Безготівкові розрахунки та шляхи їх удосконалення на підприємстві

Зміст

1. Безготівкові розрахунки та форми розрахункових документів

2. Векселі та їх види

Література

1. Безготівкові розрахунки та форми розрахункових документів

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава -- не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення -- виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, усунених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки здійснює банк на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки здійснюють за такими формами розрахункових документів:

· платіжного доручення;

· платіжної вимоги-доручення;

· платіжної вимоги;

· розрахункового чека;

· акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Розрахунки зі застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення - документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.

День оформлення платіжного доручення не враховується.

Доручення застосовують у розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями здійснюються:

· за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані) роботи , надані послуги тощо );

· у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в угоді;

· для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше терміну, установленого чинним законодавством;

· для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

· для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та цільових фондів;

· в інших випадках відповідно до укладених угод або чинного законодавства.

В угоді про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть передбачити можливість подання платником платіжного доручення у довільній формі та визначати правила заповнення таких доручень платником, умови їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення у довільній формі обов'язково має містити всі реквізити платіжного доручення.

Платіжні доручення в довільній формі застосовуються при розрахунках у разі:

· періодичного перерахування платником фінансових сум одним і тим самим отримувачем коштів;

· надання платником повноважень банку списати зі свого рахунку визначену суму в разі настання умов, визначеною угодою;

· перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на особисті рахунки одержувачів;

· інших випадків відповідно до чинного законодавства або укладених угод.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ в якому передбачаються два види дій: вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажену продукцію і доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Такі доручення банк приймає від платника протягом 20-ти календарних днів після виписки і на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунки платника.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Розрахунки платіжними вимогами застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадку, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Банки виконують платіжні вимоги примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами).

Стягував несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів.

Суму платіжної вимоги визначає стягував, але банк не приймає платіжну вимогу до виконання, якщо її сума перевищує суму, яка підлягає сплаті відповідно до наданого разом з нею листа-відповіді при визнання претензії, на підставі якого її оформлено.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10-ти календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30-ти календарних днів з дати їх складання.

Розрахунки чеками. Розрахунковий чек - це документ суворої звітності, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець - юридична чи фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари.

Розрахункові чеки застосовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягає сплаті готівкою.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних балансових рахунків у банку емітентів.

Розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи. Забороняється передавання розрахункового чека її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитка печатки юридичним особами.

Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення терміну дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити термін дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Чекові книжки (розрахункові чеки) діють один рік.

Чеки з чекової книжки випускають у момент здійснення платежу і видачі чекодавцю за отримані ним товари на надані послуги.

Розрахунки акредитивами. Акредитив - це форма розрахунку, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов'язаний:

· виконати платіж третій особі за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

· надати повноваження іншому банку здійснити цей платіж.

Акредитив за своєю суттю є угодою, що відокремлена від угоди купівлі-продажу або іншого контакту, на якому вона може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банки-емітенти можуть відкривати такі акредитиви:

· покритий - акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенту або виконуючому банку;

· непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунок платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні:

· відкличний акредитив - акредитив, який може змінити або анулювати банк-емітент без попереднього погодження з бенефіціаром;

· безвідкличний акредитив - акредитив, що може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресованим.

Термін дії акредитива в банку-емітенті встановлює покупець у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів між банками. У разі необхідності заявник може продовжити термін дії акредитива на 10 днів.

Переваги акредитивної форми розрахунків - прискорення строків розрахунків, наявність гарантій у платника.

Недолік - приводить до уповільнення обіговості обігових коштів.

Особливості розрахунків в електронних системах типу “клієнт - банк”.

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програмно-технічний комплекс “клієнт банку - банк”.

Клієнтська частина системи “клієнт - банк” забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Розрахункові документи в електронному вигляді, що подаються клієнтом у банку, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Реквізити розрахункового документа в електронному вигляді, що використовується у системі “клієнт - банк”, визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них:

· дату і номер;

· назву, ідентифікаційний код платника та номер його рахунку;

· назву та код банку-отримувача;

· суму цифрами;

· призначення платежу.

Банківська частина системи “клієнт-банк” забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом.

Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи “клієнт - банк” і оброблення банком його розрахункових документів в електронному вигляді є окремий договір між ним і банком. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення суперечок у разі їх виникнення тощо.

Використання клієнтом системи “клієнт - банк” не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Не дозволяється формування клієнтами розрахункових документів в електронному вигляді на підставі розрахункових документів, які мають додатки, а також формування стягувачем розрахункових документів в електронному вигляді на підставі платіжних вимог на примусове списання коштів. Ці платіжні вимоги надсилаються клієнтом до банку на паперових носіях.

2. Векселі та їх види

Однією з перспективних форм розрахунків є вексельна. Вексельна як одна із різновидів кредитних грошей уже багато років активно використовувався і використовується у внутрішніх угодах країни з ринковою економікою, а також є важливим міжнародним платіжним засобом.

Головна економічна функція векселя - бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських, що дозволяє господарюючим суб'єктам оплачувати свої зобов'язання за угодами з відстрочкою платежу.

В Україні введене використання простого і переказного векселя відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну зазначену суму грошей власнику векселя. Випускають такі види векселів: переказний, простий.

