Функції державного бюджету

План

Вступ

1. Економічний зміст та значення Державного бюджету.

2. Формування та використання Державного бюджету.

3. Проблема дефіциту Державного бюджету та шляхи її вирішення.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

При переході до ринкових відносин істотно міняється роль і значення держави в керуванні соціально-економічними процесами. На відміну від адміністративно-командних методів керування в умовах ринку державне втручання в економіку повинне нести досить обмежений характер і бути спрямованим насамперед на рішення таких глобальних проблем, як забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму в цілому, розвиток продуктивних сил, зміцнення обороноздатності країни, а також економічна підтримка і соціальний захист найбільш уразливих верств населення за допомогою раціонального розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу країни.

Найважливішим інструментом державного регулювання економічних процесів, рішення соціальних, політичних, виробничих, екологічних задач в умовах ринку виступає бюджетний механізм.

Саме шляхом бюджетного перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу держава прагне досягти створення такої структури суспільного виробництва і народногосподарської пропорції, що адекватні ринковому механізму господарювання. За допомогою бюджетного механізму можливий вплив держави на розвиток таких макроекономічних процесів, як економічний підйом країни, зміцнення соціальної сфери, прискорення темпів науково-технічного прогресу, корінне переоснащення материально-техничної бази виробництва, розвиток інноваційних процесів, зниження рівня безробіття і збільшення зайнятості в Україні.

Державне регулювання економіки може здійснюватися на основі змін пріоритетів бюджетної політики, що русі більш повинна переходити від рішення оперативних і поточних задач до розробки і послідовної реалізації довгострокових і цільових програм, що охоплюють різні сфери суспільної діяльності.

Розвиток бюджетного механізму в умовах ринку повинен відбуватися в напрямку часу більш ефективного впливу бюджету на господарську конЧюнктуру і рівень ділової активності підприємців, демонополізацію економіки, розвиток її приватного сектора, приватизацію виробництва й ін. За допомогою таких фінансових важелів, як податки, державні інвестиції, бюджетні кредити, обсяги бюджетного фінансування створюються передумови для впливу держави на різні сторони господарювання, сприяючи прискореному відновленню основних виробничих фондів, розвитку АПК, інфраструктури суспільного виробництва, створенню нового механізму фінансування науки, охорони здоров'я, культури, удосконалюванню державної системи підготовки і перепідготовки кадрів, розвитку структури робітників місць на ринку праці.

У роботі розглядається сутність державного бюджету як економічної категорії, його роль у здійсненні соціально-економічних процесів в Україні: розподілі і перерозподілі національного доходу і сукупного суспільного продукту, відтворення структури суспільного виробництва, а також структури робочих місць і робочої сили, виконання державою економічних, соціальних і політичних задач, реалізації заходів щодо керування державою.

Приділяється особлива увага основним соціально-економічним функціям бюджету, його статусу як основного фінансового плану України.

1. Економічний зміст та значення державного бюджету

Державний бюджет виконує політичні та економічні функції, використовуючи свої грошові надходження . Державний бюджет є важливим елементом загальноекономічної інфраструктури. Їхній стан відіграє важливу роль в економічному, науково-технічному та соціальному розвитку країни, підвищенні конкурентоспроможності її економіки на міжнародних ринках.

Державний бюджет - це централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду. Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки для фінансування загальнодержавних видатків.

Бюджетна політика є на сьогодні з основних інструментів економічного регулювання, впливу держави на економічний розвиток. Цей інструмент досить широко використовуються як у країнах із розвинутою ринковою, так і з перехідною економікою.

Держава, використовуючи фінансові методи, має можливість суттєво впливати на основні економічні показники розвитку країни. Зокрема, збільшення обсягу державних капітальних вкладень сприяє зростанню обсягів промислового виробництва, зменшення рівня безробіття, прискоренню оборотності капіталу й узагалі зростанню реального валового внутрішнього продукту.

Розвинуті країни почали активно використовувати державні фінанси як інструмент регулювання економіки з часів світової економічної кризи у 30-х роках минулого століття. Головним основоположником теорії і практики регулювання економіки у ХХ столітті був англійський економіст Дж. Кейнс. Основним завданням економічної політики держави згідно із зазначеною теорією є управління сукупним попитом, а одним з основних інструментів проведення цього управління є державний бюджет, що розглядається як стабілізуючий фактор розширеного виробництва. Держава має можливість регулюванням доходів і видатків бюджету впливати на процес накопичення капіталу, обсяг сукупного попиту й пропозиції. Кейнсіанська теорія державних фінансів для стимулювання економіки підтримує бюджетні дефіцити на певний часовий інтервал. Так, в умовах економічної депресії держава повинна зменшувати податкове навантаження і збільшувати видатки державного бюджету - наявність бюджетного дефіциту стимулюватиме додатковий попит і позитивно впливатиме на економічний розвиток

Ще у ХІХ столітті німецький економіст А. Вагнер виявив тенденцію підвищення видатків державних бюджетів розвинутих країн, а також їхній позитивний вплив на темпи зростання промислового виробництва.

Особливого значення бюджет набуває на стадії ринкового реформування економіки. Осяг і структура дохідної і видаткової частини бюджету значно впливає як на окремі галузі, так і на економіку в цілому.

Від ступеня оптимізації обсягів і структури дохідної і видаткової частин бюджету залежить рівень економічного зростання держави. Взагалі бюджетне регулювання має бути спрямоване на реальне економічне зростання у будь-якому районі, місті, області, державі у цілому.

