Вексельні кредити

Вексельні кредити

Вексельними кредитами є банківські операції по врахуванню (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів.

Вексельні кредити надаються за заявкою власника векселя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкрито розрахунковий абопоточний рахунок. При розгляді можливості надання вексельного кредиту, банк зобовязаний переконатись, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит. Для аналізу і оцінки кредитоспроможності використовуються дані бухгалтерського обліку ізвітності осіб, зобовязних векселями; дані інших банків; послуги незалежних аудиторських служб та інші доступні методи і засоби, що не суперечать заону. На майбутнє, при створенні системи інформації про господарські організації, що допустили опротестуваня векселів, ці дані можуть бути підставою для вирішення питання про креитування, оскільки господарським організаціям, які допустили векселі до протесту, вексельні кредити, як правило, не надаються.

Векселі подаються в банк з рєстром, форма якого встановлюється банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у порядку строків їх оплати, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєстри: в один вносяться місцеві векселі, а в інший іногородні векселі. Записи в реєстрі звіряються з реквізитами доданих векселів. Реєстри повинні бути підписані клієнтом. При бажанні клієнта банк видає йому квитанцію, якщо їх облік не може бути здійснений у день прийому.

При внесенні векселя до реєстру власник векселя зобовязаний зробити іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланкований, то він переводиться на імя банку також бланкованим індосаментом, перед яким банк повинен поставити штамп (напис) «Сплачуйте за наказом... банку». Напис на імя банку доречно робити ще і для того, щоб ускладнити використання векселя при його втраті або викраденні.

Подані векселі перевіряються з позицції їх юридичної та економічної надійності. З юридичної точки зору перевіряються правильність заповнення усіх обовязкових реквізитів, повнота сплати до бюджету вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також достовірність цих підписів.

Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів, тобто векселедавця і першого векселепридбача. Кількість передаточних підписів свідчить про надійність векселя. В обовязковому порядку треба перевірити безперервність передаточних індосаментів, визначити законність володіння векселем. Законним власником векселя є та особа, на імя якої вексель виписано (перший придбач), або та, на імя якої вчинено останній іменний індосамент, або предявник, якщо останній індосамент є бланковим.

Метою перевірки економічної надійності векселя є встановлення повної впевненості в його оплаті. Банк аналізує виписки із лицьових рахунків відносно заборгованості, платоспроможності клієнта і чи мали місце випадки неоплати векселів.

Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Не приймаються до обліку векселі, які були опротестовані. Після цього реєстри розглядаються керівником банку і, за наявністю кредитних ресурсів, на реєстрі ставиться дозволяючий напис про кількість і суму векселів, які приймаються до врахування.

Власник векселя має право його продати комерційному банку до наступлення строку платежу, тобто врахувати вексель. Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує предявнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку.

Врахування векселів наглядно можна показати за схемою 17.1.

Дисконт векселів

1

2

3 4-а 5

4-б

Пояснення: 1. Постачальник «А» відвантажує товар покупцю «Б»;

2. Покупець «Б», замість негайного платежу, виставляє вексель, який отримає «А» замість грошей;

3. Фірма «А» продає вексель комерційному банку, який утримує з номінальної суми векселя комісію (врахування);

4. У комерційному банку є дві можливості:

4а. Коли він зберігає вексель у своєму портфелі і предявляє його окупцю «Б» до оплати в строк платежу;

4б. Коли він продає вексель центральному банку.

Відповідно центральний банк заплатить комерційному банку неповну суму за векселем, а утримає обліковий відсоток (переврахування).

5. Центральний банк предявляє вексель «Б» до опалати у визначений строк і одержує від «Б» суму, зазначену у векселі.

Економічною суттю операції врахування є дострокова грошова реалізаця його власником банку і трансформація комрційного кредиту у банківський.

Враховуючи вексель, клієнт достроково придбає ліквідні кошти. Але за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом. Дисконт слово італійського походження і перкладається як «знижка».

Сума дисконту, яка підлягає утриманню на користь банку, розраховується на підставі облікової ставки врахування векселів. Ця сума зараховується банком в доход при покупці векселя.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

К Т П 10000000 45 12

С = = = 150000 грн.

360 100 360 100

С сума дисконту;

К Номінальна сума (валюта) векселя 10000000 грн.;

Т строк векселя у днях від дня обліку до дні платежу (включно) 45 днів;

П ставка врахування (дисконт) 12% річних.

