Роль Рахункової палати в посиленні фінансового контролю в Україні

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ з теми:

Роль Рахункової палати в посиленні фінансового контролю в Україні

Запоріжжя, 2010

• Вступ
• 1. Сутність фінансового контролю
• 2. Рахункова палата та її роль в посиленні фінансового контролю в Україні
• Висновок
• Література

Вступ

В системі державного управління важливе місце посідає фінансовий контроль, який є частиною загальнодержавного контролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності молодої держави України. Держава переходить до ринку, змінюються форми власності, змінюється фінансова політика, оскільки вона набуває більш соціальної спрямованості, що вимагає все більше і більше коштів. Тому держава повинна ощадливіше використовувати завжди обмежені фінансові ресурси, що вимагає суворого обліку і контролю.

Фінансовий контроль відіграє роль фактора подальшого розвитку ринкових відносин. З його допомогою закріплюється самостійність підприємницької діяльності, забороняється втручання з боку держави у внутрігосподарську сферу відповідних підприємств, організацій, приватних осіб. З другого боку, розпочатий процес приватизації, створення комерційних структур, ріст підприємницької діяльності громадян і відсутність чіткого законодавства породжує такі негативні явища, як корупцію, мафіозні угрупування, різного роду зловживання. За таких умов сфера фінансового контролю природно розширюється, він виступає засобом забезпечення законності і фінансової дисциплін, запобігання правопорушень. З його допомогою виявляються правопорушення і притягаються до відповідальності винні особи.

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави, складовою частиною якої він є. Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів - у цьому завданні і одне з особливих призначень фінансового контролю.

Не менш важливе завдання стоїть перед фінансовим контролем при розподілі коштів і раціональному, доцільному, найбільш ефективному ощадливому їх використанні. На практиці здійснення фінансового контролю має прояв у перевірці фінансових планів підприємств, установ і організацій, планів виробництва, планів по собівартості, прибутку, платежах у бюджет. Фінансовий контроль включає перевірку режиму економії, доцільності використання власних і бюджетних коштів, обігу, використання і збереження матеріальних цінностей, використання різних фондів, кредитів тощо.

Досвід інших держав в організації державного фінансового контролю свідчить про те, що цьому аспекту державної фінансової діяльності приділяється особлива увага. Він розглядається державами як необхідний інструмент підтримання фінансово-господарського порядку в ринкових умовах. Нашій вітчизняній практиці ще належить оволодіти багато чим з того, що вже випробувано цивілізованим світом в сфері державного фінансового контролю.

Система органів державного фінансового контролю в Україні перебуває на стадії формування. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.

Верховна Рада України за ст. 85 Конституції України здійснює фінансовий контроль в ході розгляду проектів та затвердження Державного бюджету України і звітів про його виконання, на спеціальних парламентських слуханнях Кабінету Міністрів України, що іменуються «днями уряду»; в ході експерту та заслуховувань Програм діяльності уряду обговорення і прийняття спеціального фінансового законодавства у значній кількості інших форм.

Особливими контрольними повноваженнями наділена Рахункова палата Верховної Ради України.

Рахункова палата є відносно новим для нашої країни державним органом, статус якого перебуває в процесі становлення і розвитку. Тому можна стверджувати, що існує нагальна необхідність його науково-практичного дослідження, звертаючись при цьому, насамперед, до досвіду утворення та функціонування аналогічних органів європейських країн.

Об'єкт дослідження - фінансовий контроль в Україні.

Предмет - роль Рахункової палати в посиленні фінансового контролю в Україні.

Мета - визначити роль Рахункової палати в посиленні фінансового контролю в Україні.

1. Сутність фінансового контролю

В побудові нової економічної системи в Україні одне з провідних місць належить фінансовій сфері. Викликано це тим, що на базі фінансів і управління ними формуються відносини між усіма суб'єктами економіки.

Оскільки кінцевим призначенням фінансових ресурсів є забезпечення розширеного відтворення і задоволення суспільних інтересів та потреб, то кожний громадянин і держава в цілому надзвичайно зацікавлені в їх ефективному використанні. Звідси об'єктивно виникає потреба в управлінні фінансовими ресурсами (які виражають суть фінансів), а відтак і фінансового контролю [1, 26].

