1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра економіки і

управління підприємством

КУРСОВА РОБОТА

з макроекономіки

на тему: „Кредитно-грошова політика Центрального банку як інструмент макроекономічної стабілізації”

Виконав: Масло Світлана Анатоліївна

ст. гр. ОА-01-10

2 курсу заочного відділення

Перевірив: к. е. н., доц. Лисенко С. М.

Красноармійськ -2003

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Цілі і види грошово-кредитної політики

1.2 Інструменти здійснення грошово-кредитної політики

1.3 Характеристика механізму проведення політики дорогих і дешевих грошей

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Аналіз застосованих інструментів грошово-кредитної політики, які відповідають макроекономічним цілям

2.2 Аналіз наслідків проведеної грошової реформи

2.3 Аналіз сучасної грошово-кредитної політики в Україні

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Кейнсіанська та монетаристська моделі підвищення ефективності грошово-кредитної політики

3.2 Основні задачі монетарної політики для вдосконалення грошово-кредитної політики

3.3 Напрямки підвищення ефективності грошово-кредитної політики

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Тему курсової роботи „ Грошово-кредитна політика Центрального банку як інструмент макроекономічної стабілізації” я обрала тому, що ця тема охоплює аналіз проведення грошово-кредитної реформи на території України, що є немаловажним фактором у розвитку економіки нашої країни.

Я вважаю, що проблема грошово-кредитної політики дуже актуальна, тому що вона є складовою механізму державного регулювання економіки. Вона являє собою сукупність заходів і інструментів впливу, спрямованих на регулювання грошової пропозиції, рівня процентних ставок, об'ємів креди-тів, що в цілому призводить до змін макроекономічних показників держави.

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Грошово-кредитна система - це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, втримання інфляції, забезпечення зайнятості і балансування платіжного балансу.

Перехід України до ринкових відносин диктує необхідність створення ефективної банківської системи і проведення Національним банком дієвої грошово-кредитної політики, яка б краще стимулювала розвиток нових економічних процесів. Така грошова кредитна політика, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем розвитку економіки держави, політичними процесами, станом банківської системи і грошово-кредитного ринку в цілому. Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” функції вироблення й реалізації грошово-кредитної політики покладено на Національний банк України, який формулює загальні засади, визначає методи і конкретні інструменти її реалізації, розробляє відповідні нормативні та інструктивні документи, а також здійснює контроль за виконанням цих інструкцій уповноваженими банками.

Грошово-кредитна політика є важливішою складовою загальної економічної політики держави. Формування засад і принципів грошово-кредитної політики держави відбувається з часу створення Національного банку України. Стосовно змін в економічній політиці та банківській системи України суттєво змінилися не тільки методи, а й інструменти реалізації грошово-кредитної політики, вдосконалюються при цьому грошово-кредитний, відкритий, міжбанківський ринки, умови використання відповідних інструментів тощо.

Однак у зв'язку з динамічними змінами в економіці, у фінансово-кредитній сфері і банківській системі існує постійна потреба вдосконалення методів та інструментів реалізації грошово-кредитної політики, оперативного розв'язання проблеми збалансування грошового ринку, налагодження належного контролю за дотриманням комерційними банками регулюючих нормативів, рефінансування банків, здійснення наглядових функцій тощо.

При вивченні грошово-кредитної політики в Україні досліджувався період протягом останніх десятиліть.

Розглядаючи тему грошово-кредитної політики, звернемо увагу на такі питання, як:

- мета і види грошово-кредитної політики;

- інструменти здійснення грошово-кредитної політики;

- кейнсіанський та монетаристський підходи здійснення грошово-кредитної політики;

- шляхи підвищення ефективності грошово-кредитної політики.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Цілі і види грошово-кредитної політики

Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика впливає на обсяг і структуру виробництва, загальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рівноваги, змінюючи пропозицію грошей в економіці. Проведення грошово-кредитної політики передбачає певний зв'язок між інструментами цієї політики та її цілями.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації. Згідно з моделлю грошового ринку в короткостроковому періоді, нахил кривої пропозиції грошей залежить від грошово-кредитної політики, до яких належать гнучка грошово-кредитна політика, жорстока то проміжна грошово-кредитна політики.

Гнучка грошово-кредитна політика - політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Як видно з рис.1.1, пропозиція грошей М/Р у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку Я на фіксованому рівні.

1

0 (M/P)^s₁ (M/P)^s₂

Рис. 1.1 Гнучка грошово-кредитна політика

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей (М/Р)^s. За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки(Я ₂> Я ₁), а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки(Я ₂<Я ₁), оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні

Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає нахилена пропозиція грошей (М/Р)^S: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей та ставки процента (рис. 1.2).