Бюджетна політика у сфері державних видатків - досить вагомий інструмент впливу на соціально-економічний розвиток, особливо на перехідному етапі економічних реформ при обмеженості фінансових ресурсів держави.

Провідне місце у фінансовій системі належить державному бюджету. Бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштів держави.

У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу країни.

Через бюджет обертаються не всі фінансові ресурси країни. Передусім поза бюджетом залишаються фінанси виробничих підприємств. Це кошти для розширення виробництва за рахунок прибутку державних, колективних і приватних підприємств, соціально-культурного призначення і кошти капітального будівництва в сільськогосподарських кооперативах; фонди оплати праці працівників сфери матеріального виробництва; колективні резерви і страхові запаси колективних підприємств; утримання санаторіїв і будинків відпочинку, що належать профспілковим організаціям, кошти різних творчих організацій.

Отже, бюджетні кошти є лише частиною грошових ресурсів країни.

Вони використовуються за принципом « бюджетні засоби - для бюджетної сфери». Проте в практиці використання бюджетних доходів є випадки направлення бюджетних коштів на фінансування підприємств, які за своїм статусом мають бути самоокупними. Ці процеси має контролювати Рахункова палата.

Сьогодні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридичних і фізичних суб'єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

А раніше бюджет державний складався з таких платежів, як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від прибутків. Частка податків у бюджеті була незначною( 8-9 відсотків).

Отже державний бюджет - основний фінансовий план створення і використання фонду грошових коштів держави. У ньому зосереджується значна частина національного доходу країни. І має доходну і видаткову частини.

Виходячи з того як стверджував професор І.Х. Озеров, саме « необмежена фінансова влада монарха, яка часто була спокусою до визнання ним державних грошей як власних, стала основним поштовхом до прийняття перших законодавчих актів, котрі мали розмежувати гроші короля і гроші державної казни» можна сказати що державний бюджет має важливу роль у економіці, політиці держави.

Бюджет - складна економічна категорія. Як економічна категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподіли і використання централізованого копійчаного фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами державний бюджет це грошові відносини, що виникають в держави з фізичними і юридичними особами в зв'язку зі створенням централізованих фінансів, а також з розподілом і перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів і установ, керування державою, зміцнення обороноздатності країни й інше.

Фінансові відносини, що складаються в держави з підприємствами, організаціями, установами і населенням називаються бюджетними. Специфіка цих відносин, як складової частини фінансових відносин, виражається в тім, що _?__смороду, у перших, виникають у фазі розподілу суспільного виробництва, і, в інших, спрямовані на формування, розподіл і використання централізованих фінансових ресурсів.

Бюджетним відносинам притаманний об'єктивний характер. Це обумовлено тим, що в руках держави постійно повинна концентруватися частина національного доходу, необхідна для забезпечення розширеного відтворення в масштабах суспільства, задоволення економічних і соціально-культурних потреб громадян, покриття суспільних витрат керування, підвищення обороноздатності країни. Бюджетні відносини органічно зв'язані з функціонуванням держави, але разом з тим ці відносини є елементом базису, а не надбудови. Бюджетні відносини це частина економічної структури суспільства; їх функціонування визначається в тім, що для здійснення державою його функцій об'єктивно необхідна матеріально-фінансова база. У процесі відтворення бюджетні відношення одержують відповідну їм матеріально-речовинну форму: ?смороду упредметнюються в бюджетному фонді країни, що включає державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Виступаючи центральною ланкою в загальній системі державного регулювання економіки, бюджет як категорія відбиває інтереси конкретних класів і шарів населення, оскільки на ньому лежить печатка соціальної й економічної політики. У цьому змісті бюджетні відносини являють собою визначену філософію й ідеологію суспільного розвитку.

Будучи частиною фінансових відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, що присущі фінансам у цілому, але в той же час має свої особливості, що відрізняють його від інших сфер і ланків фінансових відносин. До числа таких особливостей варто віднести те, що:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, зв'язаної з відокремленням частини національного доходу в руках держави і її використанням для суспільних потреб;

2) за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу (національного багатства) між найважливішими сферами громадського виробництва (промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т.д.), усередині галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферою економіки), між регіонами країни і територіями;

3) область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що визначено ключовим положенням бюджету в порівнянні з іншими ланками фінансової системи.

Погляд на бюджет як економічну категорію одержав своє визнання не відразу, тільки в останні роки, відповідно до якої з позицій економічної сутності державний бюджет може розглядатися як самостійна економічна категорія.

Роль бюджету в розподілі сукупного суспільного продукту і національного доходу.

У бюджеті країни акумулюється значна частина знову створеної вартості ( національного доходу, розподіленого, використовуваного відповідно до ринкових законів суспільного розвитку (закону вартості, закону попиту та пропозиції, закону , закону зростання потреб) для забезпечення розширеного відтворення і задоволення загальнодержавних потреб.

В умовах ринкових відносин розподіл національного доходу виробляється за допомогою утворення, розподіли і використання грошових доходів і нагромаджень. До числа таких доходів відносяться насамперед державні доходи, доходи підприємств і об'єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення.