Метою фінансового контролю, перш за все, є зміцнення фінансової дисципліни, забезпечення економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також повного, своєчасного та доцільного використання грошових коштів у суспільстві для досягнення ефективного результату [2, 12].

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави, складовою частиною якої він є. Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів - у цьому завдання і одне з основних призначень фінансового контролю.

Не менш важливе завдання стоїть перед фінансовим контролем при розподілі коштів, їх раціональному, доцільному, найбільш ефективному та економному використанні [3, 76].

Порівняно з іншими складниками управлінської системи контроль посідає центральне місце серед функцій менеджменту і відіграє інтегруючу роль, оскільки є, з одного боку, результатом прогнозування та обліку, з другого - передумовою аналізу та регулювання фінансових і грошово-кредитних процесів [4, 15].

Фінансовий контроль є засобом розв'язання проблеми фінансової безпеки, оскільки він може відвернути підрив:

Фінансового суверенітету держави;

Цілісності фінансового простору;

Єдності фінансової політики і фінансового механізму.

Отже, фінансовий контроль є важливим елементом управлінської діяльності, організаційного керівництва, однією із форм втілення у життя прийнятих державними і недержавними органами рішень.

Визначення поняття фінансового контролю змінювалося з розвитком суспільства. В більшості наукових джерел соціалістичного періоду фінансовий контроль визначається як одна із сфер, ланок, форм, галузей контролю за суспільним виробництвом і розподілом продуктів. З огляду на одержавленість власності дане поняття пов'язувалось тільки з державним контролем.

Характерним також є ототожнення фінансового контролю з контрольною функцією фінансів. Особливо це спостерігається в працях, виданих після так званої перебудови. І.А. Бєлобжецький наголошує, що фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси - можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу, хоча і зазначає при цьому, що однозначно трактувати поняття «контрольна функція фінансів» і «фінансовий контроль» не можна [1, 26].

Різні погляди на поняття і суть фінансового контролю мають і сучасні дослідники.

Так, О.Д. Василик трактує фінансовий контроль як функцію управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Є.В. Калюга у своїй монографії „Фінансово-господарський контроль у системі управління” стверджує, що фінансовий контроль ґрунтується на використанні контрольної функції фінансів і виступає як один із проявів її важливого значення в розширеному відтворенні. Фінансовий контроль являє собою діяльність державних і громадських органів, спрямовану на перевірку обґрунтованості процесів формування та раціонального використання коштів з метою установлення вірогідності, законності й доцільності операцій [5, 34].

Воронова Л.К. пропонує таке визначення фінансового контролю: «...фінансовий контроль - це діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і зв'язаних з цим матеріальних цінностей» [3, 76].

Фещенко Л. вважає, що під фінансовим контролем слід розуміти багатоаспектну міжгалузеву систему нагляду державних, відомчих, внутрішньогосподарських та аудиторських органів, які наділені контрольними функціями, за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій з метою об'єктивного оцінювання економічної ефективності цієї діяльності, встановлення законності та доцільності фінансово-господарських операцій, а також за процесом витрачання бюджетних коштів. Як об'єкт фінансового контролю виступають грошові розподільні процеси формування та використання фінансових ресурсів за рівнями і ланками народного господарства країни та її регіонів [2, 12].

Оригінальне і, як на наш погляд, вичерпне визначення даного поняття пропонує І. Стефанюк. Фінансовий контроль, на його думку, - це система активних дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконалення управління економікою. [1, 26] Дане визначення досить оригінальне і найбільш точно характеризує поняття фінансового контролю.

Неоднозначність визначення поняття фінансового контролю науковцями дає привід для того, щоб звернутися до законодавчих документів, які б могли узгодити погляди на дане питання.

Оскільки вся фінансова діяльність у державі регламентується законами і підзаконними актами, змістом фінансового контролю, у кінцевому рахунку, є забезпечення виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

При цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але бути доцільною. Таким чином, в перевірці законності і доцільності проявляється суть фінансового контролю.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов'язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України «Про Державну податкову службу в Україні», «Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» [3, 76].

