Фінанси державних підприємств і організацій

Фінанси державних підприємств і організацій

Найважливішою сферою фінансової системи будь-якої країни виступають державні фінанси. Саме вони забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для виконання економічних, соціальних та політичних функцій.

Державні фінанси -- це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Слід зазначити, що дослідження сутності та складу державних фінансів здійснювалися науковцями, починаючи з XV ст. Класичні постулати, які лежали в основі формування моделей державних фінансів, проіснували до 20-х років ХХ ст. Під впливом трансформаційних процесів в економіці з другої чверті ХХ ст. було започатковано новітній період розвитку моделей державних фінансів і на сьогоднішній день нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. Відповідно, склад і структура державних фінансів значною мірою визначаються моделлю фінансової системи держави

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб'єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні -- тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну -- плата за державні послуги.

Отже, фінанси державного сектора економіки - це система економічних відносин з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення процесів розширеного відтворення та задоволення соціально-економічних потреб суспільства. Державні фінанси, відіграючи винятково важливу роль в економіці, не можуть розглядатися як єдиний або найголовніший інструмент економічної політики. Сам стан державних фінансів та формування доходної і видаткової частин бюджету залежать від багатьох чинників, хоч недооцінювати його вплив на економіку країни також не слід.

Фінансова система України складається з таких основних ланок: державний бюджет та місцеві фінанси, фінанси державних підприємств, установ та організацій, спеціальні цільові фонди та кредит.

Державна організація утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Отже, державний сектор -- комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Об'єкти державної власності є:

матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);

економічною базою для підприємницької діяльності держави (промислові й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).

Державне підприємництво -- це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних підприємств, планування і управління різними формами державних підприємств та ін.

Рис. 1. Форми державних підприємств

Бюджетні (казенні) підприємства:

ѕ підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;

ѕ не отримують прибутку, не платять податків;

ѕ фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації:

ѕ підприємствам надається право господарської самостійності;

ѕ держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

ѕ застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва):

ѕ можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

ѕ господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

ѕ деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємст.

Управління державним сектором економіки в Україні в даний час базується на принципах відновлення галузевого управління з одночасним скороченням кількості міністерств, забороною адміністративного втручання в оперативну діяльність підприємств. Взаємовідносини з керівниками державних підприємств регламентуються контрактом з ними. Призначення директорів здебільшого здійснюють міністерства за погодженням з місцевими органами управління; частина з них затверджується місцевими органами управління, які контролюють фінансові результати діяльності підприємств. Водночас вживаються заходи щодо роздержавлення підприємств, перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. Управління ними здійснюється державою через своїх представників у довірених товариствах та наглядових радах.

Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджують статути підприємств, укладають і розривають контракти з керівниками підприємств.

Разом з тим не допускається їх пряме втручання у господарську діяльність підприємств, що є у загальнодержавній власності. Підприємствам, що є у загальнодержавній власності, заборонено передавати безплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Загальні принципи і методичні матеріали, пов'язані з управлінням майном, що є у загальнодержавній власності, розробляє Міністерство економіки України.

Найм керівника підприємства, що є у загальнодержавній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту. У контракті передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного май на, права та обов'язки, відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення, умови оплати праці, показники ефективності використання державного майна і прибутку.

Фінанси державних підприємств утворюють самостійну фінансову ланку країни, функціонування яких пов'язано з розвитком державного сектора в національній економіці. Звичайно, порівнюючи значення цієї ланки за часів Радянського Союзу та панування командно-адміністративної економіки з сьогоденням, можна сказати, що значення її істотно зменшилося. Навпаки, основну роль у фінансовій , діяльності держави, особливо у сфері фіскальної політики й формування доходної частини бюджетної системи країни, відіграє приватний сектор шляхом перерозподілу частки отриманих доходів у вигляді податків та обов'язкових цільових платежів. Однак такий стан не дає підстав зменшувати значення фінансів державних підприємств.

Державне підприємництво під впливом ряду історичних, політичних та економічних обставин найбільше поширилося у Великій Британії, Франції, Італії, ФРН та Австрії. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).