Фінансова статистика та її показники

Зміст

1. Прогнозування державних операцій

2. Кредитні ресурси і їх склад

3. Платіжний баланс країни і його сутність

4. Ліквідність і платоспроможність

5. Види відсоткових ставок

6. Задачі

1. Прогнозування державних операцій

Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих розпорядчих заходів набагато збільшуються. Отже, сьогодення потребує розширення фронту прогнозування, дальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів.

Прогноз (грец. -- передбачення) -- це науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Одним з найважливіших напрямків прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх галузях життя суспільства. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний і управлінський. Теоретичний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів та причинно-наслідкових зв'язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об'єкта. Управлінський аспект формує рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу.

Соціально-економічне прогнозування є складовою ширшого поняття -- передбачення, як випереджувального відображення дійсності. Залежно від ступеня конкретизації процесів, що досліджуються, розрізняють три форми передбачення: гіпотезу, прогноз і план (програму).

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою підставою побудови гіпотези є теорія й відкриті на її підставі закономірності, причинно-наслідкові зв'язки та тенденції функціонування й розвитку об'єктів. На цьому рівні об'єкти описують за допомогою якісних характеристик.

Прогноз як порівняти з гіпотезою має більшу визначеність і достовірність, оскільки базується не тільки на якісних, а й на кількісних параметрах.

План (програма) -- це комплекс конкретних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.

Найтісніше взаємопов'язані прогнозування та планування. Єдність між ними зумовлена тим, що прогнозування створює умови для наукового обґрунтованого планування (процесу прийняття управлінських рішень).

Форми поєднання прогнозу і плану в часі можуть бути різними:

прогнозування може передувати процесу розробки плану (прийняттю управлінських рішень). Як правило, для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз, наприклад, обсягів і структури попиту, стратегії і тактики конкурентів, можливих змін у господарському законодавстві, міри можливого ризику і т. п.;

прогноз і план можуть розроблятися одночасно, оскільки як планові, так і прогнозні розрахунки спираються на велику кількість показників (констант і змінних), у тому числі таких, котрі мають прогнозне походження (індекс цін, показники ефективності використання ресурсів і т. п.);

прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення. У такому варіанті виділяють два аспекти. Перший називають прогнозуванням наслідків прийнятих рішень. Другий аспект пов'язаний з безперервністю та календарним характером планування і прогнозування. Процес планування починається ще до початку втілення планових заходів, але в межах попереднього планового періоду. Для цього здійснюється прогноз очікуваного виконання плану. Наприклад, згідно із законом про бюджетну систему України, бюджетна резолюція, яка містить основні напрями бюджетної політики на наступний рік і «задає тон» усім наступним етапам бюджетного процесу, розробляється до 15 червня поточного бюджетного року. Але, щоб сформувати продуману бюджетну політику на наступний рік, необхідно мати прогноз очікуваного виконання бюджету за поточний рік.

Прогнозування і планування можуть існувати окремо одне від одного. Це зумовлено тим, що існують об'єкти, які не підлягають плануванню, але можуть бути об'єктами прогнозування. До таких належать, наприклад, політичні, демографічні процеси, творчість у сфері науки, мистецтва і т. п. За допомогою управлінських рішень можна здійснювати лише непрямий вплив на такі процеси та явища.

Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) -- це однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки директивності та індикативності.

Прогнози мають альтернативний характер. При цьому визначення альтернатив розвитку є одним з результатів прогнозування. Процес розробки плану (програми) теж повинен мати варіантний характер, але, на відміну від прогнозу, план (програма) -- це вже вибраний варіант розвитку, який підлягає практичній реалізації.

Методами прогнозування називають сукупність прийомів і оцінок, що дають змогу на підставі аналізу колишніх (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків, притаманних об'єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об'єкта. Нині кількість відомих методів і прийомів прогнозування перевищує 150. Вибір методів прогнозування здійснюється згідно з характером об'єкта та вимогами, які пред'являються до інформаційного забезпечення прогнозів.

