Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра фінансів

Контрольна робота

Тема: Основи фінансів підприємств

Виконала: Карпінська Н.В.

студентка IV курсу; ЗМО 07-1с

зал. книжка №20107126

Перевірила: Біляченко О.Л.

Житомир

2008

Зміст

1 Сутність грошових розрахунків

2 Методи розрахунку прибутку

3 Порядок отримання і погашення банківського кредиту

4 Проект фінансового оздоровлення підприємства

Список використаної літератури

1 Сутність грошових розрахунків

Виконання більшості господарських операцій суб'єктів підприємництва пов'язане з грошовими розрахунками. Підставою для здійснення грошових розрахунків є наявність спеціальних документів: рахунків, рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Сукупність усіх грошових розрахунків і платежів підприємства називають його грошовим оборотом. Розрізняють готівковий та безготівковий грошові обороти.

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий є інструментом регулювання об'єкта грошового обороту -- грошової маси. Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Для здійснення готівкових розрахунків підприємства використовують готівку (в національній або іноземній валюті), яку зберігають у касі. Максимальну суму грошових коштів, яка може постійно зберігатися в касі (ліміт готівки), підприємство встановлює самостійно. Ліміт готівки затверджується наказом керівника підприємства. Зі зміною умов господарської діяльності підприємства (обсягу касових оборотів, порядку здачі касового виторгу, періодичності інкасації готівки тощо) сума ліміту готівки в касі може бути змінена.

Усю готівку понад встановлений ліміт підприємства зобов'язані здавати в банк. Встановлений ліміт можна перевищувати тоді, коли готівка отримана підприємством для виплати заробітної платні, заохочень, допомоги, компенсацій, пенсій, стипендій, відряджень, дивідендів. Таке перевищення підприємства можуть допускати лише протягом трьох робочих днів з отримання готівки, а підприємства залізничного транспорту та морських портів -- протягом п'яти днів. Після закінчення цього терміну суму невикористаної готівки наступного робочого дня повертають у банк.

Найчастіше готівка надходить у касу підприємства з банківських рахунків або як готівковий виторг за продану продукцію, виконані роботи чи надані послуги. Надходження і видавання грошей з каси оформляють спеціальними касовими документами. Це касові і товарні чеки, прибуткові та видаткові касові ордери, розрахункові квитанції, проїзні документи, касова книга тощо. Порядок ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. Переважно готівкову форму розрахунків застосовують:

-- для розрахунків із працівниками (виплата заробітної платні, грошових компенсацій, премій і допомог, дивідендів, пенсій тощо);

-- забезпечення нагальних господарських потреб (на придбання канцелярських товарів, оплату витрат на відрядження тощо);

-- розрахунків із бюджетом і державними цільовими фондами;

-- розрахунків між підприємствами-діловими партнерами (за матеріали, паливо тощо). Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документообігом, видами й методами фінансового та банківського контролю.

Гранична сума готівкового розрахунку встановлюється постановою Національного банку України.

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюють шляхом списання коштів із банківського рахунку платника і зарахування їх на банківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках обох учасників розрахунків. Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів (платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, реєстру документів за акредитивом, реєстру чеків тощо) на паперових носіях або в електронному вигляді, використовуючи програмно-технічний комплекс "клієнт-банк". Застосування системи "клієнт-банк" забезпечує автоматичне ведення поточного рахунку клієнта в банку і дає можливість економити час на здійснення розрахункових операцій. Можливе також проведення безготівкових розрахунків шляхом заліку взаємних вимог контрагентів (клірингові розрахунки), у тому числі за бартерними угодами, якщо вони здійснюються без участі грошових коштів лише частково.

Для здійснення безготівкових розрахунків підприємства відкривають в установах банків на договірній основі поточні рахунки. Порядок відкриття банківського рахунку регулюється Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в у національній та іноземній валютах , яку затверджено постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. Підприємство може відкривати один і більше поточних рахунків у національній та інших валютах.

2 Методи розрахунку прибутку

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання вкрай потрібне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

1. прямого розрахунку,

2. за показником витрат на одну гривню продукції,

3. економічний (аналітичний) метод.

1. Метод прямого розрахунку

Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку потрібні такі вихідні дані:

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції.