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України «Про фінансовий контроль в Україні», який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що фінансовий контроль є однією з найважливіших ланок у системі управління, що забезпечує повне і своєчасне використання фінансових ресурсів у суспільстві для досягнення ефективного результату. Але, перш за все фінансовий контроль є засобом розв'язання фінансової безпеки та суверенітету держави.

Спостерігається неоднозначність трактування поняття фінансового контролю різними вченими України, що пояснюється як змінами суспільної думки за останні роки, так і незавершеністю правової бази у цій сфері, а саме відсутністю відповідного закону, який би узгодив погляди на це питання. Однак, методи та організація фінансового контролю в Україні цілком сформовані, про що і буде йтися у наступному розділі.

2. Рахункова палата та її роль в посиленні фінансового контролю в Україні

Запровадження нових законодавчих та інших правових актів значно обмежило державний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, а в певних сферах зовсім виключило можливість його застосування. Така стриманість щодо контролю з боку держави закономірна, цілком зрозуміла відносно приватного сектора економіки. Але слід зазначити, що на сьогодні контроль послаблено не тільки відносно приватних підприємств, але й державних і муніципальних підприємств та бюджетних установ. Тому виникає необхідність посилення фінансового контролю як чинника забезпечення економічної безпеки держави.

Його ефективність залежатиме від наявності чи відсутності чітких законодавчих документів, які міститимуть нормативи, ліміти, санкції, обмеження щодо використання державних коштів тощо.

Для підвищення ефективності фінансового контролю необхідно закріпити в спеціальній статті Конституції України поняття «державний контроль» і визначити, які державні органи влади та посадові особи користуються правом контролю, в яких сферах і яким чином вони його здійснюють, а в спеціальному Законі «Про фінансовий контроль в Україні» також визначити основи державної системи контролю, права та обов'язки органів державної влади і управління, органів місцевого самоуправління підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян, структуру та організацію державної системи контролю. Слід внести уточнення до Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», а також до Адміністративного та Кримінального кодексів України про те, що працівники контрольно-ревізійних органів, які проводили ревізію або перевірку за завданням правоохоронних органів або брали участь у збиранні доказів, не можуть викликатися до суду або залучатися до судового процесу як свідки (можуть надавати пояснення усно або в письмовій формі лише під час досудового вивчення справи) [9].

Незалежність вищих органів фінансового контролю є основною умовою ефективності фінансового контролю. Достатня незалежність органів фінансового контролю повинна бути закріплена на законодавчому рівні. Аналізований закон закріплює організаційно-інституційну незалежність Рахункової палати, хоча вона й підпорядковується Верховній Раді України. Але функціональну незалежність Рахункової палати можна поставити під сумнів, оскільки вона здійснює перевірки за дорученням Верховної Ради [6, 49].

Незалежність повинна поширюватися не лише на сам вищий орган фінансового контролю як державний інститут, а й на його членів та аудиторські кадри. Фінансова незалежність вищого органу фінансового контролю є основною умовою самостійності, оскільки його фінансові обмеження одночасно обмежують також і його діяльність. Кошти на утримання Рахункової палати виділяються безпосередньо з Державного бюджету України, а їхній обсяг визначається Верховною Радою України і0зазначається у державному бюджеті окремим рядком. Незалежність вищого органу фінансового контролю від законодавчої та виконавчої влади повинна виявлятися передусім у виборі видів і напрямів перевірок та у виконанні програм перевірок. Він самостійно складає програми перевірок, інші державні органи не можуть впливати на цей процес.

Дієвість Рахункової палати забезпечуватиметься її спроможністю як органу фінансового контролю впливати певним чином на орган, що перевірявся, з метою усунення виявлених порушень та мати доступ до компетентних інстанцій, які повинні вживати необхідних заходів у разі відмови усунути порушення або виявлення серйозних зловживань.

