Розвиток форм грошей та грошових відносин

ПЛАН КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

Розвиток форм грошей та грошових відносин

Економічна сутність державного кредиту

Задача 1

Задача 2

Список використаної літератури



Розвиток форм грошей та грошових відносин

Різні теоретичні школи питання про виникнення грошей пов'язують із розвитком процесу обміну. Походження грошей із товару підтверджується багатьма історичними даними і цей бік теорії виникнення грошей не підлягає сумніву.

Гроші слід сприймати або як свідомий вибір (за винахід) конкретних людей, або ж як деяке соціальне явище, результат природного розвитку господарського життя . Світова економічна література наводить декілька протилежних концепцій походження грошей, які можна умовно поділити на два напрямки: раціоналістичний та еволюційний.

· Раціоналістичний - гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарами. Послідовники: Аристотель, Д. Юм, Дж. Берклі, Дж. Стюарт, П. Самуельсон та ін.

· Еволюційна - гроші виникли стихійно як результат розвитку товарного виробництва та обміну, зумовленого тривалим еволюційним процесом розвитку форм вартості, у зв'язку з чим певний товар зайняв місце загального еквівалента. Послідовники: А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.,

Особливе значення для економічної теорії мало наукове обґрунтування А. Смітом положення про стихійне походження грошей. У праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) А. Сміт аргументує положення про те, що розвиток грошей пов'язаний з історичним процесом суспільного поділу праці та спеціалізації. Класики політичної економії - А. Сміт і Д. Рікардо - висунули також низку важливих зауважень щодо визначення товарної природи грошей. На їх думку, гроші - це товар, що нічим не відрізняється від інших товарів. Характеризуючи обмін як механічне переміщення товарів, представники класичної політекономії звернули увагу тільки на посередницьку роль грошей як знаряддя у процесі виконання ними функції засобу обігу. Тому вони вважали , що гроші є товаром, який практично не відрізняється від решти товарів.

У продовж століть постійно змінювалися форма і зміст грошей і сьогоднішній їхній стан не є завершальною фазою.

Товарні гроші. Розвиток форм грошей відбувався у напрямку від повноцінних до неповноцінних грошей. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість. Роль грошей виконували реальні матеріальні блага, вартість яких створювала основу формування вартості грошей. Такі гроші називалися товарними.

Товарна природа грошей визначається, передусім, їх походженням. Вони виникли, як продукт товарного обміну, коли ринок стихійно висунув з товарного світу один - найбільш придатний за своїми природними властивостями виконувати роль загального еквівалента.

Як засіб обміну гроші вперше з'явилися в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності. Як правило, це був товар найбільшого попиту і воднораз найцінніший для певного ринку, і його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість, найчастіше це були такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби. Особливість таких грошей полягає в тім, що вони однаково були здатні слугувати інструментом обміну. Проте вони були надзвичайно примітивними та не зручними для товарного обміну.

Після другого великого суспільного розподілу праці (відокремлення ремесла від землеробства) відбувається удосконалення загального еквіваленту. Такі недосконалі загальні еквіваленти як худоба, хутро, риба, раби (з розвитком рабовласництва поряд з іншими товаро-грошима, раби також виконували роль загального еквіваленту) змінюються тими, що мають такі якості, як подільність, однорідність заощаджуваність.

У Європі таким еквівалентом стає хліб, у древній Мексиці - мішечки з какао-бобами, у Малій Азії - оливкове масло. Другий розподіл праці привів до того, що в якості грошей починають використовувати метали: залізо і олово, свинець і мідь, срібло і золото.

Коли роль грошей остаточно закріпилася за одним товаром - золотом, останнє виділилося із світу звичайних товарів як їх антипод, як самостійне економічне явище в особливій формі, відбулася абсолютизація споживної вартості золота як грошового товару, а його споживна вартість як звичайного товару набула другорядного значення.