Значна частина національного доходу надходити в бюджет шляхом прямого розподілу ( оподатковування державних, приватних і комерційних підприємств). Частина чистого доходу населення перелічується в бюджет у порядку перерозподілу,

Розподіл частини національного доходу через державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованнонго фонду грошових засобів для розширеного відтворення і задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу засобів між галузями виробничої і невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни: державного регулювання грошових нагромаджень в окремих галузях народного господарства, окремих підприємствах, об'єднаннях і корпораціях, у сільськогосподарському секторі, у торгівлі і т.д.

Перерозподіл національного доходу між галузями, об'єднаннями і фірмами через державний бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу з однієї галузі в іншу відповідно до планів економічного і соціального розвитку країни, із програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для здійснення перебудови структури суспільного виробництва і т.д.

Такий перерозподіл у значній мірі викликано різним рівнем технічного оснащення, підприємств і галузей; нерівномірністю розміщення і виявлення нових природних багатств; діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка з боку держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу як між галузями, так і усередині галузей відбувається за допомогою державних інвестицій і пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим напрямком перерозподілу національного доходу є виділення частини засобів, що йдуть на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це насамперед відноситься до підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як охорона здоров'я, освіта, наука і культура. Значне місце в структурній частині національного доходу, що перерозподіляється, приділяється змісту апарату керування, правоохоронних органів і т.д.

Пропорції національного доходу, що розподіляється через державний бюджет, не були постійними, оскільки визначалися досягнутим рівнем розвитку продуктивності сил, задачами, розв'язуваними державою на різних етапах суспільного розвитку.

Так, на перших етапах будівництва соціалістичної держави розподіл національного доходу був підлеглий максимальному зосередженню фонду нагромадження в руках держави для забезпечення розвитку важкої промисловості і зміцнення оборони країни. Напередодні періоду індустріалізації через державний бюджет перерозподілялася приблизно одна четверта частина національного доходу. У роки, що передують Великій Вітчизняній війні, і в післявоєнний період частка національного доходу, що перерозподіляється через бюджет складала більш 60% його величини, причому відбувався його інтенсивний перерозподіл між I і II підрозділами суспільного виробництва, між галузями виробництва (головним чином між промисловістю і сільським господарством), колгоспним і державним секторами економіки.

При переході до ринкових відносин істотно міняється роль бюджету в регулюванні суспільного виробництва і розподілі національного доходу. Основні напрямки цих перетворень ( зосередження головних ресурсів державного бюджету на пріоритетних галузях економіки, визначення найбільш загальних пропорцій розвитку суспільного виробництва і необхідних темпів розвитку економіки в цілому. Основна логіка таких трансформацій полягає в тому, що дотримується загальна тенденція розвитку економіки в умовах ринкових відносинах ( перенос центра ваги з централізованих на децентралізовані фінанси країни.

Якщо розглядати відзначені умови стосовно до сучасного етапу розвитку економіки України, то слід зазначити, що в даний час спостерігається зворотна тенденція ( збільшення питомої ваги національного доходу, розподіленого через державний бюджет. Якщо в 2003 році через державний бюджет перерозподілялося 50,6% вироблялося в Україні національного доходу, у 2004 році 64,9%. Більш того, якщо з 2000 по 2003 рік темп росту національного доходу прийняти за 1, то одержуємо за цей період збільшення обсягів фінансових ресурсів України на рівні коефіцієнта 1,57, доходів бюджету ( відповідно 1,32, дефіциту бюджету і кредитів національного банку України 2,12). Це свідчить про зниження ефективності суспільного виробництва, і як наслідок цього ( зростання внутрішнього і зовнішнього боргу України).

Характерною рисою сучасного етапу бюджетної політики є і те, що велика частка національного доходу формується в сфері звертання. Більш того, в умовах інфляційного росту фінансових ресурсів змінилася структура розподілу і перерозподілу національного доходу. Іншими словами, його інфляційний приріст непропорційно розподіляється між тими суб'єктами, хто одержує його для використання.

Підраховано, що найбільший тягар від інфляції в Україні лягає на населення і при цьому не має значення, у якій сфері господарського виробництва воно зайнято чи не зайняте взагалі (пенсіонери, студенти). Після населення тягар інфляційних процесів приймає на себе невиробнича сфера. Тому мова йде про необхідність визначення і розрахунку системи балансів зробленим і використаним національним доходом по структурах: суб'єкти господарювання, невиробнича сфера, населення.

На підставі цього можливо визначити більш обґрунтоване рішення питань раціонального розподілу і перерозподілу національного доходу формування бюджету.

Виробництво, розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту і національного доходу являється передумовою і метою розвитку суспільства в цілому і кожної людини окремо. У цьому зв'язку, розглядаючи роль бюджету в розподілі сукупного суспільного продукту і національного доходу, важливо відбити вплив бюджетної політики на процес відтворення особистісного елемента виробництва робочої сили. Вивчаючи першу фазу цього відтворення виробництво особистісного елемента виробництва ,ця фаза включає бюджетні витрати на охорону здоров'я, культуру, професійну підготовку і перепідготовку кадрів, підвищення ділової кваліфікації і майстерності працівників, необхідно відзначити, що ця фаза відтворення робочої сили органічно зв'язана з видатковою частиною бюджету. Сюди ж відносяться так називані трансферні платежі такі види платежів, що потім ні в якій формі не повертаються в бюджет. Це платежі з бюджету у виді пенсій, посібників, стипендій і .т.д.