Досвід, накопичений сучасною прогностикою, показує, що за всієї різноманітності методів прогнозування, їх (залежно від ступеня формалізації), можна об'єднати в дві групи: інтуїтивні й формалізовані.

Інтуїтивні (експертні) методи базуються на використанні експертної інформації. Ними користуються тоді, коли бракує чітких тенденцій розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, які не мають історичних аналогів, коли іншими методами прогнозування неможливо формалізувати оцінку впливу на розвиток об'єкта багатьох факторів. Експертні оцінки дають змогу встановити ступінь складності й актуальності проблеми, визначити основні цілі і критерії, виявити фактори і взаємозв'язки між ними, обґрунтувати переважні альтернативи розвитку. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім, за допомогою певних прийомів ці оцінки об'єднуються й узагальнюються. Індивідуальні експертні оцінки можуть мати вигляд інтерв'ю, аналітичних записок, сценаріїв тощо.

Колективні (групові) експертні оцінки як методи прогнозування ґрунтуються на спільній праці експертів і передбачають визначення колективом спеціалістів сумарної оцінки стану об'єкта в майбутньому. Найбільш поширеними методами колективної експертної оцінки є метод мозкової атаки, метод комісій, метод «Дельфі», матричний метод та інші способи колективної генерації ідей.

До формалізованих методів прогнозування належать методи прогнозної екстраполяції та моделювання. Використання формалізованих методів доцільне за наявності достатньої фактографічної інформації і чіткої тенденції розвитку об'єкта прогнозування.

Методи екстраполяції базуються на припущенні того, що закономірність (тенденція) розвитку об'єкта в минулому буде незмінною протягом певного часу і в майбутньому. Але, оскільки в дійсності тенденція розвитку може змінюватися, то прогнозні результати слід розглядати як імовірнісні.

Залежно від особливостей змін рівнів у динамічних рядах екстраполяції можуть бути простими і складними. Першу групу становлять методи прогнозування, які базуються на припущенні відносної стійкості в майбутньому абсолютних значень рівнів, середнього рівня ряду, середнього абсолютного приросту, середнього темпу зростання.

Друга група методів базується на визначенні основної тенденції, тобто використанні статистичних формул, які описують тренд. Тренд -- це відображення певною функцією тенденції ряду динаміки. Його зображують у вигляді гладкої кривої (траєкторії). Тренд характеризує головну закономірність руху об'єкта в часі. Складні методи екстраполяції можна поділити на два основні типи: адаптивні й аналітичні.

Адаптивні методи прогнозування ґрунтуються на тому, що процес їхньої реалізації полягає у визначенні наступних у часі значень прогнозного показника з урахуванням ступеня впливу попередніх рівнів. До них належать методи ковзної та експоненціальної середніх, метод гармонійних ваг, авторегресія.

В основу аналітичних методів прогнозування (кривих зростання) покладено принцип одержання за допомогою методу найменших квадратів оцінки детермінованої компоненти, що характеризує основну тенденцію.

Особливе місце в сучасному прогнозуванні належить методам багатофакторного моделювання -- логічного, інформаційного, статистичного.

До логічного моделювання належать методи прогнозування за історичною аналогією, побудовою сценарію, дерева цілей і т.д.

Метод історичної аналогії базується на встановленні й використанні аналогії об'єкта прогнозування з однаковим за природою об'єктом, що випереджає перший у своєму розвитку. Умовою успішного використання цього методу є правильний вибір об'єктів аналогії, а також урахування поправки на історичну зумовленість свідомості.

Якщо події задано у формі їхнього опису, то відображення варіантів можливого стану об'єкта в майбутньому і встановлення часу його здійснення забезпечується за допомогою методу сценарію. Сценарій -- це огляд інформації, яка характеризує дану ситуацію. Ця інформація включає опис окремих факторів, які впливають на здійснення конкретної події. Завдання сценарію -- характеристика умов, що в них розвивається прогнозований процес.

Використання методу дерева цілей в прогнозуванні уможливлює послідовний розподіл основних завдань на підзавдання і створення системи «зважених» за експертними оцінками зв'язків.

