Фінансовий та валютний контроль. Характеристика прибуткового податку

Зміст

Теоретичні завдання

1. Методи та методика фінансового контролю, їх особливості та співвідношення

2. Валютне регулювання та валютний контроль. Органи і агенти валютного контролю

3. Загальна характеристика прибуткового податку (податку з фізичних осіб). Загальний оподатковуваний дохід. Об'єкт і ставка оподаткування, податкові пільги та податковий кредит

4. Практичне завдання

Список використаної літератури

Методи та методика фінансового контролю, їх особливості та співвідношення

Фінансовий контроль як економічний процес включає такі елементи: суб'єкт Контролю; об'єкт контролю; предмет контролю; принципи контролю; методи контролю; техніка й технологія контролю; процес контролю; прийняття рішень за результатами контролю. Організація контролю потребує чіткого визначення суб'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності. Суб'єкт контролю -- це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю.

При визначенні в законодавчому порядку суб'єкта контролю визначається, відповідно, об'єкт контролю. Кількість об'єктів контролю не означає кількісної ідентичності їм суб'єктів контролю. Як суб'єкти фінансового контролю, так і об'єкти не є раз і назавжди визначеними й незгинними. Провідне місце серед цих систем фінансового контролю належить системі державного фінансового контролю, що зумовлюється роллю держави в процесах ринкової трансформації. Важливим з огляду на це є зміцнення й удосконалення системи державного фінансового контролю. Суб'єктами державного фінансового контролю є органи державної влади, яка відповідно до конституційних положень поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Зазначені суб'єкти утворюють контрольні органи, сукупність яких становить інфраструктуру державного фінансового контролю. Визначальне місце серед гілок влади як контролюючих суб'єктів належить законодавчій владі -- ініціаторові та виконавцеві державного фінансового контролю. Василик О.Д. Теорiя фiнансiв:Пiдручник.- К.:HIOC. - 2000. - с.219

Об'єктом фінансового контролю завжди є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансових інститутів, що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю с фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо ґрунтуватиметься на певних принципах. До їх числа належать:

принцип законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів; принцип розподілу контрольних повноважень; принцип повноти охоплення об'єктів контролем; принцип достовірності фактичної інформації; принцип збалансованості контрольних дій; принцип превентивності контрольних дій; принцип ефективності.

Рис. 1 - Структура фінансового контролю

Залежно від характеру взаємовідносин і суб'єкта контролю фінансовий контроль можна розподілити на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім називається такий контроль, за якого суб'єкт й об'єкт належать до однієї системи, а зовнішнім -- такий, за якого контроль здійснюється суб'єктом, що не належить до тієї ж системи, що й об'єкт.

Внутрішній фінансовий контроль -- це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їхнього складу. Він є складовою управління організацією і тому провадиться на її розсуд на основі рішень даної організації.

Заходи фінансового контролю, що здійснюються зовнішніми органами, зазвичай охоплюють усю систему державних органів і тому можуть сприйматися як макрозаходи. При цьому їх треба доповнювати мікро- або оперативними заходами, що проводяться самою організацією. Обидва види контролю доповнюють один одного, між ними встановлюється тісний симбіотичний зв'язок.

Залежно від ступеня охоплення підконтрольного об'єкта можна виокремити такі види фінансового контролю, як: комплексний, тобто такий, якому підлягають усі аспекти діяльності підконтрольного об'єкта; тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах діяльності.

Залежно від ступеня охоплення об'єктів фінансовим контролем можна також вирізнити такі його види, як повний і частковий; суцільний і вибірковий.

Частковий контроль проводиться з певного переліку питань за допомогою ознайомлення на місці з окремими напрямками фінансової діяльності.

Суцільний фінансовий контроль передбачає вивчення всіх первинних документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку. Цьому контролю підлягають найвідповідальніші операції установи. При вибірковому контролі перевіряються або всі документи певних періодів протягом року, або частина документів, але за весь звітний період.