Друга фаза відтворення особистісного елемента виробництва розподіл працівників по галузях виробництва і сферах діяльності, у значній мірі зв'язана з видатковою частиною бюджетних засобів. Мова йде про зміст за рахунок бюджетних засобів бірж праці і центрів зайнятості, зміст тимчасово не працюючих лиць, що знаходяться в статусі безробітних, про витрати по працевлаштуванню незайнятої робочої сили і т.д.

Третя фаза фаза споживання (використання) робочої сили безпосередньо зв'язана з фазою виробництва суспільного виробництва. Отут відбувається процес створення матеріальних благ, сукупного суспільного продукту і національного доходу робочої сили. Таким чином, фаза використання робочої сили безпосередньо зв'язана з дохідною частиною бюджету. Це виражається в тім, що частина знову створеної працівниками матеріального виробництва вартості (прибутку, що надходити в бюджет у виді податків, частини необхідного продукту ( прибуткових податків з населення) надходить в дохідну частину бюджету для подальшого перерозподілу між галузями, сферами суспільного виробництва, різними групами і верстами населення і т.д.

Розгляд проблем раціонального взаємозв'язку виробничої робочої сили з бюджетним процесом позволяє на стадіях формування і виконання бюджету визначати найбільш пріоритетні напрямки витрати бюджетних засобів з погляду якісного відтворення робочої сили.

2.Формування та використання державного бюджету

Державний бюджет країни складається з двох підрозділів - находження (доходів) і видатків.

Кожна країна має свою структуру доходів та видатків бюджету, що зумовлено державним устроєм, рівнем економічного розвитку, характером економічної політики уряду . Водночас формування і використання бюджету в різних країнах має спільні риси. Доходи бюджету головно формують податкові надходження, а видатки містять шість основних напрямів. Основними напрямами видатків державного бюджету є:

1. національна оборона;

2. утримання державного апарату;

3. фінансування бюджетного сектора економіки;

4. соціальні видатки;

5. фінансування економіки;

6. проценти за державний борг

Осяг кожного з шести напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду. У структурі видатків державного бюджету України найголовнішими є частки пов'язані з утриманням бюджетного сектора економіки ( освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житло-комунальне господарство, культура, спорт, наука тощо), фінансування національної економіки, обслуговування державного боргу, заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи.

Якщо видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету, якщо, навпаки, доходи перевищують видатки, то має місце надлишок бюджету. Майже всі країни нині мають дефіцит бюджету.

Державний бюджет - основне знаряддя економічного планування , макроекономічної стабілізації та економічного зростання. Формування дохідної і видаткової частини державного бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку на відповідний рік.

Бюджет є передумовою фінансової стабільності держави, він має виконувати функцію фінансової конституції.

Бюджетний процес це регламентована норма права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за виконанням, заслуховуванням звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи. Бюджетний процес має такі стадії :

- складання проектів бюджету;

- розгляд і прийняття закону про державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

- виконання бюджету, рішень про місцеві бюджети;

- підготовка й розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Перша стадія - складання проектів бюджетів - первина в усьому. Саме тут закладаються всі основні складові майбутнього бюджету і створюються передумови, що призводять до порушень бюджетного процесу про яку об'єктивну статистичну наповнюваність бюджету можна говорити, коли закладені в проект бюджету показники не відображають реальної ситуації в економіці. За оцінками фахівців, тіньова економіка майже всіх країнах становить не менше як 50%. А це призводить до того, що фінансові показники не відбивають реальній дійсності. Тіньова економіка, не даючи нічого бюджету, ще й претендує на визначену частину бюджетних коштів.

Державотворення, ринкова економіка потребують децентралізації державного управління. Нині необхідно розвивати місцеве самоврядування і створювати систему горизонтальних зв'язків між регіонами. Державі для нормального бюджетного процесу слід створити чітку систему взаємовідносин у ланцюжку: делегування повноважень - відповідальність - контроль. На жаль, на сьогодні ця схема не працює недосконало.

Склад доходів до державного бюджету, форми мобілізації ресурсів до бюджету залежить від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством у той чи інший період. Ця система покликана вирішувати не тільки фіскальні , а й регулюючі завдання :стимулювання зростання виробництва і підвищення його ефективності, забезпечувати соціальний захист населення та розвиток соціальної сфери. У сучасних умовах переходу до ринкових відносин доходи державного бюджету повинні в повному обсязі вирішувати всі завдання покладенні на нього.

Як економічна категорія, бюджет відбиває складні відношення з приводу руху централізованих коштів, призначених для задоволення суспільних потреб. Відзначаючи факт, що бюджет у відомому змісті є і передумовою, і результатом громадського розвитку, можна виділити фактори, що впливають на формування бюджету і його використання.

Хоча усі фактори тісно взаємодіють між собою і впливають на бюджетну політику, можна виділити ряд факторів, що підрозділяються на : 1) економічні; 2) соціальні; 3) політичні.

Економічні фактори в значній мірі зв'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відносяться сукупний, суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічний ріст (спад) виробництва, інфляція, безробіття, структурні зміни у виробництві, продуктивність суспільної праці, співвідношення в розвитку підприємств групи А групи Б, завдання по розвитку найважливіших галузей науки і техніки, податкова політика (види і структура податків, ставки податків, податкові пільги).

