Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україні. Механізм торгівлі на фондовій біржі, лістинг і емісійна діяльність кредитно-фінансових інститутів

2

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з курсу “Фінансовий ринок та фінансові послуги”

Виконала:

студентка IV курсу

групи ЗМО-07-1с

Карпінська Н. В.

Перевірив:

Опалов О. А.

Житомир

2009

Зміст

1. Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україні

2. Механізм торгівлі на фондовій біржі. Лістинг

3. Емісійна діяльність кредитно-фінансових інститутів

Список використаної літератури

1. Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україні

Самоорганізація учасників фінансового ринку сприяє поліпшенню регулювання та нагляду за функціонуванням фінансового ринку . Необхідна для захисту цілісності ринку.

Виділяють дві форми самоорганізації учасників фінансового ринку:

1. самоврядні організації -- створюються у вигляді об'єднань, які здійснюють координацію діяльності учасників без права втручання в їх діяльність та без реальних повноважень щодо регулювання, нагляду та контролю (наприклад, Асоціація українських банків);

2. саморегулівні організації -- об'єднання професійних учасників ринку, яким держава передає частину своїх повноважень по регулюванню і які мають право на здійснення контролю за діяльністю професійних учасників.

У світовій практиці саморегулівними організаціями вважаються некомерційні недержавні організації, що створюються професійними учасниками фінансового ринку на добровільній основі з метою регулювання певних питань функціонування ринку на підставі державних гарантій, які виражаються у наданні їм державного статусу саморегулівних організацій.

До традиційних функцій саморегулівних організацій належить:

1. розробка обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності;

2. здійснення професійної підготовки кадрів;

3. контроль за дотриманням учасниками саморегулівних організацій встановлених правил;

4. вирішення спірних питань між професійними учасниками, між професійними учасниками і їх клієнтами;

5. здійснення аналітичної і інформаційної діяльності;

6. представництво інтересів членів саморегулівних організацій в державних законодавчих та виконавчих органах.

В Україні саморегулівні організації набувають статусу саморегулівних організацій та статусу юридичної особи з моменту реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Порядок та умови проведення реєстрації та анулювання реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Саморегулівна організація встановлює для своїх членів на підставі чинних законодавчих актів єдині обов'язкові для виконання правила,стандарти і вимоги щодо здійснення операцій на ринку цінних паперів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, а також здійснює контроль за дотриманням своїми членами таких правил, стандартів і вимог законодавства про цінні папери.

Відповідно чинного законодавства встановлено перелік повноважень, що можуть бути передані саморегулівним організаціям:

1. розробка та впровадження правил, стандартів та вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;

2. сертифікація фахівців фондового ринку;

3. надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;

4. збирання, узагальнення та аналітична обробка адміністративних даних про професійну діяльність на фондовому ринку, а також інформації, що підлягає оприлюдненню емітентами цінних паперів.

Статус саморегулівним організаціям надається на два роки Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вони можуть створюватись на національному і міжнародному рівнях.

Сьогодні в Україні зареєстровано 11 саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які об'єднують професійних учасників за видами діяльності, серед яких: 5 бірж, 4 асоціації та 2 торговельно-інформаційні системи: Асоціація "Перша фондова торговельна система"; Асоціація "Південноукраїнська торговельно-інформаційна система"; Асоціація учасників фондового ринку України; Донецька фондова біржа; Київська міжнародна фондова біржа; Придніпровська фондова біржа; Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв; Українська асоціація інвестиційного бізнесу; Українська міжбанківська валютна біржа; Українська фондова біржа; Українська асоціація торговців цінним паперами.

2. Механізм торгівлі на фондовій біржі. Лістинг

Важливим моментом операцій з цінними паперами на фондових біржах є сам механізм їх здійснення, який включає в себе поняття біржової операції, її різновиди, біржове котирування цінних паперів тощо.

Під біржовою операцією слід розуміти угоду, яка укладається між членами фондової біржі в її приміщенні у встановлений нею час і яка має своїм предметом фондові цінності, допущені до обігу та котирування на даній біржі. Крім цього, угода повинна бути укладена за участю біржового маклера, який зобов'язаний зробити відповідний запис у книзі реєстрації біржових угод та оформити її відповідним маклерським записом.

