1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Ю. Кондратюка

Фінансово-економічний факультет

РЕФЕРАТ

ТЕМА

Амортизація основних засобів та нематеріальних активів

Виконала: студентка ІІІ курсу

Група ЕП 221

Степанова Наталія

Полтава 2009

Амортизація основних засобів та нематеріальних активів

Просте і розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв'язаних різних його форм -- ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу

У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших галузях виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів слугують постійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація основних фондів.

Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості -- економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) К_тес розраховуваного за формулою

де b₀, В₁ -- повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; По, П₁ -- відповідно продуктивність тих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок.

Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних фондів -- це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюютіь централізовано за формулою

де Ф -- балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л -- ліквідаційна вартість основних фондів; Ап -- амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

1

Рис. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів яасобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В промисловості та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на це існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що з впровадженням нових машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при збереженні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин чи устаткування внаслідок здешевлення їхнього відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціни на них.

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється досконалішою. У цьому випадку суспільство, застосовуючи застарілу техніку, затрачає більше робочого часу на виробництво тієї ж кількості продукції.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним завантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння. От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах.

Серед найважливіших та найактивніших проблем структури перебудови економіки України одним з нерозроблених питань є механізм амортизації та його місце серед інших фінансових джерел відтворення.

Відповідно до положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

У зв'язку з цим слід визначити поняття: "вартість, яка амортизується" і термін "корисної використання (експлуатації)".

Термін корисного використання (експлуатації) - це очікуваний період часу, протягом якого 03 використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде вироблено очікуваний обсяг продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так і кількістю одиниць продукції. Згідно з П(С)БО 7 термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням таких чинників:

– очікуване використання об'єкта з урахуванням його потужності або продуктивності;

– передбачуваний фізичний і моральний знос;

– правові обмеження щодо термінів використання.

Усі ці критерії досить суб'єктивні, отже, оспорити встановлені підприємством терміни експлуатації неможливо.

П(С)БО 7 «Основні засоби», передбачає використання шести методів амортизації. До них належать:

– метод прямолінійного списання;

– метод зменшення залишкової вартості;

– метод прискореного зменшення залишкової вартості;

– кумулятивний метод;

– виробничий метод;

– метод, передбачений податковим законодавством.

Не будемо зупинятися на механізмі розрахунку амортизаційних відрахувань за кожним конкретним методом , а відзначимо лише особливості застосування кожного з них.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає в різному рівні нараховуваних амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.

Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів замортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.

Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися. Саме ця самостійність і засмутила багатьох бухгалтерів, котрі звикли відображати кожну операцію виключно згідно з нормативними документами.

Бухгалтер опинився між двома вогнями: з одного боку, самостійне визначення терміну корисного використання об'єкта основних засобів передбачає значну свободу дій, з іншого боку, при явно перекрученому визначенні цього терміну податкові органи можуть застосувати штрафні санкції за неправильне ведення бухгалтерського обліку.

Зазначений документ, хоча і був досить деталізований, все ж таки встановлював єдині норми амортизації для основних засобів, використовуваних підприємствами різних галузей народного господарства в різних умовах і, зрозуміло, не враховував особливості експлуатації кожного об'єкта окремо. Звідси невідповідність даних бухгалтерського обліку (а також фінансової звітності) до реального стану основних засобів.

З цієї точки зору П(С)БО 7 внесло позитивні нововведення до порядку визначення амортизаційних відрахувань.

Зазначимо, що згідно з п. 4 П(С)БО 7 під терміном корисного використання (експлуатації) розуміється очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх застосуванням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Термін корисного використання основних засобів визначається керівництвом підприємства самостійно з урахуванням економічної доцільності. Іншими словами, керівництво підприємства при придбанні основних засобів може самостійно встановити термін їх корисного використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися. Саме ця самостійність і засмутила багатьох бухгалтерів, котрі звикли відображати кожну операцію виключно згідно з нормативними документами.

Бухгалтер опинився між двома вогнями: з одного боку, самостійне визначення терміну корисного використання об'єкта основних засобів передбачає значну свободу дій, з іншого боку, при явно перекрученому визначенні цього терміну податкові органи можуть застосувати штрафні санкції за неправильне ведення бухгалтерського обліку.

Тому питання щодо правомірного визначення терміну експлуатації того чи іншого об'єкта основних засобів досить актуальне.

На нашу думку, вибір того чи іншого способу визначення терміну корисного використання має бути визначено в обліковій політиці підприємства, оформленій відповідним наказом.

Що стосується безпосередньо методики визначення терміну корисного використання, то, на нашу думку, можливе застосування декількох варіантів (при цьому на практиці не виключена можливість їх комбінування).

