Грошові системи

РЕФЕРАТ

ГРОШОВІ СИСТЕМИ

Суть грошової системи та її елементи. Грошова система -- це складовий елемент господарського механізму. Сучасна грошова система складається з окремих елементів.

Грошова одиниця -- це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак. Вона служить засобом для вимірювання цін на товари та послуги.

Масштаб цін -- це уособлення представницької вартості загальної маси товарів і послуг, які перебувають в обороті.

3. Емісійна система та форми грошей. Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення покладається на певний державний орган. В Україні таким органом є центральний банк.

Валютний курс -- це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, яка визначена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій.

Регламентація готівкового та безготівкового грошового обігу включає:

визначення сфери застосування готівкового і безготівкового розрахунків;

встановлення режиму використання грошей на рахунках;

застосування форм розрахунків;

способи і порядок здійснення платежів та ін.

Види грошових систем та їх розвиток. В результаті розвитку товарного виробництва і властивих йому економічних відносин поступово змінилися, удосконалилися і набували різних форм грошові системи. В історичному аспекті класифікація грошових систем відбувалася за різними критеріями.

1. Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

систему металевого обігу;

систему паперово-кредитного обігу.

Металеві грошові системи виступали у двох формах: біметалізму і монометалізму.

Система паперово-кредитного обігу являє собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки у паперовій та металевій формах.

Сучасній грошовій системі властиві такі риси:

а) втрата прямого і опосередкованого зв'язку із золотом внаслідок
витіснення його з внутрішнього і зовнішнього обігу;

б) випуск грошей в обіг відбувається не лише з метою здійснення кредитування суб'єктів господарювання, але і для кредитування
держави;

в) розширення безготівкового обігу і зменшення готівкового;

г) розвиток хронічної інфляції;

д) здійснення державного регулювання грошового обігу;

є) відміна офіційного золотого вмісту банкнот і незабезпечення їх розміну на золото.

2. Залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини грошові системи можуть бути:

ринковими;

неринковими.

3. За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути:

відкритими;

закритими.

Створення та розвиток грошової системи України

Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховою Радою України 20 березня 1991 р. До перших практичних заходів щодо створення власної грошової системи відноситься випуск 10 січня 1992 р. українського купоно-карбованця. Він був багаторазового користування і доповнював рубльову грошову масу, якою користувалася Україна в перші роки незалежності. Паралельне використання двох валют в цей період було зумовлене такими обставинами:

я) центральний банк Російської Федерації з вересня 1991 р. припинив надсилати в Україну готівку грошей рублями;

б) на межі 1991-1992 рр. Україна стала на шлях лібералізації цін;

в) Україна не мала власної бази для виготовлення грошових знаків.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформування грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. Купоно-карбованець отримав статус тимчасових національних грошей і став єдиним засобом платежу на території України.

Запроваджені в Україні 10 січня 1992 р. тимчасові національні гроші проіснували до вересня 1996 р.

Згідно з указом Президента України від 25 серпня 1996 р. «Про грошову реформу в Україні».

Державне регулювання грошового обігу. Для реалізації впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику, її основні завдання такі:

забезпечення певного рівня економічного зростання;

забезпечення максимальної зайнятості;

контроль над інфляцією з метою мінімізації та стабілізації цін;

урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Досить умовно всі такі заходи можна поділити на чотири групи:

структурна політика.

політика конкуренції.

соціальна політика.

кон'юнктурна політика.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи політики кон'юнктури можна розділити на три групи.

1.Заходи фіскально-бюджетної політики -- зводяться до економічного регулювання через оподаткування та інших вилучень до державного бюджету, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій.

2. Грошово-кредитна політика -- пов'язана з економічним регулюванням через механізм зміни пропозиції (маси) грошей та їх відсотка на грошовому ринку.

3. Залежно від напрямку і темпів зміни пропозиції грошей та рівня відсотка розрізняють експансшну та рестрикцшну грошово-кредитну політику.

