Джерела формування та шляхи підвищення ефективності власного капіталу

7

3

УКООПСПІЛКА

Львівська Комерційна Академія

Кафедра фінансів і кредиту

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Джерела формування та шляхи підвищення ефективності власного капіталу

Студента 462 групи

Крачковського А.В.

Науковий керівник:

Пінішко В.С.

Львів 2005

План

Вступ

1. Сутність власного капіталу

2. Джерела формування власного капіталу

3. Оцінка використання ефективності власного капіталу

4. Шляхи оптимізації використання власного капіталу

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Розвиток ринкових відносин у суспільстві привів до появи цілого ряду нових економічних об'єктів обліку й аналізу. Одним з них є капітал підприємства як найважливіша економічна категорія й, зокрема, власний капітал.

З погляду на підприємство як на незалежний суб'єкт господарювання, капітал представляє собою абстрактну суму фінансових коштів в грошовій формі, що надані їх власником або кредитором господарюючому суб'єкту з метою інвестування, і характеризуються юридичним і часовим аспектами.

За ринкової трансформації народногосподарського комплексу України виникає значна потреба у фінансовому капіталі для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від їхніх форм власності й організаційно-правового статусу.

Як сума фінансових зобов'язань підприємства перед власниками і кредиторами капітал відображається в пасиві балансу підприємства і утворює фінансово-економічний сегмент господарства. За джерелами виникнення розрізняють власний (акціонерний капітан) і позиковий капітал (кредити, позики), які відрізняються правовим статусом капіталодавців. Уречевленням (еквівалентом) капіталу виступає майно підприємства, що представляє собою потенціал підприємства або конкретну форму використання капіталу.

Фінансова політика підприємства є вузловим моментом у нарощуванні темпів його економічного потенціалу в умовах ринкової системи господарювання з її жорсткою конкуренцією. Важливе значення мають показники, що характеризують фінансовий стан підприємства. Оцінка власного капіталу є основою для розрахунку більшості з них.

Облік власного капіталу є важливою ділянкою в системі бухгалтерського обліку. Тут формуються основні характеристики власних джерел фінансування діяльності підприємства. Підприємству необхідно здійснювати аналіз власного капіталу, оскільки це допомагає виявити його основні складові й визначити наслідки їхніх змін для фінансової стійкості.

Динаміка зміни власного капіталу визначає й обсяг позикового капіталу. В останні роки відбулися значні зміни в структурі грошового капіталу в результаті підвищення частки позикового капіталу. Основна проблема для кожного підприємства, яку необхідно визначити, - це достатність грошового капіталу для здійснення фінансової діяльності, обслуговування грошового обігу, створення умов для економічного росту.

1. Сутність власного капіталу

Активи і капітал підприємства -- це лише різні аспекти одного і того ж явища, оскільки про майно говорять як про капітал, необхідний для виробництва. З фінансової точки зору запаси майна (активи) означають очікування майбутніх надходжень коштів або використання фінансових ресурсів в минулому. Засоби підприємства -- це обов'язкові майбутні витрати або джерела фінансових коштів у минулому. Виробничо-господарський сегмент окремого підприємства представляє собою його актив, тобто сукупність основних та оборотних засобів.

Тільки платіжні засоби, розміщені в активі балансу, вилучаються з виробничо-господарської сфери. Вони -- зв'язуючий елемент між двома складовими господарства підприємства. Гроші використовуються для придбання факторів виробництва та залишаються в матеріальній формі у виробничій сфері доти, доки внаслідок надходження виручки від продажу готових виробів знову не перетворюються на грошову форму. Тому майно підприємства можна представити у вигляді «області інвестицій» та «області платежів» (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Області капіталу, інвестицій та платежів



Перша належить до виробничо-господарського, друга - до фінансово-економічного обороту підприємства. Елементи виробничого процесу втілюються в капіталі, а капітал фінансує майно підприємства. Тому фінансово-економічна область підприємства відображає виробничо-господарський оборот та процеси підприємства у вартісній формі.

