Походження грошей та їх функції. Необхідність та сутність кредиту

25

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

Контрольна робота

з дисципліни: «Гроші і кредит»

Варіант №1

Виконала: студентка ЕП-ІV-І-з

Степура К.М.

Перевірила:

доктор економічних наук, професор

Базилюк А.В.

КИЇВ - 2008 р.

Зміст

1. Походження грошей та їх функції

2. Необхідність та сутність кредиту

Задачі

Список використаної літератури

1. Походження грошей та їх функції

Гроші - складна економічна категорія, спеціфичною особливістю якої є її системний багатофункціональний характер. Зрозуміти складну економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння закономірностей їх виникнення.

Ще в літописах часу Аристотеля згадується про гроші. Але дослідження грош. почалось з розвитком капіталізму. Засновниками класичної політекономії були Сміт, Рікардо, Маркс. Виникнення грош. обумовлено було тим, що бажання суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Вони відокремлювали продукт, який мав найвищу споживну вартість. Тобто його можна було легко обміняти на необхідне благо. З часом цей продукт набував властивості загального товарного еквівалента. Саме поява загального еквіваленту і означало появу грош. в їх найпростішому вигляді. Саме вони виступили перевагою перед звичайним бартером при операціях грош. посередника. Вони вже могли виконувати основну функцію - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. З розвитком товарн. вир-ва посилювались і вимоги до грош., а саме: їх портативність, тривалість зберігання фіз. якостей, здатність утримувати питому вартість на незмінному рівні та ін. З появою цих вимог, відбувається заміна загального еквівалента товарів першої необхідності (зерно) на товари-прикраси (хутро), потім на метали (мідь), а потім і на благородні метали (срібло, золото). В ролі природно споживчої вартості грош. товар здатен задовольняти потреби людей. І в решт-решт роль грош. перейшла до нематеріального носія, який не має ніяких споживчих якостей. Це сталося в 20 ст. через демонетизацію золота. З розвитком товарн. вир-ва та обміну, походження грошей дістало назву еволюційної концепції. З неї випливає, що гроші за походженням - це товар з певними суспільними відносинами, який виділився з звичайних товарів; гроші, як результат довгого еволюційного розвитку, повинні розвиватися по суті і за формами існування; гроші не можна скасувати доки існують суспільні відносини. Гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку. Роль держави трансформуюча, тобто вона не створює гроші, як екон. явище, а тільки може змінювати зовнішній вигляд, не чипаючи їх сутності з метою ефективного виконання їх суспільної ролі. При втручанні держави екон. дійсність починає “шукати” найбільш надійні гроші, наприклад, ін.валюту. Тут держава повинна обмежити свій вплив, провести грош. реформу. Держава визначає форму грош., їх вартість, контролює їх виробництво, організує боротьбу з фальшуванням, регулює масу грошей в обороті тощо. Гроші - продукт ринку. Саме ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах і висуває вимоги перед державою щодо грошових функцій; кількість грошей визначається закономірностями, держава мусить їх регулювати.

В економічній науці традиційно виділяють дві основні концепції походження грошей:

ь раціоналістична;

ь еволюційна.

Наявність різних точок зору на походження грошей свідчить про складність і навіть таємницітсь (про що писали багато економістів) цієї економічної категорії.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціоналістичної угоди між людьми, через необхідність виділення спецального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот.

Еволюційна концепція підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей. Гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва і обігу. Тільки на цій основі гроші стають ефективним інструментом контролю за рухом товарів.

Виникнення золотих грошей, як це показали ще А.Сміт і К.Маркс, відбувається у процесі еволюції товарного обміну і форм вартості. Грошова форма вартості - це кінцева підсумкова форма товарного світу. Проте, якщо виникнення золотих грошей було в основному стихійним об'єктивним процесом, то поява паперових грошей не могла відбутися поза свідомою суб'єктивною раціональною діяльністю відповідних державних структур.

Поява грошей невіддільна від виділення з маси товарів золота, яке починає виконувати роль і функції грошового товару. Проте історія грошового обігу показала, що роль золота як грошей минуща. У сучасних умовах золото і срібло як реальні, повноцінні гроші вже не функціонують. Їхнє місце зайняли паперові, кредитні гроші, які не мають власної вартості. Їх поява стала можливою лише на основі певної суспільної умови - державної гарантії щодо їх повноцінності. Втрата сучасною грошовою одиницею золотого вмісту, відсутність її реальної матеріальної субстанції роблять на ділі гроші економічною (соціальною) умовністю, яка підтримується тільки угодою між людьми.