До числа економічних факторів бюджетного планування відносяться також інвестиційні витрати на розвиток народного господарства, співвідношення засобів, що йдуть на споживання і нагромадження. Основна частина національного доходу в Україні використовується на споживання.

З погляду перспектив формування бюджету основною закономірністю відтворення в умовах ринку винна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподілі національного доходу України. Це дозволяє здійснювати більш цілеспрямовану інвестиційну політку, зміцнювати матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшувати дохідну частину державного бюджету України.

Соціальні фактори формування і використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями виробничої робочої сили і населення країни в цілому. Сюди варто віднести фінансові засоби, що йдуть на освіту, охорону здоров'я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих (особливо невиробничої сфери); розмір споживчого кошика; товарообіг державної і комерційної торгівлі; мережа дошкільних, шкільних і професійно-технічних закладів, вузів; контингент учнів і лиць, що одержують первісну професійно-технічну підготовку; мережа лікарень і поліклінік і т.д.

Політичні фактори безпосередньо зв'язані з забезпеченням обороноздатності країни і підтримкою внутрішнього правопорядку, раціональною організацією керування країною, зміцненням законодавчої і виконавчої влади, іншими словами, здійсненням регулюючих функцій демократичної держави.

Найважливіше призначення бюджету , створення матеріальної основи для реалізації демократичної держави в своїх регулюючих функціях.

Функції бюджету.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції: розподільну, контрольну і функцію по забезпеченню існування держави.

Прояв розподільної функції обумовлено тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва. Основним об'єктом бюджетного розподілу і перерозподілу є чистий доход, одержуваний у суспільстві. Тим часом, це не виключає можливості перерозподілу через бюджет і частини вартості необхідного продукту (прибутковий податок із громадян), а іноді і національного багатства. Завдяки розподільній функції бюджету відбувається концентрація коштів у руках держави і їхнє подалі використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл і перерозподіл коштів відбувається між окремими галузями і сферами діяльності, між окремими шарами населення, між деякими видами послуг. У результаті розподілу і перерозподілу здійснюється формування різних фондів грошових ресурсів державного і місцевого бюджетів, фондів соціального страхування, фондів пенсійного забезпечення, фондів зайнятості населення, фондів соціального захисту інвалідів, фонду, призначеного для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інноваційного фонду.

Розподільна функція бюджету використовується також для втручання держави в процес суспільного виробництва регулювання господарської діяльності підприємств, прискорення темпів економічного росту, посилення господарської активності підприємців. За допомогою бюджету держава впливає не тільки на перерозподіл національного доходу, але і на його виробництво, нагромадження коштів, сферу споживання, процеси демонополізації економіки й усуспільнення виробництва, а також його роздержавлення.

Істотно, що зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових засобів між різними підрозділами суспільного виробництва і шарами населення. Важливо відзначити, що жодна з ланок фінансової системи не здійснює такого багатовидового (міжгалузеве, міжтериторіальне і т.д.) і багаторівневого (державний, обласний, міський бюджет і ін.) перерозподілу коштів, як бюджет.

Контрольна функція полягає в тім, що бюджет об'єктивно, через формування і використання коштів держави відбиває економічні процеси, що протікають у структурних ланках економіки. При формуванні державних доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю стягування різних видів податків, мобілізації інших джерел доходів, дотриманням установлених пропорцій між ними, визначенням податкової бази, формами пільгового оподатковування, термінами надходження доходів. При витраті бюджетних засобів контролюються ефективність їхнього використання, їхня відповідність цільовому призначенню.

Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом і споживанням сукупного суспільного продукту і національного доходу, за пропорціями, складається в процесі перерозподілу національного доходу.

Функція забезпечення існування держави ставить перед собою задачу створення матеріально-фінансової бази функціонування держави; зміст апарата керування країною, президентської влади, законодавчої і виконавчої влади, правоохоронних і митних органів, податкової служби. У структурі витрат державного бюджету на ці цілі приходитися від 6,5% до 9,5% усіх витрат державного бюджету України.

Важливе значення має здійснення зовнішньоекономічної діяльності України: зміст за рахунок бюджету дипломатичних представників України за кордоном, внески в міжнародні організації, членом яких є Україна й ін. На ці цілі держава витрачає від 3% до 7% видаткової частини державного бюджету.

Державний бюджет - основний фінансовий план України.

Варто розрізняти поняття: державний бюджет як економічна категорія і державний бюджет як основний фінансовий план країни. У першому мова йде про систему грошових відносин, що мають об'єктивний характер, в іншому про результат свідомої діяльності людей по формуванню і використанню централізованих коштів. Під державним бюджетом як фінансовим планом розуміється бюджетний план рухового централізуючої частини сукупного суспільного продукту. Це є результат практичного використання об'єктивних економічних відносин, що виникають у суспільстві.

Державний бюджет це особлива форма державного плану, що має силу закону й встановлено для народного господарства в цілому, для всіх структурних підрозділів суспільного виробництва бюджетні взаємини по асигнуваннях в бюджеті і платежам в бюджет на основі завдань і заходів державного плану економічного і соціального розвитку України.

