Зміст

Вступ

1. Планування потреби в короткострокових кредитах

2. Суть і цілі грошово-кредитної політики

Висновки

• Список використаних джерел

Вступ

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є од-ними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного ре-гулювання економіки за допомогою грошо-во-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропози-цію та ціну кредиту. Грошово-кредитна політика -- це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання еконо-мічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабіль-ності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою проду-маної грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей.

Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним страте-гічним цілям соціально-економічної політики держави: стабіліза-ції сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Так-тичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдан-ня грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхід-ність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змі-нюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон'юнктуру є альтернатива: політика «дорогих гро-шей» -- політика «дешевих грошей».

Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов ін-фляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати су-купний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збіль-шенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

1. Планування потреби в короткострокових кредитах

Банківський кредит - форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізована фінансово-кредитна установа - банк; кредит надається у грошовій формі на певний строк, з умовою сплати визначеного відсотку, забезпеченості та цільового використання. Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.

Класифікація кредитів здійснюється:

- за об'єктами кредитування;

- за строками кредитування;

- за способом надання;

- за видами забезпечення;

- за методами погашення;

- за методом стягнення процентів;

- за характером кругообороту коштів.

За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні короткострокові кредити поділяються на два види:

- на підприємницькі цілі та на нагальні потреби;

- на затрати капітального характеру.

За строками кредитування кредити поділяють на:

- короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року);

- довгострокові (строком понад 1 рік).

За способом надання короткострокові кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт).

За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).

За методом погашення розрізняють кредити, які погашаються одночасно, й кредити з розстрочкою платежу.

За методом стягнення процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів у момент його надання; позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту; позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком).

За характером кругообороту коштів кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.

Установи комерційних банків надають кредити повнолітнім дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу.

Основні напрями кредитної та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються:

- об'єкти кредитування;

- максимальні розміри кредитів;

- мінімальні процентні ставки за кредитами;

- строки користування кредитом.

Обов'язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою (закладом) майна або цінних паперів та доходів за ними.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими комерційним банком для конкретного виду кредитів;

2) кредитоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й у встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпечення повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоби сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку.

Протягом часу дії кредитного договору банк має право змінювати рівень процентної ставки за кредит залежно від зміни процентної політики банку та державних органів, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, від попиту та пропозицій на кредитні ресурси з оформленням цих змін додатковою угодою. Порядок зміни процентної ставки обумовлюється в кредитному договорі [2, с. 196].

У разі відмови позичальника укласти додаткову угоду про зміну процентної ставки кредитний договір розривається банком в односторонньому порядку, а позичальник зобов'язаний повністю розрахуватись за одержаним кредитом.

Рішення про надання кредиту приймається кредитним комітетом установи банку на підставі загального висновку кредитного підрозділу, який повинен враховувати висновки з цього питання служби безпеки, юридичної служби та підрозділу з управління ресурсами.

Кредит надається, переважно, в безготівковій формі, розрахункового чека, в окремих випадках - готівкою.

У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини короткострокового кредитування такого суб'єкта, як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Короткостроковий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівково) і продажу в розстрочку.

Для того, щоб окреслити коло джерел правового регулювання кредитних операцій банків, назвемо законодавчі і підзаконні нормативні акти, які містять норми, що регулюють кредитні відносини і проведемо їх загальний аналіз.

Правовідносини щодо кредитних операцій та забезпечення виконання кредитних зобов'язань регулюють Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про лізинг», Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України [1, с.162].

Закон України «Про Національний банк України» визначає основи регулювання банківської діяльності. Це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Національний банк України - кредитор останньої інстанції. До нього може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи. Закон України «Про фінансовий лізинг» регулює відносини фінансового лізингу. Так, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Ч. 1 ст. 345 ГК визначає кредитні операції та для позначення їх видів містить відсилання до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки здійснюють такі види кредитних операцій: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг[4, с.184].

Кредитний договір визначається в Цивільному кодексі України (ст.1054) як договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До правовідносин за кредитним договором застосовуються положення, які регулюють правовідносини за договором позики, якщо інше не встановлено законодавством і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір має бути укладено у письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором і позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, що їх направляє. Недотримання письмової форми тягне визнання кредитного договору недійсним.

Отже, головна вимога до процедури контролю -- це постійність перевірки й оцінювання рівня кредитного ризику. Згідно зі статистичними дослідженнями, 80% проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредиту та кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація, помилки у кредитному договорі, породжують близько 20 % проблемних ситуацій у кредитуванні.

2. Суть і цілі грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.

Розробка та реалізація грошово-кредитної політики - це основна функція центрального банку.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

політика грошово-кредитної рестрикції (політика „дорогих грошей”) (весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії);

політика грошово-кредитної експансії (політика „дешевих грошей”) (забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів).

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

стратегічні - можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

проміжні - досягнення такого стану деякими економічними змінними, який сприятиме досягненню стратегічних цілей;

-тактичні - мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система - центральний банк і комерційні банки; урядові структури - Міністерство фінансів чи казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи [3, с.277].

Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:

здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

регулювання резервної норми комерційних банків;

зміна норми банківського відсотка.

Операції на відкритому ринку - це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, у зв'язку із зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Обов'язкові резерви - це частина (норма у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або із встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, то грошова маса в обігу зменшується.

Облікова ставка відсотка формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий термін і під заставу державних цінних паперів.

Коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію - визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка відсотка знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів [6, с.217].

Висновки

Інерційність економіки та грошово-кредитної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів монетарної політики мо-же бути лише тимчасовим, таким, що не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. З часом навіть можлива протилежна реакція з повною дестабілізацією грошового обігу. Планування основних параметрів грошово-кредитної полі-тики передбачає необхідність урахування ефекту запізнення, тобто, наявності розриву в часі між застосуванням регулюю-чих заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошово-кредитної сфери, так і економічної системи в цілому.

Дослід-ження у цій галузі доводять, що зміна динаміки грошової маси позначаться на динаміці цін та реальному обсязі ВВП із запіз-ненням у 3 - 12 місяців. Це означає, що стабілізаційні заходи мають спиратися на точні економічні прогнози та бути не про-сто своєчасними, а й випереджаючими. Вибір напрямків грошово-кредитної політики, її цілей і меха-нізмів має враховувати і зовнішньоекономічні фактори функціо-нування економіки, ступінь інтегрованості країни у світовий еко-номічний простір. Останнє передбачає необхідність узгодженості грошово-кредитної та валютної політики. В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Зако-ном «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках ДПЕСР України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Список використаних джерел