Залежно від джерел інформації й методики виконання контрольних дій фінансовий контроль можна розподілити на документальний і фактичний. Слід зазначити, що такий поділ є деякою мірою умовним, тому що в основі його розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних дій. Так, джерелами інформації для документального контролю є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація. Фактичний контроль ґрунтується на вивченні фактичного плану об'єктів, що перевіряються, за даними їх перевірки в натуральному вираженні, а тому він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер фінансово-господарських операцій.

Залежно від цільової спрямованості контрольних дій можна вирізнити такі види фінансового контролю, як стратегічний і тактичний. Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на вирішення питання стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі господарства у майбутньому, а тактичний -- вирішує поточні питання їхньої фінансової діяльності.

Залежності від місця здійснення фінансового контролю його можна розподілити на такі види, як контроль на місцях, коли суб'єкт виконує контрольні" дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті; дистанційний контроль, коли суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв'язку.

В умовах переходу до ринкових відносин все важливішу роль відіграє попередній (превентивний) контроль. Перехід до ринку не сумісний зі збитками і втратами, які є наслідком економічних і фінансових прорахунків, безгосподарності, порушення законності. Для їхньої мінімізації необхідна чітка й відлагоджена система превентивного фінансового контролю, який є найефективнішою формою, оскільки дає змогу запобігти виникненню вад, перевитрат і втрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства.

Поточний фінансовий контроль с органічною часткою процесу оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Поточний фінансовий контроль проводиться в короткі проміжки часу -- в процесі здійснення фінансово-господарських операцій. Спираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові ситуації, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати. Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу виявити вади попереднього й поточного контролю. Ретроспективний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні минулі проміжки часу завдяки вивченню даних обліку й звітності, планової нормативної документації.

Отже, попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний) фінансовий контроль взаємно пов'язані й доповнюють один одного. Попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім і поточним контролем. Лише застосування усіх зазначених форм фінансового контролю в їх єдності та взаємозв'язку робить фінансовий контроль систематичним, підвищує його ефективність.

Методами фінансового контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності. Кожний з цих методів поділяється на часткові способи й прийоми, які дають змогу розв'язувати певні проміжні завдання.

Ревізія є методом контролю всієї фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації за певний проміжок часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої доцільності та ефективності, правильності обліку й достовірності облікових і звітних даних. В умовах адміністративно-командної економіки ревізія була переважаючим методом фінансового контролю, тому що жорстка адміністративна підпорядкованість нижчої ланки управління вищій потребувала відповідної ревізійної діяльності для збору інформації про якість виконання команд кожною нижчестоящою ланкою.

Ревізія сприймалася як універсальний засіб, здатний подолати всі вади функціонування фінансового та господарського механізмів. Проводилася ревізія, в основному, з метою встановлення вад і порушень. За такої інтерпретації фінансовий контроль поставав у вигляді окремих ізольованих частин, порушувалося цілісне уявлення про контроль як окрему функцію управління. Насправді поняття контролю значно ширше, ніж поняття ревізії. Наукову проблематику ревізії слід розглядати у складі фінансового контролю, який включає питання теорії, організації контролю на будь-якому рівні ієрархії з усією різноманітністю видів, форм і методів контролю. Об'єктивною тенденцією сучасного етапу реформування фінансової сфери є скорочення частки фінансів державного сектора та збільшення питомої ваги комунального і приватного секторів. Тематична перевірка здійснюється за певним переліком питань або з однієї теми шляхом ознайомлення на місці з окремими сторонами фінансової діяльності. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємного зв'язку між різними суб'єктами контролю. Ткаченко Н.М., Горова Т.М. Податкові системи країн світу та України. - К., 2004. - с.78

Обстеження є ознайомленням на місці з окремими ділянками фінансової роботи, в процесі якого виявляються її позитивні ^негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним. Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю в цілому. Так, застосування всіх видів фінансового контролю є важливим з погляду запобігання втрати контролю за діяльністю певних секторів економіки та утворення неконтрольованих сегментів у фінансовій сфері, а також з погляду попередження паралелізму та дублювання при здійсненні контролю.