Методи інформаційного моделювання є специфічною галуззю прогнозування. Розвиток засобів масової інформації та характерні властивості інформаційних потоків (певна спрямованість, можливість оцінки інтенсивності, прискорення або уповільнення, можливість виділення характерних структурних складових і т. п.) створюють передумови для прогнозування розвитку на підставі вивчення джерел масової інформації, які містять певні необхідні, логічно впорядковані гіпотези.

Найбільш поширеними є методи прогнозування, засновані на статистичному моделюванні. Методи статистичного моделювання поділяються на дві групи.

1. Метод прогнозування на підставі одиничних рівнянь регресії. Форму взаємозв'язку одного явища з іншими явищами, об'єктами і процесами можна зобразити у вигляді рівняння регресії: y = f (x₁, x₂, …, x_m). Прогноз здійснюється підстановкою в нього значень ознак-факторів і оцінкою очікуваного середнього значення результативної ознаки. Для встановлення області розсіювання визначаються довірчі інтервали. Прогнозування за регресивними моделями може здійснюватися тільки після перевірки моделей на адекватність.

2. Метод прогнозування на підставі системи рівнянь взаємозв'язаних рядів динаміки. Цей метод є найскладнішим, але з його допомогою можна одержати оцінку не тільки результативної, а й факторних ознак, тобто аналіз взаємозв'язаних рядів динаміки виражається за допомогою системи рівнянь регресії. Прогноз у такому разі ліпше піддається змістовій інтерпретації, ніж звичайна екстраполяція.

2. Кредитні ресурси і їх склад

Кредитні ресурси -- кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси -- це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Зрозуміло, що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані банком для здійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен завжди мати в наявності необхідні грошові кошти для виконання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення своєчасного повернення (надання) коштів своїм клієнтам. Вкладники мають бути впевнені в надійності банку. Тому в банку створюється обов'язковий резерв ліквідності, що має гарантувати повернення коштів вкладникам.

Комерційні банки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас на випадок можливих втрат; передбачаються також різноманітні форми прямого і непрямого страхування. Втрата вкладниками впевненості щодо фінансової стійкості банків може призвести до масового вилучення вкладів, що вкрай негативно вплине на загальну економічну ситуацію в країні.

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити.

Більш високий рівень цього співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів.

Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток).

Депозит -- це кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередництво цього банку.

У розвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з найважливіших секторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби депозитних операцій визначаються наявністю в народному господарстві вільних грошових коштів.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в основному, короткостроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції -- це операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і чеками.

Різниця між відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком, виплаченим вкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З цього доходу відраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати банківському персоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали, витрати на утримання будов і споруд тощо. Те, що залишається після сплати податків, становить прибуток банку.

Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.

3. Платіжний баланс країни і його сутність

Платіжний баланс країни - це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс характеризує зовнішньоекономічний стан країни на макрорівні. Вперше термін “платіжний баланс” було використано у 1767 році Д. Стюартом. Найбільш суттєвим напрямком використання даних платіжного балансу і супутньому йому балансі іноземних інвестицій є обґрунтування зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни. Дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень з вивчення причин, що зумовлюють диспропорції в балансі й обґрунтування заходів з їх коригування.

Система платіжного балансу пов'язана з балансом іноземних інвестицій, який орієнтований на запаси. Баланс іноземних інвестицій складається на визначену дату (на кінець року).

Всі операції, що враховуються платіжним балансом можна поділити на дві групи: 1) поточні операції; 2) операції з капіталом.

Платіжний баланс має такий вигляд:

1. Рахунок поточних операцій;

1.1. Баланс товарі та послуг;

1.2. доходи (сальдо);

1.3. поточні трансферти;

2. Рахунок операцій з капіталом;

2.1. прямі інвестиції;

2.2. портфельні інвестиції;

2.3. інші інвестиції.

3. Баланс

Рахунок поточних операцій платіжного балансу узагальнює дані про зовнішньоекономічну діяльність, що пов'язана з рухом товарів, послуг, доходів і трансфертів. Доходи включають в себе доходи від інвестицій, доходи від праці та проценти. Під трансфертами розуміють безоплатну допомогу, дари та інші види операцій без оплати та компенсації.

