Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів

Вступ

Важливою складовою фінансового ринку виступає ринок цінних паперів. Під ринком цінних паперів - у широкому розумінні - розуміють такий розділ фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з врахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні, ринок цінних паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни повинно стати становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і зумовлюють створення фондового ринку, як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок має сприяти обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів. Він дає змогу самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його створення та подальше функціонування повинно будуватися на слідуючих принципах:

Соціальна справедливість - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

Надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав;

Регульованість - створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

Контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Ефективність - максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

Правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;

Прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску і обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;

Конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію і клірингу розрахунків по цінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу та розрахунків по цінних паперах, їх реєстрації та перереєстрації.

Розвиток системи клірингу та розрахунків по цінних паперах повинен бути спрямований на зниження властивого цим системам ризику шляхом скорочення терміну між укладанням та реалізацією угод по цінних паперах, забезпечення гарантій їх виконання та встановлення принципу одночасного обміну грошей на цінні папери. Ефективність може бути підвищення шляхом відмови від фізичного переміщення цінних паперів, стимулювання їх використання, а також стандартизованих методів зв'язку і суворих часових рамок виконання операцій.

Конкретними орієнтирами в досягненні світових стандартів нарівні цінних паперів є такі кінцеві цілі:

1) держава повинна мати розвинуту та ефективно діючу систему Національного депозитарію цінних паперів. Крім зберігання цінних паперів , система Національного депозитарію може здійснювати й подальше обслуговування угод з цінних паперів та обробки інформації про них. Депозитарій може як включати систему платежів у свою структуру, так і бути пов'язаним з окремою системою платежів;

2) створення системи заліку вимог при наявності достатнього обсягу фондового ринку;

3) усі угоди з цінних паперів повинні виконуватися відповідно до принципу "поставка проти платежу";

4) мають бути прийняті стандарти Міжнародної організації із стандартизації для обігу документів за операціями з цінними паперами та їх нумерації.

· Обіг цінних паперів має забезпечуватися системами:

· біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами;

· Національного депозитарію цінних паперів;

· залік вимог (клірингу), які розвиватимуться, виходячи з потреб фондового ринку з метою забезпечення своєчасної поставки цінних паперів проти платежу. Для надання процесу грошового клірингу і виконання угод щодо цінних паперів, державного контролю і безпеки, кліринговим банком в системі Національного депозитарію мають виступати НБУ та уповноважені ним комерційні банки;

· швидко, ефективно та розумно організованого звірення умов угод щодо цінних паперів;

· надійного та безперешкодного засвідчення переходу прав власності на цінні папери. Для цього функція реєстрації права власності на цінні папери та його переходу повинна бути відокремлена від емітентів", здійснюватися уповноваженими установами, незалежними від емітентів. Ці ж установи надаватимуть емітентам та акціонерам відомості про реєстр власників відповідних цінних паперів.

Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку повинно забезпечуватися широке інформування про дохідність операцій з цінними паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку. Ця інформація забезпечуватиметься шляхом встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів через офіційні та спеціальні видання.

Держава повинна сприяти впровадженню передових технологій, необхідних для підтримки ринку цінних паперів. Для кадрового забезпечення функціонування фондового ринку в Україні створюється система підготовки вітчизняних фахівців. Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення інвестицій в економіку України.

Передумовою для цього має стати створення мережі організацій, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та систем, Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинний увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ, торгових систем і міжнародних організацій із стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку України на світовому ринку.

Для забезпечення захисту внутрішнього інвестора, слід встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок. А для захисту вітчизняних інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів.

Отже, дотримання усіх вищеприведених принципів і стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів в цілому, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на розвиток економіки всієї країни.

2. Загальна характеристика цінних паперів

Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери представляють собою грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тенденції до більш широкого використання "безпаперових" цінних паперів замість "паперових". Це вимагає деяких обґрунтувань, що стосуються розуміння терміну "цінні папери".

Раніше, коли цінні папери знаходилися в обігу лише в паперовій формі, поняття "грошовий документ" сприймалося як "паперовий документ". Однак розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини чи усіх "паперових" цінних паперів "безпаперовими". Останні досить часто визначаються як "запис, що зберігається в комп'ютерних файлах", в зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко використовується також термін "електронні цінні папери".

Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у зазначеній сфері поставили досить актуально запитання: "Який зміст має поняття "документ" в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову? Коли мова йде про цінні папери як грошові документи, то беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспекти. Перший - це "документальний" характер цінних паперів; Другий матеріальна форма документа; Третій - наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний документ (цінний папір).

Документальний характер цінного паперу означає, насамперед, що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного паперу. Тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має те саме значення, що й "офіційний" його характер. Іншими словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є готовим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні права. В зв'язку з цим перший аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.

Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Вище вже згадувалось, що такий носій може бути паперовим чи мати форму комп'ютерного запису. В умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємодіють між собою в інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються етичних норм, даний аспект не має для них великого значення. При порушенні будь-якої з умов, наприклад, умови довір'я, учасники віддають перевагу фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми документів є не тільки питанням рівня технічної озброєності, а й рівня розвитку культури ринкових відносин з приводу цінних паперів. Остання умова включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни, угоди і пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної довіри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами професійних учасників ринку цінних паперів тощо.

В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій - один, боргових цінних паперів - інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в законодавстві України - третій. Кількісні і якісні відмінності в переліку взаємних прав та зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду цінних паперів, отже, поняття "документ" стосовно до цінних паперів, можна було б визначити так: Цінний папір як грошовий документ являє собою закріплену на матеріальному носії офіційну інформацію емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав та зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір паперові чи сертифікатні цінні папери/або комп'ютерний запис (електронні цінні папери). Вказане визначення є одним з можливих варіантів визначень. У нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ - паперовий чи безпаперовий - представляє собою офіційну інформацію, що емітент документа, а значить і інформації, повинен діяти на законних підставах та в межах своєї правової компетентності. З іншого боку, чисто психологічно учасникам ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може бути не тільки інформація, викладена на папері, але й виражена на інших носіях (у вигляді комп'ютерного запису).

Характеризуючи далі поняття "цінні папери", необхідно зазначити, що не кожний грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, у відповідності до якого деякі грошові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. Тут потрібно звернути увагу на ряд важливих моментів.

По-перше, в більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних паперів, тобто перелік грошових документів, які мають статус цінного паперу.

По-друге, вказаний перелік, як правило, закріплюється законодавчо, тобто в актах, які мають юридичну силу.

Ринок цінних паперів завжди регулюється нормативно-правовими актами, що знаходяться в певній ієрархічній залежності. Це означає, що деякі нормативні акти мають більшу юридичну силу, інші - меншу. В ієрархії закон займає більш високе становище в порівнянні з підзаконними актами. Закони приймаються органами законодавчої влади. Відносно України - Верховною Радою України, США - Конгресом, Великобританії, Франції, Японії - парламентом і т. д. Підзаконні акти в більшості випадків приймаються органами державної виконавчої влади, в Україні, наприклад, Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів і т.д., в США і Франції - Комісією з цінних паперів, в Японії - Міністерством фінансів. Підзаконні акти створюються для виконання законів, як своєрідні механізми їх реалізації, тому вони не повинні суперечить законам чи перекручувати їхній зміст. Підзаконні акти мають меншу в порівнянні з законом юридичну силу. Це означає, що у випадку неспівпадання між нормами закону і нормами підзаконного акту керуватися слід положеннями закону. Термін "законодавство" в переважній більшості випадків означає сукупність законів й підзаконних актів, що регулюють ринок цінних паперів.

По-третє, перелік цінних паперів, що міститься в законах різних j країн, може бути вичерпним чи відкритим. Це означає, що в першому випадку цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які прямо вказані в переліку, а інші не можуть вважатися такими. Коли ж перелік є відкритим, то до категорії цінних паперів відносяться усі грошові документи , перераховані в законі, а також інші, не зазначені в переліку, якщо вони задовольняють встановлені законом вимоги. Наприклад, японський закон "Про цінні папери і фондову біржу”, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу” містять вичерпний перелік цінних паперів, а в США в "Законі про цінні папери" (1933) цей перелік є відкритим.