Державний бюджет входити в загальну систему фінансових планів України. Визначальними принципами організації системи фінансових планів суспільного розвитку можна назвати:

Загальність ( охоплення всіх сторін соціально-економічного розвитку суспільства; виробничо-господарської діяльності державних, приватних, акціонерних, спільних підприємств і організацій; невиробничої сфери, банківських і страхових структур), тобто облік різноманіття фінансових взаємин у процесі розширеного відтворення;

Цілісність і збалансованість (передбачуваного функціонування збалансованої й ув'язаної фінансової системи, що діє цілеспрямовано, за єдиним планом, відповідно до вимог фінансової політики держави. У цілому фінансовий план країни є відображенням державного плану економічного і соціального розвитку країни, а окремі його ланки відповідні складові частини (галузевий, відомчий, регіональний) аспектів цього плану. У процесі розробки державного плану соціально-економічного розвитку країни в системі фінансових планів формуються фінансові і бюджетні взаємини в масштабах народного господарства України в цілому, вихідні з економічної програми держави й обумовлені наміченими в плані конкретними адресними завданнями по соціально-економічному розвитку країни в цілому;

Фінансова централізація проведення єдиної, строго визначеної фінансової політики, починаючи від формування і виконання місцевих бюджетів і фінансових планів окремих суб'єктів господарювання (підприємств, об'єднань, корпорацій) аж до державного бюджету і фінансового плану країни.

Розглядаючи бюджет як основний фінансовий план, слід зазначити, що в ньому представлені всі атрибути фінансового плану: грошові чи надходження доходів (формування фондових коштів) по конкретних джерелах надходжень; грошові витрати (використання фондових коштів) по конкретних напрямках і заходах; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансованих розрахунків.

Державний бюджет не тільки входити в єдину систему фінансових планів України, але і займає серед них домінуюче місце, будучи тим координуючою і ведучою ланкою, завдяки якій забезпечується утворення і функціонування єдиної системи фінансових планів країни. Складання і використання фінансових планів у всій їхній сукупності визначають зміст фінансового планування, а формування і виконання державного бюджету ( зміст бюджетного планування). І фінансове, і бюджетне планування здійснюється одночасно, у єдиному плановому процесі, у якому першість належить бюджетному плануванню. Разом з тим і фінансове, і бюджетне планування є невідЧємною складовою частиною державного планування і базуються на загальних принципах, здачах і цілях господарювання в умовах ринкових відносин.

Фінансові плани розробляються всіма учасниками суспільного виробництва ( від первинних структур) підприємств, об'єднань, організацій, банків, страхових компаній до центральних органів господарського керування і виконавчої державної влади.

В умовах ринкового ведення господарства основними задачами фінансового планування є:

1. Встановлення оптимальних пропорцій між централізованими і децентралізованими фінансами.

2. Визначення обсягів і джерел фінансових ресурсів в розрізі галузей, окремих підприємств, об'єднань.

3. Раціональний розподіл фінансових ресурсів між: виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, економічними регіонами країни.

4. Стимулювання найбільш ефективного використання коштів.

5. Концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках економічного розвитку.

6. Активний вплив фінансів на формування раціональної структури виробництва з обліком його соціальної спрямованості.

До складу єдиної системи фінансових планів України входять:

1. Державний бюджет України.

2. Місцеві бюджети.

3. Бюджети соціального страхування і соціального забезпечення населення.

4. Пенсійний фонд.

5. Баланси доходів і витрат державних, комерційних, спільних підприємств і організацій.

6. Фінансові плани громадських організацій.

7. Кошторису установ невиробничої сфери.

8. Фінансові плани державного і частки майнового й особистого страхування.

Взаємозв'язок між державним бюджетом і системою фінансових планів України полягає в наступному.

Фінансові плани підприємств, акціонерних товариств, об'єднань і галузей матеріального виробництва складаються у виді балансів доходів і витрат, у яких виділяється спеціальний розділ "Взаємини з бюджетом". У ньому відбиваються суми платежів у бюджет і асигнування з бюджету . У підприємств і організацій місцевої промисловості, житлово-комунального господарства і ряду інших установ фінансовий план складається з двох розділів. У дохідній частині цих планів відбиваються поступлення з бюджету, у видатковій відрахування в бюджет. За допомогою бюджетного перерозподілу в процесі складання фінансових планів можуть вилучатися надлишки в одних підприємств і направлятися на нестатки інших, що у них є потреба. Таким чином, бюджет як фінансовий план, з одної сторони ( ґрунтується на фінансових планах галузей матеріального виробництва, з іншої багато в чому їх визначає).

Фінансові плани підприємств і організацій агропромислового комплексу зовні зв'язані з бюджетом через податкову систему. Разом з тим, слід зазначити і зворотний процес ( у державному бюджеті України передбачаються великі бюджетні асигнування, спрямовані на розвиток АПК витрати по г'рунтовому поліпшенню земель, проведення заходів щодо вод- господарства, охорона і відновлення рибних запасів, фінансова допомога фермерським господарствам).

Найбільш яскраво виявляється зв'язок бюджету з фінансовими планами організацій невиробничої сфери. Їхні витрати, розраховані на основі кошторисів, практично цілком покриваються за рахунок засобів державного або місцевого бюджетів.

Тісний зв'язок між державним бюджетом і банківською системою полягає в тому, що банки вносять у бюджет частину свого прибутку відповідно до існуючого законодавства про оподатковування в Україні. Крім того, у випадку перевищення доходів над витратами, отриманого в результаті виконання бюджету, вільні кошти можуть бути використані як кредитні ресурси. Немаловажне те, що саме банки здійснюють касове виконання бюджету.