Рахунок операцій з капіталом включає всі види операцій (фактичні та умовно нараховані) і показує зміни у володінні в іноземних фінансових активах і пасивах. Активи є вимогами до нерезидентів, а пасиви є зобов'язаннями перед ними за певний період часу.

Рахунок операцій з капіталом включає: рух довгострокових і короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі у зв'язку з продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і погашених іноземних кредитів, розрахунки з купівлі-продажу заводів, рудників, земельних ділянок та іншого майна за кордоном; короткострокове кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів; відкриття рахунків у іноземних банках; перекази капіталів на ці рахунки, тощо. Баланс поточних операцій вимірює вартість чистих доходів країни або чистих витрат, що виникають у результаті міжнародних операцій з товарами, послугами та трансфертами.

Операції, які забезпечують надходження іноземної валюти і експорт товарів та послуг, отримані доходи і трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов'язань записуються із знаком “+”. Операції, які призводять до виплат грошових сум іноземцям - імпорт товарів та послуг, сплачені доходи і трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов'язань - записуються зі знаком “-”.

Якщо виникає перевищення виплат над доходами, то виникає дефіцит платіжного балансу. Його можна ліквідувати або взявши в борг, або продавши активи. Країна, що має дефіцит платіжного балансу за поточними операціями, витрачає на товари та послуги із-за кордону і на трансферти за кордон більше за суму своїх доходів від продажу товарів та послуг за кордон. Позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу протилежне дефіциту.

Доходи від інвестицій у результаті прямих та інших капіталовкладень. Доход від прямих інвестицій залежить від нагромадження у минулому іноземних інвестицій і може реалізовуватися після певного проміжку часу.

Рух капіталу розподіляють на такі основні категорії: прямі інвестиції, переміщення середньострокового та довгострокового капіталу і короткострокові переміщення.

Серед країн, які найбільше інвестують економіку України такі: США, Кіпр, Нідерланди, Російська Федерація. Статистика вивчає рівень відносин між країнами, конкурентоспроможність їх продукції на світовому ринку, обсяг та напрями зовнішньоторговельних потоків. Важливим є визначення паритетів купівельної спроможності.

Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу.

Платіжний баланс співвідношення між платежами, які здійсненні екномічними субєктами даної країни в інших країнах , та надходженнями, які одеражані ними з інших країн за певний період часу (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а при перевищенні платежів над надходженнями пасивним. При активному сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, що призводить до зростання валютних резервів держави. Пасивне сальдо спричиняє відплив іноземної валюти з країни і призводить до зменшення валютних резервів.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, звязками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

За формою складання платіжний баланс визначається як платіжний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні ситуації між резидентами і неризедентами держави. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна екномічна операція має подвійний запис по кредиту однієї статті та дебету іншої. Це правило свідчить про те, що більшість екномічних операцій за суттю є обміном екномічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне наданя екномічних цінностей (тоарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлив стаття “трансферти” це група операцій проведених на безвідплатній основі.

Таким чином, сума кредитових проводок повинна співпадати з сумою дебетових, а загальне сальдо завжди повинно дорівнювати нулю. Але на практиці баланс ніколи не досягається. Розбіжності, що можуть мати місце між сумами кредитових та дебетових проводок називаються “чисті помилки та упущення” і відображаються у відповідній балансуючій статті.

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яка рекомендована Міжнародним вавлютним фондом. За характером операцій платіжні баланси включають два розділи: баланс поточних операцій; баланс капіталів та фінансових операцій. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції повязані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобовязаннями. До них можна віднести: прямі та портфельні інвестиції, середньострокові та довгострокові кредити, короткострокові міжбанківські кредити, резервні активи.

Зміст кожної позиції у платіжному блансі потребує спеціального розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки вона більш повно відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібногуртову торгівлю.