По-четверте, переліки цінних паперів можуть бути широкими і вузькими. Тобто в них можуть включатися більша чи менша кількість грошових документів.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" містить незначний перелік видів цінних паперів - усього сім: акції;облігації внутрішніх державних і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Японський закон "Про цінні папери і фондову біржу" містить більш широкий перелік - дев'ять видів цінних паперів: акції; урядові облігації; місцеві облігації; спеціальні облігації юридичних осіб; забезпечені і незабезпечені облігації юридичних осіб; інвестиційні сертифікати, що випускаються юридичними особами, створеними згідно із спеціальними законами; бенефіціарні сертифікати трастів; цінні папери, що випущені іноземними державами чи іноземними юридичними особами, які мають такий же самий статус, що й вище перераховані цінні папери; сертифікати, які випущені за розпорядженням уряду.

Закон США про цінні папери (1933) містить ще більший перелік цінних паперів. У відповідності до статті 2 цього закону "цінний папір" означає "будь-яку коротко термінову облігацію, пай, казначейську частку, державну облігацію, забезпечену облігацію, боргове свідоцтво, сертифікат участі в будь-якій доходно-розподільчій угоді, сертифікат трасту із забезпеченими активами, засновницький сертифікат, сертифікат про підписку на цінні папери, акції в обігу, частку в неподільному паї газо- чи нафтопідприємства, подвійний опціон чи привілей, пов'язаний з будь-яким цінним папером, депозитним сертифікатом чи з групою цінних паперів, чи з цінними паперами, що ґрунтуються на індексних показниках чи вартісних індексах, чи будь-який опціон продавця, покупця, або привілей, отриманий на національній фондовій біржі і пов'язаний з іноземною валютою, чи будь-яку приналежність або участь, тимчасовий чи проміжний сертифікат, розписку, гарантію, право на підписку, чи право на придбання усього вище перерахованого".

По-п'яте, грошові документи, які не включаються в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим вимогам закону, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, чеки, квитанції, платіжні доручення, довіреності та ін.

По-шосте, кожний національний ринок цінних паперів поряд з великою кількістю спільних, з іншими національними ринками, рис має і свої особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що пояснюються історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістичне походження. Наприклад, якщо порівняти переліки цінних паперів, що містяться у вищеприведених японському та американському законах, то стає очевидним, що при визначенні видів цінних паперів японський підхід є більш "жорстким", а американський - відносно "вільний". В Японії право більше стежить за тим, щоб тільки певні грошові документи були цінними паперами. В той же час право США готове визнати в якості цінних паперів значно більшу кількість грошових документів. Для законодавства Японії - виходячи з національно-історичних особливостей - не властиво вживати вирази типу "будь-який інструмент, що розуміється як цінний папір". І навпаки, термін "сертифікат участі в дохідно-розподільчій угоді" чи інші представляють собою особливості еволюції американського ринку.

Лінгвістичні відмінності проявляються двояко. Подекуди цінні папери, що мають аналогічний статус, називаються різними термінами. Наприклад, у Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді називають "драфтом", у США - "біллем". З іншого боку, один і той самий термін може мати різні значення. Так, письмове боргове свідоцтво "debenture" в США означає цінний папір, забезпечений репутацією, а не активами емітента. У Великобританії - навпаки, цінний папір, забезпечений активами емітента. Термін "дохідні облігації" у Великобританії використовується для визначення облігацій з фіксованим процентом, що випускаються страховими компаніями; в США він означає облігації, за якими емітент гарантує виплату лише номінальної вартості, а процент може бути виплачений лише за умови, що емітент отримає прибуток та рада директорів прийме позитивне рішення про виплату процентів. Таким чином, відповідь на питання про те, чи є будь-який грошовий документ цінним папером, необхідно шукати, керуючись відповідним законодавством, при цьому не варто покладатися на термінологічну аналогію.

3. Цінні папери як реквізит фондового ринку

Обіг фінансових ресурсів на ринку цінних паперів повинен забезпечуватися різними видами цінних паперів, які ще називають інструментами такого ринку. Вони в свою чергу поділяються на такі групи:

Ш пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

Ш боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

Ш похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або нематеріалізованій формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів). Переважна кількість цінних паперів випускається у нематеріалізованій формі.