За терміном укладення розрізняють касові та строкові операції (угоди). Касова угода -- це операція, розрахунок за яку здійснюється в найближчі біржові або календарні дні. Розрахунок за касовими угодами (тобто угодами за готівку), у випадку якщо це спеціально обумовлено маклерським записом, може бути проведений відразу. В такому випадку допускаються приймання та передача фондових цінностей у приміщенні, де здійснюються біржові операції. Строкова біржова операція -- це операція з фондовими цінностями, виконання якої має відбутися в строки, обумовлені відповідним договором. Такі операції дозволені не в усіх країнах. На державних біржах існують обмеження на їх проведення. Справа в тому, що укладання строкових угод пов'язане з терміном встановлення ціни. Якщо в момент укладання угоди ціна фондової цінності не обумовлена, то в обох сторін є можливість впливати на неї на свою користь. А це пов'язано із спекуляцією, що може зачепити інтереси третіх сторін.

На біржі укладаються угоди двох видів: угоди з реальним товаром, угоди на певний строк (ф'ючерські чи строкові). Угоди з реальним товаром здійснюються на основі попереднього огляду за даними біржової експертизи чи без попереднього огляду за зразками і стандартами, чи за обумовленою середньою або мінімальною якістю товару.

Орієнтиром формування цін у процесі купівлі-продажу є котирування цін, що реєструються на біржі. Котирувальні ціни є середніми в числі заявлених продавцями. Під котируванням цін мається на увазі дія Комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо допущення цінних паперів до біржових торгів, яка переслідує мету допущення фондових цінностей на біржу після вивчення становища суб'єкта господарювання (лістинг), визначення величини курсу цінних паперів.

Важливим правилом фондової біржі є обов'язкове дотримання передбаченого порядку допуску (лістингу) цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування. Умовами допуску передбачаються вимоги, згідно з якими в офіційному котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти яких відповідають певним економічним та фінансовим критеріям, що встановлені біржею, та регулярно поширюють інформацію про свою діяльність.

Ці вимоги мають передбачати такі кількісні показники діяльності емітента, цінні папери якого будуть перебувати в офіційному лістингу:

* мінімальну величину активів, що має становити суму еквівалентну 400000 ЕКЮ;

* прибуток за останній балансовий рік (за кожний рік із двох років, попередніми щодо останнього балансового року в сумі, еквівалентній 80000 ЕКЮ, за умови, що кожен рік має бути прибутковим);

* кількість випущених в обіг акцій не менше 1000000 штук;

* кількість акціонерів, які володіють не менше 100 акціями, що становить 2000 осіб, або загальну кількість акціонерів не менше 2200 осіб.

В офіційному котируванні мають знаходитись цінні папери, які випущені та зареєстровані відповідно до чинного законодавства.

Допуск цінних паперів емітента повинен передбачати мінімальний рівень розповсюдження невеликих пакетів цінних паперів, який не перевищує рівень, встановлений біржею для котирування. Порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі повинен бути впорядкований окремими положеннями.

Порядок допуску (лістинг) має передбачати подання емітентом заяви з проханням допустити до офі-ційцого котирування на фондову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе зобов'язання:

* подавати на біржу звіти чергових або позачергових загальних зборів акціонерів;

* негайно інформувати біржу про внесення до статутних документів змін та про рішення емітента, що стосуються його цінних паперів;

* узгоджувати з біржею графік випуску та передплати (розміщення) цінних паперів, а також проведення будь-якої іншої фінансової операції, що включає пільгові права, тобто права, які стосуються цінних паперів, допущених до офіційного котирування;

* узгоджувати з біржею графік проведення технічних процедур будь-якої операції з власними цінними паперами, зокрема, виплати дивідендів та відсотків;

* інформувати біржу про будь-який новий факт, який спроможний відчутно вплинути на біржовий курс, на майнове або фінансове становище емітента та його діяльність;

* надсилати біржі всі поширені ним офіційні повідомлення або публікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну і фінансову інформацію, яку емітент має намір оприлюднити;

* періодично повідомляти біржу про загальну кількість голосів для наступної публікації повідомлення про це в офіційному виданні біржі;

* публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні повідомлення про перший та наступні випуски своїх цінних паперів;

* виконувати накази, що видаються Комісією та іншими органами державної влади щодо захисту інтересів інвесторів та їх прав на інформацію.

До прийняття біржею рішення про допуск цінних паперів до офіційного котирування, біржа має укладати з емітентом двосторонній договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. В інтересах ринку цінних паперів та інвесторів біржа може обумовити допуск особливими умовами, які емітент зобов'язаний виконати.