Як бачимо, сучасне трактування активу і пасиву з об'єктивних причин відрізняється від традиційного радянського, коли перший був «сукупністю речей», а другий показував «групування коштів підприємства за джерелами утворення і призначенням в залежності від ступеня закріплення за даним підприємством». В зв'язку з тим, що «характер джерел коштів відображав форму соціалістичної власності», мова фактично йшла не про джерела надходження коштів від власників, оскільки останні були представлені одним суб'єктом - державою, а інформували: від якої «ланки» чи складової народного господарства надійшли кошти і на який термін. За часів СРСР панувала «теорія виділених фондів», яка була сформульована ще в XIX ст. Ф. Бестою, згідно з якою підприємства наділялись фондами для придбання активів, які в такому випадку дійсно сприймаються як сукупність засобів для виконання планових завдань.

Так, якщо перший крок бізнесу -- це залучення капіталу, то виникає питання про джерела цього капіталу. Підприємство може отримати фінансові кошти або від зовнішніх кредиторів, або в результаті своєї виробничої і збутової діяльності. Тому розрізняють два способи фінансування: зовнішнє і внутрішнє.

Коли капітал надається на невизначений термін, а інвестор бере участь в прибутках і збитках підприємства, то мова йде про власний капітал. Як правило, він надається або в формі капіталу-відповідальності, або в формі капіталу-гарантії і використовується, в першу чергу, у випадку, коли підприємство несе збитки. Інвестор позикового капіталу несе збитки тільки після використання на ці цілі власного капіталу.

Поняття «фінансування через вкладення» та «фінансування участю» чітко не розрізняються. Коли підприємець вносить в підприємство власний капітал з власного приватного майна, то в цьому випадку мова йде про вкладення. Якщо декілька осіб надають свій власний капітал, то вони беруть участь в діяльності підприємства через свої вкладення. Таким чином, у вузькому розумінні фінансування участю обмежується власним фінансуванням юридичних осіб (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, інші товариства) або власним фінансуванням через випуск акцій. В таких випадках фінансові кошти надаються в обмін на право власності.

Під внутрішнім фінансуванням розуміється використання частини прибутку (самофінансування) та фінансування звільненим капіталом через амортизацію і зміну структури майна. Воно побудоване або на обміні активами, тобто на перетворенні частини майна знову на гроші, що тим самим збільшує капітал, який є в розпорядженні підприємства, або веде до збільшення майна чи капіталу, якщо прибуток запишається на підприємстві.

Таким чином, фінансовою основою діяльності підприємства є сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними основними формами (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Форми власного капіталу

Основним елементом власного капіталу є статутний капітал -- що є показником, який характеризує розміри і фінансовий стан підприємства. Тобто це сума коштів, що внесені в майно підприємства власниками (учасниками, засновниками). Розмір статутного капіталу визначається за домовленістю між засновниками, фіксується в установчих документах як сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) підприємства та реєструється у відповідних органах.

Статутний капітал є підставою для початку, а також продовження господарської діяльності підприємства і виконує наступні функції (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Функції статутного капіталу

№	Функція	Зміст функцій статутного капіталу
1	Довгострокового фінансування	Використовується підприємством протягом тривалого часу
2	Відповідальності та захисту кредиторів	Сумою власного капіталу визначається відповідальність підприємства перед зовнішніми користувачами, а також захист кредиторів від втрати капіталу
3	Компенсації завданих збитків	Гарантує їх погашення
4	Кредитоспроможності	Вартість власного капіталу є гарантією погашення отриманого кредиту
5	Фінансування ризику	Сума власного капіталу може використовуватися для проведення ризикованих операцій господарської діяльності підприємства та здійснення ризикових інвестицій
6	Незалежності і влади	Розмір власного капіталу визначає незалежність власників і його вплив на господарську діяльність підприємства
7	Розподілу доходів і активів	На підставі внеску власників у капіталі здійснюється розподіл отриманого фінансового результату за звітний період та майна у разі ліквідації підприємства

Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, в першу чергу, -- автономність бізнесу.

Статутний капітал є невід'ємною складовою частиною практично будь-якого підприємства, разом з тим, він -- досить умовна величина, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів в момент створення товариства, наприклад, надане в натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплату акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об'єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж сам по собі розмір не може ніяким чином гарантувати права кредиторів на майно підприємства.

З точки зору економіста, зміст статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг чи продажу товарів.

Відомості про розмір і порядок утворення статутного капіталу повинні бути зазначені в засновницьких документах колективного підприємства.

Згідно з чинним законодавством мінімальний розмір статутного капіталу регламентований лише для господарських товариств (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та ін.) та деяких специфічних видів діяльності, пов'язаних з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його розмір визначається засновниками та залежить перш за все від виду та масштабу діяльності.