Валютне регулювання та валютний контроль. Органи і агенти валютного контролю

Терміни, що використовуються у системі валютного регулювання та валютного контролю, мають таке значення:

Валютні цінності Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями. Ст.1:

- валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

- іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

- банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Надалі під термінами:

- "валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

- "іноземна валюта" розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

- "валютні операції": операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, актами валютного законодавства України.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено актами валютного законодавства України.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.

Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з законом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді. Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:

а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно в валюті України готівкою або у безготівковій формі.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях.

Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.

Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Валютний контроль органів та суб'єктів банківської системи посідає домінуюче місце в системі валютного контролю, оскільки основний масив валютних операцій здійснюється саме через уповноважені банки і природно, що саме ці фінансові установи наділені правами агентів валютного контролю за такими операціями.

Дослідження системи валютного контролю здійснюється органами та суб'єктами банківської системи, яка складається з двох рівнів: Національного банку України та уповноважених банків. Враховуючи те, що валютний контроль є видом державного контролю, то повноваження уповноважених банків мають похідний характер, тобто вони на практиці виступають у ролі агентів Національного банку України, які виконують відповідні дії в сфері валютного контролю в інтересах держави Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 17. - Ст. 184. Специфічною рисою уповноважених банків, як учасників валютних правовідносин, є те, що вони виконують валютні операції різного характеру: по-перше, валютні операції клієнтів банку, по-друге, власні валютні операції, як суб'єкта господарювання. Уповноважений банк здійснює валютний контроль лише за операціями своїх клієнтів, тобто резидентів та нерезидентів, зокрема, визначає порядок та форми обліку, звітності та документації по зазначених операціях, тому що за його власними валютними операціями контроль здійснює Національний банк і у цьому випадку уповноважений банк є не агентом валютного контролю, а об'єктом такого контролю.

Національний банк є головним органом в системі валютного контролю, що в межах повноважень визначених законодавством України здійснює контроль за виконанням валютного законодавства на території України.

Виконання функцій валютного контролю Національним банком здійснюється через Департамент валютного контролю та ліцензування (надалі - Департамент), який є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Національного банку.

Основними завданнями Департаменту є забезпечення виконання Національним банком державної політики у сфері валютного контролю та ліцензування, встановлення раціональної системи валютного контролю.

До повноважень Департаменту в галузі валютного контролю належать:

- участь у розробці, підготовці та розгляді проектів нормативно-правових актів з питань валютного контролю;

- розробка методології валютного контролю, рекомендацій та вказівок для агентів валютного контролю;

- контроль за виконанням уповноваженими банками функцій агентів валютного контролю;

- контроль за дотриманням умов виданих ліцензій на право здійснення валютних операцій;

- контроль за здійсненням валютних операцій;

- валютний контроль за зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів підприємництва;

- забезпечення взаємодії з іншими державними органами, на які покладено обов'язки здійснення контролю за дотриманням валютного законодавства в Україні, в тому числі забезпечення передачі уповноваженими банками Державній податковій адміністрації України інформації про несвоєчасне надходження в Україну валютних цінностей та товарів, терміни надходження яких визначені валютним законодавством;

- здійснення заходів, спрямованих на попередження та усунення порушень валютного законодавства;

- надання роз'яснень з питань застосування норм валютного законодавства в сфері контролю.

Однак, рішення щодо реалізації зазначених повноважень Департаменту приймаються Національним банком шляхом прийняття постанов. Департамент відповідно до Положення про нього з питань, що відносяться до його компетенції, видає роз'яснення, листи та телеграми.

