Міністерство освіти і науки України

Чернігівський радіомеханічний технікум

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни

„ГРОШІ ТА КРЕДІТ”

Спеціальність 5.050107 „Економіка підприємства”

Чернігів 2005-2006р

ЗМІСТ

1. Грошова маса та її показники

2. Участь центрального банку у формуванні пропозиції грошей

3. Задача

4. Література

1. Грошова маса та її показники

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року), визначає величину грошової маси. Це - один із кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу. Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної стабільності, оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може істотно вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса перебуває в розпорядженні всіх суб'єктів економічного обороту - у населення, підприємств, їх об'єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб'єктів.

Нині грошова маса існує у формі: готівкових знаків (банкноти та розмінні монети); грошових коштів на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деяких видів цінних паперів (вексель, чек) та ін. Окремі країни до грошової маси зараховують облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно розрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу. Усі перелічені форми ліквідних коштів тією чи іншою мірою функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично неможливо провести межу між власне грішми та іншими ліквідними активами. Через це в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він ґрунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливості використовувати активи як платіж та здатності зберігати вартість.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів - М₁, М₂, М₃ та ін.

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть слугувати альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні охоплює не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса охоплює також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;

3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що перебуває в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошові агрегати будуються приєднанням до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) у послідовності, що характеризує зменшення їхньої ліквідності, Тобто кожний наступний грошовий агрегат містить попередній плюс новий блок фінансових активів.

Грошовий агрегат М_х - це грошова маса у вузькому розумінні. До нього належать найліквідніші форми грошей - готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання трансакційні депозити). Під терміном «готівка» розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватися з боргами, тобто «готівка» - це сукупність платіжних засобів, випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, припливами і відпливами капіталів. Можна вважати, що центральні банки випускають готівку для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.

Вклади до запитання (депозитні гроші) - це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90% усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей, їх вкладів до запитання, структура грошового агрегату М₁ доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають сюди всі поточні вклади, інші, наприклад Великобританія, - тільки ті депозити, за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще далі, вони відносять сюди й акредитиви, випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.

Як бачимо, грошовий агрегат М₁ охоплює досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без будь-яких обмежень можуть використовуватися для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, що являють собою «майже гроші». Це активи, які не виконують повністю всіх функцій, властивих грошам.

Грошовий агрегат М₂. Грошова маса агрегату М₂ має розгалуженішу структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М₁, а також строкові та заощаджу вальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Отже, вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М₁.

Грошовий агрегат М₃. Він охоплює грошові форми агрегату М₂, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема у формі цінних паперів та довгострокових позичок.

Агрегати М₂ і М₃ поєднують у собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М₃ за мінусом М₁, дістали назву «майже гроші». На відміну від грошей, що входять до агрегату М₁, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони так само можуть без особливих ускладнень переходити з однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну. Отже, грошова маса М₃, - М₂ - це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого У функції засобу нагромадження і дають їхньому власникові проценти.

В окремих країнах, наприклад у США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, до якого входять М₃. а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Як бачимо, грошові агрегати різняться між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, грошовий агрегат М₁ виражає грошову масу, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше пов'язана з товарною масою, що перебуває у процесі обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М₁ передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат має бути особливим об'єктом аналізу структури й динаміки маси грошей в обігу та об'єктом регулювання грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М₂, М₃,) враховані, крім того, нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони входять до різних грошових агрегатів.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні.

Починаючи з 1993 р. НБУ визначає структуру грошової маси за агрегатним методом. Для розрахунку сукупної грошової маси Україні передбачені такі грошові агрегати:

М₀= готівка (гроші поза банками).

М₁=М_о + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М₂=М₁ + строкові депозити та інші кошти (до інших належать кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М₃= М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Дані показують, що в Україні структура грошової маси ще не досягла розгалуженої та розвинутої форми. Відносно незначний відсоток, який припадає на агрегати М₃ і М₁. можна пояснити тим, що в країні тільки розпочався процес формування фінансового ринку, грошово-кредитної системи, які б за своїм змістом і параметрами були адекватними вимогам ринкової економіки.

Україна має чи не найбільшу пропорцію готівки щодо загальної грошової маси. На початок 2000 р. 43,2% грошової маси мають готівкову форму й обертаються поза банками, тоді як у США частка готівки становить менше 20% від грошової маси.

Причинами високого рівня готівки в обігу є:

* зростання номінальних грошових доходів населення,

* зниження рівня безготівкових розрахунків населення за придбані товари та надані послуги;

* зростання банківських ризиків, пов'язаних зі збереженням вартості грошей;

* зволікання населення розміщувати вільні кошти на вклади через втрату довіри до банківських та парабанківських структур, що пов'язано із загрозою можливого їх банкрутства, процентною політикою і відсутністю відповідальності перед вкладниками та механізму страхування депозитів,

* наявність значних обсягів неофіційної (тіньової) економіки.