Біржа повинна повідомити про своє рішення емітента, який подав заяву, протягом визначеного біржею терміну з дня надходження заяви про допуск цінних паперів до офіційного котирування, або, якщо біржа буде вимагати від емітента додаткових відомостей, -- протягом 30 (тридцяти) днів з дня надходження цих відомостей. Оголошення про допуск цінних паперів до котирування має здійснюватися через офіційне повідомлення у відповідному виданні біржі. У повідомленні треба вказати умови котирування та дату першого котирування. Правила допуску (лістингу) повинні передбачати процедуру вилучення цінних паперів з котирування (делістингу), або ця процедура має бути оформлена окремим положенням.

Цінний папір може бути вилучений з офіційного котирування в разі незначного співвідношення щоденного обсягу операцій з цим цінним папером до загальної кількості цінних паперів, які перебувають в обігу, та до кількості котирувань за рік; відсутності виплати відсотків, дивідендів, чи погашень останніх трьох років; незначного співвідношення кількості цінних паперів, які знаходяться у власників невеликих пакетів, до їх загальної кількості; порушення емітентом своїх зобов'язань щодо інформування власників цінних паперів та біржі про свою діяльність; порушення правил біржі; подання заяви про неплатоспроможність емітента; ліквідації емітента.

Біржа має право приймати рішення про вилучення одного виду цінних паперів емітента з одночасним вилученням з офіційного котирування інших їх видів того ж емітента. Дата фактичного вилучення цінних паперів повинна публікуватися в офіційному виданні біржі. Форма організації аукціонів у торговельній залі фондової біржі (торгівля з голосу) має бути визначена у правилах фондової біржі або в іншому документі з урахуванням вимог щодо: визначення видів угод, які можуть укладатися способом онкольного аукціону; учасників аукціону; процедури ведення аукціонів; визначення видів -- наказів брокерам-ділерам на купівлю-продаж цінних паперів (ринковий, лімітний, стоп-наказ тощо); оформлення біржових угод; форми оголошення замовлень.

Залежно від стану ринку після котирування (абсолютна або неповна рівновага, ринок обмежений у нерівновазі тощо) біржа має публікувати біржовий курс цінних паперів. Якщо ж його неможливо визначити, то біржа може не публікувати ніякої інформації про стан ринку взагалі (ринок поза котируванням). Правилами може передбачатися, що курси узагальнюються через біржовий індекс, оприлюднення якого є обов'язковим.

Біржа може мати гарантійний ринковий фонд, який створюється з метою забезпечення укладення угод (щоб кожен з учасників ринку, який уклав угоду, міг успішно її виконати навіть у тому разі, коли її умови не були дотримані).

Порядок обов'язкового оприлюднення біржових цін визначається правилами фондової біржі і передбачає фіксацію та публікацію в офіційному виданні біржі найвищого та найнижчого курсів цінного папера (цінних паперів) з кожного найменування на момент завершення біржового дня (закриття біржі) та чисту зміну курсу на цей момент порівняно з курсом на момент завершення попереднього біржового дня.

Кожна фондова біржа публікує в засобах інформації таблицю курсів цінних паперів або офіційний бюлетень, де зазначаються відомості про вид і кількість цінних паперів, що котируються.

Біржові котирування відображаються на біржовому табло та в біржовому бюлетені. На вітчизняних біржах бюлетень видається інформаційним бюро бірж і біржовим посередникам (брокерам) за тридцять хвилин до початку біржових торгів. Середній обсяг біржового бюлетеня становить 20--30 сторінок. Брокери надають бюлетень своїм клієнтам за додаткову плату, яка встановлюється за домовленістю за один біржовий аркуш. Можливе надання знижок в оплаті біржового бюлетеня на перший термін роботи з клієнтом.

За 24 години до початку торгів біржовий бюлетень вивішують у будинку біржі для ознайомлення. Вітчизнянний біржовий бюлетень містить у собі такі позиції:

* порядковий номер;

* номер брокерської контори, яка виставила товар (цінний папір);

* назву цінного папера (товару);

* одиницю вимірювання кількості товару;

* розмір мінімальної партії товару (пакета цінних паперів);

* валюту, в якій оплачується товар (цінні папери);

* ціну за одиницю фондової цінності;

* термін поставки товару, цінного папера;

* умови оплати фондової цінності;

* номер біржового товару, за яким його виставлено, та інші дані.

Біржові бюлетені бірж західних країн мають такі показники:

52\weeks, hsgh and low -- діапазон коливань значень курсів акцій, що наводиться в зведенні конкретної корпорації за рік (не включаючи день, на який дається зведення).

Stock -- назва компанії, що випустила до котирування дані акції. Якщо після назви стоїть позначка «за», то це означає, що йдеться про привілейовані акції.