Металеві гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліком металевих було те, що для видобування коштовних металів потрібні були чималі ресурси, які і без цього були обмеженими за високі витрати на їх виготовлення та значні витрати від зносу грошового металу в процесі обігу.

У міру подальшого розвитку, наступила епоха металевих грошей. Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота. Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все-таки не була позбавлена істотних недоліків.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше,ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, най відоміші купці ставили на зливках своє тавро, яке засвічувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.

Монета з'явилася в ІІІ ст. до н.е., після закріплення ролі грошей за металами. Назва «монета» походить від першого монетного двору, що був відкритий у Римі при храмі Юнони-Монети. Монета виявилася найдосконалішою формою справжніх грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю.

На початку існування монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монет. Особливо часто такі вимоги ставилися, коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб'єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, що ускладнювало підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найпоширенішими були круглі.

В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялися із золота з невеликою домішкою (для міцності) інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10%. Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб'єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона також розвивалась і змінювалася.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний із виникненням білонної чи розмінної монети. Головна її відмінність полягає у тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Розмінна монета карбувалася спочатку з дорогоцінного металу, а згодом зі сплавів звичайних металів (мідь, бронза, нікель). Держава своїм рішенням надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зрозуміло, що білонні монети функціонують в обігу як своєрідні знаки вартості повноцінної монети. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Монетний дохід (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними витратами на їх виготовлення.

Карбування поряд із повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошового обігу на його нову вимогу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Виготовлення монети із звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування її поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам із власною субстанціональною вартістю.

Паперові гроші. Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції їх емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банкові ще 1762 р. Попервах їх випуск мав епізодичний характер, але з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці XVII ст. В Росії паперові асигнації з'явилися 1769 р., в період царювання Катерини ІІ.

З'ява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Йдеться про цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципі функціонування грошових відносин. Та більше - вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Початково паперові гроші мали гарантію обміну на монети, тобто на певну кількість дорогоцінного металу. Коли припинився розмін банкнот на золото, паперові гроші залишилися в обігу тільки у своїй специфічній міновій вартості, що за змістом стала ірраціональною і визначається тим середовищем, у якому гроші функціонують. Тобто мінову вартість грошові знаки одержують безпосередньо в обігу і завдяки функціонуванню зберігають її на відповідному рівні, котрий визначається станом економіки, фінансів і кон'юктурою ринку. Тут доречно згадати вислів К.Маркса: золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються.

Сучасні паперові гроші належать до епохи грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, що функціонують значною мірою на безготівковій основі і поступово трансформуються в електронні гроші.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Кредитні гроші виражають право на матеріальні блага, на визначену частку національного багатства, яка тимчасово не реалізується їх власникам, а передається іншим суб'єктам. В обігу кредитні гроші функціонують у вигляді боргових забов'язань, що переносять боргові вимоги з одного суб'єкта на інший. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно, внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин. Коли кредит став їх іманентною складовою.

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя.

Перші векселі виникли ще в середині ХІІ ст. в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сформовано в ХVІІ ст. З розвитком товарно-грошових відносин та удосконаленням банківської справи вексель зі звичайної боргової розписки перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Вексель має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: чітко встановлена форма, абстрактність і безспірність, конкретність строку платежу.

Банкнота - в широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі її розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1. Випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2. Обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власника;

3. Подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебувають у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота - суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Вона на відміну векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Банкноти можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними за всіма можливими платежами. Вказані переваги надали банкноті особливої якості - загальної обіговості, якої не має вексель.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото, після світової економічної кризи 1929-1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості - розмін на золото. Це значною мірою змінило суть сучасної банкноти.

Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і їх рух визначається закономірностями обігу паперових грошей. Можна виділити два основні канали емісії сучасних банкнот:

ь банківське кредитування господарських суб'єктів, що забезпечує зв'язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;

ь банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються замість державних боргових зобов'язань

Отже сучасні банкноти мають лише товарне забезпечення, ефективність якого низька, оскільки кредитний механізм не забезпечує своєчасного повернення банкнот у каси банку. Це пояснюється тим, що часто позичальники порушують умови і принципи банківського кредитування, а головне, що ресурси банків здебільшого залучаються для покриття державних видатків непродуктивного характеру. Тому послаблюється зв'язок емісії сучасних банкнот з реальними потребами грошового обігу. Це призводить до знецінення банкнот, що мало місце в останні роки в Україні. Отже сучасні банкноти перетворились у неповноцінні паперові гроші, а їх надлишок у каналах обігу посилює інфляцію і валютний хаос.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові (чекодержателеві).

Чек, як і банкнота виник із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек, іменується трасантом, а банк - трасатом. Чек виписується на пред'явника або згідно з наказом на іменного бенефіціара.

Чек може бути:

ь іменним - виписаний певній особі без права передавання;

ь ордерним - виписаним на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплати;

ь пред'явницьким - без зазначення найменування одержувача; зазначена сума виплачується пред'явникові чека.

Незважаючи на спільність походження, чек істотно відрізняється від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець справді має вклад у банку і що банк обов'язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових вони не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - «абстрактні гроші». На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі готівки, тобто через переказ або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб'єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи. Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми платежів досягли величезних розмірів

Електронні гроші - абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом - це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню у сфері безготівкових розрахунків найновіших комп'ютерів і сучасних систем зв'язку. Електронні гроші є найбільш зручним і економічним носієм грошових функцій, які дозволяють значно підвищити швидкість, якість і надійність виконання платежів в економіці.

У західній науковій літературі переважно дається таке тлумачення цього поняття. «Електронні гроші» - це електронне збереження грошової вартості з допомогою технічного пристрою для здійснення платежів не тільки на адресу емітента, а й в адрес інших учасників.

Більшість економістів Заходу виокремлюють дві головні групи «електронних грошей» : перша - це смарт-картки (smart cards), або електронні гаманці (e-purses). Всі вони мають вмонтований мікропроцесор із відповідним грошовим еквівалентом, записаним на ньому в разі передоплати. Друга група - гроші , що знаходяться в електронній мережі (network money), які зберігають грошову вартість у пам'яті комп'ютерів на жорстких дисках і представляють собою різноманітне програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється переказ коштів через електронні комунікаційні мережі, у тому числі через Інтернет.

Розвиток та відмінність у формах грошей, що розвинувся протягом віків, є таким самим проявом винахідливості людей, як і розвиток знарядь праці та мови. Недарма гроші називають мовою економіки.

Завдання теорії грошових відносин, полягає в тому, щоб творчо, з позицій реалій сучасного розвитку не лише переосмислити, але й узяти з собою все позитивне, що нагромаджено науковою думкою за багатовікову історію еволюційного розвитку.

Найбільш вагомим у цій теорії є визначення і всебічне вмотивування суті грошей як загального вартісного еквівалента. Представники англійської класичної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, підготували фундамент для теоретичного обґрунтування цього винятково важливого для економічної теорії положення, через об'єктивні причини (недостатню зрілість на той час ринкових відносин) не тільки не змогли дати йому необхідного наукового визначення. Гроші почали розглядатися економічною теорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію - виступає в ролі загального вартісного еквівалента.

До принципових надбань економічної теорії слід віднести й докладну аргументацію, що міститься у працях К. Маркса, проблеми історизму виникнення і розвитку грошей, їх місця і ролі в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтворення, а також пов'язані з цим наукові визначення системи застосування грошових відносин. Ідеться про характеристику грошей через обґрунтування розгорнутої системи їх функціональних проявів. Водночас, вказуючи на позитивні аспекти Марксової теорії грошей, вельми важливо бачити і її обмеженість. Ця обмеженість пов'язана з вадами теорії трудової вартості, яка протягом тривалого часу була панівною в системі економічних знань і складала методологічну основу Марксової теорії грошей. Водночас варто врахувати й те, що теорія трудової вартості - не вигадка марксистів. Добре відомо, що до неї простувала економічна думка протягом тривалого часу й до К. Маркса. Її вихідні, базові положення були аргументовані представниками класичної школи буржуазної економічної думки.

