54

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут економіки та бізнесу

Кафедра «Фінанси»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

на тему: Кредитування малих підприємств. Оподаткування прибутку підприємств

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТУВАННЯ МАЛИХ ПІПРИЄМСТВ

1.1 Проблеми фінансування малого бізнесу

1.2 Правове регулювання кредитування малих підприємств

України

1.3 Принципи кредитування малих підприємств

1.4 Визначення можливості повернення кредиту підприємством

вчасно і у повному обсязі

РОЗДІЛ 2. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Теоретичні основи та законодавча база оподаткування прибутку

підприємств України

2.2.Порядок визначення та строки сплати податку на прибуток

підприємств

2.3 Вимоги до складання декларації з податку на прибуток

підприємств

РОЗДІЛ 3. ЗАДАЧА НА ПРОГНОЗУВАННЯ ПРИБУТКУ ВІД

РЕАЛІЗАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Основною проблемою підприємництва в Україні є відсутність оборотних коштів при наявності у значної кількості підприємців потенційно прибуткових проектів. На початку 90-х років для вирішення проблеми неплатежів більшість підприємців звернулося до бартеру як форми розрахунків. Однак бартер не тільки не вирішив проблеми відсутності оборотних коштів, а навіть поглибив її - в країні всі розраховувались товаром за товар і гроші майже не використовувались, через це найти кошти для розвитку виробництва не було можливості.

В такій ситуації, коли в країні всі гроші зосередились в основному в банківській системі, єдиним шляхом вирішення проблеми оборотних коштів стало кредитування.

Однак в умовах шаленої інфляції більшість банків утримувались від кредитування і заробляли основну частину прибутку на валютних операціях. І навіть якщо банки видавали кредити, то вартість користування кредитом була занадто високою і давала можливість підприємцям використовувати кредитні ресурси тільки для спекулятивних операцій.

Треба зазначити, що останнім часом тенденція на стабілізацію в економіці, яка виражається в першу чергу в зниженні темпів інфляції, відкрила шлях до розширення сфери використання кредитних ресурсів.

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

Специфікою податку на прибуток як прямого податку є те, що він відшкодовується за рахунок прибутку, кінцевого фінансового результату, що залишається у розпорядженні підприємств після сплати непрямих податків, відшкодування валових витрат та відрахувань до амортизаційного фонду, і є єдиним джерелом фінансування розвитку виробництва.

Прямі податки, хоча й поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні бюджету, але мають суттєве значення в податковій системі України. Щорічно ми чуємо про дефіцит бюджету, невиконання доходної його частини. Провідним елементом системи прямих податків є податок на прибуток підприємств. А отже, держава постійно бореться за “вдосконалення” оподаткування прибутку, розуміючи те, що податок на прибуток підприємств, як і прибутковий податок з громадян, є одними х провідних джерел наповнення бюджету.

З 1997 року оподаткування юридичних осіб в Україні регламентується таким основним законодавчим актом як Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який дуже відрізняється від старого закону. На думку спеціалістів він має дуже багато недоліків та недосконалостей. Але напевно дуже важко одразу збудувати ефективну систему оподаткування, тому все це, будемо сподіватися, справа часу.

В своїй роботі я намагалася розглянути існуючі недоліки законодавства з оподаткування прибутку та можливі шляхи щодо їх усунення. Моя тема дуже актуальна в нас час ще й тому, що дуже важливо для ефективного ведення господарської діяльності знати всі моменти прибуткового законодавства. Не знаючі всіх моментів дуже важко, а напевно й неможливо існувати на нашому ринку. Знаючи систему оподаткування можна уникнути деяких суперечностей закону і тим самим уникнути деяких штрафних санкцій, які можуть бути катастрофічними для підприємства.

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТУВАННЯ МАЛИХ ПІПРИЄМСТВ

1.1 Проблеми фінансування малого бізнесу

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва. Звідси слідує, що останнє є особливий сектор економіки, що утворюється сукупністю малих підприємств і тому що є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законах, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях, конституціонуючих сутність цього поняття.

Як показує світова практика, основним критеріальним показником, на основі якого підприємства різних організаційно правових форм відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є насамперед середня чисельність працівників, зайнятих за звітний період на підприємстві. Більшість вчених під малим бізнесом розуміють діяльність, яка здійснювана невеликою групою осіб, або підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними критеріями, на основі яких підприємства відносяться до малого бізнесу, є: чисельність персоналу, розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибутку).

Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у вста-новленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юри-дичні особи - суб'єкти підприєм-ництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн. [2, c.14].

Проблема фінансування суб`єктів малого підприємництва полягає в обмеженні доступу до таких традиційних для ринкової економіки джерел фінансових ресурсів, як кошти банківської системи та ринку цінних паперів.

Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

Такий стан посилюється в кризових умовах економіки України. На Заході роль банківських кредитів як одного з головних джерел фінансових ресурсів малого бізнесу вагома.

Як правило, фінансування малих підприємств банками здійснюється у формі овердрафту.

Плата за кредит при цьому варіюється залежно від ризикової премії підприємців і перевищує зазвичай основну ставку процента на 1-5%. Переваги цієї форми фінансування пов`язані насамперед із гнучкістю банківської політики.

Приблизно 55% фірм повністю підтримується за рахунок власних коштів. Також підвищується роль кредиту у формі заборгованості:

- за розрахунками з партнерами (через відповідний механізм товарного кредиту, впровадження вексельного обігу);

- за розрахунками з бюджетом (завдяки відстроченню сплати податків та подовженню терміну сплати податку);

- за оплатою праці (оскільки часто на малих підприємствах працівниками є їхні власники, їхні родичі, вони можуть відмовлятися від негайного споживання для фінансування підприємства) [15, c.14].

1.2 Правове регулювання кредитування малих підприємств України

Кредитні відносини, які виникають в процесі надання грошових коштів кредитором позичальнику в тимчасове користування, обумовлюють виникнення права у кредитора вимагати своєчасного повернення кредиту від користувача із сплатою позичкового відсотку, а у позичальника виникають обов'язки щодо своєчасного повернення кредиту у повному обсязі. Ці юридично-правові відносини потребують чіткого законодавчого регулювання .

Головним документом, який визначає банківську діяльність як правомірну, регулює та регламентує її є Закон України "Про банки і банківську діяльність" із змінами і доповненнями, який був введений в дію Постановою Верховної Ради №873-12 від 20 березня 1991 року.

Цей Закон визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України "Про економічну самостійність Української РСР". Він також визначає перелік операцій які можуть здійснювати банки. Банки виконують багато операції, і серед них операції по залученню і розміщенню грошових вкладів та кредитів. Це говорить про те, що з законодавчої точки зору банк є юридичною особою яка економічно самостійна і повністю незалежна від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, та яка виконує певні операції (зокрема операції кредитування) з метою виконання своєї діяльності [3, c.6].

Не менш важливим документом, що регламентує сферу кредитних відносин, є Положення Національного банку України "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ №246 від 28 вересня 1995 року. Дане постанова визначає термін "кредиту", суб'єктів кредитних відносин, а також правові основи надання, використання і повернення кредитів. Постанова також визначає форми кредитів, які підприємство має право отримувати:

1. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, терміновість, платність та цільова направленість.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

2. Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

3. Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, й організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

4. Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.

5. Бланковий кредит може надавати комерційний банк тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

6. Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в ко'нсорціумній операції.

Положення "Про кредитування" визначає види банківських кредитів, що можуть надаватися підприємствам:

Кредити, які надаються банками, поділяються:

1. За строками користування:

1) короткострокові - до 1 року, можуть отримувати підприємства у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу;

2) середньострокові - до 3 років, надаються підприємствам на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень;

3) довгострокові - понад 3 років, можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

2. За забезпеченням:

1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

2) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

4) незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

1) стандартні кредити;

2) кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

1) у разовому порядку;

2) відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За строками погашення:

1)водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресією платежів;

5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу) [8, c.14].

Також необхідним законодавчим актом, який також регулює кредитні відносини, є Закон України "Про заставу", який був введений в дію Постановою ВР N 2655-12 від 2 жовтня 1992 року.

Цей закон регулює відносини застави, які виникають внаслідок надання кредиту банком - підприємству, та визначає предмет застави, порядок застави, суб'єктів, форму та зміст договору застави, а також права та обов'язки сторін, порядок припинення застави, та порядок реалізації застави.

Законом передбачаються такі види застави:

- іпотека - це застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи;

- заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя;

- застава майнових прав;

- застава цінних паперів - здійснюється передачею їх заставодержателю в депозитне володіння [4, c.12].