Контрольні повноваження Національного банку реалізуються шляхом проведення перевірок, але відповідна процедура, як зазначалося вище, врегульована лише стосовно перевірок уповноважених банків Про валютний контроль: положення Національного банку України, затв. постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 (зі змінами та доповненнями) // Офіційний вісник України. - 2000. - № 14. - Ст. 41. Звідси виникає питання щодо кола об'єктів даного виду валютного контролю: чи може Національний банк здійснювати перевірки будь-яких учасників валютних відносин, чи лише уповноважених банків?

Стаття 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вказує на право органа валютного контролю здійснювати перевірки валютних операцій резидентів і нерезидентів у межах їх повноважень. Стаття 44 Закону України "Про Національний банк України" передбачає, що Національний банк в сфері валютного контролю діє як уповноважена державна установа і до його компетенції належить право здійснення контролю за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів). Отже, у Національного банку є всі правові підстави для здійснення перевірок будь-яких учасників валютних правовідносин.

Проте, на практиці перевірки фізичних і юридичних осіб в частині дотримання ними валютного законодавства Національним банком проводяться лише тоді, коли за даними, що були отримані в ході перевірки уповноваженого банку, виявляється порушення правил здійснення валютних операцій клієнтами банку, а також у тому випадку, коли Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку здійснює перевірку дотримання ліцензійних умов на здійснення валютних операцій.

Підсумовуючи ці міркування, хотілося б зазначити, що:

- по-перше, необхідно на законодавчому рівні детально врегулювати порядок проведення перевірок щодо дотримання суб'єктами валютних правовідносин вимог валютного законодавства України, де чітко визначити таке: види перевірок, що має право здійснювати Національний банк України щодо дотримання суб'єктами валютних правовідносин норм валютного законодавства України; механізм здійснення таких перевірок; право Національного банку України на здійснення перевірок усіх суб'єктів валютних правовідносин; види валютних операцій контроль за якими має право здійснювати саме Національний банк України;

- по-друге, встановити право Національного банку, як головного органу валютного контролю, на здійснення контролю за усіма учасниками валютних правовідносин.

Другий рівень системи валютного контролю, що здійснюється органами та суб'єктами банківської системи складають уповноважені банки, які виконують функції агентів валютного контролю. Вбачається за доцільне, до функцій агента валютного контролю слід віднести обов'язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Головною метою зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних органів виконавчої влади, про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Загальна характеристика прибуткового податку (податку з фізичних осіб). Загальний оподатковуваний дохід. Об'єкт і ставка оподаткування, податкові пільги та податковий кредит

Виключно громадяни сплачують прибутковий податок з громадян і податок на промисел, які належать до загальнодержавних прямих податків. Загальна система оподаткування прибутковим податком доходів громадян регламентується Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. З 01.01.2004р. має набрати чинності Закон України "Про прибутковий податок з фізичних осіб", прийнятий Верховною Радою України 22.05.2003р.

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів у календарному році. Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як у натуральній, так і в грошовій формі (національній або іноземній валюті).

Законодавством встановлені особливості усунення подвійного оподаткування, які полягають у такому:

- суми прибуткового податку, сплачені фізичними особами за кордоном, не можуть перевищувати сум податку, що підлягають сплаті цими особами відповідно до законодавства України;

- зарахування сплачених за межами України сум податку здійснюється лише у разі письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави факту сплати (утримання) податку.

Відповідно до Декрету "Про прибутковий податок з громадян" до об'єктів оподаткування прибутковим податком не включалися:

а) допомога по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (в тому числі допомога по догляду за хворою дитиною); б) суми одержуваних аліментів; в) державні пенсії, а також додаткові пенсії, що виплачуються за умовами добровільного страхування пенсій; г) компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі у межах норм, передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за невикористану відпустку при звільненні; д) суми грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та інші платежі, визначені законодавством.

Згідно з Законом "Про податок з доходів фізичних осіб" податкову базу значно збільшено. До об'єктів оподаткування включаються операції з нерухомістю (із застосуванням ряду винятків, встановлених законом), дарування, спадщина, виграші в недержавних лотереях, проценти від депозитів у кредитно-фінансових установах та дисконтні доходи громадян тощо.