Переказний вексель повинний містити: найменування “вексель”; простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видав вексель. Назва “переказний вексель” означає, що передаються обов'язки платити, а не право отримувати.

Вексель може бути виданий: за наказом самого векселедавця; на самого векселедавця; за рахунок третьої особи.

Індосамент - передавальний запис, згідно з яким вексель і права, пов'язані з ним, передаються іншій особі.

Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Він має бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші, який підписаний індосантом - особою, яка зробила передавальний запис на користь нового тримача векселя.

Особа, в якої є переказний вексель, вважається законним векселедавцем, якщо її право базується на безпосередньому ряді індосаментів

Акцепт - згода акцептанта на плату векселя. З акцептом пов'язані права й обов'язки учасників переказного векселя.

Акцентант - особа, яка повинна дати згоду на виконання пред'явлених йому зобов'язань.

Переказний вексель може до настання терміну платежу бути пред'явлений векселетримачем або навіть просто особою, яка має вексель, для акцепту платнику за місцем проживання. Вексель має бути пред'явлений до акцепту протягом одного року від його видачі.

Векселедавець може скоротити останній термін або обумовити триваліший термін. Ці терміни можуть бути скорочені індосантами.

Аваль - вексельне поручительство.

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль. Таке забезпечення дає третя особа або навіть одна з осіб, які підписали вексель.

Переказаний вексель може бути виданий на термін: за пред'явленням; у певний час від складання; на визначений день.

Платіж. Платник, оплачуючи переказний вексель, може вимагати, щоб він був вручений йому з розпискою в отриманні платежу. При цьому векселедержатель не може відмовитись від прийняття часткового платежу і бути змушеним прийняти його до настання терміну.

Той, хто заплатив вчасно, вільний від зобов'язань.

Простий вексель. Простий вексель містить такі реквізити: найменування “вексель”; просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення терміну платежу; зазначення місця платежу, найменування кого, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійсненний; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає документ.

До простого векселя застосовують постанови, що стосуються переказного векселя та індосаменту; терміну платежу; позову у разі неплатежу тощо.

Крім переказних і простих, векселі бувають:

· казначейські;

· приватні векселі, що імітуються корпораціями, промислово-фінансовими групами, банками;

· фінансові;

Векселі застосовуються для:

· розрахунків за придбані матеріальні цінності;

· отримання вексельних кредитів - видача векселетримачеві позики до запитання під заставу векселя;

· інкасування векселів банками за дорученням векселетримателя;

· отримання позики за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселями. При цьому векселі приймають як забезпечення спеціального позичкового рахунку не на їх повну вартість, а на 60 - 90% їх номінальної суми.

Застосування векселів у розрахунках за матеріальні цінності.

Припустимо, що наприклад, ВАТ “Оріон” як покупець уклало угоду з Державним підприємством “Сатурн” на постачання комплектуючих виробів для виготовлення радіотелефонів.

Угодою від 1 липня 2002 р. передбачено, що розрахунок за комплектуючі вироби здійснюється безвідсотковим векселем на певну суму, термін погашення якого встановлено 1 вересня поточного року.

За таких умов можна розглянути кілька ситуацій, які можуть мати місце на практиці:

1. ВАТ “Оріон” станом на 1вересня поточного року погашає виданий вексель, тобто виконує свої зобов'язання за угодою.

2. ВАТ “Оріон” станом на 1 вересня поточного року не погашає виданий вексель. У такому випадку ВАТ “Оріон” не звільняється від своїх обов'язків сплатити за векселем. Завод “Сатурн” не втрачає право вимоги за векселем на отримання коштів і має можливість:

· дочекатися погашення векселя, наприклад, у кінці поточного року;

· розрахуватися векселем, виданим ВАТ “Оріон” за отримані матеріальні цінності або послуги, за умови його прийняття постачальниками або урахування кредитною установою;

· оскаржити невиконання виданих зобов'язань і укладеної угоди ВАТ “Оріон” у арбітражному суді.

Візьмемо для прикладу ситуацію , коли Державне підприємство “Сатурн” має можливість розрахуватись векселем, виданим ВАТ “Оріон”, з постачальником сировини, за умови врахування його банком.

В Україні поширені безвідсоткові векселі, що на відміну від відсоткових, на яких вказують суму платежу і ставку відсотка, вміщують суму відсотків у свою номінальну вартість.

Використовуючи такий вексель, кредитор має отримати суму коштів, які дорівнюють теперішній вартості його номінальної суми. При цьому ставка дисконтування дорівнює фактичній ставці відсотка, яка, у свою чергу, дорівнює різниці між справедливою вартістю і належною номінальною сумою коштів за продану продукцію у випадку відстрочення платежу.

Таким чином, продавець товару, отримавши безвідсотковий вексель повинен окремо враховувати виручку від продажу продукції і суму відсотків. Векселедавець аналогічно підходить до встановлення розміру витрат.

Безвідсоткові векселі використовують і на терміни, більші від операційного циклу або дати складання балансу підприємства. Довготермінові векселі видаються, наприклад, для придбання обладнання.

Література

1. А.М. Поддерьогін “Фінанси підприємств”-К.: КНЕУ, 1998 - 368с.

2. В.А. Король, навчальний посібник “Фінанси підприємств”

3. О.С. Філімоненко, навчальний посібник “Фінанси підприємств” - Київ, 2004 - 328с.