Sum -- умовне позначення конкретного випуску акції, прийняте в комп'ютерній системі даної біржі.

Div -- розмір останнього оголошення регулярного річного дивіденду. Вказується в доларах та центах з розрахунку на одну акцію. Спеціальні дивіденди та виплати в зведення не включаються, а зазначаються у додатках до нього.

% -- дохідність акцій у відсотках. Обчислюється як частка ділення розміру дивіденда на ринкову ціну акцій у момент закриття біржі.

РЕ -- відношення ціни акції до доходу по ній. Обчислюється як частка від ділення середньої річної ціни однієї акції на всю суму доходів у перерахунку на одну акцію за рік.

Vol 100S -- кількість «повних лотів» акцій конкретної корпорації, проданих за день.

Ні -- найвища ціна акції конкретного випуску за день, за який складається зведення.

Lo -- найнижча ціна акції конкретного випуску за день, за який складається зведення.

Close -- ціна акції даного випуску на момент закриття біржі.

Net Change -- чиста зміна курсу. Обчислюється, як різниця між останньою ціною в день, за який готується зведення, і ціною на момент закриття біржі в попередній день.

3. Емісійна діяльність кредитно-фінансових інститутів

Емісія цінних паперів -- це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Слово “випуск” тут застосовано на позначення відповідної дії. Але воно набуває й іншого значення, коли ним позначають сукупність цінних паперів (одного емітента, одного виду й однієї номінальної вартості), якщо ці папери забезпечують їхнім власникам однаковий (в межах даного випуску) обсяг прав і мають однакові умови розміщення (продажу).

Подвійне значення має й термін “рішення”: як дія і як документ. Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов'язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов'язань згідно із законодавством.

Вибрана емітентом форма випуску цінних паперів фіксується в протоколі про випуск і в спеціальному документі -- проспекті емісії або меморандумі про випуск цінних паперів. Для цього існують певні правила: якщо цінні папери пропонуються для розповсюдження через відкритий продаж, а також у разі випуску акцій відкритим акціонерним товариством, емітент має подати в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку проспект емісії або меморандум про випуск цінних паперів разом із заявою про реєстрацію. Емітент через торговця цінними паперами зобов'язаний надати кожному інвесторові можливість ознайомитися з проектом до укладання інвестором угоди про купівлю цінних паперів. Під час передплати ні емітент, ні торговець не мають права повідомляти інвесторові будь-яку інформацію, що суперечить інформації, поданій у проспекті. Проспект підписують керівник і головний бухгалтер емітента. Вони ж відповідають за достовірність інформації.

Обсяг інформації, необхідної для проспекту (меморандуму), тираж цих проспектів, які емітент зобов'язаний виготовити і забезпечити їх наявність у місцях передплати, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісія може зобов'язати емітентів дотримуватися певних вимог щодо подання даних бухгалтерського обліку в проспекті емісії і навіть вимагати підтвердження таких даних незалежним аудитором. Комісія має право зобов'язати емітента опублікувати проспект (меморандум) в офіційному виданні Комісії або в засобах масової інформації. Комісія може відмовити у прийнятті проспекту, якщо порушено правила його підготовки (зокрема не розкрито суттєвої інформації) і якщо не сплачено реєстраційного мита. Усі витрати, зв'язані з визнанням випуску цінних паперів недійсним і поверненням коштів власникам, відносять на рахунок емітента. для повернення коштів власникам цінних паперів Комісія має право звернутися до суду.

Акції випускаються для того, щоб їх продати, тобто розмістити. Розміщення цінних паперів -- це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод. Розміщення звичайно має форму передплати -- закритої або відкритої. Закрита передплата -- розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата -- розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод. Під час відкритого продажу (розміщення, передплати) акцій забороняється надавати будь-кому будь-які привілеї щодо придбання цінних паперів. Це правило не застосовується у разі емісії державних цінних паперів, а також щодо використання акціонерами відкритих акціонерних товариств свого переважного права викупу нової емісії акцій.

На цьому етапі випуску цінних паперів перше слово належить так званому андеррайтеру (від англ. underwriter -- передплатник). Це торговець цінними паперами, котрий виступає від імені і з доручення емітента відповідно до укладеного з ним договору або викуповує в емітента цінні папери для їх наступного розміщення за передплатою. Андеррайтери можуть розмістити й меншу кількість цінних паперів, ніж указано в проспекті. Частку нерозміщених цінних паперів, котрої достатньо, щоб визнати емісію такою, що не відбулася, визначає держава. Протягом усього періоду відкритого продажу цінні папери не можуть продаватися за ціною нижче їхньої номінальної вартості або вартості, встановленої Комісією, виходячи з ринкової вартості цінних паперів цього емітента на фондових біржах чи в позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Це не якась зайва причіпка: в Україні фондовий ринок перебуває у стадії становлення, коли підвищена увага надається саме обліку й реєстрації всіх об'єктів і процесів обігу цінних паперів.

Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту -- для відстежування руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору -- для гарантії одержання доходу; державі -- для контролю й регулювання; посередникам -- для якісного виконання послуг, які вони надають.

Реєстрації підлягають випуски будь-яких інвестиційних цінних паперів, котрі розповсюджуються шляхом відкритого продажу (передплати), а також випуски акцій відкритих акціонерних товариств.

Під час реєстрації випуску інвестиційних цінних паперів кожному випускові надається державний реєстраційний номер.

Відповідно до “Тимчасового положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск”, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.02.98 р. № 36, для реєстрації випуску акцій акціонерне товариство подає в орган реєстрації такі документи:

а) заяву про реєстрацію випуску акцій;

б) рішення стосовно затвердження результатів передплати на акції, оформлене протоколом (якщо недосягнуто або перевищено рівень оголошеної передплати) і засвідчене підписами та печаткою емітента;

в) нотаріально засвідчену копію статуту або змін у статуті емітента, зв'язаних зі змінами розміру статутного фонду (номінальної вартості або кількості акцій);

г) зразок бланка сертифіката акції, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства (за документарної форми випуску);

д) баланс, засвідчений підписами та печатками емітента й аудитора (аудиторської фірми), довідку про фінансовий стан емітента, засвідчену підписами та печаткою аудитора (аудиторської фірми) і висновок аудитора (аудиторської фірми) станом на перше число кварталу, у котрому подаються документи;

е) копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків акцій;

є) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

Реєстр власників цінних паперів -- це список зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, який складено на певну дату і який дає можливість ідентифікувати цих власників, кількість і види належних їм цінних паперів.

На думку деяких спеціалістів фондового ринку, не слід перевантажувати реєстр тим, що ефективніше може виконувати депозитарій, а саме -- фіксацією прав на цінні папери. Реєстр, уважають вони, має виконувати лише інформаційне забезпечення емітента, для чого існує технічно досконала система рахунків депо. Як свідчить практика фондових ринків багатьох країн, бурхливий розвиток сфери цінних паперів потребує якісних змін в інфраструктурі цієї сфери. Передовсім, це стосується організації роботи з реєстрації цінних паперів. Реєстр власників цінних паперів, випущених конкретним емітентом, потрібен останньому для того, щоб вести точний облік усіх тих, хто купив його цінні папери і перед ким він має зобов'язання. Дякуючи цьому, емітент постійно інформований не тільки про свої інтереси, а й про необхідність їхньої зміни. І тут ми підходимо до головного: емітент може сам виконувати функцію реєстроутримувача, а може передати її спеціалізованій організації, яка реєструватиме інвесторів для кожного емітента як свого клієнта.

Формування інфраструктури фондового ринку з орієнтацією на інтереси його основних учасників відбувалося історично. З давніх часів емітенти хотіли мати можливість постійно стежити за зміною складу своїх вкладників; інвестори, у свою чергу, виявляли бажання одержувати вірогідну інформацію про перехід прав власності, а держава турбувалася про те, щоб не втрачати контролю за дотриманням правил обороту цінних паперів. Відповідно до цього створювалися служби -- реєстроутримувачі, депозитарії і реєстратори. Нині функції реєстраторів виконують здебільшого реєстроутримувачі, або навпаки.

В Україні формується структура фондового ринку пояснюється необхідністю на даному етапі розвитку процесу обігу цінних паперів сконцентрувати в єдиній організаційній структурі всі основні атрибути обслуговування цього процесу, а не розпилювати його по різних посередниках.

Слід зазначити, що термінологія в даному разі не є засадною. Можна говорити, наприклад, про систему Національного депозитарію, куди включити спеціалізовані депозитарні установи у вигляді реєстраторів, а також депозитарії банків і посередників. А можна депозитарії (як сховища цінних паперів) зробити частиною загальної системи реєстрів України, в якій чільне місце належить реєстратору -- юридичній особі, що спеціалізується лише на реєстраційній діяльності.

