4) Національний банк України застосовував такі інструменти для збільшення пропозиції грошей:

-- купівля валюти в резерви НБУ;

-- викуп НБУ облігацій внутрішньої державної позики;

-- регулювання норми обов'язкового резервування. У разі потреби НБУ застосовує також інструменти для вилучення грошової маси з ринку:

-- продаж ощадних сертифікатів НБУ;

-- регулювання норми обов'язкового резервування.

Так, норма обов'язкових резервів у кінці 2001 p. понизилася в середньому з 9-- 15 відсотків до 6--14 залежно від виду залучених коштів;

5) методам грошово-кредитної політики об'єктивно властиві суперечності. Так, зниження облікової ставки НБУ та норми резервування створює умови для збільшення кредитування економіки. В той же час ці інструменти в поєднанні з викупом НБУ валюти призводять до надмірного збільшення грошової маси, що збільшує ризики інфляції. З іншого боку, якщо з метою запобігання інфляції підвищити облікову ставку НБУ та збільшити розмір резервів, це негативно позначиться на рівні кредитування економіки, отже на темпах економічного зростання. Якщо з метою запобігання інфляції зменшити обсяги викупу валюти, це приведе до зменшення пропозиції гривні, але внаслідок цього виникне загроза зменшення валютних резервів НБУ. Неминуче в цьому випадку зміцнення курсу гривні негативно позначиться на фінансових результатах діяльності експортерів. Внаслідок нерозвиненості ринку державних цінних паперів також обмежені можливості фінансових інструментів для вилучення грошової маси з ринку [11]. Отже, процесу регулювання рівня інфляції в заданих межах інструментами грошово-кредитної політики властиві внутрішні суперечності. Це спонукатиме НБУ в разі необхідності до жорстких методів такого регулювання.

Висновок

Вибір напрямків грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні позиції країни, якою мірою економіка є відкритою та інтегрованою у світовий економічний простір. Так, в умовах відкритої економіки і функціонування системи фіксованих курсів інституційні заходи щодо управління грошовою масою втрачають свою ефективність. Її динаміка визначається дією зовнішніх чинників. Дієвість монетарної політики значною мірою визначається і іншими зовнішньоекономічними чинниками. Тому слід органічно поєднувати концептуальну логіку з конкретними завданнями грошово-кредитної та валютної політики, яку проводить та чи інша держава.

Отже на закінчення можна сказати, що кредитно-грошова політика здійснюється у кількох напрямах.

1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов'язання перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.

2. Управління державним боргом впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям кредитно-грошового регулювання застосовується в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості. Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов'язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для приватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію доставки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на економічну кон'юнктуру в цілому. Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку -- це один з показників відповідної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).

3. Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон'юнктуру.

Усі ці напрями кредитно-грошової політики взаємопов'язані. Так, регулювання банківської ліквідності справляє вплив на структуру банківських позик і депозитів, обсяг грошової маси, ринкову норму позикового відсотка. Управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Розміщення державних боргових зобов'язань в межах банківської системи зумовлює зростання грошової емісії, за її межами -- скорочення емісії.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод. Посібник. - К., 1998.

2. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. - К., 1996.

3. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2001-2011 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. - К.: Ін форм.-вид. центр Держкомстату України, 2002.

1. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основи економіки. - Київ, 1997.

4. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

5. Макконнелл К.Р., Брю С. Л. Экономикс. - В 2-х т.: Пер. с англ.. - М., 1992. - Т. 1, 2.

6. Мельник О. Основні параметри грошово-кредитної політики. // Економіка України. - № 7, 2000.

7. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

8. Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

9. Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

10. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

11. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

12. Основи економічної теорії. / Під ред. В.О. Рибалкіна, М.О. Хмельницького та ін. - К., 2002.

13. Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

14. Родіонова І. Макроекономіка і економічна політика. - Київ, 1996.

15. Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К., 1998.

16. Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1998.

ДОДАТОК А

Інструменти грошово-кредитної політики

Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріальне розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані, як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. Їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

Проводячи грошово-кредитну політику, центральний банк не може здійснювати повного безпосереднього контролю над грошовою масою, оскільки вона містить депозити, які не є частиною балансу центрального банку. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку -- це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринку. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо - угоди про зворотний викуп цінних паперів -- використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні. Операції у формі угоди аутрайт -- остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою - спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів.

Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики: ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка -- це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву "дисконтне війно". Специфіка кредитів, які надаються через "дисконтне вікно", полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані -- вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції).

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує "дисконтні позики" комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці.

Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному банку зменшується. Чим вища ринкова процентна ставка, яка визначає доход банку від кредитних та інвестиційних операцій, порівняно з обліковою ставкою процента, тим більшим буде обсяг "дисконтних позик" комерційних банків.

Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через "дисконтне вікно". Загалом зміна облікової ставки процента створює інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики.

Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків; 2) змінюючи розмір (величину) грошового мультиплікатора. Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах, а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все призводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше.

ДОДАТОК Б

Рисунок. Схематичне зображення взаємозв'язку грошово-кредитної та фіскальної політики

ДОДАТОК В

Таблиця. Динаміка монетарних та макроекономічних показників в Україні в 1992-- 2002 pp. (на початок періоду). %

ДОДАТОК Г

Таблиця. Емісія, інфляція та монетизація в Україні в 1993--2002 pp. (на початок періоду), %