Для складання статті “Послуги” використовуються дані банківської звітності, міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

До статті “Доходи”, відповідно до міжнародної практики, включаються не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, відсотки на залучений капітал, а також і відсотки, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, йдеться не тільки про фактично сплачені відсотки, а і про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміри реальних прибутків та витрат відповідно від наданого та залученого капіталу.

“Трансферти” характеризують некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображаються у рахунку поточних операцій та складаються за даними банківської звітності, інформацією з агенства міжнародної технічної допомоги та ОЕСД.

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статтей відносяться операції, що впливають на сальдо баланса і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносяться операції, кі не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашеня сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових актитвів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують поступлення, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи врегулювання платіжного балансу.

До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни боржники зобовязані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

4. Ліквідність і платоспроможність

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період.

Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря.

5. Види відсоткових ставок

Процентна ставка є доходом інвестора від вкладення коштів на визначені цілі і визначений період часу в майбутньому. Процентна ставка -- це ціна, яку сплачують інвестору за залучені грошові кошти. Для інвестора вона відображає дохідність його інвестицій, а для позичальника -- витрати, які він має понести у зв'язку із залученням коштів. Вільні кошти можуть вкладатись інвестором у підприємницьку діяльність або в купівлю цінних паперів. При виборі будь-якого із способів вкладення коштів власник намагатиметься компенсувати упущені можливості, що передбачаються іншими варіантами інвестицій. Якщо інвестор займається підприємницькою діяльністю, то у міру розширення виробництва збільшується вартість його майна. Якщо вважати, що середні темпи приросту виробництва відображують темпи зростання економіки в цілому, альтернативні вкладання коштів мають компенсувати інвестору упущені можливості від економічного зростання.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки.

Реальна процентна ставка відображає очікувані темпи зростання економіки за визначений період часу і реальний дохід інвестора на вкладені кошти. (Для країн з розвиненою ринковою економікою реальні темпи зростання становлять 2,5--4% за винятком нетривалих періодів стрімкого економічного зростання.)

Номінальна процентна ставка відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці капіталовкладень.

Вона перебуває під впливом попиту та пропозиції і виражає абсолютну плату за використання коштів. Реальна процентна ставка дорівнює номінальній процентній ставці за вирахуванням темпів інфляції. Якщо, наприклад, інвестор вклав кошти під 10% річних, а рівень інфляції за рік становить 4,5%, то реальна дохідність інвестицій за цей рік становитиме 10 - 4,5 = 5,5% при номінальній дохідності 10%.

Реальна процентна ставка на визначений період у майбутньому невідома на початок періоду й оцінюється на основі рівня очікуваного економічного зростання за даний період та з врахуванням ризиків.

Дохідність будь-якого активу, що перебуває в обігу на ринку, насамперед відображає його ризиковість та загальний стан ринку. На ефективно діючих ринках більш ризикові активи забезпечують, як правило, вищу дохідність. Якщо фінансовий ринок перебуває в стадії формування, він не завжди гарантує встановлення таких ринкових цін на активи, які відповідали б їх ризиковості. В таких випадках на ринку можуть бути в обігу активи одного рівня дохідності, але різного ступеня ризику.

При цьому на будь-якому фінансовому ринку є в обігу активи, які забезпечують інвесторам мінімальний дохід і при цьому вважаються безризиковими. Це короткострокові державні боргові зобов'язання: казначейські векселі, облігації внутрішньої державної позики та ін. Вони забезпечують досить невисокий порівняно з іншими інвестиціями рівень доходу, але є високоліквідними активами, які гарантують отримання доходу на рівні і в терміни, передбачені умовами випуску. Реальна дохідність короткострокових цінних паперів знаходиться на рівні 2--4%. Середньо- та довгострокові державні папери вважаються більш ризиковими і характеризуються переважно вищим рівнем дохідності.

Номінальний дохід може бути різним залежно від інфляційних очікувань у державі. Там, де інфляція становить 2--4% на рік, дохідність державних цінних паперів знаходиться на рівні 5--7%. При високих рівнях інфляції дохідність державних цінних паперів може досягати десятків процентів. Наприклад, дохідність облігацій внутрішньої державної позики України в2005 р. становила 90%.

Оскільки при розрахунку процентних ставок за державними цінними паперами використовуються очікувані чи прогнозовані рівні інфляції, на час виплати процентів такі папери можуть мати реальну дохідність, яка дорівнює нулю, або приносити збитки. Схематично залежність рівня доходу за різними фінансовими активами від ступеня їх ризиковості показано на рис. 12.1. Крива 1 відображає дохідність фінансових активів, які перебувають у обігу на фінансових ринках, що знаходяться в стадії формування, а крива 2 -- на розвинених фінансових ринках.



Рис. 12.1. Залежність рівня доходу за фінансовими активами від ступеня їх ризиковості

На розвинених фінансових ринках існують ефективні механізми встановлення дохідності активу на рівні, що відповідає ступеню його ризиковості. А саме, дохідність будь-якого фінансового активу визначається дохідністю безризикового активу та премією за ризики, характерні для такого активу.

Іншими словами, будь-яка процентна ставка k на ринку є сумою без-ризикової, або безпечної, процентної ставки к₆ та премії за ризик k_р:

Безризикова процентна ставка -- це номінальна процентна ставка за короткостроковими державними цінними паперами, яка є, в свою чергу, сумою двох складових -- реальної процентної ставки k₀ та поправки на інфляцію k_t:

Складова к_t розраховується на основі прогнозованих рівнів інфляції, і тому у разі нестабільної економічної та політичної ситуації в країні може суттєво відрізнятись від реальних темпів інфляції. Наприклад, на початку року були емітовані 12 -місячні державні облігації з купонними виплатами на рівні: к₆ = k₀ + к₁= 24%, де к₀ = 4% -- запланована реальна дохідність облігацій і к₆=20% -- прогнозований рівень інфляції на рік. Якщо реальний рівень інфляції за рік становив 27% , купонні виплати наприкінці року в обсязі 24% не тільки не принесуть доходу власнику облігацій, а й не збережуть інвестовані кошти від інфляції.

Цей приклад свідчить про те, що в умовах нестабільної економічної ситуації та нерозвиненого фінансового ринку державні облігації не можуть відігравати таку роль, як на розвинених фінансових ринках. Так, на розвинених ринках, де рівні інфляції невисокі і більш прогнозовані, короткострокові державні цінні папери є високонадійними, високоліквідними активами, рівень доходу за якими є основою для формування ринкових процентних ставок.

В Україні, де фінансовий ринок перебуває в стадії розвитку, основою для формування ринкових процентних ставок, орієнтиром ціни на гроші виступають ставки рефінансування та облікова ставка Національного банку України.

Ставка рефінансування -- це виражена у процентах плата за кредити, що надаються комерційним банкам.

Облікова ставка НБУ, що є найнижчою серед ставок рефінансування, -- це виражена у процентах плата, яку бере Національний банк України за рефінансування комерційних банків через купівлю векселів до настання строку платежу за ними і утримує з номінальної суми векселя.

Складова процентної ставки к_p відображає ризик інвестування в конкретний фінансовий актив і є сумою трьох складових

де к_л -- премія за ризик ліквідності; к_n -- премія за ризик неплатежу; к_ч, -- премія за ризик, пов'язаний з терміном обігу даного фінансового активу.

Розглянемо докладніше ці складові. Всі вони відображають ступінь непевності в отриманні доходу за фінансовим активом, а саме ступінь непевності в отриманні доходу від володіння даним фінансовим активом та доходу від продажу його на ринку. Премія за ризик ліквідності к_л відображає ризик неотримання доходу від продажу фінансового активу і є платою за те, що даний актив не можна буде швидко і без втрат продати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити на готівку. Чим більш ліквідним є актив, тим менша премія за ризик ліквідності в загальній величині процентної ставки.

У межах одного фінансового ринку більш ліквідними є державні цінні папери та облігації і акції відомих корпорацій. Такі папери перебувають в обігу, як правило, на біржах та в позабіржових торговельних системах високого рівня. Цінні папери нових компаній, які потрапляють до рук інвесторів через приватне розміщення, є ризиковими як з погляду їх ліквідності, так і з погляду вчасного отримання доходу запланованого рівня.