Відомий український вчений, економіст й політичний діяч М. І. Туган-Барановський який, торкаючись цієї проблеми, ще на початку ХХ ст. писав: «Центральним питанням у теорії грошових відносин і в той же час відправним пунктом для всіх подальших визначень їх специфічності є питання про чинники, що визначають цінність грошей. Якщо в зазначеному пункті теорії існують неясності, то всі її подальші висновки будуть хиткими та невизначеними».

Докірна перебудова системи теоретичних поглядів з приводу суті грошей, їх місця і ролі у структурі економічних відносин відбулася у першій третині ХХ ст.. Йдеться про знамениту тріаду Кейнсових праць, що посіла чільне місце в теорії грошових відносин. Це книжка «Трактат про грошову реформу» (1923р.), двотомне видання «Трактат про гроші» (1930 р.) і визначальна праця англійського вченого, що стала класикою світової економічної думки, - «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей»(1936 р.).

Висунуте кейнсіанською теорією положення про необхідність активного втручання держави у процес економічного відтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій економічної науки з приводу ролі грошового чинника в господарському розвитку.

Погляди Дж. М. Кейнса на суть грошей, їхні функції та місце в структурі ринкового господарства залишили глибокий слід у всьому подальшому розвитку економічної теорії. Одначе послідовники Дж. М. Кейнса у своїх дослідженнях не вдалися до простого відтворення його наукових ідей. Відтак сформувався подвійний підхід до теоретичних ідей Дж. М. Кейнса. Відродження на базі кейнсіанства неокласичних ідей щодо визначення місця і ролі грошей в ринковій економіці мало не лише загальноекономічні, а й теоретичні передумови.

Основним положенням «нової» інтерпретації теорії Дж. М. Кейнса є теза про те, що система його теоретичного аналізу внутрішньо несумісна з теорією загальної економічної рівноваги.

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х рр.. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956 р. книжці «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей». Яка вийшла під редакцією М. Фрідмана.

З огляду на можливість інтеграції в структурі сучасного кейнсіансько-неокласичного синтезу, що нині формується, окремих положень теорії трудової вартості, то вона може розглядатися як така, що має реальне підґрунтя. Мається на увазі формування ширшої методологічної конструкції подальшого розвитку теорії грошей, яка поєднувала б у собі позитивний матеріал не лише неокласичного і пост кейнсіанського напрямків економічної науки, а й класичного марксизму. Представник пост кейнсіанського напрямку політичної економії П. Девідсон підкреслює, що «справжнього процесу в науці можна досягти лише тоді, коли спиратися на плечі геніїв, що проклали шлях», в числі яких поряд з А. Смітом і Д. Рікардо, М. Маршалом, Дж. М. Кейнсом західний економіст називає ім'я К. Маркс.

Грошові відносини реалізуються в межах діючої в тій чи іншій країні грошової системи на інституційних засадах. Інституційне регулювання грошових відносин є однією з головних функцій держави. Законодавчими актами визначаються основні функціональні ланки грошової системи - грошові знаки, що наділяються державою законною платіжною силою, форми безготівкового обігу, порядок емісійного процесу та характер його кредитного забезпечення, механізм організації регулювання грошового обігу, нормативних валютних відносин. Законодавчими нормами визначаються також структура й функціональні обов'язки грошово-кредитних інститутів держави, способи їх взаємодій, основні принципи, напрямки й механізм реалізації грошової політики, яку вони здійснюють.

