Фінансовий ринок та його структура

Зміст

Теоретичне завдання:

1. Ринок похідних фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку

2. Дилерська діяльність

3. Безготівкові розрахунки платіжними картками

Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Ринок похідних фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, -- це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями -- юридичними документами, в яких обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

Ф'ючерсні, форвардні та опціонні угоди можна розглядати як такі, що мають спільну основу. Всі вони пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціни на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, яку називають поточною ринковою ціною, ціною грошового ринку або ціною спот.

Одні зі строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Причому біржові строкові контракти передбачають дострокове й одностороннє припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив небажаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції -- від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Причому стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку строковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учасник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці понижувальні. Тих, хто грає на підвищення цін, називають "биками", а тих, хто на пониження, -- "ведмедями".

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування від можливого падіння цін на цей актив, якщо такий актив потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку.

Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строкових угод є ефективним механізмом страхування від цінового, процентного, валютного та інших фінансових ризиків.

На строковому ринку операції провадяться в основному реальними власниками активів і фінансовими посередниками. Власники активів займаються хеджуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів, їх метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників строкового ринку називають хеджерами, а інших спекулянтами.

У цілому ринок строкових угод не тільки слугує ефективним механізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів.

Великого розвитку ринок строкових угод набув на міжнародному та розвинених національних фінансових ринках. Причому ринки строкових угод більшою мірою розвинулись на ринках з більш мінливими цінами та процентними ставками. Збільшення мінливості процентних ставок не треба ототожнювати з інфляційними процесами або дефляцією. При досить рухливих процентних ставках у різних учасників ринку існують різні прогнози щодо майбутнього розвитку подій, що дає їм змогу укладати велику кількість угод протилежного характеру. Розвиток інфляційних процесів породжує однакові очікування і прогнози у різних учасників ринку, що не сприяє укладанню строкових угод.

2. Дилерська діяльність

Дилерська діяльність -- це діяльність з укладання угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов'язанням купівлі й продажу цих паперів за об'явленими цінами. Основний дохід дилерів -- це додатна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом-пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу на ринку.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення ліквідності та стабільності ринку. Надзвичайні цінові коливання, які могли б мати місце, пом'якшуються з допомогою операцій, які проводяться на ринку дилерами. Саме дилери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Здійснюючи операції на ринку, дилери зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів.

Крім того, що дилери дають можливість інвестору в будь-який час купити чи продати цінні папери, сприяють ціновій стабілізації та забезпечують ліквідність ринку, вони також надають інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках виступають у ролі ведучих аукціонів на біржах.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують на ринку і брокерські, і дилерські функції.

Спекулянти можуть формувати та реалізувати на ринку як прості, так і складні спекулятивні стратегії. Прості стратегії грунтуються на прогнозі зростання чи падіння цін на актив, з яким мають намір здійснювати спекулятивну операцію. При очікуванні падіння цін відкривається коротка позиція на ринку, при очікуванні зростання цін -- довга позиція.

Приклад. Поточна ринкова ціна дисконтної облігації дорівнює 983 дол. США. Очікуючи падіння процентних ставок, які спричинять підвищення цін на облігації, спекулянт купує 50 облігацій. Через 2 міс. ціна на облігації підвищується до 986 дол. і спекулянт закриває свою початкову позицію, продаючи облігації і отримуючи прибуток у розмірі 150 дол. США.

Прибуток = 50(986 - 983) = 150дол. США.

Прості стратегії досить ризикові й пов'язані з отриманням значних прибутків при правильному прогнозі цін або зазнаванням значних збитків при помилковому прогнозуванні. Більш складні спекулятивні стратегії -- менш ризикові і гарантують нижчий рівень доходу при сприятливій кон'юнктурі ринку і менші збитки при несприятливій ситуації на ньому. Характерним прикладом складних спекулятивних стратегій є спекулятивні стратегії на ринку строкових угод, які включають купівлю-продаж строкових контрактів різного типу з різними термінами та цінами виконання.

Крім спекулятивних операцій спекулянти здійснюють на ринку різні види ризикового та безризикового арбітражу. Здійснення арбітражу приводить до вирівнювання цін на активи на різних ринках і до встановлення паритетних цін на взаємопов'язані активи. Арбітраж у багатьох випадках дає змогу спекулянтам отримати прибуток без ризику і не потребує початкових інвестицій.

