Прямі та портфельні інвестиції в Україну. Аналіз інвестиційної привабливості підприємства

ВСТУП

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

Ш прискорена амортизація;

Ш раціональна податкова система;

Ш кредити та регулювання банківських процентних ставок;

Ш заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Отже, дана курсова робота розкриває суть інвестицій, як прямих так і портфельних, залежність потоків портфельних інвестицій від величини премії за ризик, основні шляхи залучення іноземного капіталу, основні заходи стимулювання іноземного інвестування.

1. ПРЯМІ І ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ

1.1 Іноземне інвестування в Україні

Інвестиції: види і характеристика

Як показують розрахунки за тривалий період часу, в середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу - інвестуванням строковим фінансуванням). У будь - якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як пні, так і фізичні особи, тобто підприємства і окремі власники капіталу. Для змістовної характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад (рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють Внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні - на прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом, поза як він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва).

В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження вирізняють два види акцій - іменні та на пред'явника, а за розміром одержуваного доходу ~ звичайні та привілейовані. На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих - фіксований розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок цих результатів - одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва - просто капітальні вкладення. Оскільки в наступних розділах мова йтиме лише про капітальні вкладення у виробництво на різних підприємствах, то це обумовлює необхідність їх окремого більш детального розгляду.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності господарюючих суб'єктів.

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, поза як за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств все більшою має ставати частка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

1.2 Україна у світових потоках капіталів

Пряме іноземне інвестування пов'язане з отриманням контролю над підприємством і передачею нефінансового капіталу - матеріальних (устаткування) та нематеріальних (технології, авторські права, патенти) активів.

Уперше інформацію про прямі іноземні інвестиції (ПІІ) було включено до офіційної статистики в Україні у 1999 році. З того часу до 2009 року включно темпи приросту прямого іноземного капіталу в Україні зростали. У 2009 році приріст капіталу залишився додатнім, проте його абсолютний розмір зменшився. У вартісному вимірі надходжень все ж недостатньо для здійснення відчутного впливу на перебіг макроекономічних процесів в Україні. В розрахунку на душу населення ПІІ в Україні на порядок менші, ніж в країнах Центральної Європи. При цьому пряме інвестування за кордон українські резиденти майже не здійснюють. Отже, відбувається зростання залежності економіки України від інших країн, яке веде до витікання доходів з країни при відсутності нсуючого грошового потоку, негативно впливаючи на платіжний баланс України в стратегічній перспективі.

Рух портфельних інвестицій відображає участь країни частково в міжнародному ринку титулів власності (акції), частково в міжнародному ринку боргових зобов'язань (облігації). Сальдо платіжного балансу України по портфельних інвестиціях за 1999-2009 рр. додатне і складає 1708 млн доларів США. Позитивне сальдо викликане фактичною відсутністю вкладень резидентів у зарубіжні цінні папери, тобто інтеграція України в цей сектор світового фінансового ринку є слабкою та односторонньою. Відчутний притік іноземних портфельних інвестицій в українські облігації внутрішньої державної позики спостерігався з початку 2002 року. Він постійно зростав та сягнув найвищого значення в першому кварталі 2003 року. З ІІ кварталу почався відтік вкладень нерезидентів в українські цінні папери, пов'язаний з наростанням кризових очікувань. Криза осені 2003 року фактично завершила коротку історію портфельних інвестицій в Україні. Значний приплив портфельних інвестицій, зафіксований у ІІ кварталі 2005 року, пов'язаний з реструктуризацією облігацій державної позики. Ринок корпоративних цінних паперів залишається у зародковому стані.

Протягом 1999-2002 рр. Україною здійснювалося активне залучення коштів міжнародних фінансових організацій (стаття “інші інвестиції”). В цілому кредити міжнародних фінансових організацій (МФО) є пільговими, оскільки ставки за ними невисокі, а видаються вони на порівняно довгий строк. За цими ознаками кошти, залучені у МФО, можуть вважатися капіталами. Проте вважати ці кошти інвестиціями у повному розумінні цього терміна можна далеко не завжди.

Капітали Міжнародного валютного фонду у вигляді кредитів урядові почали надходити в Україну з 1999 року. З цього часу борг України перед МВФ зростав, і на початок 2010 року склав 2,5 млрд доларів. Повернення боргу розпочалося у 2004 році. В цей час борг повертався кредитами того ж МВФ. У 2005 році МВФ припинив виконання своїх зобов'язань перед Україною, посилаючись на завищення НБУ валютних резервів у 2002-2003 рр. Попри це, завдяки сприятливій зовнішньоекономічній кон'юнктурі та зростанню експорту Україні вдалося протягом 2005 2009 рр. зменшити свій борг перед МВФ на 900 млн доларів. При цьому загальний зовнішній борг було зменшено на 2,5 млрд доларів.