В розвинутих країнах зобов'язання підприємств перед банком забезпечуються також у вигляді гарантій (поручительств), переуступки, переуступки дебіторської заборгованості, шляхом забезпеченням товарними запасами, забезпеченням шляховими документами, рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, а також дорогоцінними металами. Але треба враховувати ще і те, що банк висуває певні вимоги до забезпечення:

1. Забезпечення повинно бути якомога більш ліквідним.

2. Стабільність цін на заставлене майно.

3. Здатність до тривалого зберігання.

4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації заставленого майна.

Країни із розвиненою ринковою економікою дуже часто схиляються, в своїй банківській практиці, до застосування наступних форм забезпечення кредитів: гарантія, переуступка (цесія), переуступка дебіторської заборгованості, забезпечення у вигляді товарних запасів, забезпечення шляховими документами, забезпечення рухомим та не рухомим майном, цінними паперами, а також дорогоцінними металами.

Гарантія являє собою зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія. Строк дії гарантії встановлюється як правило на 10-15 днів більше строку погашення кредиту, повернення якого забезпечується гарантією. Якщо позичальник по закінченню строку користування кредитом не має коштів на розрахунковому рахунку, неповернутий кредит стягується в безспірному порядку з рахунка гаранта.

Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передачу прав банку щодо зміни напрямку виручки на погашення кредиту при настанні строків його повернення. Цесія проводиться на основі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій визначається сума вимог і рахунків, що потребують переуступки та інші умови. Якщо підприємство має розрахунковий рахунок в цьому банку, тоді угоду про переуступку можна не укладати, а обумовити цю угоду в кредитній угоді.

Переуступка дебіторської заборгованості складається з передачі банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені підприємством товари, виконані роботи, надані послуги. При цьому підприємство може як повідомляти своїх дебіторів про переуступку вимог, так може і не робити цього.

Забезпечення у вигляді товарних запасів. При цій формі як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції [17, c.5].

1.3 Принципи кредитування малих підприємств

Кредит виникає як природний процес вирішення протиріч у русі вартості - між часом виробництва та часом обігу коштів, між тимчасовим її осіданням та необхідністю використання в господарстві.

Об'єктом кредитної угоди у вузькому розумінні є річ, під яку надається позика чи заради якої укладається угода. В широкому розумiннi об'єкт - це не тільки річ, але й матеріальний процес в цілому, який викликає потребу у кредиті та заради якої укладається кредитна угода. Об'єктом кредитної угоди можуть виступати тільки ті матеріальні процеси й потреби клієнтів, які виходять з його нормальної виробничої діяльності, що не виражають недоліків у дiяльностi клiєнтiв. Ці процеси повинні забезпечувати повернення позикової заборгованості.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси - матерiальнi, технічні, трудові, природні тощо. Мобілізовані банками ресурси спрямовуються на три укрупнені об'єкти кредитування: на формування основних коштів суб'єктів господарювання та iншi інвестиційні цілі, на формування їх оборотних коштів та на споживчі цiлi. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської дiяльностi позичальника, на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств, на придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Принципи кредитування можна розділити на дві групи:

1) загальноекономічні принципи, що відповідають всім економічним категоріям (цілеспрямованість, диференційованість);

2) принципи, що відображають сутність функції кредиту (строковість, забезпеченість, платність).

Зміст принципу цілеспрямованості кредитування полягає в тому, що позики повинні видаватися лише на визначені цілі, а саме - на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. Коли позиками будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то позикові кошти не повернуться до кредитора i кредитування перетвориться на безповоротне фінансування. На практиці цей принцип реалізується шляхом надання позик на конкретні цiлi (об'єкти). Об'єктами банківського кредитування виступають товарно-матеріальні цінності, витрати виробництва, недостатність власних оборотних коштів, кошти у розрахунках, потреба в коштах для здійснення поточних платежів при тимчасових фінансових ускладненнях.