У даний час до числа найбільш гострих економічних проблем на Україні відносяться проблеми бюджетних витрат, рішення яких зв'язане, насамперед, зі зміною ролі держави в процесі переходу до ринкової економіки. В умовах командно-адміністративної системи держава бере на себе широке коло функцій по керуванню народним господарством, регулюванню господарських зв'язків, підтримці пропорційного розвитку різних галузей народного господарства, регулюванню господарських зв'язків, підтримці пропорційного розвитку різних галузей і виробництв, забезпеченню підвищення матеріального і культурного рівня життя населення країни. При цьому під впливом державного бюджету відбувається формування і виконання фінансових планів підприємств, отже, і пряма доля держави у виробництві, розподілі ресурсів і продукції. За рахунок акумуляції у бюджеті засобів фінансуються надані безкоштовно послуги в системі утворення й охорони здоров'я, дотуються товари і послуги першої необхідності (житло, , електроенергія, транспорт), надаються соціальні пільги, що мають універсальний характер.

У ринкових умовах державне втручання в економіку носити досить обмежений характер і пов'язано, насамперед, з усуненням збоїв у функціонуванні ринкового механізму (у випадках надання суспільних благ і благ колективного користування, що характеризуються зовнішніми ефектами, при виникненні природної монополії), а саме в зв'язку з необхідністю рішення задач перерозподілу доходу (соціальної справедливості).

Україна і зараз знаходиться на етапі переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. Для переходу властиві послідовні скорочення і скасування функцій держави, зв'язаних з особистою участю у виробничій сфері, передача цих функцій приватному сектору. При цьому важливим елементом реформ є формування системи соціального захисту, що дозволяли б уникнути неприйнятного зниження рівня життя найменш забезпечених груп населення. Обмеженість бюджетних доходів у перехідному періоді вимагає переходу від соціальних пільг універсального характеру до соціального захисту найбільш уразливих шарів населення.

Отже, держава коригує розподіл доходу за допомогою системи податків і трансферів і через безпосереднє втручання у функціонування ринку. Державний бюджет - централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду і складається з двох підрозділів - доходів та видатків.

3. Проблема дефіциту державного бюджету та шляхи її вирішення

У бюджетних витратах України за 2002 р. звертає на себе увага достатньо низький , у порівнянні з попередніми роками, рівень витрат на оборону - 2.3% ВВП, що порозумівається багато в чому відсутністю закупівель військової техніки.

За даними Стокгольмського міжнародного дослідницького інституту проблем світу, у європейських країнах, що переживають у даний година перехідний період, витрачалося в 1972 - 88 р. на військові споживи в середньому 10% ВВП, у тому числі 12% ВВП у колишньому СРСР. Ці оцінки дозволяють говорити про ті, що для збереження військових витрат України на рівні 2000 року необхідна зміна військової політики, що проводилася раніше в рамках колишнього СРСР. Проведення ж її в колишніх масштабах буде неминуче означати збільшення військових витрат у порівнянні із сьогоднішнім їхнім рівнем, отже, до збільшення наявних бюджетних проблем.

Проблема бюджетного дефіциту є однієї з найбільш гострих і спірних проблем у даний час. При її обговоренні часто посилаються на досвід різних країн, економіка яких нормально функціонує і при 5-ти і 10-ти відсотком рівнях бюджетного дефіциту стосовно ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливу обставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі має принципове значення для функціонування національної економіки.

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних витрат за рахунок запозичення в приватному секторі кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінним і наслідок такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури і стану ринків праці і капіталу. При наявності в країні вільних коштів і недостатнього попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних витрат, фінансованих за рахунок внутрішніх позику, стають фактором, підняття економічному розвитку. Якби український уряд мав можливість поширити серед населення і підприємств державні облігації в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, те це означало б, що збільшення державних витрат відбулося за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту не представляло би небезпеки для економічного становища країни. Результати емпіричних досліджень показують низьку еластичність заощаджень по процентних ставках, а, отже, може бути збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає поява можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження потокового споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Однак при цьому повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися за рахунок майбутнього виробництва, а це зажадає в майбутньому відповідного збільшення обсягу імпортованих товарів і послуг. Необхідно також мати у виді, що при кредитному фінансуванні державних витрат відбувається перерозподіл у часі зв'язаного з цими витратами фінансового тягаря, а, отже, залучення майбутніх поколінь до обслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекладати лише в тому випадку, коли мова йде про витрати, ефект який наступить через визначений час. До таких витрат можуть бути віднесені, насамперед, безпосередньо рентабельні інвестиції, а також інвестиції в області інфраструктури, що завдяки своїй народногосподарській продуктивності дозволяють одержувати в майбутньому більш високі доходи.

Проблема державної заборгованості має ще і політичні аспекти, зв'язані з боротьбою між законодавчою і виконавчою чи владою прагненням парламенту відсунути політичні витрати і наслідки прийнятих рішень до наступного законодавчого періоду. Так, фінансування додаткових державних витрат за допомогою позик у порівнянні з підвищенням чи податків скороченням витрат викликає менше політичних витрат і невдоволення виборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додаткових бюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподатковування, немає ризику конфлікту з якими-небудь чи групами верстами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, що можливо при скороченні витрат.