Світовий банк, до якого входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), активно кредитує Україну. Причому, оскільки МАР кредитує найбільш бідні та ризикові країни, кредитування здійснюється лише по лінії МБРР. Як показує досвід України, проекти, що фінансувалися МБРР, виявилися у переважній більшості погано підготовленими та, кінцевим чином, збитковими. Відсутність мотивації у кредитодавця вибирати прибуткові проекти та проводити всесторонній інвестиційний аналіз приводить до заспокоєності та впевненості у поверненні грошей, яке гарантоване державою незалежно від результату проекту.

На початок 2010 року МБРР погодився кредитувати 18 проектів на загальну суму 2,8 млрд доларів та 16 млн євро. При цьому 12 проектів визначаються як інвестиційні, 6 - як системні, тобто такі, що спрямовані на створення ринкових інститутів і інструментів. Фінансування інвестиційних проектів відбувається на умовах самоокупності та обов'язкового внутрішнього корпоративного фінансування. Проте на початок 2010 року українською стороною отримано всього 245,1 млн доларів та 6,1 млн євро. Значна кількість проектів анулюється, оскільки або не ратифікується Верховною Радою, або обов'язки, взяті українською стороною, не виконуються. Часом проекти демонструють таку низьку рентабельність, що їхнє фінансування доводиться припиняти. Розмір пені за зарезервовані, але не використані ресурси, яку доводиться платити з державного бюджету, склав на початок 2010 року 2,7 млн доларів. За цей час Світовий банк анулював понад 30 % загальної вартості кредитів, позбавивши економіку України 270 млн доларів.

Загальновідомо, що МФО жорстко пов'язують надання фінансової допомоги з реалізацією українським урядом запропонованої моделі економічних перетворень. Такий тісний взаємозв'язок привів до того, що МФО фактично отримали статус “консолідованого члена українського уряду”. Якщо, за незначним винятком, отримані від МФО кошти й не виглядають як традиційні інвестиції, їх можна з повним правом вважати інвестиціями у політичний розвиток України, у формування умов для майбутнього входження іноземних капіталів, в тому числі - ТНК, на національні ринки. Щоправда, в попередні роки динаміка приватних іноземних інвестицій в українську економіку була обернено пропорційною до динаміки кредитів МВФ.

1.3 Прямі іноземні інвестиції в Україну: динаміка та галузева структура

За розрахунками Міністерства економіки України, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки (приведення структури економіки і рівня споживання населення у відповідність до показників розвинених країн) становить від 140 до 200 млрд доларів, а щорічна потреба в інвестиціях - 20 млрд доларів. Фактично ж валові інвестиції в основний капітал за 1999-2009 рр. склали 47 млрд доларів. Якщо до 2003 року обсяг інвестицій (у доларовому обчисленні) завдяки завищеному курсу карбованця, а потім гривні, був більш-менш стабільним, то з 2003 року почалося стрімке зниження: щорічні обсяги капіталовкладень знизилися від 7,26 млрд доларів у 1999 році до 3,63 млрд у 2009 році (табл. 1.1). Цей обсяг не дозволяє здійснювати навіть просте відтворення основних фондів. Частка інвестицій у ВВП зменшилася від 19,8 % у 1999 році до 11,8 % у 2009 році, при тому, що сам ВВП скоротився на 60 %.

Таблиця 1.1 - Обсяги інвестицій в економіку України за 1999-2009 рр.

	1999	2000	2002	2002	2003	2004	2009
Інвестиції в основний капітал, у фактичних цінах, млн грн.	230	9380	12557	12401	13958	17552	19481
Середньорічний обмінний курс, грн./долар США	0,31	1,47	1,82	1,86	2,44	4,13	5,36
Інвестиції в основний капітал, у фактичних цінах, млн дол. США	7260	6370	6860	6670	5700	4250	3630
Прямі іноземні інвестиції, млн дол. США (на кінець періоду)	483,5	896,9	1438,2	2063,6	2810,7	3281,8	3865,5
Чистий приріст ПІІ, у % до попереднього року	-	185,5	160,4	143,5	136,2	116,8	117,8
Чистий приріст ПІІ, млн дол. США до попереднього року	-	413,4	541,3	625,4	747,1	471,1	583,7
Частка прямих іноземних інвестицій у валових інвестиціях, %	2,2	6,5	7,9	9,4	13,1	11,1	16,1

Незважаючи на початок економічного зростання у 2009 році, позитивних зрушень в інвестиційній сфері не відбулося. Причому слід мати на увазі, що до кризи 2003 року іноземні інвестори мали можливість вивозити свої прибутки за кордон за більш ніж пільговим курсом (близько 2 гривень за долар США), а також користувалися величезними економічно не обґрунтованими пільгами з оподаткування. Саме цими причинами пояснюються поступове збільшення інвестицій у 2000-2003 рр. та їхнє різке зменшення у 2004 році.

За період з 1999 до 2009 р. включно в Україну було залучено лише 3,865 млрд доларів іноземних інвестицій, що співставне з обсягом іноземних інвестицій, яке Польща залучає в середньому за рік. Станом на 1 квітня 2010 року обсяг ПІІ склав 3923,7 млн гривень. Разом з тим, приплив іноземних інвестицій поки що не справляє відчутного позитивного впливу на загальну інвестиційну активність. Більш того: збільшення частки іноземних інвестицій спостерігається на тлі скорочення валового обсягу інвестицій у доларовому обчисленні.

