40

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ - РИЗИК
• 1.1 Сутність та види ризиків
• 1.2 Значення ризиків для суб'єктів господарювання
• 1.3 Економічні кризи як окремий вид фінансових ризиків
• 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ
• 2.1 Прогнозування ризиків як механізм боротьби з ними
• 2.2 Інструменти ризик-менеджменту як комплекс заходів управління ризиками
• 2.3 Хеджування ризиків та його значення в сучасних умовах
• 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ
• 3.1 Закордонний досвід управління фінансовими ризиками
• 3.2 Нові механізми впливу на фінансові ризики в сучасних економічних умовах України
• ВИСНОВКИ
• ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

У сучасному ринковому середовищі України, що постійно змінюється під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, збільшується кількість потенційно можливих ризикових ситуацій. Тому проблема оцінки та управління ризиком стає все більш актуальною на сучасних підприємствах, а пошук ефективних підходів до управління ризиками - одним із найважливіших напрямків діяльності підприємств.

Фінансовий ризик, передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Усі методи оцінки ризику передбачають максимальне наближення до реального результату, але не дають змоги зовсім уникнути помилок.

У міжнародній практиці процес управління ризиками розглядається як ключова сфера менеджменту, значна увага приділяється вивченню ризикових сфер, пошуку ефективних методів контролю, оцінки та моніторингу ризиків, створенню відповідних систем управління. Дослідження ризику вітчизняними науковцями присвячені аналізу причин виникнення, класифікації та методам кількісної оцінки ризиків, менш уваги приділяється пошуку ефективних прийомів управління, які були б пристосовані до реальних можливостей вітчизняних підприємців.

Оскільки на сьогоднішній день повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна і необхідно свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі ризики взаємопов'язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення. Пошук ефективних підходів до управління ризиками став одним із найважливіших напрямків розвитку сучасної економічної науки.

Необхідною умовою досягнення успіхів у сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, є створення та вдосконалення, що дозволяють виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати ризик.

Головна мета курсової роботи -- розгляд сутності та методів управління фінансовими ризиками в сучасних економічних умовах.

Для досягнення головної мети в курсовому проекті поставлені й вирішені наступні задачі:

- розглянути сутність та види ризиків, значення ризиків для суб'єктів господарювання;

- проаналізувати інструменти ризик-менеджменту;

- розкрити особливості закордонного досвіду управління фінансовими ризиками;

- виявити нові механізми впливу на фінансові ризики в сучасних економічних умовах України.

Об'єкт дослідження в курсовому проекті -- сукупність процесів та закономірностей управління фінансовими ризиками.

Предмет дослідження в курсовому проекті -- вітчизняна та міжнародна практика управління фінансовими ризиками.

Вагомий внесок у розробку теоретико-методичних і прикладних аспектів управління ризиком зробили вчені: Балабанов И.Т., Балдин К. В., Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Ілляшенко С.М. та інші.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ - РИЗИК

1.1 Сутність та види ризиків

Фінансова діяльність підприємства в усіх її формах пов'язана з великою кількістю ризиків, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності суттєво зростає з переходом до ринкової економіки. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяються в особливу групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль у загальному «портфелі ризиків» підприємства [14].

Фінансовий ризик є однією із найбільш складних категорій, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, якій властиві такі характеристики: економічна природа, об'єктивність прояву, імовірність реалізації, невизначеність наслідків, очікувана несприятливість наслідків, варіабельність рівня ризику, суб'єктивність оцінки.

Розглянуті характеристики категорії фінансового ризику дозволяють таким чином сформулювати його поняття:

Фінансовий ризик - імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності [14].

Фінансових ризиків є дуже багато і з метою здійснення ефективного управління ними класифікуються за такими основними ознаками [14]:

1. За об'єктом виникнення виділяють такі групи фінансових ризиків:

Ризик окремої фінансової операції. Він характеризує в комплексі весь спектр видів фінансових ризиків, властивих певній фінансовій операції (наприклад, ризик придбання конкретної акції);

Ризик різних видів фінансової діяльності. Ризик різних видів фінансової діяльності (ризик інвестиційної або кредитної діяльності підприємства).

Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому. Комплекс різних видів ризиків, властивих фінансовій діяльності підприємства, визначається специфікою організаційно-правової форми його діяльності, структурою капіталу, складом активів, співвідношенням постійних та змінних витрат та ін.