Здійснюючи експертну діяльність, вищій орган фінансового контролю може передавати державним органам свій досвід поза межами своєї контрольної діяльності. Таким чином, висловлюючи свою думку щодо законопроектів, вищий орган фінансового контролю має можливість на ранньому етапі вказати на можливі фінансові наслідки при практичному застосуванні цих законів чи норм. Однак його експертна діяльність не повинна перешкоджати абсолютно пріоритетному завданню - здійсненню ефективного фінансового контролю [3, 76].

Необхідність створення ще одного органу державного контролю була зумовлена відсутністю у Верховній Раді України механізму контролю за фінансово-економічною діяльністю органів виконавчої влади, оскільки всі державні контролюючі органи до створення Рахункової палати були підзвітними органам виконавчої влади. Створення Рахункової палати має посилити контроль за фінансово-економічною діяльністю насамперед таких державних органів, як Міністерство фінансів України, Національний банк України, державні цільові фонди, апарати Кабінету Міністрів України, Президента України та Верховної Ради України тощо.

Правовою основою організації і діяльності рахункових палат та аналогічних їм органів є конституції і прийняті в їх розвиток закони про рахункові палати. В конституціях зазвичай передбачаються лише найсуттєвіші елементи статусу цих органів, а також у найбільш загальних рисах завдання та порядок їх формування. Україна також у ст. 98 Конституції України закріпила завдання Рахункової палати від імені Верховної Ради України здійснювати “контроль за використанням коштів Державного бюджету України”.

Конституції зарубіжних країн по-різному закріплюють і місце рахункових палат у системі державних органів. Одні відносять їх до органів парламенту (Австрія, Угорщина), інші - визначають як самостійний вищий державний орган фінансового контролю (Болгарія, Польща, ФРН). Існує ще одна група країн, в яких місце рахункових палат є досить неоднозначним - їх або наділяють рисами судового органу, або прямо включають до системи судових органів (Італія, Франція).

Неоднозначно характеризується і місце Рахункової палати України, але ця неоднозначність дещо іншого роду. Вона пов'язана насамперед із тим, що згідно з Конституцією України, Рахункова палата є органом, що діє від імені Верховної Ради України. В Законі ж «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР зазначено, що Рахункова палата підпорядкована й підзвітна Верховній Раді, але попри все здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших державних органів [8]. Даючи тлумачення цій нормі можна дійти висновку, що формулювання «незалежно від будь-яких інших органів держави» означає незалежно від “інших”, але не від парламенту. Проте, вводячи до цієї норми поняття незалежності, законодавець певно мав на увазі перш за все професійну незалежність, (враховуючи принцип несумісності членства в Рахунковій палаті із входженням до складу інших органів чи заняттям іншою діяльністю, а також особливу процедуру формування складу Рахункової палати), але не організаційно-інституціональну. Ще одне питання породжує закріплена в Конституції та Законі про Рахункову палату фактична належність Рахункової палати Верховній Раді, і стосується воно того, що і об'єкт, і суб'єкт контролю, по суті, ідентичні, оскільки між ними не існує відстані. Така ситуація суперечить основам Лімської декларації від 11 вересня 1997 р., яка серед умов об'єктивного й ефективного виконання завдань вищими органами фінансового контролю визначає лише їх незалежність від організацій, що ними перевіряються, і захищеність від стороннього впливу.

З іншого боку, можливість абсолютного відокремлення Рахункової палати від парламенту практично виключена. Незалежність від суб'єктів, що підлягають контролю, обов'язково має бути абсолютною. Саме це зумовлює необхідність чіткого визначення на законодавчому рівні взаємовідносин і взаємозалежності між Рахунковою палатою і Верховною Радою (але при цьому з обов'язковим гарантуванням високого ступеня автономії вищому органу фінансового контролю навіть тоді, коли він виступатиме як представник парламенту) [9].

Конституційним елементом правового статусу рахункових палат є порядок їхнього формування. Міжнародний досвід показує, що дуже складно прослідкувати залежність між порядком призначення голови Рахункової палати, визначенням її складу та формою правління конкретної держави. Тим не менше умовно виділяють три основні моделі формування рахункових палат - “парламентська” (провідну роль у формуванні складу (передусім у призначенні голови) відіграє парламент), “позапарламентська” (склад формується президентом за поданням Ради Міністрів; або голову призначає Уряд, а інших членів - президент, як, наприклад, у Франції), “змішана” (допускає можливість участі у формуванні і президента, і парламенту).