Раніше, розглядаючи фондові системи різних країн, ми вже згадували види цінних паперів. Слід визначити, що найбільш типовими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів різних країн світу, є такі види: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати. В деяких країнах Східної Європи, СНД, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять приватизаційні папери. Як правило, в більшості країн контракти з приводу цінних паперів, опціони та ф'ючерси не розглядаються в якості цінних паперів. їх називають "контракти з цінними паперами" або "похідними інструментами". У вітчизняній літературі для їх визначення часто користуються іншомовними термінами: "деривативи" або "дериваційні інструменти". Отже, ще раз акцентуємо увагу на види цінних паперів, які є в Україні. Це, зокрема:

o акції/вид найбільше поширений/;

o облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

o облігації підприємств;

o казначейські зобов'язання держави;

o депозитні сертифікати;

o векселі (найменше поширений вид);

o приватизаційні папери.

Як зазначалось вище, згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту, тобто передавальним записом, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи. Цінні папери на пред'явника обертаються на ринку вільно. Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також в вигляді застави для забезпечення платежів і кредитів. Спадкоємність цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України /Закон України "Про приватизаційні папери"/. Умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулювання посередницької діяльності в організації їх обігу на території України визначаються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу". Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні визначають Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні та інші нормативні документи.

4. Цінні папери та їхні функції

Доцільно розглянути здатність цінних паперів виконувати в процесі ринкової взаємодії певні функції. До основних функцій, що виконуються цінними паперами, можна віднести:

- Мобілізаційну. Ця функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Це - акції, банківські депозити , казначейські зобов'язання держави, облігації підприємств і внутрішньої державної позики та інші. Суть цієї функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою покращення фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого цінного паперу. Таким чином, за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності /протягом 6-ти місяців/. Ця функція передує іншим і, по суті, є визначальною. Адже, якщо організація, яка здійснює випуск цінних паперів, зокрема акцій, протягом 6-ти місяців не підпише 60 відсотків від загального випуску, останні визнаються недійсними.

- Управлінську. Не всі цінні папери, які випущені і знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, виконують цю функцію. До числа тих з них, яким властива ця функція, відносяться акції, пайові свідоцтва, сертифікати з часткою, інвестиційні сертифікати та ін.

В контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного паперу і можливість брати участь в управлінні емітентом. Найчастіше в таких випадках мова йде про реалізацію права на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висуванні кандидатур до складу виборчих керівних органів емітента /правління, спостережну раду/; на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану емітента; на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.

Запозичу вальну. Ця функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, є борговими. До категорії боргових документів відносяться такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом та власником цінного паперу кредиторсько-дебиторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою "запозичення грошей" чи "отримання кредиту" у власника цінного паперу. В свою чергу власник такого цінного паперу надає позику", тобто дає її "в борг" емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного паперу.

При цьому треба усвідомлювати, що при придбанні боргових документів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника майна емітента. В свою чергу власник цінних паперів / що підтверджують участь чи членство/ набуває статусу співвласника майна емітента, а не кредитора. При кредиторсько-дебиторських відносинах право на участь в управлінні справами емітента не надається.

До боргових цінних паперів відносяться різноманітні види облігацій, свідоцтва про заборгованість, векселі, комерційні папери та деякі інші документи.

В загальному розумінні грошові документи, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, відносяться або до категорії документів, що підтверджують участь /членство/, або документів, що засвідчують встановлення кредиторсько-дебиторських відносин. Тому, коли йде мова про ринок цінних паперів, то мається на увазі ринок, на якому знаходяться в обігу акції та облігації.

Розрахункову. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі загальноринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію - вони можуть виступати засобом розрахунку/платежу/. Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

Виконання цінними паперами грошової функції є можливим тому, що ці папери також мають вартість. При використанні цінних паперів у якості платежу для учасників угоди створюється можливість співвідносити вартості: продавець співвідносить вартість товару, робіт чи послуг з вартістю цінних паперів; покупець - навпаки.