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

1-й варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу визначається як різниця між ціною виробу та його собівартістю. Прибуток від реалізації всіх виробів визначається як добуток прибутку від реалізації одного та кількості виробів.

2-й варіант розрахунку. Визначаємо ціну реалізації виробів, їх собівартість. Прибуток отримуємо як різницю між першою та другою величинами.

Цей метод розрахунку застосовується за порівняно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості з'ясувати вплив на прибуток окремих факторів.

2. Розрахунок прибутку па підставі показника витрат на одну гривню продукції

Це укрупнений метод, який може застосовуватись підприємством у цілому для розрахунку прибутку від реалізації всієї продукції. Метод передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції множимо на обсяг реалізації продукції в планованому періоді у цінах виробника, маємо собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді. Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді маємо, віднявши від обсягу реалізації собівартість.

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

3. Економічний (аналітичний) метод

Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді (порівнянна -- це продукція, що вироблялася в попередньому періоді; непорівнянна -- це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді).

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

? визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

? порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

? виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

? розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток -- це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. Для його визначення здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна цін виробника, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного обчислення базового прибутку залежить безпомилковість усіх наступних розрахунків.

Базова рентабельність визначається діленням базового прибутку на очікувану собівартість продукції за період, що передує плановому.

Прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в періоді, що планується, проти попереднього дорівнюватиме: початкова собівартість мінус собівартість порівнянної продукції в плановому періоді.

Прибуток від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, виходячи з рівня базової рентабельності, становитиме: прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в періоді, що планується множимо на базову рентабельність.

Різниця між прибутком від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується та базовим прибутком -- це збільшення прибутку від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, унаслідок впливу такого чинника, як збільшення обсягу випуску продукції.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути обчислений методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Коли таких немає, прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Середню рентабельність продукції на підприємстві в поточному періоді множимо на відсоток рентабельності та собівартість непорівнянної продукції і ділимо на 100%.

Слід зауважити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами зроблено щодо загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому визначається обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

Пр.п. = Пз.п.п. + Пв.п. -- Пз.к.п. ,де

Пр.п. -- прибуток від реалізації продукції;

Пз.п.п. -- прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

Пв.п. -- прибуток від випуску продукції;

Пз.к.п. -- прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як звичайно, буває дуже складно передбачити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець планованого періоду.

Тому прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в періоді, що планується (або в четвертому кварталі планового року).

Зведений розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати так (тис. грн.):

1. Залишки продукції на початок планового періоду:

-- за цінами виробника 220

-- за собівартістю 190

Прибуток 30

2. Випуск продукції в плановому періоді:

-- за цінами виробника 7000

-- за собівартістю 5600

Прибуток 1400

3. Залишки продукції на кінець планового періоду:

-- за цінами виробника 200

-- за собівартістю 160

Прибуток 40

4. Реалізація продукції в плановому періоді (1+2-3):

-- за цінами виробника 7020

-- за собівартістю 5630

Прибуток 1390

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер і видів економічної діяльності. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на одну гривню продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані у виробничій сфері та на підприємствах сфери послуг.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку фінансові результати від операційної діяльності підприємства в цілому можна визначити за такою схемою (тис. грн.):

1. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 6300

2. Вирахування з доходу:

-- податок на додану вартість 1050

-- акцизний збір 320

-- інші вирахування 250

3. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (1-2) 4680

4. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) 3000

5. Валовий прибуток (збиток) (3 - 4) 1680

6. Інші операційні доходи 1240

7. Адміністративні витрати 950

8. Витрати на збут 220

9. Інші операційні витрати 66010

10. Фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності

(5 + 6-7-8-9) 1090

3 Порядок отримання і погашення банківського кредиту

I. Підприємства отримують кредити на умовах: строковості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип строковості означає, що кредит має бути погашений у визначений строк. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для одержання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позички. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення найтісніше пов'язаний із принципом строковості. Кредит має бути погашений у строк, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.

Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.

Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

Кредит надається підприємству на конкретно визначені цілі, передбачені кредитним договором (принцип цільового характеру). Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит для фінансування основного капіталу.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

? заставне зобов'язання;

? договір-гарантія;

? договір-порука.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із Законом України “Про заставу”. Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення. Майно, яке перебуває в спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем. Звернення стягнення на заставлене майно підприємства може статися з рішення суду, господарського суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладання договору застави підприємство-заставодавець має передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування та страховий поліс;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх повноважних осіб;

д) документи, що підтверджують право власності заставодавця на предмет застави.