Прикладом безризикового арбітражу може бути купівля акцій міжнаціональної корпорації в одному регіоні за нижчою і продаж в іншому регіоні за вищою ціною. Із-за недосконалості та недостатньої інтегрованості ринків на сьогодні такі операції приносять стабільний прибуток.

Ризиковий арбітраж переважно пов'язаний із трансформаціями акціонерного капіталу: банкрутством, злиттям, поглинанням, реорганізацією. Наприклад, компанія А прогнозує придбати компанію В. Інформація про те, що в процесі придбання акції В будуть викуповуватись корпорацією А за ціною 50 гр. од., впливає на ціну акцій корпорації В. У цей момент їх ціна на ринку становить 40 гр. од., а після оголошення про придбання -- підвищується до 45 гр. од. Інвестор, який придбає акції В за ціною 45 гр. од., а потім передасть компанії А за ціною 50 гр. од. отримає прибуток у розмірі 5 гр. од. на акцію. Ризик, який супроводить таку операцію, полягає в тому, що придбання корпорації В корпорацією А може не відбутися.

Ще одним прикладом ризикового арбітражу є придбання корпорацією Б корпорації С з умовою обміну акцій С на акції Б. Припустимо, що під час оголошення про придбання ринкова ціна акції Б дорівнює 30, ціна акції С -- 26 гр. од. Якщо співвідношення цін на ринку не зміниться і придбання корпорації відбудеться, посередник, купуючи акції С з наступним обміном на акції Б, отримає прибуток у розмірі 4 гр. од. з кожної акції. Серед ризиків, що супроводять цю операцію, є ризики того, що купівля корпорації не відбудеться або ціни на акції корпорацій Б і С зміняться так, що операція обміну акцій стане збитковою.

Залежно від того, яку стратегію реалізують спекулянти на ринку, їх поділяють на "биків", хто грає на підвищення цін, та "ведмедів", хто грає на зниження цін. Гра на підвищення полягає в купівлі цінних паперів і в наступному їх продажу. При правильному прогнозі щодо підвищення цін це купівля за нижчою ціною, продаж за вищою і отримання прибутку. При неправильному прогнозі це купівля за вищою ціною, продаж за нижчою й зазнавання збитків.

Гра на зниження полягає в позичці цінних паперів і негайному їх продажу на ринку. При наступному зниженні цін такі самі цінні папери купуються дешевше і повертаються їх власнику. Як і гра на підвищення, гра на зниження при правильному прогнозі приводить до одержання прибутку, при неправильному -- до зазнавання збитків.

Залежно від того, на якому часовому проміжку спекулянти проводять свої операції, їх поділяють на скальперів, одноденних та позиційних трейдерів.

Скальперами (akalper) називають професійних торговців, які грають на мінімальних коливаннях цін і отримують дохід за рахунок великих обсягів угод. Як правило, скальпери реалізують біржові контракти через кілька хвилин чи годин після їх купівлі. Часто це оптові торговці, які укладають угоди з іншими брокерами. Скальпери рідко переносять свою позицію на наступний день і грають на коливаннях цін протягом однієї торгової сесії.

Одноденний трейдер (day trader), як і скальпер, утримує ринкову позицію протягом торгової сесії і рідко залишає позицію до наступного робочого дня. Більшість денних торговців -- члени біржі. Однак утримувати позицію протягом дня можуть і інвестори, які не беруть безпосередньої участі в торгах, а здійснюють операції через фінансових посередників. Оскільки позиція одноденного трейдера на наступний день не переноситься, йому немає потреби відволікати кошти на підтримку відкритої позиції та вносити необхідні види маржі.

Позиційний трейдер (position trader) займає позицію за строковою угодою і потім утримує її протягом певної кількості днів, тижнів чи місяців. У разі правильного прогнозу руху цін на ринку може отримувати значні прибутки.

Незалежно від того, на якому часовому проміжку реалізують свої стратегії посередники, тих, хто будує свої стратегії на основі тимчасових змін цін на активи, називають спредерами. Спредери вивчають закономірності й взаємозв'язок цін на активи в різні періоди року і прогнозують їх на майбутні періоди. З допомогою аналізу та побудованому на ньому прогнозі спредери визначають максимальну різницю в цінах і у разі зростання цієї різниці вступають у біржову гру. Прикладами стратегій, що реалізуються спредерами на ринку, можуть бути купівля-продаж контрактів на один актив, але на різні терміни поставки, на один актив, але на різних біржах, на різні, але споріднені активи.