Тому можна констатувати, що як у цілому весь комплекс грошових відносин, так і кожна окремо взята його ланка реалізуються на інституційних підвалинах. Водночас вказана особливість механізму формування й реалізації грошових відносин не лише заперечує, а навпаки - передбачає дію в його структурі об'єктивних засад, у т. ч. ринкових сил. Навіть більше - вся система інституційних норм, що визначає спосіб реалізації грошових відносин, розвитку. Йдеться, зрештою, про те, що дієвість всієї системи інституційного забезпечення грошових відносин залежить від її адекватності об'єктивним особам їх розвитку.

Економічна сутність державного кредиту

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фонду фінансових ресурсів (кошти, що мобілізують за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим,він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому в окрему ланку.

Державний кредит безпосередньо зв'язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізувати кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діючи на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належить до державного кредиту.

Державні позики є основою формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод, і забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів - облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язання держави,за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими ( на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість - зазначену суму боргу - і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю становить курсову різницю. Казначейські зобов'язання (векселі), мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейські ноти), облігаціями - середньо та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надається юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - находять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управляння і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускаються виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й без заставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування - матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечують державними майном чи конкретними доходами. Без заставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визнається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові ( від1 до 5 років), довгострокові ( понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на проценти, виграшні та дисконтні ( з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя , щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінально вартістю. Зазначення різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший - позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій - щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій - навпаки, коли доходи будуть зменшуватися чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу державі врахувати ситуацію на фінансовому ринку.

Таким чином, державний кредит являє собою сукупність досить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різносторонні інтереси юридичних та фізичних осіб.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Залучення позик повинно засновуватись на двох чинних: мінімізації вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення.

Процентна політика відображає при цьому два протилежних чинники: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчій процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик досягається за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплат доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого, не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Випуск державних позик засновується на таких передумовах:

ѕ наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

ѕ довіра кредиторів до держави;

ѕ заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

ѕ можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів - без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емітентів - юридичних осіб. Саме цей фактор надійності становить основну зацікавленість кредиторів.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплат доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому реальне забезпечення боргів, що

в свою чергу досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть виступати:

ѕ доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

ѕ додаткові надходження від податків;

ѕ економія коштів від зменшення податків;

ѕ емісія грошей;

ѕ залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Вони найбільш повно відображають сутність і принципи кредити та забезпечують фінансову стабільність. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків виступають також реальними джерелами, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнято. Однак , якщо існує необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для економії коштів), то краще це зробити відразу, а не випускати позику. Адже за позикою треба виплачувати дохід, тобто збільшення податків повернення боргу буде більшим, ніж в момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж в даний момент.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому при відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких в майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції в даний момент буде менший, ніж в майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо це постійна політика, то це не що інше як так звана «фінансова піраміда». Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держав рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.



Практичне завдання

ЗАДАЧА 1

На основі вихідних даних визначити:

1. Чому дорівнює М1;

2. Як змінити М1, якщо зміниться МВ, CR, HR;

3. Як треба змінити МВ, щоб збільшити М1;

4. Як треба змінити HR, щоб збільшилось чи зменшилось М1

Грошова база МВ = 700

Коефіцієнт депонування CR = 0,35

Норма обов'язкових банківських резервів HR = 0,3

Норма надлишкових банківських резервів ЕR = 0,15

Значення показників після їх зміни:

МВ = 1000; CR = 0,2; HR = 0,1

Обсяг збільшення М1, який треба здійснити за рахунок зміни МВ = 200

Обсяг збільшення М1, який треба здійснити за рахунок зміни

HR = -30.