Сума статутного капіталу, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, представляє собою неоплачений капітал підприємства.

Джерела збільшення та зменшення неоплаченого капіталу показано на рисунку 1.3.

Пайовий капітал -- це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

Пайовий капітал складається з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок та інших підприємств, а також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСГІ) в сільському господарстві, одержаних в результаті розподілу на паї колективної власності.

Рис. 1.3 Джерела збільшення та зменшення неоплаченого капіталу

Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, якіперевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів;іншого додаткового капіталу (див. рис. 1.4).

Рис. 1.4 Структура додаткового капіталу

Вилучений капітал -- це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів.

Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на певний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу, а лише показує, що цей капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути або перепроданий, або анульований.

Резервний капітал представляє собою суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються відповідно до напрямків, передбачених в установчих документах. Як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного (страхового) капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Створюється резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного капіталу. Щорічні відрахування на поповнення резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5% його загальної вартості.

2. Джерела формування власного капіталу

Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, то характеризують фінансовий стан підприємства, і, в першу чергу, автономність бізнесу.

Статутний капітал с невід'ємною складовою частиною практично будь-якого підприємства, разом з тим, він - досить умовна величина, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів в момент створення товариства, наприклад, надане в натуральній формі у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплату акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути їй як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об'єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж сам по собі розмір не може ніяким чином гарантувати прана кредиторів на майно підприємства.

З точки зору економіста, зміст статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг чи продажу товарів.

Відомості про розмір і порядок утворення статутного капіталу повинні бути зазначені в засновницьких документах колективного підприємства.

Згідно з чинним законодавством мінімальний розмір статутного капіталу регламентований лише дня господарських товариств (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю повні товариства та ін.) та деяких специфічних видів діяльності, пов'язаних з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його розмір визначається засновниками та залежить перш за все від виду та масштабу діяльності.

Порядок формування капіталу в залежності від організаційно-правової форми підприємства наведено в таблиці.

Таблиця1

Формування капіталу на підприємствах основних організаційно-правових форм

№ з/п	Організаційно-правова форма підприємства	Назва капіталу	Порядок формування капіталу
1	Відкриті та закриті акціонерні товариства (ВАТ, ЗАТ), товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.	Статутний капітал	Сума часток засновників (учасників), визначених засновницькими документами.
2	Повні товариства, товариства на довірі	Складовий капітал	Сукупність внесків учасників
3	Державні та комерційні підприємства	Статутний капітал	Сукупність виділених підприємству державним органом основних та оборотних засобів
4	Підприємства, засновані на власності об'єднання громадян	Пайовий капітал	Сукупність пайових внесків членів для спільного ведення підприємницької діяльності

Учасники товариств з обмеженою відповідальністю та командитних товариств відповідають за зобов'язаннями товариства в розмірі своїх внесків. Засновники цих товариств несуть солідарну відповідальність всім своїм майном, учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за зобов'язаннями товариства розміром своїх внесків, а при необхідності майном, їло їм належить, в розмірі, кратному внеску кожного-учасника (граничний розмір відповідальності учасників передбачено в засновницьких документах).

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю, командитного товариства, повного товариства, товариства з додатковою відповідальністю формується за рахунок внесків його учасників та засновників.

Порядок формування власного капіталу

Статутний капітал
Будинки споруди, обладнання та інші матеріальні цінності
Цінні папери
Права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, авторські права
Інтелектуальна власність
Грошові засоби



Крім того, до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше ЗО % свого паю, що підтверджується відповідними документами.

Вартість об'єктів інтелектуальної власності та інших нематеріальних активів визначається на договірних засадах між власниками підприємства і суб'єктами права власності на ці об'єкти (громадяни, юридичні особи, держава).

Майно, надане засновниками в рахунок їх внесків до статутного капіталу підприємства, оцінюється за домовленістю із співвласниками підприємства.

Якщо на внесок до статутного капіталу майном, відсутні документ про підтвердження його вартості, воно оцінюється за взаємною згодою засновників, про що складається протокол засновницьких зборів. Якщо засновники не можуть прийти до спільної думки з оцінки майна, то в цьому випадку проводиться експертна оцінка в бюро технічної інвентаризації або в торгово-промисловій палаті.

