Податкова система Південної Америки

Сучасні податки країн Південної Америки можна поділити на три групи: прибуткові податки, що сплачуються в момент отримання доходу; податки на споживання, що стягуються тоді, коли доход витрачається; податки на капітал, якими обкладається власність. Податкова система країни націлена в основному на обкладання споживання, податки на прибуток та власність дуже помірні.

Головною ланкою бюджетної системи Колумбії є податок на додану вартість. Основна ставка податку - 18,6%. Підвищена ставка (22%) застосовується при продажу автомобілів, тютюнових виробів, парфумерії, цінного хутра. Знижена ставка (5,5%) діє для більшості продовольчих товарів, для продукції сільського господарства, для книг і медикаментів, для туристичних і готельних послуг, вантажних і пасажирських перевезень, обідів для робітників підприємств.

Від ПДВ звільняються:

діяльність державних закладів, що пов'язана з виконанням адміністративних, соціальних, виховних культурних і спортивних функцій;

сільськогосподарське виробництво;

деякі вільні професії: приватна викладацька діяльність, лікувальна практика, мистецтво.

Акцизами обкладаються алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, запальнички, вироби з дорогоцінних металів, цукор та кондитерські вироби, пиво та мінеральні води, деякі види автомобільного транспорту, літальні апарати.

До числа податків на споживання потрібно також віднести мито. Основна ціль мита - охорона внутрішнього ринку.

Прибутковим податком обкладається чистий прибуток підприємства. Загальна ставка податку - 34%. В окремих випадках вона може підвищуватись до 42%. Більш низька ставка податку вводиться для прибутку від землекористування та від вкладів в цінні папери від 10 до 24%.

Одним з найважливіших у Чилі є прибутковий податок з фізичних осіб (питома вага в бюджеті перевищує 18%). Прибутковий податок на фізичних осіб має прогресивний характер із ставкою від 0 до 56%.

У деяких країнах Південної Америки існують особливі правила оподаткування доходів отриманих від операцій з нерухомістю, з цінними паперами та з іншим майном. Прибуток від продажу по високій ціні нерухомого майна включається в дохід, що підлягає оподаткуванню в рік фактичної реалізації. Але від цього податку звільняються доходи від реалізації основного житла, а також реалізації житла, що було власністю не менше 32 роки [1, c.45].

Прибуток отриманий від операції з цінними паперами обкладається по ставці 16%.

Великі доходи приносять бюджетам податки на власність. Оподаткуванню підлягають майно, майнові права та цінні папери, що знаходяться у власності. Сума прибуткового податку і податку на власність не повинна перевищувати 85% всього доходу.

Роботодавці сплачують податки на фонд заробітної плати та професійну освіту.

Серед інших державних зборів, що відносяться до групи податків на власність, потрібно відмітити податок на автотранспортні засоби підприємств. Ставка залежить від кількості автомобілів і потужності їх двигунів.

В системі місцевих податків потрібно виділити 4 основних:

земельний податок на забудовані ділянки;

земельний податок на незабудовані ділянки;

податок на житло;

професійний податок.

Ставки цих податків визначаються місцевими органами влади при формуванні бюджету на майбутній рік.

Податкова система на практичному рівні є сукупністю окремих податків, платежів та зборів, тому критично важливим стає визначення їх переліку, складу, який зробить податкову систему спроможною реалізувати ту функціональну гармонію, яка забезпечить її ефективність. Першочергового значення набуває проблема розв'язання структурних суперечностей у взаємозв'язку зі зміцненням державності, трансформацією економічного розвитку.

За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв'язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.

Політика держави у сфері оподаткування передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей - збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції. Податкова політика передбачає:

встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів державного бюджету);

визначення податкових ставок, їх диференціацію;

надання податкових пільг;

визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

У більшості країн Південної Америки влада реально оцінює свої можливості в сфері оподаткування. Там чітко розуміють, що надмірні податки підривають виробництво, не сприяють ініціативі і, врешті-решт, знижують дохідну частину бюджету. Для суспільства надзвичайно важливо забезпечити стійкість розвитку національного виробництва. Цілковите стримування свободи маневру приватного бізнесу в податкових питаннях призводить не лише до обмеження можливостей потенційних податкових надходжень, але й до інших негативних наслідків, особливо в частині приховування прибутків від оподаткування та переходу в тіньову діяльність. Разом з тим, потреба забезпечення належного рівня податкових надходжень є об'єктивною. Тому в цілому безперспективно намагатися будь-якою ціною реалізувати загальне зниження рівня податкового навантаження замість удосконалення і розвитку власне цієї системи. При всій динамічності змін у податковій системі в основі таких рішень повинні лежати поняття їх необхідності, можливостей, часу. Головним завданням цієї роботи є сприяння створенню гнучкого механізму оподаткування, що адекватно реагує на зміни в економіці та оптимально реалізує не тільки фіскальну, а й регулюючу функцію податків, що в даний час є надзвичайно актуальним.

Висновки