2. За сукупністю досліджуваних інструментів фінансові ризики поділяються на такі групи [14]:

Індивідуальний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик властивий окремим фінансовим інструментам.

Портфельний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик, властивий комплексу однофункціональних фінансових інструментів, об'єднаних у портфель (кредитний портфель підприємства, інвестиційний портфель).

3. За комплексністю дослідження виділяють такі групи ризиків:

Простий фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансового ризику, який не розчленується на окремі його підвиди (напр. інфляційний).

Складний фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансового ризику, який складається із комплексу розглядуваних його підвидів ( напр. інвестиційний).

4. За джерелами виникнення виділяють такі групи фінансових ризиків:

Зовнішній, систематичний або ринковий ризик (незалежний від діяльності підприємства). Цей вид ризику характерний для всіх учасників фінансової діяльності та всіх видів фінансових операцій. Він виникає при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон'юнктури фінансового ринку та в інших випадках, на які підприємство в процесі своєї діяльності вплинути не може. До цієї групи ризиків можуть бути віднесені інфляційний ризик, податковий ризик і частково інвестиційний (при зміні макроекономічних умов інвестування).

Внутрішній, несистематичний або специфічний ризик. Він може бути пов'язаний із некваліфікованим фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів та капіталу, надмірною схильністю до ризикових (агресивних) фінансових операцій з високою нормою прибутку, недооцінкою господарських партнерів та іншими аналогічними факторами, негативні наслідки яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного управління фінансовими ризиками.

5. За фінансовими наслідками всі фінансові ризики поділяються на такі групи:

Ризик, в результаті настання якого підприємство зазнає економічних втрат. За цього виду ризику фінансові наслідки можуть бути тільки негативними (втрата доходу або капіталу).

Ризик, в результаті якого підприємство недоотримує визначений обсяг доходу, на який розраховувало, тобто в даному випадку мова йде про недоотриманий прибуток або втрачену вигоду. Він характеризує ситуацію, коли підприємство в силу об'єктивних та суб'єктивних причин не може здійснити заплановану фінансову операцію (наприклад при зниженні кредитного рейтингу підприємство не може отримати необхідний кредит та використати ефект фінансового левериджу).

Ризик, в результаті настання якого підприємство може розраховувати як на отримання додаткового доходу, так і на виникнення економічних втрат. Найчастіше ці ризики характерні для спекулятивних фінансових операцій, проте вони можуть виникати і в інших ситуаціях, таких як реалізація реального інвестиційного проекту, дохідність якого на стадії експлуатації може бути як вище, так і нижче розрахованого рівня.

6. За характером прояву в часі виділяють дві групи фінансових ризиків:

Постійний фінансовий ризик. Він характерний для всього періоду здійснення фінансової операції і пов'язаний з дією постійних факторів. Прикладами такого ризику є відсотковий, валютний ризики.

Тимчасовий фінансовий ризик. Він характеризує ризик, який має перманентний характер, що виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції. Прикладом такого виду фінансового ризику є ризик неплатоспроможності ефективно функціонуючого підприємства.

7. За рівнем фінансових втрат ризики поділяються на такі групи:

Допустимий фінансовий ризик. Він пов'язаний із загрозою повної або часткової втрати прибутку від реалізації того чи іншого фінансового проекту або фінансової діяльності підприємства в цілому. В цьому випадку втрати можливі, але їх розмір менший за очікуваний прибуток. Втрата прибутку від однієї, двох або кількох операцій є припустимою, тому що може покриватись позитивним результатом від інших операцій. Таким чином, даний вид фінансової діяльності або конкретна фінансова угода, не зважаючи на ймовірність ризику, зберігають свою економічну доцільність.

Критичний фінансовий ризик. Цей вид фінансового ризику пов'язаний із загрозою втрат в розмірі понесених витрат на здійснення конкретної фінансової угоди або виду фінансової діяльності.

Катастрофічний фінансовий ризик. Він характеризує ризик, фінансові втрати за яким визначаються частковою або повною втратою майна підприємства. Цей вид ризику, як правило, призводить до банкрутства підприємства, оскільки в даному випадку можлива втрат не тільки усіх вкладених у визначений вид фінансової діяльності або конкретну фінансову угоду коштів, але й майна підприємства. Адже при виникненні катастрофічного фінансового ризику підприємству доводиться повертати кредити за рахунок власних коштів.