“У всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торівлі, завдяки якому продаються і купуються всякого роду товари або обмінюються один на одного ” (А. Сміт). “Деньги - как деньги, а не как товар - нужны не сами по себе, а ради тех вещей, которые на них можно купить. Деньги - это искусственная соцыальная условность” (П. Самуельсон).

Питння про механізм еволюції грошей, про те, звідкіля й куди “йдуть” і як “змінюються” гроші як економічна категорія, залишається відкритим також для сучасної науки.

Виникнення грошей було закономірним об'єктивним економічним процесом, завдяки якому з'явився ефективний прискорювач руху товарної маси, інструмент достовірної оцінки економічної інформації.

Виконання грошових функцій історично здійснювалося різними видами і формами грошей. Гроші пройшли складний процес свого розвитку, зміни форм і видів. Роль грошового товару виконували най різноманітніші речі. Найяскравіший слід в історії грошей залишило золото.

Повне закріплення за золотом ролі грошей і панування золотого монометалізму стало можливим тоді, коли у світі з'явилася така кількість золота, яка була достатньою для організації нормального товарообороту.

Вільний обмін банкнот на золото робив неможливим знецінення паперових грошей. Банкноти без перешкод оберталися у господарському обороті нарівні із золотими монетами.

На зміну епосі товарних (металевих) грошей прийшла епоха паперових грошей. Паперові гроші є лише номінальними знаками вартості, що мають примусовий курс. Вартість визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна на них купити. В Україні і Росії історично було прийнято називати паперові гроші асигнаціями.

Заміна золота у монетній формі номінальними грошовими знаками відбулась у внутрішньому обігу всіх розвинутих країн світу на початку ХХст. У 30-х роках було припинуто вільний обмін паперових грошей за їх номіналом на золоті зливки.

Цілковите витіснення золота із сфери грошового обігу відбулося у 70-х роках ХХст., коли остаточно було припинено практику конвертованості паперови грошей на золото у сфері міжнародних валютних відносин. Сталася демонетизація золота, і воно втратило грошові функції.

Сучасною формою паперових грошей є банкноти (банківські білети) - грошові знаки, що випускаються в обіг центральними емісійними банками - національними банками.

Для друкування банкнот застосовується спеціальний папір з водяними знаками. Цей папір має бути міцним, не жовтіти, не розчинятися, витримувати кілька тисяч подвійних згинів (відомо, що паперові гроші в користуванні багаторазово згинають), мати досить високу міцність на розрив тощо. Виготовлення паперових грошей потребує застосування певної кількості елементів захисту. Причому банкноти великих номіналів повинні мати надійніший захист від підробок порівняно з купюрами малих номіналів.

Гроші є своєрідними творами мистецтва, у створенні еталонних зразків яких часто брали участь визначні художники та гравери.

В Україні перші паперові гроші з'явилися в обігу 1769 р. - з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов'язання, розписки на одержання монети.

У 1917 - 1920 р.р.в Україні були запроваджені власні національні паперові гроші. Українська Народна Республіка засвідчила свій суверенітет Державного кредитового білета вартістю в 100 карбованців у 1917 р., а у 1918р. з'явились в обігу 25 і 50 карбованців. Українська держава за П.Скоропадського користувалась випусками грошей, замовленими ще Центральною Радою (розмінні марки - 10, 20, 30, 40 і 50 шагів; білети Державної скарбниці - 50, 100, 200, 1000 гривень тощо).

Характерною рисою грошового обігу в Україні у 1917 - 1922 рр. Було використання в різних регіонах та багатьох містах місцевих грошей. Гроші місцевого друку забезпечували потребу у дрібних розмінних купюрах на певній території, оскільки на місцях відчувалася гостра нестача їх. Місцеві гроші випускали банки, скарбниці, позиково-ощадні каси, кредитві товариства, ради, різні комітети, думи, управи, магістрати, земство.

У складі колишнього Радянського Союзу Україна не мала власних національних українських державних грошей. Після 1991 р. доводилось друкувати національні гроші за кордоном. Лише з березня 1994 р. почалось друкування національних грошей - гривні і карбованця - в Україні, на банкнотній фабриці Національного банку України.

У сучасних умовах відбувається широке впровадження електронних платіжних засобів (так званих електронних грошей) у системі безготівкових розрахунків.