Прикладом спреду на ринку ф'ючерсів є купівля одного ф'ючерсного контракту й одночасний продаж іншого, пов'язаного з першим, контракту, наприклад, купівля ф'ючерсу на трьохмісячний фінансовий актив з датою поставки в березні за ціною 103,50 гр. од. і продаж ф'ючерсу на той самий актив з датою поставки в червні за ціною 103,00 гр. од. При цьому дилер спекулює не абсолютними цінами на той чи інший ф'ючерсний контракт, а зміною різниці в цінах між ними. Цю різницю між цінами ближнього і дальнього ф'ючерсів називають величиною спреду. Вважають, що дилер купує спред, якщо він купує ближній ф'ючерс і продає дальній, і продає спред, якщо він продає ближній ф'ючерс і купує дальній.

3. Безготівкові розрахунки платіжними картками

Перші платіжні картки почали використовувати в 40-х роках XX ст. у США. В Україні ринок платіжних карток почав розвиватись лише з 1996 p., коли провідні вітчизняні банки вступили до міжнародних платіжних систем Visa International та Europay International.

З допомогою банківської платіжної картки та відповідно відкритого карткового рахунка власник картки може здійснювати операції сплати за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. При проведенні операцій за допомогою платіжної картки на картковому рахунку (картрахунку), відкритому в уповноваженому банку, відбувається відповідний рух коштів. Ідентифікування власника картки, що унеможливлює використання картки іншою особою, забезпечується нанесенням на картку номера, терміну дії картки, реквізитів власника тощо.

Можливість користування банківською платіжною карткою забезпечується відповідною платіжною системою, до складу якої входять банк-емітент, банк-еквайєр, процесинговий центр, клієнти платіжної системи, пункти прийому карток. Банк-еквайєр здійснює весь спектр операцій з картками: перерахування на розрахункові рахунки клієнтів коштів за товари та послуги, приймання, сортування та розсилання квитанцій, поширення переліку карток, операції з якими призупинені на даний момент тощо. Банк-емітент обслуговує картрахунки клієнтів, видає платіжні картки, а також провадить розрахунки через банк-еквайєр з суб'єктами ринку, які здійснюють продаж або надання послуг з використанням при оплаті банківських платіжних карток. Процесинговий центр тримає базу даних платіжної системи, яка містить дані про членів платіжної системи та держателів платіжних карток. Банки -- члени платіжної системи здійснюють взаєморозрахунки через розрахунковий банк даної системи, в якому вони відкривають кореспондентські рахунки.

Залежно від кількості учасників та масштабів діяльності платіжні системи поділяють на локальні та міжбанківські, які, в свою чергу, поділяють на регіональні, національні та міжнародні. До складу міжнародних платіжних систем входять банки різних країн, що використовують єдині стандарти платіжних засобів. Уповноважені банки України мають право вступати до міжнародних платіжних систем як банки-емітенти та/або банки-еквайєри. У локальних системах банком-емітентом та банком-еквайєром виступає один і той самий банк. Загальну класифікацію банківських платіжних карток подано на рис. 1.1. За схемою розрахунків платіжні картки поділяють на дебетні, кредитні та електронні гаманці. Дебетні картки забезпечують власникам доступ до їх депозитних рахунків та списання коштів у межах залишків на цих рахунках, тобто дають змогу розпоряджатися картрахунком у межах залишку коштів на ньому. Доступ до депозитних рахунків здійснюється через пристрої видачі готівки або спеціальні пристрої в торгових точках. Деякі різновиди дебетних карток дають змогу власникам вносити готівкові кошти на депозитний рахунок.

Рис. 1.1. Класифікація банківських платіжних карток

За допомогою кредитних карток також здійснюються розрахунки за товари та послуги, а також отримання готівки в пристроях видачі готівки, проте кошти не знімаються з депозитного рахунка клієнта, а надаються в кредит. Кредитна картка дає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту. Щомісяця банк-емітент картки надсилає власнику картки виписку з переліком всіх операцій, здійснених протягом місяця, а також сум і термінів сплати заборгованості. Власник картки може сплатити борг протягом пільгового періоду (25--30 днів) без сплати процентів за користування коштами або продовжити кредит за межі пільгового періоду з нарахуванням процентів на суму непогашеної заборгованості.

Розрахунок з допомогою кредитних карток проводиться в будь-якій точці, де є пристрій для підготовки торгового чеку, який платник підписує при купівлі. Серед різновидів кредитних карток -- цільові картки, призначені для оплати певних послуг чи товарів за рахунок кредиту, який надає компанія -- виробник товарів чи послуг. Як правило, власник цільової кредитної картки має знижки при розрахунках за допомогою картки. Найбільш поширеними є картки, призначені для розрахунків у готелях, ресторанах, телефонні картки, картки оплати оренди автомобілів, картки для оплати товарів у визначених магазинах.