8. За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на такі дві групи:

Прогнозований фінансовий ризик. Він характеризує ті види ризиків, які пов'язані із циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон'юнктури фінансового ринку, передбачуваним розвитком конкуренції і т.п. Передбачуваність фінансових ризиків має відносний характер, оскільки прогнозування із 100%-м результатом виключає розглядуване явище із категорії ризиків. Прикладом прогнозованих фінансових ризиків є інфляційний ризик, відсотковий ризик та деякі інші (переважно в короткостроковому періоді).

Непрогнозований фінансовий ризик. Він характеризує види фінансових ризиків, які відрізняються повною непередбачуваністю прояву. Прикладом таких ризиків виступають ризики форс-мажорної групи, податковий ризик та деякі інші.

9. За можливістю страхування фінансові ризики поділяються також на дві групи:

Фінансовий ризик, що підлягає страхуванню. Ризик, що страхується, - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких здійснюється страхування. Таке страхування має дві форми: самострахування або зовнішнє.

Самострахування передбачає створення відповідного запасного фонду на підприємстві. Зовнішнє страхування фінансових ризиків передбачає наявність зобов'язань страховика за страховими виплатами в розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів та можливо й додаткових витрат, викликаних наступними подіями [14]:

- зупинка виробництва або зменшення обсягів випуску в результаті визначених подій;

- банкрутство;

- непередбачені витрати;

- невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань контрагентом застрахованої особи, який є кредитором згідно з угодою;

- інші події.

Підприємство може частково чи повністю передати ризики іншим суб'єктам економіки та забезпечити собі безпеку, здійснивши витрати у вигляді страхових внесків.

Фінансовий ризик, що не підлягає страхуванню. До них відносяться ті їх види, за якими відсутня пропозиція відповідних страхових продуктів на страховому ринку. Втрати в результаті реалізації ризику, що не підлягає страхуванню, відшкодовуються тільки за рахунок власних коштів підприємства.

1.2 Значення ризиків для суб'єктів господарювання

Аналіз проблем економічної науки та практики переконливо свідчить, що врахування невизначеності, конфліктності й породжу-ваного ними ризику є однією з магістральних ліній розвитку економічної теорії другої половини ХХ ст. З ризиком доводиться стикатися у повсякденній практичній діяльності. Його неможливо уникнути в жодному з видів ділової активності. Так, він присутній, скажімо, під час прийняття рішень з приводу розміщення грошей у банку, при купівлі акцій та інших цінних паперів вкладанні коштів у нове виробництво тощо. Бездіяльність у сфері бізнесу пов'язана з ризиком невикористаних можливостей [9].

У теорії міжнародної економіки побутують такі терміни, як потенційні можливості фірм на світовому ринку, спроможність платити і готовність платити, несподівані зміни умов торгівлі й відсоткових ставок тощо. Ця термінологія пояснюється наявністю багатокритеріальності, розпливчастості й невизначеності стосовно точного визначення кількісної та якісної оцінки потенціалу фірми, певною суб'єктивністю щодо нинішньої оцінки відповідних економічних показників, їхнього прояву в майбутньому. У більшості випадків неможливо здійснити абсолютно точний прогноз щодо цілої низки параметрів економічних об'єктів, проектів, процесів, які аналізуються (темпи інфляції, кон'юнктура ринку тощо).

Використання інноваційних ідей та нових технологій завжди обтяжене ризиком, а спроби уникнути інновацій здатні зупинити процес розвитку.

Необхідно наголосити, що поняття «економічний розвиток», що особливо важливо для України, повинен включати такі поняття, як «зростання», «стійкість», «ризик». Нерідко доводиться говорити про оптимальний обсяг інвестицій, що забезпечують максимально можливу інтенсивність економічного зростання при заданому рівні стійкості й ризику, чи про зростання ступеня стійкості й зниження ступеня ризику при відносно задовільних темпах зростання [9].