Засновницький опис майна є основним документом, що підтверджує внесення часток засновників, форма якого наведена нижче.

Засновницький опис майна, внесеного на момент створення підприємства.

№	Назва майна	Коротка характ. майна	Документ, що засвідчує право власності	Одиниця виміру	Кількість	Ціна за одиницю	Вартість, грн.	Хто вніс	підпис
Разом

Сума прописом

На відповідальне вберігання перелічені цінності (рухоме манію, крім автомобілів) прийняв

(підпис МВО)

Примітка. На нерухомість надасться документ, що засвідчує право власності.

Для надання документів до органів реєстрації опис майна нотаріально засвідчується.

Акціонерне або пайове товариство відрізняється від розглянутих товариств тим, що відповідальність кожного з учасників господарства обмежується одним лише його внеском акцією.

При створенні ВАТ організовується відкрита підписка на акції. Особи, що бажають придбані акції, повинні внести па рахунок засновників не менш 10 % вартості акцій, на які вони підписалися.

При створенні ЗАТ до скликання засновницьких зборів засновники повинні внести не менше 50 % номінальної вартості акцій.

Відкриття тимчасового банківського рахунку для акумуляції засобів, що формують статутний капітал, здійснюється банківською установою на підставі нотаріально завіреної копії засновницького договору та заяви, яка підписана одним із засновників, повноваження якого підтверджуються рішенням засновницьких зборів.

АТ не пізніше, ніж через 6 місяців після реєстрації, зобов'язано видані акціонерам акції (сертифікати акцій). ЗАТ мас право випускати тільки іменні акції. Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'язане вести книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформацією в даному випадку с дані про всіх власників акцій, про час придбання акцій, про пакет акцій кожного акціонера.

Для випуску акцій акціонерне товариство подає до реєстраційного органу документи, які наведені в таблиці .

Таблиця

Документальне оформлення випуску акцій

№ п/п	Назва документу	Інформація, яка повинна міститись в документі
1	Заява стандартного зразка	Найменування і вид акціонерного товариства; код ЄДРПОУ; юридична адреса; місцезнаходження; телефон, факс, розмір статутного капіталу; сумарна номінальна вартість випуску акцій; кількість акцій за типами і категоріями; розрахунковий рахунок; номінальна вартість акцій
2	Рішення про випуск акцій, оформлене протоколом, згідно з вимогами	Фірмова назва емітента та його місцезнаходження; розмір статутного капіталу або вартість необоротних та оборотних активів; мета і предмет діяльності емітента; посадові особи; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення цінних паперів, випущених в обіг раніше; мета випуску акцій; визначення категорій акцій (звичайні чи привілейовані); кількість іменних акцій (тобто загальна кількість акцій даної емісії кількість привілейованих акцій; загальна сума емісії; номінальна вартість акцій; кількість учасників голосування (при прийнятті рішення про випуск акцій); порядок виплати дивідендів; термін і порядок розподілу акцій між засновниками та їх оплати; черговість випуску акцій (при випуску їх різними серіями); умови розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне право на придбання акцій нової емісії; інша інформація (наявність збитків, форма випуску акцій (документарна чи електронна)). Оформлене протоколом рішення повинно бути завірене підписами і печаткою емітента.
3	Нотаріально завірена копія статуту емітента або зміни до статуту пов'язані зі збільшенням розміру статутного капіталу (номінальної вартості або кількості акцій.
4	Зразок бланку сертифіката акцій, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства (при документарній формі випуску)
5	Баланс (форма № І), завірений підписами і печатками емітента та аудитора (аудиторської фірми), довідка про фінансовий стан емітента, завірена підписами і печатками аудитора (аудиторської фірми), аудиторський висновок станом на перше число поточного кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій
6	Копія свідоцтва про реєстрацію попередніх випусків акцій (у випадку додаткової емісії)
7	Копія свідоцтва про державну реєстрацію АТ

В державну комісію по цінних паперах і фондовому ринку подається заява відповідної форми.

„__”___________р. №____

(дата подання заяви)

Заява про реєстрацію випуску акцій

Найменування та вид акціонерного товариства
Код ЄДРПОУ
Юридична адреса
Місцезнаходження
Телефон, факс
Поточний рахунок
Розмір статутного капіталу
Сумарна номінальна вартість випуску акцій
Кількість акцій за типами і категоріями
Номінальна вартість акції
Дата реєстрації звіту в органі, який реєструє

До заяви додаються:

1. Нотаріально завірена копія статуту.