Проте таким видом діяльності може займатися і сам емітент. Згідно із законом “самообслуговування” допускається за умови, що кількість власників його іменних цінних паперів не перевищує 500. В іншому разі ця функція переходить до реєстратора. Це саме той випадок, коли спеціалізований поділ праці є найефективнішою інфраструктурою. Емітентові зручніше доручити цю діяльність реєстратору -- клопоту менше, зберігання документів -- надійніше. Але не слід розглядати реєстрацію цінних паперів як хоч би найменшу гарантію збереження їхньої вартості, а тим більше дохідності.

Емітентові бажано вдатись до послуг реєстратора і тому, що для самостійної реєстрації цінних паперів необхідно одержати дозвіл у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а для цього подати чималу кількість документів, у тім числі кілька копій документів про підприємство-емітент, перелік керівників (першої особи, її заступника, головного бухгалтера) із зазначенням їхньої освіти і стажу роботи, розписати порядок ведення реєстру, подати нотаріально засвідчені копії кваліфікаційних свідоцтв штатних працівників емітента, атестованих для ведення реєстраторської роботи, тощо.

Для того, щоб юридичну особу було визнано реєстратором, вона має одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Необхідно подати в цю комісію цілий пакет документів, які в усіх аспектах характеризують претендента, у тім числі висновок аудитора, копії атестатів про освіту штатних працівників і комп'ютерну дискету з електронними копіями документів. В аудиторському висновку обов'язково подаються дані про склад статутного фонду претендента (акціонерного товариства), форму внесків (грошові внески, матеріальні цінності, цінні папери, інтелектуальна власність та ін.) і розмір сплаченої кожним засновником частини статутного фонду. Серед документів, що подаються до Комісії, особливо важливі три. По-перше, це перелік усіх відділень, філій, представництв, котрі наділяються повноваженнями щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (з коротким їх описом). По-друге, дані про накладені за господарські й фінансові порушення на претендента (акціонерне товариство) санкції органами державної влади, судом, арбітражним або третейським судом протягом останніх трьох років із зазначенням дати накладених санкцій, назви органу, що наклав санкцію, причин їх накладення, виду й розміру санкцій, стану їх виконання на момент подання заяви. По-третє, список усіх суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні, де претендент є засновником, акціонером або учасником -- з виокремленням таких, де йому належить понад 5 % статутного фонду (з коротким описом кожного суб'єкта).

За видачу дозволу стягується плата. Його видають терміном на три роки, і він діє на всій території України. Існує певна процедура продовження дозволу. Після ліквідації або реорганізації реєстратора виданий йому дозвіл втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомити про це емітентів, реєстри яких він веде, і Комісію (або її територіальні відділення). Реєстратор не має права самостійно припиняти реєстраційну діяльність до вирішення питання про передачу реєстра іншому реєстраторові або до повного виконання умов договору з емітентом.

Високі вимоги пояснюються великою відповідальністю. Реєстраційною діяльністю повинні займатися професіонали з бездоганною репутацією -- для того, щоб зменшити ризик виконання операцій з цінними паперами і зробити ефективнішим їхній обіг.

Зрозуміло, на діяльність реєстратора накладаються певні обмеження. Наприклад, він не має права здійснювати будь-які інші операції з цінними паперами, крім тих, котрі йому дозволені законом. Він не має права передавати свої функції іншій особі, не одержавши на це належного дозволу, а також брати плату за видачу будь-яких виписок і довідок своїм клієнтам. Клієнтами реєстратора є не тільки емітенти, а й власники (утримувачі) цінних паперів, а також номінальні утримувачі, що виконують з доручення власників і в їхніх інтересах операції з цінними паперами. Номінальними утримувачами можуть бути торговці цінними паперами, депозитарії й довірчі товариства. Сам реєстратор не може бути ні власником іменних цінних паперів, які в нього зареєстровано, ні номінальним утримувачем.

Власників і номінальних утримувачів цінних паперів, записаних до реєстру, називають зареєстрованими особами. Вони також мають певні обов'язки, зокрема зобов'язані подавати реєстраторові дані для відкриття особових рахунків, повідомляти його про зміну реквізитів документів і появу нових зобов'язань (у тім числі заставних), а також надсилати передатні доручення для зміни права власності.

Номінальний утримувач, крім того, зобов'язаний подавати в Антимонопольний комітет України відомості про пакети акцій кожного емітента розміром 10 і більше відсотків, переданих йому для здійснення операцій. Контролюється діяльність номінального утримувача й з інших параметрів, зокрема, він зобов'язаний подавати реєстратору інформацію про списки власників, на вимогу власника цінних паперів вносити до реєстру записи про передачу іменних цінних паперів і т. д.