Електронні гаманці є специфічним видом безготівкових розрахунків, які можуть здійснюватись за стандартною дебетовою схемою, що мало чим відрізняється від схеми обігу звичайної дебетної картки, або за схемою, що не приводить до здійснення реальних взаєморозрахунків. Умовні одиниці, що мають обіг в такій платіжній системі, переходять з рахунку одного учасника на рахунок іншого. Ще одна схема обігу електронних гаманців передбачає формування учасниками платіжної системи деякого резервного фонду, кошти якого служать забезпеченням електронних грошей на картках клієнтів. Підприємствам, що приймають до оплати електронні гаманці, з резервного фонду відшкодовуються кошти за покупки власників карток.

Банківськими платіжними картками можуть користуватись як фізичні, так і юридичні особи. Власна платіжна картка дає змогу фізичній особі-держателю розпоряджатися власним картковим рахунком. Існують звичайні та привілейовані картки. Привілейовані картки розраховані на громадян з досить високим кредитним рейтингом та значним рівнем доходів і дають право останнім на додаткові послуги та привілеї.

Корпоративна картка дає змогу фізичній особі розпоряджатися картрахунком резидента або представництва нерезидента. Існують два види корпоративних карток. Це картки підзвітної особи, які можуть використовуватись для оплати ділових витрат, пов'язаних з діяльністю фірми, а також картки управління розрахунковим рахунком для оплати товарів та послуг, що надаються даній фірмі та для формування електронних аналогів платіжних доручень.

Відповідно до українського законодавства оплата договорів, що здійснюється від імені резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів, з корпоративних картрахунків не дозволяється. Дозволено використання корпоративних платіжних карток міжнародних платіжних систем, відкритих у грошовій одиниці України, для оплати товарів (послуг), придбаних для власних потреб на території України, а також для витрат на відрядження та представницькі цілі.

Ще кілька років тому підприємства щойно починали використовувати в господарській діяльності банківські платіжні картки (далі - БПК). А нині наявністю карткового рахунка й БПК вже нікого не здивуєш.

Щораз більше підприємств виплачують зарплату своїм працівникам не через касу, а перераховують її на їх персональні карткові рахунки в банку. Багато підприємств використовують у своїй господарській діяльності корпоративні картки. Кількість громадян, які використовують БПК для зберігання своїх заощаджень, призначених для поточних витрат і здійснення розрахунків, з кожним роком збільшується.

Популярність БПК в тому, що вони мають безліч переваг перед грошовими коштами у вигляді банкнот. Ці переваги сумірні з тими, які мали банкноти в час їх появи перед грошовими коштами у вигляді монет із золота, срібла та інших благородних металів. Зростанню популярності БПК також сприяло розширення мережі банкоматів та збільшення кількості банків, що надають послуги з обслуговування карткових рахунків.

Одна з переваг - зменшення кількості операцій підприємства з готівковими грошовими коштами в касі, а також те, що втрата пластикової картки, за правильних дій її власника, ще не означає втрату грошових коштів. До позитивних сторін використання платіжних карток можна також зарахувати таке:

- картковий рахунок може бути відкритий у гривнях, доларах та іншій валюті або ж у двох різних валютах водночас, що дає економію за рахунок зменшення витрат на конвертацію валют;

- за допомогою картки держатель має можливість купувати (отримувати послуги) в багатьох закладах торгівлі й побутового обслуговування;

- за допомогою картки держатель має можливість отримувати готівку в багатьох банкоматах і банках майже в будь-якому куточку світу. Немає потреби постійно тримати при собі велику кількість грошової готівки;

- перевезення грошових коштів, що на БПК через кордон здійснюється без зайвих митних процедур, при цьому сума грошових коштів на картрахунку необмежена;

- щомісяця банк, у якому у власника БПК відкритий картрахунок, здійснює нарахування відсотків на залишок грошових коштів на картрахунку, якщо це передбачено договором;

- незалежність від режиму роботи обслуговуючого банку, тобто можливість здійснювати операції цілодобово;

- власникам БПК у певних торгових підприємствах і сервісних центрах надаються знижки і пільгові тарифи при купівлі;

- нелімітовані безготівкові розрахунки протягом дня з одним або кількома продавцями;

- можливість придбання товару в мережі Internet та багато іншого.