Сучасна парадигма щодо управління компанією (фірмою) ґрунтується на системному, комплексному та ситуаційному підходах до управління. Компанія (підприємство) при цьому розглядається як відкрита система. Успіх забезпечується за умови, наскільки гнучко й адекватно вона пристосовується до свого зовнішнього середовища (оточення) -- економічного, політичного, правового, демографічного, географічного тощо, як вона враховує та керує ризиком.

Чи в змозі компанія (підприємство) своєчасно розпізнати ризики, зокрема загрозу щодо свого існування, чи буде здатною вона до «випробування долі», чи зуміє скористатися наявними можливостями, чи зможе здобути максимальну вигоду з цих можливостей, не порушуючи існуюче законодавство, норми моралі та етики, -- ось головні критерії ефективності всієї системи управління (менеджменту) [9].

Слід зазначити, що велика частка фінансових показників не буває заздалегідь точно відомою. Це цілком очевидно стосовно прогнозованих потоків доходів і затрат (несуттєво, чи розглядаються вони в контексті бухгалтерських процедур, чи в контексті дисконтного аналізу). Менш очевидною, але не менш реальною є невизначеність значень низки фінансових параметрів у поточний момент.

Наприклад, у багатьох випадках для так званих штучних товарів (від космічної ракети до верстата) єдиним способом встановити їх точну ціну є їх продаж. Усякий інший спосіб визначення ціни залишає певне поле невизначеності. Саме тому фінансовий аналіз потребує врахування цієї невизначеності і зумовленого нею ризику [9].

Ще однією рисою нової парадигми, яка спирається на теорію ризику, є концепція компанії як соціально-економічної системи. Не тільки характер стратегії, тип структури управління, процедури планування, контролінгу, але й стиль керівництва, кваліфікація фахівців, їхнє поводження, ставлення до ризику, реакція на нововведення та на динаміку змін мають постійно аналізуватися, тобто повинна реалізуватися низка принципів, зокрема такий істотний з них, як принцип зворотних зв'язків [9].

Чим складнішим і невизначенішим є навколишнє середовище, тим складнішими є і методи управління, тим актуальнішим є врахування ризику, його аналіз та управління ним.

1.3 Економічні кризи як окремий вид фінансових ризиків

Економічна криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки [9].

Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння (рис.1.1) [9].



Рис.1.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв'язку [9]

Вона характеризується [9]:

- порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;

- перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;

- падінням товарних цін;

- зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;

- падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;

- зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;

- крахом грошово-кредитних зв'язків;

- наростанням системи взаємних неплатежів;

- кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;

- нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;

- масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;

- падінням курсу акцій, біржовою панікою;

- масовим банкрутством підприємств;

- зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В - В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є [9]:

- стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;

- призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси;

- зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;

- починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.

Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати [9]:

- початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва;

- відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту;

- підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття;

- зростання позикового відсотка, товарних цін.

Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 3, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).

Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А1), параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них [9]:

- дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;

- посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;

- підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антициклічного регулювання;

- фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

- науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;

- нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

- темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних;

- основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

- суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;

- зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;

- переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природно-економічних циклів;

- частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;

- кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання [9].

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток [9].

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку.

Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу [9].

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші [9].

2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

2.1 Прогнозування ризиків як механізм боротьби з ними

Прогнозування ризиків підприємства є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту.

Під прогнозуванням ризиків слід розуміти частину системи управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування). Організація ефективного прогнозування ризиків забезпечується в результаті розробки дійової політики управління ризиками, яка містить систему цілей та завдань управління ризиками; методи і засоби досягнення цих цілей [24].

Прогнозування фінансових ризиків являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у розробці системи заходів по нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов'язаних із здійсненням різних аспектів фінансової діяльності.

Формування та реалізація прогнозування фінансових ризиків передбачає здійснення таких основних заходів [24]:

1. Ідентифікація окремих видів ризиків, пов'язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків передбачає виділення систематичних та несистематичних видів ризиків, що характерні для господарської діяльності підприємства, а також формування загального портфеля фінансових ризиків, пов'язаних з діяльністю підприємства.

2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків.

3. Вибір та використання відповідних методів оцінки імовірності настання ризикової події за окремими видами фінансових ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових втрат при настанні ризикової події за окремими видами фінансових ризиків. Розмір можливих фінансових втрат визначається характером здійснюваних фінансових операцій, обсягом задіяних в них активів (капіталу) та максимальним рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиків.