1

0 -?(М/Р)^s (M/P)^S + ?(M/P)^s

Рис. 1.2 Проміжний тип грошово-кредитної політики

Центральний банк може змінювати нахил кривої пропозиції грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. А якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики -- гнучка грошово-кредитна політика.

1.2 Інструменти здійснення та механізм реалізації грошово-кредитної політики

Інструменти грошово-кредитної політики

Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів, грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані, як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку, їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації.

Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку - це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських^! резервів. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Так під час проведення обмеженої грошово-кредитної політики Центральний банк, з одного боку продає на ринку цінні папери (тобто зменшує власний портфель), списуючи відповідні суми грошових коштів з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, які купують ці папери. З іншого боку, експансивна розширювальна монетарна політика припускає купівлю центробанком цінних паперів у комерційних банків, що підвищує розмір їх ресурсної бази і дозволяє збільшувати обсяг кредитних операцій, пожвавлюючи тим самим господарську кон'юнктуру.

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринку. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо - угоди про зворотний викуп цінних паперів. Операції у формі угоди аутрайт -- угоди остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів: ?М=?TR.

Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка -- це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву "дисконтне війно". Специфіка кредитів, які надаються через "дисконтне вікно", полягає в тому, що вони надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності.

Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує "дисконтні позики" комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці.

Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через "дисконтне вікно". Загалом зміна облікової ставки процента створює інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики. Необхідність проведення політики обов'язкових резервів полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків.

Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків; 2) змінюючи розмір (величину) грошового мультиплікатора. Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах, а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все призводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів. Існування значних надлишкових резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці і є інструментом довгострокової дії.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики.

Розглянувши це питання, можна сказати, що вплив кожного з інструментів грошово-кредитної політики дуже суттєвий. Але найбільший вплив на грошову пропозицію мають операції на відкритому ринку, тоді як зміна облікової ставки та норми резерву не може бути значною і при цьому направлено впливати на зміни на грошово-кредитному ринку.

Також можна зазначити, що операції на відкритому ринку носять більш прихований та поступовий характер, тому їхнє проведення не приводить до різких змін у діяльності комерційних банків. Чого не можна сказати про використання облікової ставки та резервної норми, тому що вони є менш гнучким інструментом грошово-кредитної політики, а також вона порушує стабільність і плановий прогноз діяльності фінансово-кредитних інститутів, викликає незадоволення останніх до дій уряду та центрального банку.

Таким чином, можна зробити висновок, що використання методів та інструментів грошово-кредитної політики має сприяти подальшому збалансуванню контролю за діяльністю комерційних банків, а також зміцненню фінансово-кредитної і банківської систем держави в цілому.

Механізм проведення політики дорогих та дешевих грошей. Залежно від стану економіки центральний банк визначає конкретні цілі та регулює вжиття заходів з використання інструментів грошово-кредитної політики, направлених на досягнення своїх цілей. Якщо економіка знаходиться в кризовому стані, то необхідно збільшувати сукупні витрати для зростання її обсягів і зайнятості, а грошово-кредитну політику направляти на збільшення пропозиції грошей. Основними такими напрямками є:

-- операції центрального банку з купівлі цінних паперів на відкритому ринку;

-- зменшення резервної норми;

-- зменшення облікової ставки.

Всі зазначені вище заходи реалізують механізм грошово-кредитної політики, направлений на збільшення грошової пропозиції завдання якої зробити кредит більш дешевим і доступним, що дозволить збільшити сукупні витрати виробництва та зайнятості. Така політика має назву „ політика дешевих грошей”.

Але коли економіка знаходиться на підйомі, а сукупні витрати зросли та призвели до початку інфляційного процесу, то використовуються інструменти грошово-кредитної політики для досягнення зменшення пропозиції грошей в обігу, зменшуючи резерви комерційних банків

-- центральні банки починають продавати державні облігації на відкритому ринку;

-- збільшення резервної норми;

-- підйом центральним банком облікової ставки.

Усе це призводить до зростання відсотку з кредиту та ціни грошей, відповідно зменшується грошова пропозиція, що скорочує витрати та стимулює інфляційні процеси. Такий підхід має назву політики -- „дорогих грошей”.

Як показує практика застосування даних інструментів грошово-кредитної політики, вони впливають на окремі економічні показники неоднозначно та різнобічно, тому при застосуванні їх може виникнути протилежний ефект. Таким чином, на сьогодні теоретично та практично доведено, що найбільш доцільним є поєднання засобів монетарної політики з лібералізацією впливу на ринкову кон'юнктуру. Такий підхід дозволяє використовувати як можливість ринку до саморегуляції, так і відповідні інструменти монетарної політики.