Експансійна політика допускає не контрольоване, довільне зростання грошової пропозиції.

Рестрикційна політика допускає скорочення пропозиції грошей. Сукупний попит на них скорочується. Це провокує зниження рівня цін і падіння економічної активності. Таку політику називають політикою дефляцій.

Допускається повільне, з незначними темпами скорочення пропозиції грошей та рівня відсотка. Така політика гальмує економічну активність без різкого і глибокого спаду виробництва. Вона отримала назву рефляція.

3. Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної і монетарної політики не можуть дати бажаного результату, або він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження, тобто заморожування цін і доходів з метою гальмування високої інфляції, раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами та інші.

Головне завдання кон'юнктурної політики -- це згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на передбаченому рівні, який би забезпечував досягнення визначених цілей економічної політики.

Грошово-кредитна політика та її інструменти. Об'єктами грошово-кредитної політики виступають такі елементи грошового ринку:

пропозиція (маса) грошей;

відсоткова ставка;

валютний курс;

швидкість обігу грошей.

Реалізація цільової спрямованості грошово-кредитної політики зумовлюється стратегічними, проміжними і тактичними цілями.

Стратегічні цілі вважаються визначальними або ключовими в загальноекономічній політиці держави. Такими цілями можуть бути зростання обсягу виробництва, забезпечення оптимальності зайнятості, стабілізація рівня цін, збалансування платіжного балансу та інші.

Сутність проміжних цілей монетарної політики полягає у таких змінах економічних процесів, які сприяють досягненню стратегічних цілей.

Тактичні заходи мають короткостроковий характер щодо регулювання грошової маси, відсоткової ставки та валютного курсу для досягнення проміжних цілей.

Залежно від економічних змінних визнаються інструменти грошово-кредитної політики. Вони включають:

а) проведення операцій на відкритому ринку;

б) регулювання норм обов'язкових резервів;

в) зміна банківської відсоткової ставки;

г) регулювання курсу національної валюти та інші.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні.

Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, якщо інші чинники не вплинуть на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників.

Монетизація бюджетного дефіциту. Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Вона призводить до інфляції.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, необхідних для покриття (фінансування) перевищення витрат бюджету над його доходами. Мобілізація необхідних грошових коштів для забезпечення грошовими коштами бюджетного дефіциту може здійснюватися різними способами.

Збільшення оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування податкових пільг. Щоб забезпечити монетизацію бюджетного дефіциту таким шляхом, необхідно змінити податкове законодавство. Останнє є малореальним. Крім того, збільшення оподаткування приведе лише до переміщення грошових коштів, а не до збільшення їх маси.

Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту і надати їм статус законного платіжного засобу. Такий прибуток у світовій практиці отримав назву сеньйораж. Цей захід також потребує внесення змін до законодавства. Його прийняття парламентом також малоймовірне. Але, якщо б він був реалізований, то це могло б внести негативний регулюючий вплив в механізм монетарної політики. Це веде до інфляції.

Дозволити уряду випускати власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому та зовнішньому ринках. Реалізація цінних паперів тимчасово віддалить сукупний попит на товарних ринках. За реалізацію державних облігацій на зовнішніх ринках виручка надійде у валютній формі, яка опосередковано сприятиме фінансуванню бюджетних витрат.

Дозволити центральному банку надати кредит уряду у розмірі бюджетного дефіциту. При цьому на таку суму банк має купити зобов'язання на первинному ринку.

На суму кредиту уряду збільшиться маса грошових коштів і одночасно збільшиться сукупний попит на них. Щоб не допустити негативного впливу такого збільшення грошової маси на кон'юнктуру ринку і забезпечити сталість грошей, центральний банк може зменшити резерви комерційних банків. Останнє скоротить обсяг кредитування економіки держави.

Наведена характеристика можливих способів монетизації бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є дозвіл уряду реалізувати власні цінні папери на вторинному ринку. Це не вплине на зміну обсягу грошової маси і не ускладнить вирішення завдань, визначених грошово-кредитною (монетарною) політикою держави.