Принцип диференційованості кредитування полягає у наданні кредиту на різних умовах в залежності від характеру позичальника, направленості кредиту, кредитного ризику, строку кредитування та інших обставин. Комерційні банки не повинні однозначно підходити до питання про надання кредиту своїм клієнтам, що претендують на його отримання. Кредит має бути наданий тільки тим господарюючим органам чи фізичним особам, які здатні його повернути у визначений час. Диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, під якою розуміється фінансовий стан підприємства, що дає впевненість у здатності позичальника повернути кредит у визначений договором строк. Ці якості потенційних позичальників оцінюються шляхом аналізу їх балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами коштів, рівень його рентабельності на поточний момент i у перспективі.

Принцип повернення, строковості та платності кредиту означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Принцип повернення є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит не може існувати. Принцип повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Строковість кредитування являє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип строковості означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений у чітко визначений строк, тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу, i строковість є часова визначеність повернення кредиту. Строк кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів у господарстві позичальника i виступає тією мірою, поза меж якої кількісні зміни протягом часу переходять у якісні: якщо порушується строк користування позикою, то викривляється сутність кредиту, він губить своє дійсне призна-чення, що негативно впливає на стан грошового обігу в країні.

Принцип платності кредиту означає, що кожне пiдприємство-позичальник повинно внести до банку визначену плату за тимчасове запозичення у нього для своїх потреб грошових коштів.

Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського проценту - це свого роду "ціна" кредиту. Платність кредиту призначена чинити стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, спонукуючи їх на збільшення власних ресурсів та економне використання запозичених коштів. Банку платність кредиту забезпечує покриття його затрат, пов'язаних з виплатою процентів за запозичені в депозити чужі кошти, затрат по утриманню свого апарату, а також забезпечує отримання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, уставного) й використання на власні та інші потреби [10, c.121].

1.4 Визначення можливості повернення кредиту малим підприємством вчасно і у повному обсязі

Вирішення проблеми повернення кредиту малим підприємством вчасно і у повному обсязі можливе:

1. Шляхом аналізу абсолютних даних фінансового плану малого підприємства.

2. Економіко-статистичного аналізу фінансової звітності за допомогою відносних коефіцієнтів для складання прогнозів діяльності підприємства у майбутньому. Цей етап складається з двох частин:

- розрахунок фінансових коефіцієнтів;

- аналіз розрахованих показників.

Цінність цього аналізу полягає в порівнянні різноманітних цифр, що стосуються угод на певну дату, але необхідно пам'ятати, що бізнес це діяльність, яка знаходиться в постійному русі, в той час коли фінансова звітність показує стан речей на певну дату.

Для визначення реальної картини, а також тенденцій розвитку, необхідно застосовувати статистичні методи , що базуються на порівнянні , тих самих цифр тієї ж діяльності з даними минулих періодів. Статистичне порівняння одного звіту з іншим називається відношенням або коефіцієнтом, порівняння коефіцієнтів різних періодів визначає тенденцію розвитку [19, c.210].

Виділяють чотири групи фінансових коефіцієнтів:

1) коефіцієнти ліквідності;

2) коефіцієнти ефективності управління активами;

3) коефіцієнти фінансового левереджу;

4) коефіцієнти прибутковості;

1. Коефіцієнти ліквідності:

(1.1)

або

(1.2)

де N - частка вартості активу, яку можна отримати при негайній реалізації активу на ринку . Цей показник залежить в першу чергу від попиту на даний вид активу на ринку.

2. Коефіцієнти ефективності управління активами:

1) обіговість товарно-матеріальних запасів

(1.3.)

Виникає дві проблеми при визначенні та аналізі даного коефіцієнту.

По-перше, продаж відбувається за ринковими цінами. Тому, якщо запаси зберігаються будучи обчисленими за ціною собівартості, розрахована величина перевищує дійсне значення. Тому, більш доцільно було б використовувати або вартість проданих товарів у чисельнику, або відповідно ринкову вартість запасів у знаменнику.

По-друге, збут відбувається на протязі року, а запаси фіксуються на певну дату. Тому, якщо діяльність компанії має сезонний характер , або наявні суттєві коливання в обсязі запасів, необхідно використовувати середні показники.

2) кількість днів до отримання заборгованості

(1.4)

Цей показник виражає собою середню кількість днів, яка проходить між реалізацією товару та отриманням за нього грошей. Необхідність у розрахунку є дуже суттєвою, коли компанія має дуже великий асортимент товарів і неможливо точно визначити проміжок за який надходять гроші за товари. Але, навіть, якщо компанія має обмежений асортимент - вона може порівняти цей показник з нормативним .