У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися і як засіб платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цінними паперами.

- Забезпечувальну. В процесі загальноринкової взаємодії, а також на ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ймовірність чи ризик того, що вони можуть бути не виконані. З метою зменшення такого ризику боржник /покупець/ може передавати свої цінні папери кредитору /продавцю/ під заставу в якості гарантії того, що у випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора /продавця/ будуть відшкодовані за рахунок вартості вказаних цінних паперів. Таким чином, принцип забезпечення в даному випадку означає, що цінні папери чи права на них передаються кредитору "на всяк випадок", тобто на випадок невиконання боржником /покупцем/ своїх зобов'язань. Якщо такого не трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.

Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежить від величини ризику того, що певні зобов'язання можуть бути невиконаними. Чим менший ризик, тим меншою є необхідність використовувати цінні папери в даній якості. Якщо ризик невиконання зобов'язань є незначним або його взагалі не існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовуються в ролі засобу забезпечення.

Перерозподічьчу. Ця функція є в якійсь мірі уніфікованою і починає виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вторинний ринок в позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції чи інші цінні папери яких користуються найбільшим попитом /металургійна, хімічна промисловість та інші/. Пізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, забезпечуючи "переливання" грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу. При чому ефективніше ця функція повинна проявлятись на позабіржовому ринку /для державних цінних паперів - на біржовому/.

Перелік вище приведених функцій, що виконуються цінними паперами під час ринкової взаємодії, не є остаточним. З розвитком ринку цінних паперів з'являтимуться й інші функції, які підкреслюватимуть ще раз характерні тенденції розвитку тих чи інших ринків.

Необхідно наголосити, що на виконання цінними паперами цих функцій можуть впливати різні фактори, які можна розділити на дві групи - вартісні і цінові.

5. Вартісні і цінові фактори цінних паперів

Вартісні фактори цінних паперів здебільшого використовуються для визначення таких факторів, як їх надійність, визначеність, тривалість ' існування та ліквідність. До категорії цінових факторів відноситься, головним чином, фактор попиту-пропозиції.

Було б невірним стверджувати, що лише вище приведені фактори можуть бути віднесені до відповідних категорій. Ринок цінних паперів є складною і динамічною системою й тому він складається з сукупності одночасно взаємодіючих один з одним факторів/політичних, правових, економічних, інформаційних, соціальних, психологічних та ряду інших/. Ми ж розглянемо дві /укрупнені/ групи факторів:

Вартісні фактори:

-- Надійність. Під надійністю цінних паперів розуміється ступінь ризику, якому піддається інвестор, коли він купує будь-які цінні папери.-Кожний інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, обов'язково ризикує. Постійне існування такого ризику пояснюється поліцентричним характером загальноринкової взаємодії. Він може бути більшим, меншим, мінімальним. Абсолютно безризикованих цінних паперів не існує навіть теоретично.

В даному випадку, під ризиком розуміється припущення того, що емітент не може виконати повністю, частково чи своєчасно взяті на себе зобов'язання згідно з умовами випуску цінних паперів.

Умови випуску - це офіційний документ емітента, в якому проголошується обсяг і види взаємних прав та зобов'язань, що виникають між емітентом та власником цінного паперу. Емітент, незалежно від того, є він органом держави чи недержавною організацією, при випуску цінних паперів зобов'язаний офіційно заявити про умови, згідно з якими дані цінні папери випускаються. Іншими словами, в умовах їх випуску емітент інформує про те, які конкретно права та зобов'язання виникнуть у нього внаслідок надходження в обіг даних цінних паперів і які права та зобов'язання виникнуть у власників вказаних цінних паперів. Потенційно інвестор, ознайомившись з умовами випуску цінних паперів, оцінює, наскільки ризикованим для нього буде їх придбання, чи заслуговує на довіру емітент, яка реальність того, що емітент не зможе виконати свої зобов'язання, чи виконає їх частково, чи своєчасно, наскільки прибутковою є галузь, або підприємство, або проект, в які емітент буде здійснювати свої вклади. Давши оцінку цим, а також іншим аспектам, потенційний інвестор приймає рішення щодо необхідності придбання даних цінних паперів. Цінні папери вважаються відносно надійними, якщо ризик, який існує при їх придбанні, є незначним. І навпаки, чим більш ризикованим заходом є вкладення засобів інвестора, тим менш надійним для нього є дані цінні папери. Зворотня взаємозалежність між надійністю та ризикованістю впливає на вартість цінних паперів.