Ставки податку. Проголосований парламентом Закон передбачає значне реформування у сфері оподаткування доходів громадян. Відповідно до діючого з 1993 р. Декрету відрахування прибуткового податку відбуваються щомісячно за диференційованими ставками (від 10 до 40%) залежно від суми заробітку за місцем основної роботи громадянина та за ставкою 20 % від суми заробітку не за місцем основної роботи. При цьому одиницею оподаткування визначений неоподаткований мінімум доходів громадян, запроваджений Указом Президента України ще у 1994 р. Особи, які одержували будь-які доходи не за місцем основної роботи, зобов'язані подати до податкової інспекції за місцем постійного проживання декларацію про сукупний річний доход до 1 квітня року, що йде за звітним. Тобто при обчисленні прибуткового податку застосовується змішаний метод оподаткування доходу громадян, який поєднує застосування прогресивного та пропорційного методів оподаткування.

У свою чергу згідно з Законом України "Про прибутковий податок з фізичних осіб" для більшості фізичних осіб (за винятком осіб, які отримали доходи за кордоном, або для яких виплата доходів відбулася без нарахування та сплати прибуткового податку) скасовується встановлений раніше порядок перерахування податку за підсумками року незалежно від того, чи був отриманий доход за основним або неосновним місцем роботи. Із січня 2004 р. вводиться єдина ставка податку 13% (з 2007 р. - 15%).

Зазначений порядок не застосовується при оподаткуванні операцій особливого виду. Зокрема, як об'єкт оподаткування виступають проценти по депозитах у кредитно-фінансових установах - ставка 5% (з 2005 р.), виграші та призи недержавних лотерей (ставка - 26%, а з 2007 року - 30%); деякі операції з нерухомості (ставки 1%, 5% або 13%), спадщина та подарунки (залежно від спадкоємців і отримувачів подарунків та осіб, яким спадкують, або хто дарить - ставки податку можуть бути 0%, 5% , 13% або 26%).

Одиницею оподаткування визначено мінімальну заробітну плату (податкову соціальну пільгу), а не неоподаткований мінімум доходів громадян. Водночас ця соціальна пільга застосовуватиметься у тому разі, якщо платник податку напише спеціальну заяву своєму роботодавцеві.

Законом передбачено введення податкового кредиту - витрат платника податку на лікування, навчання тощо, на суму яких можна буде зменшити оподатковуваний доход за підсумками року (норма закону набере чинності з 2005 р.). Для застосування податкового кредиту платник повинен подати річну декларацію до податкової інспекції за місцем реєстрації, після чого держава поверне платникові відповідну суму. При цьому платник податку, який хоче застосувати податковий кредит, повинен протягом року збирати документи, що підтверджують його витрати (чеки, товарні накладні, договори або інші розрахункові документи, які ідентифікують продавця та визначають суму витрат). Водночас Закон встановлює ряд обмежень щодо можливості застосування податкового кредиту та достатньо складний механізм повернення надлишкове сплаченого прибуткового податку.

Значно скореговано й пільги, встановлені законодавством, внаслідок зменшення їх порівняно з раніше чинним законодавством. Зокрема, згідно з Декретом сукупний оподатковуваний доход додатково зменшувався на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати одному з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до 16 років, якщо місячний сукупний оподатковуваний доход не перевищує розміру десяти мінімальних місячних заробітних плат, встановленого чинним законодавством. Зазначена пільга зберігається до кінця року, в якому діти досягли 16-річного віку, а в разі смерті дітей - протягом наступних дванадцяти місяців. Зменшення оподатковуваного доходу проводиться з місяця народження дитини.

Сукупний оподатковуваний доход зменшується до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір встановлених вирахувань, в учасників бойових дій, учасників війни, інвалідів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Сукупний оподатковуваний доход зменшується до десяти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір встановлених вирахувань, у громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1 і 2-ї категорій.