1.3 Відмінності в кейнсіанському та монетаристському підходах до здійснення грошово-кредитної політики

При ознайомленні з позиціями різних шкіл економічної науки минулого: кейнсіанської та монетаристської, можна сказати, що їх погляди на здійснення грошово-кредитної політики істотно відрізняються. Розглянемо детальніше підходи здійснення грошово-кредитної політики цих шкіл.

Кейнсіанський підхід до здійснення грошово-кредитної політики. З точки зору кейнсіанців, грошово-кредитна політика здійснюється через складний ланцюг причинно-слідчих зв'язків: а) політичні рішення впливають на резерви комерційних банків; б) зміни резервів впливають на положення грошей; в) зміна грошової пропозиції змінює процентну ставку; г) зміна процентної ставки впливає на інвестиції, рівноважний ЧНП та рівень цін.

У таблиці 1.1 дається короткий зміст традиційної інтерпретації механізму грошово-кредитної політики.

Дж. М. Кейнс у своєму „Трактаті о грошах” відмічав незадовільний попит на кредити та вважав його фактором, який обмежує обсяг інвестицій. У роботі „Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” Дж. М. Кейнс показав, що зниження ставки процента як фактора активізації інвестицій має свої об'єктивні обмеження. Також слід розглядати ліквідність капіталу та ступень ризику. Так він вважав, що у міру зниження норми процента розширяється доступність кредиту та зростають інвестиційні можливості. Згідно з теорією Кейнса існує певна нижча границя процентної ставки, коли потреба у готівкових грошах стає переважною, а подальше зниження цієї ставки вже не може стимулювати інвестиційну активність[ 7, c.29].

Таблиця 1.1. Грошово-кредитна політика кейнсіанська інтерпретація.[ 6, с.316].

Політика дешевих грошей	Політика дорогих грошей
Проблема: безробіття і спад. Федеральна резервна система купує облігації, знижує резервну норму або знижує облікову ставку. Грошова пропозиція зростає. Процентна ставка спадає. Інвестиційні витрати підвищуються. Реальний ЧНП зростає на суму, кратну підвищенню інвестицій.	Проблема: інфляція. Федеральна резервна система продає облігації, підвищує резервну норму та підвищує облікову ставку. Грошова пропозиція скорочується. Процентна ставка скорочується. Інвестиційні витрати скорочуються Інфляція зменшується.

Як стверджує ще один дослідник. То згідно з кейнсіанською концепцією грошово-кредитна політика є найбільш діючою при використанні її у якості контрактивної економічної політики з метою запобігання „перегріву” економіки під час бума. Це пояснюється трьома обставинами. По-перше, Центральному банку легше скоротити кількість грошей, які знаходяться в обороті, ніж збільшувати їх, так як в останньому випадку потрібна підтримка з боку комерційних банків та населення. По-друге, під час кризи та депресії економіка зможе опинитися в інвестиційній або ліквідаційній пастці, але у таких випадках зміна кількості грошей не впливає на економічну кон'єктуру. По-третє, як правило, під час підйому ставка процента висока, а при високій ставці процента гранична схильність до переваг грошей як до майна мала[ 9, c.376].

Монетаристський підхід до здійснення грошово-кредитної політики. Монетаристи вважають, що зміни грошової пропозиції роблять сильний вплив на рівноважний рівень ЧНП. Фундаментальний тезис монетаристів полягає у тому. Що грошова пропозиція - рішучий фактор визначення рівня економічної активності та рівня цін.

Більшість монетаристів радять використовувати політику дорогих грошей для пом'якшення підйомів та спадів економічного циклу. Фрідмен стверджує, що дискретні зміни грошової пропозиції, які здійснюються керівними грошово-кредитними закладами, у дійсності робили дестабілізуючий вплив на економіку.

З точки зору монетаристів, економічна нестабільність породжується неправильними грошово-кредитним регулюванням, чим внутрішньою нестійкістю економіки. Неправильне грошово-кредитне регулювання здійснюється, згідно монетаризму, за двома важливими причинами.

По-перше, існують тимчасові лаги. Так емпіричні дослідження Фрідмена показують, що період за який зміни грошової пропозиції суттєво змінює ЧНП, може виявитися як коротким -- від 6 до 8 місяців, так і тривалим -- до двох років. Оскільки передбачити тимчасовий лаг у вжитої акції практично неможливо, ймовірність точного визначення того, коли слід проводити ту чи іншу політику дуже мала. При невизначеної тривалості тимчасового лага використання дискретної грошово-кредитної політики для пристосування економіки до циклічних підйомів та спадів може мати зворотній ефект та підсилювати циклічні коливання.