3) обіг основного капіталу

(1.5)

Даний коефіцієнт показує ефективність використання основних виробничих фондів. Основною проблему при аналізі даного показника є те, що з часом через інфляційні процеси вартість фондів змінюється і необхідно використовувати систему індексів для порівняння вартостей майна придбаного в різні часові періоди. Ще одною проблемою є проблема вибору вартості майна, яка буде використовуватися при підстановці в коефіцієнт: первісна, залишкова чи відновлювана .

4) обіг загальної вартості майна

 (1.6)

Зрозуміло, що для аналізу використання ресурсів підприємства показника обігу основного капіталу замало, бо він не враховує активи, що не входять до його складу. А через те, що питома частка даних активів на багатьох підприємствах дуже значна - доцільно використовувати показник обігу загальної вартості майна, що дасть можливість побачити ефективність використання майнового комплексу підприємства в цілому.

5) товарно-матеріальні запаси в днях обороту

(1.7)

Даний показник відображає середню кількість днів протягом якої запаси знаходяться в обігу. Фактично, це є аналітичним доповненням до показника обігу товарно-матеріальних запасів.

3. Коефіцієнти фінансового левереджу:

1) заборгованість до активів

(1.8)

Показник даної групи відображає ступінь залежності малого підприємства від фінансування з боку кредиторів. На відміну від показників ліквідності, в даному випадку враховується загальна сума боргу, яка включає крім поточної заборгованості ще і довгострокові зобов'язання підприємства.

2) покриття виплат по відсотках доходами підприємства

 (1.9)

Економічний зміст - здатність підприємства за рахунок власного прибутку сплачувати відсотки по боргових зобов'язаннях. При обчисленні показника слід враховувати особливості законодавства, яке визначає джерела сплати відсотків. Існує два варіанти: сплачуються відсотки з прибутку до вирахування податку на прибуток чи після, відповідно до варіанту певний вигляд матиме і чисельник формули розрахунку показника.

4. Коефіцієнти прибутковості:

1) коефіцієнт дохідності по збуту

(1.10)

Вимірюється величина доходу, який принесла реалізація товару на одну грошову одиницю.

2) основний коефіцієнт дохідності

(1.11)

Цей коефіцієнт показує спроможність активів фірми давати дохід без урахування впливу на суму доходів податків та левереджу.

3) коефіцієнт прибутковості майна після вирахування відсотків та податків

(1.12)

Фактично, даний показник є кінцевим мірилом ефективності ведення бізнесу. Він показує скільки одна грошова одиниця вкладена в діло принесла чистого прибутку , яким підприємство може вільно користуватися .

Наведені показники прибутковості є основними, фактично можна розрахувати прибутковість будь-якого активу підприємства. Основною проблемою при цьому буде виділення частини прибутку, яку приніс саме цей актив.

Ці коефіцієнти служать показниками того, що думають інвестори про минулу діяльність підприємства та перспективу її майбутнього розвитку. Вони знаходяться у прямому зв'язку з усіма попередньо розрахованими.

Основною проблемою застосування в аналізі фінансових коефіцієнтів є те, що, фактично, самі по собі, вони несуть обмежену інформацію. Повністю виконати свої функції вони можуть лише у порівнянні.

Існує чотири напрямки порівняння: з аналогічними показниками основних конкурентів; з середніми показниками по галузі; з показниками найкращих та найгірших фірм галузі; з власними показниками за попередні періоди.

На основі цих даних, можна, за допомогою кореляційно-регресійного аналізу, встановити прогнозні показники на найближче майбутнє [14, c.112].

РОЗДІЛ 2. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Теоретичні основи та законодавча база оподаткування прибутку підприємств України

1. Податок на прибуток підприємств будемо розглядати виходячи з Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 1 липня 1997 р. та Закону України “Про зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24 грудня 2002 р.

Згідно з цим Законом платниками податку на прибуток є:

З числа резидентів - суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші організації (їх філії та відділення, що не мають статусу юридичної особи), які здійснюють діяльність спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

З числа нерезидентів - фізичні та юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерел їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус згідно з міжнародними договорами України або законом.

Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Управління залізниці - на прибуток, отриманий від основної діяльності залізничного транспорту, а також підприємства залізничного транспорту і їх структурні підрозділи - на прибуток, отриманий не від основної діяльності залізничного транспорту.