Сукупний оподатковуваний доход зменшується до п'яти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір встановлених вирахувань, у:

а) інвалідів з дитинства, інвалідів І і II груп (крім інвалідів війни І групи);

б) громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до 3 і 4-ї категорій;

в) батьків і одного з подружжя військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти при виконанні службових обов'язків;

г) одного з батьків, який виховує інваліда з дитинства, і батьків, які виховують двох і більше інвалідів з дитинства, що проживають разом з ними і потребують постійного догляду;

д) громадян, реабілітованих відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Органи місцевого самоврядування базового рівня, враховуючи матеріальний стан, мають право додатково зменшувати сукупний оподатковуваний доход окремих громадян або звільняти їх від сплати податку в календарному році.

Визначальним моментом застосування пільгового режиму є те, що пільги поширюються виключно на доходи, одержувані громадянами за місцем основної роботи.

Нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів, тобто податковими агентами. Податок протягом року обчислюють з суми місячного сукупного оподатковуваного доходу за встановленими ставками.

Податкові агенти протягом 15 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу надсилають до податкових органів за місцем державної реєстрації відомості про нараховані та виплачені суми доходів і суми утриманих з них податків за формою, встановленою центральним податковим органом.

По закінченні календарного року визначається сума сукупного річного оподатковуваного доходу. Прибутковий податок з річного доходу визначається з середньомісячного доходу з урахуванням сплаченого (утриманого) протягом року податку з місячних доходів. Обчислення податку і перерахунок провадять відповідні податкові агенти до 1 березня року, наступного за звітним, а у строки, визначені законом, такі відомості за встановленою формою вони подають до податкової інспекції за місцем проживання платника. Податкові органи використовують ці відомості для перевірки поданих громадянами декларацій та обчислення сукупної річної суми податку. Перерахунки прибуткового податку за сукупним річним оподатковуваним доходом громадян податкові органи провадять протягом двох календарних місяців, наступних за місяцем, у якому подано декларацію. Додатково нараховані за остаточними розрахунками суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня одержання повідомлення податкового органу, а зайво сплачені суми податку підлягають поверненню платникові податку не пізніше одного місяця після проведення остаточного перерахунку або зараховуються в рахунок майбутніх платежів за його заявою.

Для додержання фінансової дисципліни законодавством передбачено, що податкові агенти по закінченні кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів на виплату належних громадянам сум, зобов'язані перераховувати до бюджету суми нарахованого й утриманого прибуткового податку за минулий місяць. Водночас з поданням чеків на отримання коштів для виплати належних громадянам сум за другу половину місяця до установ банків подають платіжне доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку. При цьому чеки на отримання коштів для виплати належних громадянам сум приймаються установами банків тільки за умови пред'явлення платіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку.

Забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів податкових агентів, крім колективних сільськогосподарських підприємств. Колективні сільськогосподарські підприємства, включаючи риболовецькі колгоспи, суми прибуткового податку сплачують за рахунок прибутку (доходу), що залишається у розпорядженні підприємства, за ставками відповідно до чинного законодавства.

Суми податку, не утримані або утримані не повністю з працюючих громадян, стягуються підприємствами, установами та організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності до повної сплати заборгованості. Не утримані або утримані не повністю суми прибуткового податку з громадян, які звільнилися, сплачують податкові агенти. Стягнення заборгованості прибуткового податку з громадян провадиться відповідно до чинного законодавства. Надміру утримані суми податку повертаються платникові або зараховуються до сплати майбутніх платежів за його заявою.