Дохід від володіння активом складається з регулярних періодичних процентних чи дивідендних виплат та суми, отриманої при його погашенні. Чим більша міра непевності в отриманні даних виплат за активом, тим більшою буде премія k_a за ризик неплатежу. Ризик неплатежу відображає ризики несвоєчасної сплати доходу (процентів чи основної суми боргу), сплати доходу не в повному обсязі або повної його несплати. З цього погляду привілейовані акції є більш ризиковими, ніж облігації, а прості акції -- більш ризикованими, ніж привілейовані. Власники облігацій є кредиторами підприємства-емітента. Зобов'язання за облігаціями щодо виплати процентів та суми основного боргу виконуються емітентом у першу чергу. Після цього задовольняються вимоги власників привілейованих акцій, а потім власників простих акцій. Чим більшим є ризик несплати за фінансовим активом, тим більшою буде відповідна премія за ризик, а отже, загальна дохідність активу.

Премія за ризик, пов'язаний з терміном обігу фінансового активу, як правило, збільшується із його збільшенням. Більший період часу пов'язаний з більшою невизначеністю, а отже, більшим ризиком, тому спрогнозувати майбутню ситуацію на ринку чи майбутні процентні ставки тим важче, чим більший термін прогнозу.

Номінальні процентні ставки і номінальна дохідність довгострокових зобов'язань часто не відповідають майбутнім ринковим процентним ставкам. Реальна дохідність боргових зобов'язань, як правило, відповідає ринковій. Так, дохідність боргового зобов'язання з плаваючою ставкою завжди відповідає ринковій, оскільки змінюється відповідно до ринкової кон'юнктури. Дохідність активу з фіксованим доходом відповідає ринковій лише при продажу його на ринку оскільки коригується зміною його ринкової вартості. Володіння активом з фіксованим доходом забезпечує дохідність вищу за ринкову, при падінні процентних ставок на ринку і нижчу за ринкову при зростанні процентних ставок.

Зі збільшенням терміну обігу фінансового активу зростає і невизначеність, пов'язана з ліквідністю цього активу та своєчасним отриманням доходу по ньому. Тому можна вважати, що величина к₆, -- це премія за ризики, пов'язані з майбутньою зміною процентних ставок на ринку, зі змінами в ліквідності та в певності отримання доходу за таким фінансовим активом.

6. Задачі

Завдання № 1.

В АКБ «Укрсоцбанк» клієнтом отримано споживчий кредит терміном на 1 рік у розмірі 10000 грн. під 23% річних. Графік погашення - стандартний.

Для отримання кредиту клієнт подав такі документи:

- Паспорт;

- Ідентифікаційний код;

- Довідка про доходи за останні 6 місяців.

Поточний платіж необхідно сплачувати щомісяця до 10 числа.

Складемо графік погашення кредитної заборгованості.

1) 10000/12 = 833,3333 (грн.) - щомісячна сума тіла кредиту до сплати.

2) 23/12 = 1,92 % - відсоткова ставка за 1 міс.

Графік погашення кредиту

Місяць	Назва місяця	Погашення відсотків	Погашення Тіла кредиту	Загальна сума до сплати	Залишок
1	січень	192,00	833,3333	1025,3333	10000
2	лютий	176,00	833,3333	1009,3333	9166,6667
3	березень	160,00	833,3333	993,3333	8333,3334
4	квітень	144,00	833,3333	977,3334	7500,0034
5	травень	128,00	833,3333	961,3333	6666,6701
6	червень	112,00	833,3333	945,3334	5833,3368
7	липень	96,00	833,3333	929,3334	5000,0035
8	серпень	80,00	833,3333	913,3334	4166,6702
9	вересень	64,00	833,3333	897,3334	3333,3369
10	жовтень	48,00	833,3333	881,3334	2500,0036
11	листопад	32,00	833,3333	865,3334	1666,6703
12	грудень	16,00	833,3333	849,3334	833,337

3) 10000 + (192+176+160+144+128+112+96+80+64+48+32+16) =

= 11248 (грн.) - загальна сума, яку сплатить позичальник по закінченню терміну дії кредиту.