По-друге, монетаристи вказують, що керівні грошово-кредитні установи прагнули контролювати процентні ставки з метою стабілізації інвестицій та економіки. Тому стабілізуючі процентні ставки можуть дестабілізувати економіку.

З цього монетаристи роблять висновок, що керівні грошово-кредитні установи повинні стабілізувати не процентну ставку, а темп росту пропозиції. Так, Фрідмен виступає за законодавче установлення монетарного правила. Згідно з цим правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно темпам зростання реального ВВП, тобто грошова пропозиція повинна стійко зростати на 3-5 % у рік. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки[8, c.328, 10, c.335].

Розглянувши різні підходи до здійснення грошово-кредитної політики можна зробити такі висновки. Кейнсіанці стверджують, що грошово-кредитна політика здійснюється через довгий передатній механізм, в який входять стосуючи грошово-кредитну політику рішення, банківські резерви, процентна ставка, інвестиції та номінальний ЧНП. Слабкість кожної ланки механізму обмежує ефективність та надійність грошово-кредитної політики.

Монетаристи ж вважають, що відносна стабільність вказує на достатньо надійний зв'язок між грошовою пропозицією та номінальним ЧНП. Також вони визнають, що з-за існування змінних тимчасових лаг ти помилкового використання процентної ставки як провідного принципу політики застосування дискретної політики для „точного налагодження” економіки, скоріш за всього, приречено на невдачу. На практиці грошово-кредитна політика дестабілізує економіку, тому монетаристи пропонують монетарне правило, згідно якому грошова пропозиція підвищується відповідно до довгострокового зросту реального ЧНП.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз застосованих інструментів грошово-кредитної політики, які відповідають макроекономічним цілям за період 1991-2002 рр.

Основною функцією НБУ, як і для всіх Центральних банків світу, є підтримування стабільності національної валюти. Діяльність Національного банку наочно підтверджує добре відомі у світі істини - коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально, а вартість національних грошей зміцнюється як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому - через зміцнення їхнього обмінного курсу.

Кредитно-грошова політики в Україні пройшла певну еволюцію. Протягом 1991- 1993 рр. НБУ не мав можливості проводити незалежну ефективну монетарну політику. З дозволу Верховної Ради уряд за рахунок прямих емісійних кредитів НБУ практично повністю фінансував дефіцит державного бюджету, але водночас зменшились обсяги кредитування комерційних банків.

Ще однією відмітною ознакою грошово-кредитної політики в Україні у період 1993-1994 рр. Було не збігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства ( наприклад, АПУ та іншим галузям для проведення заліку взаємної заборгованості). Проте така політика „дешевих грошей” провадилась лише щодо певних галузей народного господарства і виключно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках лише під високий відсоток. Тобто відсоткова ставка, за якої комерційні банки надавали кредит більшості клієнтів, не мала нічого спільного з фактичною обліковою ставкою. Наслідком експансивної політики НБУ стали гіперінфляція та катастрофічний спад виробництва. Протягом 1993 р. грошова маса зросла у 19 разів, ціни більше як у 100 разів. Реальний обсяг ВВП скоротився у 1993 р. майже на 14 %, а у 1994 р. ще більше -- на 23 %.

З 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, досягнення стабілізації банківської системи і проведення грошової реформи. Період 19994--1997 рр. характеризувався введенням у дію ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання і поступово відмовою від інструментів адміністративного характеру. У кредитні відносини з комерційними банками НБУ запроваджує кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Починаючи з 1994 р. НБУ встановлює офіційну процентну ставку на позитивному рівні відносно темпів інфляції. Середньозважена річна процентну ставка НБУ у 1994 р. дорівнювала 226% і була найвищою за всі роки існування банку. Норма обов'язкових резервів становила 15% від суми залучених банками коштів. Водночас з метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті НБУ поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залучених банками в іноземній валюті. НБУ шляхом валютних інтервенцій підтримував відносну стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці. У 1995--1996 рр. провадилась політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:

1. Переходом до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок не кредитної емісії, тобто кредитів НБУ, а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу.

2. Зниженням облікової ставки НБУ у зв'язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвестицій.

3. Проведенням жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимогу щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Високу дохідність державних цінних паперів (ОВДП) стимулював у 1996 і першій половині 1997 рр. приплив капіталу нерезидентів на грошовий ринок. Протягом 1997 р. грошова маса зросла на 34 %, ціни - на 10 %. знизились темпи падіння реального обсягу ВВП. У 1997 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 3 %, а курс гривні знизився лише на 0,6 %.