Норми, що регулюють право платника податку на податковий кредит, приведені у ст.5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. №889-ІV. - ст. 5.. До речі, на підставі вказаної статті затверджено Інструкцію про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2006 р. №442. Отже, до складу податкового кредиту платник податку - резидент має право включити наступні витрати, фактично понесені ним протягом звітного податкового року:

1. частину фактично сплаченої на протязі звітного податкового року суми процентів за іпотечним кредитом;

2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

3. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення. Такі витрати включаються: а) при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення -- до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором; б) при навчанні обох членів подружжя -- окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання. Зазначений у підпункті “а” вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, у якій визначається сума таких витрат.

4. суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов'язкового медичного страхування;

5. суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій та пенсійних внесків страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, установі банку за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади як такого платника податку, так і членів його сім'ї першого ступеня споріднення;

6. суми витрат платника податку із штучного запліднення, незалежно від того, чи перебуває він у шлюбі з донором, чи ні;

7. оплати вартості державних послуг, включаючи сплату державного мита, пов'язаних з усиновленням дитини.

У Законі України “Про податок з доходів фізичних осіб” дається визначення податкового кредиту: податковий кредит -- це сума (вартість) витрат, понесених платником податку -- резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів -- фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

4. Практичне завдання

Наведіть більш вдале визначення поняття “податковий кредит”:

Податковий кредит - це метод прямого субсидування, який полягає у тому, що:

а) податковим органом надається відстрочка сплати суми загального річного оподатковуваного доходу з вирахуванням суми витрат, понесених платником податку-резидентом протягом звітного року (крім витрат на сплату ПДВ та акцизного збору);

б) податковим органом надається платнику податків податкова пільга у вигляді зменшення об'єкту оподаткування на різницю витрат сплати ПДВ та акцизного збору;

в) податковим органом надається відстрочка сплати суми загального річного оподатковуваного доходу з вирахуванням певних об'єктів, оподаткування яких пролонгується (відстрочується) на певний строк.

Відповідь: (а)

Найпоширенішим методом прямого субсидування в Україні нині є податковий кредит - відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності, за наявності згоди фінансового органу, який контролює виконання бюджету.

Наведіть більш вдале визначення поняття “податковий керуючий”:

Податковий керуючий - це посадова особа податкового органу, на яку покладається виконання функцій, спрямованих на:

а) мобілізацію грошових коштів від зареєстрованих платників податків;

б) додержання податкового законодавства та виконання охоронної функції;

в) погашення податкового боргу платника податків;

г) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування.

Відповідь:

Відповідь: (в)

Доберіть правильну відповідь:

Бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж календарний рік (від 1 січня до 31 грудня поточного року):

а) у випадку неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет;

б) відповідно до Бюджетного кодексу, за умови введення воєнного стану чи оголошення надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях;

в) відповідно до Конституції України.

Відповідь: (в)

Відповідно до Конституції України, бюджетний період Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною 2 цієї статті". При цьому "особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути прийнято на інший, ніж передбачено частиною 2 цієї статті, бюджетний період", Кодекс визнає: “1) оголошення стану війни; 2) оголошення надзвичайного стану на всій території України чи її частині; 3) необхідність усунення великомасштабних наслідків стихійного лиха або природної чи техногенної катастрофи; 4) інші обставини, визнані Верховною Радою України особливими” (ч. 4 ст. 3 Бюджетного кодексу України).

Список використаної літератури

1. Конституція України // Верховна Рада України. - 28.06.1996р. № 254к/96-ВР.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001р. №2542-ІІІ.

3. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. №889-ІV.

4. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями

5. Про валютний контроль: положення Національного банку України, затв. постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 (зі змінами та доповненнями) // Офіційний вісник України. - 2000. - № 14. - Ст. 41.

6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 17. - Ст. 184.

7. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. № 679-ХІV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

8. Василик О.Д. Теорiя фiнансiв:Пiдручник.- К.:HIOC. - 2000. - 416 с.

9. Золотько І.А. Податкова система: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 2004. - 204с.

10. Ткаченко Н.М., Горова Т.М. Податкові системи країн світу та України. - К., 2004. - 554 с.