Інвестори, як правило, не бажають ризикувати, якщо вони не можуть розраховувати на відповідний прибуток. Тому при випуску цінних паперів емітент оголошує про фактори ризику. При випуску боргових цінних паперів винагорода інвестору може встановлюватися у вигляді відсотків ; при випуску акцій розмір винагороди, звичайно, прямо не вказується, однак він мається на увазі і виражається в емісійній ціні акцій.

Визначеність. Визначеність, як вартісний фактор, є наближеним до фактора надійності або ризикованості, але все ж таки він с відносно самостійним. Різниця між ними полягає в наступному. В першому випадку мова йде про те, що інвестор усвідомлює існування вірогідності того, що емітент може не виконати взяті на себе зобов'язання, і саме тому він - інвестор - має понести збитки. У другому випадку, мова йде про можливість інвестора мати судження про щось з більшим чи меншим ступенем достовірності. Визначеність допомагає йому в орієнтації та впливає на його рішення відносно придбання або не придбання конкретних цінних паперів. Визначеність може бути відносною.

Інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, не завжди має можливість з усією впевненістю вважати, що йому вдасться повернути свій вклад та отримати на нього прибуток. Тобто, він перебуває у стані більшої чи меншої невизначеності. З урахуванням цього, інвестор визначає свою підготовленість вкласти кошти в цінні папери чи утриматись від цього. Як правило, інвестори не бажають купувати на ринку цінних паперів будь-що, якщо майбутня доля їх вкладів є в більшій мірі невизначеною.

Іншими словами, як і у випадку з ризикованістю, взаємозалежність між вартістю та визначеністю має зворотний характер. Чим більша визначеність, тим менша вартість конкретних цінних паперів, і навпаки.

Тривалість "життя" цінних паперів. Тривалість "життя" цінних паперів, як вартісний фактор, більше значення має для боргових цінних паперів, однак він також враховується і при визначенні вартості цінних паперів, що підтверджують участь /членство/ власника цінного паперу в організації емітента.

Усі цінні папери мають повний цикл "життя". Емітенти випускають їх, потім вони знаходяться в обігу чи зберігаються, і нарешті, вилучаються з обігу чи погашаються. Навіть ті цінні папери, які випущені на невизначений строк, є лише теоретично безстроковими.

При випуску боргових цінних паперів у переважній більшості випадків емітент вказує строк, на який вони випускаються, і з настанням якого він зобов'язується повність виконати свої зобов'язання перед інвестором. При випуску акцій та інших цінних паперів, що підтверджують участь власника такого цінного паперу в організації емітента, навіть якщо емітент не зазначає строк, на який вони випущені, період їх "життя", як правило, обмежується перерахуванням випадків, при виникненні яких емітент припиняє своє існування. Разом з ним припиняють існування й випущені емітентом цінні папери.

Вартість конкретних цінних паперів завжди знаходиться в прямій залежності від тривалості їх "життя". Це означає, що чим довшим є період "життя" цінного паперу, тим вищою є його вартість. Наприклад, один і той же емітент випускає облігації з тривалістю "життя" в 1 рік і 10 років. Вартість останніх у кінцевому підсумку буде вищою в порівнянні з вартістю перших. Це означає, що відсотки за 10-річними облігаціями будуть вищими від річних облігацій. Це пояснюється тим, що чим тривалішим є період на який надається кредит, тим більшою повинна бути плата за нього.

При випуску акцій, якщо емітент отримує прибуток, доход власника акцій може бути отриманий у вигляді дивідендів, у вигляді збільшення його частки в майні емітента, чи те та інше разом узяте. Чим довше емітент здійснює свою господарську діяльність прибутково, тим більші доходи акціонера, а значить, тим вищою є вартість акцій, що випускаються емітентом.