Це наслідок того, що іноземні інвестиції залучаються головним чином в процесі приватизації державної власності, через що відбувається заміщення вітчизняного капіталу іноземним. За свідченням іноземних фахівців, це явище характерне для більшості постсоціалістичних країн. Так, визнається, що у багатьох з цих країн (Угорщині, Чехії, Естонії та ін.) пік притоку іноземних інвестицій спостерігався саме в ході приватизації, проте після її завершення відбулося уповільнення притоку іноземних інвестицій, оскільки ці країни вичерпали привабливі для іноземних інвесторів активи. Отже, іноземних інвесторів приваблювали в цих країнах головним чином активи, створені раніше. Вкладати ж гроші у створення нового капіталу, навіть у найбільш перспективних країнах Центральної Європи, вони не поспішають.

Суттєвого збільшення притоку іноземних інвестицій в Україну не відбувається. Серед 25 держав Центральної і Східної Європи та Середньої Азії (станом на початок 2010 року) за обсягом залучених іноземних інвестицій Україна посідала 8 місце, а за рівнем іноземних інвестицій на душу населення - 22 місце. Звертає на себе увагу той факт, що темпи зростання обсягу прямих іноземних інвестицій в Україні з 1999 року невпинно скорочуються.

Важливо зауважити, що інвестиції в Україну надходили значною мірою у вигляді цінних паперів, конверсії позик та кредитів в акції, у формі рухомого і нерухомого майна, нематеріальних активів, промислової та харчової продукції в готовому вигляді. Зокрема, у 2009 році грошові кошти становили 57,8 % усіх ПІІ, внески рухомим та нерухомим майном - 30,6 %, цінними паперами - 6,2 %, решта інвестицій припадала на інші види активів. Порівняно з 2004 роком частка грошових коштів зросла на 10 пунктів. При цьому інституційні інвестори (МФО та інвестиційні фонди) переважно надавали інвестиції готівкою, в той же час підприємницькі інвестори та ТНК вносили переважно негрошові внески. Така структура інвестицій, безперечно, зменшує позитивність впливу їхнього припливу на платіжний баланс країни.

Енергоємна структура виробництва і збереження гіпертрофованої залежності економіки України від російських енергоносіїв надає Російській Федерації поряд із МФО статус одного з найбільших кредиторів України. Відбувається економізація українсько-російських відносин. Сьогодні російські компанії цікавляться не стільки інтеграційними намірами України, скільки інвестиційно привабливими і стратегічно важливими українськими підприємствами, займаючи суто прагматичну позицію у переговорах з Україною стосовно ключових економічних питань та розглядаючи перспективи закріплення на внутрішньому ринку України.

Галузева структура іноземних інвестицій визначається значною диференціацією. Більше 60 % іноземних інвестицій зосереджено у п'яти галузях - харчовій промисловості, внутрішній торгівлі, машинобудуванні, фінансах та паливній промисловості. Стає очевидним, що найбільший інтерес для іноземних інвесторів становлять види діяльності, пов'язані з безпосереднім обслуговуванням внутрішнього ринку та видобутком ліквідної сировини. У цьому контексті привертає увагу незначна частка інвестицій у чорну металургію. Це засвідчує не тільки нецікавість найбільшої експортної галузі України для іноземних інвесторів (що можна пояснити низькою дохідністю, значним вантажем боргів і використанням у цій галузі негрошових форм розрахунків), але й той факт, що чорній металургії України в подальшому варто розраховувати головним чином на внутрішні джерела інвестування.

Іноземні інвестиції орієнтуються здебільшого на внутрішній ринок України, який мав би обслуговуватися вітчизняним капіталом. Останній поступово витісняється з найбільш рентабельних галузей продукції споживчого призначення - алкогольної, тютюнової тощо, виробництва товарів, яке на території України є більш вигідним, ніж за її межами через наявність тарифних і нетарифних бар'єрів на шляху імпорту.

Вивчення реальної практики залучення ПІІ до української економіки змушує дедалі більше коло фахівців звертатися до базових умов підприємницької діяльності на території України, які виявляються у підприємницькому та інвестиційному кліматі.

1.4 Аналіз потоків портфельних інвестиції

На рішення інвестора вкладати кошти в країну впливають два основних фактора: прибутковість інвестиції (величина процентної ставки) та ризики, що пов'язані з інвестуванням у дану країну (до них відносять: політичні, економічні пов'язані з неможливістю отримання прибутків, відмова від обслуговування зобов'язань тощо).

Високі процентні ставки асоціюються з вищими ризиками для інвестора. Зважаючи на це, одним з вирішальних завдань для інвесторів полягає у тому, щоб збалансувати ці два показники, та визначити оптимальну процентну ставку (rопт.) яка дозволить максимізувати прибуток та мінімізувати ризики.