Як відомо, економічне становище України таке, що збільшення бюджетного дефіциту фактично означає (включаючи одержання кредитів Національного банку) емісійне його фінансування і, отже, ріст інфляції. Оцінки темпів інфляції можуть бути отримані виходячи їхніх двох математичних співвідношень, одне їхній яких описує зміну розмірів державного боргу і платежів по його обслуговуванню (1), а інше - зміна обсягу грошової маси в залежності від темпів росту ВВП і темпів інфляції (2):

DД=Д(r-g)+p-DH (1)

DH=(p+g)/v, (2)

де Д-розмір державного боргу до початку розглянутого періоду стосовно ВВП; r-процентна ставка в реальному вираженні; g-темп росту ВВП у реальному вираженні; p-базовий дефіцит бюджету (без обліку процентних платежів) стосовно ВВП; DH- зміна обсягу грошової маси у відсотках до ВВП; p-темп інфляції; v-швидкість звертання грошової маси.

Виходячи з того, що після досягнення верхньої межі державної заборгованості (Дмах), її приріст дорівнює нулю (DД=0), а бюджетний дефіцит може фінансуватися тільки за рахунок грошової емісії, перетворимо співвідношення (1):

ПРО=Дмах(r-g)+p- DH, (3)

Тобто

DH=Дмах(r-g)+p. (4)

Підставивши в ліву частину рівняння (4) вираження для DH з рівняння (2), одержуємо:

(p+g)/v=Дмах(r-g)+p,

отже,

p+g=v[Дмах(r-g)+p],

стерпна g у праву частину й одержуємо:

p=v[Дмах(r-g)+p]-g. (5)

Таким чином, на основі рівняння (5) можуть виконуватися різноманітні розрахунки темпів інфляції (p), обумовлених емісійним фінансуванням бюджетного дефіциту, при різних прогнозних значеннях вхідних у рівняння параметрів. Найбільше значення розрахунок даного показника має в довгостроковому аспекті з погляду підтримки базового рівня бюджетного дефіциту і державної заборгованості, а також наслідків збільшення державного боргу.

Розрахунки показують, що дефіцит консолідованого бюджету України 2002 році в 14.5% ВВП обумовив інфляцію, що перевищує як мінімум, 460%. Через відсутність у даний час однозначних оцінок розмірів державного внутрішнього боргу і точних даних про швидкість звертання грошової маси, розрахунки були виконані для декількох варіантів цих показників. У сформованих економічних умовах бюджетний дефіцит є найважливішим інфляційним фактором, а тому проведення твердої бюджетної політики повинне статі одним з основних інструментів стабілізації економіки України. Однак дотепер ніяких кроків у цьому напрямку не зроблено. Планом на 2003 рік знову передбачалося збільшення витрат у порівнянні з показниками 2004 році практично по всіх групах бюджетних витрат . Ріст витрат у розрахунку на одиницю ВВП складає: на утворення +2.8%, на культуру +1.3%, охорона здоров'я +2.7%, науку +0.3%, оборону +1,2%, керування, зміст правоохоронних органів і органів державної влади +2%, на зовнішньоекономічну діяльність +2.6%.

Існуюча система бюджетного планування не змушує одержувачів засобів організовувати свою діяльність у межах заданих обмежень, шукати шляху найбільш ефективного використання виділюваних асигнувань, уникати втрат. Однак у перехідних умовах новий ріст бюджетних витрат неприпустимий. Мова може йти або про їхнє скорочення шляхом передачі ряду державних функцій приватному сектору (витрати на народне господарство), чи зменшенні в результаті переходу до часткової оплати наданих послуг (витрати на утворення), або про закріплення рівня витрат у розрахунку на одиницю ВВП,

Можна багато говорити про серйозні недоліки діючої податкової системи, про її негативний вплив на величину податкових надходжень. Існуюча система оподатковування, створюючи надмірне податкове навантаження на підприємства, особливо на ті, котрі не є монополістами і, отже, не можуть перекласти свої додаткові платежі в бюджет на споживачів, буде і надалі приводити до зниження доходів бюджету або в результаті скорочення обсягів виробництва, або в результаті відхилення підприємств від сплати податків.

У 2004 році одним з найважливіших джерел бюджетних доходів повинні були стати доходи від зовнішньоекономічної діяльності - 12.4% загальної суми доходів бюджету, чи 6.35% ВВП. Реальність одержання таких доходів викликала серйозні сумніви. У період з 2000 році максимальний доход від зовнішньоекономічної діяльності був отриманий 2001 році, коли він склав 1.42% ВВП. У 2002 році при запланованому рівні в 1.39% цей доход фактично дорівнював 0.15% ВВП. Заплановані на 2003 рік доходи від зовнішньоекономічної діяльності в розрахунку на одиницю ВВП перевищують торбу податку на доходи підприємств, що фактично надійшла в бюджет у 2002 р. Таким чином, 1/8 частини бюджетних доходів України в результаті її зовнішньоекономічної діяльності можна розглядати лише як побажання на майбутнє.

Процес мобілізації доходів у бюджет істотно утрудняється в зв'язку з наявністю значних податкових пільг. У сучасних умовах для захисту дохідної бази бюджету і створення справедливих ринкових розумів необхідно відмовитися від податкових пільг. У разі споживи більш доцільно є надання безпосередніх виплат з чи бюджету виробникам споживачам, що дозволяє контролювати ефективність і розмір наданих у такий спосіб субсидій.

Отже, для того щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави. У нашій країні ця лінія здійснюється за такими напрямками:

- збільшення обсягів виробництва, зниження собі вартості продукції;