2. Зразок бланку сертифікату акції.

3. Баланс, засвідчений підписами та печатками емітент і аудитора, довідка про фінансовий стан емітента, засвідчена підписами і печаткою аудитора, і висновок аудитора станом на перше число поточного квартал.

4. Копія свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

5 Копія свідоцтва про реєстрацію попередніх випусків акцій (для ВАТ, з якого відбувається виділення).

М.П.Голова правління П.І.Б.

Після реєстрації випуску емітенту видасться свідоцтво, яке с підставою для друку бланків сертифікатів акцій (при документарній формі випуску) або для оформлення глобального сертифікату в депозитарії (при бездокументарній формі випуску). При реєстрації наступного випуску акцій АТ не сплачує держмито. Держмито, пов'язане з емісією цінних паперів, сплачується тільки при реєстрації інформації про емісію, що у випадку з емісією акцій зобов'язані робити відкриті акціонерні товариства, які, крім реєстрації випуску акцій, реєструють інформацію про нього.

Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) повинні інформувати згідно з вимогами законодавства про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації яких встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У повідомленні про відкриту підписку повинні бути вказані: фірмове найменування АТ, предмет, мета та строки його діяльності, склад засновників, дата проведення засновницьких зборів, розмір статутного капіталу, що передбачається, номінальна вартість акцій, їх кількість та види, переваги та пільги засновників, місце проведення, початковий та кінцевий термін підписки на акції, склад майна, яке вноситься засновниками в натуральній формі, найменування банківської установи та номер поточного рахунку, па який повинні бути зараховані початкові внески. За рішенням засновників до повідомлення можуть бути включені також інші дані. Термін відкритої підписки на акції не може перевищувати 6-ти місяців.

Емітент видає акції покупцеві лише за умови повної оплати їх вартості. Акціонеру замість цінних паперів може бути виданий сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій, які йому належать.

Акції ВАТ можуть поширюватись шляхом: відкритої підписки або купівлі-продажу на біржах.

Акції ЗАТ можуть бути поширені тільки між учасниками та не можуть поширюватися шляхом: підписки; купівлі-продажу на біржі.

Основною мстою діяльності будь-якого підприємства є збільшення його власного капіталу. На розмір власного капіталу впливає чотири основних типи операцій: доходи, витрати, внески та вилучення.

Коли змінюються внески до статутною капіталу, вносяться зміни до засновницьких документів, що підлягають державній реєстрації. Товариство зобов'язане в п'ятиденний термін повідомити орган, який здійснив реєстрацію, про зміни.

Рішення товариства про зміни розміру статутною капіталу вступає в силу з дня їх державної реєстрації.

Будь-які, навіть передбачені засновницькими документами, зміни статутною капіталу, не зареєстровані у встановленому порядку, є порушенням і тягнуть за собою адміністративні штрафи. Але, крім того, державна реєстрація такого підприємства може бути анульована, а саме підприємство ліквідоване.

Збільшення статутного капіталу за умови повного формування раніше оголошеної величини здійснюється одностайним рішенням загальних зборів учасників. Статутний капітал ТзОВ може бути збільшений за рахунок:

- додаткових внесків учасників;

- дивідендів, які належать учасникам;

- нерозподіленого прибутку.

Товариство за рішенням загальних зборів акціонерів може збільшити свій сипу гний капітал шляхом додаткового випуску акцій, обміну облігацій на акції, збільшення вартості раніше випущених акцій, а також шляхом залучення додаткових інвестицій, індексації основних засобів та з інших причин за умови повної оплати (за вартісне не нижче номінальної) всіх випущених акцій. При додатковій емісії акцій АТ затверджує проспект емісії або інформацію про випуск цінних паперів.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється у виключних випадках за рішенням зборів акціонерів після повідомлення всіх його кредиторів у встановлені законодавством терміни. Зменшення величини статутного капіталу відбувається внаслідок зниження номінальної вартості акцій або скорочення їх кількості шляхом викупу частини акцій у їх власників.

Створюється резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 ° о статутного капі галу. Щорічні відрахування на поповнення резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5 % його загальної вартості.