У фінансовому менеджменті використовується таке групування фінансових операцій за зонами ризику з позицій можливих фінансових втрат при настанні ризикового випадку: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику.

5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження фактори поділяють на об'єктивні (фактори зовнішнього характеру) та суб'єктивні (фактори внутрішнього характеру).

Об'єктивні фактори: рівень економічного розвитку країни, характер державного регулювання фінансової діяльності підприємства, темпи інфляції в країні, рівень конкуренції в окремих сегментах фінансового ринку, кон'юнктура попиту та пропозиції на фінансовому ринку, фактори форс-мажорної групи та ін.

Суб'єктивні фактори: основні параметри фінансової стратегії підприємства, фінансовий менталітет власників та менеджерів в політиці допустимих ризиків, розмір власного капіталу підприємства, структура використовуваного капіталу, склад використовуваних активів, характеристика партнерів по фінансовим операціям, достатність використовуваної інформаційної бази фінансового менеджменту, рівень кваліфікації фінансових менеджерів та ін.

В процесі дослідження окремі фактори розглядаються за кожним видом фінансових операцій підприємства. Крім того, в процесі дослідження визначається чуттєвість реагування рівня фінансового ризику на зміну окремих факторів.

6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків за окремими фінансовими операціями та видами фінансової діяльності. Такий рівень встановлюється в розрізі окремих фінансових операцій з урахуванням відповідного менталітету керівників та фінансових менеджерів підприємства (їх схильності до здійснення консервативної, помірної або агресивної фінансової політики за окремими видами фінансової діяльності).

При здійсненні помірної фінансової політики граничними значеннями рівня ризиків окремих фінансових операцій за оцінкою спеціалістів є [24]:

- за фінансовими операціями з допустимим розміром втрат - 0,1;

- за фінансовими операціями з критичним розміром втрат - 0,01;

- за фінансовими операціями з катастрофічним розміром втрат - 0.001.

7. Вибір та використання внутрішніх механізмів та нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків.

8. Вибір форм та видів страхування окремих фінансових ризиків підприємства.

9. Оцінка результативності нейтралізації і організація моніторингу фінансових ризиків. Система показників результативності нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків включає рівень нейтралізовуваних можливих фінансових втрат; економічність нейтралізації (співвідношення затрат на її здійснення з розміром можливих втрат); оцінку сукупного ризику фінансової діяльності підприємства з урахуванням заходів по їх нейтралізації та інші.

2.2 Інструменти ризик-менеджменту як комплекс заходів управління ризиками

В системі методів управління фінансовими ризиками підприємства виділяють дві групи інструментів [9]:

- внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків;

- страхування ризиків страховими компаніями.

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків - це система методів мінімізації їх негативних наслідків, що обираються та здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації є, як правило, всі види допустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також катастрофічні ризики, які не підлягають страхуванню, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважну частину фінансових ризиків підприємства.

До складу внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків належать [9]:

1. Уникнення ризику

Основними заходами в напрямку уникнення ризику є:

- відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику за яким надмірно високий.

- відмова від використання у високих обсягах позикових коштів.

- відмова від надмірного використання обігових коштів у низьколіквідних формах

- відмова від використання тимчасово вільних грошових коштів у короткострокових фінансових вкладеннях.

2. Лімітування концентрації ризику

Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується як правило за тими його видами, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, що здійснюються в зоні критичного або катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

Система фінансових нормативів, що забезпечує лімітування концентрації ризиків, може включати [9]:

- граничний розмір (питома вага) позикових коштів, що використовуються в господарській діяльності;

- мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі;

- максимальний розмір товарного (комерційного) кредиту, що надається одному покупцю;

- максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному банку;

- максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента;

- максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість.

3. Хеджування

Хеджування - внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних цінних паперів - деривативів). Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів виділяють такі механізми хеджування фінансових ризиків: хеджування з використанням форвардних та ф'ючерсних контрактів, опціонів та свопів [9].

Форвардний контракт - інструмент хеджування ризиків, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання подібного форвардного контракту.