Електронні гроші - це умовна назва коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. Електронні гроші застосовуються завдяки впровадженню у розрахунках комп'ютерної техніки і сучасних систем зв'язку. Сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій. Основними компонентами системи електронних грошей є банківські автомати, кредитові та дебетові картки, електронна система розрахунків у торгових пунктах тощо. Поява електронних грошей була б неможливою без надійного захисту від несанкціонованого доступу до бази даних, без запобіжних заходів щодо занесення вірусів у електронну систему, достовірного і правильного використання магнітних карток.

Електронні платіжні засоби діють у рамках спеціального каналу зв'язку з банком (наприклад, між банком і торговельними підприємствами під час розрахунків). Тим самим вони значно прискорюють взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Перехід на сучасні технології безготівкових розрахунків здійснюється на основі впровадження “пластикових” грошей - особливих магнітних карток.

Вперше система банківських карток була створена у 1958 р. одним з найбільших банків США Bank of Amerika. У 1974 р. в результаті інтернаціоналізації діяльності Американської компанії банківських карток була утворена система VISA International.

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв”язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п”ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків - національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші - центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т₁ - Г - Т₂; де Т₁ - Г -продаж товару; Г - Т₂ -купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб”єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей - валютний курс.

Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) - перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п”ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці - СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов”язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій (насамперед - як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для сучасної економічної науки підхід - виводити суть грошей з їх функцій був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші - це те, що використовується як гроші”.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

- гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них можна придбати будь-який товар;

- гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається

- ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

- гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі.

Кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у взаємозв”язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

2. Необхідність та сутність кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

-- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

-- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.

3а своєю сутністю кредит -- це суспільні відносини, іцо виникають між економічними суб 'єктами у зв 'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

-- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

-- кредитні відносини є добровільними та рівноправними. тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

-- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен<повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит.^У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

-- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою . Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит.

Завдяки цьому для виникнення таких відносин має бути високий рівень довіри між учасниками, особливо кредитора до позичальника. Тому фактор довіри нерідко розглядається як ключова складова сутності кредиту і вирішальна передумова його функціонування. При цьому слід зауважити, що довіра є чинником не тільки моральним, а й економічним--нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з передан-ням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних відносин, є тільки їх видовою ознакою.

-- Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми вартості чи з одним контрагентом, економічні суб'єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з приводу інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб'єктів і мають характер загальносуспільних.

-- (безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису -- здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу -- позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став іманентною формою руху позичкового капіталу.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями -- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін.) Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на грунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин.

Водночас кредит -- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:

-- у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових-і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому -- кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;

-- у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості -- товарної і грошової, а в кредитних відносинах -- нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;

-- у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів -- для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості:коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;

-- кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин -- тільки певна частина їх;

-- рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у некредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується повернен-ням,вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу -- статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал.

Отже, кредит і гроші -- це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.

Остатні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит -- у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.

Наприклад, при виконанні державного бюджету можуть використовуватися як суто фінансові відносини (податки та бюджетне фінансування), так і кредитні (державні позики). Проте якщо фінансові відносини по закінченні бюджетного року в основному завершуються, то кредитні відносини будуть продовжуватися доти, доки держава не погасить усю суму державного боргу, пов'язаного з формуванням даного бюджету.

Істотно відрізняється кредит і від торгівлі, насамперед нееквівалентним рухом вартості при кредитуванні. У торгівлі рух вартості здійснюється на еквівалентних засадах. Разом з тим кредит і торгівля теж тісно переплітаються: торгівля все частіше здійснюється в кредит, а кредит організується на засадах торгівлі борговим зобов'язаннями.

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту -- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридичне самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит -- за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення -- виробництва, споживання.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру, стан економічних зв'язків не тільки в межах однієї країни, ай в усьому світі дуже ускладнився. За таких умов його навіть неможливо собі уявити без кредиту. Адже внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і викликаного нею кооперування суспільне виробництво перетворилось у свого роду величезний замкнутий ланцюг тісно пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами ланок -- товаро-виробників, продавців, споживачів. І щонайменше порушення у будь-якій із цих ланок може призвести до того, що вона не розрахується за своїми зобов'язаннями з іншими його ланками. Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін товарами між окремими учасниками товарно-грошових відносин, тобто цей ланцюг може «розірватись». Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Все це досить негативно може вплинути на фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит.