Національний банк України і його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються в загальному порядку) сплачують у Державний бюджет України суму перевищення валових прибутків консолідованого балансу над валовими витратами і частиною валових витрат років, що передують звітному (у випадку, якщо вони не відшкодовані валовими доходами таких років), по закінченні фінансового року. У випадку перевищення за підсумками року затверджених витрат Національного банку України над отриманими доходами дефіцит покривається за рахунок Державного бюджету України.

Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Міністерством внутрішніх справ України, на фінансування основної діяльності таких установ та підприємств з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Міністерством внутрішніх справ України [5, c.4].

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань (рис. 2.1).

Валовий дохід

Скоригований валовий дохід

Валові витрати

Амортизаційні відрахування

Оподатковуваний прибуток

Рис. 2.1. Порядок визначення об'єкту оподаткування податку на прибуток.

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає:

- загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від реалізації цінних паперів;

- доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

- прибуток від продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації;

- доходи від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій;

- доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими зобов'язаннями, а також доходи від здійснення операцій лізингу;

- доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

- доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді:

1) сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платникам у звітному періоді за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари отримуються неприбутковими організаціями у певному порядку або такі операції здійснюються між платником податку та його підрозділами, що не мають статусу юридичної особи;

2) суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів;

3) сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів;

4) сум коштів страхового резерву, що використані не за призначенням;

5) вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

6) суми штрафів (неустойки, пені), одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів;

7) суми державного мита, попередньо сплаченого позивачам що повертається на його користь за рішенням суду.

З валового доходу виключаються:

- суми акцизного збору, ПДВ, отриманих підприємствами у складі ціни реалізації продукції, за винятком випадків, коли підприємство-отримувач не є платником податку на додану вартість;

- суми коштів або вартість майна, отриманого платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках передбачених законодавством;

- суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (арбітражного суду) як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

- суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів;

- суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку;

- суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг;

- суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках, у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;

- кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів і інвестиційних компаній, якщо жоден з їх засновників (учасників, акціонерів) та пов'язаних з ними осіб не володіє більше як 10% статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі інвестиційні фонди і компанії протягом 30 днів після закінчення податкового року розподіляють між акціонерами (засновниками) не менш як 90% суми річного доходу від інвестиційних операцій;

- суми одержаного платником податків емісійного доходу;

- номінальну вартість взятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики;

- доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди отримані платником податку від інших платників податку;

- кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій;

- кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод;

- кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у порядку; визначеному Кабінетом Міністрів України.

В результаті зменшення валового доходу на статті, що не включаються до валового доходу отримаємо скоригований валовий доход.

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

- суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці;

- суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих до Державного бюджету України, бюджетів територіальних громад, неприбуткових організацій, але не більше ніж 4% оподатковуваного прибутку звітного періоду;

- суми коштів перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. на яких працює за основним місцем роботи не менше 75% таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10% оподатковуваного прибутку;

- суми коштів, внесених до страхових резервів;

- суми внесених податків, зборів і платежів, за винятком сплати податку на нерухомість, сплату торгівельних патентів, штрафів, пені, неустойок за рішенням суду або за рішенням сторін договору;

- суми виплат, не внесених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, зменшенням або зіпсуванням документів, установлених правилами податкового обліку та підтвердження такими документами у звітному податковому періоді;

- суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання;

- суми безнадійної заборгованості у випадку, коли закінчився строк позовної давності або, коли заходи щодо стягнення не призвели до позитивного результату;

- суми виплат пов'язаних з поліпшенням основних фондів, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх реалізації.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

1. Потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям. Ці обмеження не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

- придбання лотерей, участь в азартних іграх;

- фінансування особистих потреб фізичних осіб.

2. Придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин.

3. Сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, сплату ПДВ, включеного до ціни товарів, що придбаваються платником податку для виробничого і невиробничого використання сплату податків на доходи фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва входять суми податків на додану вартість, сплачені у складі цін придбання товарів вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

4. Сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань.

5. Сплату штрафів, пені, неустойки.

6.Утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдінгових компаній, які є окремими юридичними особами.

7. Здійснення прямих інвестицій, включаючи виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав.

8. Виплату дивідендів.

9. Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають внесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку понесених у зв'язку з реалізацією товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні. пов'язаним з таким платником податку особам.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів по боргових зобов'язаннях (у тому числі по будь-яких кредитах, депозитам або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податків.

До складу валових витрат платника податків включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що складаються в трудових відносинах із таким платником податків, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати й інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород і виплати за виконання робіт (послуг), відповідно до договорів цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, установлені за домовленістю сторін.

До складу валових витрат платника податків включаються суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування й інші види загальнообов'язкового (у тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб, що складаються в трудових відносинах із платником податків.

До складу валових витрат платника податків включаються суми валових внесків працівника по додаткових пенсійних планах, що вносяться від його імені таким платником податків, але не більш 15% сукупного прибутку, отриманого таким працівником від такого платника податків протягом податкового періоду, коли був здійснений такий внесок. Добровільні внески на пенсійний рахунок працівника, що відкритий у межах пенсійних планів, відчисляються платником податку-наймачем за рахунок сум виплат прибутку такого працівника й у повному обсязі не включаються до складу валових витрат такого платника податку-наймача [12, c.242].

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це віднесення витрат на їх придбання, встановлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) - Б(а - 1) + П(а - 3) - В(а - 1) - А(а - 1) , (2.1)

де Б ( а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б (а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду; що передував звітному;

П (а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, ремонт, реконструкцію, поліпшення основних фондів протягом періоду; що передував звітному;

В (а - 1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А (а - І) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Платники податків усіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, що визначається за формулою:

Кі = ( І ( а - 1 ) - 110 ) / 100 , (2.2)

де І (а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує 1, індексація не проводиться.

У разі коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації.

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітного року в сумі, яка дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу) [11, c.327].

Згідно українського законодавства прибуток підприємств обчислюється за різними ставками.

1. Прибуток підприємств, а також іноземних юридичних осіб, одержаний від діяльності в Україні, оподатковується за ставкою 25%.

Прибуток підприємств, одержаний від реалізації цінних паперів, оподатковується за ставкою 15%.

2. Додатково до суми податку, нарахованої відповідно до пункту 1, сплачується податок від прибутку, одержаного:

а) від посередницьких операцій, проведення лотерей, доходів від здавання в оренду приміщень і окремих видів майна - за ставкою 15%;

б) від реалізації на аукціоні товарів, продукції, майна згідно з переліком, що визначається Міністерством фінансів України, - за ставкою 20%;

в) від казино, інших гральних домів (місць), гральних автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів використання) - за ставкою 55%;

г) від відеосалонів, відеопоказу (незалежно від способу показу), прокату відео- та аудіокасет і запису на них, а також від проведення масових концертно-видовищних заходів на відкритих майданчиках, стадіонах, у палацах спорту, інших приміщеннях, кількість місць в яких перевищує дві тисячі, - за ставкою 40%.

Податок від проведення концертно-видовищних заходів сплачується окремо з кожного заходу.

Для цілей оподаткування до категорії масових концертно-видовищних заходів не відносяться спектаклі, концерти, циркові вистави, творчі концерти, що проводяться в театрах, концертних залах, цирках, призначених виключно для концертної діяльності, а також заходи, що проводяться за програмою міжнародних, міждержавних, всеукраїнських фестивалів, конкурсів, оглядів.

3. Доходи підприємств (крім іноземних юридичних осіб), одержувані від акцій, облігацій і інших цінних паперів, випущених в Україні, а також доходи підприємств України від участі в діяльності спільних підприємств, створених на території України, оподатковуються за ставкою 15%.

Доходи підприємств, одержувані від державних облігацій та інших державних цінних паперів, не оподатковуються.

4. Доходи іноземних юридичних осіб, не пов'язаних з діяльністю в Україні через постійне представництво, від дивідендів, процентів та інших корпоративних прав, джерело яких знаходиться в Україні, в разі їх репатріації за межі України оподатковуються за ставкою 15%, якщо інше не встановлено міжнародним договором України з податкових питань.

Доходи з авторських прав і ліцензій (роялті), фрахту та з інших доходів, джерело яких знаходиться в Україні та які не пов'язані із здійсненням діяльності в Україні через постійне представництво, не оподатковуються (крім доходів від фрахту), якщо інше не встановлено міжнародним договором України з податкових питань.