Ф'ючерс - різновид форвардного контракту; інструмент хеджування ризиків, який полягає в укладанні контракту, що засвідчує зобов'язання з купівлі (продажу) відповідної кількості базового активу (цінних паперів, товарів, валютних цінностей) у встановлений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни активу під час укладання контракту. Ф'ючерси, на відміну від форвардних контрактів, вільно обертаються на фондових біржах, мають стандартизовані контрактні умови, мають спекулятивний характер, розрахунки за контрактами здійснюються щоденно до моменту їх виконання.

Опціон - механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами або іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить угода з премією (опціоном), що сплачується за право (але не зобов'язання) продати чи купити протягом передбачуваного опціонним контрактом терміну цінний папір, валюту, реальний актив або дериватив в обумовленій кількості і за наперед обумовленою ціною.

Своп - механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов'язаннями підприємствами. В основі операції «своп» лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами або фінансовими зобов'язаннями з метою покращення їх структури та зниження можливих втрат. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовуються операції валютного свопа, фондового свопа та відсоткового свопа.

4. Диверсифікація

Механізм диверсифікації використовується насамперед для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим, він дозволяє мінімізувати певною мірою і окремі види систематичних (специфічних) ризиків - валютного, відсоткового та деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розподілі ризиків, що перешкоджають їх концентрації. Основними формами диверсифікації виступають [9]:

- диверсифікація видів фінансової діяльності - використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій - короткострокових фінансових вкладень, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування і т.п.;

- диверсифікація валютного портфеля підприємства - вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют (зниження валютного ризику);

- диверсифікація депозитного портфеля - розміщення крупних сум тимчасово вільних грошових коштів на зберігання в декількох банках;

- диверсифікація кредитного портфеля - передбачає різноманітність покупців продукції підприємства і спрямована на зменшення його кредитного ризику;

- диверсифікація портфеля цінних паперів - напрямок диверсифікації, який дає змогу знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його дохідності;

- диверсифікація програми реального інвестування - включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною спрямованістю, що дає змогу знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.

Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на окремому їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями.

В сучасній практиці ризик-менеджменту найбільшого поширення набули такі напрямки розподілу ризиків [9]:

- розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, крадіжкою переданих їм будівельних матеріалів та деяких інших;

- розподіл ризиків між підприємствами і постачальниками сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, пов'язаними з втратою (пошкодженням) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами - «Інкотермс - 90»;

- розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (відданого в лізинг) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) та ряд інших видів ризиків, що передбачаються відповідними спеціальними застереженнями в контракті, що укладається;

- розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, який більшою мірою передається відповідному фінансовому інституту - комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику має для підприємства платний характер, однак дає змогу суттєво нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

5. Самострахування (внутрішнє страхування)

Такий напрям нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, які дозволяють побороти негативні фінансові наслідки за тими фінансовими операціями, за якими ці ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є [9]:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства;

- формування цільових резервних фондів;

- формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами обігових коштів підприємства.

Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків:

- забезпечення вимоги з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик;

- отримання від контрагента певних гарантій;

- скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами;

- забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок передбачуваної системи штрафних санкцій.

У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. В цьому разі з метою уникнення збитків від настання ризиків фінансовим службам підприємства доцільно звертатися до послуг страхових операцій. на ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків: кредитів (товарних, експортних тощо); інноваційних ризиків; депозитних ризиків; відповідальності; на випадок недосягнення планового рівня рентабельності, інші.

Умови, порядок та механізм страхування фінансових ризиків страховими компаніями виходять за рамки курсового проекту та детально висвітлюються при вивченні дисциплін, присвячених страховій справі.

2.3 Хеджування ризиків та його значення в сучасних умовах

Під хеджуванням (від англ. hedge - захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, яка спрямована на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Хеджування -- це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації фінансових ризиків [24].

Термін хеджування в економічній теорії та практиці має кілька значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування. Ці значення об'єднані однією ідеєю зменшення рівня фінансового ризику, але різняться за змістом та формою [24].

Стратегія хеджування -- це загальний підхід, ідея, концепція управління активами і пасивами, зміст якої визначається як обмеження або мінімізація ризиків [24].

Методи хеджування -- це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов'язань з метою обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод. У широкому розумінні до методів хеджування відносять [24]:

- збалансований підхід до управління активами і пасивами;

- управління розривом між чутливими активами та пасивами -- геп-менеджмент;

- проведення операцій хеджування;

- управління середньозваженим строком погашення;

- обмеження обсягу ризикових операцій;

- страхування на відкритих фінансових ринках.