Завдання № 2

В АКБ «Укрсоцбанк» взято кредит типу «овердрафт» під заставу житлової нерухомості на 100000 дол. Кредит оформлено на 3 роки під 16 % річних в дол.

Основні умови даного виду кредиту:

1) Кредити надаються тільки під забезпечення житлової та комерційної нерухомості, розташованої в межах територіальної одиниці.

2) Максимальний розмір кредиту від оціночної вартості забезпечення - 50 %.

3) Максимальний термін кредитування - 10 років.

4) Вік позичальника має становити від 21 до 60 років.

5) Вид кредитної лінії - не відновлювальна.

6) Картковий продукт за бажанням клієнта оформлюється за картками Visa Electron, Visa Classic, Visa Gold. Можливе оформлення додаткових карток.

7) Обовязковий мінімальний щомісячний платіж по кредиту - 0,8 % фактичної заборгованості + нараховані проценти за кредит.

8) Сплата обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитом здійснюється до 15 числа кожного місяця.

9) Оцінка вартості іпотечного майна - обов'язкова, здійснюється банком безкоштовно.

Складемо графік погашення заборгованості.

16 /12 = 1,33 % - щомісячна сума відсотків

Графік погашення кредиту.

2009 рік.

Місяць	Назва місяця	Погашення відсотків	Погашення тіла кредиту(0,8%)	Поточний платіж	Залишок
1	січень	1330,00	800,00	2130,00	100000,00
2	лютий	1319,36	793,60	2112,96	99200,00
3	березень	1308,81	787,25	2096,06	98406,40
4	квітень	1298,33	780,95	2079,28	97619,15
5	травень	1287,95	774,71	2062,66	96838,20
6	червень	1277,64	768,51	2046,15	96063,49
7	липень	1267,42	762,36	2029,78	95294,98
8	серпень	1257,28	756,26	2013,54	94532,62
9	вересень	1247,23	750,21	1997,44	93776,36
10	жовтень	1237,25	744,21	1981,46	93026,15
11	листопад	1227,35	738,26	1965,61	92281,94
12	грудень	1217,53	732,35	1949,88	91543,68

2010 рік

1	січень	1207,79	726,49	1934,28	90811,33
2	лютий	1198,13	720,68	1918,81	90084,84
3	березень	1188,54	714,91	1903,45	89364,16
4	квітень	1179,04	709,19	1888,23	88649,25
5	травень	1169,60	703,52	1873,13	87940,06
6	червень	1160,25	697,89	1858,14	87236,54
7	липень	1150,96	692,31	1843,27	86538,65
8	серпень	1141,76	686,77	1828,53	85846,34
9	вересень	1132,62	681,28	1813,90	85159,57
10	жовтень	1123,56	675,83	1799,39	84478,29
11	листопад	1114,57	670,42	1784,99	83802,46
12	грудень	1105,66	665,06	1770,72	83132,04

2011 рік.

1	січень	1096,84	659,74	1756,55	82466,98
2	лютий	1088,04	654,46	1742,50	81807,24
3	березень	1079,33	649,22	1728,55	81152,78
4	квітень	1070,70	644,03	1714,73	80503,56
5	травень	1062,13	638,88	1701,01	79859,53
6	червень	1053,63	633,77	1687,40	79220,65
7	липень	1045,21	628,70	1673,91	78586,88
8	серпень	1036,84	623,67	1660,51	77958,18
9	вересень	1028,55	618,68	1647,23	77334,51
10	жовтень	1020,32	613,73	1634,05	76715,83
11	листопад	1012,16	608,82	1620,98	76102,10
12	грудень	1004,06	603,95	1608,01	75493,28

Отже, якщо позичальник буде сплачувати тільки мінімальні поточні платежі щомісяця, в кінці терміну дії кредиту сума до погашення складатиме 75493,28 дол.