Порядок сплати непрямих та місцевих податків на території України

ПОРЯДОК СПЛАТИ НЕПРЯМИХ ТА МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ НА ТЕРІТОРІЇ УКРАЇНИ

Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення податку провадиться за диференційованими по окремих групах товарів ставками.

Ціль акцизного збору -- збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів не першої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з рівнем доходів вище середнього.

Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Платниками акцизного збору є всі суб'єкти підприємницької діяльності, які виробляють, імпортують або продають підакцизні товари, придбані до 1 січня 2001 року, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.

Об'єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти з реалізації підакцизних товарів, а також обороти з:

* реалізації товарів для промислової переробки;

* передачі товарів усередині підприємства для потреб власного споживання, а також своїм працівникам;

* реалізації товарів без оплати їх вартості, а також в обмін на інші товари (роботи, послуги);

* передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів іншим підприємствам, організаціям та фізичним особам;

* з реалізації продукції, виготовленої на давальницьких умовах (із сировини замовника) та ін.

Об'єктом оподаткування імпортних товарів є їх митна вартість з урахуванням фактично сплачених сум мита або їх кількісні показники у фізичному вимірі.

Перелік підакцизних товарів, як правило, включає в себе предмети не першої необхідності та високорентабельні товари, споживання яких держава намагається обмежити. Так, в Україні оподатковуються: алкогольні і тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти, кава, шоколад, ювелірні, шкіряні та хутрові вироби тощо.

Існують два види ставок акцизного збору: у фіксованому виразі на одиницю товарів в кількісному виразі (наприклад, в Євро за 1000 кг по бензину); у відсотках до оборотів з реалізації товарів. Відповідно існують і два різного порядку визначення суми акцизного збору. При цьому слід звернути увагу, що по вітчизняних підакцизних товарах порядок визначення акцизного збору дещо відрізняється від порядку визначення акцизного збору по імпортних товарах.

Акцизний збір, обчислений в євро, з товарів (продукції), що вироблені і реалізуються в Україні, сплачується у валюті України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару (продукції), і залишається незмінним протягом кварталу.

Сума акцизного збору, якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товару, обчислюється таким чином:

- при застосуванні ставки акцизного збору у гривнях за формулою:

А = С х К,

де А - сума акцизного збору; С - ставка акцизного збору; К - кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру, визначених відповідним законом;

- при застосуванні ставки акцизного збору в євро за формулою :

А = С х Є х К,

де А - сума акцизного збору; С - ставка акцизного збору; Є - курс гривні до євро за станом на перший день відповідного кварталу; К - кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру, визначених відповідним законом.

Сума акцизного збору, якщо ставка встановлена у відсотках, обчислюється за формулою:

А = С х В,

де А - сума акцизного збору; С - ставка акцизного збору; В - вартість продукції з урахуванням акцизу без ПДВ.

Платники акцизного збору щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, складають і подають до органів державної податкової служби за місцем реєстрації розрахунок акцизного збору за встановленою формою та сплачують збір на протязі 30календарних днів після останнього календарного дня звітного місяця (крім підприємств- виробників алкогольних напоїв та виробників тютюнових виробів).

Підприємства - виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації.

Ця норма застосовується у разі:

- реалізації підакцизної продукції, виготовленої зі спирту етилового, придбаного без сплати акцизного збору (до введення в дію постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2006 року N 275 "Про затвердження Порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію");

- реалізації алкогольних напоїв з умістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об'ємних одиниць (слабоалкогольних напоїв), які відповідно до законодавства не підлягають маркуванню марками акцизного збору;

- реалізації алкогольних напоїв, виготовлених без використання спирту етилового.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які отримують спирт етиловий для переробки на іншу підакцизну продукцію, що підлягає маркуванню марками акцизного збору, зобов'язані видати органам державної податкової служби податковий вексель відповідно до Порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2006 року N 275 "Про затвердження Порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію", сплачують суми акцизного збору при придбанні марок акцизного збору протягом не більше 90 календарних днів від дня отримання спирту етилового.

Підприємства вторинного виноградного виноробства сплачують акцизний збір при придбанні акцизних марок на суму, розраховану із ставок акцизного збору на готову продукцію, вироблену з виноградних виноматеріалів чи сусла, з використанням спирту етилового.