Для теоретичного аналізу потоків портфельних інвестицій використовується модель портфельного інвестування. Згідно з якою портфельні інвестиції в країну описуються функцією:

[2.1]

де: В - портфельні інвестиції в країну, r та r^* - процентна ставка в країні та за кордоном, Y - дохід в країні, i - інфляція, w - добробут в країні.

Очікувані коефіцієнти впливів цих показників можна описати за допомогою статистичної моделі:

[2.2]

Збільшення портфельних інвестицій відбувається, як наслідок збільшення процентної ставки r, та зменшення процентної ставки за кордоном r^*, зменшення доходу Y, інфляції і та добробуту в країні.

Аналізуючи вплив процентної ставки на портфельні інвестиції не можна однозначно стверджувати про прямий вплив на процес інвестування. Багатий емпіричний досвід країн з перехідною економікою засвідчує, що іноді збільшення процентної ставки не зумовлює додаткового припливу капіталу.

У дослідженні залежності портфельних інвестицій від процентної ставки було використано квадратну функцію. Визначена оптимальна процентна ставка становить 18, 8% і є максимально допустимим рубежем до якої можна піднімати ставку, зберігаючи баланс між прибутковістю та ризиками (для 2009 року).

Для аналізу впливу механізмів, що забезпечують збільшення процентної ставки визначено Шевчуком у 2006 р. (с. 226), при цьому вона залежить від:

[2.3]

де: Еt - оператор очікувань обмінного курсу та рівня інфляції в країні, et+1 та it+1 - значення обмінного курсу та інфляції в період часу (t+1), - податок на потоки капіталу (для спрощення аналізу припустимо, що в країнах не існує податку на потоки капіталу).

Високе значення процентної ставки може формуватися, як наслідок очікувань цінової Еtit+1 або грошової Еtet+1 нестабільності. Високі ризики спричиняють до того, що підняття процентної ставки відбудеться в наслідок очікувань нестабільності а не, як наслідок вищої рентабельності інвестицій.

Рис. 1.1 - Вплив вибраних показників на портфельне інвестування в Україні, оцінене за допомогою імпульсної функції векторної авторегресії

Як видно на рисунку 1.1, збільшення процентної ставки в Україні призведе до зменшення портфельних інвестицій на протязі двох кварталів з подальшими його збільшенням в наступних. Отриманий негативний вплив збільшення процентної ставки на залученням портфельних інвестицій пояснюється тим, що рівень процентної ставки 26, 5% є вищий оптимального рівня прибутковості. Більші прибутки для портфельних інвесторів не компенсуються вищим ризиками та можливість зазнати збитків, як наслідок таких інвестицій (якщо інвестиція зроблена у гривнях) або не повернути їх узагалі. Ризики для інвестора пов'язані з можливою змінною обмінного курсу (збільшення його значення негативно впливає на інвестиції, як показано імпульсною функцією на рис. 2.1); збільшенні інфляції (не впливає на процес портфельного інвестування, варіація декомпозиції на рівні 3%) та іншими в тому числі політичними ризиками.

Виходячи зі сказаного вище, на сучасному етапі та в найближчому майбутньому саме прямі іноземні інвестиції виступатимуть найголовнішою складовою потоку капіталу до України, стануть як вагомим чинником її соціально-економічного розвитку, так і (принаймні, потенційно) дієвим інструментом реалізації стратегічних завдань економічної політики держави. Відтак подальший розгляд буде зосереджено саме на проблемах ПІІ в Україні.

Зважаючи на глибоке падіння та технологічну відсталість галузей машинобудування та значне погіршення ресурсної бази, в разі посилення іноземного інвестування в Україну слід очікувати активізацію імпорту інвестиційних товарів, сировини та комплектуючих, що не дозволить зробити однозначний висновок щодо впливу іноземного інвестування на стан торговельного балансу країни в майбутньому.

Таким чином, за роки, що минули, незважаючи на прийняття цілої низки законів та інших нормативних актів стосовно забезпечення сприятливих умов для підприємств з іноземними інвестиціями, потенціал останніх практично не вдалося використати для усунення успадкованих Україною галузевих та регіональних диспропорцій. ПІІ, незважаючи на надання іноземним інвесторам достатнього рівня правових гарантій та економічних пільг, не стали вагомим чинником оздоровлення економіки і не відіграють належної ролі в трансформації економічної системи держави. Природним чином вони спрямовуються до галузей з високим рівнем рентабельності, безвідносно до визначених державою стратегічних пріоритетів. Іноземних інвесторів у першу чергу цікавлять підприємства, які можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу за короткий час з отриманням найбільшого прибутку. Широкого розмаху набуло зловживання наданими пільгами, використання статусу підприємств з ПІІ для ввезення та реалізації на території України товарів без сплати акцизних та митних платежів, проходження процедур сертифікації якості та відповідності. В регіональному розрізі ПІІ в Україну не лише не допомогли подоланню міжрегіональних диспропорцій, але й призвели до загострення останніх. В той час як недостатність обсягу ПІІ в українську економіку повинна була б покриватися максимально ефективним використанням інвестицій, які надходять, для досягнення стратегічних завдань економічного розвитку та структурної перебудови економіки, насправді спостерігається втрата державою важелів регулювання припливу та спрямування іноземних інвестицій в Україну. Це обумовило нагальну потребу суттєвих змін в політиці держави у даній сфері. Одним з перших серйозних кроків у цьому напрямі стало позбавлення в 2005 році спільних підприємств ряду пільг.