Перший варіант ґрунтується на накопиченому досвіді підприємства при експлуатації подібних активів. Наприклад, якщо підприємство вже використовувало у своїй господарській діяльності певний об'єкт основних засобів, то вже є інформація про термін його корисної експлуатації і на її підставі можна встановити новий термін використання придбаного подібного об'єкта. Цей спосіб прямо передбачено пунктом 46 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби».

Бухгалтерам, які звикли щодо кожної операції посилатися на відповідний нормативний документ, можна запропонувати інший варіант, який, однак, можна назвати «кроком назад».

Як уже згадувалося, до 01.07.97 р. при нарахуванні амортизації підприємства керувались Єдиними нормами. В них досить докладно деталізовано групи та види основних засобів із зазначенням річної норми амортизації для кожного виду (хоча й не враховано особливості експлуатації окремого об'єкта). Враховуючи те, що в той час застосовувався прямолінійний метод нарахування амортизації, визначення терміну корисного використання не дуже складне: потрібно весь термін експлуатації, виражений у відсотках (100 %), поділити на встановлену норму (також виражену у відсотках). Наприклад, термін корисного використання меблів у готелях і господарських організаціях дорівнюватиме 100 % : 10 % = 10 років.

До речі, якщо, наприклад, необхідно встановити термін корисного використання транспортних засобів, який найдоцільніше виражати в кілометрах пробігу (а амортизацію нараховувати відповідно за виробничим методом), то в Єдиних нормах передбачено і такий варіант. Норму амортизації для таких об'єктів основних засобів виражено у відсотках від вартості на 1000 км пробігу.

Третій варіант - визначення терміну корисного використання згідно з технічними документами, що додаються до придбаного об'єкта основних засобів (звичайно, якщо такі дані в них містяться). Однак і цей варіант не ідеальний: він не буде враховувати специфіку експлуатації одного і того ж об'єкта в різних умовах. Наприклад, термін корисного використання автомобіля, використовуваного у своїй господарській діяльності підприємством роздрібної торгівлі для перевезення товарів від складу до торговельної точки, буде відрізнятися від терміну корисного використання такого ж автомобіля, але використовуваного у своїй діяльності автотранспортним підприємством, яке здійснює вантажоперевезення на далекі відстані.

Деякі фахівці у сфері бухгалтерського обліку пропонують один з найпростіших варіантів - установлення терміну корисного використання у цілому для груп основних засобів, визначених відповідно до Закону про податок на прибуток. Наприклад, по першій групі основних засобів - 20 років, по другій - 4 роки, по третій - 7 років. Однак, незважаючи на простоту, подібне групування не може враховувати специфіку окремого об'єкта основних засобів, не кажучи вже про умови його використання, моральний знос тощо.

Ліквідувати цю похибку, на нашу думку, можна шляхом видання окремих наказів, в яких би враховувалася специфіка кожного об'єкта при його надходженні. Ця специфіка може визначатися технічними працівниками підприємства, відповідальними за утримання і експлуатацію об'єкта. Іншими словами, йдеться про експертну оцінку, результати якої оформляються відповідним наказом по підприємству. Саме експертна оцінка, здійснювана технічними фахівцями підприємства, найповніше відображає реальний стан справ.

Якщо у процесі експлуатації стає зрозуміло, що об'єкт основних засобів може використовуватися довше (або менше) встановленого терміну, то згідно з п. 25 П(С)БО 7 термін корисного використання може бути змінено. Це відбувається у випадку зміни очікуваних економічних вигод від використання об'єкта основних засобів внаслідок, наприклад, проведених капітальних і поточних ремонтів, зміни ринкової кон'юнктури. Амортизація об'єкта основних засобів нараховується виходячи з нового терміну корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни терміну корисного використання.

Зазначимо, що проблема визначення терміну корисного використання основних засобів не нова і полягає не стільки в чисто технічному способі його визначення, скільки в науковій (економічній) обґрунтованості. Чим коротший термін служби, тим вища норма амортизації - необхідно швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції, що призводить до її збільшення. Чим триваліше термін, тим нижче норма амортизації, більше період відшкодування зносу і, отже, менше можливостей для своєчасного використання новітніх технічних досягнень. А це, звичайно, збільшує масштаби морального знецінення основних засобів.

Підбиваючи підсумок визначення терміну корисної експлуатації основних засобів, зауважимо, що фізично можливий термін їх служби не може бути основою для визначення норм амортизації. Він повинен визначатися виходячи з економічно доцільного терміну служби, який може бути менше фізично можливого. При цьому розрив між фізично можливим та економічно доцільним періодами функціонування техніки, що інтенсивно морально застаріває (комп'ютери та інша електроніка), буде найбільшим.

Інше питання полягає у визначенні ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів, що нерозривно пов'язана із сумами нараховуваної амортизації.

У більшості випадків розрахунок сум амортизації передбачає наявність інформації про ліквідаційну вартість, адже амортизовувана вартість розраховується як різниця між первісною (або переоціненою) вартістю основних засобів та їх ліквідаційною вартістю.