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України різко погіршилась, що поставило під загрозу стабільність гривні. З виникненням восени 1997 р. світової кризи почався відплив капіталів з ринків, що розвиваються, у тому числі й з українського. У 1998 р. цей процес розпочався під впливом як економічних, так і політичних чинників. Це спричинило падіння курсу гривні на початку 1998 р, розширення меж валютного коридору, посилення інфляційних очікувань. НБУ для підтримки обмінного курсу активно проводив валютні підкорення, призвели до скорочення валютних резервів. Офіційну процентну ставку НБУ підвищував кілька разів, у результаті чого вона зросла до 82 %.

Негативні тенденції на грошовому ринку зумовила також недостатньо виважена політика уряду стосовно розвитку ринку державних цінних паперів. Емісія короткострокових ОВДП спричинила зростання внутрішнього державного боргу і скорочення строків погашення облігацій, унаслідок чого ОВДП з інструменту фінансування дефіциту державного бюджету перетворились в інструмент зростання дефіциту.

Для того щоб, вирішити бюджетні проблеми, уряд наприкінці 1998 р. і на початку 1999 р. провів конверсію короткострокових ОВДП у довгострокові і переглянув межі валютного коридору. Одночасно була розроблена антикризова урядова програма, спрямована на утримання курсу гривні в межах нового валютного коридору. Крім того, НБУ підвищив норму обов'язкових резервів до 16,5 % і призупинив рефінансування комерційних банків.

Ситуація на грошовому ринку позначилась на макроекономічних показниках. Як видно з табл.2.1, у1998 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 20 % замість прогнозованих 10%, а курс гривні знизився на 80,5 %.

У 1999 р. політика НБУ була спрямована на послаблення, а потім і скасування валютних обмежень і визначалась сподіваннями на отримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізація валютного ринку. Так у цьому році рівень забезпеченості грошової бази валютними активами становив лише 45 %.

З інформації, наведеної в табл. 2.1, видно, що у 2000 р. реальний обсяг ВВП збільшився на 5,9 %, індекс споживчих цін склав 125,8 %. Також з цих даних можна зазначити, що за 2002 р. порівняно з минулим роком реальний ВВП зріс на 4,1 % (торік на 9,0 %). Індекс споживчих цін за 2002 р. склав--99,4% (за 2001 рік--106,1%). Частка готівки в обігу у структурі грошової маси склала 140,4 % на 1.12.2002 р., проти 142,0% на кінець 2001 р.

Зробивши аналіз грошово-кредитної політики України, можна сказати, що Центральний банк України обирає той, чи інший тип грошово-кредитної політики, виходячи з стану економіки країни. Розробляючи грошово-кредитну політику, необхідно враховувати, що, по-перше, між проведенням того, чи іншого заходу та появлення ефекту від його реалізації пройде значний період часу, по-друге, грошово-кредитне регулювання здатне впливати тільки на монетарні фактори нестабільності.

Таким чином, на сьогоднішній день основною метою грошово-кредитної політики, що ототожнюється з монетарною політикою НБУ, є стабілізація національної грошової одиниці та грошового ринку за рахунок контролю й управління емісією грошей та банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною політикою держави, причому і фіскальна, і грошово-кредитна політики повинні становити єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі.

Я вважаю, що не можна ототожнювати грошово-кредитну політику з монетарною, оскільки остання є лише її складовою, має вужчу сферу функціонування окремих суб'єктів та інструментарії механізму реалізації, охоплюючи в основному грошовий ринок. Хоча грошово-кредитна політика і фіскальна політика виступають як окремі складові при досягненні кінцевого макроекономічного результату, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей та у взаємодії в ході їх реалізації. Така взаємодія визначає ефективність і дієвість як кожної окремої складової, так і в цілому економічної політики держави.

2.2 Аналіз наслідків проведеної грошової реформи за період 1996-2002 рр.

Грошова реформа -- це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Актуальність нинішньої грошової реформи для України посилена ще й тим, що в процесі державотворення необхідно створити ефективну й надійну грошову систему. Також, як свідчить досвід вже кількох років, оздоровлення економіки та вихід із кризи без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими.

Після проголошення в серпні 1991 р. України як незалежної держави, у 1992 р. була прийнята тимчасова грошова одиниця -- український карбованець, згідно з Указом Президента України від 7 листопада 1992 р.№ 549/92.

