Валютний курс і курсова політика

1. Валютний курс і курсова політика

Необхідність валютного курсу визначається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним платіжним засобом. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій вони повинні бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні розрахункові одиниці (ЕКЮ, СДР та інші). правильне визначення валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах економічних субєктів різних країн. Через концепцію курсу національної валюти центральний банк впливає на стан платіжного балансу країни, а також використовує його як інструментарій монетарної політики.

Валютний курс це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу; або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс відображає взаємодію середовищ національної та світової економіки. Він використовується при купівлі та продажу валюти у звязку з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженні в країну або вивозі за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.

2. Функції валютного курсу

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи.

По-друге, на основі валютних курсів здійснюється порівняння вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни з світовими цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних звязків.

3. Види валютних курсів

В економічній теорії розглядається два основних види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву “валютний коридор”. Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого (повзучого з привязкою до фіксованого) курсу (англійською crawling ред).

Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за схемою 20.1.

На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу це офіційний, ринковий, біржовий тощо.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-вудської угоди було введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Однак, вільно “плавають” тільки провідні валюти долар США, марка ФРН, французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу: привязка його до кошика валют; привязка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

Схема 1. Моделі валютних курсів

4. Порядок визначення та режим валютних курсів

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає практично на всю систему макро- та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

За умов золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту. Валютний курс міг відхилятися від золотого паритету тільки на вартість перевозу золота золотого однієї країни в іншу. Межі відхилення валютного курсу від валютного паритету називалися золотими точками.

Нижня межа відхилення дорівнювала валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою.

При зниженні валютного курсу країни до її нижчої точки починався вивіз (експорт) золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту перевищував пропозицію. Нижня золота точка називалася ще експортною.

Верхня межа відхилення дорівнювала валютному паритету плюс витрати на перевезення золота. Вона відповідає максимальному курсу валюти і називається верхньою золотою точкою. При підвищенні курсу валюти до верхньої золотої точки починався ввіз (імпорт) золота до країни. У звязку золотого цим верхня золота точка називалася ще імпортною.

За умов золотого стандарту валютний курс був відносно стійким, оскільки гарантувався вільним обміном банкнот на золото та можливістю вільного вивозу золота золотого однієї країни до іншої.

У звязку золотого демонетизацією золота порядок визначення валютного курсу докорінно змінився, що викликано несталістю сучасних грошових систем. Нині немає законодавчо фіксованої бази для формування валютних курсів. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют. Купівельна спроможність (сила) валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні золотого базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах - країні “А” і країні “Б” визначає паритет купівельної спроможності (purchasing power party) - PPP.

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою золотого них є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг.

Величина економічно обґрунтованого курсу валюти може визначатись також на підставі обрахунку ВВП за цінами визначеними у національній валюті та в окремій іноземній вільноконвертованій валюті чи в ЕКЮ. Частка від їх ділення дає валютний курс.

Отже, формування валютного курсу та його величина завжди під впливом динаміки цін.

У Україні з високими темпами інфляції курс валюти буде знижуватися відносно до валют тих країн, де нижчі темпи інфляції і, безперечно, знецінення валюти тягне за собою подальше зростання внутрішніх цін. Зростання цін знижує курс. Якщо курс падає то ціни зростають. Ця залежність чітко проявляється у довгостроковому періоді. У даній ситуації важливо визначити межі коливань курсу в ширині валютного коридору на основі реальних макроекономічних параметрів. Поряд із ціновим існує метод розрахунків (РРР), спертий на визначення співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах (А,Б), що порівнюються. До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму позичкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна із формул, що використовується в даних розрахунках має такий зміст:

WБ PRA

РРР = ------ х ------ ,

WA PRБ

де W - рівень заробітної плати у країнах А і Б;

PR - продуктивність праці у відповідних країнах.

Однак сам розрахунок валютного курсу - не найскладніша операція. Важче створити систему забезпечення твердого (сталого) валютного курсу. Але який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів при сталості цін. Як зазначалося, валютного курсу основі визначення та прогнозування курсів валют лежать паритети їх купівельних спроможностей. Проте, ряд чинників може спричиняти значне відхилення валютного курсу від їх основи:

- Перш за все, це зміна попиту і пропозиції валюти на ринку, на яку позначається стан платіжного балансу країни. Якщо активне сальдо платіжного балансу зростає, то збільшуються валютні надходження в країну і пропозиція їх порівняно з попитом. А це призведе до зростання курсу національної валюти. І навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується, тоді зростає попит на іноземну валюту, що призведе до падіння курсу національної валюти. У свою чергу на стан платіжного балансу впливають такі чинники: зміна структури виробництва і динаміка ВВП, конкурентоспроможність національної продукції, кон'юнктури внутрішніх і світових цін на ринках партнерів тощо.