Такий підхід ряду економістів до тлумачення методів хеджування базується на тому, що будь-які дії, застосовувані з метою мінімізації фінансових ризиків, є хеджуванням.

У вузькому розумінні хеджуванням вважають лише проведення відповідних операцій за допомогою фінансових інструментів, механізм дії яких забезпечує компенсацію фінансових втрат внаслідок зміни ринкової ціни активу в майбутньому.

Операція хеджування полягає в укладенні строкової компен-саційної угоди з третьою стороною з метою повної ліквідації або часткової нейтралізації фінансового ризику. Якщо компанія планує провести операцію продажу або купівлі активів у майбутньому, то виникає ризик зміни ціни за даний період. З метою мінімізації цього ризику укладається додаткова угода з третьою стороною -- учасником ринку, який жодним чином не пов'язаний з операцією купівлі-продажу активу. Умови такої угоди дозволяють одержати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни активу), то за додатковою угодою матимуть місце втрати.

Операції хеджування фіксують майбутню вартість активів на визначеному рівні, що виключає як можливість зазнати в майбутньому збитків, так і можливість одержати спекулятивні прибутки. Операції хеджування проводяться на ринку строкових угод, коли період від дати укладення угоди до дати виконання реальної операції становить більш як два робочих дні. На практиці тривалість такого періоду коливається від кількох тижнів до кількох років, здебільшого -- 1-3 місяці [24].

Інструменти хеджування -- це фінансові угоди, механізм дії яких дозволяє мінімізувати ризик зміни ціни активу в майбутньому. Для хеджування ризику на міжнародних ринках застосовуються такі інструменти як форвардні контракти, фінансові ф'ючерсні контракти, опціони та своп-контракти. З цією самою метою можуть використовуватись і похідні фінансові інструменти -- своп-оціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф'ючерсів і т. ін. Інструменти хеджування дозволяють зафіксувати ціну активу в даний момент для операції купівлі-продажу, яка відбудеться на якусь дату в майбутньому [24].

За допомогою фінансових інструментів проводяться як операції хеджування, так і спекулятивні операції. Залежно від мети, з якою здійснюється операція на ринку, усіх учасників можна поділити на дві групи: хеджерів і торговців (спекулянтів). Хеджер -- це фізична чи юридична особа, яка має основну (балансову) позицію і проводить операції на ринку строкових угод з метою хеджування ризику за цією позицією. Сутність операції хеджування полягає в перенесенні ризику зміни ціни активу з хеджера на іншого учасника ринку. Метою проведення спекулятивної операції є одержання прибутку завдяки сприятливим змінам ціни активу. Хеджери зацікавлені в кінцевому результаті як сумі прибутків і втрат за основною та строковою угодами. Торговці, навпаки, розраховують лише на одержання прибутку від різниці в ціні активу. Сподіваючись на отримання спекулятивних прибутків, торговці беруть на себе ризик хеджерів. Для ефективної роботи ринків необхідні і хеджери і торговці, які забезпечують йому високу ліквідність [24].

З метою захисту від можливих втрат у майбутньому поряд з операціями хеджування проводяться операції страхування. Операція страхування полягає в укладенні угоди з учасником ринку, який за певну винагороду зобов'язується компенсувати втрати, пов'язані зі зміною ціни активу. Отже, ризик зміни ціни активу переноситься на учасника, який отримав винагороду -- страхову премію. Операція страхування базується на попередній виплаті премій за можливу компенсацію майбутніх збитків, незалежно від того, чи стануться ці збитки чи ні. Це не виключає можливості отримання переваг від сприятливих змін ціни активу. Між операціями хеджування та страхування існують суттєві відмінності [24].

Наслідки хеджування симетричні. Хеджування даватиме прибуток, який компенсує збитки за основною позицією фірми, якщо ставка чи курс змінюється. Або хеджування завдасть збитків, котрі компенсують прибутки в основній позиції. А наслідки страхування асиметричні. Це означає, що страхування компенсує негативні наслідки, дозволяючи отримати переваги від сприятливої кон'юнктури ринку. Ціною за можливість отримати додатковий прибуток є страхова премія. Вартість страхових операцій значно перевищує вартість операцій хеджування, витрати за якими досить незначні і, порівняно із сумами операцій, можуть не братися до уваги.