В Україні застосовується “парламентська” модель. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону про Рахункову палату, Голову Рахункової палати призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Голови Верховної Ради України, а за ч. 6 ст. 10 перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати [8].

Ще одним важливим аспектом у формуванні рахункових палат є те, що в конституціях зазвичай не фіксується строк повноважень рахункових палат, що додатково гарантує незалежність їх членів. Це “зазвичай” не стосується нашої держави, оскільки в українському законодавстві чітко визначено, що Голова Рахункової палати призначається строком на 7 років з правом призначення на другий термін.

Ефективність роботи Рахункової палати багато в чому залежить від її внутрішньої структури. Основу внутрішньої структури Рахункової палати України складають 10 департаментів, напрями діяльності яких відповідають структурі самого Державного бюджету. З проблемою внутрішньої організації Рахункової палати логічно пов'язане і питання про територіальну сферу її дії. На сьогодні воно не повністю врегульоване в законодавстві України, а територіальної структури як такої Рахункова палата майже не має . У світі наразі можна виділити принаймні два шляхи вирішення цього питання. Перший передбачає створення територіальних філій (або відділів), які в своїй сукупності не становлять системи (дану модель обрали США і ФРН). Другий - шляхом створення філій у регіонах чи адміністративно-територіальних одиницях, які є єдиною системою, підпорядкованою “центральній” рахунковій палаті, що виступає як апеляційна інстанція за рішеннями місцевих палат [7, 13].

Головним, стрижневим елементом правового статусу будь-якого державного органу, в тому числі й рахункових палат, є завдання, для вирішення яких цей орган створено. Перелік завдань Рахункової палати України визначає ст. 3 Закону про Рахункову палату [8]:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

- контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

- аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;

- виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.

Як видно з перелічених вище завдань, Рахункова палата здійснює не тільки контрольно-ревізійні, а й аналітичні функції з визначеного кола питань і, крім того, готує пропозиції щодо удосконалення відповідного законодавства.

До її складу входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати, які утворюють Колегію Рахункової палати. Колегія розглядає питання планування й організації роботи Рахункової палати, методики контрольно-ревізійної діяльності, приймає колегіальні рішення і готує висновки за матеріалами перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також звіти та інформаційні повідомлення.

Залежно від функцій, які виконують департаменти, їх можна згрупувати у три блоки [7, 13]: ревізійний, контрольно-аналітичний і забезпечувальний.

У перший блок входять департаменти, які здійснюють контрольно-ревізійну діяльність щодо витратної частини Державного бюджету України за такими напрямами: на державне управління; на промисловість та енергетику; на судову владу, оборону, правоохоронну діяльність та безпеку держави; на АІЖ та виробничу інфраструктуру; на соціальну сферу та науку. Крім того, вони контролюють використання коштів державного бюджету в регіонах, питання, пов'язані з діяльністю банківських установ та державним боргом України, використанням коштів цільових бюджетних та державних позабюджетних фондів.

Другий блок - контрольно-аналітичний -- відстежує процес підготовки проекту бюджету, вносить свої пропозиції щодо цього процесу, здійснює експертизу проекту бюджету на наступний рік та законодавчих актів, що стосуються виконання поточного бюджету, тощо. Крім того, він, відстежуючи видатки бюджету в цілому, визначає напрями для ревізійної роботи іншим департаментам, ставить перед ними певні завдання, а потім, після контрольних перевірок, використовує отриману інформацію для узагальненого аналізу результатів проведених департаментами контрольно-аналітичних заходів та підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів керівництву та Колегії Рахункової палати, Верховній Раді, Президенту й Уряду України.

Останній, третій блок Рахункової палати, забезпечує її діяльність у частині контролю за дотриманням законодавства з питань бюджету, управління комп'ютерного та інформаційного забезпечення, зв'язків з громадськістю та міжнародного співробітництва тощо.