3. Оцінка використання ефективності власного капіталу

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямів аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

В даному випадку наведемо показники, що дають змогу оцінити власний капітал підприємства. Коефіцієнти, що стосуються власного капіталу, можна згрупувати в три категорії:

- коефіцієнти ліквідності і платоспроможності;

- коефіцієнти фінансової стійкості і стабільності підприємства;

- коефіцієнти рентабельності.

Розглянемо детальніше ці показники.

Коефіцієнти ліквідності і платоспроможності:

1. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів.

Мінімальне значення цього показника - 0,1. Коли показник опускається за це значення, то структура визнається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним. Збільшення величини показника свідчить про непоганий фінансовий стан підприємства і його спроможність проводити незалежну фінансову політику.

2. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу.

Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. Приблизне значення цього показника - 0,5 ... 0,8. Якщо показник має значення менше за 0,5, то це свідчитиме про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. За значення цього показника більшого за 0,8 роблять висновки про залучення довгострокових позик і кредитів для формування частини необоротних активів, що є цілком виправданим для будь-якого підприємства.

Коефіцієнти фінансової стійкості і стабільності підприємства.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

3. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансове стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу - їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %). Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Проте це не скрізь так: японським компаніям, наприклад, властива висока частка залученого капіталу (до 80 %). А значення цього показника в Японії в середньому на 58 % вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: у США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії - від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про велику міру довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчитиме про неспроможність отримати кредити в банку, що є певною пересторогою для інвесторів і кредиторів.

4. Коефіцієнт фінансової залежності:

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю - навпаки.Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 гри, вкладеній в активи підприємства, 25 коп. десь позичено.

5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку - капіталізовано. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив - 0,4 ... 0,6).

6. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів:



Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства.

Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про певне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;

2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

3) нестійкий фінансовий стан -- коли запаси й витрат забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

4) кризовий фінансовий стан -- коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства.

Фінансове стійким можна вважати такс підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Коефіцієнти рентабельності:

7. Рентабельність власного капіталу

Показник рентабельності власного капіталу розраховується як відношення прибутку підприємства до вартості величини власного капіталу і показує величину одержаного прибутку в розрахунку на одну гривню капіталу власників.

8. Період окупності власного капіталу

Коефіцієнт періоду окупності власного капіталу є оберненим до показника рентабельності власного капіталу і показує період, за який окупиться за рахунок прибутку власний капітал підприємства.

Методика аналізу названих вище коефіцієнтів полягає, головним чином, у порівнянні:

- фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів;

- фактичних коефіцієнтів з нормативними (щоправда, користувачі фінансових звітів рідко коли можуть це зробити);

- фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статистичні органи);

- фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками.

За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні й слабкі позиції підприємства.

4. Шляхи оптимізації використання власного капіталу

Обґрунтування сутності і поняття капіталу має важливе значення, тому що при аналізі фінансового стану підприємства чітко визначається, що його успішна діяльність залежить від раціональної структури капіталу й ефективності його використання.

Насамперед слід врахувати особливості використання власного капіталу. Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:

1. Простою залучення, так як рішення пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.

2. Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, так як при його використанні не потрібна оплата позичкового проценту у всіх його формах.

3. Забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниження ризику банкрутства.

Разом з тим, йому присутні наступні недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, а відповідно і можливості суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

2. Висока вартість в порівнянні з альтернативними джерелами формування капіталу.

3. Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучених позичкових фінансових засобів, так як без такого залучення неможливо забезпечити збільшення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, використовуючи лише власний капітал, має найбільшу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в період сприятливої кон'юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

На противагу, підприємство, яке використовує позичковий капітал має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку ( за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик та загрозу банкрутства (яка збільшується по мірі збільшення поти мої ваги позичкових коштів в загальній сумі використовуваного капіталу).

Аналіз власного капіталу здійснюється на основі "Звіту про власний капітал", ф. 4. При цьому вивчаються причини зміни власного капіталу протягом звітного періоду

Для проведення аналізу необхідно передовсім ознайомитися зі змістом окремих складових власного капіталу і детально вивчити зміст кожної статті форми 4 "Звіт про власний капітал". Розглянувши зміст статей звіту про власний капітал, необхідно проаналізувати рух власного капіталу підприємства за звітний період, розрахувати та проаналізувати основні показники цього руху.

Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення коефіцієнтів надходження й використання капіталу. Коли значення коефіцієнтів надходження більші, ніж коефіцієнтів використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес нарощування власного капіталу, і навпаки.