Для країн з перехідною економікою характерною та необхідною особливістю є процес інвестування. Проте інвестор не завжди керується мотивом прибутковості (окрім хедж - фондів) у своїй діяльності, він зважує ризики пов'язані з процесом інвестування. Таким чином, для залучення додаткових коштів не завжди потрібно збільшувати прибутковість цінних паперів, в той час, як можна знизити ризики одночасно піднімаючи реальну прибутковість інвестицій.

В Україні збільшення процентної ставки про портфельних інвестиціях не стане потужним стимулом для інвесторів, оскільки її збільшення не призведе до додаткового припливу капіталу. Збільшення процентної ставки може відбуватися як наслідок очікувань зміни в майбутньому обмінного курсу або інфляції таким чином компенсуючи можливі втрати. Натомість, збільшення реальної процентної ставки може відбутися в наслідок зменшення ризиків і тим самим стимулювати інвесторів

2. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства

Сумська кондитерська фабрика була заснована в 1976 році і в перший рік свого існування виробила 200 тон продукції. Підприємство стало найбільшим виробником високоякісних кондитерських виробів в Сумах з широким асортиментом продукції. У 2003 році підприємство мало асортимент з 28 виробів, 4 автоматичні виробничі лінії і виробляло більше 4 000 тон кондитерських виробів на рік.

Протягом 90-х років на підприємстві реалізовувалась програма капітального ремонту, яка включала будівництво нових інженерних споруд та складських приміщень. Також було розширено асортимент продукції, який поповнився такими виробами, як десертна карамель, фруктовий мармелад, шоколадні цукерки з лікером та фірмові цукерки. У 1998 році в Італії були придбані дві лінії для виробництва крекерів потужністю 6000 тон на рік. Зараз встановлюється додаткове обладнання для виробництва шоколадних виробів з наповнювачем потужністю 10 тон на день.

Підприємство було приватизовано у формі акціонерного товариства закритого типу у 1999 році. 2 620 акціонерів підприємства володіють 623 967 акціями. У структурі власності підприємства немає окремої сильної групи або стратегічного інвестора.

Перехід до ринкової економіки призвів до різкого падіння обсягів продажу підприємства. Поліпшення вітчизняного виробництва разом з імпортом високоякісних іноземних виробів та внутрішніми інвестиціями провідних іноземних кондитерських фірм суттєво вплинули на конкурентоспроможність ЗАТ СКФ. Зараз фабрика переживає падіння прибутку та зменшення долі на ринку. На сьогодні її частка на ринку становить менше 4% порівняно з більш ніж 10% у 2000 році. На відміну від багатьох інших підприємств, що працюють в Україні, ЗАТ СКФ не має проблем з бартером. Кондитерські вироби є товаром, що реалізується за гроші, і це дозволяє уникати порочного кола бартеру та пов'язаних з ним проблем. Понад 95% всіх платежів складають грошові платежі.

Більшість підприємств планової економіки повинні були працювати переважно автономно, в результаті чого такі підприємства займались різними видами діяльності, які були непритаманні їх основному профілю. Ці види діяльності можна поділити на три групи: об'єкти соціальної сфери, інфраструктура та допоміжні підрозділи.

ЗАТ СКФ має декілька соціально-культурних об'єктів. До них належать: дитячий садок, медичний центр, їдальня, центр водотерапії та будинок відпочинку.

Однак ЗАТ СКФ не має об'єктів інфраструктури, таких як: виробництво електроенергії або тепло- та газорозподільні об'єкти. Декілька років тому було прийняте мудре рішення відмовитись від цих об'єктів.

До наявних допоміжних підрозділів належать ремонтно-механічний цех та деревообробний цех. Перший займається ремонтом та обслуговуванням виробничого обладнання. В процесі надання цих послуг інженерно-технічний персонал набув професійних знань та вмінь у виробництві запасних частин та вузлів, необхідних для забезпечення роботи обладнання. Деревообробний цех виготовляє дерев'яні віконні рами та двері, які використовуються для ремонту фабричних будівель.

За винятком обладнання, встановленого у 1998 році, виробниче обладнання застаріло та в основному вичерпало свій ресурс. Втім, це обладнання працює задовільно, та, загалом, відповідає робочим стандартам. Це головним чином завдяки роботі ремонтно-механічного цеху, який здійснює необхідний ремонт на обслуговування обладнання. Чітке та обов'язкове дотримання стандартів якості здобуло ЗАТ СКФ репутацію виробника високоякісної продукції, якому, незважаючи на інші проблеми, вдалось упродовж років залишатись виробником якісної продукції.