Тенденції, що склалися у структурі грошової маси України, мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системи, так і для економіки в цілому, По-перше, скоротилися грошові надходження на розрахункові поточні) рахунки суб'єктів господарювання, що значно ускладнило і без того важкий стан із розрахунками в народному господарстві, По-друге, зменшилася (через низький рівень реальних депозитів) ліквідність та послабився кредитний потенціал комерційних банків, що, у свою чергу, призвело до зниження інвестицій та меншого зростання ВВП у довгостроковому періоді. Тому задовільний прогноз інфляції та основних макроекономічних показників надзвичайно важливий для проведення монетарної політики.

2. Участь центрального банку у формуванні пропозиції грошей

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.

Розробка та реалізація грошово-кредитної політики - це ключова функція центрального банку.

Основні типи грошово - кредитної політики.

Політика грошово - кредитної рестрикції (політика „дорогих грошей”).

Весь інструментарій грошово - кредитної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошовою та кредитною емісії.

Система кредитного обігу - забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Цільовою функцією грошово-кредитної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Весь інструментарій грошово-кредитної політики мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, аби забезпечити стабільність грошового обігу.

Цілі грошово - кредитної політики.

Стратегічні: * збалансування економічного розвитку;

* забезпечення оптимальної зайнятості;

* стримування інфляції.

Проміжні: * пожвавлення ринкової кон'юнктури;

* стримування ринкової кон'юнктури.

Тактичні: * зміна грошової маси;

* зміна процентної ставки.

Стратегічними цілями грошово-кредитної політики можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави.

Проміжними цілями грошово-кредитної політики є досягнення такого стану деякими економічними змінними, який сприятиме досягненню стратегічних цілей.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Усі три групи цілей грошово-кредитної політики перебувають в ієрархічному взаємозв'язку. Найвищу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх виконання, в свою чергу, вимагає реалізації тактичних цілей.

Суб'єкти грошово-кредитної політики:

* банківська система - центральний банк і комерційні банки;

* урядові структури - міністерство фінансів чи казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Дворівнева банківська система передбачає забезпечення стабілізації грошового обігу та безпосереднього здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних та юридичних осіб.

Монопольне право управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності надається центральним банкам.

Інструменти грошово-кредитної політики, що використовуються центральним банком з метою грошово-кредитного регулювання:

* здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

* регулювання резервної норми комерційних, банків;

* зміна норми банківського процента.

Операції на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв'язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Продаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, а відповідно і кредитоспроможність комерційного банку, падають. Як наслідок, загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.

Управління обов'язковими резервами.

Обов'язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно чинного законодавства або із встановленими нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Центральними банками багатьох країн Заходу здійснюється диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ.

Мета нормативного визначення обов'язкових резервів -- забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримання їх ліквідності.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків зберігається у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Облікова політика.

Облікова ставка процента формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий строк і під заставу державних цінних паперів.

Коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію - визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. З урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки. "Сеньйораж" і монетизація бюджетного дефіциту. Для того, щоб грошово-кредитна політика була результативною, її потрібно тісно узгоджувати із фіскально-бюджетною політикою.

Фіскально-бюджетна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основні функції фіскально-бюджетної політики;

1. Вплив на стан господарської кон'юнктури.

2. Перерозподіл національного доходу.

3. Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика - політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Основні засоби дискреційної фіскально-бюджетної політики:

* зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами;

* зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільних);

* циклічні зміни рівня податкових ставок.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика -- це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної внутрішньозбалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету -- це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на формуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому.

Дефіцит державного бюджету є основною причиною інфляції.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків.

2) Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

3) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

4)Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

*у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

*у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів таза діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет України в 1991 році постало питання щодо створення власної фінансово-кредитної системи.

Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями.

За час свого існування банківська система пройшла два етапи

І етап - (1991-1993 рр. ) -- етап активного становлення та розвитку банківської системи (кількісне зростання: збільшення кількості банків, збільшення працюючого персоналу, ріст обсягу клієнтів).

II етап - (1993-1998 рр.) - етап стагнації та зростання банківської кризи (якісне зростання: формування дворівневої структури, акціонування та приватизація банків, законодавча база, нагромадження досвіду НБУ щодо регулювання монетарної сфери, впровадження нових банківських технологій).

Негативні наслідки 1-го етапу:

*реформування банківської системи випереджало реформування економіки і як наслідок -- тіньові обороти капіталу, відплив капіталу за кордон;

* призупинено створення законодавчої бази щодо банківської системи;

* національний банк України не створив системи страхування депозитів і кредитів.