Юридична особа, яка здійснює діяльність зі збереження цінних паперів та їх використання для обліку прав власності, називається депозитарієм (від лат. depositum -- відкладене). Такою діяльністю може займатися і реєстратор. Але в будь-якому разі збереження цінних паперів і всіх належних до них документів має бути зразковим. Приміщення, де зберігаються дані системи реєстру як у паперовій, так і комп'ютерній формах, мусять бути обладнані охоронною сигналізацією і захищені від несанкціонованого доступу сторонніх осіб. Документи, котрі є підставою для внесення змін до реєстру, мають зберігатися протягом трьох років.

До основних документів реєстратора належать реєстр, особові рахунки і журнали обліку. Реєстр містить докладну інформацію про емітента, реєстратора, власників іменних цінних паперів (фізичних і юридичних осіб), а також про номінальних утримувачів. Поряд із формальними (адресними) реквізитами в реєстрі обов'язково подаються дані про вид, кількість і вартість цінних паперів. Реєстр ведеться в паперовій і (або) комп'ютерній формі, але документи, що підтверджують дані реєстру, ведуться тільки в паперовій формі. Реєстр засвідчується підписами посадових осіб, скріплених печатками, та оформляється у вигляді пронумерованих і прошнурованих сторінок. Реєстр ведеться так, щоб було забезпечено можливість відновити випадково втрачену інформацію про зареєстрованих осіб і цінні папери, що їм належать.

Реєстратор відкриває кожному емітентові два особові рахунки: по-перше, емісійний -- для зарахування на нього емісії із зазначенням номінальної вартості й кількості цінних паперів, а також їхньої частки в статутному фонді емітента (якщо йдеться про акції); по-друге, рахунок на викуплені цінні папери, на якому відображається вид, кількість і номінальна вартість викуплених емітентом цінних паперів для анулювання їх або дальшого продажу. Особові рахунки аналогічного змісту відкривають також кожному власникові цінних паперів і кожному номінальному утримувачу.

Реєстратор щоденно порівнює види і кількість розміщених цінних паперів з тим, що обліковано в особових рахунках. Такий порівняльний аналіз є правом і обов'язком реєстратора, котрий не може бути стороннім спостерігачем обороту цінних паперів. Так, до обов'язків реєстратора належить встановлення відповідності фактично розміщених емітентом цінних паперів вимогам законодавства щодо правил визнання емісії такою, котра відбулася (не відбулася). Про всі виявлені розбіжності загальної кількості цінних паперів, відображених на рахунках, із кількістю цінних паперів у звітах про випуск, на емісійному рахункові емітента, в обігу (тобто зафіксованих у реєстрі за власниками й номінальними утримувачами) реєстратор негайно повідомляє емітента і з'ясовує причини.

Як суб'єкт контролю, реєстратор водночас сам є об'єктом контролю. Він щоквартально звітує Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, повідомляючи поряд з основними показниками обігу цінних паперів також перелік послуг, що їх він надає своїм клієнтам, і кількість порушень ним терміну обробки документів.

Звітність -- не єдиний канал контрольної інформації. Названу Комісію наділено правом перевіряти діяльність Реєстраторів безпосередньо або із залученням експертів; жадати пояснень з приводу заяв і скарг, усунення виявлених порушень, накладати стягнення на винних. За повторного або одноразового грубого порушення правил і процедур реєстраторської діяльності ліцензію на ведення діяльності може бути анульовано.

У роботі з контролю беруть участь також інші державні органи. Так, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку подає в Антимонопольний комітет України відомості про власників, які володіють 10 і більше відсотками акцій емітента, а також про осіб, котрі передали такі пакети акцій у довірче управління. Інший приклад: названа Комісія щомісячно подає ліцензійній палаті при Міністерстві економіки дані про видачу дозволів на реєстраційну діяльність і про реєстраторів (за затвердженою Палатою формою).

Докладніші дані про систему реєстрації на фондовому ринку України можна знайти у відповідних нормативно-правових документах, зокрема в “Положенні про діяльність та облік прав власності на іменні цінні папери і депозитарну діяльність” (затверджено Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 60 (96) та в інструкції “Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів” (затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня 1996 р. № 58).