Перелічені причини, а також потреба розширити виробництво в умовах, коли бракує нагромаджених для цього власних коштів, безперечно, свідчить про те, що кредит необхідний уже функціонуючому товаро-виробникові. Однак ще більш він потрібний тому, хто лише бажає організувати власне виробництво чи розпочати якусь іншу підприємницьку діяльність, але ще не зміг накопичити для цього власний капітал. Приблизно така ж ситуація виникає й у сфері споживання. Зазвичай у молодих людей потреби перевищують їх доходи, тому часто у них виникає необхідність одержати кредит. Подібна ситуація нерідко виникає й у держави в цілому, що також зумовлює потребу в кредиті. Отже, без кредиту нормальне функціонування товарного виробництва, товарного обігу та споживання у сучасному суспільстві взагалі неможливе. Він стає обов'язковим атрибутом господарювання. «Купуй зараз, плати потім», -- такий принцип кредитного господарства, як називають сьогоднішню економіку, котра вся пронизана кредитними відносинами.

Проте, окрім цих загальних причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема, кредит можливий лише за певних передумов. Однією з них, і напевне першою, стало майнове розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого. У сучасних умовах така закономірність не є обов'язковою. Через різні причини тимчасово вільна вартість у грошовій чи натуральній формі може бути в одних юридичних чи фізичних осіб, а потреба в їх запозиченні виникає в інших. Тому необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку є однією з основних передумов кредитних відносин.

Але для виникнення кредитних відносин насамперед потрібно, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати. Адже саме слово «кредит» походить від латинського сгесіеге -- довіряти, або відповідно сгесіо -- вірю. Довіра -- фундамент кредитних відносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення. Проте нині ця передумова часто відступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладення кредитної угоди самої довіри зараз замало, бо майже завжди існує ризик несвоєчасного чи неповного повернення кредиту. А тому кредиторові, як правило, потрібні певні гарантії його повернення, отримані чи від самого позичальника, чи від того, хто має певний капітал або майно тощо.

Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди -- розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо. Таким чином, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом досягнутого ними компромісу.

За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тимчасове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридичне самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це також є однією з передумов виникнення кредитних відносин.

Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними можуть бути виручка від реалізації товарів, отримувані заробітна плата, пенсія тощо, надходження податків та ін. Як правило, за відсутності цієї передумови кредит не надасться Наприклад, він не може надаватись організаціям, закладам і установам, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні. Але в окремих випадках, коли є надійна гарантія виділення бюджетних асигнувань у недалекому майбутньому, їм також може бути надано кредит.

Для юридичних осіб -- суб'єктів господарювання ще однією неодмінною економічною передумовою існування кредиту, яка випливає з попередньої, є їх функціонування на засадах комерційного чи господарського розрахунку. У першому випадку діяльність підприємницької структури здійснюється, як кажуть, на свій страх і ризик. У другому випадку (діяльність на засадах госпрозрахунку) є можливість у разі необхідності отримати допомогу від вищої організації (міністерства, відомства тощо).

Відомо, що під впливом різних чинників потреба підприємств у оборотному капіталі коливається як протягом одного циклу, так і (особливо) в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів -- сезонні та постійні. Сезонні коливання переважно викликані природними чинниками, а постійні -- в основному різними випадковими причинами. З метою забезпечення безперервності індивідуального кругообігу капіталу обидва види цих коливань зумовлюють необхідність кредиту. За характером та обсягами ці коливання істотно різняться між собою.

Звичайно, потреба в оборотному капіталі, що перевищує його норматив, який на підприємствах із сезонним характером виробництва визначається потребою в тому кварталі, коли вона найменша, могла б покриватися власними коштами. Але для цього підприємство мусило б нагромадити власні кошти у розмірі максимальної потреби в них, яка в нашому прикладі виникає у четвертому кварталі. Проте в інші періоди року значна частина цих коштів була б вільною.

Але досвід роботи підприємств свідчить, що коли є вільні кошти, у них, як в аналогічних ситуаціях в окремих людей, виникає спокуса їх витратити, причому часто без особливої потреби. Цим порушується режим економії як один із важливих принципів раціонального господарювання. Кошти більшою мірою використовуються по-господарському, коли підприємство перебуває на «голодному фінансовому пайку». Тому йому недоцільно нагромаджувати власні оборотні кошти у розмірі найбільшої протягом року потреби в них. Підприємству досить мати ці кошти у розмірі мінімальної потреби -- нормативу, а потреби понад норматив у разі їх виникнення можна покривати за рахунок нормальної кредиторської заборгованості, інших джерел коштів (вільних коштів фондів цільового призначення, отриманого, але ще не перерахованого до бюджету прибутку, невиплачених дивідендів тощо). Якщо таких джерел недостатньо, підприємство мусить позичати кошти або в інших підприємств, або у фінансових посередників.