Розв'язок

Модель пропорцій грошей має вигляд:

М1 = m* ? МВ

де М1 - обсяг грошового агрегату; МВ - грошова база; m - грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор обчислюємо таким чином:

m=	CR + 1
	CR + HR + ER



де CR - коефіцієнт депонування;

HR - норма обов'язкових резервів;

ER - норма надлишкових резервів;

Обчислюємо грошовий мультиплікатор:

m=	0,35 + 1	=	1,35	= 1,6875
	0,35 + 0,3 + 0,15		0,8

Знаходимо обсяг грошового агрегату:

М1 = 1,6875 ? 700 = 1181,25

Обчислимо зміну М1 при:

Зміні МВ (збільшенні з 700 до 1000)

?М1 = (1000 - 700)? 1,6875 = 506,25

Зміні CR (зменшені з 0,35 до 0,2)

m=	0,2 + 1	=	1,2	= 1,846
	0,2 + 0,3 + 0,15		0,65

?М1 = 1,846 ? 700 - 1181,25 = 110,95

Зміні HR (зменшенні з 0,3 до 0,1)

m=	0,35 + 1	=	1,35	= 2,25
	0,35 + 0,1 + 0,15		0,6

?М1 = 2,25 ? 700 - 1181,25 = 393,75



Обсяг змін МВ, щоб збільшити М1 знаходимо таким чином:

?М1 = m ? ?МВ > ?МВ = ?М1? m

?МВ = 200/1,6875 = 118,52

Отже, щоб збільшити М1 на 200 потрібно збільшити МВ на 118,52

Обсяг зміни HR, що необхідний для збільшення М1

обчислюємо:

М1 = 1181,25 + (-30) = 1151,25

МВ = 700; CR = 0,35; ЕR = 0,15

m = М1/МВ = 1151,25 / 700 = 1,65

Обчислюємо необхідний обсяг зміни норми обов'язкових резервів:

m ? (CR + HR + ER) = CR + 1

HR = (CR +1)/ m - СR - ER

HR = (0,35 +1)/ 1,65 - 0,35 - 0,15 = 0,32

? HR = 0,32 + 0,3 = 0,62

Отже, щоб зменшити М1 на (-30), потрібно змінити HR на 0,62

ЗАДАЧА 2

На основі вихідних даних по двох підприємствах розрахувати показники прибутку та рентабельності. Порівняти показники одного підприємства з іншим та зробити належні висновки щодо результатів їх роботи.

Номер №	Показники за рік	Підприємства
		В	Г
1	Дохід (виручка) від реалізації	2900	2250
2	Собівартість реалізованої продукції	1800	1400
3	Адміністративні витрати	200	170
4	Витрати на збут	400	280
5	Інші операційні доходи	150	90
6	Інші операційні витрати	120	120
7	Інші доходи	180	160
8	Інші витрати	100	130
9	Середній обсяг необоротних активів	2200	1100
10	Середній обсяг оборотних активів	1800	1400
11	Середній обсяг власного капіталу	2500	1200

Розв'язок

Обчислюємо показники прибутку підприємства В:

Прибуток = Доходи - Витрати

П = (2900+150+180) - (1800+200+400+120+100) = 610

Обчислюємо показники рентабельності підприємства В:

С о.ф. = С об.ак. + С необ.ак.

Обчислюємо показники прибутку підприємства Г:

П = (2250 + 90 + 160) - (1400 + 170 + 280 + 120 +130) = 400

Обчислюємо показник рентабельності підприємства Г:

При нижчих показниках прибутку підприємство Г більш рентабельне ніж підприємство В.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Грідчина М.В., Захожай В.Б. «Фінанси. Теоретичні основи» - МАУП. К.2008

2. Опарін В.М. «Фінанси. Загальна теорія» - К.1999

3. Василик О.Д. «Теорія фінансів» - К.НІОС.2000

4. Гальчинський А.Г. «Теорія грошей» Навч. посібник - К.1996

5. Грищенко О.П. «Гроші та грошово-кредитна політика» навч. посіб. - К.1996

6. Лагутін В.Н. «Гроші та грошовий обіг» - К.1998

7. Івасів Б.І. «Гроші та кредит» підручник - К.1999

8. Савлук М.В. «Гроші та кредит» підручник - К. КНЕУ 2000

9. Кравцова А.М. «Деньги, кредит, банки» учебник - М.1994

10. Сало І.В. «Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку» - К. Наукова думка. 1995.