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк певну плату за користування кредитом.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит визначають підприємствам-позичальникам комерційні банки на договірних засадах. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позичкових коштів, ризикованості кредитної операції, вартості кредитних ресурсів, а також регулювальних дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, ступеня кредитного ризику, наявності чи браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами п банками можливе за таких умов:

1. Учасники кредитної угоди мають бути суб'єктами господарської діяльності (підприємства, підприємці без створення юридичної особи).

2. Позичальник або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство -- в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор, оцінюючи діяльність підприємства-позичальника, ставить такі вимоги:

? позичальник має бути кредитоспроможним;

? позичальник має забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);

? співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу, як правило, повинно становити не більше 70:30, або банк встановлює інші вимоги щодо частки участі позичальника власними коштами в проекті, що кредитується.

? інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

? кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, технологічне обладнання, нерухоме (будівлі) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, товари, запаси, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставить більшість українських банків, дисконтована вартість застави має бути в обсязі 130--200% від суми зобов'язань позичальника. У процесі оцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність. Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 1.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних результатів переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

Рис. 1. Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, потрібні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

1. клопотання підприємства;

2. копії установчих документів (статут, установчий договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були), свідоцтво про реєстрацію (для приватного підприємця);

3. бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування заходу, що кредитується;

4. баланси підприємства, звіти про фінансові результати за визначений період, декларацію про доходи (для приватного підприємця);

5. перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місцерозташування, короткої характеристики;

6. перелік інших документів, необхідних для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

-- анкета позичальника;

-- засвідчені підприємством, а за потреби -- нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отриманий товар, або часткову попередню оплату;

-- копії контрактів (договорів про намір) на продаж виробленої в результаті реалізації кредитного проекту продукції;

-- форми бухгалтерської звітності за визначений термін діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;

-- на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазначенням строків її виникнення й погашення, предмета заборгованості. За наявності простроченої кредиторської заборгованості неодмінно слід повідомити про конкретні заходи, ужиті для її погашення;

-- розрахунок помісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);

-- звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;

-- відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

-- документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприемства-позичальника;

-- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:

1. довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків (з поточного та валютних) підприємства-позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство за останні 6--12 місяців;

2. довідку про брак (наявність) заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

3. нотаріально засвідчену картку зі зразками підписів уповноважених осіб та відбитком печатки.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як заведено, в розмірі від 10 до 30 % вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:

-- зведений кошторис будівництва;

-- відомості про договірну ціну;

-- контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу, графік виконання робіт;

-- документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;

-- дозвіл органів виконавчої влади (Держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

-- висновки експертизи -- відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку зі стабільною кредитною історією, перелік документів може бути коротшим.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

? вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

? оцінює його ділову репутацію та імідж;

? аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

? визначає перспективи розвитку підприємства;

? перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи брак у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позички.

Комерційний банк оцінює фінансовий стан підприємства перед наданням йому позички, а далі -- щокварталу.

В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства-юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

1. обсяг реалізації;

2. прибутки і збитки;

3. рентабельність;

4. ліквідність;

5. грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

6. склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Ураховуються також інші фактори:

? ефективність управління підприємством;

? ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;

? наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.

Комерційні банки можуть розробляти ще й додаткові показники оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності. На підставі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 2.).

Рис. 2. Напрямки аналізу підприємства-позичальника для оцінювання його кредитоспроможності

Беручи до уваги оцінку кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту), банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту (на четвертому етапі) і за позитивного рішення укладає з ним кредитний договір (на п'ятому етапі).