На сьогодні на фабриці працює 1200 чол. Число працівників скорочується природним шляхом та через те, що за останні кілька років не відбувалось заміни працівників, які залишили підприємство.

Підприємство знаходиться в стані санації. Метою фінансової санації ЗАТ СКФ є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, зниження всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу (де основне місце займає оборотний), формування фінансових фондів, потрібних для проведення санаційних заходів виробничо - технічного характеру.

2.2 Аналіз ліквідності активів

Таблиця 2.1 - Показники ліквідності підприємства

Найменування та умовне позначення показника	Алгоритми розрахунку (рядки форми 1 "Баланс")	Абсолютне значення	Відхилення
		на початок року	на кінець року
Коефіцієнт готівкової (грошової) ліквідності, Кгл	(230+240):620	0,06	0,01	-0,05
Коефіцієнт критичної ліквідності, Ккл	(2б0-( 100+110+120)): 620	0,55	0,43	-0,12
Коефіцієнт поточної ліквідності, Кпл	260 : 620	0,85	0,73	-0,12
Коефіцієнт абсолютної ліквідності. Кал	(220+230+240):620	0,06	0,01	-0,05
Коефіцієнт покриття загальний - дозволяє встановити, в якій мірі поточні активи покривають короткотермінові зобов'язання (2-2,5)	260/620	0,85	0,73	-0,12
Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості - показує розмір кредиторської заборгованості на 1 грн. дебіторської	Кредиторська заборгованість/ Дебіторська заборгованість	2,18	2,62	0,44

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Із таблиці можна зробити висновок, що в ліквідності підприємства сталися зміни.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника - 0,2.

Так, наприкінці поточного року проти його початку становище з абсолютною ліквідністю не нормалізувалось, а навпаки. Фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,01 залишається набагато нижчим за норму (0,2-0,35).

Коефіцієнт покриття загальний характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зменшення його - негативна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність якого аналізується, зменшився за рахунок зменшення дебіторської заборгованості та матеріальних запасів у межах необхідної потреби і набагато менший за нормативний.

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

2.3 Аналіз фінансової стійкості підприємства

Таблиця 2.2 - Показники фінансової стійкості підприємства

Показник і його призначення	Розрахункова формула і джерела інформації	На початок року	На кінець періоду	Відхилення
Коефіцієнт економічної незалежності (автономії) - характеризує частку власних коштів у загальній вартості майна (> 0,5)	Джерела власних коштів/ Валюта балансу	0,63	0,68	0,05
Коефіцієнт фінансової стійкості	Активи/Власний капітал	1,59	1,46	-0,1
Коефіцієнт маневрування " показує, яка частина власних коштів вкладена в найбільш мобільні активи(>,=0,5)	Грошові кошти/Власний капітал	0,03	0,00	-0,03
Коефіцієнт заборгованості - показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок позикових коштів (<1)	Позикові кошти / Джерела власних коштів	0,59	0,46	-0,13
Коефіцієнт інвестування	Довгостроокові кредити + Довгострокові займи)/(Власний капітал + довгострокові кредити + довгострокові займи)	0	0,01	+0,01

Важливим в аналізі є коефіцієнт фінансової незалежності або автономії. Він обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу. Бажано, щоб його значення було не меншим за 0.5. Коефіцієнт автономії важливий як для інвесторів так і для кредиторів підприємства, оскільки він характеризує частку засобів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. За даними аналізу видно, що частка майна сформованого за рахунок власних джерел збільшилася з 63 % до 68 %. Це говорить про те, що ризик кредиторів невисокий, тому що реалізувавши більше половини майна, сформованого за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання.

Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов'язань визначається відношенням суми довгострокових зобов'язань до суми власних коштів.

Зростання цього показника протягом звітного періоду може призвести до втрати платоспроможності. Однак, це зростанні невелике і, щоб марно не тривожитись, слід спочатку визначити показники ліквідності.

Таким чином, показниками фінансової стійкості є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами формування. Для оцінки стану запасів і витрат використовують дані групи статей “Запаси” II розділу активу балансу. Аналіз стійкості фінансового стану на ту або іншу дату дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом періоду, що передує цій даті. Таким чином сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом.

2.4 Аналіз оборотності активів та прибутковості капіталів

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

Але цей показник не відображає ступеня ефективності господарської діяльності підприємства. Маса прибутку може зростати при недостатньому використанні ресурсів підприємства, порушенні вимог режиму економії. Тому для характеристики ефективності господарської діяльності, ступеня використання його ресурсів, раціональності здійснених витрат набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, які в економічній практиці одержали назву рентабельності.

Рівень рентабельності може бути визначений як процентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величини витрат обертання (обігу), середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми коштів фонду оплати праці тощо. В умовах ринкової економіки та різноманітних форм власності виникає потреба в оцінці рентабельності капіталу.