Одним з недоліків є те, що використання БПК на території України можливе ще не повсюдно, оскільки ринок цих послуг у нас ще на стадії розвитку, а це призводить до того, що цими "благами цивілізації" можуть користуватися підприємства й фізичні особи у великих населених пунктах. Ще один недолік - те, що певні типи карток можуть обслуговуватися лише в певних банкоматах. Наклейки з емблемами БПК на банкоматах вказують перелік карток, які вони обслуговують. До недоліків БПК можна зарахувати також:ж

- вплив на них природних чинників (перепад температури, волога, прямі сонячні промені, механічні навантаження);

- якщо власник БПК забув або втратив ПІН-код, деякі банки беруть додаткову плату;

- можливі зломи комп'ютерних мереж банку хакерами, перехоплення даних про БПК і його власників при розрахунках через мережу Internet. Така ситуація може призвести до того, що хтось може скористатися вашими грошовими коштами на картрахунку;

- банкрутство банку. Призводить до замороження (повної або часткової втрати) грошових коштів на картрахунку до її відшкодування та ін.

Залежно від використання БПК операції з допомогою БПК можна зарахувати або до безготівкових, або до готівкових розрахунків. Так, якщо ви, не знімаючи з картки грошових коштів, здійснюєте розрахунки (або інші операції), то така операція є безготівковою. У разі якщо ви спочатку зняли грошові кошти з картрахунка і потім здійснюєте розрахунки готівковими грошовими коштами - операція належить до готівкових розрахунків. Така особливість БПК (подвійність) дозволяє її держателям користуватися перевагами обох видів розрахунків.

Платіжні картки можуть бути кількох видів:

корпоративна картка - БПК надана банком підприємству і використовується його працівниками для різноманітних як готівкових, так і безготівкових розрахунків;

зарплатна картка - БПК надана банком працівникам підприємства і використовується ними для отримання тільки зарплати через мережу банкоматів і банків;

розрахункова картка - БПК надана банком для фізосіб, які використовують її для безготівкових розрахунків за придбані товари (послуги) через спеціалізовані торгові термінали, а також для переведення в готівку грошових коштів;

накопичувальна - БПК надана банком як юридичній, так і фізичній особі для накопичення грошових коштів, а також для розрахунків і отримання зарплати або для переведення в готівку грошових коштів.

Залежно від того, який вид платіжної картки використовується, визначається і сфера її застосування.

Практичне завдання

Завдання № 1

Курс долара США до гривні дорівнює 5,045 грн/дол. США. Відсоткові ставки на грошовому ринку дорівнюють 60 % за операціями в гривнях і 15 % - за операціями в доларах США. Визначити теоретично 90-денний форвардний курс долара США до гривні, якщо тривалість відсоткового року становить за гривнею 365 днів, а за доларами США 360 днів.

Розвязок.

Форвардний курс розраховується за формулою:

Ф/к (B/S) = C/K (b/S)*(1 + rB*(t/Б))/(1 + rS*(t/Б)), де

Ф/к (B/S) - форвардний курс даної валюти до дол. США;

C/K (b/S) - спот-курс валюти до дол. США;

rB - процентна ставка за дол. США;

t - форвардний період у днях;

Б - база розрахунку в днях (360 або 365 днів).

Відповідь: форвардний курс = 7,019 грн./дол. США.

Завдання № 2

Залишок на рахунках «Кредити, надані банком» на 01.04. п. р. становив 6,8 млн. грн, на 10.07. п. р. - 7,4 млн. грн. Процентні доходи банку від наданих кредитів за квартал становили 0,31 млн. грн. Визначити середню дохідність кредитних операції банку за квартал.

Розвязок.

Дохідність кредитних операцій може бути розрахована за формулою:

Середня сума кредитних вкладень складає:

(6,8 + 7,4)/2 = 7,1 млн. грн.

Дохідність кредитних вкладень становитиме:

0,31/7,1 = 0,044 млн. грн.

Відповідь: середня дохідність кредитних операцій банку за квартал становить 0,044 млн. грн.

Перелік використаної літератури

1. Лисенков Ю.М., Педь І.В. Операції з векселями: взаємодія банків та підприємств. - К.: Вісник фондового ринку, 2000.

2. Мороз Ю.Н. Вексельна справа. - К.: Наукова думка, Лад, 1996.

3. Платіжні системи: Навч. посібник / В.А. Ющенко, А.С. Савченко, С.Л. Цокол та ін. - К.: Либідь, 1998.

4. Биржевое дело / Под ред. ВА. Галанова, А.И. Басова. -- М., 1998.

5. Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 1997 № 37.