Неодмінною умовою укладення банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого й нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за ним, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателю), місцезнаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як порука чи гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття в забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання п погашення позички, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір -- це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом із приводу одержання останнім банківського кредиту. Кредитний договір повинен містити такі основні складові:

-- преамбулу, в якій зазначають найменування сторін та їх організаційно-правову форму;

-- предмет і суму договору (уточнюється мета кредиту, його сума, термін надання позики, величина річних відсотків; вказується номер і дата договору);

-- умови забезпечення кредиту (договір застави, договір поруки (гарантія), договір-поручительство, цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами тощо);

-- порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі та погашення позики із зазначенням терміну);

-- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позиковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит з певною метою та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків зі свого поточного рахунку в установлені терміни відповідно до строкових зобов'язань);

-- права банку і позичальника (банк має право при недотриманні позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу, вказується розмір штрафу у відсотках до суми позики; позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включно з відсотками за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

-- санкції у випадку невиконання умов договору (порядок розгляду спірних питань, які вирішуються згідно з чинним законодавством);

-- особливі умови, наприклад, порядок внесення змін у договір -- зміни в договорі оформляються додатковою угодою сторін;

-- термін дії договору, що встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею;

-- юридичні адреси та реквізити сторін, підписи сторін.

Після укладення кредитної угоди, на шостому етапі, банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі -- оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі -- для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

Систематично, на сьомому етапі, банк контролює виконання умов кредитування підприємством.

II. Умови погашення кредитів підприємствами суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Порядок погашення кредиту-- це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають або повністю після закінчення терміну кредитної угоди, або поступово, частинами. Відсотки нараховуються на суму непогашеного кредиту.

1. За способом погашення позички можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.

За позичками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

Позичка може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).

2. За характером погашення кредити поділяються на такі види:

1)дисконтні;

2)позички, які погашаються поступово, -- щомісяця, щокварталу, раз на півроку, щороку;

3) позички, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позички, тобто підприємство одночасно сплачує банкові суму основного боргу та нарахованих відсотків;

4)амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад, надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

На відміну від звичайних надання дисконтних позичок передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.

Приклад

За звичайною позичкою підприємство отримало кредит 100 тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банку одноразово 120 тис. грн. За дисконтною позичкою відсотки буде утримано негайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн. (100 тис. грн. -- 20 тис. грн.) і через рік поверне їх банку.

Законодавством України видачу дисконтних позичок заборонено.

За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його -- після закінчення терміну кредиту.

За амортизаційного погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж буде меншим за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

? порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

? погашення основної суми кредиту здійснюватиметься нерегулярно й у різних сумах.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

-- виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

-- виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

-- інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком виходячи:

-- із цільового спрямування кредиту;

-- обсягів та терміну позички;

-- порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

-- сезонності та циклічності виробництва;

--рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк здебільшого зважає на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позички в раніше визначені строки. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує тільки графік термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. У разі відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. За систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюються у черговості, установленій сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад, у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за відсутності домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

4 Проект фінансового оздоровлення підприємства

Опрацювання плану фінансового оздоровлення здійснюється, як звичайно, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами. Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.

Для розроблення плану досудової санації державного підприємства утворюється робоча група на чолі з керівником підприємства, до складу якої входить також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори за їхньою згодою. У разі надходження пропозицій від потенційних інвесторів плай досудової санації розробляється за їхньої участі в місячний термін із дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження вповноваженому органу.

Згідно з Положенням про проведення досудової санації державного підприємства, план досудової санації має містити:

-- реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

-- відомості про фінансово-господарський стан;

-- заходи з відновлювання платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передавання майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів на довготермінові, скорочення чисельності працівників тощо) і терміни їх здійснення;

-- розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

-- визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);

-- умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів через переведення боргу або його частини на інвестора тощо);

-- очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

На підставі зарубіжного досвіду та вітчизняної практики проект фінансового оздоровлення підприємства можна звести до наступного вигляду -- рис. 3.

Вступ	Загальна характеристика підприємства - Правова форма організації бізнесу та форма власності. - Організаційна структура. - Сфера діяльності. - Історична довідка
Розділ 1	Аналіз вихідних даних ? Оцінка зовнішніх умов. ? Аналіз фактичного фінансового стану підприємства. ? Аналіз причин кризової ситуації та слабких місць підприємства. ? Стан ринків збуту продукції. ? Наявний потенціал підприємства. ? Обгрунтування доцільності санації
Розділ 2	Стратегія санації, оперативна (CRASH)програма ? Стратегічні цілі санації (дерево цілей). ? Каталог оперативних заходів з відновлення ліквідності
Розділ 3	План санаційних заходів: а) план маркетингу та оцінка ринків збуту; б) план виробництва та капіталовкладень; в) організаційний план; г) фінансовий план
Розділ 4	Ефективність санації та заходи з реалізації плану ? Організація реалізації плану. ? Критерії оцінки ефективності. ? Оперативний санаційний контролінг. ? Можливі ризики в процесі виконання. ? Суми можливих збитків. ? Можливі позитиви та додаткові прибутки

Рис. 3. Структурно-логічна схема проекту фінансового оздоровлення підприємства (санації)

Згідно із запропонованою методикою план фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. Основні джерела інформації, які використовують під час складання плану санації, наведено на рис. 4.