Рентабельність товарообороту (продаж) використовується для оцінки результатів господарської діяльності підприємств. Він показує розмір прибутку на одиницю товарообороту або частку торговельного прибутку в ціні товару. Недолік цього показника полягає в тому, що він не характеризує економічної ефективності використання ресурсів підприємства, поза як не відображає залежності між одержаним прибутком і величиною факторів виробництва, які використовуються.

Таблиця 2.3 - Показники прибутковості

Показник	Розрахункова формула і джерела інформації	На початок року	На кінець періоду	Відхилення
Рентабельність продажу	Прибуток від реалізації/Виручка від реалізації	0,44	0,31	-0,12
Рентабельність основної діяльності	Прибуток від реалізації/Витрати на виробництво та реалізацію	1,10	0,38	-0,72
Рентабельність власного капіталу	Чистий прибуток/Середня величина власного капіталу	0,04	0,05	0,01
Період окупності власного капіталу	Середня величина власного капіталу/Чистий прибуток	24,21	19,64	-4,56
Рентабельність всього капіталу підприємства	Загальний прибуток/Підсумок балансу	0,05	0,10	0,05

Як видно з розрахунків порівняно з 2008 р на ВАТ у 2009 році спостерігається зменшення рентабельності продажу в цілому по підприємству на 12 %, це зниження було викликане підвищенням собівартості продукції.

Рентабельність вкладень у підприємство (активів) характеризує прибуток в розрахунку на одиницю майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства, визначається як відношення балансового прибутку до вартості майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства.

Рентабельність власного капіталу характеризує розмір прибутку, який одержав власник підприємства на одиницю коштів, що вкладені в підприємство. Даний показник невисокий і спостерігається його невелике зростання (на 1 %) в 2009 році в порівнянні з 2008 роком. Якщо в 2008 році на 100 грн. вкладеного капіталу підприємство отримувало 4 грн, то в 2009 році цей показник складав 5 грн.

Таблиця 2.4 - Показники ділової активності підприємства

Показник і його призначення	Алгоритм розрахунку по балансу	На початок року	На кінець періоду	Відхилення
Загальне обертання капіталу	Чиста виручка від реалізації/Підсумок балансу	0,10	0,26	0,16
Обертання мобільних коштів	Чиста виручка від реалізації/Підсумок 2 р балансу	0,31	1,12	0,82
Обертання матеріальних оборотних коштів	Чиста виручка від реалізації/матеріальні оборотні кошти	0,74	2,71	1,97
Обертання готової продукції	Чиста виручка від реалізації/Готова продукція	2,90	11,74	8,84
Обертання дебіторської заборгованості	Виручка від реалізації/Дебіторська заборгованість	0,69	2,53	1,84
Середній строк обороту дебіторської заборгованості	360*Дебіторська заборгованість/Виручка від реалізації	525,44	142,33	-383,11
Обертання кредиторської заборгованості	Виручка від реалізації/Кредиторська заборгованість	0,60	1,30	0,70
Середній строк обороту кредиторської заборгованості	360*Кредиторська заборгованість/Виручка від реалізації	1583,40	564,27	-1019,13
Фондовіддача необоротних активів	Виручка від реалізації/Необоротні активи	0,17	0,40	0,23
Обертання власного капіталу	Виручка від реалізації/Власний капітал	0,19	0,45	0,26

Коефіцієнт оборотності запасів визначається відношенням доходу (виручки) від реалізації без врахування ПДВ і акцизів до середньої суми негрошових поточних активі. Величину доходу (виручки) від реалізації за звітний період можна знайти в одному з найперших рядків форми 2. Що стосується середньої суми негрошових поточних активів, то її визначають шляхом знаходження середньоарифметичної величини між залишками на початок і кінець звітного періоду (форма 1). Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажу (величини реалізації без урахування ПДВ і акцизів) до середньої величині дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо по дебіторах на початок і кінець звітного періоду. Цей показник дає можливість визначити, скільки разів протягом року (або іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів). Він визначає ефективність кредитного контролю з боку підприємства, адже, даючи товар з відстроченням платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує. Для визначення тривалості оборотів дебіторської заборгованості (терміну кредиту покупцям) слід скористатися зворотною формулою, тобто визначити відношення середньо дебіторської заборгованості до чистого доходу від реалізації, який маємо за звітний період. Отриману в результаті величину слід помножити на кількість днів у звітному періоді. Таким чином визначають, скільки в середньому днів знадобилося підприємству для отримання оплати за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги). Слід сказати, що при визначенні цих показників беруть участь лише суми по дебіторах покупцях (замовниках) як такі, що мають пряме відношення до обсягів реалізації продукції діяльності підприємства. Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно вищенаведеним показникам по дебіторах. З тією лише різницею, що замість величини доходів з продаж береться величина закупівель, оскільки обсяги продаж не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки. Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду, пов'язана з обсягами продаж за цей період, а кредиторська - з обсягами закупівель.

Проаналізувавши дані таблиці 2.4. бачимо, що загальне обертання капіталу, обертання мобільних і матеріальних оборотних коштів за рік суттєво змінилося. Зросла фондовіддача необоротних активів в два рази, що є позитивним моментом в діяльності підприємства. Зменшився період обороту кредиторської заборгованості. Тривалість обороту дебіторської заборгованості скоротилася майже втричі. Дебіторами підприємства виступають його різні контрагенти, які згідно з договірними умовами мають певну заборгованість перед підприємством, тобто є його боржниками.