Але поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто після 1994 року більш послідовним і активним застосуванням ринкових механізмів, створило належні умови для проведення у 1996 році завершального етапу грошової реформи.

Грошова реформа переслідувала не тільки мету заміни грошової одиниці -- українського карбованця -- на повноцінну національну валюту -- гривню, а і закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків і впорядкування грошового обігу, перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку. Так 25 серпня 1996 р. Указом Президента України було проголошено проведення в нашій державі грошової реформи. Головними завданнями якої -- зміна тимчасової грошової одиниці--українського карбованця на національну валюту--гривню; -- зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українського карбованця та гривні; -- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціального розвитку держави.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 до 16 вересня 1996 року. У перший день реформи за встановленим курсом (1 грн. обмінювалася на 100 000 крб.) було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян.

Наслідком загальноекономічної політики держави, зокрема рестрикційної політики НБУ, зваженої курсової політики, позитивних змін у сфері державних фінансів і вдало проведеної грошової реформи стало відчутне зниження темпів зростання грошової маси та інфляції. Але вже у 1998 р. ситуація на грошовому ринку значно погіршилась, що поставило під загрозу стабільність гривні. Так у період 1997--1998 рр. можна визначити як період грошової кризи.

У 1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками:

· ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не функціонував, і тому НБУ змушений був фінансувати дефіцит державного бюджету шляхом купівлі ОВДП, збільшуючи таким чином грошову масу в обігу;

· гривня продовжувала знецінюватись і на початку 1999 р. були встановлені межі нового валютного коридору.

Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосував такі інструменти:

· підвищення норм обов'язкових резервів до 17 % і посилення контролю за дотриманням норми комерційними банками;

· введення мораторію на рефінансування комерційних банків;

· розміщення серед комерційних банків депозитних сертифікатів НБУ з метою вилучення надлишкової ліквідності банківської системи.

Але Гальчинський А.С. у своїй роботі [1,c.6], відзначає „навіщо це згадувати тепер, коли ситуація є зовсім іншою, коли гривня по праву вважається однією з найстабільніших валют не лише серед країн СНД, а й постсоціалістичному просторі?” Також він зауважує, що „не переконаний у тому, що ми достатньою мірою застрахували себе від реанімації подібних помилок і недоречностей. Один з доказів цього--шалений тиск експортерів щодо девальвації валютного курсу гривні, яка подається громадськості як єдино можливий інструмент пролонгації політики економічного зростання”.

Таким чином, можна зазначити, що головним досягненням проведення реформи було те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках. Проведення реформи прискорило рух грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. За рахунок збільшення строкових депозитів суб'єктів господарювання та населення зросла ліквідність комерційних банків. Намітилась тенденція зростання обсягів довгострокового кредитування, поліпшилась структура грошової маси. Прискореними темпами відбувалось залучення коштів населення на депозити в комерційних банках. Ця тенденція зберігалась як під час реформи, так і після її закінчення.

На сьогодні в Україні особливо важливим у створенні й реалізації ефективної грошово-кредитної політики є правильний вибір і конкретизація її тактичних цілей, погодження їх із стратегічної метою на довгостроковому етапі. Дуже важливо, виходячи з конкретизації економічно-політичного стану нашої країни, визначити зокрема найзагальніші проблеми як макроекономічного, так і мікроекономічного рівня з метою акумуляції на них механізму дії інструментів грошово-кредитної політики. Така конкретизація дасть змогу мати найкращі результати і в економіці в цілому.

Я вважаю, що грошова реформа--надзвичайна подія для нашої держави, в результаті якої створено один з невід'ємних атрибутів державності--національні гроші. Також мені здається, що, якщо не здійснювати реформи, то альтернативою сьогодні буде не застій, як десять років тому, а занепад потенційно багатої країни, якою є наша Україна, та подальше збіднення та зубожіння населення.

2.3 Аналіз сучасної грошово-кредитної політики в Україні в період 2000--2002 рр.

Зазначений інтервал часу було вибрано для аналізу з огляду на те, що у цей період часу грошово-кредитна політика мала більш розвинутий характер.

Як зазначає Гальчинський [ 1, c.8], грошово-кредитна політика НБУ у період 1999--2002 рр. набула більш чіткої визначеності. Однак він звертає увагу на те, що не можна замовчувати проблеми, що існують у цій сфері. Тим більш, що у нас ще немає конкретних шляхів їх подолання.

Дієвість грошово-кредитної політики визначається здатністю НБУ регулювати грошові потоки і структуру грошового ринку. Гальчинський у своїй статті називає деякі проблеми, що існують у цій сфері.