Ціна векселя (ЦВ) = К С = 10000000 150000 = 9850000 грн.

У даній ситуації комерційний банк поступить таким чином:

виплатить з каси (або перерахує на розрахунковий рахунок) предявнику векселя суму 9850000 грн..;

зарахує у свій дохід суму дисконту 150000 грн.;

помістить куплений вексель у свій сейф;

Придбавши вексель, банк отримав право вимоги платежу по ньому. Про це банку слід повідомити боржника.

За векселями з платежем не у місці врахування стягується також порто (поштово-телеграфні витрати) домно (комісія банку за інкасування іногородніх векселів).

Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк слідує за строками платеів. З цією метою на кожне число складається спеціальна відомість у двох примірниках, яка заповнюється даними щодо усіх термінових векселів. Дані відомостей звіряються з векселями, що є у сховищі банку, після чого один примірник відомості передається в операційний відділ, а другий залишається у відповідальної особи банку, яка здійснює операції врахування. При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові.

При отриманні платежів банками-кореспондентами останні повідомляють банк, який видав доручення, про отримання платежу листом із зазначенням у ньому номерів векселів, місце платежу, найменування платника, суми і строку платежів.

Неоплачений у день строку платежу вексель, банк повинен передати наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування. Ця вимога є катгоричною: ні за яких обставин не можна передати вексель опротестування раніше від дня наступного за днем строку платежу банком; з іншого боку, якщо пропустити цей день, хоча б і не з вини банку, то стає неможливим опротестування.

Векселі передаються на опротестування з описом, у якому зазначаються: а) докладне найменування і адреси векселедавців; б) строк платежу; в) сума платежів; г) доклад на найменування усіх надписувачів та їхні адреси; д) причини опротестування; е) назва банку, від імені якого має бути здійснене опротестування.

Опротестований вексель повертається від нотаріуса в банк з написом про опротестування. Після цього банк письмово подає вимогу векселепредявникові про оплату векселя у строк від 3 до 7 днів. При невиконанні цієї вимоги банк може припинити кредитування векселепредявника за усіма видами позик і звертається до суду про примусове стягнення боргу за векселем.

Кредит під заставу векселів

Для господарських організацій, які інтенсвно використовують векселі, більш еластичною формою банківського кредитування є позики, що видаються під заставу векселів у формі відкритого спеціального рахунку.

Позики під заставу векселів можуть бути строковими (до настання строку погашення векселів або до запитання (онкольними).

Банки відкривать клієнтам за їх заявою спеціальні позичкові рахунки і обліковують в них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Цей рахунок є рухунком до запитання (онкольним) і це надає банку право у будь-який момент вимагати від клієнта повного чи часткового погашення позики або внесення додаткового забезпечення векселями.

Векселі приймаються або (депонуються) як забезпечення спеціального позичкового рахунку не на їх повну вартість, а на 60-90% їх номінальної вартості, залежно від кредитоспроможності клієнта і кредитоспроможності клієнта і надійності векселів. Вимоги банку до надійності векселів, які подаються в заставу, такі самі, як і при здійсненні врахування. Коли серед забезпечення будуть виявленні векселі, проти яких учинені протести, то банк сповіщає про це предявника і пропонує йому викупити опротестовані векселі, або замінити їх в тижневий строк іншими благонадійними векселями.

Кредитні відносини між позичальником і банком будуються на договірній основі. Згідно кредитної угоди позичальник видає банку зобовязання, виконання яких є обовязковою умовою для користування позикою. У них визначається:

1. Ліміт кредиту (кредитна лінія);

2. Граничне співвідношення між забезпеченням і можливою заборгованістю у межах 60-90% від загальної суми векселів.

3. Розмір відсотків за кредит і комісію на користь банку.

4. Право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір відсотків і комісії;

5. Право банку закрити рахунок і вимагати у будь-який час певного чи часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення.

6. Право банку обертати на погашення боргу кошти, що надходять для оплати прийнятих в заставу векселів.

7. Право банку погашати заборгованість клієнта із коштів, що належать клієнту і знаходяться на інших рахунках клієнта.

8. Право банку дозволяти клієнту за його ініціативою заміняти одні векселі на інші.