Підприємства - виробники тютюнових виробів сплачують акцизний збір щомісячно до 16 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного обсягу реалізації тютюнових виробів за минулий місяць;

Власники (замовники) тютюнових виробів та виноматеріалів, виготовлених у межах України з використанням давальницької сировини, сплачують акцизний збір не пізніше дня одержання готової продукції.

Особливості нарахування та сплати акцизного збору при здійснені експортно-імпортних операцій

Акцизний збір не справляється при реалізації підприємствами - виробниками підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту за умови документального підтвердження здійснення експортної операції, а саме:

- довідкою установи банку про надходження коштів у іноземній валюті на розрахунковий рахунок платника;

- копією вантажної митної декларації з відміткою прикордонної митниці про перетин товаром митного кордону України, скріпленою особовою номерною печаткою працівника митниці.

Сплата акцизного збору суб'єктами підприємницької діяльності, громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України, здійснюється одночасно із сплатою інших митних платежів, тобто до або під час подання митної декларації (проведення митних процедур).

Ця норма із сплати акцизного збору не поширюється на алкогольні напої та тютюнові вироби, сплата акцизного збору за якими здійснюється безпосередньо до Державного бюджету України при придбанні акцизних марок у їх продавця.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства набули статусу податкового агента і ввезли (імпортували) на митну територію України підакцизні товари (продукцію) без сплати акцизного збору, перераховують до бюджету акцизний збір протягом 7 календарних днів, наступних за датою продажу (відчуження) підакцизного товару (продукції), та не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, подають органам державної податкової служби щомісячний звіт за встановленою формою згідно з додатком 1 або 2 до Порядку позбавлення статусу податкового агента, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 6 січня 2007 року N 4 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2007 року за N 16/4237.

Мита являють собою непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні (тобто ті що перетинають кордон) товари. Варто усвідомити, що введення мита може переслідувати кілька цілей, серед яких фіскальні, економічні і політичні, що безпосереднім образом зв'язано з формуванням раціональної структури експорту й імпорту.

Особливістю митних зборів є те, що контроль за правильністю і своєчасністю їхньої сплати здійснюють не податкові органи, а державний митний комітет і митниця України.

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники. Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунках-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлюють митні органи, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

Порядок обчислення та сплати мита проводиться за встановленими ставками по товарних групах. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

На рис.1 наведений механізм нарахування та сплати мита.

Запроваджено два види ставок, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

* у процентах до митної вартості товарів;

* у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

Сума мита, належна до сплати, перераховується платниками, що здійснюють митне оформлення майна, митним органам або вноситься готівкою в касу митного органу, після чого в установлені строки ці суми перераховуються митними органами до бюджету.

Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплат належних сум мита випуск товарів та майна митними органам не здійснюється. За заявою декларанта та наявності гарантії банку митниця має право відстрочити або розстрочити сплату мита, але не більше ніж на один місяць. При несплаті рахунка в строк, указаний митним органом, нарахувується пеня за кожний день прострочення.

Рис. 1. Механізм нарахування і сплати мита

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин запроваджена на підставі Закону України "про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про підприємництво", Кодексу України про надра та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2004 р. № 85 "Про затвердження тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин" з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

Платниками плати за спеціальне використовування надр при видобуванні корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин.

Об'єктом справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів - обсяг видобутих) корисних копалин.

Розмір плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин обчислюють платники самостійно, виходячи з обсягу погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів - обсяг видобутку), ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини, нормативу плати та коригуючого коефіцієнта. Для підприємства вугільної промисловості до нормативу плати застосовується коригуючий коефіцієнт 0,5.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, які не зараховані до ресурсів державного значення. Платниками плати за спеціальне використання лісових ресурсів є всі лісокористувачі.

Об'єктом справляння вказаної плати є деревина лісових порід, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, дерева, зелень), побічні лісові користування.

Платниками збору за спеціальне використання прісних вод є усі суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють забор води з водних об'єктів чи здійснюють зброс води у водні об'єкти. Розмір платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики і водного транспорту, встановлюється відповідно до тимчасових нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання. За понадлімітне використання прісних водних ресурсів плата обчислюється у п'ятикратному розмірі. Сума платежу обчислюється платниками самостійно із врахуванням пільгових коефіцієнтів. Платежі сплачуються платниками щокварталу.