Емісійна діяльність комерційних банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Комерційні банки можуть емітувати акції, боргові зобов'язання (облігації, депозитні, ощадні сертифікати, векселі), похідні цінні папери. Принципова відмінність банківських цінних паперів від акцій і векселів, випущених небанківськими установами, полягає в тому, що банківські цінні папери емітуються установами, за якими встановлений жорсткий контроль з боку Центрального банку. У своїй роботі комерційний банк спирається на низку обов'язкових нормативів, які забороняють йому довільно знижувати ліквідність балансу і достатність капіталу. Також порядок ліцензування і контроль за комерційними банками істотно підвищує позиції банківських цінних паперів. Єдину серйозну конкуренцію банківським паперам можуть становити боргові зобов'язання або акції великих промислових підприємств.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають:

1. випуску цінних паперів;

2. організації розміщення цінних паперів на первинному ринку;

3. забезпеченні ліквідності;

4. виплаті дивідендів акціонерам;

5. веденні реєстру за іменними цінними паперами;

6. купівлі-продажу акцій банку на вторинному ринку.

Емітуючи власні цінні папери, банки спираються на закони й положення регулювальних органів. Комерційні банки, здійснюючи діяльність в ролі інвестиційних компаній можуть за домовленістю з емітентом виступати організаторами випуску цінних паперів. Власне, у цьому разі банки здійснюють опосередковану емісію цінних паперів, тобто виступають посередниками. Підприємства приватного й державного секторів у разі емісії цінних паперів здебільшого звертаються до послуг третіх осіб. Як правило, посередниками у таких випадках виступають банки як інститути, що мають найбільший досвід і можливості для такої діяльності. З метою спільної організації випуску цінних паперів одного емітента банки й інші інвестиційні інститути можуть створювати тимчасові об'єднання - консорціуми або синдикати. Цілі діяльності консорціуму (синдикату) можуть передбачати не лише випуск і первинне розміщення цінних паперів, а й введення їх у біржовий обіг, підтримку їхнього курсу тощо.

Емісію цінних паперів за дорученням емітента здійснюють у три етапи:

1 етап -- підготовка емісії;

2 етап -- прийом і випуск цінних паперів у емітента;

3 етап -- розміщення цінних паперів серед інвесторів.

Розміщення цінних паперів здійснюють у закритій і відкритій формах. Закрите розміщення здійснюють без залучення посередників. За відкритої передплати інвестиційна компанія або консорціум публікує зареєстрований проспект емісії, в якому потенційним інвесторам пропонують надати банкам емісійного консорціуму в певні терміни заявки на придбання акцій або облігацій. По завершенні терміну підраховують кількість замовлених інвесторами цінних паперів і здійснюють розподіл їх. Якщо число перевищує обсяги емісій, передплатники отримують менше цінних паперів. Також можлива конкурсна передплата, за цього способу курс розміщення або ціну, за якою інвестори можуть придбати цінні папери, заздалегідь не фіксують. Інвесторам пропонують надати свої пропозиції щодо курсу, кінцевий курс обчислюють на підставі аналізу цих пропозицій.

Банки, які виступають у ролі інвестиційних компаній, можуть надавати гарантії з розміщення цінних паперів на користь третіх осіб. Це своєрідне страхування ризику інвестиційної компанії. Банки гарантують емісійному консорціуму або інвестиційній компанії, які проводять розміщення цінних паперів, що в разі нерозміщення акцій вони приймуть їх на себе за певним курсом. Якщо акції будуть розміщені, вони отримують комісію і винагороду за свій ризик.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. -- К.: Кондор, 2006. -- 436 с. ISBN 966-351-048-X

2. Колісник М. К., Маслак О. О., Романів Є.М. Фінансовий ринок : Навчальний посібник. -- Львів: Видавництво Національного університету “Львіська політехніка2, 2004. -- 192 с. ISBN 966-553-385-1

3. Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок. Теорія й практика: Навчальний посібник. -- Житомир:ЖІТІ, 2002. -- 415 с. ISBN 966-683-057-4

4. Павлов В. І., Пилипенко І. І., Кривовязюк І.В. Цінні папери в Україні6 Навчальний посібник. -- вид.2-ге, доп.і перероб. -- К.: Кондор, 2004. - 400 с. ISBN 966-7982-20-3

5. Пасічник В. Г., Акіліна О.В. Ринок цінних паперів. Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. -- 168 с. ISBN 966-364-075-8

6. Смолянська О.О. Фінансовий ринок : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -- 384 с. ISBN 966-83658-94-1

7. Ходаківська В. П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. -- Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. -- 501 с. ISBN 966-25658-94-5

8. Шелудько В. М. Фінансовий ринок : Навчальний посібник. - К.: Знання--Прес, 2002. - 535 с. ISBN 966-7767-29-9