Після дозволу на кредит клієнту відкривається лицевий рахунок для запису:

а) суми одержаної позики;

б) нарахування банком відсотків за кредит, комісії та інших витрат;

в) грошових коштів, що надходять для погашення боргу;

г) вартість векселів, що надходять на забезпечення і виключаються із забезпечення у разі оплати їх або заміни новими.

У процесі кредитування із спеціального позичкового рахунку банк стежить за розміром вільного залишку кредиту (ліміту).

Погашення позики за спеціальним рахунком під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого йому повертаються із забезпечення векселі на суму, відповідну до внесеної на погашення боргу. Якщо від самого клієнта кошти не надходять, то на погашення позики обертаються кошти, які надходять на оплату векселів. Погашення позики здійснюється шляхом перерахування коштів за розпорядженням клієнта з його розрахункового рахунку або шляхом зарахування платежів, що надійшли від векселедавців за векселями, які знаходяться в забезпеченні позики, безпосередньо на позичковий рахунок.

За спеціальним позичковим рахунком (дебетове сальдо) позичальник сплачує банку відсотки, як за користування звичайними позиками. Якщо за спеціальним позичковим рахунком утворюється кредитове сальдо, то банк нараховує на кредитові залишки відсотки і перераховує цю суму на рахунок клієнта.

При оформленні позики банк приділяє значну увагу попередньому контролю за діяльністю потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику.

У наступному банк здійснює контроль за виконанням вимог кредитного договору, цільовим та ефективним використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, зобовязаний проводити перевірку стану збереження заставленого майна. Періодично аналізується фінансовий стан позичальника. За потребою проводяться перевірки на місці фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів, використання позичальником власних коштів та інших питань, зазначених у кредитному договорі. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобовязань позичальника за кредитним договором.

Проблемні кредити. Проблемні кредити є результатом платіжної кризи позичальника, хоча може існувати клас позичальників-неплатників, які можуть, але не бажають погасити кредит.

Тривала і клопітка робота банку з проблемними кредитами складається із трьох фаз: аналізу документів; невідкладних заходів; неплатоспроможності.

I. Фаза аналізу, тобто розробка так званих “лікувальних заходів” банку (заходів, спрямованих на те, щоб сприяти відновленню кредитоспроможності клієнта). На підставі вивчення потенційних можливостей позичальника складається проект майбутнього розвитку цієї компанії.

Американські комерційні банки приділяють велику увагу прогнозуванню проблемних кредитів на етапах аналізу кредитної заяви та реалізації кредитної угоди. Банківська практика визначила 25 сигнальних моментів («red flags»), які допомагають виявити потенційні проблемні кредити. Можна виявити такі основні «сигнали»: з історії позичальника; стан керівництва і методів управління фірмою-позичальника; виробничо-господарської діяльності позичальника; організації кредитування та сфери використання кредитів та сигнали, що фіксують відхилення від встановлених норм та нормативів.

Ці сигнали насторожують банк і допомагають запобіганню або виявити появу прострочених кредитів. Якщо банк ідентифікував сумнівні кредити, то якими повинні бути його наступні кроки? Банк вживає програму дій, спрямовану на погашення кредитів. У більшості випадків позичальник ще не втратив здатність відповідати за своїми зобовязаннями. У цій ситуацій банк розглядає питання про зміну умов кредитного договору. Нові умови стосуються графіка погашення кредиту, організації взаємних та узгоджених дій банку і позичальника, які ставлять на меті ліквідацію проблемних кредитів. У випадках, коли позичальник вичерпав усі можливості для погашення позики і укладання нової кредитної угоди є неефективним, банк змушений передавати справу до суду.

З метою визначення плану подальших дій збирається інформація щодо фінансів та менеджменту. Особливо цікавою є інформація про групи вироблюваних продуктів, дочірні фірми та результати їх діяльності у різноманітних географічних регіонах. Детальна інформація про витрати допоможе визначити, які з них фіксовані, а які змінні, а також, які з цих витрат можуть бути скорочені. Інформація про фінансові звіти дозволить визначити життєздатність компанії та виявити можливості, які за достатньої підстави можна вважати основою майбутньої успішної діяльності. Проте у короткотерміновому плані ключем до виживання фірми є її здатність зберігати і нарощувати вільні грошові кошти.