- кон'юнктура валютних курсів та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний вплив на валютний курс.

Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди здійснюються для торговельних та фінансових розрахунків. У багатьох випадках визначальною мотивацією у субєктів валютного ринку може бути отримання спекулятивного прибутку.

- На динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма процента, яка регулює міграцію та розміщення капіталів. Наприклад, підвищення рівня позичкових процентів стимулює залучення іноземного капіталу і, відповідно іноземної валюти, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Але підвищення процентних ставок має, слід памятати, і тіньову сторону: воно здорожує кредит і пригнічує інвестиційну діяльність усередині країни.

- Ступінь розвитку ринку цінних паперів складає здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може безпосередньо залучати іноземну валюту, а також залучати національну валюту для придбання іноземної валюти.

- Нарешті, ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки. Крім того, валютний курсу надзвичайно чутливий до чинників, що визначають політичну та соціальну ситуацію в країні.

Міжнародні валютні відносини

Є невідємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток повязані з обслуговуванням всього комплексу економічних звязків, що складаються між окремими країнами, юридичними субєктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється обєктивними передумовами вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських звязків.

Валютні відносини повязані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні звязки. Вони тісно повязані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн. На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин. Валютна політика сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо. Валютна політика здійснюється органами економічного управління центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних економічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обґрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

5. Валютна система це державно-правова форма організації валютних відносин

Слід розрізняти національну, міжнародну, регіональну та світову валютні системи.

Національна валютна система це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

Основними елементами національної валютної системи є:

· національна валюта грошова одиниця країни;

· валютний паритет та режим курсу національної валюти;

· умови обміну національної валюти на інші валюти конвертованість валюти;

· форми та організація міждержавних розрахунків;

· статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.

6. Конвертованість валюти

Одним з найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти невідємний атрибут відкритої економіки. Безконвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець імпортер позбавляється можливості належно задовольняти свій платоспроможний попит.

Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом. У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобомякання статутних вимог МВФ. У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют. Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень. За режиму повної конвертованості всі резиденти і нерезиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Кувейт та деякі інші. Це країни з розвинутою та відкритою економікою. Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі. Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, оскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти. За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для нерезидентів зберігається режим не конвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості. В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобовязання щодо організації власної національної валютної системи.

У системі міжнародних валютних відносин чільне місце відводиться здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валюти. Реалізація цього заходу є однією із статутних вимог МВФ, що передбачені пунктами 2,3 і 4 статті XIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. А це означає, що дана країна:

· має право запроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу

· не повинна обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів

· зобовязання викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування необхідне для здійснення цих операцій

Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до статті XIII Статуту МВФ зобовязуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не брати участі в дискримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінів курсів.

Разом із тим багато країн скористалися перехідними положеннями відповідно до статті XIII, які дають їм змогу без спеціального дозволу МВФ зберігати обмеження на міжнародні платежі і перекази за поточними операціями лише протягом перехідного періоду. Український парламент також, скористався легально існуючою альтернативою, ратифікував у 1992 році, підкреслюємо, не XIII, a XIX ст. Статуту МВФ, згідно з якою країна лише проголошує своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти. Сучасний стан розвитку валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила про те , що наша країна взяла на себе зобовязання щодо виконання статті XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдесю сказав, що вона “переводить Україну до першої ліги світового економічного процесу”. Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.

Вперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи резиденти та нерезиденти мають право переказувати через українські уповноважені банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями. Окрім цього, громадяни-іноземці можуть переказувати за межі України: отримати успадковані кошти, гроші за продану спадщину та належне нерезиденту майно в Україні; прибутки від іноземних інвестицій в Україну; кошти отримані у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів, нарахованих відсотків; іноземну валюту, ввезену (переказану) в Україну у встановленому чинним законодавством порядку.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів на сьогодні однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу ЛОРО за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою нерезидентом унаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та залишками коштів на цьому ринку.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні і на чиї поточні рахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунка для утримання представництва, можуть:

· отримувати відсотки за залишками коштів на цих рахунках;

· купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її подальшого переказу на рахунках юридичної особи нерезидента, чиї інтереси вони представляють. Крім того, надано можливість переказувати та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на депозитні рахунки в уповноважених банках України.

Режимами рахунків фізичних осіб іноземців передбачено також право (як і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути переказана за межі України, на суму коштів на цих рахунках (із відсотками). Вони можуть відкривати і вкладні рахунки в банках України, що дозволить концентрувати кошти, які можуть бути інвестовані в економіку України.