Операції хеджування проводяться за допомогою таких інструментів як форвардні та ф'ючерсні контракти, угоди своп. Операції страхування фінансових ризиків проводяться за допомогою опціонів.

І операції хеджування, і операції страхування здійснюються з однією і тією самою метою -- захисту від ризиків, що робить правомірним розгляд цих операцій як складових елементів процесу хеджування в цілому. Саме тому опціони, механізм дії яких відбиває сутність операцій страхування, відносять до інструментів хеджування ризику поряд із форвардами, ф'ючерсами та свопами [24].

У цілому процес хеджування дозволяє суттєво зменшити або повністю ліквідувати ризик. Але оскільки між ризиком і прибутком існує пряма залежність, то низький рівень ризику означає обмеження можливостей одержання прибутку. Отже, недолік хеджування полягає в тому, що воно не дозволяє хеджеру використати сприятливий розвиток кон'юнктури ринку.

Ризики, які виникають внаслідок зміни майбутньої ціни активу, хеджувати не обов'язково. Компанії можуть ризикувати в надії на сприятливі зміни цін, які дали б змогу одержати спекулятивний прибуток. Такий підхід до управління називають стратегією нехеджування і використовують при першій моделі управління.

Неможливість отримати переваги від сприятливих обставин при операціях хеджування ризику призводить до того, що компанії можуть свідомо використовувати стратегію нехеджування, коли деяка частина активів чи пасивів лишається чутливою до зміни параметрів ринку (відсоткової ставки, валютного курсу). Стратегія нехеджування має на меті максимізацію прибутку, що супроводжується підвищеним рівнем ризику. За такого підходу до керування фірма не захищена від несприятливих змін на ринку і може зазнати значних фінансових втрат.

Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику. Це дає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків. Вибір стратегії залежить від багатьох чинників, і насамперед -- від схильності до ризику. Стратегія обирається менеджментом і відбиває ставлення до прийнятного рівня ризику.

На міжнародних фінансових ринках існує значна кількість потенційних хеджерів [24]:

- дилери з торгівлі державними цінними паперами та іноземною валютою, які захищаються від зниження доходності та валютних курсів;

- інвестиційні банки, які використовують строковий ринок для продажу більшої кількості короткострокових активів, ніж це можливо на готівковому ринку;

- експортери та імпортери для захисту майбутніх платежів від зміни валютних курсів;

- корпорації для фіксації відсоткової ставки на залучені або розміщені кошти;

- компанії, які займаються власністю, при випуску конвертованих акцій захищаються від можливого зростання відсоткових ставок до завершення випуску та розміщення;

- пенсійні фонди захищають доход від інвестицій в першокласні цінні папери та казначейські зобов'язання;

- банки, які захищаються від зниження кредитних відсоткових ставок та збільшення депозитних ставок у майбутньому;

- інвестиційні фонди захищають номінальну вартість фінансових активів, якими вони володіють, або фіксують ціни на ті фінансові інструменти, які заплановано купити в майбутньому.

Цей перелік хеджерів далеко не повний, але він дає уявлення про різноманітність типів організацій, які можуть використовувати ринок строкових угод для зменшення ризику валютних курсів, відсоткових ставок чи ризику на фондовій біржі.

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

3.1 Закордонний досвід управління фінансовими ризиками

Важливою функцією управління в умовах антикризового менеджменту виступає захист організації від фінансового ризику. Зарубіжна практика накопичила безліч методів захисту від ризиків. Головна увага ризик-менеджера спрямована на дотримання параметрів ризику як до розробки і ухвалення рішення, так і в ході його виконання, швидке реагування у випадках відхилення параметрів ризику і вживання заходів по зниженню негативних наслідків діяльності. Успішне виконання даних функцій в значній мірі залежить від маркетингового підходу в менеджменті і ефективній організації системи інформації і комунікацій.

В даний час широкий розвиток отримали процеси диверсифікації: розвиток виробництв, що перебувають на різних рівнях або різних регіонах країни, направлення інвестицій в різні сфери діяльності, формування паралельних структур по виготовленню модифікацій виробів або вирішенню складної проблеми.