Наступним етапом аналізу використання капіталу є аналіз ефективності його використання. Ефективність капіталу найліпше характеризується його рентабельністю. Як відомо, рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням прибутку до величини капіталу. З метою аналізу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності власного капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Виходячи з розрахунку показника рентабельності власного капіталу, його збільшення перш за все пов'язане із зростанням прибутку - головного результату діяльності підприємства. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання. До таких чинників відносяться:

1) Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2) Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних , строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3) Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4) Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5) Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6) Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7) Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8) Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники І зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

Одна з головних задач капіталу - оптимізація його структури із врахуванням заданого рівня його доходності та ризику - реалізується різними методами. Одним із основних механізмів реалізації цієї задачі являється фінансовий леверидж.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позичкових коштів які впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичкових коштів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, який дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку на власний капітал при різній частці використання позичкових коштів, називається ефектом фінансового левериджу. Від розраховується за формулою:



де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, який полягає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

С_ПП - ставка податку на прибуток яка виражається десятковим дробом;

КВР_а - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПЗК - середній розмір процентів за кредит, які сплачує підприємство за використання позичкового капіталу, %;

ПК - середня сума використовуваного підприємством позичкового капіталу;

ВК - середня сума власного капіталу підприємства.

Розглядаючи раніше приведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджу, можна виділити в ній три основні складові:

1) податковий коректор фінансового лівериджу (1-С_ПП), який показує в якій степені проявляється ефект фінансового левериджу в зв'язку з різними рівнями оподаткування прибутку.

2) диференціал фінансового левериджу (КВР_А-ПЗК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процентів за кредит.

3) коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК), який характеризує суму позичкового капіталу, використовуваного підприємством, в розрахунку на одиницю власного капіталу.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, бо ставка податку на прибуток встановлюється законодавством.

При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнту фінансового левериджу буде зумовлювати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при від'ємному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріс коефіцієнта фінансового левереджу мультиплікує ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної чи негативної величини диференціалу фінансового лі вереджу). Аналогічно зниження коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшій степені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик його втрата.

Значення механізму дії фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє ціле напрямлено управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Висновки

У курсовій роботі була виявлена й обґрунтована сутність і поняття власного капіталу, його оцінка та ефективність використання. При аналізі фінансового стану підприємства чітко визначається, що його успішна діяльність залежить від раціональної структури капіталу й ефективності його використання.

Розвиток ринкових відносин у суспільстві сприяє більш глибокому вивченню теоретичних аспектів сутності, складу, структури власного капіталу. Власний капітал підприємства представлений основними складовими: статутним капіталом, додатковим капіталом, пайовим капіталом, резервним капіталом і нерозподіленим прибутком. Їхня наявність, розмір, тактика використання визначають ефективність роботи підприємства в цілому.

Оцінити використання власного капіталу на підприємстві можна за допомогою ряду показників. У складі цих показників виділяються три напрями: коефіцієнти, що стосуються ліквідності і платоспроможності підприємства, коефіцієнти фінансової стійкості і стабільності підприємства, коефіцієнти рентабельності. Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення коефіцієнтів надходження й використання капіталу. Коли значення коефіцієнтів надходження більші, ніж коефіцієнтів використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес нарощування власного капіталу, і навпаки.

Ефективність власного капіталу найкраще характеризується його рентабельністю. Підвищення рентабельності власного капіталу можливе в першу чергу за умови покращення ефективності господарської діяльності підприємства. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

Одна з головних задач капіталу - оптимізація його структури із врахуванням заданого рівня його доходності та ризику. Підприємство, використовуючи лише власний капітал, має найбільшу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в період сприятливої кон'юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Список використаних джерел:

1. Журнал „Фінанси України” 1997-2004 р.р.

2. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств - К.: КНЕУ, 2000.

3. Андрійчук В., Галузинський С. Власний та позичковий капітал і критерії їх раціонального співвідношення // Економіка України. - 1998. - №6

4. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: “Молодь”. - 1997.

5. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.- К.: Либідь, 1995. -160 с.

6. Г.Г. Кірейцев. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник - К.: Центр Начальної Літератури, 2004

7. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 5 “Звіт про власний капітал”. // “Баланс”, № 44, 1 листопада 1999 р.