По-перше, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли зростає кількість грошей, які обертаються поза банками. З січня 2001 р. по січень 2002 р. частка грошової маси зросла з 38,5 % до 41,5 %.

По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться мова про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує регулятивної функції. За два роки облікову ставку було знижено майже у 4 рази ( з 45 % річних у січні 2000 р. до 12,5 % річних у січні 2002 р., а з березня 2002 р.--до 11,5 % річних). Однак водночас вартість кредитів, виданих у національній валюті, знизилась лише на 25 % процентних пунктів--до рівня 31,3 % річних, причому основні зміни відбулись у 2000 р., а у 2001 р. вони склали лише 6 процентних пунктів. Таким чином, значне зменшення облікової ставки у 2001 р. не було підтримане пропорційним зменшенням ставки за кредит у національній валюті.

По-третє, грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження і міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих в іноземній валюті, у 2001 р. становила 42,7 %, порівняно з 1997 р.--29,9 %. Але добре відомо і те, що вдома населення зберігає не гривні, долари. Розглянувши цю проблему дуже важливим для нас є вдосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Сьогодні це має стати головною турботою Уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій, серед яких визначальними виступають такі.

По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. Бездефіцитний бюджет--це не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку.

По-друге (і це головне), відчутним є зниження податкового навантаження. Податкова складова у структурі витрат, отже, і у ціновій динаміці має значну вагу.

По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища, і насамперед подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують ціни на тарифи.

По-четверте, детінізація української економіки та інше.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВО--КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Кейнсіанська та монетаристська моделі підвищення ефективності грошово-кредитної політики

Питання про ефективність кредитно-грошової політики дискусійне. При оцінці доцільності заходів необхідно пам'ятати, що їх слід застосовувати у комплексі заходів економічної політики.

Проаналізуємо наслідки грошово-кредитної політики за допомогою моделі IS - 2M. Припустимо, що монетарна політика є припускає зростання грошової пропозиції. Відомо, що крива LM висловлює позитивну залежність між ставкою відсотка та суспільним продуктом.

У короткостроковому періоді при даному рівні цін на ресурси зростання пропозиції грошей знижує ставку відсотка, що стимулює інвестиції та збільшує суспільний продукт, поширюючи попит на товари та послуги. Крива LM зрушує вправо. Номінальний ВВП зростає, ставка відсотка падає.

Грошово-кредитна політика, спрямована на поширення грошової пропозиції, називається експансіоністською (стимулюючою). Вона в короткостроковому періоді призводить до зниження відсоткової ставки, збільшення обсягу виробництва, зростання рівня цін. Однак, послідовні грошові вливання для здешевлення кредиту дають тимчасовий ефект. Зростання інвестицій, зайнятості та прибутків веде до зворотного впливу товарного ринку на грошовий ринок, до зростання попиту на гроші. Через 1 - 2 місяці після збільшення пропозицій грошей станеться підвищення відсоткової ставки г.

Держава, користуючись своїм монопольним станом на грошовому ринку та правом його регулювання, повинна систематично збільшувати пропозицію грошей з метою змінити норму відсотка, привести інвестиційний попит у згоді з пропозицією заощаджень.

У взаємозв'язку кривих IS та LM є момент, який потребує додаткового вивчення, а саме нахил цих кривих. Від цього залежить ефективність монетарної та фіскальної політики.

Найбільш дискусійним параметром є вплив відсоткової ставки r на економічні рішення. Кейнсіанці вважають, що реакція приватних інвестицій на ставку r невелика, крива IS майже вертикальна.

У цьому випадку грошово-кредитна політика малоефективна, зрушення майже не викликає зміни доходу У.

Монетаристи вважають, що LM майже вертикальна, тобто реакція попиту на гроші в залежності від r мала.



Монетарна та фіскальна політика не є незалежними. Наприклад, парламент для скорочення дефіциту державного бюджету збільшив податки. Вплив фіскальної політики на економіку може залежати від відповідних засобів Центрального банку, тобто від монетарної політики. Можливі наступні варіанти. Якщо грошово-кредитна політика спрямована на стабілізацію грошової маси, то LM₁ незмінна.

У цьому випадку обсяг ВВП зменшується з у₁ до у₂, а відсоткова ставка - з r₁ до r₂ .

Якщо стабілізується відсоткова ставка r, то необхідно зменшувати грошову масу М, LМ₁ зрушується праворуч LМ₂.



У цьому випадку ВВП скорочується більше, ніж у першому випадку, а r зберігає стабільність.

При стабілізації суспільного виробництва збільшується грошова маса. Немає економічного спаду, але дуже сильно змінюється відсоткова ставка r.