Овдивідуальний кругообіг і оборот капіталу окремих суб'єктів господарювання тісно взаємопов'язаний і переплітається в масштабах усього процесу суспільного відтворення з кругообігом і оборотом капіталів інших суб'єктів. Коли в одних із них виникає необхідність у кредиті, в інших у цей час кошти вивільняються.

Передбачити потребу в запозичених коштах на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства з вирощування і вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та перероблення сільськогосподарської сировини тощо, не дуже важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в той чи той період відбуваються в даній галузі економіки. Звичайно, точний обсяг потреби у запозичених коштах наперед визначити складно, але суттєвого значення це не має. Головне, що підприємство знає, в які саме періоди і в яких приблизно обсягах у нього виникає необхідність залучення кредиту. Водночас на інших підприємствах у ці періоди з'являються тимчасово вільні кошти, котрі можуть бути надані в кредит ними безпосередньо або банками, де ці вільні кошти зберігаються.

Інакше відбувається процес кругообігу оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва. Це, як правило, підприємства гірничої, металургійної, хімічної, приладобудівної промисловості, більшість підприємств легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів та ін. Їм не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотному капіталі, ні періоди сезонного простою. Однак і на цих підприємствах потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Ще пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням товарно-матеріальних цінностей (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), наростанням витрат на незавершене виробництво, випуском і реалізацією готової продукції та іншими чинниками. Такі коливання мають значно меншу і завчасно непередбачувану амплітуду.

Норматив власного оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва також установлюється не за найбільшою потребою в коштах, але й не за найменшою. Нормативом тут є середня потреба в оборотному капіталі, яка визначається на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки товарно-матеріальних цінностей, середні витрати часу на розвантаження, маркування і складування тощо), а середня із середніх і є середня величина. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підприємствах постійно відхиляється від нормативу в обидва боки.

Відхилення від нормативу вниз викликає вивільнення, а вверх -- додаткову потребу в оборотному капіталі. Якщо у розпорядженні підприємства немає відповідних джерел коштів, то у нього виникає необхідність використання кредиту. Звичайно, вона дуже короткочасна, але виникає досить часто. Тому механізм задоволення такої потреби має бути іншим, більш гнучким, ніж для підприємств із сезонним характером виробництва.

Але в цілому можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотному капіталі є однією з причин необхідності кредиту. Ця причина визнається майже усіма економістами, проте у більшості випадків поза їх увагою залишається необхідність кредиту, яка випливає із коливань структури джерел формування оборотного капіталу.

Задача 1. Вартість факторингових послуг складає 2500 грн., проценти за кредит складають 15,0% річних. Середній термін оборотності коштів в розрахунках 10 днів. Визначити суму кредиту по операції факторингу.

П_л=К*(r%/365)*t^дн/100

К=2500, r=15, t^дн=10;

П_л=2500*(15%/365)*10/100=0,1027 грн.

Відповідь: суму кредиту по операції факторингу становить 0,1027 грн.

Задача 2. При обсязі національного доходу 2000 тис. у.г.о. грошова маса в обігу становить 100 тис. у.г.о. Уряд збільшив грошову масу до 300 тис. у.г.о. Як при цьому зміниться розмір національного доходу, якщо:

1. Ціни та ліквідність обертання грошей постійні.

2. Ціни зростуть у 2 рази, а швидкість обертання грошей у 1,5 рази.

1. PQ=MV

M=100000, M₀=300000, V=const., P=const.

PQ=3MV

Відповідь: розмір національного доходу не зміниться, оскільки новонадрукована грошова маса ні як не вплине на національний дохід.

2. PQ=MV

M=100000, M₀=300000, V₀=1,5V, P₀=2P

2 PQ=4,5MV

PQ/2,25= MV

Відповідь: національний дохід зменшиться у 2,25 рази.

Список використаної літератури

1. Артус М.М. Гроші та кредит: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] /Європ. ун-т. -- 2-е вид., перероб. і допов.. -- К., 2005. -- 165 с.

2. Грищенко О. Гроші і грошово-кредитна політика. - К., 1998. - 137 с.

3. Гроші та кредит /За ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 562 с.

4. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. - К.: Алерта, 2004. - 478 с.

5. Колодязів О. Становлення банківської системи України. //Банківська справа-2000- №2.

6. Остапець А.І., Остапець А.В. Банківська система України: стан і проблема розвитку. //Фінанси України-2000-№8.

7. Чухно А.А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-кредитної політики. //Фінанси України. - 2007. - № 1.