкта господарювання може бути сформульована (в загальному вигляді) так: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Після цього розробляється стратегічна концепція розвитку суб'єкта господарювання, визначаються напрями та інструменти реалізації поставленої мети.

Організаційно-правова реструктуризація передбачає комерціалізацію і корпоратизацію діяльності, зміни в організаційній структурі суб'єкта господарювання, зміну власності на державному підприємстві (в установі).

Управлінську реструктуризацію пов'язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства (організації), сучасну маркетингову, інноваційну і технічну його (її) політику.

Технічна реструктуризація орієнтується на забезпечення такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу вийти на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

Економічна реструктуризація має забезпечувати рівень рентабельності виробництва (діяльності), що відповідає сучасним умовам господарювання. Це потребує досягнення певного рівня поточних і капітальних витрат, гнучкого ціноутворення та достатнього обсягу продажу товарів.

Фінансова реструктуризація означає досягнення суб'єктом господарювання такої структури балансу, коли показники ліквідності й платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також не існує проблем із виплатою кредитів і відсотків за ними або з погашенням інших боргових зобов'язань.

Інколи стає необхідною часткова (обмежена) реструктуризація підприємства (організації)., яка здійснюється для відновлення його (її) економічної та технічної життєдіяльності. Тоді підприємство встановлює для себе певні орієнтири. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу, розмір робочого капіталу, коефіцієнт покриття боргів тощо, їх практичне досягнення звичайно потребує реструктуризації (переоформлення) боргів, додаткової емісії цінних паперів, переоцінки активів, зниження рівня дебіторської заборгованості та ін.

Комплексна (всебічна) реструктуризація охоплює: розробку нової організаційної структури суб'єкта господарювання; здійснення відповідної продуктової та техніко-технологічної політики; істотні зміни в менеджменті тощо. Така реструктуризація звичайно триває до трьох років.

Для обґрунтування форм, видів і масштабів реструктуризації необхідно попередньо ретельно проаналізувати всі напрями діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції, структури витрат і прибутковості виробництва, охоплення сегментів ринку тощо.

Аналіз можливих альтернатив:

1) якщо прибутковість виробництва певної продукції не може бути відновлена з причини її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності тощо, то підприємство мусить припинити своє існування;

2) для ресурсів, що вивільнюються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво яких може забезпечити необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

3) якщо ефективне виробництво не може бути відновлено навіть за реструктуризації технічних умов і перекваліфікації персоналу, то даний виробничий підрозділ має бути ліквідований, його активи продані, а площі здані в оренду.

Розроблювана стратегія реструктуризації конкретного підприємства мас передбачати:

* зменшення витрат і підвищення продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю якості продукції;

* запровадження ретельно обґрунтованої нової технології виготовлення виробів;

* модернізацію або заміну виробничого устаткування.

Практика здійснення та ефективність реструктуризації суб'єктів господарювання

Реструктуризація підприємств (організацій) здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних суб'єктів господарювання і поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності з висновками про можливі напрямки фінансового оздоровлення.

Концепція реструктуризації підприємства (організації) розробляється залежно від умов його (її) господарської діяльності та включає, як правило, розділи: організаційний; виробничий; інвестиційний; економічний; зовнішньоекономічної діяльності; управління персоналом; соціальний; екологічний. Вона містить:

* аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників впливу на господарську діяльність підприємства (організації);

* вибір варіанта (виду) реструктуризації суб'єкта господарювання;

* обґрунтування стратегічного розвитку підприємства (організації);

* оцінку можливостей подолання перешкод у період реструктуризації;

* розробку бізнес-плану реструктуризованого суб'єкта господарювання.

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі оцінки можливостей реорганізації окремих виробничих підрозділів і створення на цій базі самостійних підприємств. За критерії оцінки можна взяти:

а) рівень освоєння нових ринків, що показує, наскільки швидко підрозділ може змінити структуру збуту продукції та подолати бар'єри вступу до нових ринків;

б) рівень специфічних виробничих знань і технологій, що характеризує глибину застосування специфічних науково-технічних знань у виробничій діяльності підрозділу, який має відмовитися від усього асортименту продукції, що виготовлялася раніше.

В За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій підприємств, що реорганізуються або ліквідуються.

Проект плану реструктуризації конкретного суб'єкта господарювання має визначити:

1) економічне обґрунтування її проведення;

2) пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;

3) способи розв'язання фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних із реструктуризацією;

4) витрати на проведення реструктуризації та джерела їхнього фінансування;

5) конкретні заходи, спрямовані на реалізацію проекту реструктуризації.

Процес реструктуризації підприємств (організацій) звичайно охоплює комплекс відповідних організаційно-економічних заходів.

У процесі перетворення структурних виробничих підрозділів на самостійні підприємства складаються окремі баланси нових підприємств (юридичних осіб), розробляються їхні статути. Крім того, обов'язково розглядаються питання: а) закриття окремих виробництв; б) консервації оборонних потужностей; в) забезпечення необхідного рівня мобілізаційної готовності; г) соціального захисту працівників підприємства та їхнього працевлаштування; д) передачі в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури; е) реструктуризації дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації здійснюється за очікуваними результатами поліпшення фінансово-економічного та екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання ресурсів, прискорення обороту капіталу, збереження гарантій соціального захисту працівників.