Більшість економістів розглядають кредитно-грошову політику як невід'ємну частину будь-якої економічної політики. У порівнянні з бюджетно-податковою політикою, вона відрізняється швидкістю та гнучкістю. Особливий аспект пов'язаний з тим, що монетарна політика може бути ізольована від політичного тиску. Це проблема незалежності Центрального банку у виборі цілей політики і, найголовніше, у виборі її інструментів. Крім того. Кредитно-грошова політика за своєю природою м'якше, ніж фіскальна, і діє тонше.

3.2 Основні задачі монетарної політики для вдосконалення грошово-кредитної сфери

Прорив вітчизняного виробника на національний та міжнародний товарні ринки. Основною вадою монетарної політики в Україні була її замкнутість, спрямованість на розв'язання власних проблем, незалежність від економіки в цілому. В умовах зруйнованої економічною, політичною кризами економіки не можна створити ефективну фінансово-кредитну систему. Монетарні методи використовуються, як правило, у тих країнах, де ринкова економіка вже склалася, де існує проблема регулювання виробництва, розвинена фінансова інфраструктура, склалася стабільна політика уряду і демократичність у суспільстві.

Україна лише на шляху створення ринкової економіки, а створювати щось якісно нове можна тільки використовуючи адміністративно-господарські методи. Тому на сьогодні ми повинні поєднувати адміністративно-господарські методи фіскальну політику і монетарні методи. Спрямувати все це треба передусім на піднесення сфери виробництва, його реструктуризацію, слід створити умови для виходу нашого вітчизняного виробника, як це не парадоксально, як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. У цьому полягає основне завдання грошово-кредитної політики держави .

У кожній країні створилася система своєрідних фінансово-виробничих конгломератів, які впливають на дії певних урядових структур, банківську систему, що призводить до невиконання ними законів, які приймаються в державі. Уся грошово-кредитна система країни зацікавлена і функціонує, виходячи з потреб фінансових гігантів, тоді як основна маса виробників не може користуватися послугами банківської системи.

Звичайно, на сьогоднішній день кредитна система України не може забезпечити всіх виробників кредитами і реалізувати їх потреби на грошово-кредитному ринку. Необхідно визначити пріоритети у розвитку галузей окремих регіонів, виробництв, здійснити структурну перебудову, в основі якої лежить співвідношення витрат виробника на інвестування і можливість його продукції бути конкурентоспроможною.

Саме тому основним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника на національний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації, що склалася в економіці країни, можуть бути:

визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки;

пільгове кредитування пріоритетних галузей і підприємств, встановлення державного контролю за обов'язковістю надання кредитів комерційними банками визначеним державою підприємствами на пільгових умовах;

створення гнучкішої системи оподаткування, яка б давала змогу стимулювати використання частини прибутку на розвиток виробництва;

створення відповідної законодавчої бази, що дає можливість одночасно реалізовувати інтереси підприємця, держави в цілому.

Позитивно впливали на розвиток промисловості також відстрочка платежів за старими кредитними зобов'язаннями. Але дієвою політика відповідної грошово-кредитної експансії буде тільки у разі скорочення інфляції методами цінового контролю.

Антиінфляційна направленість грошово-кредитної політики.

У виборі сучасного курсу й індикаторів грошово-кредитної політики основним критерієм її ефективності повинні бути не обсягові характеристики грошової маси, а результативність механізму грошової емісії, що забезпечує збалансованість попиту та пропозиції грошей, головної умови зміцнення національної валюти. Для втримування інфляції НБУ варто прагнути до підтримки помірковано жорсткого курсу монетарної політики. Водночас подальша лібералізація цін і зростання доходів, що ведуть до об'єктивного підвищення попиту на гроші, розкриває господарські зв'язки, знижує швидкість обігу грошей, а гостра ситуація з неплатежами потребує досить гнучкого реагування з боку НБУ.

Грошово-кредитне регулювання економічних процесів, спрямоване на боротьбу з інфляцією, може бути успішним за умов його координованості з фінансовою політикою, з ходом структурних змін в економіці України, що створює серйозні обмеження можливостей НБУ. Водночас саме антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної системи відповідає проблемам виведення економіки з кризи. Поглиблення кризи неминуче викликає не лише зниження обсягів виробництва, скорочення інвестицій у національну економіку та заощаджень, а й посилює відплив капіталу і валютних ресурсів із країни. У цих умовах незалежна, в зважена і послідовна грошово-кредитна політика Центрального банку є одним з основних і безумовно необхідних чинників подолання кризових явищ та переходу до економічного зростання.

3.3 Напрямки підвищення ефективності грошово-кредитної політики