Ліквідність цінних паперів. Під ліквідністю цінних паперів, як правило, розуміють здатність цінних паперів перетворюватись у готівку. Іншими словами, ліквідність означає швидкість, з якою певні цінні папери можуть бути продані на ринку.

Приведена здатність може бути більшою в одних цінних паперах і меншою в інших. Тобто, перші цінні папери швидко продаються та купуються на ринку, другі - більш повільно. В першому випадку йде мова про ліквідні папери, а в другому-неліквідні.

Ліквідні цінні папери легко переходять з власності одних інвесторів у власність інших. Можна сказати, що на них у будь-який момент існують попит та пропозиція. Неліквідні ж цінні папери важко і повільно переходять із власності одних інвесторів у власність інших.

У зв'язку з цим ліквідні і неліквідні цінні папери розрізняються за вартістю. Для будь-якого інвестора велике значення має наявність можливості продати ці цінні папери в потрібний йому час. Чим більшою є така можливість, тим краще інвестору. Він має змогу у будь-який момент отримати готівку від продажу цінних паперів і використати її за своїми намірами. За такий привілей інвестору доводиться платити. Тому ліквідні цінні папери в більшості випадків є менш прибутковими для нього.

Отже, вартість цінних паперів по відношенню до ліквідності перебуває у зворотному взаємозв'язку. Чим більш ліквідними є певні цінні папери, тим меншою є їх вартість, і навпаки.

Цінові фактори цінних паперів.

Основним фактором, що впливає на коливання цін на певні цінні папери, є фактор попиту - пропозиції. Це найбільш суттєва закономірність функціонування ринкового механізму. Про це йшла мова вище /див. механізм ціноутворення на фінансовому ринку/, а тепер підведемо підсумки.

Зміст закону попиту-пропозиції полягає в наступному: Ціна на визначений цінний папір в кожний момент часу залежить від співвідношення попиту на нього і пропозиції. У випадку, коли попит перевищує пропозицію, ціна має тенденцію збільшуватись, коли ж пропозиція перевищує попит зменшуватися. Дія фактору попиту-пропозиції на ринку цінних паперів має деякі свої особливості. На відміну від інших ринків, на ринку цінних паперів співвідношення попиту і пропозиції може залежати як від об'єктивних, так і від чисто ігрових умов. На ринку цінних паперів всі учасники переслідують свої цілі, для досягнення яких вони повинні постійно приймати певні рішення і втілювати їх у життя. При прийнятті рішень оцінюються ситуація, що вже склалась на ринку, і перспективи конкретних цінних паперів. Відмінності в рішеннях призводять до того, що в одних випадках кількість бажаючих продати конкретні цінні папери є більшою, ніж бажаючих придбати їх, в інших навпаки. Результат взаємодії попиту і пропозиції постійно відображається на ринку цін.

Для того, щоб співвідношення попиту і пропозиції були більш реальними, в останні роки на фондових біржах встановлюються певні обмеження на зміну цін. При посиленні цих обмежень торгівля конкретними видами цінних паперів може бути призупинена, навіть у разі потреби, до проведення слідства спеціальним державним органом, що відповідає за впорядкування ринкових відносин/комісією з цінних паперів та фондового ринку/.

Вартісні фактори цінних паперів взаємодіють між собою і впливають на ціни на конкретні цінні папери. Реальна ціна представляє собою результат взаємодії великої кількості факторів, що складаються на визначений момент.

Література

1) Валютна політика та інвестиції. Т. Мусієнко, Вісник НБУ, 1999.

2) Гроші і розвиток попиту та пропозиції в Україні. В. Ющенко, В. Лисицький, К. Скарби, 1998 р.

3) Державний борг як фактор інфляції. Д. Гладких, Вісник НБУ, 1998 р.

4) Інвестиційна активність в економічному оновленні та зростанні. І. Лукінов, Економіка України, 1997.

5) Економіко-математична модель управління державним боргом. А. Бортнік, Вісник НБУ, 1998.

6) Проблеми фінансового ринку України, Підсумки першого півріччі 1998 р. Вісник НБУ, 1998 р.

7) Структурна перебудова економіки і проблеми інвестицій. Г. Богиня, Економіка України, 1997.