Санація (фінансове оздоровлення) -- це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного організаційного та соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення відповідних заходів.

Змістова характеристика окремих структурних елементів моделі фінансового оздоровлення.

1. На підставі виявлення та аналізу причин фінансової кризи підприємства (організації) формулюється висновок про доцільність проведення його (її) санації. Рішення про доцільність санації приймається лише в тому разі, коли підприємство: має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість; має достатньо підготовлений управлінський персонал та ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає затвердженим стандартам і забезпечує її конкурентоспроможність.

2. Практичне значення має правильне формування стратегічних цілей і тактики проведення санацій. Кінцева стратегічна мета санації має полягати в досягненні тривалих конкурентних переваг підприємства з допомогою вибору найліпших варіантів його розвитку та оптимізації потрібних для цього інвестиційних ресурсів, а також досягнення достатньо високого рівня рентабельності виробництва продукції. Необхідно враховувати, що успішна діяльність підприємства приблизно на 70% залежить від правильної стратегії його розвитку в перспективі.

3. Відповідно до ухваленої стратегії розробляється програма санації у вигляді системи заходів, спрямованих на подолання кризового стану підприємства (організації). Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків щодо можливостей залучення капіталу та стратегічних завдань санації.

4. Проект санації розробляється на підставі її програми за кількома варіантами. Він може мати таку структуру:

* загальна характеристика підприємства (фактичний фінансовий стан; аналіз причин, внаслідок яких підприємство опинилось у скрутному фінансовому стані; перспективи подолання такого стану);

* план фінансового оздоровлення (виробнича програма за роками прогнозованого періоду; баланс грошових доходів і витрат; розрахунок ефективності заходів із фінансового оздоровлення підприємства);

* очікувані кінцеві результати реалізації проекту санації.

5. План фінансового оздоровлення підприємства (організації) може бути представлений у формі бізнес-плану санації, що має структуру.

Для визначення підприємств (організацій), які потребують державної фінансової підтримки, обов'язковою є експертиза санаційних проектів.

Вибір підприємств (організацій), надання котрим державної підтримки буде економічно доцільним, здійснюється за певними критеріями.

Ефективність (доцільність) санаційних програм звичайно визначають за економічними показниками.

Банкрутство е неодмінною властивістю ринкових відносин і характеризує настання періоду в діяльності суб'єкта господарювання (фірми, підприємства, банку, іншої подібної організації), коли останній стає повністю неплатоспроможним, тобто нездатним задовольнити вимоги кредиторів і виконати фінансові зобов'язання перед державним і місцевим бюджетами.

Основні чинники, що спричиняють банкрутство фірми на окремих стадіях (етапах) життєвого циклу конкурентних переваг:

1. Стадія зародження:

* неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

* низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

* низька кваліфікація управлінського персоналу;

* неадекватний маркетинг;

* надто велика частка позитивного капіталу;

* недостатня кваліфікація виконавців;

* неадекватність трансакційних витрат.

2. Стадія уповільненого зростання:

* погане використання оборотного капіталу;

* втрата гнучкості в управлінні;

* неадекватність маркетингових досліджень і трансакційних витрат.

3. Стадія зрілості:

* техніко-економічне старіння та фізичне спрацювання основного капіталу;

* високий ступінь неліквідності оборотного капіталу;

* неадекватні маркетинг і трансакційні витрати.

4. Стадія спаду:

* ті самі чинники, що й на стадії зрілості.

5. На будь-якому етапі життєвого циклу:

* параметри чинників виробництва;

* рівень галузевої конкуренції;

* державна фінансово-економічна політика.

Як кредитор може виступати будь-яка вітчизняна і зарубіжна юридична чи фізична особа, котра має вимоги (претензії) до боржника у вигляді як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього. Вартість негрошового зобов'язання визначається за ринковою ціною на день подання заяви про визнання боржника банкрутом. За період до подання заяви про банкрутство сума будь-якої вимоги за контрактом включає і вартість збитку, завданого кредитору боржником у зв'язку з невиконанням умов контракту.

Підставою для офіційного порушення справи про банкрутство є письмова заява кредитора, органу податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби чи самого боржника в арбітражний суд. До заяви кредитора додаються списки: інших кредиторів, відомих заявнику; підписаних боржником контрактів; арбітражних або інших судових справ, порушених боржником або проти нього. Якщо в арбітражний суд звертається сам боржник з власної ініціативи, то до його заяви додаються: список боржників і кредиторів; грошові суми їхніх вимог, забезпечених чи незабезпечених заставою; перелік майна та його вартість.

Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання арбітражного суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховуються пояснення сторін і у разі необхідності призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всі вимоги щодо подання заяви дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу та оприлюднює ухвалу про прийняття справи до розгляду в офіційному друкованому органі.

У місячний термін з дня такої публікації арбітражний суд ухвалює постанову, якою зобов'язує всіх осіб, що .мають майнові вимоги до боржника, скликати збори кредиторів.