Виникнення дебіторської заборгованості обумовлене тим, що договірні відносини підприємства з його різними господарськими контрагентами можуть передбачати певний часовий лаг (проміжок часу) між прийняттям на себе певних зобов'язань та їх фактичним виконанням.

В нашому випадку показник тривалості кредиторської заборгованості значно перевищує, і більший за показник по дебіторській заборгованості. У разі, коли показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на декілька днів перевищує такий же показник по дебіторах, то це означає не що інше, як вміння утримати позики довше, ніж дозволяти це робити своїм боржникам.

Проаналізувавши загальний фінансовий стан ЗАТ СКФ можна розробити деякі напрямки та пропозиції по покращенню фінансового стану даного підприємства.

Перш за все дане товариство повинно реалізувати всю продукцію і товари, що застоюються на складах. Реалізацією і просуванням продукції і товарів на ринок на підприємстві займається спеціаліст з маркетингу. Саме цей спеціаліст повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок, а, можливо, і за кордон.

По-друге зниження собівартості, що дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливо за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання, як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних витрат в собівартості, адже зниження собівартості прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

Третім напрямком є збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго- і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

Наступним напрямком покращення фінансового стану підприємства може стати виробництво і розробка нових видів продукції, оскільки виробництво є основним видом діяльності і яка зацікавить споживачів, а також отримання ліцензій на виробництво “ходових” товарів, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.

Враховуючи результати раніше проведеного аналізу, ми можемо відмітити, що фінансовий стан підприємства слід вважати стійким але на рівні з дією факторів об'єктивного характеру, є, наприклад, недостатність власних оборотних коштів.

3. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Офіційна методика визначення ефективності капіталовкладень містить такі загальні положення:

1. Розрахунки економічної ефективності капіталовкладень застосовуються при:

ѕ розробленні різних проектних і планових документів;

ѕ оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів;

ѕ оцінці ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства.

2. Здійснюючи розрахунки, визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капіталовкладень, що обумовили цей ефект. При цьому враховується чинник часу. На підприємствах економічним ефектом капіталовкладень слугує приріст прибутку.

3. З метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефективності капіталовкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему узагальнюючих і поодиноких показників:

ѕ узагальнюючі показники - це період окупності капіталовкладень та питомі капіталовкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) - капіталомісткість;

ѕ поодинокі - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, собівартість, якість, тривалість інвестиційного циклу тощо.

4. При визначенні ефективності капіталовкладень слід виключити вплив на сумарний економічний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто дію заходів, здійснення яких не потребує капіталовкладень.

У практиці господарювання підприємства приймаються різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну (відносну) ефективність капіталовкладень. Вони взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту капіталовкладень базується на зіставленні показників їх абсолютної ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих та фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Абсолютна ефективність капіталовкладень відбиває загальну величину їх віддачі на підприємстві. Її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період.

Для визначення абсолютної ефективності застосовують два взаємозв'язані показники:

1) коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень;

2) період окупності капіталовкладень. Він є оберненим до коефіцієнта абсолютної економічної ефективності.

Залежно від напрямків вкладення капіталу розрізняють такі види абсолютної економічної ефективності:

1. Економічна ефективність капіталовкладень у галузь економіки:

,(3.1)

де - приріст річного прибутку по галузі економіки в результаті вкладення капіталу в її розвиток, будівництва об'єктів виробничого призначення - КВ_гал.

2. Планово-збиткова економічна ефективність капіталовкладень:

,(3.2)

де - зниження собівартості продукції в результаті вкладення капіталу на заходи, спрямовані на її зниження.

Поряд з цими показниками визначаються строки окупності капіталовкладень, які дорівнюють:

,(3.3)

Розрахункові значення коефіцієнтів абсолютної економічної ефективності (Е_АБС) повинні порівнюватись із нормативним коефіцієнтом економічної ефективності (Е_Н), який встановлюється централізовано Міністерством економіки України.

Нормативний коефіцієнт економічної ефективності означає той мінімальний економічний ефект, який можна отримати, вкладаючи капітал у дану галузь економіки. Таким чином, нормативний період окупності капіталовкладень характеризує той максимальний строк, за який може окупитися даний капітал.

,(3.4)

,(3.5)

Розглянутий проект вкладення капіталу є доцільним (прибутковим), якщо Е_АБС > Е_Н.

Деякі значення Е_Н.

ѕ для будівництва - 0,12;

ѕ для нової техніки - 0,15;

ѕ для транспорту і транспортних засобів - 0,16.

Розрахунки відносної ефективності здійснюють з метою визначення кращого з можливих варіантів інвестування виробництва.

Відносна (порівняльна) ефективність реальних інвестицій визначається з допомогою показника зведених витрат (Z) за формулою: