Довгостроковий кредит

Довгостроковий кредит

Для підвищення інвестиційної діяльності важливим є максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед довгострокових банківських кредитів. Важливим моментом також є те, що використання кредитної форми фінансування примушують інвесторів корисливіше ставитися до здійснення інвестицій щоб одержати від них найбільшої ефективності, для того щоб забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату відповідних відсотків.

Довгострокове кредитування це кредитування прямих інвестиційних заходів (капітальних вкладень) витрат на придбання засобів праці (елементів основного капіталу).

При такому кредитуванні обєктами є проекти з:

будівництво нових підприємств;

реконструкції, технічного переозброєння і розширення діючих підприємств;

обладнання спільних підприємств;

організації випуску нової продукції, придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших обєктів власності;

здійснення прородоохоронних заходів.

Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту це власні кошти банків, кошти державного інвестиційного фонду, кошти підприємств і організацій, а також кошти бюджетів, що знаходяться на рахунках у банках, вклади громадян і позички у інших банків.

Для розгляду можливості надання довгострокового кредиту позичальник крім стандартного переліку документів (для короткострокового кредитування) по узгодженню з установою банку повинен додатково представити такі матеріали: проектно-кошторисну документацію; основні техніко-економічні показники проекту; контракт на будівництво; документи на право землекористування; позитивне рішення екологічної експертизи; план технічного переозброєння; бізнес-план.

На підставі наданих позичальником матеріалів установа банку проводить комплексну оцінку кредитоспроможності і фінансового стану і попередню інженерно-економічну експертизу довгострокового кредитного проекту. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є однією з важливих сторін госпрозрахункової діяльності юанків. При цьому спеціалісти банків вивчають доцільність та можливість здійснення інвестицій, а також їх економічну ефективність. Для цього вони аналізують синтетичну та аналітичну звітність про фінансово-господарську діяльність, проектно-кошторисну документацію, плани технічного переозброєння та інші матеріали.

Кредитні відносини між банком і позичальником грунтуються на умовах забезпеченості, строковості, платності, поворотності і цільової спрямованості, які обумовлюються кредитним договором.

Обовязковими умовами довготермінового кредитування на додачу до загальних вимог кредитування є: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека обєкту кредитування, дотримання норм тривалості будівництва.

Потреба у довготерміновому кредиті визначається або повною вартістю витрат по обєкту (заходу), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, спрямованими на цей обєкт.

Видача довготермінових позик може проводитись одночасно або поетапно, по мірі виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей, верстатів, обладнання і т.д.

Процентна ставка за користування кредитом обумовлюється в кредитній угоді з врахуванням терміну позики, забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше отриманими позиками та рівня ризику.

Процентна ставка повинна бути регульованою (плаваючий процент) за умови щорічного перегляду в бік зростання (знижки) залежно від умов ринку, зміни процентів за депозитами (вкладами), офіційно оголошеного індексу інфляції та інших чинників.

Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку. Термін погашення кредиту встановлюється у межах окупності витрат по проекту.

Важливим заходом було затвердження урядом «Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва», яке введено в дію з 1 січня 1997 року. Воно здійснюється за рахунок державних бюджетних коштів.

Обсяги державного кредитування, його напрями і обєкти визначаються Державною програмою економічного і соціального розвитку України, виходячи з державної інвестиційної політики.

Рішення про надання державного кредиту та про розмір процентної ставки за користування ним приймаються Національним банком України разом з міністерством економіки і міністерством фінансів України. Після цього між Національним банком України та комерційними банками укладається кредитна угода. У свою чергу, установи комерційних банків та інвестори укладають між собою кредитні угоди.

Контроль за цільовим використанням державного кредиту інвесторами здійснює Національний банк України, а за своєчасним поверненням його до державного бюджету міністерство фінансів, Головним управлінням Державного казначейства.

Однією із нових форм довгострокового кредитування є андеррайтинг. Ця операція означає надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного викупу банком випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. Установам банку инадається право здійснювати операції андеррайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.д.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Сума ліміту для одного клієнта не може перевищувати 10% власного капіталу банку. Крім того, андеррайтинг надається, як правило, ьільки тим підприємствам, які не ма.ють заборгованості за раніше одержаними кредитами. У даному разі банки можуть викупити тільки цінні папери єдиного виду іменні промислові облігації із плаваючою процентною ставкою, забезпечених договором застави майна позичальника і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають його права з урахуванням інфляційних процесів.

Про можливість надання андеррайтингу банки приймають рішення після проведеної оцінки надійності облігацій підприємства на основі представлених клієнтом таких матеріалів: проек проспекту емісії облігацій; розрахунок строку дії облігацій; розрахунок процентної ставки по облігації; проект договору застави на майно та інші матеріали по узгодженню з установою банку.

Винагорода банку за андеррайтинг окрім процентних виплат по облігаціях повинна бути в межах 20% загальної вартості облігацій, виходячи з їх номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком по ціні, обовязково нижчій за номінальну вартість облігацій.

Впровадження андеррайтингу є диверсифікацією інвестиційних операцій комерційних банків, сприяє розвитку ринку цінних паперів в Україні, послужить просуванню цінних паперів українських підприємств на світовий ринок.

На сьогоднішній день велике розповсюдження отримав метод фінансування інвестиційних проектів, який дістав назву фінансового проектування. Під фінансовим проектуванням в міжнародній практиці розуміють таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням для кредитів, які надають банки, являється сам проект, тобто ті доходи, які стримає в майбутньому підприємство, яке будується або проводить реконструкцію.

Значна частина інвестиційних проектів повинна фінансуватись за рахунок власних коштів замовників. Така практика відповідає загальному підходу до фінансування нових проектів, яке заключається втому, що витрати і ризики переважно повинні нести замовники проекту, поскільки акціонери мають можливість отримувати великі доходи, в той час як кредитори можуть розраховувати тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів.

Існує декілька визначень проектного фінансування:

1. Фінансування, яке основане на життєздатності самого проекту без врахування платоспроможності його учаснсків, їх гарантій і гарантій погашення кредиту третім особам;

2. Фінансування інвестицій, при якому джерелом погашення заборгованості являються потоки грошових коштів, які генеруються в результаті реалізації самого проекту;

3. Фінансування, яке забезпечене економічною і технічною життєздатністю підприємства, яке дозволяє генерувати потоки коштів, які достатні для обслуговування свого боргу.

Таким чином з приведених визначень виходить, що проектне фінансування характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання запланованих потоків коштів шляхом виявлення і розподілу всього комплексу, повязаного з проектом ресурсів між сторонами, які беруть участь в його реалізвції (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції).

Банківська практика виділяє такі типи проектного фінансування:

1. Без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор приймає на себе весь ризик, повязаний з реалізацією проекту, і оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і направляються в погашення кредитів.

2. Без регресу на позичальника в період, що слідує за введенням проекту в експлуатацію. Підрядники гарантують завершення освоєння капіталовкладень, введення обєкту кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і, при окремих умовах беруть на себе відшкодування збитків, повязаних із затримкою введення обєкту в експлуатацію.

3. З повним регресом на позичальника. Кредитор в цьому випадку не бере на себе ніяких ризиків, повязаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб, не анлізуючі генеруючі проектом потоки коштів.

Таким чином, перераховані типи проектного фінансування можна звести в три групи по ознаці використання регресу: з повним регресом на позичальника; без регресу на позичальника; з обмеженим регресом на позичальника.

Найбільш розповсюдженою формо проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника. Це викликано тим, що дана форма відрізняється швидкістю отримання необхідних інвестору коштів, а також більш дешевою вартістю кредиту.

У зарубіжній практиці ця форма використовується у випадках: надання коштів для фінансування проектів, які виконують державні замовлення, несамофінансуючих проектів, які мають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника; надання коштів у формі експортного кредиту; надання коштів для невеликих проектів, які чуттєві навіть для невеликого збільшення витрат, які непередбачені початковими розрахунками.

Значно рідше на практиці зустрічається проектне фінансування без регресу на позичальника. При цьому виді операції кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і бере на себе майже всі ризики, повязані з реалізацією проекту. Фінансування по такій схемі є дуже дорогим для позичальника, так як за великий ризик кредитор хоче отримати якнайбільшу компенсацію.

По цьому типу фінансуються проекти, які володіють високою рентабельністю. Як правило, цими проектами передбачається випуск конкурентноздатної продукції.

Досить розповсюдженою є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. При цій формі всі ризики, повязані з реалізацією пректу, розподіляються між сторонами таким чином, щоб останні могли брати на себе ті ризики, які залежать від них. В результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування.

Останнім часом комерційні банки уважніше стежать за якістю своїх активів. Вважають, що точна та вчасна оцінка якості активів є вирішальним фактором «здоровя» банку. Дослідження причин збанкрутіння банків показало, що низька якість активів, відсутність вчасного виявлення проблемних кредитів, слабкість контролю з боку банківського керівництва спричинили більшість банкрутств. Хоча зниження якості активів часто повязане із загальним погіршенням стану економіки, однак зовнішні фактори стають причиною збанкрутіння лише у виняткових випадках.

Кредитний портфель (loan portfolio) результат діяльності банку по наданню кредитів. Чітко організований кредитний процес призводить до мінімізації кредитного ризику. Одним з етапів кредитного процесу, який має місце після надання позики, є аналіз поточної діяльності фірми та виявлення на ранній стадії problem loans, тобто кредитів, яким загрожує невчасне погашення. Для цього багато банків застосовують кредитний класифікатор, який дає змогу кількісно та якісно оцінити ризик погашення і тим самим спрогнозувати втрати від погашення кредитів, які вапливають на прибуток банку.

Схеми класифікації кредитів

МВФ рекуомендує трьох рівневу класифікацію з виділенням категорій: 1) кредити , що викликають побоювання (нестандартні) «наявна можливість збитків банку», «неадекватна сила позичальника»; 2) сумнівні кредити з точки зору стягнення або повернення всієї суми через ліквідацію; імовірність збитків надзвичайно висока; 3) збиткові кредити які не мають ринкової вартості.

Федеральний резервний банк США у 1985 році додав четверту категорію особливо згадувані (або такі, які потребують нагляду) кредити «потенційно слабкі» (наприклад, неадекватна кредитна угода, «відхилення від розумної кредитної практики» тощо).

Оскільки в процесі кредитного контролю (credit review) вивчається стан як кожної індивідуальної позики, так і кредитного портфеля в цілому, у комерційних банках створюються резерви двох видів:

1) «спеціальні» резерви (specific provisions), які створюються відповідно до рівня ризику кожної окремо взятої позики;

2) «загальні» резерви (general provisions), які створюються у вигляді певного відсотку від загального розміру кредитного прортфеля.

Зараз комерційні банки США повинні створювати резерв на покриття можливих збитків по позикам за наступними нормами: для «некласифікованих (ОАЕМ) позик» 0%; для «нестандартних (substandard) позик» 20%; для «сумнівних (doubtful) позик» 50%; для «безнадійних (loss) позик» 100%. В Україні, відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами (схема 1):

Погашення позичальником заборгованості за основним боргом та відсотків за нею є:

добрим якщо заборгованість за позикою та відсотки за нею сплачуються у встановлені строки, а також щодо заборгованості за позикою, пролонгованою один раз на строк не більше 30 днів;

слабким якщо просрочена заборгованість за позикою та відсотки за нею становлять не більше 90 днів, а також щодо заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації від 30 до 90 днів;

недостатнім якщо просрочена заборгованість за позикою та відсотки за нею становлять понад 90 днів, а також щодо заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Порядок формування та використання резервних фондів

Резерв комерційного банку формується для покриття можливих збитків, що виникають у результьаті його кредитної діяльності.

Комерційний банк зобовязаний створювати резерв для відшкодування можливих втьрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма виданими позиками у валюті України та іноземній валюті, в тому числі за міжбанківськими позиками та врахованими векселями, а також за операціями з фінансового лізингу.

Не здійснюється нарахування резерву за бюджетними (державними) позиками, виданими відповідно до Положення про державне кредитування будов і обєктів виробничого призначення, Положення про порядок надання державного довгострокового пільгового кредиту індивідуальним забудовникам, Порядку надання і погашення державного пільгового кредиту житлово-будівельним (житловим) кооперативам, а також за позиками у системі одного комерційного банку.

Резерв використовується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості.

Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх позик, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику.

При оформленні позики банк приділяє значну увагу попередньому контролю за діяльністю потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику.

У наступному банк здійснює контроль за виконанням вимог кредитного договору, цільовим та ефективним використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, зобовязаний проводити перевірку стану збереження заставленого майна. Періодично аналізується фінансовий стан позичальника. За потребою проводяться перевірки на місці фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів, використання позичальником власних коштів та інших питань, зазначених у кредитному договорі. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобовязань позичальника за кредитним договором.

Проблемні кредити. Проблемні кредити є результатом платіжної кризи позичальника, хоча може існувати клас позичальників-неплатників, які можуть, але не бажають погасити кредит.

Тривала і клопітка робота банку з проблемними кредитами складається із трьох фаз: аналізу документів; невідкладних заходів; неплатоспроможності.

I. Фаза аналізу, тобто розробка так званих «лікувальних заходів» банку (заходів, спрямованих на те, щоб сприяти відновленню кредитоспроможності клієнта). На підставі вивчення потенційних можливостей позичальника складається проект майбутнього розвитку цієї компанії.

Американські комерційні банки приділяють велику увагу прогнозуванню проблемних кредитів на етапах аналізу кредитної заяви та реалізації кредитної угоди. Банківська практика визначила 25 сигнальних моментів («red flags»), які допомагають виявити потенційні проблемні кредити. Можна виявити такі основні «сигнали»: з історії позичальника; стан керівництва і методів управління фірмою-позичальника; виробничо господарської діяльності позичальника; організації кредитування та сфери використання кредитів та сигнали, що фіксують відхилення від встановлених норм та нормативів.

Ці сигнали насторожують банк і допомагають запобіганню або виявити появу прострочених кредитів. Якщо банк ідентифікував сумнівні кредити, то якими повинні бути його наступні кроки? Банк вживає програму дій, спрямовану на погашення кредитів. У більшості випадків позичальник ще не втратив здатність відповідати за своїми зобовязаннями. У цій ситуацій банк розглядає питання про зміну умов кредитного договору. Нові умови стосуються графіка погашення кредиту, організації взаємних та узгоджених дій банку і позичальника, які ставлять на меті ліквідацію проблемних кредитів. У випадках, коли позичальник вичерпав усі можливості для погашення позики і укладання нової кредитної угоди є неефективним, банк змушений передавати справу до суду.

З метою визначення плану подальших дій збирається інформація щодо фінансів та менеджменту. Особливо цікавою є інформація про групи вироблюваних продуктів, дочірні фірми та результати їх діяльності у різноманітних географічних регіонах. Детальна інформація про витрати допоможе визначити, які з них фіксовані, а які змінні, а також, які з цих витрат можуть бути скорочені. Інформація про фінансові звіти дозволить визначити життєздатність компанії та виявити можливості, які за достатньої підстави можна вважати основою майбутньої успішної діяльності. Проте у короткотерміновому плані ключем до виживання фірми є її здатність зберігати і нарощувати вільні грошові кошти.

Щоб зясувати, яким чином компанія витрачає свої кошти, банк кредитор повинен стежити за операціями на розрахунковому рахунку корпорації. Моніторинг рахунку може показати зміни в умовах постачання компанії (наприклад, застосування постачальниками компанії передплати). Необхідно звернути особливу увагу на персональний рахунок власника фірми (якщо фірма належить одному власнику), оскільки «плутанина» у використанні коштів на виробничі цілі та особисті потреби цілком може спричинити фінансовий крах цієї фірми.