Будь-яка юридична чи фізична особа, котра бажає взяти участь у реструктуризації (санації) боржника, у той самий термін має подати до арбітражного суду заяву з письмовим зобов'язанням узяти борг на себе та із зазначенням умов проведення реструктуризації або санації. У цьому разі реструктуризація (санація) є процедурою, що (крім усього іншого) передбачає укладення угоди між санатором і кредиторами для врегулювання порядку виплати боргів і одержання згоди кредиторів на проведення фінансового оздоровлення боржника - юридичної особи.

Реструктуризація може здійснюватися в різних формах, а саме:

* придбання санатором або вповноваженими ним особами всього статутного фонду боржника (цінних паперів) або його частки для виплати боргів відповідно до умов плану реорганізації суб'єкта:

* здача в оренду (лізинг) всієї власності боржника або її частини для розподілу орендних платежів між кредиторами;

* передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржником є державне підприємство.

За браком пропозицій щодо проведення санації чи в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника арбітражний суд визнає боржника банкрутом і приймає відповідну постанову.

Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання

Для оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання можуть бути використані інтегральні показники (індекси). У зарубіжних країнах застосовується кілька багатофакторних моделей для розрахунків таких показників.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z=-0.3877-1.0736 k_зл + 0.579 q_пк

k_зл - коефіцієнт загальної ліквідності;

q_пк - частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання визначається дуже малою за від'ємного значення коефіцієнта Z і великою -- за Z>1.

Більш обґрунтованою та поширеною є п'ятифакторна модель Е. Альтмана, професора Нью-ЙоркськоІго університету.

Індекс «Z» Альтмана розраховується за формулою

Z = 3,ЗК₁ +0,99К₂ + 0,6К₃ +1,4К₄ +1.2K₅.

К₁ -- характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів;

К₂-- відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистого виторгу від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К₃-- визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К₄-- відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;

К₅-- характеризує структуру капіталу і визначається як відношення власного оборотного капіталу до загаліьної вартості активів суб'єкта господарювання;

0,99; 0,6; 1,2; 1,4; 3,3 -- коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z».

У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Альтмана пов 'язане з певними труднощами.

* По-перше, коефіцієнти регресії К₁ - К₅ розраховувалися за результатами діяльності компаній, що функціонували зовсім в іншому конкурентному ринковому середовищі.

* По-друге, у шкалі градації індексів Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.

* По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 через недорозвиненість ринку цінних паперів.

Основні причини ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій):

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися і бракує будь-якої можливості її відновлення;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації фірми-боржника;

3) жодний із поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи інших причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може бути ухвалене судом з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна або кредиторів. Арбітражний суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом, надсилаючи її всім учасникам, причетним до цього процесу. Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються певні повноваження. Ліквідаційна комісія має право:

а) управляти майном банкрута;

б) здійснювати інвентаризацію та оцінку майна;

в) визначати ліквідаційну масу (майнові активи банкрута за виключенням орендованого майна) та розпоряджатися нею;

г) уживати всіх законних заходів для стягнення дебіторської заборгованості;

д) реалізувати майно збанкрутілого підприємства (організації") та вживати інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

У світовій практиці господарювання розрізняють так звану впорядковану та примусову ліквідацію збанкрутілих підприємств (організацій).

* За впорядкованої ліквідації продаж майнових активів підприємства (організації) здійснюється протягом певного (розумного) строку з метою збереження якнайбільшої вартості наявного майна. Для найбільш неліквідних активів цей строк (період) може становити близько двох років.

* Примусова ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні).

Д Зарубіжна практика визначає певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

* перший етап -- розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

* другий етап -- оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

* третій етап -- обчислення обсягів зобов'язань підприємства (організації);

* четвертий етап -- визначення різниці між поточною вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства (організації).

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа з недержавною формою власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованій ліцензованій установі.

Усі форми продажу майна банкрута оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Черговість задоволення претензій кредиторів показано на рис. 20.4. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення всіх вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові. Вимоги, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси та є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, і розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна комісія складає й подає в арбітражний суд ліквідаційний баланс. У ньому треба відобразити показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані щодо їхнього інвестування, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу одержаних коштів поміж кредиторами.

Завершальним етапом процедури ліквідації підприємства (організації)банкрута є розгляд і затвердження ліквідаційного балансу арбітражним судом.

Після затвердження ліквідаційного балансу (звіту):

1. суд виносить ухвалу про ліквідацію підприємства (організації) - банкрута;

2. оприлюднює цю ухвалу, доводить її до відома всіх учасник процесу ліквідації конкретного суб'єкта господарювання;

3. звільняє ліквідаційну комісію (ліквідаторів) від виконання обов'язків.

Список использованной литературы

1. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. - Х.: Фактор, 2002.

2. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Дн-к. - 2001.

3. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання.: Монографія. - К.:КНЕУ, 2001.

4. ПавловськаО.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз : Навч. Метод посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, -2000.

5. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е издание, перераб. и доп. - Минск, - 2001.

6. «Экономика предприятия» ред. О.И. Волков, М. 2002г.

7. «Экономика предприятия»,ред. Ильинкова.М. 2003 г.