У П(С)БО 7 під ліквідаційною вартістю розуміється сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Іншими словами, ліквідаційна вартість визначається як доходи від продажу або ліквідації об'єкта основних засобів за вирахуванням витрат, пов'язаних з таким продажем або ліквідацією. Наприклад, ліквідаційною вартістю верстату, що повністю зносився і не може більше використовуватися у виробничій діяльності, є вартість металобрухту мінус сума витрат, пов'язаних з продажем цього металобрухту (зарплата робітників, які здійснюють демонтаж, витрати на транспортування металобрухту тощо).

Проблема визначення ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів, так само, як і визначення терміну їх корисної експлуатації, є актуальною.

П(С)БО 7 не дає конкретної відповіді на запитання щодо механізму визначення ліквідаційної вартості. На нашу думку, можливі такі варіанти.

За базу визначення ліквідаційної вартості можна взяти ліквідаційну вартість подібного активу, який досяг кінця свого терміну корисної експлуатації та використовувався в умовах, подібних тим, в яких передбачається використовувати придбаний об'єкт.

Іншим способом визначення ліквідаційної вартості може бути вже згаданий вище метод експертної оцінки.

Однак в існуючих умовах спрогнозувати ліквідаційну вартість об'єкта амортизації досить проблематично. Адже ціна, наприклад, на металобрухт у момент придбання об'єкта не обов'язково перебуватиме на одному рівні до моменту ліквідації цього об'єкта (найімовірніше, вона обов'язково зміниться).

У зв'язку з цим виникає необхідність звернутися до МСБО 16, причому на абсолютно законних підставах, адже статтею 1 Закону N 996 прямо передбачено, що принципи і методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності не повинні суперечити міжнародним стандартам.

З приводу визначення ліквідаційної вартості в МСБО зазначено, що на практиці ліквідаційна вартість буває незначною і може ігноруватися при розрахунку амортизованої суми (прирівнюватися до нуля). В той же час, якщо при придбанні основних засобів очевидно, що ліквідаційна вартість досягатиме значних розмірів, вона визначається на дату придбання об'єкта і не збільшується при зміні цін. Однак якщо об'єкт основних засобів у процесі експлуатації переоцінюється, ліквідаційну вартість необхідно переглянути. Подальша амортизація здійснюється за новою нормою, встановленою з урахуванням переоцінки та збільшення ліквідаційної вартості.

Найпростіший спосіб визначити ліквідаційну вартість -- прирівняти її до нуля (обґрунтування звичайне - нестабільність економіки України не дозволяє з достатньою точністю спрогнозувати вартість металобрухту (або інших відходів) через певну кількість років). Отже, амортизовувана вартість дорівнюватиме первісній. Однак при цьому втрачається можливість використання методу зменшення залишкової вартості (в такому випадку амортизовувана сума дорівнюватиме нулю).

Проблема визначення терміну служби об'єкта основних засобів та ліквідаційної вартості відпадає, якщо підприємство використовує шостий метод нарахування амортизації, передбачений податковим законодавством. Саме цей метод здається найбільш прийнятним для переважної кількості бухгалтерів, котрі бажають зменшити обсяг облікової роботи і об'єднати бухгалтерський та податковий способи нарахування амортизації.

Відразу зазначимо, що П(С)БО 7 передбачає використання тільки норм і методів амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством. Іншими словами, мова може йти про об'єднання двох форм обліку тільки з метою нарахування амортизації, а не обліку основних засобів у цілому. Причому норм, передбачених виключно пп. 8.6.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток (для групи 1-1,25 % на квартал, для групи 2 - 6,25 %, для групи 3 - 3,75 %) і методу, передбаченого в пп. 8.3.2 цього ж Закону - у відсотках від балансової (залишкової) вартості.

Отже, такі операції, як продаж (у тому числі продаж основних засобів, що пропрацювали на підприємстві менше 365 днів), обмін, безплатне одержання, індексація, поліпшення основних засобів у будь-якому випадку не можуть застосовуватися в бухгалтерському обліку згідно з вимогами, встановленими Законом про податок на прибуток.

Навіть якщо не брати до уваги зазначені операції, податковий і бухгалтерський облік (при виборі «податкового методу») амортизаційних відрахувань все одно не збігатимуться.

Це пов'язане з такими моментами.

По-перше, база нарахування амортизації різна. В бухгалтерському обліку згідно з нормами п. 7 і п. 23 П(С)БО 7 амортизувати необхідно кожний об'єкт основних засобів окремо, в той же час податковим законодавством щодо груп 2 і 3 передбачено групове нарахування амортизації. Така розбіжність може призвести, наприклад, до того, що після проведення таких операцій, як продаж, ремонт, ліквідація, переоцінка об'єктів основних засобів, що входять до цих груп, сума амортизаційних відрахувань у бухгалтерському і податковому обліку буде різною. Виходячи з даних податкового обліку такі операції в бухгалтерському обліку згідно з вимогами П(С)БО взагалі неможливо провести.