Крім того, Рахункова палата має такі повноваження [8]:

1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України;

3) перевіряти в органах і на об'єктах, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;

6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;

8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

9) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;

10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;

11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;

13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;

14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.

Отже, Рахункова палата займає особливе місце в системі контролюючих органів держави, оскільки її діяльність не залежить від виконавчих органів влади і їм не підпорядкована. Саме з цієї причини з самого початку створення Рахункової палати ставлення до неї було неоднозначним. Так, Верховній Раді України довелось тричі долати вето Президента України на Закон України «Про Рахункову палату», після цього Закон розглядався в Конституційному суді України, на підставі рішення якого були значно обмежені повноваження Рахункової палати, її завдання та функції. Наприклад, з кола повноважень Рахункової палати були вилучені такі, як контроль за виконанням дохідної частини Державного бюджету України, контроль за використанням об'єктів права державної власності, грошовою емісією, використанням золотого запасу тощо.

Висновок

Контроль за виконанням Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів, здійсненням фінансування загальнодержавних програм, збереженням і використанням майна, що є об'єктами права державної власності, організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів, які формуються з урахуванням усіх видів і напрямів діяльності Рахункової палати та конкретних доручень Верховної Ради України, її комітетів. До плану роботи Рахункової палати обов'язково включається виконання звернень не менш як однієї третини конституційного складу Верховної Ради України, поданих у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. При формуванні планів роботи Рахункової палати враховується обов'язковий розгляд звернень та пропозицій Президента України, Кабінету Міністрів України. Позапланові контрольні заходи проводяться за рішеннями Колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів України, по яких Верховна.

Говорячи про роль Рахункової палати та контрольно-рахункових органів, він резюмував, що Рахункова палата Верховної Ради автономії, яка відзначає в ці дні своє десятиріччя, стала не просто органом фінансового контролю, а професійним органом державного аудиту, діяльність якого забезпечує прозорість усього бюджетного процесу.

Рахунковою палатою визначено коло спільних проблем, що потребують фінансового контролю в багатьох сферах соціально-економічного розвитку.

Рахункова палата є важливою i необхідною ланкою в системі органів фінансового контролю. Оскільки за весь період своєї дiяльностi вона (Рахункова палата) виявила багато випадків нецільового використання бюджетних коштів, чим принесла великий позитив як державі, так i українському суспільству в цілому. Об'єктами її перевірок є широке коло державних органів.

Завдяки зусиллям Рахункової палати була створена досить міцна основа розвитку публічного незалежного органу фінансового контролю з новою iдеологiєю пiдходiв до проблеми контролю використання державних фiнансiв та державної власності.

І справді, перевірки Рахункової палати констатують велику кiлькiсть системних порушень у бюджетній сфері, вiдсутнiсть єдиної бюджетної податкової та фінансової політики в країні. Однак, труднощі i проблеми, які виникали в минулому у зв'язку з постійною боротьбою мiж Президентом України та Верховною Радою України щодо правового статусу Рахункової палати та негативно впливали на її дiяльнiсть, що знайшло своє відображення в теоретичних дискусіях.

Саме, Рахункова палата є тим органом, який може самостійно i незалежно здійснювати фінансовий контроль. Але для цього необхідно внести зміни до ст. 98 Конституції України щодо місця i ролі Рахункової палати України у системі державного фінансового контролю.

Література

1. Мельничук В.Г. Фінансовий контроль в системі державного управління. // Банківська справа - 2002 - №2 - С. 26.

2. Фещенко Л. Функціональна структура системи державного фінансового контролю в Україні. // Банківська справа - 2001 - №1 - С. 12.

3. Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку. //Фінанси України - 1999 - №8 - С. 76.

4. Шевчук В.О. Макроекономічний контроль фінансового та банківського секторів національного господарства України. // Вісник НБУ - 1999 - №5 - С. 15.

5. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія - Київ: Ельга, Ніка-центр, 2002. - 320 с.

6. Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення.// Фінанси України. - 1998. - №1. - С. 49.

7. Мазур Т. Рахункова палата України. Проблеми вдосконалення правового статусу // Юридичний Журнал . - 2003. - № 8. -С. 13.

8. Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року, №315/96-ВР.