Місцеві податки й збори. Розвиток місцевого самоуправління не може не спиратися на фінансову базу, якою поряд з відрахуваннями від загальнодержавних податків у місцеві бюджети є визначене Кабінетом Міністрів України право органів місцевого самоврядування на встановлення місцевих податків та зборів. При цьому органам місцевого самоврядування визначено види цих податків і зборів, їхні граничні розміри, об'єкти оподаткування та джерела оплати. Причому органи місцевого самоврядування своїми рішеннями встановлюють ті чи інші податки, але можуть і не встановлювати. В таблиці З подається перелік місцевих податків та зборів в Україні.

Таблиця 1 Перелік місцевих податків і зборів в Україні

Таким чином, головною ознакою нині діючої податкової системи України є те, що в ній, як і раніше, платежі підприємств переважають над надходженнями від населення. На мою думку, незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до доходної частини бюджету і те, що податкова система України базується на двох головних податках - ПДВ та на доход (прибуток) підприємств.

Роль податків залежить від податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика -- це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави.

Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто, по-перше, за рахунок створення такої системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків, по-друге, за рахунок створення ефективної системи контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків платниками. Слід підкреслити, що для мінімізації ухилень від сплати податків необхідно поєднувати обидва із названих методів, оскільки при високому рівні оподаткування навіть дуже значне збільшення адміністративної системи контролю за сплатою податків не забезпечує їх задовільного стягнення, в той час як видатки на утримання цієї системи сильно зростають.

Показник еластичності системи доходів бюджету показує, як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту (або якогось іншого макроекономічного показника). Податкова система з показником еластичності, близьким до одиниці, відповідає як інтересам бюджету, оскільки забезпечує автоматичне збільшення доходів в умовах економічного піднесення, так і інтересам платників, оскільки в період кризи з падінням промислового виробництва автоматично зменшуються і вимоги на сплату податків, що не веде до збільшення податкового тягаря в не найкращий для виробників період.

Принцип економічної ефективності в процесі формування податкової системи має неоднозначне трактування. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу. Отже, податкова політика впливає тим чи іншим чином на економічні процеси, незалежно від волі держави. Цей вплив можна назвати пасивним. Оскільки головним завданням політики державних доходів є забезпечення достатнього обсягу надходжень до бюджету, остільки вплив, насамперед,податкової політики на процеси відтворення має другорядне значення. Доти, поки доходи, які збирала держава, не займали значної питомої ваги в обсязі валового внутрішнього продукту, вплив податкової політики на відтворювальний процес був незначним і не привертав уваги політиків і економістів. Але при подальшому зростанні питомої ваги податків в обсязі ВВП виникає необхідність стягувати необхідні кошти найбільш раціональним шляхом, тобто приводячи до мінімуму негативні наслідки для розвитку економіки.

Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливими є такі характеристики податкової системи:

· загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення (%) суми податків, обов'язкових платежів у бюджет і внесків по обов'язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

· нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки.

Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах. У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел. Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик неможливо. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому полягає в тому, що позики треба повертати, а повертати їх можна тільки за рахунок додаткових надходжень тих же податків. Отже, державні позики - це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.

Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних напрямів виробництва.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та сплати податків. При цьому не варто кидатися від однієї крайності до іншої. Не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому зв'язку необхідно проаналізувати формування доходів бюджету та запровадження нової податкової системи.

Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності підприємств жодної форми власності. Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить зрештою до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що:

по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються;

по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх;

по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною монополією на виробництво і предмети споживання різними методами впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн. Це свідчить про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені суспільного розвитку не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання об'єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в економіці.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам. По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Таким чином, податкова реформа поряд із зменшенням податкового тиску через зміну податкового законодавства повинна врегулювати відношення суб'єктів господарювання різних форм власності.

Література

1. Абрамова М.А., Александровна Л.С. Финансы, денежное обращение и кредит. К.: ИМПЭ, 2004.

2. Мельник. Фінанси. - К.:, 2006.

3. Большаков C.В. Финансовая политика и финансовое регулирование экономики переходного периода // Финансы. 2004. № 11.

4. Копірко В.М. Фінанси- К.: Бек. 2004.