Негативні наслідки ІІ-го етапу -- етапу стагнації і кризи:

* скорочення кількості банків;

* гальмування зростання банківського капіталу;

* погіршення фінансового стану банків.

Причини кризових явищ банківської системи:

* криза реальної економіки;

* грошово-кредитна політика Національного банку України;

* внутрішньобанківські фактори.

Цілі та обмеження.

Мета: відновлення довіри вкладників і захист їх інтересів.

Обмеження: законодавство.

Мета: недопущення термінового розпродажу активів.

Обмеження: обмеженість бюджетних коштів.

Мета: недопущення небажаних коливань в обсягу грошової маси.

Обмеження: незбалансованість зовнішніх платежів і труднощі у залученні зовнішніх кредиторів.

Мета: обмеження інвестиційних ризиків.

Обмеження: політичні інтереси при розподілі збитків.

Мета: захист стійких банків і платоспроможних кредиторів.

Обмеження: інтереси суспільства з точки зору зайнятості.

Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме виходу із кризи комерційних банків і створенню в Україні банківської системи ринкового зразка.

Проблеми банківської системи України:

* нераціональна територіальна структура;

* однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;

* недостатня загальна кількість комерційних банків;

* існування збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;

* тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;

* низький рівень капіталізації банків;

* брак досвіду банківського персоналу;

* відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;

* недосконала конкуренція в банківській справі;

* відсутність диверсифікації банківської структури;

* слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;

* загальноекономічні проблеми.

Середовище, в якому розвивається банківський бізнес.

Термінові заходи: фінансова підтримка, гарантії на вклади, розкриття інформації, втручання розкриття інформації, втручання в управління слабкими банками.

Довгострокові дії: нова інституційна структура, нове законодавство, посилення нагляду, зміна структури банку.

Заходи щодо розв'язання ситуації з окремими банками: ліквідація, злиття, продаж, зміна структури капіталу.

Заходи щодо підтримки боржника: перегляд строків повернення боргу, субсидії і допомога дебіторам, які мають борг в іноземній валюті, від'ємні реальні процентні ставки.

Центральний банк виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними та фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами та населенням, а представляє собою свого роду "банк банків" і "банк держави", що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи.

В умовах ринкової економіки центральні банки, як правило, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади. їх головне призначення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Якщо узагальнити міжнародну практику, то можна виділити такі основні функції, притаманні центральному банку:

Емісійний центр України,

Банк банків,

Грошово - кредитне регулювання: облікова політика, операції на відкритому ринку, регулювання обов'язкових резервів, селективне регулювання кредиту.

Банкір уряду.

Центральні банки (емісійні банки) наділені правом емісії грошових знаків. У різних країнах їх називають по-різному: народними, національними, державними, резервними, "банками банків". Як правило, центральний банк - єдиний у країні. Він не націлений на комерційну діяльність, не ставить за мету отримання прибутку.

У більшості країн центральні банки є державними, але це не означає, що уряд безпосередньо втручається в політику центрального банку. Він лише визначає пріоритети, ставить завдання у сфері економічної політики (так звана грошово-кредитна політика), а центральний банк самостійно розробляє конкретні заходи щодо виконання цих завдань.

3. Задача

Початкова сума становить 25000 гривень. Визначити суму нарощування і доходів банку через 3,5 роки при використанні банком складних відсотків в розмірі 110% річних.

Розв'язування.

S=P*(1+I_c)ⁿ, де

P-початкова сума, I_С-складна ставка в %, n-строк кредиту в роках.

Тому що n=3,5, маємо n=n_a+n_b, де: n_a - ціле число=3, n_b - дрібне число=0,5.

0,5 рока=180 днів, тоді:

n=3+180:360=3+0,5.

Формула буде мати слідуючий вигляд:

S=P*(1+I_c)^na*(1+I_c*n_b)

S=25000*(1+1,1)³

*(1+1,1*0,5)=25000*2,1³ *1,55=25000*9,261*1,55=358863,75(гр.)

I=S-P

I=358863,75-25000=333863,75(гр.)

Відповідь: сума нарощування: S=358863,75гр.;

доход банку: I=333863,75гр..

Література

· М. М. Александрова, С. О. Маслова „Гроші. Фінанси. Кредит.” Навчально методичний посібник. 2-е видання 2002 р.

· Гольчинський А. „Теорія грошей”. 1998 р.

· За редакцією проф. Б. С. Івасова „Гроші та кредит”. 2002 р.

· Л.О. Дробозіна, Л. П. Окунева, Л. Л. Анросова, за редакцією Л. О. Дробозіної „Фінанси. Грошовий обіг. Кредит.”