Щоб зясувати, яким чином компанія витрачає свої кошти, банк-кредитор повинен стежити за операціями на розрахунковому рахунку корпорації. Моніторинг рахунку може показати зміни в умовах постачання компанії (наприклад, застосування постачальниками компанії передплати). Необхідно звернути особливу увагу на персональний рахунок власника фірми (якщо фірма належить одному власнику), оскільки “плутанина” у використанні коштів на виробничі цілі та особисті потреби цілком може спричинити фінансовий крах цієї фірми.

Як визначити, чи життєздатний основний бізнес компанії? Безнадійні ситуації характеризуються погіршенням основного бізнесу внаслідок жорсткої цінової конкуренції, при цьому спостерігається дуже швидкий спад ринкового попиту, а фіксовані витрати ростуть.

Вибір плану дій залежить також від компетенції керівника компанії. Необхідно зясувати, чи здатне керівництво компанії до управління фірмою у кризовій ситуації? Наскільки організовано співпрацює керівна команда?

II. Фаза невідкладних заходів, яка являє собою розробку розумної стратегії обігу фінансових коштів та виходу із платіжної кризи.

У процесі роботи з проблемними позиками банк виробляє стратегію можливої реакції на труднощі позичальника. Вона може мати вигляд реабілітації чи ліквідації стосунків банку з фірмою.

Фаза невідкладних заходів починається тоді, коли вирішальним для компанії стає збереження коштів. Для досягнення цього фірма повинна сконцентруватися на вдосконаленні механізму отримання прибутків та його моніторингу, заходів контролю за витратами.

Розробка розумної стратегії повинна містити питання заміни керівництва, покращення контролю, удосконалення маркетингу та змін у ціновій політиці; реорганізацію заборгованості чи пошуку нових джерел фінансування, надання компанії відстрочки по виплаті відсотків.

На першому етапі банк і позичальник співпрацюють як справжні партнери. Вони укладають додаткову (модифіковану) угоду, за якою позичальнику надається відстрочка у погашенні кредиту на період коректування своєї господарської діяльності з метою одержання коштів для повернення боргу. За домовленістю банк може виконувати різну роль. Іноді банк обмежує активність позичальника, наприклад, стосовно придбання нового обладнання чи розширення виробника. Рестрикціям з боку банку можуть підлягати і витрати фірми на виплату грошових винагород працівникам. В інших випадках банк безпосередньо бере участь в управлінні фірмою. Це може відбуватися або у вигляді делегування співробітника банкку в раду директорів компанії з наданням йому контрольних функцій, або у вигляді рекомендації здійснити кадрові зміни у керівництві. Фірма йде на подібні санкції, маючи надію на покращення свого фінансового становища. Крім того у модифікованій угоді може ставитися питання про додаткове забезпечення кредиту, якщо банк вважає, що існуюче забезпечення недостатньо захищає його інтереси.

Стосовно позичальника, який не виконує своїх зобовязань за кредитною угодою, а також при виявленні невірогідних звітів чи занедбаності бухгалтерського обліку, якщо не загрожує своєчасному і повному погашенню позичкової заборгованості, банк може припинити подальше надання коштів і достроково погасити раніше видані позики. Кредитні угоди можуть передбачати, що у випадку невиконання зобовязань кредитор вимагатиме миттєвого повернення боргу. Це називається «акселерацією».

III. Фаза неплатоспроможності, протягом якої вирішуються питання, повязані із збанкрутінням чи реорганізацією неплатоспроможного клієнта.

Проти позичальника, який своєчасно не виконав своїх зобовязань перед банком за кредитною угодою (погашення позики, виплата відсотків, комісійних і пені), у їх частині, не забезпеченій заставою, у встановленому законом порядку може бути збуджена справа про банкрутство. Про оголошення клієнта неплатоспроможним банк повідомляє основних кредиторів, державні органи управління, засновників фірм-позичальника, а також у пресі та інших засобах масової інформації.

Внаслідок розгляду справи про банкрутство в арбітражному суді може бути прийняте рішення про:

санацію боржника шляхом його реорганізації чи приватизації;

переведення боргу або заміну боржника;

визнання боржника банкрутом і стягнення заборгованості з його майна.

Банк припиняє нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банкрута.

За рахунок коштів, отриманих від продажу майна позичальника банкрута, позачергово задовільняються вимоги банку-кредитора, забезпечені заставою.