Рис. 4. Джерела інформації, які використовуються в процесі оцінки санаційної спроможності

У вступі наводиться загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Крім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розроблення.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

1. Оцінка зовнішніх умов функціонування підприємства є підґрунтям стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегмента. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки зовнішнього середовища є вивчення можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.

2. Аналіз фінансово-господарського стану провадиться за двома напрямками:

? аналіз виробничо-господарської діяльності;

? аналіз фінансового стану

У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу тощо).

3. Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть мати місце в таких сферах:

-- залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів);

-- ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);

-- персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);

-- законодавство (податки, заборона звільнення працівників). У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.

4. Наявний потенціал. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими головними чинниками:

? фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

? кваліфікований персонал;

? надійні та дешеві джерела постачання сировини та матеріалів;

? освоєні ринки збуту продукції;

? виробничий потенціал;

? ефективна організаційна структура;

? висока якість менеджменту.

Ефективність санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації. На підставі аналізу вихідної ситуації роблять висновок про доцільність або санації підприємства, або його ліквідації.

У другому розділі окреслюються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Крім цього, розділ має запропонувати оперативну (CRASH) програму з відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може дістати можливість реалізувати план санації, тобто вжити заходів для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках CRASH програми можна запропонувати, наприклад, таке:

? рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до господарського суду);

? мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів;

? зменшення та збільшення статутного капіталу; реструктуризація кредиторської заборгованості;

? заморожування інвестиційних вкладень;

? зворотний лізинг;

? розпродаж за зниженими цінами товарів, що мають низький попит.

Розділ третій є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:

1. План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та вад, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення

ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

2. План виробництва складається у формі бюджету, в якому відбивається така інформація:

? асортимент товарів, робіт, послуг, які планується виробляти;

? обсяги виробництва;

? витрати на виробництво продукції;

? тривалість виробництва;

? необхідний запас сировини та матеріалів;

? інша інформація, пов'язана з виробництвом продукції.

Також характеризується виробничий процес, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи з поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості для досягнення конкурентних переваг. Інформація, яка міститься в бюджеті виробництва, є підґрунтям для визначення потреби в капіталі, потрібному для фінансування санаційних заходів виробничо-технічного характеру, зокрема необоротних та оборотних активів.

3.План капіталовкладень (інвестицій): містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонтом та реконструкцією), можливості оренди чи лізингу. Слід зазначити, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних оцінюють потребу підприємства в капіталі для фінансування необоротних активів.

4.Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менеджменту. У разі потреби вивчають можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

5. Фінансовий план може включати такі елементи:

а) план ліквідності;

б) план фінансових результатів;

в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди санації та після проведення санації).

На додаток до цих планів подається інформація про форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів, а також графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У фінансовому плані також відображається сума витрат на розроблення плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). Складовою фінансового планування є розрахунок загальної потреби підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на додатний чи від'ємний грошовий потік у результаті операційної діяльності, який очікується в період проведення санації.

Розділ четвертий містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

-- ліквідність та платоспроможність;

-- прибутковість;

-- додаткова вартість, створена в результаті санації;

-- конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації

Результати санації (крім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити через обчислення додаткового прибутку підприємства (різниці між сумою прибутків після санації і розміром прибутків чи збитків до її проведення). Для об'єктивнішого оцінювання ефективності прогнозований обсяг прибутку приводять до теперішньої вартості. Вкладення в проведення санації розглядають як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі)1.

Додаткова вартість, створена в результаті санації, показує абсолютний приріст вартості активів підприємства, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різницю між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається на підставі приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків. Проблема тут полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку. Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за винятком суми ново залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення даних величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги також інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах часткової участі тощо.