По-друге, розмір амортизаційних відрахувань усе одно не збігатиметься. Справа в тому, що пунктом 29 П(С)БО 7 чітко встановлено щомісячне нарахування амортизації шляхом ділення річної суми амортизації на 12 (причому для «податкового методу» не зазначено ніяких особливостей), а відповідно до вимог Закону про податок на прибуток амортизацію необхідно нараховувати щоквартально. Використання «податкового методу» (у відсотках від залишкової вартості) спричинить виникнення різної суми нарахованої амортизації.

По-третє, податкове законодавство України і, зокрема, Закон про податок на прибуток досить часто зазнають змін (тільки за 2000 р. до цього Закону внесено 16 змін і доповнень). У тому випадку, якщо якісь чергові зміни змінять податкові вимоги стосовно нарахування амортизації, підприємству необхідно вносити корективи до порядку ведення не лише податкового, а і бухгалтерського обліку, змінювати облікову політику підприємства.

Незалежно від того, який метод нарахування амортизації обрало підприємство, відображення на рахунках бухгалтерського обліку сум нарахованої амортизації є однаковим та залежить від функціонального призначення об'єкта основних засобів.

Згідно з п. ЗО П(С)БО 7 суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають як збільшення суми витрат підприємства і зносу необоротних активів, тобто сума амортизації залежно від функціонального призначення об'єкта списується на відповідні рахунки витрат у кореспонденції з рахунками 13.

Кореспонденцію рахунків щодо обліку амортизації основних засобів у загальному вигляді можна показати в такій таблиці:

Таблиця

Кореспонденція рахунків з обліку амортизації основних засобів

Норму зносу (амортизації) окремого виду нематеріальних активів визначають, виходячи з первісної вартості та встановленого терміну їхнього корисного використання (але не більше десяти років - у податковому обліку, або терміну діяльності підприємства та 20 років - у бухгалтерському обліку) і затверджують розпорядчим документом керівника підприємства. Наприклад, вартість програмного забезпечення для обліку діяльності на комп'ютері складає 800 грн. Строк використання - 5 років. Отже, сума амортизації в розрахунку на квартал для цього виду нематеріальних активів складає 800 грн./(5 років 4 квартали) = 40 грн.; а її норма 40 грн./800 грн. 100% = 5%, а на місяць - 1.67%. Щомісячно суму нарахованого зносу (амортизації) відображають за дебетом рахунків обліку витрат виробництва (обігу) та кредитом рахунку 13 "Знос необоротних активів", субрахунок 133 "Знос нематеріальних активів".

Нарахування зносу (амортизації) починають з 1-го числа місяця, наступного за місяцем зарахування на баланс підприємства, а за об'єктами, що вибули, припиняють з 1-го числа місяця, наступного за місяцем вибуття. Нарахування зносу (амортизації) за окремими інвентарними одиницями нематеріальних активів проводять протягом терміну їх використання, але не більше терміну, за який нараховано знос (амортизацію), що дорівнює первісній вартості нематеріального активу (з урахуванням індексації первісної вартості у випадках, передбачених законодавством).

При визначенні підприємством терміну корисного використання нематеріального активу слід враховувати:

- очікуваний термін використання цього активу підприємством;

- науково-технічний прогрес і зміну попиту на продукцію, товари, роботи, послуги, які виробляються за допомогою цього активу;

- юридичні чи інші обмеження на його використання.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з особливостей його форми отримання очікуваних економічних вигод.

Суми амортизації, нарахованої протягом звітного періоду, відображаються у складі витрат цього періоду або включаються до собівартості іншого активу. Термін корисного використання нематеріального активу підлягає перегляду, якщо в наступному періоді очікуються суттєві зміни цього терміну порівняно з його початковою оцінкою. Одночасно підлягають коригуванню суми амортизації, нараховані у звітному періоді, та ті, які мають бути нараховані протягом майбутніх періодів.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу підлягає перегляду наприкінці звітного періоду, якщо він перестає відповідати особливостям використання цього активу або очікуваній формі отримання майбутніх економічних вигод.

Зміна методу нарахування амортизації нематеріального активу відображається як зміна облікової оцінки відповідно до національного стандарту бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

Аналітичний облік нематеріальних активів та їх зносу ведуть у спеціальній відомості.

Список використаної літератури

1. Сопко В.В. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник. -К., 2000.

2. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аудиту. Підручник. -К.: КНЕУ, 2000.

3. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. -К.: А.С.К., 2000.

4. Фінансовий облік і звітність на підприємствах різних галузей / за ред. П.Я. Хомина. -Тернопіль: Астон, 2000.